Ухвала

від 26.09.2024 по справі 480/5652/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

26 вересня 2024 року Справа № 480/5652/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С.В.В." до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "С.В.В." звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумської міської ради і просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Сумської міської ради від 22.05.2024 №4794-МР.

Свої вимоги мотивує, що розглянувши в порядку адміністративного провадження звернення ТОВ «С.В.В.» стосовно поновлення договору оренди земельної ділянки за адресом АДРЕСА_1 , площею 0,2615 га, кадастровий номер 5910136300:01:008:0011, а також додані документи, відповідачем встановлено порушення з боку позивача вимог ст. 24 Закону України «Про оренду землі», частини 1 ст. 96 Земельного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про охорону земель».

Висновки відповідача, викладені в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на даних до акту обстеження земельної ділянки комунальної власності від 23 квітня 2024 року, складеним спеціалістами Департаменту ресурсних платежів з виїздом на місцевість, яким встановлено, що на момент обстеження земельна ділянка вільна від забудови, будівельні роботи позивачем не проводились. Під час дії договору оренди земельна ділянка за цільовим призначенням не використовувалась, внаслідок чого повністю заросла бур`янами та чагарником. Також в пакеті документів відсутня копія документу, який посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна.

Викладені у акті від 23 квітня 2024 року дані стали підставою для відмови позивачу у поновленні договору оренди земельної ділянки. Тобто в якості відмови у подовженні договору оренди відповідачем вказано конкретні обставини, існування яких, на погляд відповідача, не дозволяють погодитись на подовження договору, а саме невикористання ділянки за цільовим призначенням та її засмічення травою.

Передумови прийняття спірного рішення відображені у протоколі засідання постійної комісії з питань архітектури, містобудування, регулювання земельних відносин, природокористування та екології Сумської міської ради від 30 квітня 2024 року № 82.

В адміністративному позові в обґрунтування своєї позиції позивач також зазначає, що відповідно п. 2.1 договору оренди земельної ділянки від 21 червня 2004 року земельна ділянка надається в оренду для несільськогосподарського використання, під розміщення культурно-оздоровчого комплексу.

Також посилається позивач на позицію Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі № 477/2330/18 відповідно до якої суд вказує, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням (пункт «а» частини першої статті 91, пункт «а» частини першої статті 96 ЗК України). Аналогічний обов`язок визначений в абзаці десятому статті 35 Закону України «Про охорону земель».

З огляду на вказані приписи і власник, і користувач земельної ділянки зобов`язані використовувати її за цільовим призначенням, зокрема для того, щоби забезпечити збереження землі, її ресурсів, надр і їх законне та раціональне використання. Такий обов`язок не є ілюзорним, а його порушення може тягнути відповідні негативні наслідки.

Факт порушень позивачем умов договору встановлено актом обстеження земельної ділянки комунальної власності від 23 квітня 2024 року, який складений спеціалістами Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради з виїздом на місцевість (без участі представників позивача), яким визначено, що земельна ділянка вільна від забудови, будівельні роботи не проводились, під час дії договору земельна ділянка за цільовим призначенням не використовувалась.

Позивач зазначає, що відповідач невірно трактує юридичні поняття та відповідно, обов`язки позивача за договором та законом, а саме «нецільове використання земельної ділянки» та «невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням».

Позивач зазначає, що обставини, встановлені актом обстеження земельної ділянки комунальної власності від 23 квітня 2024 року, не є достовірними доказами порушення позивачем умов оренди земельної ділянки та законодавства України, що регулює правовідносини з цих питань, в цілому. Під час дії договору оренди земельної ділянки від 21 червня 2004 року дії позивачем вживались передбачені законодавством заходи щодо реалізації забудови земельної ділянки згідно її цільового призначення, але через бездіяльність відповідача виконання будівельних робіт на земельній ділянці стало неможливим в тому числі і на момент закінчення строку оренди.

Позивач вважає, що рішення відповідача від 22 травня 2024 року № 4794-МР негативно впливає на реалізацію позивачем власного права на подовження договору оренди земельної ділянки від 21 червня 2004 року та є незаконним з вищезазначених підстав.

Крім того, позивач посилається на те, що спірні правовідносини між сторонами спору виникли внаслідок застосування відповідачем адміністративної процедури відповідно Закону України «Про адміністративну процедуру», згідно ст. 4 якого визначено принципи адміністративної процедури, дотримання яких є обов`язковим з боку відповідача.

Зокрема, відповідач має забезпечити дотримання принципу обґрунтованості, безсторонність (неупередженості); добросовісності і розсудливості; пропорційності; гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, що не було дотримано відповідачем.

Позивач звертає увагу суду, що відповідач не сприяв залученню позивача до участі в адміністративному провадженні, не надав можливості подання пояснень з питань, що є предметом адміністративного провадження, подання доказів, що стосуються обставин справи, не проінформував про дату, час і місце слухання у справі, що в цілому свідчить про неправомірну поведінку відповідача під час проведення адміністративної процедури.

Фактичні обставини порушення прав позивача під час адміністративної процедури підтверджуються протоколом засідання постійної комісії з питань архітектури, містобудування, регулювання земельних відносин, природокористування та екології Сумської міської ради від 30 квітня 2024 року № 82.

Позивач зазначає, що під час адміністративної процедури відповідач порушив принципи адміністративної процедури, які вказані вище, та не забезпечив реалізацію прав позивача на участь в адміністративній процедурі, результатом завершення якої є акт, що негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес позивача та перешкоджає подальшому використанню земельної ділянки.

Крім цього відповідач невірно оцінив докази, наявні в матеріалах адміністративного провадження, на які є посилання в спірному рішенні.

Також позивач звертав увагу суду на те, що до засідання уповноваженої комісії відповідача 30 квітня 2024 року та прийняття спірного рішення уповноваженим органом 22 травня 2024 року листом від 19 квітня 2024 року № 06.01-18/1737 позивача повідомили про результати розгляду його звернення поза межами адміністративної процедури, що свідчать про негативну поведінку відповідача під час проведення адміністративної процедури, відсутність дотримання базових вимог Закону України «Про адміністративну процедуру», не кажучи вже про дотримання принципів, запроваджених цим законом.

Згідно ст. 78 Закону України «Про адміністративну процедуру» право на адміністративне оскарження відповідно до цього закону має особа, яка вважає, що прийнятим адміністративним актом порушено або може бути порушено її право, свобода чи законний інтерес.

Особа, реалізуючи своє право на адміністративне оскарження відповідно до цього Закону, залежно від обставин справи може вимагати визнання протиправним та скасування адміністративного акту чи окремих його положень.

Із врахуванням зазначеного позивач просить скасувати спірне рішення.

Судом відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також судом відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Представник відповідача відзиву на адміністративний позов надано не було. Відповідачем подано клопотання, у якому просить закрити провадження у справі з наступних підстав. Зазначає, що на спірні правовідносини не поширюються норми КАС України, а даний спір повинен бути розглянутий в порядку господарського судочинства, оскільки позивачем оспорюється рішення, яке впливає на майнові права позивача та стосується відмови Сумської міської ради у продовженні договору оренди земельної ділянки. Між позивачем та відповідачем фактично існує приватноправовий спір, пов`язаний із здійсненням сторонами цивільних прав на земельну ділянку. Оскарження позивачем спірного рішення може розглядатися як спосіб захисту цивільного права позивача, як то передбачено ст.ст. 16,21,393 ЦК України. В даному випадку, як зазначає відповідач, у спірних правовідносинах реалізується не публічний, а господарський інтерес товариства.

Від представника позивача надійшли додаткові пояснення в яких зазначено, що спірні правовідносини повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Крім того, звертає увагу, що у спірному рішенні у п. 3 зазначено, що прийняте рішення може бути оскаржено в порядку, визначеному розділу IV Закону України «про адміністративну процедуру» або до місцевого адміністративного суду в порядку і строки, визначені КАС України. На момент подання заяви представником відповідача п. 3 резолютивної частини спірного рішення в частині порядку його оскарження не змінився. Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Розглянувши подану представником відповідача заяву про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частинами 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 5 статті 5 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін публічно-правовий спір означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п.2 ст.4 КАС України).

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16, а також в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/6396/17.

При віднесенні спору до тієї чи іншої юрисдикції важливо враховувати, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

При цьому КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Предметом оскарження в даній справі є рішення Сумської міської ради від 22.05.2024 №4794-МР про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки за адресом АДРЕСА_1 , площею 0,2615 га, кадастровий номер 5910136300:01:008:0011.

Як встановлено судом, за змістом позовних вимог оскаржується рішення міської ради про відмову в поновлені договору оренди землі, оскільки на переконання позивача, відповідач не належно дослідив зміст всіх документів, які стосуються та впливають на продовження дії договору оренди земельної ділянки, що, в свою чергу, негативно впливає на реалізацію позивачем власного права на продовження договору оренди земельної ділянки від 21.06.2004.

У рішенні Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 429/12773/12 суд зазначив, що з моменту укладення договору оренди землі між землекористувачем та органом місцевого самоврядування припиняються адміністративні відносини та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/20323/17 зазначила, що укладення договору оренди в установленому законом порядку буде реалізацією рішення, а після набуття права оренди в установленому законом порядку дію цього рішення буде вичерпано, з цього моменту адміністративні правовідносини між суб`єктом владних управлінських функцій та фізичною чи юридичною особою трансформуються у цивільні правовідносини між орендодавцем та орендарем.

Аналогічна правова позиція викладена Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 03.04.2019 у справі № 727/1002/17.

Отже, спір у цій справі стосується, в першу чергу, поновлення терміну дії договору оренди землі на новий строк, належної відповідачу на праві комунальної власності, що свідчить про приватноправовий, а не публічний характер правовідносин.

Між тим, адміністративний суд не може вирішувати питання про право позивача на продовження дії договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності.

Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеною, зокрема, у постановах від 11.02.2022 у справі № 480/3207/20 та від 18.10.2022 у справі № 340/3143/20.

Таким чином, між сторонами існує спір щодо права на земельну ділянку, а спір між сторонами у справі не є публічно-правовим.

Стосовно посилання позивача на порушення порядку та процедурного прийняття рішення радою, суд зазначає, що в даному випадку, фактично в спірних правовідносинах вирішується спір про цивільне право між особами, а тому має розглядатися судами господарської юрисдикції. Предметом судового розгляду є спір між сторонами у договірних відносинах.

Суд зазначає, що з моменту укладення договору оренди земельної ділянки адміністративні відносини між землекористувачем і органом місцевого самоврядування припиняються і виникають договірні відносини, які не притаманні адміністративним правовідносинам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі №488/3005/17 зазначила, що якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Суд наголошує на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 стосовно того, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 756/16374/16-ц зазначено: «Оскільки суб`єкт владних повноважень відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні певних дій щодо земельної ділянки, користувачем якої вважають себе позивачі, які (дії) пов`язані з набуттям ними права власності на цю земельну ділянку, то у цьому випадку обраний позивачами спосіб захисту приватного права спрямований на захист їх цивільних прав та інтересів в отриманні спірної земельної ділянки. І саме від встановлення обставин, з якими позивачі пов`язують виникнення у них речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 815/1788/15 відзначила: «У разі оскарження рішення органів владних повноважень судам слід перевірити (встановити) чи є оскаржуване рішення таким, за наслідками виконання якого настають юридично значимі дії, зокрема видача свідоцтва про право власності, чи настає інший кінцевий результат, чи це рішення з урахуванням якого (на підставі якого) приймається остаточне рішення органу владних повноважень. Вказані обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства».

У постанові від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17 при визначенні юрисдикції спору Велика Палата Верховного Суду зазначила: Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи державної влади, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір за участю суб`єкта владних повноважень та суб`єкта приватного права - юридичної особи, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Саме у зв`язку з порушенням норм законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та відмовою поновити договори оренди землі, позивач втрачає право на оренду землі, на яку претендував.

Таким чином, у результаті та на підставі оскаржуваного рішення, яке, у свою чергу, за доводами позивача, прийнято усупереч вимог законодавства, позивач втратив право право оренди земельної ділянки, а отже цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Тобто, захист цивільного приватного права є домінуючим у вказаному спорі, а правовідносини після вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду перейшли з публічно-правової до приватноправової площини.

Стосовно посилання позивача на наявність у спірному рішенні , а саме п. 3 про те, що рішення може бути оскаржено до місцевого адміністративного суду у порядку і строки, визначені КАС України, а тому спір підлягає розгляду окружним адміністративним судом, судом не можуть бути визнані правомірними та обґрунтованими, оскільки підсудність спорів визначається виключно нормами процесуального законодавства та характером спірних правовідносин.

Законом України «Про адміністративну процедуру», зокрема ст. 2 Закону передбачено, що адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації, при цьому адміністративна справа - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом.

В даному випадку, правовідносини з питання про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки перейшли з публічно-правової до приватноправової площини.

Розмежовуючи предметну юрисдикцію справ суди повинні не лише врахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, а й в першу чергу виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Підвідомчість господарських справ установлено ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу вищезазначеного суд дійшов висновку, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними особами.

Суд зазначає, що права позивача як орендаря можуть бути порушені внаслідок прийнятого відповідачем рішення і підлягають захисту у порядку господарського судочинства, оскільки має місце порушення саме майнового права товариства на користування земельною ділянкою.

Таким чином, предметом розгляду у цій справі є не стільки дії та рішення Сумської міської ради як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки незгода позивача з фактом припинення оренди землі відповідно до договорів оренди землі, укладеного між Сумською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «С.В.В.», і наведене свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Оскаржуване рішення прийняте Сумською міською радою не як суб`єктом владних повноважень на реалізацію публічних функцій, а як власником в порядку реалізації права на розпорядження майном.

Враховуючи те, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.» у цій справі направлено на поновлення прав як орендаря у сфері земельних договірних відносин, суд приходить до висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки є спором з приводу землекористування, а тому суд приходить до висновку, що провадження у справі слід закрити у зв`язку з тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі №380/1417/23.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу вищевикладеного, суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Оскільки суд дійшов висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Водночас, згідно з вимогами ч. 1 ст. 239 КАС України, суд роз`яснює позивачеві про віднесення даної справи до юрисдикції господарського суду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки на час постановлення ухвали про закриття провадження у справі відсутнє клопотання особи, яка його сплатила, питання про повернення судового збору буде вирішуватися після надходження відповідного клопотання від позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 19, 238, 239, 241, 243, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Клопотання представника Сумської міської ради про закриття провадження у справі задовольнити.

Закрити провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С.В.В." до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Сумської міської ради від 22.05.2024 №4794-МР.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "С.В.В.", що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з моменту її підписання.

Суддя С.М. Гелета