Рішення

від 25.09.2024 по справі 160/22510/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 рокуСправа №160/22510/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75А, код ЄДРПОУ 02012674), Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75А, код ЄДРПОУ 26510514) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

19.08.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:

- визнати протиправним ненадання Департаментом охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради відповіді на звернення від 18.06.2024 року громадянки ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради надати відповідь на звернення від 18.06.2024 року громадянки ОСОБА_1 в формі належно оформленого електронного документа;

-стягнути на користь Позивачки з Дніпровської міської ради 44 414,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ненаданням Департаментом охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради відповіді на звернення від 18.06.2024 року громадянки ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідач надіслав на адресу позивача незасвідчену електронну копію паперового документа - відповіді на звернення від 18.06.2024, що не може вважатись наданням відповіді.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення третіх осіб відмовлено.

11.09.2024 року на адресу суду від відповідача - Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до наданих інструкцій та законодавства, надання інформації у формі сканованих копій з власноручним підписом посадової особи є допустимою практикою. Пунктом 3 статі 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачає, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Як вказує, представник відповідача, усі ці дії були виконані належним чином.

12.09.2024 року на адресу суду від відповідача - Дніпровської міської ради надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, коли такий підпис є необхідним для юридичних наслідків. Однак в даному випадку відповіді Позивачці не вимагали наявності кваліфікованого електронного підпису, оскільки були надані з інформативною метою і не мали юридичних наслідків.

Представник відповідача вказує, що у випадку з розглядом звернень громадян, законодавство не зобов`язує використання виключно електронного підпису для кожної відповіді на запит, якщо інформація, що надається, не має прямих юридичних наслідків. Закон України «Про звернення громадян» та Закон України «Про електронні довірчі послуги» підтверджують можливість використання як електронного, так і власноручного підпису в залежності від обставин. У випадку Позивачки було визнано допустимим надання інформації за допомогою сканованих копій документів з підписом відповідальної особи, що є прийнятною формою відповіді.

Крім того, пункт 14 Закону України «Про звернення громадян» визначає, що органи місцевого самоврядування зобов`язані повідомити громадянина про результати розгляду його звернення. Відповіді були надані у строк і підписані відповідною посадовою особою. Отже, на думку представника відповідача, Департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради діяв у рамках закону та не порушив права позивача.

13.09.2024 та 16.09.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшли відповіді на відзиви відповідачів, в яких підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзиви Дніпровської міської ради та Департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради є законодавчо необґрунтованими та такими, що не спростовують доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.

17.09.2024 року на адресу суду від представника Департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній проти задоволення позовних вимог заперечував, та підтримав позицію, викладену у письмовому відзиві на позовну заяву, та зазначено, що міркування позивача ґрунтуються виключно на формальних запереченнях щодо встановлених обставин справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень".

ОСОБА_1 просила надати відповідь виключно електронною поштою на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1

Як зазначила позивач, звернення стосувалось надання інформації щодо алгоритму дій по отриманню медичної допомоги та документуванню діагнозів і процедури підтвердження або спростування медичних діагнозів та зазначила, що ненадання копії звернення аргументоване необхідністю захисту конфіденційної медичної інформації щодо неї.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується позивачем, що Департаментом охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради виготовлено лист від 02.07.2024 року №Ц-2/01/09-24 «Про розгляд звернення», яким надано відповідь на звернення ОСОБА_1 . Вказаний лист має фізичний підпис в.о. директора Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради.

04.07.2024 року, лист Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року у вигляді сканованої копії (Ц-2.pdf) направлено на адресу ОСОБА_1 засобами електронної пошти.

Позивач вважає, що лист Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року у вигляді сканованої копії (Ц-2.pdf), який направлено на її електронну пошту, є електронним документом та мав бути скріплений електронним підписом у відповідності до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відтак, позивач, враховуючи зазначене, вважає, що лист Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року не є належною відповіддю на її звернення, а тому остання і звернулась до суду із даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Предметом спору даної справи є наявність чи відсутність у відповідача обов`язку засвідчення сканованої копії відповіді електронним підписом на відповідне звернення позивача.

Тобто, фактично спірне питання полягає у тому, чи є сканована копія листа Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року електронним документом та чи підлягають застосуванню до даного документа вимоги Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII (далі Закон №2657-XII) встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Положеннями статті 9 Закону № 2657-XII обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96 (далі - Закон № 393/96-ВР).

Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

У відповідності до ст.4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Згідно з положеннями частин 1, 4, 6 та 7 ст.5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути усним чи письмовим.

У відповідності до ч. 1 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Частинами 1, 3 та 4 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Згідно статті 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Пунктом 1 Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» від 07 лютого 2008 року №109/2008 постановлено Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування вжити невідкладних заходів щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення та особистий прийом, обов`язкове одержання обґрунтованої відповіді, неухильного виконання норм Закону України «Про звернення громадян», упорядкування роботи зі зверненнями громадян, зокрема, щодо: недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, безпідставної передачі розгляду звернень іншим органам; викоренення практики визнання заяв чи скарг необґрунтованими без роз`яснення заявникам порядку оскарження прийнятих за ними рішень; створення умов для участі заявників у перевірці поданих ними заяв чи скарг, надання можливості знайомитися з матеріалами перевірок відповідних звернень; з`ясування причин, що породжують повторні звернення громадян, систематичного аналізу випадків безпідставної відмови в задоволенні законних вимог заявників, проявів упередженості, халатності та формалізму при розгляді звернень; вжиття заходів для поновлення прав і свобод громадян, порушених унаслідок недодержання вимог законодавства про звернення громадян, притягнення винних осіб у встановленому порядку до відповідальності, в тому числі до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків щодо розгляду звернень громадян.

Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне і правильне виконання прийнятого рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян.

Звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі поставлені в них питання, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Верховним Судом у постанові від 16.03.2023 у справі № 160/17911/21 зроблено правовий висновок про те, що аналізуючи приписи статті 15 Закону № 393/96-ВР, варто зауважити, що суб`єкт, якому адресовано звернення, зобов`язаний, зокрема, перевіряти викладені в зверненнях факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомити громадянина про наслідки розгляду звернення.

Не будь-яка відповідь на звернення може свідчити про розгляд такого звернення в розумінні Закону № 393/96-ВР, оскільки його розгляд (як результат діяльності суб`єкта, якому адресовано звернення) повинен відповідати статті 15 цього Закону.

Як вже встановлювалося судом, 04.07.2024 року, лист Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року у вигляді сканованої копії (Ц-2.pdf) направлено на адресу ОСОБА_1 засобами електронної пошти, як того просила позивач у своєму зверненні.

Суд також зазначає, що позивач не заперечує належність та повноту розгляду поставлених нею питань у зверненні.

Натомість, позивач вважає неналежним розгляд її звернення виключно на тій обставині, що лист Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року у вигляді сканованої копії (Ц-2.pdf) не засвідчено електронним підписом.

Враховуючи вказане, суд зазначає про таке.

Так, основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів визначає Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон № 851-IV).

За наведеним у статті 5 цього Закону визначенням, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Згідно з приписами статті 6 Закону № 851-IV, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

У свою чергу, відповідно до статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

За змістом статті 10 Закону № 851-IV, відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ.

З аналізу положень Закону № 851-IV слідує, що електронним документом є документ, інформація у якому зафіксована у вигляді електронних даних. Іншими словами, такий документ має буту створений у електронному вигляді. При цьому, для ідентифікації автора електронного документа використовується саме електронний підпис.

Між тим, як зазначає позивач у своїй позовній заяві, у вкладенні електронного листа містилася сканована копія листа Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року (Ц-2.pdf) або ж його фотокопія.

Суд акцентує увагу, що вказаний лист містить фізичний підпис особи, що прямо вказує, що останній створено не як електронний документ, а як паперовий документ.

Тож ураховуючи, що вказаний лист створювався не у порядку, визначеному Законом № 851-IV, а саме, не є електронним документом, то до нього не застосовуються положення Закону № 851-IV щодо завірення електронного документу електронним цифровим підписом автора.

З огляду на вказане, твердження позивача про недотримання відповідачем вимог Закону № 851-IV є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №320/8522/20 від 22 листопада 2022 року.

Водночас, суд звертає увагу, що лист Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року, як відповідь на зварення позивача, створено як паперовий документ.

Суд зауважує, що в подальшому вказаний лист відскановано у вигляді файлу Ц-2.pdf та направлено позивачу без засвідчення електронним підписом, що не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, встановивши, що оригінал листа Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року виготовлено у паперовому вигляді (як паперовий документ), суд доходить висновку, що направлений на електрону пошту позивача лист Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року є його сканованою копію, яка в свою чергу повинна бути засвідчена належним чином згідно вимог чинного законодавства, задля встановлення відповідності паперовому оригіналу.

А тому, суд вказує на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 затверджено Типову Інструкцію з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну (далі - Інструкція №55).

У преамбулі Інструкції №55 зазначено, що особливості організації діловодства з документами, що містять інформацію з обмеженим доступом, діловодства за зверненнями громадян, запитами на публічну інформацію визначаються окремими нормативно-правовими актами, при цьому вимоги цієї Інструкції поширюються на зазначені види діловодства в частині загальних принципів роботи з документами та в тій частині, яка прямо не визначена окремими нормативно-правовими актами.

Підпунктом 8 пункту 6 Розділу І Інструкції №55 визначено, що електронна копія оригіналу паперового документа (фотокопія) - візуальне подання паперового документа в електронній формі, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа, відповідність оригіналу та правовий статус якого засвідчено кваліфікованою електронною печаткою установи.

За встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено порядок виготовлення електронної копії оригіналу паперового документа, що призвело до отримання позивачем належної відповіді на звернення, яка не була завірена кваліфікованою електронною печаткою установи.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради саме щодо не засвідчення сканованої копії листа Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року (Ц-2.pdf) кваліфікованою електронною печаткою установи.

При цьому, суд критично ставиться до тверджень позивача щодо ненадання Департаментом охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради відповіді на звернення від 18.06.2024 року громадянки ОСОБА_1 , оскільки відповідь на звернення позивача була надана, що підтверджується змістом позовної заяви та змістом листа Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року.

А тому, враховуючи встановлені обставини справи та з метою надання позивачу можливості пересвідчитись у відповідності отриманої відповіді письмовому оригіналу, суд вбачає наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради повторно направити відповідь на звернення від 18.06.2024 року громадянки ОСОБА_1 , оформлене сканованою копією листа Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року (Ц-2.pdf), із засвідченням такої відповіді кваліфікованою електронною печаткою установи.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1,2,3 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленума Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконної бездіяльності відповідача.

При цьому, позивач жодним чином не обґрунтувала розмір моральної шкоди в сумі саме 44414,00 грн.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної їй шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Ураховуючи наведене, суд робить висновок, що матеріалами справи підтверджується факт порушення позивачем положень митного законодавства, а тому оскаржувані рішення є обґрунтованими та прийнятими з урахуванням усіх обставин, що мали значення, а тому повністю відповідають критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого позовна заява не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду не те, що позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем за подачу адміністративного позову до суду, в розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню з Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75А, код ЄДРПОУ 02012674), Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75А, код ЄДРПОУ 26510514) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради щодо не засвідчення сканованої копії листа Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року (Ц-2.pdf) кваліфікованою електронною печаткою установи.

Зобов`язати Департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради повторно направити відповідь на звернення від 18.06.2024 року громадянки ОСОБА_1 , оформлене сканованою копією листа Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради №Ц-2/01/09-від 02.07.2024 року (Ц-2.pdf), із засвідченням такої відповіді кваліфікованою електронною печаткою установи.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75А, код ЄДРПОУ 02012674) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський