Постанова

від 11.09.2024 по справі 369/4523/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2024року м. Київ

Справа № 369/4523/24

Провадження: № 22-ц/824/11632/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Мережко М. В. , Нежури В. А.

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Цимбала Вадима Ігоровича в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року, постановлену під головуванням судді Волчка А. Я.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Літвиненко Олексій Вікторович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Превентивна охорона», про поділ майна в натурі,

у с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.

Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:04:001:5098 та адміністративна будівля використовуються ОСОБА_2 для господарської діяльності, на земельній ділянці знаходиться виключно його майно, в будівлі знаходиться обладнання (холодильні камери, коптильні, сировина та інше майно). Відмічає, що відкриття виконавчого провадження про стягнення із ОСОБА_1 боргу надає можливість виконавцю здійснювати дії, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження» які направлені на примусове виконання рішення суду. У зв`язку з чим, просив суд: заборонити всім органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, приватним та державним виконавцям здійснювати будь-які дії із нерухомим майном, що є об`єктом права спільної часткової власності (нежитловою адміністративною будівлею площею 415, 6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 1,5 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, кадастровим номером: 3222486200:04:001:5098), а також майном, яке належить на праві власності ОСОБА_2 та/або третім особам, та знаходиться в нежитловій адміністративній будівлі та на земельній ділянці; заборонити вчиняти ОСОБА_1 будь-які правочини щодо нерухомого майна, що є об`єктом права спільної часткової власності (нежитлової адміністративної будівлі площею 415, 6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 1,5 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, кадастровим номером: 3222486200:04:001:5098); заборонити ТОВ «Превентивна охорона» чинити будь-які перешкоди ОСОБА_2 та/або третім особам у користуванні будь-яким майном, що знаходиться у нежитловій адміністративній будівлі та на земельній ділянці.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року заяву представника позивача Федоренка Олега Павловича про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено всім органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, приватним та державним виконавцям здійснювати будь-які дії із нерухомим майном, що є об`єктом права спільної часткової власності (нежитловою адміністративною будівлею, площею 415, 6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, площею 1,5 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, кадастровим номером: 3222486200:04:001:5098).

У решті вимог заяви відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Цимбал В. І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову про відмову в забезпеченні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що обраний судом першої інстанції спосіб забезпечення позову порушує конституційне право власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, окрім того, вказує, що ухвала суду нівелює право ОСОБА_1 відчужити свою частку в спільному майні чи передати її в користування. Вказує, що суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 150 ЦПК України, не визначив конкретний перелік дій, які забороняється вчиняти. Звертає увагу, що ухвала суду перешкоджає примусовому виконанню рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_1 у справі № 369/12438/23 на користь ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 7 706 357, 97 грн.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 29 липня 2024 рокувідкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Федоренко О. П. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що вжиті заходи забезпечення позову є правомірними та співмірними. Вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ситуації, коли фактичне виконання рішення про поділ майна в натурі стане неможливим, або значно ускладниться, що порушить право позивача на ефективний засіб юридичного захисту. Окрім того, відмічає, що заборона здійснювати дії щодо спірного нерухомого майна стосується лише розпорядження цим майном і не обмежує право володіння та користування ним. Така заборона є пропорційною меті забезпечення можливості реального поділу майна в натурі у разі задоволення позову.

В судовому засіданні адвокат Цимбалюк В. І. в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав.

Адвокат Федоренко О. П. в інтересах ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги вважав необґрунтованими, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частка у праві власності на адміністративну будівлю загальною площею 415.6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Інша 1/2 частка у праві власності вищевказаного приміщення належить ОСОБА_1 .

Вищевказана адміністративна будівля загальною площею 415.6 кв.м. розташована на земельній ділянці з кадастровим номером: 3222486200:04:001:5098, площею 1,5 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства.

1/2 частка у праві власності на вищевказану земельну ділянку належить ОСОБА_2 .

Інша 1/2 частка земельної ділянки належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 вищевказану земельну ділянку (1/2 її частини) використовує у своїй господарській діяльності. На даній земельній ділянці ним було збудовано приміщення.

За твердженням позивача, ОСОБА_1 земельну ділянку та нежитлове приміщення не використовував з моменту набуття ним права власності, а тому будь-якого його майна там немає. Дані обставини підтверджує й ОСОБА_1 у своїх листах від 29.06.2022 та від 01.08.2022 року.

01.02.2024 приватний виконавець Літвиненко О.В. виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1.

Описане майно складалось із 1/2 частки адміністративної будівлі площею та 1/2 частки земельної ділянки площею 1,5 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, кадастровим номером: 3222486200:04:001:5098.

01.03.2024 приватний виконавець Літвиненко О.В. виніс постанову про передачу майна на відповідальне ТОВ «Превентивна охорона».

Між приватним виконавцем Літвиненко О.В. та ТОВ «Превентивна охорона» підписано акт прийому-передачі майна на зберігання від 01.03.2024 року.

Даним актом приватний виконавець Літвиненко О.В. передав, а ТОВ «Превентивна охорона» прийняла на відповідальне зберігання 1/2 частки адміністративної будівлі та 1/2 частки земельної ділянки. Земельна ділянка огорожена парканом та має два заїзди, на земельній ділянці розташовані адміністративна будівля та інші нежитлові приміщення.

На даний час, чіткого поділу майна та виділення в натурі 1/2 частки майна, що знаходиться у спільній частковій власності, немає.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову частково, суд першої інстанції виходив з наведених у заяві про забезпечення позову фактів та обґрунтувань, наявності зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позову, вважав доцільним вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони всім органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, приватним та державним виконавцям здійснювати будь-які дії із нерухомим майном, що є об`єктом права спільної часткової власності (нежитловою адміністративною будівлі площею 415, 6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 1,5 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, кадастровим номером: 3222486200:04:001:5098.

Разом з тим, в частині заборони третім особам вчиняти будь-які дії щодо вищевказаного нерухомого майна, а також майна яке знаходиться в нежитловій адміністративній будівлі та на земельній ділянці вважав доцільним відмовити, оскільки заявником не конкретизовано, які саме дії слід заборонити вчиняти та яке саме майно і на підставі чого дане майно нежить безпосередньо позивачу.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

Заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №904/2142/23 від 11.01.2024 року.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як зазначено вище, необхідність застосування заходів забезпечення позову зумовлена тим, що 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:04:001:5098 та адміністративна будівля (які є спільною власністю позивача та відповідача) використовується позивачем для господарської діяльності. На земельній ділянці знаходиться майно позивача (ангари), в яких знаходиться обладнання (холодильні камери, коптильні, сировина та інше майно). Відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 боргу надає можливість приватному виконавцю здійснювати дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», та які направлені на примусове виконання рішення суду. Такими діями, зокрема, можуть бути продаж майна боржника (1/2 адміністративної будівлі та земельної ділянки), опис майна, яке знаходиться в адміністративній будівлі та майна, яке розташоване на земельній ділянці з метою його подальшого продажу. Позивачтакож вважає, що для того, щоб виключити майно з опису необхідно буде звертатись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що заява про забезпечення позову не містила жодних інших реальних доказів, що відповідачем вчиняються/вчинялися дії, направлені на реалізацію майна, реєстрацію-перереєстрацію нерухомого майна, укладення якихось правочинів з нерухомим майном, що є предметом поділу, окрім того, оскаржувана ухвала про забезпечення позову порушує принцип обовязковості судового рішення.

Згідно ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 7) обов`язковість судового рішення;

Згідно ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.11.2023 року у справі №369/12438/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 7 706 357,97 грн. та судовий збір в розмірі 10 126, 73 грн.

На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист №369/12438/23 від 28.12.2023 року 24.01.2024 року.

Приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненко О. В. відкрито виконавче провадження №73968779 по примусовому виконанню виконавчого листа від 28.12.2023 року.

В подальшому, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненко О.В. винесено постановупро опис та арешт майна (коштів) боржника,описано та накладено арешт на наступне майно: 1/2частка права власності на адміністративну будівлю, загальною площею 415, 6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 1/2 частка права власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:04:001:5098, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с/ рада Софіївсько-Борщагівська.

01.03.2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненко О. В. винесено постановупро передачу майна на зберігання іншому зберігачу.

Згідно ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

Згідно з ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Окрім того, відчуження частки у спільній частковій власності здійснюється із дотриманням права переважної купівлі, зміст якого розкритий у ст. 362 Цивільного кодексу України.

Вищенаведені норми Законів спростовують доводи позивача про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову позивач буде змушений звертатися до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту, оскільки майно, в будь-якому випадку, не зможе бути відчужене без його відома, оскільки на даний час знаходиться у спільній частковій власності.

На підставі викладених законодавчих норм, колегія суддів зазначає, що спірна ухвала про забезпечення позову не дає можливості виконавцю, в рамках виконавчого провадження, вживати будь-які дії з описаним і арештованим нерухомим майном (нежитлова адміністративна будівля та земельна ділянка), що тягне за собою невиконання судового рішення, що набрало законної сили.

Задовольняючи заяву про забезпечення, суд першої інстанції, в свою чергу, не здійснив оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року скасувати, та постановити нове судове рішення про відмову в забезпеченні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України,суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Цимбала Вадима Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року скасувати, постановити нове судове рішення про відмову в забезпеченні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 26 вересня 2024 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді М. В. Мережко

В. А. Нежура