Постанова

від 24.09.2024 по справі 190/4/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4514/24 Справа № 190/4/22 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю.В. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.,

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пипи Альони Олегівни на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що 01 жовтня 2020 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики № 0110-1/20 із заставним забезпеченням, відповідно до умов якого він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 39 770 доларів США, що еквівалентно 1 131 456, 50 грн., а відповідач в свою чергу зобов`язувався повернути грошові кошти в строк до 01 січня 2021 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань по поверненню суми позики ОСОБА_1 передав у заставу належну йому земельну ділянку площею 18,0400 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Крім того, 02 жовтня 2020 року до договору позики із заставним забезпеченням між ними була укладена додаткова угода № 01, відповідно до умов якої сторони вирішили доповнити розділ I основного договору, а саме визначили, що позичальник може не повертати позику, якщо укладе з позикодавцем договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого є земельна ділянка площею 18,0400 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області та з того часу зобов`язання, передбачене договором позики із заставним забезпеченням №0110-1/20 від 01 жовтня 2020 року вважається припиненим.

Позивач вказує, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики не виконав.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики від 01 жовтня 2020 року у розмірі 221 121 доларів США, з яких 39 770 доларів США основна сума боргу; 141 581 доларів США проценти за користування коштами; 39 770 долаів США штраф.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2024 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Пипа А.О. посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач ніколи не брав у позивача позику, так як ОСОБА_1 отримав вказані грошові кошти за продану ним земельну ділянку, що підтверджується його власноручно написаною розпискою. Апелянт вказує, що договір позики фактично був спрямований на відчуження земельної ділянки з наступним переоформленням права власності.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, взявши до уваги доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 01 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики із заставним забезпеченням № 0110-1/20, згідно якого позичальник в порядку і на умовах визначених даним договором зобов`язується надати позичальнику предмет позики (грошові кошти) в розмірі визначеному цим договором, а останній зобов`язується прийняти позику і повернути названу позику позикодавцеві у визначений цим договором строк

Розмір позики за цим договором становить 39 770 доларів США (п.1.3 Договору).

Відповідно до п. 1.4. спірного договору з метою забезпечення належного виконання своїх зобов`язань по поверненню суми позики по договору позичальник передає у заставу об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, площею 18,040 га, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Також пунктом 3 Договору визначені штрафні санкції за неналежне виконання зобов`язання, а саме у разі прострочення виконання зобов`язання позичальником за даним договором, тобто пропущення строку повернення позики, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю окрім суми позики пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, період нарахування та стягнення пені складає три роки, за кожен день прострочення виконання зобов`язання до дня фактичного повернення суми позики.

У разі порушення строків повернення позики позичальник додатково сплачує на користь позикодавця штраф у сумі еквівалентній 39 770 долари США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Дніпра на день повернення грошових коштів, а також додатково відсотки за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 1% за кожен день від суми позики, за весь період такого користування.

Згідно копії розписки від 01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 кошти у розмірі 39 700 доларів США в рахунок оплати за землю, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, площею 18,040 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063 та зобов`язувався після зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель у місячний термін переоформити вказану вище земельну ділянку на ОСОБА_2 .. У випадку невиконання умов договору зобов`язувався компенсувати отримані ним кошти у подвійному розмірі.

02 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 01 до договору позики із заставним забезпеченням № 0110-1/20 від 01 жовтня 2020 року, згідно якої сторони доповнили розділ I основного договору, а саме визначили, що позичальник може не повертати позику якщо укладе з позикодавцем договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого є земельна ділянка площею 18,0400 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області та з того часу зобов`язання, передбачене договором позики із заставним забезпеченням № 0110-1/20 від 01 жовтня 2020 року вважається припиненим.

Згідно копії договору застави № 01 від 01 жовтня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) заставодержатель у випадку невиконання умов договору заставодавцем своїх зобов`язань за договором, має право одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Підстава появи зобов`язання, забезпеченого заставою за цим договором є договір позики із заставним забезпеченням № 0110-1/20 від 01 жовтня 2020 року, розмір забезпеченої заставою вимоги складає 39 700 доларів США. Предметом застави є об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка площею 18,0400 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, відповідач не виконав умов укладеного з позивачем договору позики, оскільки у визначений сторонами у договорі строк отримані від ОСОБА_2 грошові кошти позикодавцю не повернув, у зв`язку з чим боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу, обумовлений договором штраф за несвоєчасне повернення позики та суму відсотків за користування грошовими коштами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Встановивши, що ОСОБА_1 не виконав умов укладеного із ОСОБА_2 договору грошової позики, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу суму боргу в розмірі у розмірі 221 121 доларів США, що еквівалентно 6 025 729,60 грн., з яких основна сума боргу - 39 770 доларів США, що еквівалентно 1 083 764,32 грн., проценти за користування грошовими коштами - 141 581 доларів США, що еквівалентно 3 858 200, 96 грн. які нараховані у межах погодженого сторонами договору строку; штраф - 39 770 доларів США, що еквівалентно 1 083 764,32 грн..

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність тверджень представника відповідача про те, що ОСОБА_1 ніколи не брав кошти у позику у позивача та отримав вказані кошти за отриману ним земельну ділянку, з огляду на наступне.

Встановлено, що рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики із заставним застереженням, договору застави удаваними правочинами та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2023 року залишено без змін.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не довів наявність інших, аніж позикових правовідносин за договором позики, а тому відповідні доводи представника відповідача є безпідставними.

Взявши до уваги те, що відповідач не виконав умов укладеного з позивачем договору позики, грошові кошти позикодавцю не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу, обумовлений договором штраф за несвоєчасне повернення позики та суму відсотків за користування грошовими коштами.

Доводи апелянта в скарзі про те, що відповідач ніколи не брав у позивача позику, так як ОСОБА_1 отримав вказані грошові кошти за продану ним земельну ділянку, що підтверджується його власноручно написаною розпискою, а також те, що договір позики фактично був спрямований на відчуження земельної ділянки з наступним переоформленням права власності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Відповідач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не надав належних та допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пипи Альони Олегівни - залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко