Ухвала

від 24.09.2024 по справі 910/19249/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/19249/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І.Д., Студенця В.І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"</a>

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Полякової К.В.

від 26.04.2024

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Євсікова О.О., Алданової С.О., Корсака В.А.,

від 14.08.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"</a>,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"</a>,

про стягнення 205 220,95 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 205 220,95 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, сплаченими Товариством з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон", як попередня оплата за договором від 18.05.2023 №686-23.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024: позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"</a> на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"</a> 205 220,95 грн процентів.

05.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"</a> звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 у справі № 910/19249/23.

Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Кондратова І.Д., Студенець В.І.).

12.09.2024 до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"</a> надійшла заява в якій позивач просить відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"</a>, оскільки касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію пунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки доводи відповідача зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінкою встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покладений забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"</a>, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у справі №910/19249/23 є стягнення 205 220, 95 грн.

Суд звертається до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Позовні вимоги у цій справі про стягнення 205 220, 95 грн, мають вартісну оцінку та носять майновий характер.

Позов у цій справі подано в 2023 році.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як було зазначено вище предметом позову у справі №910/19249/23 є стягнення 205 220, 95 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (1 342 000 грн), тому в розумінні ГПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пп. "а-г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"</a> у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Також у касаційній скарзі скаржник посилається на підпункти а), в) частини третьої статті 287 ГПК України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також становить значний суспільний інтерес для певної групи людей, обґрунтовуючи це тим, що: справа №910/19249/23 містить новітні, проблемні, раніше ґрунтовано не досліджувані питання права, відповідь Верховного Суду на які, мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного але широкого кола суб`єктів правовідносин. Скаржник просить сформувати єдину правозастосовчу практику, у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо "Можливості подачі та підпису представником учасника процесуальних документів в електронному вигляді за допомогою сервісу Електронний суд (через електронний кабінет в ЄСІТС) та законності винесення рішення на підставі таких документів, у яких повноваження представника учасника підтверджується електронними довіреностями виданими підприємством, відносно якого до ЄДРПОУ внесено запис про державну реєстрацію припинення такої юридичної особи, а кваліфікований сертифікат такого відкритого ключа, в порушення пункту 3 частини другої статті 23 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" не містить ідентифікаційні дані юридичної особи (яка звернулася до суду): найменування та коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/тоді як нотаріальна довіреність ТОВ "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" від 05.04.2023 №1054 втратила чинність - 31.12.2023". Також скаржник вказує, що для скаржника такий розгляд має виняткове значення, оскільки в провадженні Північного апеляційного господарського суду перебуває ще одна справа № 910/19248/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"</a> до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"</a> з подібним предметом спору та наявністю тих самих порушень, у зв`язку з чим розгляд справи № 910/19249/23 Верховним Судом надав би можливість уніфікованого розуміння законності/незаконності дій представника позивача при зверненні до суду саме у спосіб окреслений у скарзі.

Посилання скаржника на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Водночас, Суд зазначає, що у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив підпункти "а", "в" підпункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами "а" - "г" пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням судів попередніх інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні такого судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Звідси, такі доводи та аналіз судових рішень не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника, а відтак наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 у справі № 910/19249/23 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 у справі № 910/19249/23.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець