Ухвала

від 25.09.2024 по справі 916/2305/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/2305/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Василевського Віктора Яковича (далі - ФОП Василевський В. Я., скаржник)

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.08.2024

за позовом Фізичної особи - підприємця Василевського Віктора Яковича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЬОРСТ ВЕЙ»

про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 365 649, 55 грн

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЬОРСТ ВЕЙ»

до Фізичної особи - підприємця Василевського Віктора Яковича

про стягнення заборгованості у розмірі 365 649,56 грн

ВСТАНОВИВ:

ФОП Василевський В. Я. 13.09.2024 через «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 у справі № 916/2305/23 повністю та рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 у справі № 916/2305/23 в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЬОРСТ ВЕЙ» (далі - ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ») за зустрічним позовом про стягнення з ФОП Василевського В. Я. заборгованості у розмірі 365 649, 56 грн за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 28 від 20.04.2020, а також в частині проведення зустрічного зарахування вимог ФОП Василевського В. Я. у розмірі 365 649, 55 грн та вимог ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» у розмірі 365 649, 56 грн зі стягненням з ФОП Василевського В. Я. на користь ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» грошових коштів у розмірі 0, 01 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» про стягнення з ФОП Василевського В. Я. заборгованості у розмірі 365 649, 56 грн за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 28 від 20.04.2020. Крім того, у касаційній скарзі просить поновити строк на касаційне оскарження рішення та постанови у цій справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 916/2305/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючої, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.

Зі змісту касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що у травні 2023 ФОП Василевський В. Я. звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» помилково сплачених коштів у розмірі 365 649, 55 грн.

ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» 20.06.2023 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про стягнення з ФОП Василевського В. Я. заборгованості за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 28 від 20.04.2020 у розмірі 365 649, 56 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 у справі № 916/2305/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.08.2024, позовні вимоги ФОП Василевського В. Я. до ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 365 649, 55 грн задоволено у повному обсязі. Позовні вимоги ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» до ФОП Василевського В. Я. про стягнення заборгованості у розмірі 365 649, 56 грн задоволено у повному обсязі. Проведено зустрічне зарахування вимог ФОП Василевського В. Я. про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 365 649, 55 грн та вимог ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» про стягнення заборгованості у розмірі 365 649, 56 грн, стягнувши з ФОП Василевського В. Я. на користь ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» грошові кошти у розмірі 0, 01 грн.

Під час прийняття судового рішення суд першої інстанції виходив з того, що платіж позивача за первісним позовом ФОП Василевського В. Я. на підставі платіжної інструкції № 2261 від 09.02.2023 на суму 365 827, 56 грн на користь відповідача здійснено з призначенням платежу: «оплата за використання контейнерів згідно рах. № 95717 від 12.12.2022, дог № 0111/22», тобто помилково здійснено оплату ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ», замість вірного отримувача - ТОВ «ТВП «ОМІС» за договором № 0111/22 та рахунком № 95717 від 12.12.2022, отже грошові кошти у розмірі 365 827, 56 грн є безпідставно набутими ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ». Щодо зустрічних позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність факту порушення відповідачем за зустрічним позовом прав позивача, за захистом яких останній звернувся, оскільки матеріалами справи підтверджено факт надання ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» транспортно-експедиторських послуг, понесення ним в ході їх надання додаткових витрат та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони відповідача за зустрічним позовом штрафу щодо демереджу/детеншену. За таких обставин, господарський суд задовольнив первісні позовні вимоги про стягнення 365 649, 55 грн з ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» на користь ФОП Василевського В. Я., також задовольнив зустрічні позовні вимоги про стягнення 365 649, 56 грн з ФОП Василевського В. Я. на користь ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ». При цьому, господарський суд дійшов висновку про проведення зустрічного зарахування позовних вимог на підставі частини одинадцятої статті 238 ГПК України, а також стягнув різницю між первісним та зустрічними позовними вимогами, стягнувши з ФОП Василевського В. Я. на користь ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» грошові кошти у розмірі 0,01 грн /365 649,56 грн - 3 65 649,55 грн.

Суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови виходив з того, що:

оскільки скаржник ФОП Василевський В. Я. не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» до ФОП Василевського В. Я. про стягнення заборгованості у розмірі 365 649, 56 грн, апеляційним судом переглядалося зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги, у зв`язку з чим в частині задоволення первісного позову ФОП Василевського В. Я. до ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 365 649, 55 грн перегляд рішення апеляційним господарським судом не здійснювалося;

зважаючи на обставини, які виникли між сторонами у даній справі, суд зазначив про понесення додаткових витрат ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ», оскільки через вину клієнта, а саме через те, що ФОП Василевським В. Я. було скасовано автотранспорт, організований товариством, та повідомлено про застосування власного автотранспорту для подальшого перевезення, що зайняло певний час, в результаті чого компанією MAERSK на ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» були виставлені рахунки за зберігання контейнерів в порту та за понаднормове використання контейнерів, які були повністю оплачені ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ».

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги скаржника у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 916/2305/23 є повернення помилково сплачених коштів у розмірі 365 649, 55 грн та за зустрічним позовом є стягнення заборгованості у розмірі 365 649, 56 грн, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2023 рік - 1 342 000, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

ФОП Василевський В. Я. у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суди попередніх інстанцій не дотримались висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Так існує усталена практика Верховного Суду щодо спорів, пов`язаних з виконанням договорів транспортного експедирування, які регулюються нормами Глави 65 ЦК України та Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (постанова від 02.05.2024 у справі № 910/1955/23, постанова від 27.06.2023 у справі № 910/14757/21, постанова від 06.04.2021 у справі № 916/3748/19, постанова від 11.02.2020 у справі № 916/703/19), згідно з якої експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку, та має право на відшкодування додаткових витрат в погоджених з клієнтом обсягах, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта та документально підтверджені.

Дана касаційна скарга має виняткове значення для ФОП Василевського В. Я. Предмет спору за первісним позовом є простим і не складним, так як було заявлено до стягнення помилково сплачені грошові кошти, у зв`язку з чим суд першої інстанції мав всі підстави розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження, але відповідачем за первісним позовом було подано зустрічний позов, яким він фактично повністю визнав первісний позов. При цьому предмет спору за зустрічним позовом (зобов`язальне право щодо перевезення вантажу: стаття 929 ЦК України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність») взагалі не був пов`язаний з первісним позовом (збереження майна без достатньої правової підстави: стаття 1212 ЦК України). Не зважаючи на це ухвалою суду від 22.06.2023 зустрічний позов прийнято до розгляду та об`єднано з первісним позовом в одне провадження всупереч вимогам статті 10, 27, 176 (ч.11), 180 ГПК України. За таких обставин об`єднання в одна провадження зустрічного позову з первісним призвело до затягування розгляду справи, а також штучної зміни територіальної підсудності позову ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» до ФОП Василевського В. Я., а сама справа стала надскладною.

ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» з метою обґрунтування зустрічного позову та протиправного заволодіння грошовими коштами ФОП Василевського В. Я. подав підроблені докази, що має ознаки кримінального карного шахрайства та не можуть прийматись судом для вирішення спору по суті, так як є неналежними та недопустимими в розумінні положень статей 76 та 77 ГПК України, а відтак рішення суду, яке обґрунтовується ними, не може вважатись законним та справедливим.

Винятковість значення справи для позивача за первісним позовом ФОП Василевського В. Я. обґрунтовується також тим, що йому заподіяно істотну матеріальну та моральну шкоду. Під час провадження у цій справі представником ФОП Василевського В. Я. постійно заявлялось про порушення відповідачем за первісним позовом ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» порядку подання зустрічного позову (подання його до суду та іншій стороні без додатків), порушення порядку подання доказів (без належного перекладу доказів на державну мову без направлення їх іншій стороні), порушення строків подання доказів (під час розгляду справи по суті вже на стадії дослідження судом матеріалів справи). Не зважаючи на це, докази від ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» судом першої інстанції всупереч вимогам ГПК України приймались без відповідних клопотань про поновлення пропущених строків та без будь-яких застережень з боку суду. Суд першої інстанції не прийняв процесуальне рішення (ухвалу) про долучення доказів до матеріалів справи та про поновлення процесуального строку для їх подання, а на стадії апеляційного провадження зазначеним обставинам не надано належної оцінки, а навпаки - докази, подані ТОВ «ФЬОРСТ ВЕЙ» з порушенням процесуального права, прийнято як належні та допустимі, якими суд апеляційної інстанції також обґрунтував свою постанову.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень у справі № 916/2305/23 фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у зустрічному позові.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані, виходячи за такого.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника, що дані правовідносини мають виняткове значення для нього, не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо даних правовідносин та по суті є декларативними і абстрактними твердженнями і зводяться лише до не згоди з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Василевський В. Я. на рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 у справі № 916/2305/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника не розглядається.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Василевського Віктора Яковича на рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 у справі № 916/2305/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець