Постанова

від 24.09.2024 по справі 334/600/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 24.09.2024 Справа № 334/600/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1587/24 Головуючий у 1-й інстанції: Махіборода Н.О.

Є.У.№ 334/600/15ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кофанов Андрій Валентинович, на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 20.02.2007 між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 545/1, відповідно до якого останньому надано кредит у сумі 93 000,00 грн., зі сплатою 17% річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 19.02.2013, на здійснення оплати за автомобіль марки «КІА Cerato» 2007 року випуску, за договором купівлі-продажу № 16/02/07 від 16.02.2007. Зобов`язання позичальника за вказаним договором забезпечено порукою шляхом укладання з ОСОБА_2 договору поруки за № 545/16 від 20.02.2007. Позичальник ОСОБА_1 прийняті на себе зобов`язання не виконав, станом па 31.12.2014 має заборгованість у розмірі 343676,12 грн., які Банк просив стягнути у солідарному порядку з позичальника і поручителя.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 липня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором №545/1 від 20.02.2007 у сумі 343676,12 грн., судові витрати за сплату судового збору 3436,00 грн.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 27 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 інтереси якогопредставляє адвокатКофанов А.В.,подав апеляційну скаргу, в якій,посилаючисьнапорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, застосувавши строки позовної давності. Зазначає, що про існування заочного рішення дізнався у 2024 році та отримав його копію 31.03.2024. Про розгляд справи не був повідомлений, оскільки не проживав за адресою, яка вказана в позовній заяві, що унеможливило подати заяву про застосування строків позовної давності.

Співвідповідчка ОСОБА_2 заяву про перегляд заочного рішення суду першої інстанції не подавала, в апеляційному порядку рішення не оскаржувала.

У прийнятті заяви ОСОБА_2 від 23.09.2024 про приєднання до апеляційної скарги ухвалою апеляційного суду від 23.09.2024 відмовлено, оскільки вона подана після призначення справи до апеляційного розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволені позову.

Представник АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» вказав, що апеляційна скарга є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки доводи на які посилається апелянт спростовуються матеріалами справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи представник АТ «Ощадбанк» і ОСОБА_2 не зявилися, причини неявки суду не6 повідомили.

Суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності представника позивача і ОСОБА_2 , визнавши причину їх неявки до суду неповажними.

Оскільки ОСОБА_2 заяву про перегляд заочного рішення не подавала, в апеляційному порядку рішення суду не оскаржувала, заочне рішення переглядається тільки щодо відповідача ОСОБА_1 .

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно зіст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК України,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам в частині, що переглядається, не відповідає.

Судом встановлено, що 20.02.2007 між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 545/1, відповідно до якого йому надано кредит у сумі 93000,00 грн., зі сплатою 17% річних з кінцевим терміном повернення не пізніше 19.02.2013, на здійснення оплати за автомобіль марки «КІА Cerato» 2007 року випуску, за договором купівлі-продажу № 16/02/07 від 16.02.2007 року(а.с.10-16).

У п.3.3.4 кредитного договору сторони погодили, що погашення кредиту має відбуватись щомісячно ануїтет ними платежами в сумі 3 110,00 грн. впродовж першого року користування та впродовж другого року щомісячними ануїтет ними платежами в сумі 1730,00 грн., при цьому перший платіж мав бути здійснений до 28.02.2007, а останній не пізніше 19.02.2013 (а.с. 14).

Зобов`язання за вказаним вище кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_2 на підставі договору поруки за № 545/1б від 20.02.2007 (а.с.17-19), та заставою транспортного засобу на підставі договору застави №545/1а від 20.02.2007.

Згідно наданого Банком розрахунку заборгованості станом на 31.12.2014 заборгованість за кредитним договором становить 343676,12 грн., яка складається із: 69750,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 73 745,07 грн. прострочена заборгованість по нарахованим відсоткам; 52 080,61 грн. пеня за несвоєчасне повернення відсотків за період з 01.03.2007 по 31.12.2014; 26 370,82 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 01.03.2007 по 31.12.2014; 8561,20 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.03.2007 по 31.12.201; 4334,93 грн. 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу; 42957,68 грн. витрати від інфляції за рахунок несвоєчасної сплати процентів за період з 01.03.2007 по 18.02.2013; 65875,81 грн. витрати від інфляції за рахунок несвоєчасного погашення основної суми боргу з 01.03.2007 по 31.11.2009 (а.с.23).

14.09.2007 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є вчинено виконавчого напис №1403 (а.с.98-99), яким звернуто стягнення на автомобіль KIA CERATO, 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості останнього за вищевказаним кредитним договором, розмір якої становить 104784, 32 грн., із яких : 92 699, 82 грн. залишок тіла кредиту, 10300 грн. заборгованість за кредитом, 8966, 23 грн. заборгованість по відсоткам, 1118,09 грн. пеня, 1700 грн.є витрати за вчинення виконавчого напису.

На підставі вказаного виконавчого напису неодноразово відкривались виконавчі провадження (а.с.101-122) В останнє виконавчий напис був повернутий без виконання постановою від 29.09.2011 (а.с.123,124).

10.11.2014 Банк надіслав на адресу боржників досудову вимогу (а.с.24).

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що сукупність досліджених доказів свідчить про можливість задоволення позову, адже ОСОБА_1 не виконав зобов`язання, які були покладені на нього кредитним договором, а ОСОБА_2 як поручитель має відповідати із боржником в солідарному порядку.

Колегія суддів не може погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції в повній мірі з огляду на таке.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549, 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом частин 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 Цивільного кодексу України) використовується у двох ситуаціях:

1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу;

2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 Цивільного кодексу України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 Цивільного кодексу України) (див. пункти 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та пункти 6.20-6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною 2 цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 Цивільного кодексу України).

Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і термін «виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання, що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.

Задовольняючи в повному обсязі позовні вимогу Банку та стягуючи з позичальника ОСОБА_3 визначений Банком розмір заборгованості, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що сторони кредитного договору погодили, що кредит надається на 72 місяці з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 19.02.2013 (а.с.10).

Пунктом 3.2.3 кредитного договору (а.с.13), сторони погодили, що при виникненні простроченої заборгованості за кредитом, процентами чи комісійними винагородами Банк вправі здійснити погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави, при цьому предметом застави визначили автомобіль KIA CERATO, 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 .

Через неналежне виконання позичальником взятих на себе боргових зобов`язань за заявою стягувача 14.09.2007 приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. вчинено виконавчий напис №1403 (а.с.98-99), яким звернуто стягнення на автомобіль KIA CERATO, 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Умови вчинення виконавчих написів визначені у статті 88 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (висновок щодо застосування цієї правової норми сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17).

Аналогічні положення містяться у пункті 3.1 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012.

Отже, виконавчий напис це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) зазначено, що: «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником.

Аналіз викладено свідчить про те, що вчинення виконавчого напису у цій справі потягло зміну строку виконання основного зобов`язання.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Відтак із вказаного слідує, що вимоги Банку про стягнення з відповідачів відсотків за користування кредитом та пеня, які нараховані станом на 31.12.2014 не можуть бути задоволені в повному обсязі.

Виконавчий напис був здійснений 14.09.2007, а отже і строк дії договору сплив 14.09.2007, тому Банк мав право нараховувати відсотки за користування кредитом та пеню лише до закінчення строку дії договору.

Із наданого розрахунку заборгованості видно, що відсотки, які нараховані Банком станом на 15.09.2007 становлять 12702,49 грн., а пеня 1166,09 грн., тому саме вказані суми підлягають стягненню з ОСОБА_1 ..

Окрім того, за змістом частин 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням того, що сума заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню зменшена судом апеляційної інстанції, тому 3% річних та інфляційні витрати Банку, які просив позивач стягнути з відповідачів також підлягають перерахунку.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Отже виходячи з викладеного, розрахунок 3% річних та інфляційних витрат виглядає таким чином.

Вихідні дані для здійснення розрахунку: заборгованість за тілом кредиту станом на 31.12.2014 69750,00 грн.; проценти за користування кредитом станом на 14.09.2007 12709,49 грн.

3% річних за несвоєчасну сплату процентів (ст.625 ЦК України) за період з 01.03.2007 по 31.12.2014 2990,00 грн.;

3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу (ст.625 ЦК України) за період з 01.03.2007 по 31.12.2014 16407,00 грн.

Втім, суд не може вийти за межі позовних вимог, у зв`язку з чим 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу (ст.625 ЦК України) за період з 01.03.2007 по 31.12.2014, який може бути стягнутий не виходячи за межі позовних вимог становить 4334,93 грн.

Витрати від інфляції за рахунок несвоєчасної сплати процентів (ст.625 ЦК України) з 01.03.2007 по 01.03.2013 - 12231,46 грн., а витрати від інфляції за рахунок несвоєчасного погашення суми основного боргу (ст.625 ЦК України) за період, заявлений позивачем, з 01.03.2007 по 30.11.2009 5762,00 грн.

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, не дав належної оцінки наданим доказам по справі, а тому у відповідності до норм статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення, відносно боржника ОСОБА_1 зміні в частині розміру суми заборгованості, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 про застосування судом апеляційної інстанції строків позовної давності задоволенню не підлягають з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зроблено правовий висновок про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четвертастатті 267 ЦПК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третястатті 267 ЦК України). Тлумачення частини третьоїстатті 267 ЦК Українидозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року в справі № 6-3063цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено висновок про те, щостворення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

Доводи апеляційної скарги про те, що на час розгляду справи ОСОБА_1 проживав за іншою, ніж зазначено в позовній заяві, адресою, а отже він не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, є неспроможними.

І вкредитному договорі,і вдоговорі застави,і впаспорті ОСОБА_1 йогозареєстрованим місцемпроживання зазначено АДРЕСА_1 (а.с.10,27,90).

Із матеріалів справи видно, що ухвалою суду першої інстанції від 03.02.2015 відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 16.03.2015. Відповідно до поштового повідомлення (а.с.67) ОСОБА_1 отримав судову повістку.

Ухвалою суду першої інстанції від 16.03.2015 справу призначено до судового розгляду на 28.04.2015 (а.с.77).

До суду повернувся конверт з відміткою «за зазначеною адресою не проживає» (а.с.86), що у відповідності сталої судової практики вважається належним повідомленням сторони про день та час слухання справи. При цьому судове засідання було відкладено для повторного виклику відповідачів по справі на 14.07.2015.

Судову повістку про виклик в судове засідання на 14.07.2015 ОСОБА_1 отримав 16.06.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки (а.с.130).

Умовами кредитного договору, а саме п.3.3.11. (а.с.14) ОСОБА_1 зобов`язався впродовж 30 днів повідомити Банк про зміну реєстрації або місця свого проживання, працевлаштування, анкетних даних та інш.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не повідомляв банк про такі зміни, а судом здійснювався виклик відповідача за останньою відомою зареєстрованою адресою його проживання.

Отже ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про день та час слухання справи, а тому його доводи про те, що він не мав змоги подати заперечення на позову та клопотання про застосування строків позовної давності також не можуть бути прийняті апеляційним судом.

Доказів наявності будь-яких інших поважних причин, які об`єктивно позбавили відповідача зробити в суді першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності апелянт суду не надав, посилання на такі поважні причини апеляційна скарга не містить.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, підстав для застосування позовної давності апеляційний суд не має.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що оскаржуване рішення щодо відповідача ОСОБА_1 підлягає зміні, а позовні вимоги Банку підлягають частковому задоволенню на суму 108943,97 грн., то у відповідності до норм статті 141 ЦПК України, судовий збір, який підлягає компенсації за рахунок ОСОБА_1 становить відповідно 544,60 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 липня 2015 року у цій справі змінити в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором №545/1 від 20.02.2007 року в сумі 108943,97гривень (стовісім тисячдев`ятсот сороктри гривні97копійок),яка складаєтьсяіз:69750,00грн. заборгованістьза тіломкредиту;12702,49грн. заборгованістьза нарахованимивідсотками станомна 14.09.2007року;1166,09грн. пеняза несвоєчаснеповернення кредитустаном на14.09.2007року;3%річних занесвоєчасну сплатупроцентів (ст.625ЦК України)за періодз 01.03.2007по 31.12.2014 2990,00грн.;3% річнихза несвоєчаснепогашення основногоборгу (ст.625ЦК України)за періодз 01.03.2007по 31.12.2014 4334,93 грн.; витрати від інфляції за рахунок несвоєчасної сплати процентів (ст.625 ЦК України) за період з 01.03.2007 по 01.03.2013 - 12231,46 грн.; витрати від інфляції за рахунок несвоєчасного погашення суми основного боргу (ст.625 ЦК України) за період з 01.03.2007 по 30.11.2009 5762,00 грн.

В іншій частині заочне рішення ОСОБА_2 не оскаржувалось і в апеляційному порядку не переглядалось.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ІПН НОМЕР_2 на користьАкціонерного товариства«Державний ощаднийбанк України»544,60 грн. компенсації судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови складено 26 вересня 2024 року.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков