Постанова

від 26.09.2024 по справі 420/3984/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/3984/24

Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційними скаргами Одеської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024р. по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» до Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2024р. ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» звернулося до суду із позовом до Одеської ОДА, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило:

- визнати протиправною бездіяльність Одеської ОДА щодо відмови у відшкодуванні позивачу вартості вилученої у нього земельної ділянки, що належала йому згідно Державного акту про право колективної власності на землю серії Од №13-06 від 16.10.1995р., площею 3,57 га, розташованої за адресою Одеська область, Одеський (Комінтернівський) район, Визирська с/рада, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185;

- зобов`язати Одеську ОДА відшкодувати попередньому власнику ТОВ «БАСФ Аліс» у грошовій формі вартість вилученої згідно розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 28.07.2004 №589/А-2004 земельної ділянки, що належала ТОВ «БАСФ Аліс» згідно державного акту про право колективної власності на землю серії ОД №13-06 від 16.10.1995, площею 3,57 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський (Комінтернівський) район, Визирська с/рада, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, з урахуванням визначення викупної ціни.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995р. за №89-ХХІІ товариству було видано Державний акт на право колективної власності на землю (51,15 гектарів) для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва.

В подальшому розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації «Про вилучення та надання у постійне користування земельних ділянок для несільськогосподарських потреб на території Комінтернівського району» від 28.07.2004р. за №589/А-2004 було затверджено проект відведення земельних ділянок Порту, зокрема, із земель Товариства (3,6088 га ріллі). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5100801472013 від 19.12.2013, земельна ділянка кадастровий номер 5122780500:01:003:0185 зареєстрована відділом Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області 14.12.2011, форма власності - державна, правокористувач - Державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний». Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 21.02.2014 №18085974 - 17.02.2014 за Державним підприємством «Морський торговельний порт «Южний» зареєстровано право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Позивач наголошує, що вилучення у нього спірної земельної ділянки, передача її у користування Порту та реєстрацію вказаної земельної ділянки як такої, що належить до державної форми власності, здійснені із порушенням ст.142 ЗК України, тобто розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 28.07.2004р. за №589/А-2004 винесено передчасно, без законних підстав та є протиправним, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києві від 22.07.2021р. за №916/608/19. Отже, внаслідок незаконного вилучення земельної ділянки позивача фактично безоплатно позбавлено права приватної власності на земельну ділянку.

В подальшому, після тривалих судових процесів позивач звернувся до Одеської обласної державної адміністрації, порушивши питання повернення у власність земельної ділянки, або ж проведення процедури вилучення земельної ділянки у відповідності до вимог законодавства. Однак, листом Одеської обласної державної адміністрації від 7.12.2023р. за №12384/7/01-51/13432/2-23 відмовлено у задоволенні вказаної заяви позивача. Зважаючи на те, що позивачу не надавалися інші земельні ділянки в якості компенсації у зв`язку із безоплатно вилученою земельною ділянкою, останній вважає, що має право на відшкодування завданої майнової шкоди.

Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Одеської ОДА щодо відмови у відшкодуванні позивачу вартості вилученої у нього земельної ділянки, що належала йому згідно Державного акту про право колективної власності на землю серії Од №13-06 від 16.10.1995р., площею 3,57 га, розташованої за адресою Одеська область, Одеський (Комінтернівський) район, Визирська с/рада, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185.

Зобов`язано Одеську ОДА відшкодувати попередньому власнику ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» у грошовій формі вартість вилученої згідно розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 28.07.2004 №589/А-2004 земельної ділянки, що належала ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» згідно державного акту про право колективної власності на землю серії ОД №13-06 від 16.10.1995, площею 3,57 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський (Комінтернівський) район, Визирська с/рада, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, з урахуванням визначення викупної ціни.

Стягнуто з бюджетних асигнувань Одеської ОДА на користь ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» судовий збір в розмірі 3 028грн..

В апеляційній скарзі Одеська ОДА просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

В апеляційній скарзі ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» просить рішення суду змінити шляхом доповнення мотивувальної частини рішення відповідним текстом, вказаним в апеляцій1ній скарзі, в іншій частині оскаржуваного рішення залишити без змін, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарг без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку наявна бездіяльність відповідача щодо вилучення земельної ділянки без будь-якої компенсації позивачу, а тому у даному випадку такою бездіяльністю порушено права позивача і він має законне право на відшкодування вартості вилученої у нього земельної ділянки.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що на підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995р. за №89-ХХІІ позивачу було видано Державний акт на право колективної власності на землю (51,15гектарів) для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва.

До складу цих земель входила і спірна земельна ділянка - площею 3,5716га, кадастровий номер: 5122780500:01:003:0185, розташована за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада.

Судовою колегією встановлено, що між ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» і ДП «Морський торговельний порт «Южний» тривали перемовини, спрямовані на вилучення у позивача та надання у постійне користування ДП «Морський торговельний порт «Южний» земельної ділянки для несільськогосподарських потреб. Проте, вказана процедура не була завершена.В подальшому, Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації «Про вилучення та надання у постійне користування земельних ділянок для несільськогосподарських потреб на території Комінтернівського району» від 28.07.2004р. за №589/А-2004 було затверджено проект відведення земельних ділянок Порту, зокрема, із земель Товариства (3,6088га ріллі).

Пунктом 3.2 зазначеного розпорядження, Порт було зобов`язано відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 584,193тис.грн відповідно до чинного на той момент законодавства.

На підставі звернення Порту до Одеської обласної ради і листа останньої від 22.06.2001р. за №51/р-37-438/186, головою Комінтернівської районної ради 17.07.2001р. відповідно до ст.34 ЗК України (чинного на момент вилучення (викупу) спірної земельної ділянки) прийнято розпорядження за №155/01-РР про створення комісії з вибору земельних ділянок на території Візирської, Сичавської сільських рад та Ново-Білярської селищної ради Порту під будівництво виробничих об`єктів.

Відповідно до Акту вибору земельних ділянок Порту під будівництво виробничих об`єктів від 25.07.2001р. та викопіювання із плану меж Візирської сільської ради, вибрана земельна ділянка №1 площею 3,61га, яка належала позивачу на праві колективної власності, відповідає усім необхідним нормам і може бути передана у постійне користування Порту для будівництва і реконструкції лінійних споруд до виробничих об`єктів.

Згідно із витягом з протоколу від 11.08.2001р. за №3 загальних зборів членів ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» було розглянуто лист Порту та постановлено погодитись із відведенням Порту земельної ділянки площею 3,61га із земель колективної власності Товариства, які не підлягають розпаюванню при умові оплати її вартості на договірних умовах між Портом та Товариством.

Листом від 12.08.2001р. товариство просило перерахувати Порт на розрахунковий рахунок товариства суму матеріальних збитків.

Також, позивач своїм листом від 31.05.2011р. за №01/05 звернувся до Порту з вимогою сплатити грошову компенсацію за земельну ділянку загальною площею 3,61га, яка була вилучена у нього на підставі розпорядження Одеської ОДА від 28.07.2004р. за №589/А-2004.

Проте, у відповідь на зазначену вимогу, Порт своїм листом від 10.06.2011р. за №5084/01/145/11 повідомив позивача про те, що на підставі виставленого ним рахунку підприємством були відшкодовані товариству втрати сільськогосподарського виробництва у сумі 34 650грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.08.2001р. за №7594.

12.09.2011р. розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації за №732/А-2011 «Про внесення змін до розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 28.07.2004 року №589/А-2004» було внесено зміни до розпорядження від 28.07.2004р. №589/А-2004, зокрема у п.2 розпорядження щодо площі земельної ділянки, цифри « 3,6088» замінено цифрами « 3,5716».

В подальшому, 14.12.2011р. відділом Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області видано на ім`я Порту Державний акт на право постійного користування земельного ділянкою (серія та номер: ЯЯ 206290).

21.02.2014р. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про що було внесено відповідний запис до Державного реєстру прав.

9.11.2023р. ТОВ «БВСФ Аліс» звернулося із заявою до Одеської ОДА про повернення земельної ділянки у власність або проведення процедури вилучення у відповідності до вимог законодавства, проте, листом від 7.12.2023р. за №12384/7/01-51/13432/2-23 Одеською ОДА відмовлено у задоволенні вказаної заяви позивача.

Зі змісту наданої Одеською ОДА в листі від 7.12.2023р. за №12384/7/01-51/13432/2-23 відповіді вбачається, що розпорядженням від 28.07.2004р. за №589/А-2004 ні питання щодо попереднього і повного відшкодування вартості вилученої у ТОВ «БВСФ Аліс» земельної ділянки, ні питання щодо надання ТОВ «БВСФ Аліс» іншої рівноцінної земельної ділянки не вирішувалося.

Також, у вказаному листі зазначено, що: «Законом 1559-VI від 17 листопада 2009р. та іншими нормативно-правовими актами не передбачено можливості вирішення питання про отримання повного відшкодування вартості вилученої земельної ділянки або надання відповідно іншої рівноцінної земельної ділянки після прийняття розпорядження про вилучення земельної ділянки у власника та фактичного її вилучення і передачі у користування третій особі. Вказані питання повинні бути вирішені до прийняття розпорядження про вилучення земельної ділянки, а результат їх вирішення має бути вказаний у розпорядженні про вилучення земельної ділянки у її власника.

Також діючим законодавством не передбачено механізму внесення змін до розпорядження про вилучення земельної ділянки з приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, якщо воно було реалізовано.

Будь-яких інших доказів того, що ТОВ «БВСФ Аліс» має право на отримання повного відшкодування вартості вилученої у неї земельної ділянки або надання відповідно іншої рівноцінної земельної ділянки до заяви не надано.».Позивач вважає протиправною таку відмову Одеської ОДА та зважаючи на те, що позивачу не надавалися інші земельні ділянки в якості компенсації у зв`язку із безоплатно вилученою земельною ділянкою, останній вважає, що має право на відшкодування завданої майнової шкоди, у зв`язку із чим звернувся в суд із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність оскаржуваних дій Одеською ОДА, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх бездіяльність та порушення своїх прав, колегія суддів виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши матеріали справи та витребувані документи, судова колегія встановила, що доказів укладення органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з позивачем нотаріально посвідченої (та зареєстрованої) угоди про передачу права власності на земельну ділянку площею 3,5716га, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада, як того вимагали імперативні приписи ст.142 ЗК України у відповідній редакції, немає.

За таких обставин, судова колегія вважає, що згода на вилучення із його власності спірної земельної ділянки в порядку, передбаченому ст.142 ЗК України, товариством не надавалась.При цьому, ТОВ «БВСФ «Аліс» наголошує на тому, що з його боку не було добровільної передачі земельної ділянки на користь держави згідно з ст.142 ЗК України, так як відсутня нотаріально посвідчена угода про передачу права власності.

Водночас, у Одеської ОДА не було законних підстав, визначених ст.143 ЗК України, для примусового припинення прав позивача на земельну ділянку.

Так, приписами ст.140 ЗК України (в редакції від 4.06.2004) визначено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ст.141 ЗК України (в редакції від 4.06.2004р.) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Положеннями ст.142 ЗК України (в редакції від 4.06.2004р.) встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до ст.143 ЗК України (в редакції від 4.06.2004р.) примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами ст.146 ЗК України (в редакції від 4.06.2004р.) визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених цим Кодексом, мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для таких суспільних потреб:

а) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

б) під будівлі, споруди та інші виробничі об`єкти державної та комунальної власності;

в) під об`єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) оборони та національної безпеки;

ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо);

д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;

е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об`єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.

Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, який приймає рішення про її викуп.

Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою її власника. Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку.

Статтею 149 ЗК України (в редакції від 4.06.2004р.) визначено порядок вилучення земельних ділянок наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності та передбачено, що такі земельні ділянки можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, що розпорядження Одеської ОДА від 28.07.2004р. за №589/А-2004 видано на підставі ст.92 (право постійного користування земельною ділянкою), 122 (повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування), 123 (порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування), 125 (виникнення права на земельну ділянку), 126 (оформлення речових прав на земельну ділянку), 149 (порядок вилучення земельних ділянок), 209 (використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва) та пункту 12 розділу X Перехідних положень ЗК України.

Однак, позивач не є користувачем, а є власником вилученої земельної ділянки, у зв`язку з чим ст.149 ЗК України застосуванню не підлягала. Водночас, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування не укладали угоду про передачу права власності на земельну ділянку з позивачем, яка підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що земельна ділянка площею 3,5716га за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Визирська сільська рада, 5122780500:01:003:0185, яка належала ТОВ «БВСФ Аліс» була зареєстрована за Одеською ОДА та передана у користування ДП «Морський торговельний порт «Южний» без дотримання жодної процедури на момент вчинення відповідних дій та без будь-якої компенсації товариству (без викупу або рішення суду за законодавством до 1.01.2002р., рівно як і без викупу (відшкодування) за ЗК України №2768-III від 25 жовтня 2001р.). Отже, відбулося порушення справедливої рівноваги, що має існувати між захистом права власності та загальними інтересами.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» 17 липня 1997р. за №475/97-ВР було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Перший протокол та протоколи №2,4,7 та 11 до Конвенції.

Статтею 1 Першого (або Додаткового) Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20.03.1952р., було гарантовано захист права власності:

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

«Власність» у розумінні Конвенції та Протоколу до неї - це автономне явище, яке жодним чином не пов`язане із національним його розумінням та має тлумачення незалежне від національного.

Положеннями ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За тлумаченням ЄСПЛ (рішення у справі «Брумареску до Румунії») позбавлення майна може бути виправданим лише тоді, якщо, зокрема, буде доведено, що воно здійснене «в інтересах суспільства» або «на умовах, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності має також відповідати вимозі пропорційності. Як Суд неодноразово наголошував, вимоги загального інтересу суспільства мають справедливо врівноважуватися з вимогами захисту основних прав особи, і пошук такої справедливої рівноваги є невід`ємною умовою всієї Конвенції. Далі Суд нагадує, що необхідної рівноваги не буде досягнуто, якщо на заінтересовану особу покладатиметься особистий і надмірний тягар (рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»).

Суд зауважив, що рішення Верховного суду не пропонувало жодного виправдання ситуації, що склалася. Зокрема, ні сам Верховний суд, ні Уряд не намагалися виправдати позбавлення власності наявністю суттєвих підстав «в інтересах суспільства». Далі Суд зазначає, що на день винесення рішення заявника було позбавлено володіння майном уже понад чотири роки, без виплати компенсації, яка б відповідала реальній вартості, і що його зусилля для відновлення права власності були безуспішними.

За цих обставин, навіть припускаючи, що позбавлення майна слугувало певному суспільному інтересу, Суд визнав, що було порушено справедливу рівновагу і що на заявника покладено і далі покладається особистий і надмірний тягар. Відповідно, було і є порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

В рішенні по справі Кривенький проти України (Kryvenkyy v. Ukraine), заява №43768/07, рішення Суду від 16.02.2017р., ЄСПЛ зауважив, що необхідною умовою такого позбавлення є дотримання балансу між загальним інтересом та вимогами щодо захисту індивідуальних основоположних прав. Враховуючи зазначене, Суд вказав, що позбавлення майна без компенсації його реальної вартості є порушенням такого балансу та покладає надмірний тягар на заявника (справа Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine), заява №29979/04, §71, рішення від 20.10.2011 р.).

За таких обставин, встановивши, що заявник був дійсним власником землі, Суд вважає наявний факт позбавлення у 2006 р. заявника його землі без будь-якої компенсації або будь-якого іншого типу відповідного відшкодування достатнім для визнання заявника жертвою непропорційного тягаря, пов`язаного з позбавленням землі.

Суд одноголосно прийняв рішення про порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції та призначив відшкодувати матеріальну та моральну шкоду у розмірі 10 тис. євро.

У всіх зазначених рішеннях Суд дійшов таких висновків: Конвенція гарантує права, які є «практичними та дієвими»; у випадку експропріації Держава повинна здійснити дійсну компенсацію вартості майна, якого вона позбавляє, а така експропріація повинна здійснюватися виключно у суспільних інтересах; дійсні та реальні обмеження, встановлені Державою щодо реалізації права власності, можуть бути de facto визнані порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Повертаючись до обставин даної справи, судова колегія зазначає, що на даний час правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності визначає ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17 листопада 2009р. за №1559-VI.

Дія вказаного Закону поширюється на суспільні відносини, пов`язані з викупом земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для забезпечення суспільних потреб чи пов`язані з примусовим відчуженням зазначених об`єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, якщо такі потреби не можуть бути забезпечені шляхом використання земель державної чи комунальної власності (ч.1 ст.2).

В даному випадку суд вважає цілком виправденим та справедливим застосування зворотної дії нормативно-правового акту у часі (lex retro non agit). Зокрема, це дія нового нормативно-правового акту на факти та відносини, що мали місце до набуття ним чинності («зворотна сила», «ретроактивність»).

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999р. Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Але ж за обставин розглядуваного спору, ретроактивне законодавство потребується саме для досягнення мети відновлення балансу, спричиненого внаслідок недотримання органом державної влади процедури відчуження земельної ділянки, що мало наслідком позбавлення товариства майна без компенсації його реальної вартості.

В цьому аспекті слід зазначити, що спірні правовідносини між позивачем та ОДА виникли ще у 2004р., а саме з прийняттям розпорядження за №589/А-2004 від 28.07.2004р. і з тих пір позивачем систематично порушуються перед ОДА та судами питання щодо відшкодування (компенсації) вартості вилученого в нього майна (земельної ділянки). Тобто і на момент розглядуваного спору Одеською ОДА фактично заперечується свій обов`язок надати позивачу замість вилученої на підставі її розпорядження земельної ділянки відшкодування її вартості.

Відтак, факт позбавлення позивача права власності на земельну ділянку без будь-якої компенсації вже мав місце на час набрання чинності Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» №1559-VI (надалі Закон№1559-VI), і на переконання судової колегії, він підпадає під дію цього Закону, оскільки позивач і надалі перебуває у стані невизначеності щодо отримання компенсації за позбавлення земельної ділянки.

З іншого боку, Одеською ОДА продовжується бездіяльність, яка полягає в триваючому порушенні майнових прав позивача, якого розпорядженням ОДА позбавлено права власності на земельну ділянку без будь-якої компенсації. У зв`язку із цим, судова колегія вважає хибними доводи відповідачів щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду із даними позовними вимогами.

При цьому, судова колегія бере до уваги те, що предметом розгляду в даній справі не є оскарження дій щодо вилучення земельної ділянки / скасування відповідного розпорядження. Натомість предметом даного позову є бездіяльність відповідача та відшкодування вартості вилученої земельної ділянки. Позивач наголошує на тривалості порушення своїх прав саме бездіяльністю відповідача. В свою чергу, триваюча бездіяльність держави в особі відповідача є причиною завдання шкоди правам та інтересам товариства, за судовим захистом яких останнє звернулося із даним позовом.

Приписами ч.1-3, ч.6 ст.4 Закону №1559-VI визначено, що фізичні або юридичні особи не можуть бути протиправно позбавлені права приватної власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені.

Викуп чи примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, допускається на підставі та в порядку, встановлених цим Законом.

Викуп земельних ділянок для суспільних потреб, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може здійснюватися за умови відшкодування їх вартості відповідно до закону.

Примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності здійснюється за умови надання її власнику відповідно іншої рівноцінної земельної ділянки, якщо інше не погоджено з власником відчужуваної земельної ділянки.

Відповідно до ч.1,2 ст.5 Закону №1559-VI викупна ціна включає вартість земельної ділянки (її частини), житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, з урахуванням збитків, завданих власнику внаслідок викупу земельної ділянки, у тому числі збитків, що будуть завдані власнику у зв`язку з достроковим припиненням його зобов`язань перед третіми особами, зокрема упущена вигода, у повному обсязі. Розмір викупної ціни затверджується рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що здійснює викуп земельної ділянки, або встановлюється за рішенням суду.

У разі надання власнику іншої земельної ділянки замість відчуженої у викупну ціну включається вартість виготовлення документації із землеустрою, розроблення якої необхідне для отримання у власність такої земельної ділянки, а також витрати, пов`язані з державною реєстрацією прав на неї.

Вартість земельної ділянки, що відчужується або передається у власність замість відчуженої, визначається на підставі її експертної грошової оцінки, проведеної відповідно до закону.

За правилами ст.6 Закону №1559-VI, заходи щодо відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів та коштів юридичних осіб, що ініціювали відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна для суспільних потреб.

За змістом ч.1 ст.7 Закону №1559, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначених цим Законом, мають право викупу земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для таких суспільних потреб, зокрема, як капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (зокрема доріг) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації.

У статті 9 Закону №1559 визначено, що сільські, селищні, міські ради, Київська і Севастопольська міські ради в межах території здійснення їх повноважень приймають рішення про викуп земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, у порядку, визначеному цим Законом, для таких суспільних потреб, зокрема, як капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (зокрема доріг) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону №1559, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, зобов`язаний письмово повідомити про це їх власника (власників) протягом п`яти днів з дня прийняття такого рішення, але не пізніше як за три місяці до їх викупу. Цей строк поширюється також на тих осіб, які стануть власниками таких об`єктів протягом трьох місяців з дня надходження зазначеного повідомлення.

Згідно із ч.1,3 ст.11 Закону №1559, власник (власники) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, протягом одного місяця з дня отримання інформації (письмового повідомлення) згідно із статтею 10 цього Закону письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування про надання згоди на проведення переговорів щодо умов викупу або відмову від такого викупу.

У разі надання власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, згоди на проведення переговорів щодо умов їх викупу представники органу, який прийняв рішення про їх викуп, після отримання власником (власниками) цих об`єктів інформації (письмового повідомлення) проводять переговори з власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо викупної ціни, строків та інших умов викупу.

У відповідності до ч.1 ст.15 Закону №1559, у разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з викупом цих об`єктів для суспільних потреб зазначені об`єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і виключно під розміщення: об`єктів національної безпеки і оборони; лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, морських портів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації; об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення; об`єктів природно-заповідного фонду; кладовищ.

Положеннями ч.2-3 ст.16 Закону №1559 встановлено, що орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, у разі недосягнення згоди з власником земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо їх викупу для суспільних потреб відповідно до розділу II цього Закону звертається до адміністративного суду із позовом про примусове відчуження зазначених об`єктів.

Вимога про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, підлягає задоволенню, у разі якщо позивач доведе, що будівництво, капітальний ремонт, реконструкція об`єктів, під розміщення яких відчужується відповідне майно, є неможливим без припинення права власності на таке майно попереднього власника.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 20 жовтня 2011 року по справі «Рисовський проти України» зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 24 червня 2003 року по справі «Стретч проти Об`єднаного Королівства» зазначено, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

В своїй постанові №А/9901/1/17 876/7/17 від 20 березня 2018р., Верховий Суд дійшов висновку про те, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру відчуження об`єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, яка передбачає прийняття відповідного рішення компетентним органом влади, складання звіту про проведення експертної грошової оцінки та державної експертизи землевпорядної документації і звернення органу влади до адміністративного суду з відповідним позовом.

Отже, з наведеного слідує, що до такої чіткої та послідовної процедури відчуження об`єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, першочергово належить прийняття компетентним органом влади відповідного рішення, що передує решті кроків.

Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): „закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) „закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) „закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Імператив надання дієвості принципові верховенства права (правовладдя) вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги ч.2 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Також, судова колегія враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст.6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, судова колегія також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.Що стосується апеляційної скарги товариства, а саме щодо зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення та доповнення її відповідним текстом, то судова колегія вважає, що в даному випадку відсутні підстави для зміни рішення суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено обставини справи та надана їм відповідна оцінка, а тому таке рішення суду не підлягає зміні.

У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційних скарг, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Одеської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко