Постанова

від 05.02.2025 по справі 754/18317/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/18317/23 Головуючий у І інстанції Таран Н.Г.

Провадження №22-ц/824/3266/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Доброванової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Білоуса Віталія Олеговича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про захист порушених прав на житло,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, 3-тя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про захист порушених прав на житло.

В обґрунтовування своїх позовних вимог зазначала, що відповідно до ордеру на жиле приміщення, чоловік позивачки ОСОБА_2 з 2001 року був наймачем жилого приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира була надана в найм ОСОБА_2 як особі з числа дітей позбавлених батьківського піклування, в якій він до моменту призову до лав ЗСУ постійно проживав, спочатку одноособово, а після одруження та народження дітей - всією сім`єю .

Шлюб з позивачкою ОСОБА_2 уклав 18 серпня 2008 року, а згодом в них народились діти, проте позивачка з дітьми не була зареєстрована в квартирі, оскільки вони з чоловіком не надавали даній обставині значущої уваги, вважали місце реєстрації для них не має особливого значення.

Після початку війни в Україні 15 березня 2022 року ОСОБА_2 було мобілізовано до лав ЗСУ, а з 01червня 2022 року і до моменту своєї загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 він перебував безпосередньо в зоні активних бойових дій в селі Богоявленка, Донецької області. До липня 2023 вважався безвісти зниклим, лише в липні 2023 року було підтверджено його смерть, про що видане відповідне свідоцтво.

Після загибелі чоловіка ОСОБА_1 з доньками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , продовжили проживати в квартирі за вищевказаною адресою.

Позивачка несе витрати по утриманню цієї квартири, оплачує квартплату та плату за комунальні послуги. Факт родинних стосунків між позивачкою та неповнолітніми доньками та загиблим ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про шлюб та свідоцтвами про народження дітей. Факт несення позивачкою витрат по утриманню квартири та відсутності заборгованості підтверджується повідомленнями та квитанціями про оплату квартирної плати, плати за комунальні послуги.

Зважаючи на вищевикладені обставини, 23 листопада 2023 року позивачка звернулась з письмовою заявою до управління житлово-комунального господарства Деснянської районної адміністрації м. Києва про визнання її наймачем житлового приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 та просила укласти з нею договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_2 , проте відповіді не отримала, а тому звернулася до суду за захистом своїх прав та прав своїх неповнолітніх дітей.

Посилаючись на викладене, просила суд визнати ОСОБА_1 членом сім'ї наймача жилого приміщення - квартири АДРЕСА_2 , - ОСОБА_5 та визнати її наймачем вказаного жилого приміщення, зобов'язавши Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію укласти з нею договір найму жилого приміщення.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, з апеляційною скаргою в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся її представник - адвокат Білоус В.О., який, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Серед допущених судом першої інстанції порушень процесуального права вказує на те, що всупереч частині другій статті 210 ЦПК України оскаржуване рішення винесене майже через 9 місяців від дати відкриття провадження по справі, а не протягом 30 днів, як того вимагає ЦПК України.

Щодо порушень норм матеріального права, зазначає, що суд першої інстанції проігнорував перевірку будь-яких доказів та неправильно застосував правові норми.

Зокрема, вказує на те, що судом першої інстанції проігноровано дослідження інших обставин, які вказують на можливість застосування положень статей 316, 319, 321, 328 та частини 1 статті 344 ЦК України.

Вважає, що за змістом частини 1 статті 344 ЦК України позивач ОСОБА_1 у даному позові повністю довела, що окрім відкритості, безперервності і давності володіння нерухомим майном, наявні ще інші обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема добросовісність володіння у вигляді сплати за комунальні послуги після смерті чоловіка.

Крім того, вказує на необхідність застосування частини 4 статті 816 ЦК України, якою врегульовано право наймача та осіб, які постійно проживають з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного та громадського житлового фонду.

З огляду на те, що позивачка ОСОБА_1 та її неповнолітні діти є фактичними наймачами на даний час та мають право користування спірним жилим приміщенням, як особи, що входять до першої черги спадкування за законом в порядку ст.1261 ЦК України, а тому мають право на визнання їх наймачами спірної квартири.

В доводах апеляційної скарги також вказує на завдання позивачу моральної шкоди незаконною поведінкою відповідача, яка позбавила можливості отримати належні умови проживання для неї та її дітей, тому просить в разі задоволення апеляційної скарги стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 10 000,00 гривень моральної шкоди.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, відповідач, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, подала відзив на апеляційну скаргу.

В доводах відзиву зазначає, що за ОСОБА_1 не може бути визнано право власності на спірну квартиру, оскільки квартира не була приватизована, а в ордері, який видавався на ім'я ОСОБА_2 , не вказано інших осіб. Відповідно договір найму може укладатися тільки з собою, на чиє ім'я видано ордер.

Крім того відповідач зазначає, що місце проживання апелянта не було зареєстроване за адресою спірної квартири, більше того позивач у своїй відповіді на відзив на позовну заяву підтвердила, що вона з 02 липня 2009 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

З огляду на зазначене ОСОБА_2 був єдиним наймачем, якому спірна квартира була надана на підставі ордеру та ІНФОРМАЦІЯ_4 з настанням смерті ОСОБА_2 договір найму був розірваний.

Відповідач звертає увагу суду, що доводи апеляційної скарги у частині застосування до спірних відносин положення про набувальну давність не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки не доведені умови для набуття права власності за набувальною давністю на спірну квартиру на підставі вказаного положення, тому що факт титульного володіння територіальною громадою міста Києва виключає можливість застосування норми, що регулює порядок набуття права власності за набувальною давністю.

Щодо доводів про те, що ОСОБА_1 та її діти мають першочергове право на спадкування за законом, вказує, що спірна квартира не входить до спадкової маси, оскільки не була приватизована ОСОБА_2 та на даний час знаходиться у власності територіальної громади м. Києва.

Посилання апелянта на обставини, які на його думку свідчать про завдання відповідачем позивачу моральної шкоди, вважає безпідставними, такими, що не підтвердженими належними доказами та новими вимогами, які в суді першої інстанції заявлені не були, відтак підстави для задоволення вказаної вимоги відсутні.

Доводи щодо відшкодування витрат на компенсацію судового збору у суді першої інстанції та на професійну правничу допомогу, представник відповідача вважає такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на відсутність доказів понесених витрат на правову допомогу та відсутність попереднього розрахунку.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Білодуб В.О. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації - Пожар В.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та з урахуванням поданого відповідачем відзиву, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до ордеру на жиле приміщення, чоловік позивачки ОСОБА_2 з 2001 року був наймачем жилого приміщення, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Згадана квартира була надана в найм ОСОБА_2 як особі з числа дітей позбавлених батьківського піклування в якій він до моменту призову до лав ЗСУ постійно проживав.

Шлюб з позивачкою ОСОБА_2 уклав 18.08.2008 року, а згодом в них народились діти.

Після початку війни в Україні 15.03.2022 ОСОБА_2 було мобілізовано до лав ЗСУ, а з 01.06.2022 і до моменту своєї загибелі ІНФОРМАЦІЯ_4 він пе5ребував безпосередньо в зоні активних бойових дій в селі Богоявленка, Донецької області. До липня 2023 вважався безвісти зниклим, лише в липні 2023 було підтверджено його смерть, про що видане відповідне свідоцтво.

Як зазначала позивач, після загибелі чоловіка ОСОБА_1 з доньками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , продовжили проживати в квартирі за вищевказаною адресою. Позивачка несе витрати по утриманню цієї квартири, оплачує квартплату та плату за комунальні послуги.

Факт родинних стосунків між позивачкою та неповнолітніми доньками та загиблим ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про шлюб та свідоцтвами про народження дітей.

23.11.2023 позивачка звернулась з письмовою заявою до управління житлово-комунального господарства Деснянської районної адміністрації м. Києва про визнання її наймачем житлового приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 та просила укласти з нею договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_2 , проте відповіді не отримала.

Судом апеляційної інстанції, з пояснень, наданих представником позивача у судовому засіданні, встановлено, що місце проживання неповнолітніх дітей позивачки зареєстроване по місцю проживання їх матері, за адресою: АДРЕСА_3 .

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання її наймачем квартири та зобов`язання змінити договір найму.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України).

Відповідно до частини першої статті 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22) зазначено, що: «під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім`ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні».

Отже, відповідно до статті 106 ЖК України будь-який член сім`ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення. Виходячи з принципу рівності прав та обов`язків наймача та членів його сім`ї (ст. 64 ЖК), члени сім`ї заміщують наймача в договірних правовідносинах найму.

Причиною для зміни договору найму також може бути смерть наймача або втрата ним права на жиле приміщення за ст. 71 ЖК. Право вимагати зміни договору в цих випадках має будь-хто з членів сім`ї наймача, які залишились проживати у приміщенні, в тому числі і неповнолітні в особі законних представників.

Частиною другою статті 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я,

то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 не надала суду першої інстанції належних та допустимих доказів вселення в спірну квартиру з дозволу наймача та проживання в квартирі наймача.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги як доказ постійного та безперервного проживання даних осіб в квартирі Акт про проживання, який складений 31 січня 2024 року, тобто після відкриття провадження у даній справі, оскільки останній підтверджує лише факт проживання на дату складання такого акту.

Суд першої інстанції також правильно звернув увагу на ту обставину, що діти позивачки з моменту народження до звернення позивача до суду із даним позовом в місті Києві не навчались, ані в закладах дошкільної освіти, ані в школах, також в місті Києві не було укладено декларацій з лікарями.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що з 2009 року ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 і на час смерті чоловіка зберігала право користування квартирою за місцем своєї реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. (частина четверта статті 29 ЦК України).

Діючим законодавством не передбачена можливість набуття особою права користування приміщеннями державного житлового фонду з одночасним збереженням за нею права користування щодо іншого житлового приміщення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.09.2023 року у справі № 712/11721/21.

З огляду на вказане, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, повно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки позивачка не довела, що вона зі згоди наймача вселилася і тривалий час проживала у спірній квартирі.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судового рішення, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, а також свідчать про неправильне тлумачення представником позивача змісту правовідносин, які виникли між сторонами у справі, та норм права, які регулюють вказані правовідносини.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білоуса Віталія Олеговичазалишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 14 лютого 2025 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.