Рішення

від 19.09.2024 по справі 754/18317/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/1639/24

Справа №754/18317/23

РІШЕННЯ

Іменем України

19 вересня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Таран Н.Г.,

секретаря судового засідання - Титар Г.А.,

за участі:

представника позивача в режимі відеоконференції: адвоката Цісар І.В.

представника відповідача: Пожар В.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про захист порушених прав на житло

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, 3-тя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про захист порушених прав на житло.

В обґрунтовування своїх позовних вимог позивачка зазначає, що відповідно до ордеру на жиле приміщення, чоловік позивачки ОСОБА_3 з 2001 року був наймачем жилого приміщення, а саме квартира за адресою АДРЕСА_1 . Згадана квартира була надана в найм ОСОБА_3 як особі з числа дітей позбавлених батьківського піклування в якій він до моменту призову до лав ЗСУ постійно проживав спочатку одноособово, після одруження та народження дітей - всією сім`єю (долучити ордер або його копію позивачка не може у зв`язку з втратою). Шлюб з позивачкою ОСОБА_3 уклав 18.08.2008 рок, а згодом в них народились діти, проте позивачка з дітьми не була зареєстрована в квартирі, оскільки вони з чоловіком не надавали даній обставині значущої уваги, вважали місце реєстрації для них не має особливого значення. Після початку війни в Україні 15.03.2022 ОСОБА_3 було мобілізовано до лав ЗСУ, а з 01.06.2022 і до моменту своєї загибелі ІНФОРМАЦІЯ_3 він пе5ребував безпосередньо в зоні активних бойових дій в селі Богоявленка, Донецької області. До липня 2023 вважався безвісти зниклим, лише в липні 2023 було підтверджено його смерть, про що видане відповідне свідоцтво. Після загибелі чоловіка ОСОБА_2 з доньками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 продовжили проживати в квартирі за вищевказаною адресою. Позивачка несе витрати по утриманню цієї квартири, оплачує квартплату та плату за комунальні послуги. Факт родинних стосунків між позивачкою та неповнолітніми доньками та загиблим ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про шлюб та свідоцтвами про народження дітей. Факт несення позивачкою витрат по утриманню квартири та відсутності заборгованості підтверджується повідомленнями та квитанціями про оплату квартирної плати, плати за комунальні послуги. Зважаючи на вищевикладені обставини, 23.11.2023 позивачка звернулась з письмовою заявою до управління житлово-комунального господарства Деснянської районної адміністрації м. Києва про визнання її наймачем житлового приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 та просила укласти з нею договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_2 , проте відповіді не отримала, а тому змушена звернутися за захистом своїх прав та прав своїх неповнолітніх дітей. Таким чином, станом на даний час у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_2 та її малолітні доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не мають іншого житла окрім квартири у якій вона проживає з 2008 року, керуючись ст. 61 ЖК України користувалась квартирою з 2008 року на підставі договору найму. ОСОБА_2 , згідно до приписів ст. 64 ЖК України будучи членом сім`ї наймача - ОСОБА_3 , проживала разом з матір`ю та користувалась усіма правами на рівні з наймачем квартири. Після смерті ОСОБА_3 , який був основним квартиронаймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , керуючись ст. 106 ЖК України, позивач звернулась до Управління житлово-комунальноо господарства Деснянської районної адміністрації м. Києва з заявою про зміну договору найма жилого приміщення від 23.11.2023 року та надала у додатку до заяви наявні у мене документи, згідно переліку вказаного у заяві. Відповідь не отримала. Позивачка з 2008 року, як дружина наймача даного жилого приміщення, постійно проживає в квартирі АДРЕСА_2 , іншого житла не має, дбає про це житло, сплачує комунальні послуги, є користувачем вказаної квартири, а тому її позовні вимоги вона справедливо вважає такими, що підлягають до задоволення.

Ухвалою суду від 26.12.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

28.12.2023 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків та надано позовну заяву в новій редакції.

Ухвалою суду від 29.12.2023 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

12.01.2024 на адресу суду надійшла заява від управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо визнання їх неналежним відповідачем, оскільки повноважень щодо укладення договорів найму житлових приміщень належать Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації.

26.02.2024 на адресу суду надійшов відзив Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в якій вони вказали, що ознайомившись з позовною заявою, не погоджуються з позовними вимогами, викладеними у них, вважає їх необгрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а саме: предметом даного позову є визнання ОСОБА_2 членом сім`ї наймача жилого приміщення - квартири АДРЕСА_2 (далі спірна квартира), визнання її наймачем спірної квартири та зобов`язання Деснянську райдержадміністрацію укласти з позивачем договір найму спірної квартири. Свої вимоги мотивує тим, що її чоловік - ОСОБА_3 з 2001 року є наймачем спірної квартири (далі наймач), в яку він вселився на підставі Ордеру та проживав в ній до моменту призову до лав ЗСУ. Згідно з копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 20.07.2023 Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі внесено актовий запис № 143. Право на переукладення договору найму спірної квартири позивач обгрунтовує тим, що після укладення шлюбу з наймачем, а саме: з 18.08.2008 позивач проживала у спірній квартирі, а пізніше, після народження дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у вказаній квартирі проживали разом з дітьми однією сім`єю. З позовної заяви вбачається, що позивач зверталася з заявою до управління про визнання її наймачем спірної квартири та просила укласти з нею договір найму спірної квартири, у зв`язку зі смертю чоловіка - Наймача спірної квартири, проте відповіді від управління не отримала, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду за захистом, як вона вважає, своїх порушених прав. Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 № 121 «Про реалізацію районними в м. Києві державними адміністраціями окремих повноважень», доручено районним в м. Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, надані виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими актами діючого законодавства України пунктом 25 додатку 4 до вказаного розпорядження, визначено, що районні в м. Києві державні адміністрації укладають договори найму житла. Отже, районні в м. Києві державні адміністрації уповноважені на укладення договорів найму квартири. Враховуючи викладене, відповідач у розумінні зазначених вище статей є наймодавцем та уповноважений приймати рішення щодо внесення змін до договору найму спірної квартири. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Отже, ознаками фактичної сім`ї є: спільне проживання, спільний побут, взаємні права і обов`язки. Таким чином, для визнання осіб членами сім`ї наймача, визнання права користування жилим приміщення підлягають встановленню обставини постійного проживання та ведення спільного господарства з наймачем. Як зазначалось вище, позивач стверджує про те, що вона після реєстрації шлюбу з наймачем, а саме: з 18.08.2008, а після народження дітей, разом з ними постійно проживають у спірній квартирі, також вказує на те, що іншого житла не має, протягом всього часу спільного проживання з Наймачем несла тягар утримання спірної квартири. Проте, зібрані в установленому законодавством України порядку документальні докази свідчать протилежне. Ордер на жиле приміщення № 023959 серії Б 10.01.2001 видано Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією ОСОБА_3 з сім`єю з однією особи на право зайняття жилого приміщення жилою площею 17,33 кв. м., яке складається з 1 кімнати в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 07.12.2000 № 1425. Інших осіб у вказаному ордері, не зазначено. Згідно з Службовою запискою начальника відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської райдержадміністрації від 10.01.2024 № 102/28/24 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_3 з 26.07.2001 по теперішній час, інших осіб за вказаною адресою не було зареєстровано та знято з реєстрації. Разом з тим, з копії паспорта позивача, доданої до позовної заяви вбачається, що місце проживання ОСОБА_2 з 02.07.2009 по теперішній час зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , а отже позивач зберігає постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні, з реєстраційного обліку у якому не знялася. З наведеного слідує, що ОСОБА_3 , як єдиний наймач спірної квартири, мав право і можливість вселити та звернутися із заявою про реєстрацію місця проживання позивачки та їх спільних дітей у спірній квартирі за вищевказаною адресою, проте цим правом за життя не скористався. Позивач зареєстрованою у спірній квартирі не значилася, натомість зареєстрована за іншою адресою, зазначеною вище. Крім того, слід звернути увагу на те, що долучені до позовної заяви копії документів були оформлені відповідними державними органами Рівненської області. Викладене свідчить про те, що позивач підтримувала постійний та триваючий зв`язок з місцем реєстрації свого місця проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , а не за адресою спірної квартири. З огляду на зазначене, вищевикладене дає підстави стверджувати те, що позивач не проживала постійно як член сім`ї наймача у спірній квартирі та не була пов`язана з ним спільним побутом. Щодо доводів позивача про утримання нею спірної квартири, Деснянська райдержадміністрація вважає їх необгрунтованими та не підтвердженими належними доказами.

Протягом судового розгляду справи представник позивача вимоги позову підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації заперечувала проти задоволення вимог позову.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, причин не явки суду не повідомила.

Суд заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено відповідно до ордеру на жиле приміщення, чоловік позивачки ОСОБА_3 з 2001 року був наймачем жилого приміщення, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Згадана квартира була надана в найм ОСОБА_3 як особі з числа дітей позбавлених батьківського піклування в якій він до моменту призову до лав ЗСУ постійно проживав.

Шлюб з позивачкою ОСОБА_3 уклав 18.08.2008 рок, а згодом в них народились діти.

Після початку війни в Україні 15.03.2022 ОСОБА_3 було мобілізовано до лав ЗСУ, а з 01.06.2022 і до моменту своєї загибелі ІНФОРМАЦІЯ_3 він пе5ребував безпосередньо в зоні активних бойових дій в селі Богоявленка, Донецької області. До липня 2023 вважався безвісти зниклим, лише в липні 2023 було підтверджено його смерть, про що видане відповідне свідоцтво.

Як зазначає позивач, після загибелі чоловіка ОСОБА_2 з доньками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 продовжили проживати в квартирі за вищевказаною адресою. Позивачка несе витрати по утриманню цієї квартири, оплачує квартплату та плату за комунальні послуги.

Факт родинних стосунків між позивачкою та неповнолітніми доньками та загиблим ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про шлюб та свідоцтвами про народження дітей.

23.11.2023 позивачка звернулась з письмовою заявою до управління житлово-комунального господарства Деснянської районної адміністрації м. Києва про визнання її наймачем житлового приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 та просила укласти з нею договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_2 , проте відповіді не отримала.

До позовної заяви не надано документального підтвердження ведення нею спільного господарства та спільного бюджету з наймачем, а також посилань на докази вказаних обставин.

Складений 31 січня 2024 року акт про проживання - після відкриття провадження у справі не може бути прийнятий судом як доказ постійного та безперервного проживання даних осіб в квартирі оскільки свідчить лише про факт проживання на дату складання такого акту.

Більше того суд враховує, що діти позивачки з моменту народження до звернення позивача до суду із даним позовом - в місті Києві не навчались ані в закладах дошкільної освіти ані в школах, також в місті Києві не було укладено деуларацій з лікарями.

Також, суд не приймає доводи позивача за позовом про те, що член сім`ї наймача не має доводити підстави свого вселення, оскільки дане твердження не ґрунтується на вимогах закону. ОСОБА_2 втратила статус члена сім`ї наймача спірної квартири у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_3 і на той час зберігала право користування квартирою за місцем своєї реєстрації.

Отже, діючим законодавством не передбачена можливість набуття особою права користування приміщеннями державного житлового фонду з одночасним збереженням за нею права користування щодо іншого житлового приміщення. Аналогічна позиція викладене у постанові Верховного суду від 01.09.2023 року у справі № 712/11721/21.

Відповідно до вимог ст. 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до положень статті 58 Житлового кодексу України, єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення є ордер, виданий на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.

За приписами частини 1 статті 61 Житлового кодексу України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

На підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.01.2015 № 48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майна», за Третьою особою на праві господарського відання закріплене майно, у тому числі будинок за адресою: АДРЕСА_4 .

Статтею 18 Житлового кодексу України визначено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 р. № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», доручено районним в місті Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 10 додатку 4 до вказаного вище розпорядження, Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації надано повноваження здійснювати облік житлового фонду та контроль за його використанням.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язко доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

За правилами ст. 141 ЦПК України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладені на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_2 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про захист порушених прав на житло - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 )

відповідач: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація (код ЄДРПОУ 37415088, місцезнаходження: 02225, м. Київ, проспект Червоної Калини, 29),

третя особа: управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37501648, місцезнаходження: 02225, м. Київ, проспект Червоної Калини, 29),

третя особа: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», (код ЄДРПОУ 39605452, місцезнаходження: 02217, м. Київ, вул.. Закревського, 15),

Повний текст рішення складено 26.09.2024 року.

Суддя: Н.Г.Таран