Постанова

від 17.09.2024 по справі 915/361/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/361/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Колодяжна А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Данилов Ігор Алімович"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 (судді: Разюк Г. П. - головуючий, Колоколов С. І., Савицький Я. Ф.) у справі

за позовом керівника Баштанської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави

до Баштанської міської ради та Фермерського господарства "Данилов Ігор Алімович"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У березні 2020 року керівник Баштанської місцевої прокуратури Миколаївської області (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Баштанської міської ради та Фермерського господарства "Данилов Ігор Алімович " (далі - ФГ "Данилов І. А.") про визнати незаконним та скасування рішення Баштанської міської ради від 12.02.2019 № 22, яким надано дозвіл на поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває в оренді відповідача, визнання недійсним договору оренди землі (без дати укладення), укладений між Баштанською міськрадою та ФГ "Данилов І. А. ", який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.03.2020 за № 35804219 та зобов`язання ФГ "Данилов Ігор Алімович" повернути у розпорядження Баштанської міської ради земельну ділянку.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.12.2007 між Баштанською районною державною адміністрацією (далі - Баштанська райдержадміністрація) та ФГ "Данилов І. А." було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення строком на 10 років.

З 06.06.2018 органом, який розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Баштанської об`єднаної територіальної громади є Баштанська міська рада, рішенням якої від 12.02.2019 надано відповідачу дозвіл на поновлення договору оренди землі строком на 7 років, за умови орендної плати у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. На підставі цього рішення між відповідачами укладено договір оренди без зазначення дати його укладення, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.03.2020.

Прокурор зазначав, що згідно з умовами договору строк договору встановлено до 13.02.2018, а відповідно до пунктів 3.2, 3.3 та статті 777 Цивільного кодексу України та статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. Зацікавлена в поновленні дії договору сторона повинна повідомити письмово іншу сторону про намір щодо продовження дії договору не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку його дії.

Отже, саме орендар повинен направити орендодавцеві лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди і тільки відсутність відповіді орендодавця на такий лист-повідомлення дає підстави вважати договір поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

Оскільки строк дії укладеного між відповідачами договору визначено до 13.02.2018, повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, у томі числі вирішення питання про поновлення договорів, належали Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області).

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області 05.02.2018, тобто за 8 днів до закінчення строку дії договору оренди землі, надіслав лист ФГ "Данилов І. А.", в якому повідомив про наявність заперечень в поновленні договору оренди землі.

05.03.2018 ФГ "Данилов Ігор Алімович" подало до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області заяву про укладення додаткової угоди до договору оренди землі з пакетом документів.

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області за результатами розгляду вказаної заяви 26.03.2018 повторно висловило заперечення проти укладення договору.

Водночас ФГ "Данилов І. А. " 05.02.2019 звернувся до Баштанської міської ради із заявою про укладення договору оренди землі, яка рішенням від 12.02.2019 вирішила поновити договір після спливу 12 місяців після припинення такого договору.

На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 28.01.2019 № 14-ДК проведено перевірку законності розпорядження органами місцевого самоврядування земельними ділянками сільськогосподарського призначення в ході якої виявлено неправомірні дії Баштанської міської ради щодо поновлення договору оренди землі, укладеного із ФГ "Данилов І. А. ".

1.3. Баштанська міська рада у відзиві на позовну заяву просила відмовити в її задоволенні, вважаючи, що приймаючи рішення від 12.02.2019 міська рада діяла в інтересах громади, запропонувавши зміну істотних умов, визначених попереднім договором, зокрема розмір орендної плати збільшено до максимально встановленого. Між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки на новий строк, а не додаткову угоду про продовження попереднього договору.

У подальшому Баштанська міська рада подала клопотання, в якому підтримала позовні вимоги.

1.4. ФГ "Данилов І. А." у відзиві на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на вжиття ним всіх передбачених законом дій для поновлення договору, а також посилаючись на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів територіальної громади у цьому випадку.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2021 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції зазначив, що доказів направлення ФГ "Данилов І. А. " та отримання ним листа ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 05.02.2018 з повідомленням про заперечення у поновленні договору матеріали справи не містять, отже цей лист не приймається до уваги як доказ належного та своєчасного повідомлення орендаря орендодавцем про заперечення у продовженні дії договору.

Натомість, судом першої інстанції вказано про вжиття ФГ "Данилов І. А." заходів щодо отримання необхідних документів для продовження дії договору оренди, а саме завчасне замовлення агрохімічного паспорту поля, звернення до ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області за отриманням витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та отримання орендарем витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки лише 26.02.2018, тобто після закінчення дії договору оренди.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ФГ "Данилов І. А." як орендар вчинило всі дії, які від нього вимагалися у межах процедур, встановлених законодавством України, використовувало на умовах договору оренди земельну ділянку державної власності, а тому не має нести негативних наслідків у виді розірвання договору на вимогу іншої сторони лише у зв`язку з передачею цієї земельної ділянки у комунальну власність.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2021 скасовано, позовні вимоги задоволені.

2.4. Суд апеляційної інстанції установив, що ФГ "Данилов І. А." повідомило ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області як уповноважений на той час на розпорядження спірною земельною ділянкою орган про свій намір поновити договір оренди землі лише 05.03.2018, тобто більш ніж через місяць після закінчення договору оренди землі. Отже орендар порушив строк повідомлення орендодавця про намір поновлення договору оренди землі, встановлений договором.

Водночас суд установив, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області за результатами розгляду відповідної заяви листом від 26.03.2018 за вих. №Ф-2648/0-1954/0/20-18СГ відмовило ФГ "Данилов І. А." у продовженні строку дії договору оренди через невиконання орендарем вимог законодавства щодо реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди землі в частині дотримання строку надати повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди землі.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що положення Закону України "Про оренду землі" не передбачають обов`язкового надання орендарем інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, окрім проєкту додаткової угоди, а тому посилання ФГ "Данилов І. А." та суду першої інстанції на те, що пропуск орендарем строку для повідомлення був зумовлений вжиттям ним заходів щодо отримання необхідних документів для продовження дії договору оренди, а саме агрохімічного паспорта поля та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визнані такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції установив, що Баштанська міська рада, яка в подальшому стала органом, уповноваженим розпоряджатись спірною земельною ділянкою, оскаржуваним рішенням незаконно надала дозвіл на поновлення договору оренди земельної ділянки ФГ "Данилов І. А.", у той час як відповідно до вимог статей 124, 134 Земельного Кодексу України ця земельна ділянка могла бути передана в оренду цьому фермерському господарству виключно за результатами проведення земельних торгів.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021, ФГ "Данилов І. А." у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2021 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із неврахуванням судами правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/793/17, від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, а також у зв`язку із необхідністю відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18.

3.1.1. Так, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник зазначає, що статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми), і правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, постанові Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі № 920/793/17 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Проте, вказані правові позиції суд апеляційної інстанції до уваги не взяв.

3.1.2. Також скаржник, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказує на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення апеляційним судом застосовано правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та 159/5756/18, згідно з якими для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа- повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору.

Проте скаржник вважає, що враховуючи обставини справи слід відступити від застосування таких правових позицій, оскільки до несвоєчасного звернення орендаря з повідомленням про поновлення договору призвели навмисні чи некваліфіковані консультації працівниками орендодавця (ГУ Держгеокадастру), а враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів направлення та отримання листа ГУ Держгеокадастру від 05.02.2018 з повідомленням про заперечення щодо поновлення договору та існування доказів направлення зазначеного листа в передбачений частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" місячний термін після закінчення дії договору оренди такі правові позиції не підлягають застосуванню.

ФГ "Данилов І. А." акцентує увагу на тому, що порушення процедури укладання договору оренди земельної ділянки вже з новим розпорядником земельної ділянки - Баштанською міською радою також сталося не з вини фермерського господарства, оскільки ним були виконані всі вимоги розпорядників земельної ділянки.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить відмовити в її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, акцентуючи увагу на тому, що строк дії договору оренди землі закінчився 13.02.2018, тобто у період, коли ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області здійснювало повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, у тому числі, вирішувало питання щодо поновлення договорів оренди землі, і саме цей орган був уповноважений на вирішення питання щодо поновлення строку відповідного договору оренди земельної ділянки. Однак ФГ "Данилов І. А." звернувся до орендодавця (ГУ Держгеокадастру) лише 05.03.2018, тобто через місяць після закінчення дії договору оренди землі (13.02.2018), а тому орендодавець 26.03.2018 повідомив орендаря про заперечення проти поновлення договору оренди землі.

Прокурор зазначає, що будь-яких доказів своєчасного, тобто до закінчення строку дії договору, звернення орендаря до орендодавця з питання поновлення договору оренди земельної ділянки та з проєктом додаткової угоди і ненадання відповіді на таке звернення скаржник під час розгляду справи не надав.

Прокурор зазначає про безпідставність аргументів касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій, викладених Верховним Судом у справах № 6-219цс14, № 920/793/17, № 594/376/17-ц стосовно підстав та порядку пролонгації орендних правовідносин, оскільки, по-перше, висновок суду про недотримання порядку продовження оренди спірної земельної ділянки в оскаржуваному рішенні не протирічить зазначеним позиціям, а, по-друге, повністю відповідає позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі колегії суддів Верховного Суду: Дроботової Т. Б., Багай Н. О., Берднік І. С. від 07.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Данилов І. А." на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 915/361/20, розгляд справи призначено у судовому засіданні.

Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2022 зупинено провадження у справі № 915/361/20 до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 07.09.2023 справу № 925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

11.06.2024 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 925/1133/18, яку було надіслано для оприлюднення в Єдиному Державному реєстрі судових рішень, зареєстровано та забезпечено надання загального доступу 17.07.2024.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2024 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Багай Н. О., Чумак Ю. Я.

Ухвалою від 12.08.2024 поновлено провадження у справі № 915/361/20, призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.09.2024.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 29.12.2007 між Баштанською райдержадміністрацією (орендодавець) та ФГ "Данілов І. А." (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець згідно з розпорядженням голови Баштанської райдержаадміністрації від 29.12.2007 № 721-р надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Новоіванівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області.

Згідно з пунктом 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 19,36 га ріллі богарної (відповідно до плану договору оренди кадастровий номер земельної ділянки - 4820683900:01:000:0435), яка знаходиться в розпорядженні Баштанської райдержадміністрації.

Відповідно до пункту 3.1 договору, його укладено терміном на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації. Державна реєстрація договору відбулася 13.02.2008 в Баштанському реєстраційному окрузі Миколаївської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040800600120.

Суди установили, що строк договору встановлено до 13.02.2018.

Також суди установили, що відповідно до пунктів 3.2, 3.3 договору після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. Зацікавлена в поновленні дії договору сторона повинна повідомити письмово іншу сторону про намір щодо продовження дії договору не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку його дії, тобто до 13.01.2018.

Пунктом 4.2 договору встановлено орендну плату в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта щорічної індексації грошової оцінки земель, і становить 2383,93 грн за кожний рік оренди, на яку протягом років дії договору щомісячно нараховується індекс інфляції.

4.3. Статтею 122 Земельного повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та частиною 4 передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом підпункту 12 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.02.2015 № 14, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, в межах області.

Відповідно до положень Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" та рішення Баштанської міської ради від 09.09.2016 № 2 було створено Баштанську об`єднану територіальну громаду, яка об`єднала окремі територіальні громади Баштанського району, у тому числі, Новоіванівську територіальну громаду у складі сіл Новоіванівка, Київське, Старосолдатське і у пункті 4 цього рішення встановлено, що Баштанська об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єднались, з дня набуття повноважень Баштанською міською радою, обраною Баштанською об`єднаною територіальною громадою.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 05.06.2018 № 3551/0/14-18-СГ, Головне управління передало із державної власності, а Баштанська міська об`єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність Баштанської міської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки, у тому числі, спірну земельну ділянку, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 06.06.2018 та рішенням Баштанської міської ради від 12.07.2018 № 37 "Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Баштанської об`єднаної територіальної громади.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з цього часу Баштанська міська рада стала органом, який до повноважень якого віднесено розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Баштанської об`єднаної територіальної громади, у тому числі, спірною земельною ділянкою.

Водночас суд апеляційної інстанції установив, що станом на час закінчення строку спірного договору оренди землі (13.02.2018) розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, у тому числі, вирішення питань про поновлення договорів належало до повноважень ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.

4.4. Водночас рішенням Баштанської міської ради від 12.02.2019 № 22 було надано дозвіл на поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебувала в оренді ФГ "Данілов І. А." відповідно до розробленого проєкту землеустрою площею 19,36 га, кадастровий номер 4820683900:01:000:0435, із земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Новоіванівського територіального органу виконавчого комітету Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області, терміном на 7 років, за умови орендної плати у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

На підставі вказаного рішення між Баштанською міською радою та ФГ "Данілов І. А." укладено договір оренди землі щодо надання в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 19,36 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 4820683900:01:000:0435), який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.03.2020 за № 35804219.

4.5. Прокурор, звертаючись з позовом до суду, вказував на порушення вимог законодавства щодо поновлення договору оренди землі за наявності заперечень орендодавця та після закінчення строку дії такого договору.

4.6. За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає Закон України "Про оренду землі".

16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону "Про оренду землі", яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21 стаття 33 Закону "Про оренду землі" у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина 2статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3 статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4 статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону "Про оренду землі").

Частина 6 статті 33 Закону про оренду землі встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За приписами частини восьмої цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21 також зазначено таке:

"У пункті 38 постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 року зазначено таке: "Частини п`ята та шоста статті 33 Закону про оренду землі встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин: 38.1. За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону про оренду землі, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду. 38.2. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону про оренду землі, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення."

6.14. Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій- восьмій, одинадцятій статті 33 Закону про оренду землі додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

6.15. Тож статтею 33 Закону про оренду землі було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

6.16. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" істотно змінив редакцію статті 33 Закону про оренду землі, яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини перша-п`ята статті 33 Закону про оренду землі). Поновлення ж договору (частина шоста попередньої редакції статті 33) тепер регулюється статтею 126-1 ЗК".

4.7. Згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту: "Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

4.8. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому, законодавець на той час ототожнював поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частиною 1-5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому, таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк).

Таке звернення повинно бути вчинене у строк встановлений самим договором оренди, проте не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).

4.9. Як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції установив, що строк дії договору оренди землі від 29.12.2007, укладений із ФГ "Данілов І. А." встановлений до 13.02.2018, а згідно з пунктом 3.3 договору передбачено, що зацікавлена в поновленні дії договору сторона повинна повідомити письмово іншу сторону про намір щодо продовження дії договору не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку його дії.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що за умовами договору оренди землі з урахуванням приписів частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі", орендар мав переважне право на його поновлення на новий строк у разі звернення до орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору з письмовим повідомленням про намір продовжити його дію, а саме до 13.01.2018.

Натомість, суд установив, що ФГ "Данілов І. А." повідомило ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, як уповноважений на той час орган щодо розпорядження земельною ділянкою, про свій намір поновити договір оренди землі разом з проєктом додаткової угоди, лише 05.03.2018, тобто більш ніж через місяць після припинення договору оренди.

Отже, суд апеляційної інстанції установив, що ФГ "Данілов І. А." було порушено строк повідомлення орендодавця про намір поновлення договору оренди землі, встановлений договором.

Водночас як свідчать матеріали справи, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області за результатами розгляду відповідної заяви листом від 26.03.2018 за вих. №Ф-2648/0-1954/0/20-18 СГ відмовило ФГ "Данілов І. А." у продовженні строку дії договору оренди через невиконання орендарем вимог законодавства щодо реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди землі щодо дотримання строку повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди землі, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактичні обставини справи підтверджують наявність законних підстав для відмови в продовженні договору.

При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи ФГ "Данілов І. А." про пропуск ним строку на подання повідомлення через вжиття заходів щодо отримання необхідних документів для продовження дії договору оренди, а саме агрохімічного паспорта поля та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, вказавши на те, що норми Закону України "Про оренду землі" не передбачають обов`язкового надання орендарем інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, крім проєкту додаткової угоди.

4.10. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки ФГ "Данілов І. А." не дотрималося передбаченої чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством процедури щодо повідомлення орендодавця (ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області) про продовження строку дії договору у визначений цим договором строк, додаткова угода до договору оренди не була укладена сторонами у місячний строк відповідно до частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", переважне право орендаря, передбачене частинами 1-5 статті 33 цього Закону припинилося, а договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Баштанська міська рада, яка в подальшому стала органом, уповноваженим розпоряджатись спірною земельною ділянкою, незаконно надала дозвіл на поновлення договору оренди земельної ділянки ФГ "Данілов І. А.", у той час як відповідно до вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України ця земельна ділянка могла бути передана в оренду фермерському господарству виключно за результатами проведення земельних торгів.

4.11. Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частині 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ураховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі (без дати укладення), укладений між Баштанською міськрадою та ФГ "Данилов І. А.", який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.03.2020 за № 35804219 та зобов`язання ФГ "Данилов І. А." повернути у розпорядження Баштанської міської ради земельну ділянку.

4.12. Щодо посилання заявника касаційної скарги на наявність підстав для оскарження судових рішень у справі, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із застосуванням судами норм права без урахування висновків, викладених у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі", колегія суддів зазначає таке.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

4.13. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ФГ "Данилов І. А." не дотрималося передбаченої чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством процедури щодо повідомлення орендодавця про продовження строку дії договору у визначений цим договором строк, а Баштанська міська рада, яка в подальшому стала органом, уповноваженим розпоряджатись спірною земельною ділянкою, незаконно надала дозвіл на поновлення договору оренди земельної ділянки, у той час як відповідно до вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України ця земельна ділянка могла бути передана в оренду фермерському господарству виключно за результатами проведення земельних торгів.

Натомість у справах, на постанови Верховного Суду в яких посилався заявник касаційної скарги, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання.

Ураховуючи наведене відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

4.14. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ "Данилов І. А." на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 915/361/20 згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

4.15. ФГ "Данилов І. А.", оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції, також посилався на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на те, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення апеляційним судом застосував правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та 159/5756/18 щодо застосування частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", однак враховуючи обставини справи слід відступити від застосування таких правових позицій.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і № 818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44- 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58- 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Проте скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, а саме не навів причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних запереченнях висновків Верховного Суду, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції.

При цьому у касаційній скарзі, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на неврахування судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, посилався також на підставу для касаційного оскарження з підстави, передбаченої у пункті 2 вказаної норми у зв`язку із необхідністю відступу від висновку, викладеному у вказаній постанові Верховного Суду.

Звідси підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження; посиланням на інші підстави касаційного оскарження скаржник касаційну скаргу не обґрунтовував.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ФГ "Данилов І. А." не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 915/361/20 слід залишити без змін, а касаційну скаргу - залишити без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржників.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Данилов Ігор Алімович" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 915/361/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Данилов Ігор Алімович" залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 915/361/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак