Постанова від 23.07.2025 по справі 420/3984/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2025 року

м. Київ

справа № 420/3984/24

адміністративне провадження № К/990/41147/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Одеської обласної державної адміністрації

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року (суддя Завальнюк І.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року (колегія у складі суддів Градовського Ю.М., Турецької І.О., Шеметенко Л.П.)

у справі № 420/3984/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма "Аліс"»

до Одеської обласної державної адміністрації

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма "Аліс"» звернулося до суду з позовом до Одеської обласної державної адміністрації, в якому просило суд:

- визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної державної адміністрації щодо відмови у відшкодуванні позивачу вартості вилученої у нього земельної ділянки, що належала йому згідно Державного акту про право колективної власності на землю серії Од №13-06 від 16.10.1995, площею 3,57 га, розташованої за адресою Одеська область, Одеський (Комінтернівський) район, Визирська с/рада, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185;

- зобов`язати Одеську обласну державну адміністрацію відшкодувати попередньому власнику ТОВ «БАСФ Аліс» у грошовій формі вартість вилученої згідно з розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 28.07.2004 № 589/А-2004 земельної ділянки, що належала ТОВ «БАСФ Аліс» згідно з державним актом про право колективної власності на землю серії ОД № 13-06 від 16.10.1995, площею 3,57 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський (Комінтернівський) район, Визирська с/рада, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, з урахуванням визначення викупної ціни.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995 №89-ХХІІ позивачу було видано Державний акт на право колективної власності на землю (51,15 гектарів) для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва.

3. До складу цих земель входила і спірна земельна ділянка - площею 3,5716 га, кадастровий номер: 5122780500:01:003:0185, розташована за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада.

4. Між ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» і ДП «Морський торговельний порт «Южний»» тривали перемовини, спрямовані на вилучення у позивача та надання у постійне користування ДП «Морський торговельний порт «Южний» земельної ділянки для несільськогосподарських потреб. Проте вказана процедура не була завершена.

5. Згодом Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації «Про вилучення та надання у постійне користування земельних ділянок для несільськогосподарських потреб на території Комінтернівського району» від 28.07.2004 №589/А-2004 було затверджено проект відведення земельних ділянок Порту, зокрема із земель Товариства (3,6088 га ріллі).

6. Пунктом 3.2 зазначеного розпорядження Порт було зобов`язано відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 584,193 тис. грн відповідно до чинного на той момент законодавства.

7. На підставі звернення Порту до Одеської обласної ради і листа останньої від 22.06.2001 №51/р-37-438/186 головою Комінтернівської районної ради 17.07.2001 відповідно до ст.34 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (чинного на момент вилучення (викупу) спірної земельної ділянки) прийнято розпорядження за №155/01-РР про створення комісії з вибору земельних ділянок на території Візирської, Сичавської сільських рад та Ново-Білярської селищної ради Порту під будівництво виробничих об`єктів.

8. Відповідно до Акту вибору земельних ділянок Порту під будівництво виробничих об`єктів від 25.07.2001 та викопіювання із плану меж Візирської сільської ради вибрана земельна ділянка №1 площею 3,61га, яка належала позивачу на праві колективної власності, відповідає усім необхідним нормам і може бути передана у постійне користування Порту для будівництва і реконструкції лінійних споруд до виробничих об`єктів.

9. Згідно з витягом з протоколу від 11.08.2001 №3 загальних зборів членів ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» було розглянуто лист Порту та постановлено погодитися із відведенням Порту земельної ділянки площею 3,61га із земель колективної власності Товариства, які не підлягають розпаюванню при умові оплати її вартості на договірних умовах між Портом та Товариством.

10. Листом від 12.08.2001 товариство просило Порт перерахувати на поточний рахунок товариства суму матеріальних збитків.

11. Також позивач своїм листом від 31.05.2011 за №01/05 звернувся до Порту з вимогою сплатити грошову компенсацію за земельну ділянку загальною площею 3,61га, яка була вилучена у нього на підставі розпорядження Одеської ОДА від 28.07.2004 №589/А-2004.

12. Проте у відповідь на зазначену вимогу Порт своїм листом від 10.06.2011 №5084/01/145/11 повідомив позивача про те, що на підставі виставленого ним рахунку підприємством були відшкодовані товариству втрати сільськогосподарського виробництва у сумі 34 650грн, що підтверджується платіжним дорученням від 28.08.2001 за №7594.

13. 12.09.2011 розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації за №732/А-2011 «Про внесення змін до розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 28.07.2004 №589/А-2004» було внесено зміни до розпорядження від 28.07.2004 №589/А-2004, зокрема у п.2 розпорядження щодо площі земельної ділянки, цифри « 3,6088» замінено цифрами « 3,5716».

14. 14.12.2011 відділ Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області видав на ім`я Порту державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (серія та номер: ЯЯ 206290). 21.02.2014 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про що було внесено відповідний запис до Державного реєстру прав.

15. 09.11.2023 ТОВ «БВСФ Аліс» звернулося із заявою до Одеської ОДА про повернення земельної ділянки у власність або проведення процедури вилучення у відповідності до вимог законодавства, проте листом від 07.12.2023 №12384/7/01-51/13432/2-23 Одеською ОДА відмовлено у задоволенні вказаної заяви позивача.

16. Зі змісту наданої Одеською ОДА в листі від 07.12.2023 №12384/7/01-51/13432/2-23 відповіді вбачається, що розпорядженням від 28.07.2004 №589/А-2004 ані питання щодо попереднього і повного відшкодування вартості вилученої у ТОВ «БВСФ Аліс» земельної ділянки, ані питання щодо надання ТОВ «БВСФ Аліс» іншої рівноцінної земельної ділянки не вирішувалося.

17. Також у вказаному листі зазначено: «Законом 1559-VI від 17 листопада 2009р. та іншими нормативно-правовими актами не передбачено можливості вирішення питання про отримання повного відшкодування вартості вилученої земельної ділянки або надання відповідно іншої рівноцінної земельної ділянки після прийняття розпорядження про вилучення земельної ділянки у власника та фактичного її вилучення і передачі у користування третій особі. Вказані питання повинні бути вирішені до прийняття розпорядження про вилучення земельної ділянки, а результат їх вирішення має бути вказаний у розпорядженні про вилучення земельної ділянки у її власника.

Також діючим законодавством не передбачено механізму внесення змін до розпорядження про вилучення земельної ділянки з приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, якщо воно було реалізовано.

Будь-яких інших доказів того, що ТОВ «БВСФ Аліс» має право на отримання повного відшкодування вартості вилученої у неї земельної ділянки або надання відповідно іншої рівноцінної земельної ділянки до заяви не надано».

18. Позивач вважав протиправною відмову Одеської ОДА, у зв`язку з чим звернувся до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

19. На обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995 № 89-ХХІІ Товариству було видано Державний акт на право колективної власності на землю (51,15 гектарів) для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва. В подальшому розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації «Про вилучення та надання у постійне користування земельних ділянок для несільськогосподарських потреб на території Комінтернівського району» від 28.07.2004 №589/А-2004 було затверджено проект відведення земельних ділянок Порту, зокрема із земель Товариства (3,6088 га ріллі). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5100801472013 від 19.12.2013, земельна ділянка кадастровий номер 5122780500:01:003:0185 зареєстрована відділом Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області 14.12.2011, форма власності - державна, правокористувач - Державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний». Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 21.02.2014 №18085974 - 17.02.2014 за Державним підприємством «Морський торговельний порт «Южний» зареєстровано право постійного користування спірною земельною ділянкою. Позивач наголошує, що вилучення у нього спірної земельної ділянки, передача її у користування Порту та реєстрацію вказаної земельної ділянки як такої, що належить до державної форми власності, здійснені із порушенням ст. 142 ЗК України, тобто розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 28.07.2004 № 589/А-2004 винесено передчасно, без законних підстав та є протиправним, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києві від 22.07.2021 №916/608/19.

Внаслідок незаконного вилучення земельної ділянки позивача фактично безоплатно позбавлено права приватної власності на земельну ділянку. Після тривалих судових процесів позивач звернувся до Одеської обласної державної адміністрації, порушивши питання повернення у власність земельної ділянки, або ж проведення процедури вилучення земельної ділянки у відповідності до вимог законодавства. Однак листом Одеської обласної державної адміністрації від 07.12.2023 №12384/7/01-51/13432/2-23 відмовлено у задоволенні вказаної заяви позивача. Зважаючи на те, що позивачу не надавалися інші земельні ділянки в якості компенсації у зв`язку із безоплатно вилученою земельною ділянкою, останній вважає, що має право на відшкодування завданої майнової шкоди.

20. Відповідач зазначив, що вирішуючи спір по справі № 916/608/19 та відмовляючи у задоволенні позову, суд вирішив питання власності позивача, що вказує на відсутність у нього права як власника земельної ділянки вимагати відшкодування будь-якої шкоди. Посилання позивача на Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» є недоречним, оскільки цей закон був прийнятий у 2009 році, а відносини щодо вилучення земельної ділянки відбулися у 2004 році. Позов не містить будь-яких посилань на положення законів, які б з урахуванням рішень судів, зобов`язували б відповідача здійснити відшкодування шкоди позивачу, та могли вказувати на бездіяльність, що своєю чергою виключає наявність триваючого порушення прав позивача. Не наведено і дати, коли, на думку позивача, виникла така бездіяльність. Звернення позивача в 2023 році до обласної державної адміністрації було здійснено з метою штучно поновити строк для можливого звернення до суду з цим позовом. Сама ж відповідь листом від 07.12.2023 № 12384/7/01-51/13432/2-23 не могла завдати позивачу будь-якої шкоди, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

21. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року позов задоволено.

22. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що у спірних відносинах має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо вилучення земельної ділянки без будь-якої компенсації позивачу.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

23. Одеська обласна державна адміністрація у касаційній скарзі просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2024, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

24. У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ч. 1 ст.2, ч. 1 ст. 5, п. 1 ч. 1 ст. 19, ч. 3 ст. 20, ч. 5 ст. 21, п. 6 ч. 2 ст. 245 КАС України у подібних правовідносинах стосовно стягнення грошових коштів у якості відшкодування шкоди, яка безпосередньо не завдана рішенням, дією чи бездіяльністю, що оскаржується. Крім того, скаржник зазначає, що системне праворозуміння зазначених положень має важливе значення для вирішення питань розмежування юрисдикції адміністративних судів та інших, зокрема господарських та цивільних судів.

25. Скаржник звертає увагу, що для розгляду в порядку адміністративного судочинства вимог про відшкодування шкоди обов`язковим є заподіяння такої шкоди протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що оскаржується одночасно з позовними вимогами про відшкодування шкоди. В іншому випадку матиме місце безпідставне заявлення позовних вимог про відшкодування шкоди в порядку адміністративного судочинства.

26. Також підставою для касаційного оскарження скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - ч. 1 ст. 5 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Скаржник звертає увагу, що прийняття судом рішення про відшкодування вартості земельної ділянки без фактичного визначення вартості такої ділянки унеможливлює виконання зазначеного рішення та зумовлює повторне звернення до суду.

27. В обґрунтування п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України заявник посилається на недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, розгляд у порядку спрощеного позовного провадження справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, а також, що судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених ст.ст. 20, 22, 25-28 КАС України (п.п.1, 2 ч. 2 ст. 353 КАС України та п.п. 1, 7 ч. 3 ст. 353 КАС України) .

28. Ухвалою від 25.11.2024 Верховний Суд відкрив провадження у справі для перевірки доводів скаржника.

29. 09.12.2024 надійшов відзив від позивача, в якому останній покликається на правомірність рішень судів попередніх інстанцій та зазначає, що касаційна скарга Одеської обласної державної адміністрації є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, що полягала у відмові позивачу у відшкодуванні вартості вилученої земельної ділянки, і жодним чином не спростував висновки суду щодо неправомірності цієї бездіяльності.

Позивач зазначає, що немає підстав для закриття провадження у справі, адже відповідно до ч. 3 ст. 353 КАС України судове рішення не підлягає скасуванню з підстави, визначеної пунктом 7 цієї частини, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та відзиву на неї, дійшов такого висновку.

31. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Згідно зі ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

33. Відповідно до ст.141 ЗК України (в редакції від 04.06.2004) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

34. Положеннями ст.142 ЗК України (в редакції від 04.06.2004) встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

35. Відповідно до ст.143 ЗК України (в редакції від 04.06.2004) примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

36. У справі №916/608/19 позивач просив визнати за ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» право власності на земельну ділянку площею 3,5716 га, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада; витребувати з незаконного володіння Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» земельну ділянку площею 3,5716 га, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада.

37. У рішенні Господарського суду м. Києва від 22.07.2021 у справі №916/608/19 зазначено: «В матеріалах справи наявні протокол погодження використання земельних ділянок від 21.05.2001, акт відбору земельних ділянок від 25.07.2001, витяг з протоколу №3 від 11.08.2001 загальних зборів членів Товариства, які свідчать про намір позивача погодитись на вилучення його земельної ділянки.

Однак доказів укладення органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з позивачем нотаріально посвідченої (та зареєстрованої) угоди про передачу права власності на земельну ділянку площею 3,5716 га, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада, як того вимагали імперативні приписи ст. 142 Земельного кодексу України у відповідній редакції, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що згода на вилучення із його власності спірної земельної ділянки в порядку, передбаченому ст. 142 Земельного кодексу України, позивачем не надавалась.

38. Доказів укладення органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з позивачем нотаріально посвідченої (та зареєстрованої) угоди про передачу права власності на земельну ділянку площею 3,5716 га, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада, як того вимагали імперативні приписи ст.142 ЗК України у відповідній редакції, немає. Отже, позивач не надав згоди на вилучення із його власності спірної земельної ділянки в порядку, передбаченому ст.142 ЗК України. В Одеської ОДА не було законних підстав, визначених ст.143 ЗК України, для примусового припинення прав позивача на земельну ділянку.

39. Приписами ст.146 ЗК України (в редакції від 04.06.2004) визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених цим Кодексом, мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для таких суспільних потреб:

а) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

б) під будівлі, споруди та інші виробничі об`єкти державної та комунальної власності;

в) під об`єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) оборони та національної безпеки;

ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо);

д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;

е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об`єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.

Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, який приймає рішення про її викуп.

Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою її власника. Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку.

40. Статтею 149 ЗК України (в редакції від 04.06.2004) визначено порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності та передбачено, що такі земельні ділянки можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

41. Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядження Одеської ОДА від 28.07.2004 №589/А-2004 видано на підставі ст. 92 (право постійного користування земельною ділянкою), 122 (повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування), 123 (порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування), 125 (виникнення права на земельну ділянку), 126 (оформлення речових прав на земельну ділянку), 149 (порядок вилучення земельних ділянок), 209 (використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва) та пункту 12 розділу X Перехідних положень ЗК України.

42. Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що позивач є власником вилученої земельної ділянки, а не користувачем, у зв`язку з чим ст.149 ЗК України не застосовується цих правовідносин. Водночас органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування не укладали угоду про передачу права власності на земельну ділянку з позивачем, яка підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

43. Отже, що земельна ділянка площею 3,5716 га за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Визирська сільська рада, 5122780500:01:003:0185, яка належала ТОВ «БВСФ Аліс», була зареєстрована за Одеською ОДА та передана у користування ДП «Морський торговельний порт «Южний» без дотримання належної процедури, чинної на час вчинення відповідних дій, та без будь-якої компенсації товариству (без викупу або рішення суду за законодавством до 01.01.2002, так і без викупу (відшкодування) за ЗК України).

44. Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

45. Згідно з висновками Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Брумареску проти Румунії», №28342/95, 28.11.1999) позбавлення майна може бути виправданим лише тоді, якщо, зокрема, буде доведено, що воно здійснене «в інтересах суспільства» або «на умовах, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності має також відповідати вимозі пропорційності. Як Суд неодноразово наголошував, вимоги загального інтересу суспільства мають справедливо врівноважуватися з вимогами захисту основних прав особи, і пошук такої справедливої рівноваги є невід`ємною умовою всієї Конвенції. Далі Суд нагадує, що необхідної рівноваги не буде досягнуто, якщо на заінтересовану особу покладатиметься особистий і надмірний тягар (рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»).

Рішення Верховного суду не пропонувало жодного виправдання ситуації, що склалася. Зокрема ні сам Верховний суд, ні Уряд не намагалися виправдати позбавлення власності наявністю суттєвих підстав «в інтересах суспільства». Далі Суд зазначає, що на день винесення рішення заявника було позбавлено володіння майном уже понад чотири роки, без виплати компенсації, яка б відповідала реальній вартості, і що його зусилля для відновлення права власності були безуспішними.

За цих обставин, навіть припускаючи, що позбавлення майна слугувало певному суспільному інтересу, Суд визнав, що було порушено справедливу рівновагу і що на заявника покладено і далі покладається особистий і надмірний тягар. Відповідно, було і є порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

46. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 №1559-VI (далі - Закон №1559-VI) дія вказаного Закону поширюється на суспільні відносини, пов`язані з викупом земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для забезпечення суспільних потреб чи пов`язані з примусовим відчуженням зазначених об`єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, якщо такі потреби не можуть бути забезпечені шляхом використання земель державної чи комунальної власності (ч.1 ст.2).

47. Спірні правовідносини між позивачем та ОДА виникли ще у 2004 році, а саме з прийняттям розпорядження за №589/А-2004 від 28.07.2004 і з того часу позивач систематично порушує перед ОДА та судами питання щодо відшкодування (компенсації) вартості вилученого в нього майна (земельної ділянки). Тобто і на час розглядуваного спору Одеською ОДА фактично заперечується обов`язок надати позивачу замість вилученої на підставі її розпорядження земельної ділянки відшкодування її вартості.

48. Відносини щодо отримання компенсації за позбавлення права власності на земельну ділянку тривали на час набрання чинності Закону №1559-VI. Тому Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що цей закон може бути застосовано до цих правовідносин.

49. Відповідно до ч.1-3, ч.6 ст.4 Закону №1559-VI визначено, що фізичні або юридичні особи не можуть бути протиправно позбавлені права приватної власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені.

Викуп чи примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, допускається на підставі та в порядку, встановлених цим Законом.

Викуп земельних ділянок для суспільних потреб, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може здійснюватися за умови відшкодування їх вартості відповідно до закону.

Примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності здійснюється за умови надання її власнику відповідно іншої рівноцінної земельної ділянки, якщо інше не погоджено з власником відчужуваної земельної ділянки.

50. Відповідно до ч.1, 2 ст. 5 Закону №1559-VI викупна ціна включає вартість земельної ділянки (її частини), житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, з урахуванням збитків, завданих власнику внаслідок викупу земельної ділянки, у тому числі збитків, що будуть завдані власнику у зв`язку з достроковим припиненням його зобов`язань перед третіми особами, зокрема упущена вигода, у повному обсязі. Розмір викупної ціни затверджується рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що здійснює викуп земельної ділянки, або встановлюється за рішенням суду.

У разі надання власнику іншої земельної ділянки замість відчуженої у викупну ціну включається вартість виготовлення документації із землеустрою, розроблення якої необхідне для отримання у власність такої земельної ділянки, а також витрати, пов`язані з державною реєстрацією прав на неї.

Вартість земельної ділянки, що відчужується або передається у власність замість відчуженої, визначається на підставі її експертної грошової оцінки, проведеної відповідно до закону.

51. Згідно зі ст.6 Закону №1559-VI заходи щодо відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів та коштів юридичних осіб, що ініціювали відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна для суспільних потреб.

52. Частиною 1 ст. 7 Закону №1559 передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначених цим Законом, мають право викупу земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для таких суспільних потреб, зокрема, як капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (зокрема доріг) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації.

53. У статті 9 Закону №1559 визначено, що сільські, селищні, міські ради, Київська і Севастопольська міські ради в межах території здійснення їх повноважень приймають рішення про викуп земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, у порядку, визначеному цим Законом, для таких суспільних потреб, зокрема, як капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (зокрема доріг) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації.

54. Відповідно до ч.2 ст.10 Закону №1559 орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, зобов`язаний письмово повідомити про це їх власника (власників) протягом п`яти днів з дня прийняття такого рішення, але не пізніше як за три місяці до їх викупу. Цей строк поширюється також на тих осіб, які стануть власниками таких об`єктів протягом трьох місяців з дня надходження зазначеного повідомлення.

55. Згідно з ч.1,3 ст.11 Закону №1559 власник (власники) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, протягом одного місяця з дня отримання інформації (письмового повідомлення) згідно із статтею 10 цього Закону письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування про надання згоди на проведення переговорів щодо умов викупу або відмову від такого викупу.

У разі надання власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, згоди на проведення переговорів щодо умов їх викупу представники органу, який прийняв рішення про їх викуп, після отримання власником (власниками) цих об`єктів інформації (письмового повідомлення) проводять переговори з власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо викупної ціни, строків та інших умов викупу.

56. Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №1559 у разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з викупом цих об`єктів для суспільних потреб зазначені об`єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і виключно під розміщення: об`єктів національної безпеки і оборони; лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, морських портів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації; об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення; об`єктів природно-заповідного фонду; кладовищ.

57. Згідно з ч.2-3 ст.16 Закону №1559 орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, у разі недосягнення згоди з власником земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо їх викупу для суспільних потреб відповідно до розділу II цього Закону звертається до адміністративного суду із позовом про примусове відчуження зазначених об`єктів.

Вимога про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, підлягає задоволенню, у разі якщо позивач доведе, що будівництво, капітальний ремонт, реконструкція об`єктів, під розміщення яких відчужується відповідне майно, є неможливим без припинення права власності на таке майно попереднього власника.

Отже, законодавством передбачено процедуру дій з відчуження об`єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, якої відповідач не дотримався. Не вирішуючи питання про належне відшкодування тривалий час, відповідач допускає протиправну бездіяльність. З огляду на це, Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

58. Суд відхиляє покликання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 КАС України з огляду на таке.

59. До компетенції адміністративних судів, на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, належали публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

60. Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

61. Водночас неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

62. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

63. У цій справі спір стосується порушення прав позивача триваючою бездіяльністю щодо відшкодування позивачу вартості вилученої у нього земельної ділянки, що належала йому згідно з Державним актом про право колективної власності на землю серії Од №13-06 від 16.10.1995, площею 3,57 га, розташованої за адресою Одеська область, Одеський (Комінтернівський) район, Визирська с/рада, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185.

64. Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Водночас предметом спору у цій справі не є примусове відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності відповідно до ст. 267 КАС України, а тому й відсутні підстави для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

65. П. 8 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

66. Отже, з урахуванням предмета спору та суб`єктного складу він має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства.

67. При цьому Суд відхиляє покликання позивача на неможливість закриття провадження відповідно до ч. 3 ст. 353 КАС України судове рішення не підлягає скасуванню з підстави, визначеної пунктом 7 цієї частини, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи, адже позивач покликався на ч. 1 ст. 354 (порушення правил юрисдикції адміністративних судів), а не на п. 7 ч. 3 ст. 353 КАС України.

68. Відповідно до чч. 1-3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

69. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

70. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

71. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення рушень судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Одеської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі №420/3984/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і не оскаржується.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб

Суддя А.А. Єзеров