Постанова

від 11.09.2024 по справі 761/29693/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 761/29693/19

провадження № 61-10267св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Торгово-промислова палата України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Торгово-промислової палати України та ОСОБА_1 , подану адвокатом Сторожук Оленою Сергіївною, на постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про поновлення порушених трудових прав.

Позов обґрунтований тим, що з 1995 року вона працювала у відповідача на посаді начальника організаційного управління ТПП України, а з 03 грудня 2001 року - начальника управління міжнародних програм та економічних досліджень. 25 травня 2005 року її обрали на посаду віце-президента ТПП України.

05 жовтня 2015 року її ознайомили з наказом про звільнення з посади віце-президента ТПП України від 19 травня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 23, пункту 2 частини першої статті 36, статті 118 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та з рішенням Ради ТПП України від 19 травня 2015 року № 1 «Про Президію ТПП України» у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень та на підставі статей 6.12.10, 6.12.12, 6.16, 6.21.7 Статуту ТПП України з 19 травня 2015 року.

Наказом ТПП України від 29 березня 2016 року № 33л наказ від 19 травня 2015 року № 50л було викладено в новій редакції.

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 757/40835/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ТПП України про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час тимчасової непрацездатності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди наказ ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л визнано незаконним та стягнено на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 травня 2015 року до 27 травня 2015 року в розмірі 4 244,28 грн.

Після ухвалення Верховним Судом остаточного рішення у справі № 757/40835/15-ц, іншого наказу відповідач не видав, тому немає правових підстав для припинення її трудових відносин з відповідачем. Крім того, відповідач не видав їй трудову книжку з відповідними записами, що порушує її право на отримання належного розміру пенсії.

Просила:

зобов`язати відповідача належно оформити припинення її повноважень на виборній посаді віце-президента ТПП України, визначити датою припинення цих повноважень 27 травня 2015 року, видати відповідний наказ та згідно зі статтею 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку вона обіймала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду;

зобов`язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року та видати трудову книжку;

стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час прострочення видання їй трудової книжки у період з 19 травня 2015 року до 17 липня 2019 року в розмірі 1 075 217,60 грн;

стягнути з ТПП України на її користь середній заробіток за час прострочення проведення з нею повного розрахунку у зв`язку із звільненням за період з 27 травня 2015 року до 11 червня 2019 року в розмірі 1 044 092,88 грн;

поновити їй строк для звернення до суду з огляду на поважність причин такого пропуску.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року позов задоволено частково. Зобов`язано ТПП України належним чином оформити припинення повноважень ОСОБА_1 на виборній посаді віце-президента ТПП України та видати наказ із зазначенням дати звільнення - 27 травня 2015 року. Стягнено з ТПП України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 15 562,36 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що після ухвалення рішення Верховного Суду у справі № 757/40835/15-ц відповідач належним чином не оформив припинення повноважень ОСОБА_1 на виборній посаді та не видав відповідний наказ із зазначенням дати звільнення - з 27 травня 2015 року. У задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час прострочення видачі трудової книжки суд відмовив з огляду на відсутність вини у затримці її видачі.

Відмовивши у задоволенні вимог про зобов`язання відповідача внести відповідний запис до трудової книжки та видати трудову книжку, суд першої інстанції керувався тим, що вони є передчасними, оскільки позивачка не зверталась із заявою про видачу їй дубліката трудової книжки.

Задовольнивши частково вимогу про стягнення середнього заробітку за час прострочення проведення з позивачкою повного розрахунку у зв`язку із звільненням, суд першої інстанції взяв до уваги те, що про ухвалене Верховним Судом рішення на користь позивачки відповідач дізнався 11 травня 2019 року та провів виплату за вказаним рішенням 11 червня 2019 року, тому визначив середній заробіток за 22 робочі дні за період з 11 травня 2019 року до 11 червня 2019 року в сумі 15 562,36 грн.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача запропонувати позивачці посаду, яку вона обіймала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду, суд першої інстанції, не зазначаючи мотивування, відмовив у задоволенні цієї вимоги.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ТПП України видати наказ про припинення повноважень ОСОБА_1 на виборній посаді віце-президента ТПП України з 27 травня 2015 року та виконати вимоги статті 118 КЗпП України. Стягнено з ТПП України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 819 653,78 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачка була позбавлена можливості працювати після виходу на роботу з 05 жовтня 2015 року, що фактично є вимушеним прогулом, як час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Таким чином, немає підстави для застосування частини першої статті 233 КЗпП України. Тому позивачка як працівник, який був позбавлений можливості працювати, має право на виплату їй середнього заробітку за весь час, хоча така заробітна плата їй не нараховувалася.

Крім того, оплата допомоги у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності проводиться роботодавцем на підставі відповідного рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства, тому до прийняття такого рішення роботодавець не може виплатити працівнику суму допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності. Проте комісією (уповноваженим) із соціального страхування не приймалось рішення про відмову у наданні позивачці матеріального забезпечення у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю. Таке рішення не є предметом оскарження, тому немає підстави для зобов`язання відповідача здійснювати будь-які нарахування за цей період.

Заявлені позивачкою вимоги про зобов`язання внести відповідний запис до її трудової книжки відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року та видати трудову книжку не підлягають задоволенню, оскільки немає підстави вважати, що до трудової книжки позивачки було внесено запис про її звільнення на підставі наказу від 19 травня 2015 року № 50-л. Вимога про видачу трудової книжки є необґрунтованою, оскільки трудові відносини між позивачкою та відповідачем не припинені. З цих же підстав не підлягає задоволенню вимога про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час прострочення видачі їй трудової книжки у період з 19 травня 2015 року до 17 липня 2019 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року заяву ТПП України про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасовано. Прийнято у справі нову постанову, якою апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТПП України задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ТПП України видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку. Стягнено з ТПП України на користь ОСОБА_1 оплату за час тимчасової непрацездатності у розмірі 16 977,12 грн, компенсацію за невикористану відпустку - 3 775,34 грн, середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки - 67 201,10 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції керувався висновками, які були викладені у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року.

Проте постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року змінено постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року, зокрема, змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України, зазначену в наказі ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л, викладеному в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року, а в іншій частині постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року залишено без змін.

Наказом ТПП України від 26 листопада 2020 року № 72 Л/Тр змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України, зазначену в наказі ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л, викладеному в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року. ОСОБА_1 погоджується з наказом від 26 листопада 2020 року, яким дату її звільнення змінено на 03 жовтня 2015 року, тому заявлені вимоги про зобов`язання відповідача належно оформити припинення її повноважень на виборній посаді віце-президента ТПП України, визначити датою припинення цих повноважень 27 травня 2015 року, видати відповідний наказ та відповідно до статті 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку вона обіймала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду, зобов`язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд відхилив заперечення представника відповідача про те, що при звільненні 19 травня 2015 року трудова книжка не була видана ОСОБА_1 внаслідок її винних дій, зазначивши, що відповідач висловив неспроможну версію щодо незаконного заволодіння ОСОБА_1 її трудовою книжкою.

Стягнувши оплату за час тимчасової непрацездатності та компенсацію за невикористану відпустку, апеляційний суд керувався таким.

ОСОБА_1 видано листки непрацездатності про звільнення від роботи. Оскільки обов`язок з оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, тому на користь позивачки має бути стягнено оплату за перші п`ять днів кожного періоду захворювання та з урахуванням тієї обставини, що постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року стягнено на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 травня 2015 року до 27 травня 2015 року. Відповідно до розміру середньоденної заробітної плати, яка визначена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року, - 707,38 грн, на користь позивачки має бути стягнено 16 977,12 грн. При звільненні 19 травня 2015 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за 75 днів невикористаної відпустки в сумі 25 741,37 грн, проте, враховуючи, що дату звільнення суд касаційної інстанції змінив з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року, то на її користь має бути стягнена компенсація за 11 робочих днів невикористаної відпустки, що становить 3 775,34 грн, відповідно до розрахунку, який було використано при нарахуванні компенсації за 75 днів.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки апеляційний суд керувався тим, що його необхідно обчислювати з дня, коли мала бути видана трудова книжка - з 05 жовтня 2015 року до дня ухвалення рішення судом, що становить 1 376 робочих днів. Розмір середньоденного заробітку позивачки становить 707,38 грн, який визначений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року. Таким чином, на користь позивачки має бути стягнено середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 67 201,10 грн, з урахуванням того, що вона з 05 жовтня 2015 року була позбавлена можливості працювати після виходу на роботу, що фактично є вимушеним прогулом.

Апеляційний суд зазначив, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає, оскільки подвійне стягнення середнього заробітку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України не передбачено.

Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року касаційні скарги ТПП України та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А., задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, а також ухвалення рішення про оплату за час тимчасової непрацездатності та компенсацію за невикористану відпустку скасовано.

Справу в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, вирішивши вимоги щодо наслідків невидачі трудової книжки, суд апеляційної інстанції не дослідив доказів у справі та не дав їм відповідної оцінки. Отже, оскаржуване рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим та підлягає скасуванню в частині вимог про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, а справа - направленню в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Крім того, під час нового розгляду, апеляційний суд має перевірити твердження ТПП України про пропущення з неповажних причин строку звернення ОСОБА_1 в частині вимог про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки (статті 233, 235 КЗпП України).

Постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТПП України задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року в частині вимог ОСОБА_1 про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Зобов`язано ТПП України внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про дату звільнення її з посади віце-президента ТПП України, зазначену в наказі ТПП України від 19 травня 2015 року № 50 л, викладеному в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, змінивши з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року. Зобов`язано ТПП України видати ОСОБА_1 трудову книжку. В іншій частині вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що акт від 22 травня 2015 року

№ 2-ЛС про заволодіння ОСОБА_1 обманними діями своєю трудовою книжкою вказує про наявність кваліфікуючих ознак правопорушення, передбаченого статтею 357 Кримінального кодексу України (далі - КК України), проте ТПП України до правоохоронних органів не зверталася.

Крім того, обставини викладені в цьому акті, не підтверджені певними засобами доказування за законом і обмежуються лише підтвердженням цього факту роботодавцем. Також в акті зазначено, що «на неодноразові вимоги у наступні дні повернути трудову книжку в кадровий орган для внесення офіційного запису про її звільнення з посади віце-президента ТПП України (згідно з рішенням З`їзду Палати від 19 травня 2015 року), ОСОБА_1 щоразу відмовляла під надуманими причинами». Проте цей факт, викладений в акті, не підтверджений доказами (у справі немає письмових листи-вимог щодо повернення трудової книжки, електронних доказів телефонних розмов, тощо).

Також відповідач не ініціював створення комісії зі службового розслідування про факт інциденту щодо трудової книжки позивачки.

Таким чином, вимога про зобов`язання відповідача видати позивачці трудову книжку підлягає задоволенню із внесенням до неї запису згідно з постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року, якою змінено постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року - змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України, зазначену в наказі ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л, викладеному в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року.

Позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, перебіг якого розпочався, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що 05 жовтня 2015 року власник або уповноважений ним орган, не видав трудову книжку, а і з позовом вона звернулася 17 липня 2019 року. Тому ці обставини не можуть вказувати про об`єктивні причини неможливості подання позову в строк з 05 жовтня 2015 року на час звернення до суду 17 липня 2019 року в зв`язку з чим поновлення цього строку є неможливим, що є підставою для відмови у позові з цих підстав.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У липні 2023 року ТПП України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року,просить її скасувати в частині зобов`язання ТПП України видати ОСОБА_1 трудову книжку, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

У липні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сторожук О. С., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року,просить її скасувати в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення з ТПП України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час прострочення видачі їй трудової книжки у період з 19 травня 2015 року до 17 липня 2019 року в розмірі 1 075 217,60 грн, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ТПП України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 266/2636/17, провадження № 61-19981св19, від 11 листопада 2020 року у справі № 757/40835/15-ц, провадження

№ 61-17714св19, від 09 березня 2021 року у справі № 600/121/19, провадження № 61-15223св20, не дослідив доказів у справі.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що трудову книжку позивачка забрала до моменту її звільнення, тому відповідач не мав можливості виконати вимоги законодавства.

Суд апеляційної інстанції не дослідив та не врахував листи ТПП України до ОСОБА_1 про надання трудової книжки або відповідних документів для отримання дубліката трудової книжки.

Те, що ОСОБА_1 не вчиняє жодних дій для отримання дубліката трудової книжки, вказує на зловживання позивачкою своїм правом на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки та порушує баланс інтересів суб`єктів трудових правовідносин у цій справі та ставить під сумнів її покази надані в суді апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сторожук О. С., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц, від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, від 19 жовтня 2018 року у справі № 910/3262/16, від 07 березня 2018 року у справі

№ 757/4063/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 127/234458/16-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 234/6607/17, від 07 березня 2018 року у справі

№ 754/4063/16-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 552/2191/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 761/24489/17, у постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі № 6-139цс12, від 06 грудня 2017 року у справі № 6-331цс17, не дослідив доказів у справі.

Рішення суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки, з однієї сторони, суд керується пропуском процесуального строку (що є підставою для відмови у задоволенні позову) та відсутністю підстав для його поновлення, а в наступному абзаці оскаржуваного рішення, незважаючи на встановлений ним пропуск процесуальних строків, встановив підстави для розгляду однієї з вимог позовної заяви по суті.

Тобто, спочатку суд не розмежував ці дві вимоги та розглянув питання дотримання процесуальних строків в комплексі щодо обох вимог, після чого не встановив підстав для розгляду лише однієї із заявлених вимог у зв`язку із пропуском процесуальних строків, а щодо іншої з вимог ухвалив рішення по суті.

Отже, нелогічність вказаного висновку полягає в тому, що нерозмежовуючи вказані вимоги під час надання оцінки дотримання вимог щодо позовної давності, суд зробив протилежні висновки щодо кожної з вимог. Тобто виникло логічне питання, якщо суд встановив дотримання вимог щодо позовної давності щодо однієї вимоги, то чому при вирішення похідної і взаємопов`язаної вимоги суд дійшов висновку про порушення строків.

Суд апеляційної інстанції не дослідив зібраних у справі доказів у частині встановлення моменту здійснення фактичного розрахунку ТПП України з нею, з якими суд пов`язує початок перебігу процесуальних строків. Так само, незважаючи на те, що суд встановив факт неповернення їй трудової книжки, суд не надав оцінки цьому факту при вирішенні питання щодо процесуальних строків.

Спір щодо видачі трудової книжки є похідним спором у справах про звільнення, тому строк звернення до суду за вирішенням трудового спору визначається з моменту вручення наказу чи трудової книжки, однак трудова книжка на сьогодні не видана.

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сторожук О. С., на касаційну скаргу ТПП України, у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій в частині зобов`язання ТПП України внести запис до її трудової книжки про дату звільнення з посади віце-президента ТПП України та видачі їй трудової книжки - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що в частині встановлення обставин невидачі їй трудової книжки, на які посилається відповідач, суд апеляційної інстанції обґрунтовано здійснив оцінку доказів у їх сукупності, а також з урахуванням повторних допитів свідків, які були допитані в суді апеляційної інстанції.

Твердження відповідача про те, що вона не здійснила жодних дій для того, щоб отримати трудову книжку, крім звернення через більш як через три роки до суду, також не відповідає дійсності, оскільки з метою захисту її прав у листопаді 2015 року вона звернулася до суду із позовом до ТПП України про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час тимчасової непрацездатності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року.Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року поновлено ТПП України строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі.

У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційними скаргами ТПП України та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сторожук О. С., відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 1995 року ОСОБА_1 працювала у відповідача. 27 травня 2010 року була обрана на посаду віце-президента ТПП України.

Наказом ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л у зв`язку із закінченням строку повноважень за виборною посадою та відсутністю у штатному розписі ТПП України посади начальника управління міжнародних програм та економічних досліджень, з якої позивачку було переведено на виборну посаду віце-президента, та відсутністю іншої рівноцінної роботи (посади) ОСОБА_1 звільнено з посади віце-президента ТПП України з 19 травня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 23, пункту 2 частини першої статті 36 та статті 118 КЗпП України, рішення Ради ТПП України від 19 травня 2015 року № 1 (пункт 1).

На підставі наказу від 29 березня 2016 року №33л, у зв`язку з виявленою помилкою в тексті пункту 1 наказу від 19 травня 2015 року № 50л, пункт наказу викладено у такій редакції: «У зв`язку із закінченням строку повноважень за виборною посадою та відсутністю у штатному розкладі ТПП України посади начальника Управління міжнародних програм та економічних досліджень, з якої було звільнення на виборну посаду віце-президента та відсутністю іншої рівноцінної роботи (посади) звільнити ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України 19 травня 2015 року» (т. 1, а. с. 14).

Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/40835/15-ц вона просила визнати незаконним наказ президента ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л про її звільнення з посади віце-президента; зобов`язати відповідача поновити її на вказаній посаді, стягнути на її користь середній заробіток за час тимчасової непрацездатності з 18 травня 2015 року до 02 жовтня 2015 року та за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням за період з 05 жовтня 2015 року до дня поновлення на посаді, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 року, в задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л, викладений в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, про звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України з 19 травня 2015 року, стягнено з ТПП України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 до 27 травня 2015 року за час вимушеного прогулу в розмірі 4 244,28 грн, стягнено на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. У задоволенні вимоги про поновлення на посаді відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року змінено постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року - змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України, зазначену в наказі ТПП України, від 19 травня 2015 року № 50л, викладеному в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року. В іншій частині постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року залишено без змін.

Наказом ТПП України від 26 листопада 2020 року № 72 Л/Тр змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України, зазначену в наказі ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л, викладеному в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 48 КЗпП України (у редакції, чиннійна час виникнення спірних правовідносин), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 2.4, 2.5 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу. З кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

У пункті 4.2 Інструкції передбачено, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до пункту 6.2 Інструкції трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Задовольнивши вимоги в частині видачі трудової книжки, суд апеляційної інстанції керувався тим, що акт від 22 травня 2015 року № 2-ЛС про заволодіння ОСОБА_1 обманними діями своєю трудовою книжкою вказує про наявність кваліфікуючих ознак правопорушення, передбаченого статтею 357 КК України, проте ТПП України не зверталася в правоохоронні органи. Обставини, викладені в цьому акті, не підтверджені певними засобами доказування за законом і обмежуються лише підтвердженням цього факту роботодавцем. Також в акті зазначено, що «на неодноразові вимоги у наступні дні повернути трудову книжку в кадровий орган для внесення офіційного запису про її звільнення з посади віце-президента ТПП України (згідно рішення З`їзду Палати від 19 травня 2015 року), ОСОБА_1 щоразу відмовляла під надуманими причинами». Проте цей факт, викладений в акті, не підтверджений доказами (у справі немає письмових листів-вимог щодо повернення трудової книжки, електронних доказів телефонних розмов, тощо). Також відповідач не ініціював створення комісії зі службового розслідування щодо факту інциденту щодо трудової книжки позивачки.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Суди встановили, що 22 травня 2015 року начальник відділу кадрів і соціального розвитку ТПП України ОСОБА_3 та провідний інженер відділу кадрів і соціального розвитку ОСОБА_4 склали акт № 2-ЛС про заволодіння ОСОБА_1 обманними діями своєю трудовою книжкою, згідно з яким 18 травня 2015 року позивачка звернулась до відділу кадрів і соціального розвитку ТПП України з проханням уточнити деякі записи про викладацький стаж в її трудовій книжці. Скориставшись своїм службовим становищем, ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_4 вихопила у ОСОБА_3 свою трудову книжку і заявила, що має зробити з неї виписки, після чого зобов`язалась її повернути, проте не повернула.

Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15 травня 2019 року № 101147/03 ОСОБА_1 до заяви про її переведення до категорії непрацюючих пенсіонерів надала копію трудової книжки, у якій не вказано запису про звільнення з ТПП України (т. 1, а. с. 34).

Вирішуючи вимоги про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, суд першої інстанції дослідив надані відповідачем докази, яким у їх сукупності дав відповідну оцінку.

Відповідно до статей 2, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з матеріалів справи ТПП України направляла ОСОБА_1 листи від 31 грудня 2020 року № 3669/04.0-06, від 26 листопада 2020 року

№ 3314/18/13-73, від 11 грудня 2020 року № 3459/04.0-06, від 30 квітня 2021 року № 1231/1.3, від 17 травня 2021 року № 1351/1.3, від 05 липня 2021 року № 1783/1.3, від 29 липня 2021 року № 2027/18-7 про неможливість видачі трудової книжки, оскільки ОСОБА_1 її не повернула відповідачу та запропоновано надати трудову книжку або у разі її втрати звернутися із заявою про видачу її дубліката (т. 3, а. с. 41, т. 4, а. с. 181-190).

На порушення указаних норм процесуального права суд апеляційної інстанції не дослідив документів (листи ТПП України про надання трудової книжки або звернення із заявою про видачу дубліката трудової книжки) у справі та не надав вмотивованої відповіді на конкретні заперечення відповідача проти позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції, зобов`язавши ТПП України видати трудову книжку, керувався тим, що відповідач не ініціював створення комісії зі службового розслідування за фактом інциденту щодо вилучення позивачкою трудової книжки без згоди роботодавця. Проте суд апеляційної інстанції не зазначив, на підставі яких норм трудового законодавства дійшов висновку про обов`язок роботодавцяне лише скласти акт про фіксацію факту порушення, а й провести службове розслідування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15 листопада 2007 року, справа «Хамідов проти Росії» (Khamidov v. Russia) дійшов висновку, що рішення національних судів можна розглядати як грубо свавільні, якщо вони фактично встановили для заявника надзвичайний та недосяжний стандарт доказування, тому його позов не мав навіть найменшої перспективи успіху (заява № 72118/01, пункт 174).

У рішенні суду апеляційної інстанції також викладено суперечливі мотиви щодо підстав задоволення вимог про видачу трудової книжки та відмови у задоволенні вимоги простягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

ЄСПЛ зазначив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).

Суперечливі рішення національних судів можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивачки) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Поза увагою апеляційного суду залишилися позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема, про зобов`язання відповідача видати трудову книжку, як самостійну позовну вимогу. Суд апеляційної інстанції не виклав чіткий висновок, чи поширюється на цю вимогу строк звернення до суду.

У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України зазначав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 947/16805/20 вказував, що «поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення».

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 607/10843/22 зазначено, що «стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами».

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

З мотивів, викладених у постанові суду апеляційної інстанції, неможливо прослідкувати логіку задоволення позову в частині вимоги про видачу трудової книжки, оскільки у вимозі простягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, суд відмовив з підстав пропуску тримісячного строку звернення до суду (стаття 233 КЗпП України).

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні належним чином мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

За змістом статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня2021 року у справі № 904/5726/19, провадження № 12-95гс20, зазначено, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки тощо) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд апеляційної інстанції не оцінив позовну вимогу про видачу трудової книжки на відповідність наведеним приписам статті 233 КЗпП України та розглянув її по суті, що є підставою для направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції має перевірити, чи поширюються приписи статті 233 КЗпП України на вимогу про видачу трудової книжки та чи дотримано позивачкою строки подання позову в цій частині.

З огляду на це та враховуючи, що справа направляється на новий розгляд в частині вимоги про видачу трудової книжки, а вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки є похідною, то в цій частині справа теж підлягає направленню на новий розгляд.

Таким чином, доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не може вважатись законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити докази у справі, надати належну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх підставі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Торгово-промислової палати України та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сторожук Олена Сергіївна, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року скасувати.

Справу в частині вимог ОСОБА_1 про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк