Постанова

від 12.12.2024 по справі 480/5652/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 р. Справа № 480/5652/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.» на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2024, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 26.09.24 у справі № 480/5652/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.»

до Сумської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "С.В.В." (далі також позивач, ТОВ "С.В.В.") звернулося до адміністративного суду з позовом до Сумської міської ради (далі також відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Сумської міської ради від 22.05.2024 за №4794-МР.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року клопотання представника Сумської міської ради про закриття провадження у справі задоволено.

Закрито провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С.В.В." до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Сумської міської ради від 22.05.2024 за №4794-МР.

Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "С.В.В.", що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для подальшого розгляду судом першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що спір у цій справі виник внаслідок застосування відповідачем адміністративної процедури відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру», згідно зі ст. 4 якого визначено принципи адміністративної процедури, дотримання яких є обов`язковим з боку відповідача. Звертає увагу на неврахування судом першої інстанції того, що в п. 3 резолютивної частини рішення Сумської міської ради від 22 травня 2024 року № 4794-МР вказано, що це рішення прийнято в межах адміністративної процедури та може бути оскаржене до адміністративного суду в порядку і строки, визначені Кодексом адміністративного судочинства України. Наголошує, що у справі № 480/5652/24 не порушується питання про скасування рішення відповідача по суті, а лише оскаржується правомірність цього рішення з точки зору дотримання прав позивача під час виконання відповідачем вимог Закону України «Про адміністративну процедуру».

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача спрямовані фактично на усунення перешкод у реалізації свого права на користування земельною ділянкою, оскаржуване рішення стосується майнових прав та інтересів позивача, а тому спір у цій справі не є публічно-правовим та з урахуванням суб`єктного складу має бути вирішений за правилами господарського судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі з таких підстав.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Зазначене узгоджується з положеннями ст. ст. 2, 4, 19 КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть, зміст та характер спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналізуючи наведене, колегія суддів зазначає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Отже, обов`язковим є з`ясування у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У частині першій статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Як убачається зі встановлених у справі обставин, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного, на його думку, набутого належним чином права оренди земельної ділянки.

Так, з матеріалів справи судом установлено, що предметом оскарження в цій справі є рішення Сумської міської ради від 22.05.2024 за №4794-МР про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "С.В.В." у поновленні договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Суми, пров. Воробйовський, 35, площею 0,2615 га, кадастровий номер 5910136300:01:008:0011.

Позивач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "С.В.В." вважає, що рішення Сумської міської ради від 22.05.2024 за №4794-МР є протиправним, що стало підставою для звернення до суду з адміністративним позовом у цій справі.

За змістом позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "С.В.В." не погоджується з відмовою відповідача в поновленні договору оренди землі, оскільки на переконання позивача, відповідач неналежно дослідив зміст усіх документів, які стосуються та впливають на продовження дії договору оренди земельної ділянки, що, в свою чергу, негативно впливає на реалізацію позивачем власного права на продовження договору оренди земельної ділянки від 21.06.2004.

Тобто підставою для звернення до суду з позовом у цій справі стало те, що спірним рішенням припинено право оренди земельної ділянки позивача і, відповідно, позовні вимоги позивача спрямовані фактично на усунення перешкод у реалізації свого права на користування земельною ділянкою.

Аналіз зазначених обставин справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а стосується захисту приватних інтересів.

Оскільки зазначений спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, згідно зі ст. 2 Земельного Кодексу України (далі ЗК України), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Стаття 152 ЗК України визначає такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Аналогічну норму закріплено й у ч. 1 ст. 19 ЦПК України, яка передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді, і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на зазначене, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Фактичні обставини, доводи та заперечення учасників справи вказують на те, що у цій справі безпосередньо між позивачем та відповідачами правовідносини, які були б засновані на владно-управлінському підпорядкуванні, не виникли, а право звернення до суду та порушення своїх прав позивачі пов`язують з порушенням їх саме майнових прав і не пов`язують із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15, у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

У рішенні Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 429/12773/12 суд зазначив, що з моменту укладення договору оренди землі між землекористувачем та органом місцевого самоврядування припиняються адміністративні відносини та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/20323/17 зазначила, що укладення договору оренди в установленому законом порядку буде реалізацією рішення, а після набуття права оренди в установленому законом порядку дію цього рішення буде вичерпано, з цього моменту адміністративні правовідносини між суб`єктом владних управлінських функцій та фізичною чи юридичною особою трансформуються у цивільні правовідносини між орендодавцем та орендарем.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 03.04.2019 у справі № 727/1002/17.

Отже, спір у цій справі стосується, в першу чергу, поновлення терміну дії договору оренди землі на новий строк, належної відповідачу на праві комунальної власності, що свідчить про приватноправовий, а не публічний характер правовідносин.

Між тим, адміністративний суд не може вирішувати питання про право позивача на продовження дії договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності.

Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеною, зокрема, у постановах від 11.02.2022 у справі № 480/3207/20 та від 18.10.2022 у справі № 340/3143/20.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з моменту укладення договору оренди земельної ділянки адміністративні відносини між землекористувачем і органом місцевого самоврядування припиняються і виникають договірні відносини, які не притаманні адміністративним правовідносинам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі № 488/3005/17 зазначила, що якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 756/16374/16-ц зазначено: «Оскільки суб`єкт владних повноважень відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні певних дій щодо земельної ділянки, користувачем якої вважають себе позивачі, які (дії) пов`язані з набуттям ними права власності на цю земельну ділянку, то у цьому випадку обраний позивачами спосіб захисту приватного права спрямований на захист їх цивільних прав та інтересів в отриманні спірної земельної ділянки. І саме від встановлення обставин, з якими позивачі пов`язують виникнення у них речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 815/1788/15 заначила: «У разі оскарження рішення органів владних повноважень судам слід перевірити (встановити) чи є оскаржуване рішення таким, за наслідками виконання якого настають юридично значимі дії, зокрема видача свідоцтва про право власності, чи настає інший кінцевий результат, чи це рішення з урахуванням якого (на підставі якого) приймається остаточне рішення органу владних повноважень. Вказані обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства».

У постанові від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17 при визначенні юрисдикції спору Велика Палата Верховного Суду також указала, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад; участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий; однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції; необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги позивача фактично спрямовані на усунення перешкод у реалізації свого права користування спірною земельною ділянкою.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених прав Товариства з обмеженою відповідальністю "С.В.В.", що виникають із земельних відносин, та з огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, висновок суду першої інстанції про те, що цей спір має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства, є обґрунтованим.

Разом з цим визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Стосовно посилання позивача на наявність у спірному рішенні, а саме у п. 3 положення про те, що рішення може бути оскаржено до місцевого адміністративного суду у порядку і строки, визначені КАС України, а тому спір підлягає розгляду окружним адміністративним судом, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що таке не може бути визнане правомірним та обґрунтованим, оскільки підсудність спорів визначається виключно нормами процесуального законодавства та характером спірних правовідносин.

Законом України «Про адміністративну процедуру», зокрема ст. 2 передбачено, що адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації, при цьому адміністративна справа - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом.

Проте спірні правовідносини у цій справі щодо про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки перейшли з публічно-правової до приватно-правової площини.

Розмежовуючи предметну юрисдикцію справ, суди повинні не лише врахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, а й в першу чергу виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Підвідомчість господарських справ установлено ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. У таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними особами.

Колегія суддів зазначає, що права позивача як орендаря можуть бути порушені внаслідок прийнятого відповідачем рішення і підлягають захисту у порядку господарського судочинства, оскільки має місце порушення саме майнового права товариства на користування земельною ділянкою.

Предметом розгляду у цій справі є не дії та рішення Сумської міської ради як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а незгода позивача з фактом припинення оренди землі відповідно до договору оренди землі, укладеного між Сумською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «С.В.В.», і наведене свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Оскаржуване рішення прийняте Сумською міською радою не як суб`єктом владних повноважень на реалізацію публічних функцій, а як власником в порядку реалізації права на розпорядження майном.

Враховуючи те, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.» у цій справі направлено на поновлення прав як орендаря у сфері земельних договірних відносин, а отже спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки є спором з приводу землекористування, висновок суду першої інстанції про те, що провадження у справі слід закрити у зв`язку з тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є обґрунтованим і законним.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.07.2024 у справі №380/1417/23.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Покладені в обґрунтування апеляційної скарги аргументи щодо порушення з боку суду першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.» залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі № 480/5652/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк