Постанова

від 24.09.2024 по справі 352/1442/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/1442/23

Провадження № 22-ц/4808/1309/24

Провадження № 22-ц/4808/1309/24

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М.М.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.

суддів: Луганської В.М., Томин О.О.,

секретаря Кузнєцова В.В.,

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене суддею Хоминець М.М. 27 червня 2024 року, повний текст якого складено 03 липня 2024 року, та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на додаткове рішення Тисменицького районного суду від 08 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

У червні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла Школьна А.В. , звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 08 лютого 2023 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав відповідачу грошові кошти у розмірі 2 372 175 грн, що на момент укладення договору було еквівалентно 58 500, 00 доларів США. Позичальник у свою чергу зобов`язався повернути гривневий еквівалент за курсом продажу доларів США АТ «Ощадбанк» в термін до 01.06.2023. Згідно п.2.2 договору факт отримання позичальником від позикодавця позики підтверджується розпискою, справжність підпису на якій ОСОБА_1 засвідчено нотаріально. Проте, станом на 02 червня 2023 року відповідач повернув позивачеві 2 000,00 доларів США. Таким чином, станом на час подання позову боргові зобов`язання виконані частково, а сума заборгованості відповідача становить 56 500,00 доларів США, що станом на час подання позову еквівалентно 2 118 750,00 грн.

Крім того, умовами договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного повернення позичальником грошових коштів, позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю пеню у розмірі 0,049% від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Відтак, сума пені за 19 днів прострочення виконання зобов`язання становить 19 726,00 грн. За наведених обставин представник позивача просила стягнути з ОСОБА_1 на користь її довірителя заборгованість за договором позики в розмірі 2 118 750,00 грн, а також пеню у розмірі 19 726,00 грн.

Рішенням Тисменицького районного суду від 27 червня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 697 250,00 грн боргу та 13 420,00 грн судових витрат, а всього 1 710 670,00 грн. У задоволенні позовної вимоги про стягнення пені відмовлено.

Додатковим рішенням Тисменицького районного суду від 08 серпня 2024 року задоволено частково заяву представника ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду від 27 червня 2024 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він не підписував договір позики від 08 лютого 2023 року, про його існування дізнався тільки під час розгляду цієї справи. В лютому 2024 року в суді він заявив клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи з метою з`ясування істотних обставин, проте суд відмовив у задоволенні клопотання. Скаржник зазначає, що оскільки він не підписував договір позики у редакції доданій позивачем, у нього було відсутнє волевиявлення на укладення цього правочину, відповідно договір є неукладеним.

Вважає, що навність на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість нього іншою особою, не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц. Також посилається на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, відповідно до якого правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною. Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а навність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За наведених обставин, зважаючи на відсутність підстав вважати договір позики від 08 лютого 2023 року укладеним, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 покликається на законність та обґрунтованість рішення суду. Натомість, доводи апеляційної скарги вважає такими, що не містять підстав для його скасування.

Вважає правильними висновки суду про те, що невизнання відповідачем обставин щодо укладення договору позики від 08 лютого 2023 року, в якому погоджений строк поверненя боргу до 01 червня 2023 року з покликанням на те, що він цей договір не підписував, не має правового значення для вирішення цієї справи. Факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів в розмірі 2 372 175,00 грн підтверджується підписаною відповідачем і нотаріально засвідченою розпискою від 08 лютого 2023 року. Апелянт не заперечував, що строк дії укладеного між сторонами договору позики закінчився в першій половині 2023 року, і він повернув позивачу частину боргу в розмірі 13 000,00 доларів США. Крім того, судом встановлено, що після подання позову апелянт повернув позивачу 11 000,00 доларів США,

В свою чергу представниця ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення від 08 серпня 2024 року, в якій просила вказане рішення скасувати та ухвалити нове, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 96 900,00 грн понесених витрат на правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що на виконання вимог пункту 10 частини 3 статті 175 та частини 1 статті 134 ЦПК позивачем у позовній заяві було визначено попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікував понести у зв`язку з розглядом справи у розмірі 96 900,00 грн. У судових дебатах представниця позивача повідомила суд, що після прийняття рішення має намір подати клопотання про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат за надану правову допомогу. Зазначає, що сума судових витрат за надання правої допомоги є співмірною, оскільки складає менше 6% від ціни позову. Вважає, що судом безпідставно зазначено, що ця категорія справ не потребує додаткового вивчення законодавства, судової практики, а тому не передбачає витрачання значного обсягу часу та зусиль для підготовки позову та інших процесуальних документів. Натомість представниця апелянта зазначає, що їй для написання позовної заяви та заяви про забезпечення позову проаналізовано ряд правових позицій Верховного Суду та враховано останні новації договірних відносин. Між АО «Юридична фірма «Марусяк і Партнери» укладено договір №49/23 від 12.06.2023 року, в якому узгоджена сума гонорару в розмірі 52 500,00 грн. Вартість участі в судовому засіданні сторони погодили в розмірі 6 200,00 грн в режимі відеоконференції та 10 000,00 грн у випадку відрядження адвоката до м. Івано-Франківська. Платіжними інструкціями підтверджується оплата послуг адвоката в розмірі 96 900,00 грн.

Вважає, що судом надана необгрунтована оцінка вартості витраченого адвокатом часу для участі у судовому засіданні та зазначено про не співмірність таких витрат, оскільки представникуця позивача для підготовки до судового засідання витрачала від 1 до 2 годин часу. Вважає, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватись з суто формальних причин відсутності в детальному описі робіт відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Посилається на позицію, викладену в ухвалі Касаційного Цивільного Суду від 11 лютого 2019 року, відповідно до якої суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх вартості, виходячи з конкретних обставин справи. Відтак, на думку представниці позивача, нею об`єктивно та вірно визначено розмір витрат на оплату послуг адвоката, який є розумним та співмірним із вище переліченими критеріями та положеннями ЦПК.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Хоменко І.В. доводи апеляційної скарги відповідача підтримав з викладених у ній мотивів.

Представниця ОСОБА_2 - Школьна А.В. заперечила проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , послилаючись на законність та обгрунтованість судового рішення. Натомість просила задовольнити свою апеляційну скаргу на додаткове рішення Тисменицького районного суду від 08 серпня 2024 року.

Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 не підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи доведений факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 2 372 175,00 грн, що підтверджується підписаною відповідачем і нотаріально засвідченою розпискою від 08.02.2023. Вказаний факт ОСОБА_1 визнав. Сторона відповідача не заперечувала, що строк дії укладеного між сторонами договору позики закінчився в першій половині 2023 року, а також те, що відповідач після закінчення строку дії договору повернув позивачу частину боргу в розмірі 13 000,00 доларів США. З огляду на викладене суд задовольнив позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача неповернутого боргу в сумі 45 500,00 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом продажу доларів США АТ «Ощадбанк» становить 1 697 250,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення пені за прострочення виконання договору, суд першої інстанції послався на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого в період дії в Україні воєнного стану в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 08.02.2023 уклали письмовий договір позики, згідно якого позивач передав у власність відповідача 2372175 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 58500 доларів США за курсом продажу доларів США АТ «Ощадбанк», а відповідач зобов`язався повернути позивачу всю суму позики в гривневому еквіваленті за курсом продажу доларів США АТ «Ощадбанк» у термін до 01.06.2023 (а.с. 63 т.1).

08.02.2023 відповідач надав розписку, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюк Б.В., якою підтвердив факт отримання від позивача грошових коштів у розмірі 2372175 грн, що становить гривневий еквівалент суми 58500 доларів США за курсом продажу доларів США АТ «Ощадбанк» станом на 08.02.2023, згідно укладеного між сторонами 08.02.2023 договору позики (а.с. 62 т.1).

Суд першої інстанції встановив та сторонами не заперечується, що 02.06.2023 відповідач повернув позивачеві 2000 доларів США боргу, 17.10.2023 - 1000 доларів США, що становило 37500 грн за курсом продажу доларів США АТ «Ощадбанк» у 37,5 грн за 1 долар США; 10.01.2024 - 5000 доларів США, що становило 192 500 грн за курсом продажу доларів США АТ «Ощадбанк» у 38,5 грн за 1 долар США; 20.01.2024 - 5000 доларів США, що становило 191500 грн за курсом продажу доларів США АТ «Ощадбанк» у 38,3 грн за 1 долар США.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 посилався на те, що зазначену в розписці та договорі позики від 08 лютого 2023 року суму боргу відповідач у визначений в п.3.3 договору строк до 01 червня 2023 року не повернув.

В свою чергу, ОСОБА_1 заявлені вимоги не визнав, заперечивши факт укладення договору позики, зазначивши, що підпис на договорі не його. Натомість ним подана копія договору позики від 08 лютого 2024 року, в редакції якої зазначено, що ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 2 372 175,00 грн, що еквівалентно 58 500,00 доларів США на термін до 01 березня 2023 року.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

В силу вимог статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. За таких обставин колегія суддів вважає, що надана відповідачем нотаріально засвідчена розписка, наявність її оригіналу у позивача, підтверджує укладення між сторонами договору позики, за яким позикодавцем є ОСОБА_2 , а позичальником - ОСОБА_1 . При цьому останній не заперечує, що власноручно писав вказану розписку. В той же час відповідач вказував, що укладав договір позики в іншій редакції, в п.3.3 якого зазначено інший термін повернення суми позики, - 01.03.2023, а не 01.06.2023 у редакції договору, наданого позивачем.

Відтак, враховуючи, що принцип диспозитивності цивільного судочинства не звільняє учасника справи від обов`язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані заперечення позову, ОСОБА_1 в силу статті 81 ЦПК України будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності договору позики та передачі на його виконання грошових коштів ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надав.

Так, суд обгрунтовано врахував, що факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 2372175 грн підтверджується підписаною відповідачем і нотаріально засвідченою розпискою від 08.02.2023. Вказаний факт відповідач визнав. Сторона відповідача не заперечувала, що строк дії укладеного між сторонами договору позики закінчився в першій половині 2023 року, що він після закінчення строку дії договору повернув позивачу частину боргу в розмірі 13 000 доларів США.

Указаний договір позики, яким визначені всі умови щодо суми позики та строку її повернення, на час розгляду даної цивільної справи був чинним, що не суперечить приписам статті 204 ЦК України стосовно презумпції правомірності правочину.

Позивачем доведено достатніми доказами наявність договірних відносин, факт передачі коштів в борг, що є підставою для захисту його права та стягнення коштів.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов переконання, що рішення місцевого суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин рішення суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Переглядаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на додаткове рішення Тисменицького районного суду від 08 серпня 2024 року, колегія приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно із висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 824/170/21 (провадження № 61-17080ав21).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 96 900,00 грн та їх відшкодування представником ОСОБА_2 надано суду: договір про надання правової допомоги №49/23, укладений 12.06.2023 між АО «Юридична фірма «Марусяк і Партнери» та ОСОБА_2 , протоколи узгодження гонорару від 12 червня 2023 року та 04 липня 2023 року, акт приймання-передачі послуг №23/24-2 від 25 січня 2024 року, рахунок від 25 січня 2024 року, акт приймання-передачі послуг №54/24-2 від 13 березня 2024 року, рахунок від 14 березня 2024 року, рахунок від 05 квітня 2024 року, акт приймання-передачі послуг №69/24-2 від 06 квітня 2024 року, акт приймання-передачі послуг №97/24-2 від 28 червня 2024 року, рахунок від 28 червня 2024 року (а.с. 166-177 т.1).

З вказаних документів вбачається, що адвокатом Школьною А.В. здійснено аналіз документів та актуальної судової практики, формування правової позиції у справі, підготовка позовної заяви та заяви про забезпечення позову. Крім того, відповідно до наданих актів приймання-передачі послуг адвокат брала участь у судових засіданнях у Тисменицькому районному суді у режимі відеоконференції 27.07.2023, 16.10.10.2023, 27.11.2023, 12.03.2024, 05.04.2023, та безпоседня участь у судових засіданнях 10.01.2024 та 27.06.2024.

З протоколів судових засідань, що місяться в матеріалах справи встановлено, що судові засідання в режимі відеоконференції відбулись за участі представниці 12.02.2024, 12.03.2024, 05.04.2024 та 27.06.2024. За клопотанням відповідача судове засідання призначене на 10.01.2024 було відкладено, хоча адвокат Школьна А.В безпосередньо з`явилась до суду.

Відповідно до протоколу узгодження гонорару від 12 червня 2023 року між АО «Юридична фірма «Марусяк і партнери» та ОСОБА_2 була погоджена вартість участі адвоката в судовому засіданні на рівні 4 000,00 грн, якщо адвокат приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та 10 000,00 грн - у випадку відрядження у м. Івано-Франківськ. Відповідно до протоколу узгодження гонорару від 04.01.2024 сторони погодили вартість участі адвоката у судовому засіданні в режимі відеоконференції в розмірі 6 200,00 грн та у випадку відрядження до Івано-Франіквська - 10 000,00 грн.

Платіжні інструкції, представлені представником позивача, підтверджують оплату позивачем АО «Юридична фірма «Марусяк і партнери» 96 900,00 грн, з яких 52 500,00 грн узгоджений гонорар фактично за складення позовної заяви та заяви про забезпечення позову, а решта - за участь в судових засіданнях (а.с. 167-177 т.1).

Колегія суддів зауважує, що місцевий суд врахував заперечення іншої сторони щодо розміру таких витрат та визначив, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 96 900,00 грн є завищеним, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Разом з тим, розмір правової , визначеної судом в сумі 20 000,00 грн, колегія вважає необгрунтованим та заниженим.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, ціну позову, кількість проведених та відкладених не з вини представника позивача судових засідань, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд доходить висновку про необхідність збільшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у розмірі 40 000,00 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 27 червня 2024 року - без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Додаткове рішення Тисменицького районного суду від 08 серпня 2024 року змінити, збільшивши суму стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат за надану правову допомогу в суді першої інстанції з 20 000,00 грн до 40000 (сорок тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська

О.О. Томин

Повний текст постанови виготовлено 26 вересня 2024 року