Постанова

від 25.09.2024 по справі 560/19941/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 560/19941/23

адміністративне провадження № К/990/23778/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

за участі:

секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,

представників Позивача: Бровка О.М.,

представників Відповідача: Казерець О.А.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Фрукт»

на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року (суддя Тарновецький І.І.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року (судді: Шидловський В.Б., Боровицький О. А., Курко О. П.)

у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Фрукт»

до Головного управління ДПС у Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ" (надалі також - Позивач, ТОВ «Поділля Фрукт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі також - Відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 1 листопада 2023 року № 12000/2201-07-06.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків, зафіксованих у акті перевірки, та відсутністю законодавчих підстав нарахування пені в період дії мораторію.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 21 лютого 2024 року відмовив у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вказав, що:

- позапланову документальну перевірку Позивача проведено правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства;

- підставою для не нарахування чи зупинення нарахування пені є звернення резидента із позовом до суду, міжнародного комерційного арбітражу про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом), або до уповноваженого органу відповідної країни про стягнення такої заборгованості з боржника-нерезидента; дія форс-мажорних обставин (за наявності відповідної довідки уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту); висновок про подовження строків розрахунків, виданий центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку;

- листування з контрагентами, надсилання претензій в розумінні Закону України «Про валюту і валютні операції» не вважається зверненням до суду, міжнародного суду, компетентного органу чи наявністю форс-мажорних обставин, а тому не є підставою для зупинення чи не нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 травня 2024 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції, надавши правову оцінку викладеним у апеляційній скарзі вимогам та доводам, погодився, що позапланову документальну перевірку Позивача проведено правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства й указав, що:

- неприйнятно поширювати норми Податкового кодексу України (далі також - ПК України), якими врегульовано види, підстави притягнення до відповідальності, до порушень своєчасності проведення розрахунків по експортно-імпортних операціях;

- на спірні правовідносини не поширюються норми ПК України в частині дії мораторію, пов`язаного з COVID-19;

- вимоги законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних санкцій на період дії воєнного, надзвичайного стану та на період дії карантину, пов`язаного з COVID-19, не застосовувалися у періоді з 27 травня 2022 року по 31 липня 2023 року.

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками контролюючого органу щодо виявлених у ході перевірки контролюючим органом обставин як таких, що вказують на допущення платником податків порушень законодавства.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Як установили суди попередніх інстанцій, 7 та 12 вересня 2022 року Позивач та "LST-Polska Sp.z о.о." (Польща) уклали контракти № PF 0709/22 та №PF 1209/22 щодо придбання ягід малини швидкозамароженої, семіпродукт, без додавання цукру.

За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, Позивач відвантажив товар контрагенту на підставі митних декларацій, а саме 15 вересня 2022 року - на загальну суму 55 000 євро, 19 вересня 2022 року - на загальну суму 55 000 євро, 20 вересня 2022 року - на загальну суму 56 000 євро, 22 вересня 2022 року на загальну суму 56 000 Євро, 24 вересня 2022 року - на загальну суму 56 000 євро.

Представник Позивача вживав претензійну роботу з метою належного виконання контрагентом своїї зобов`язань щодо оплати ним вартості поставленого товару, однак станом на останній день перевіряємого періоду - 19 вересня 2023 року - у "LST-Polska Sp.z о.о." залишилась заборгованість перед Позивачем.

Позивач звертався до Господарського суду Хмельницької області із позовом до контрагента "LST-Polska Sp.z o.o." у зв`язку з неоплатою вартості товару. Проте, у спірних відносинах пеня за несвоєчасні розрахунки "LST-Polska Sp.z o.o." нараховувалась за період, який передує даті звернення до суду з позовом до нерезидента.

7 жовтня 2022 року ТОВ "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ» та "Handsman Sp.z о.о." уклали контракт № PF 0710/22 придбання ягоди малини, швидкозамороженої, подрібненої, без додавання цукру.

Поставка товару відбулась на підставі митної декларації від 12 жовтня 2022 року на загальну суму 40000 євро.

Проте "Handsman Sp. z o.o." здійснило оплату на користь ТОВ "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ" згідно з виписками від 15 червня 2023 року в сумі 10 000 євро, від 18 липня 2023 року в сумі 10 000 євро, від 21 серпня 2023 року в сумі 10 000 євро, від 24 червня 2023 року в сумі 10 000 євро.

23 вересня 2022 року ТОВ "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ" та "QUERCETUM Mikolaj Zukowski" уклали контракт № PF 2309/22 щодо придбання ягоди малини, швидкозамороженої, подрібненої, без додавання цукру.

Поставка товару відбулась відповідно до митних декларацій:

- від 30 вересня 2022 року на суму 57 011,40 Євро;

- від 7 жовтня 2022 року на суму 57 011,40 Євро;

- від 25 жовтня 2022 року на суму 44 008,80 Євро.

До часу оплати вартості товару контрагентом Позивач здійснював претензійну роботу й надсилав вимоги на адресу цього суб`єкта господарювання.

"QUERCETUM Mikolaj Zukowski" здійснило оплату на користь ТОВ "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ" на загальну суму 154022,80 Євро, що підтверджується виписками: від 7 жовтня 2022 року в сумі 57 011,40 Євро, від 2 березня 2023 року в сумі 57 011,40 Євро, від 16 травня 2023 року в сумі 10 000,00 Євро, від 14 червня 2023 року в сумі 10000,00 Євро, від 26 липня 2023 року в сумі 10 000,00 Євро, від 21 серпня 2023 року в сумі 10 000,00 Євро.

Станом на 19 вересня 2023 року перевіркою встановлено наявність у "QUERCETUM Mikolaj Zukowski" перед Позивачем в сумі 4 008,80 Євро.

Урахувавши дати поставки товарів, що підтверджувались митними накладними, та дати надходження валютної виручки від контрагентів Відповідач вважав, що Позивач порушив вимогу частини другої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» та пункт 14-2 Постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 №18 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану»

3 жовтня 2023 року Відповідач за результатами перевірки Позивача склав акт №10542/22-01-0706/49303424.

Згідно з висновками акта перевірки Позивач порушив вимоги частини другої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» з урахуванням пункту 14-2 Постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу запровадження воєнного стану».

Так, відповідно до акта перевірки такі порушення полягали в недотриманні законодавчо встановленого строку розрахунків:

- по контракту № PF 0709/22 з "LST-Polska Sp.z о.о." у сумі 110 000,00 Євро на 192 дні;

- по контракту № PF 1209/2 з "LST-Polska Sp.z о.о." у сумі 56 000,00 євро - на 190 дні; в сумі 56000,00 Євро - на 189 днів та в сумі 56 000,00 євро - на 186 днів;

- по контракту з "Bandsman Sp.z о.о." в сумі 40 000,00 Євро - на 67 днів; у сумі 30 000,00 Євро - на 33 дні та у сумі 20 000,00 Євро на 34 дні та у сумі 10000,00 Євро на 3 дні;

- по контракту з "QUERCETUM Mikolaj Zukowski" у сумі 44 008,80 Євро -на 24 дні; у сумі 34 008,80 Євро на 29 днів, у сумі 24 008,80 Євро на 42 дні, у сумі 14 008,80 Євро - на 26 днів та у сумі 4 008,80 Євро - на 29 днів.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки листом від 27 жовтня 2023 року ГУ ДПС у Хмельницькій області повідомило, що висновки акту є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства України.

Податковим повідомленням-рішення від 1 листопада 2023 року № 12000/2201-07-06 Відповідач нарахував пеню у розмір 7 100 946, 81 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

В касаційній скарзі Позивач стверджує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню у зв`язку з тим, що при вирішенні спору суди не проаналізували зміст спірних правовідносин та не надали їм жодної правової оцінки, не з`ясували предмет спору і доказування, а також, не навели жодного доводу щодо неврахування практики Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Також представник Позивача наполягає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 28 березня 2024 року у справі № 380/17879/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 420/1538/23.

За позицією, викладеною у касаційній скарзі, пеня за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті відповідно до вимог ПК України з 1 березня 2022 року є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України, та, відповідно, нарахування пені у період з 1 січня 2022 року суперечить положенням абз. 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПК України. Пеня за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті відповідно до вимог ПК України з 01 березня 2022 року є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України, та, відповідно, нарахування пені у період з 1 січня 2022 суперечить положенням абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Наголосив представник Позивача й на тому, що за позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 640/4563/19 платник податків може бути притягнутий до відповідальності за вчинення податкового правопорушення лише у випадку наявності його вини та виключно за умови, що наявність такої вини доведена контролюючим органом.

Валютне правопорушення, на думку представника Позивача, фактично є правовою підставою юридичної відповідальності, а відтак, як і будь-яке інше правопорушення, характеризується сукупністю об`єктивних і суб`єктивних ознак, що утворюють його склад. Об`єктивна сторона становить собою сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення, таких як: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб`єкта права, його шкідливі наслідки, причинно-наслідковий зв`язок між діянням і його результатом. В свою чергу, суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. За умови відсутності хоча б одного елемента суб`єктивної чи об`єктивної сторони діяння, хоч і не перестає бути неправомірним, однак втрачає статус правопорушення та, відповідно, не може бути підставою для застосування до суб`єкта державно-правового примусу у вигляді юридичної відповідальності певного виду та міри. Наведені обставини мають бути встановлені як такі, що є ключовими при вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування до резидента - учасника зовнішньо-економічних відносин фінансової відповідальності за порушення граничних строків розрахунків при імпорті/експорті товарів/послуг, визначених Законом «Про валюту і валютні операції» .

Покликаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 7 лютого 2024 року у справі № 380/7070/23, стверджує, що враховуючи характер презумпції правомірності рішень платника податків (принцип in dubio pro tributario), у демократичному суспільстві має бути підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

З урахуванням цього в касаційній скарзі представник Позивача просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

3.2.Доводи Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Заперечуючи вимоги касаційної скарги представник Відповідача у відзиві на касаційну скаргу стверджує, що правові підстави застосовувати норми ПК України (абзац 11 пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) в частині не нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків за експортними операціями у зв`язку із мораторієм, пов`язаним із дією карантину відсутні

Також зосереджує увагу на тому, що Верховний Суд у постанові від 28 липня 2022 року у справі № 826/1078/15 сформував висновок, згідно з яким спеціальними нормами для правовідносин щодо розрахунків у іноземній валюті станом на час дії спірних відносин були норми Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а не норми ПК України. Норми цього Кодексу застосовуються в зазначених вище правовідносинах лише щодо процедури здійснення контролю за дотриманням порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті, визначеного Законом, а не в частині матеріально-правових норм, які регулюють правовідносини у сфері сплати податків і зборів».

На думку Відповідача, безпідставним є покликання у касаційній скарзі на відсутність його вини у порушенні строків розрахунків за експортними контрактами, адже:

- Позивач не обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою обставиною, як відсутність вини у вчиненому порушенні;

- нормами спеціального Закону України «Про валюту і валютні операції» визначено, що у разі порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями застосовується пеня. При цьому вказаним Законом визначено, що відповідальність за порушення норм законодавства в частині дотримання граничних строків розрахунків покладається саме на резидентів України, не залежно від наявності чи відсутності їх вини.

Обґрунтовуючи свої твердження, Відповідач покликається на висновки Верховного Суду, що міститься у постановах від 28 липня 2022 року у справі № 826/1078/15 та від 3 серпня 2023 року № 520/22505/21.

Посилання Позивача на пункт 56.21 статті 56 ПК України, за наведеними у відзиві Відповідача доводами, також є неприйнятними, оскільки в цьому випадку норми права, якими врегульовано спірні відносини, трактуються цілком однозначно. Саме тому підстав для застосування принципу презумпції правомірності рішень платника податку відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, пункту 56.21 статті 56 ПК України не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Також вважає й безпідставними покликання на не врахування доводів про закінчення терміну дії встановлених граничних строків проведення розрахунків за операціями експорту та імпорту товарів. Постанова Правління НБУ від 2 січня 2019 року № 5 «Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті», про яку вказує Позивач, не поширює дію на спірні відносини, адже експортні контракти з нерезидентами укладалися в вересні 2022 року. З 5 квітня 2022 діє постанова Правління НБУ від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», якою визначено граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів - 180 календарних днів.

З урахуванням викладених у відзиві на касаційну скаргу доводів Відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

4.1.1. Щодо необхідності врахування Верховним Судом правових висновків Верховного Суду

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 липня 2024 року у справі №240/25642/22 виснував, що хоча положеннями Закону України «Про валюту і валютні операції» не врегульовано процедуру прийняття рішення про нарахування пені, як виду адміністративно - господарської санкції за порушення строків проведення розрахунків в іноземній валюті, а такий порядок унормований положеннями Податкового кодексу України, проте це не означає, що правовідносини у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду стають частиною законодавства щодо справляння податків і зборів та на них розповсюджуються всі положення ПК України. Закон «Про валюту і валютні операції» та Податковий кодекс України регулюють різні сфери державної політики. Підстави для ототожнення пені, яка застосовується у податкових правовідносинах, із пенею, яка застосовується у сфері валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду (за порушення строків надходження валютної виручки за операціями з експорту та імпорту товарів, відповідальність за яке встановлено статтею 13 Закону України «Про валюту і валютні операції») - відсутні.

У наведеній вище постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вказав, що аналіз наведених положень свідчить, що Закон України «Про валюту і валютні операції» розмежовує заходи впливу, до яких віднесено штрафні санкції і штрафи, які передбачені статтею 14 вказаного Закону, та пеню за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, нарахування якої врегульовано статтею 13 Закону «Про валюту і валютні операції». Отже, положення абзацу другого частини восьмої статті 16 Закону «Про валюту і валютні операції», яким визначено, що рішення про застосування до суб`єктів валютних операцій заходів впливу приймається у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення, не є застосовним по відношенню до пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, оскільки така (пеня) не є заходом впливу, перелік яких наведено у статті 14 Закону «Про валюту і валютні операції».

З урахуванням цього Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду прийшов до висновку, що спірні правовідносини є специфічними та врегульовані спеціальним Законом України «Про валюту і валютні операції», і саме норми вказаного Закону підлягають застосуванню, зокрема і в питанні нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті.

З огляду на наведені мотиви Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22 відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 420/1538/23, від 28 березня 2024 року у справі № 380/17879/22, на які покликається Позивач у касаційній скарзі, та від 13 травня 2024 року у справі № 420/11208/23 та сформулювала висновок, згідно з яким пеня, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПК України. Підпунктом 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті. Тобто нормами вказаного пункту визначено певні особливості справляння податків і зборів на певний період часу - на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.

У справі № 240/25642/22 Верховний Суд визнав, що така норма може бути застосована до строків, визначених як податковим так і іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, але виключно у податковій сфері (у сфері справляння податків і зборів). Однак, як вже було зазначено Закон України «Про валюту і валютні операції» є спеціальним законом, який регулює, не сферу справляння податків і зборів, а сферу здійснення валютних операцій, валютного контролю та валютного нагляду, отже питання строків та відповідальності за їх порушення врегульовано саме зазначеним Законом, зміна положень якого здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. При цьому якщо положення інших законів суперечать положенням Закону України «Про валюту і валютні операції», застосовуються положення саме Закону України «Про валюту і валютні операції». Тобто про зупинення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів мали бути внесені відповідні зміни до Закону України «Про валюту і валютні операції», чого законодавцем зроблено не було.

Отже, підпункт 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та Закон України «Про валюту і валютні операції», зокрема стаття 13, не є конкуруючими нормами, і те що підпункт 69.9 пункту 69 прийнятий пізніше у часі (03 березня 2022 року) не є підставою для його застосування до спірних правовідносин.

Враховуючи зазначене Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого положення підпункту 69.9 пункту 69 підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, яким зупинено перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не розповсюджуються на строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, що врегульовано законодавством у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду.

Отже, наведені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, передбачені пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, щодо неврахування апеляційний судом правових висновків, наведених Верховним Судом у справах № 420/1538/23, № 380/17879/22, не утворюють передумов для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та задоволення касаційної скарги.

Покликаючись на правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 640/4563/19, від 7 лютого 2024 року у справі № 380/7070/23, Позивач зазначив, що вони формувались за іншого правового регулювання та відмінних правовідносин у порівнянні з цією справою, а тому доводи про необхідність їх врахування не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

Щодо заявленого Позивачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати з підстав необхідності відступлення від висновку Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22, то суд звертає увагу на таке.

Стаття 346 КАС України визначає підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частин першої-шостої цієї статті:

- Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.

- Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

- Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

- Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

- Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

- Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Позивач не наводить передбачених цією статтею передумов, які би давали підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

А зазначена ним обставина щодо необхідності відступлення від правового висновку Палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду фактично дає лише суду можливість для передачі справи на розгляд цієї палати.

У постанові від 1 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що за загальним підходом Суд може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. ВП ВС може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц і № 818/1688/16, від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 та № 727/2878/19, від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 , від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 210/2257/19 та ін.).

Слід наголосити, що після прийняття постанови від 23 липня 2024 року не змінилося законодавство, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення.

У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95 ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатись у тому, що спосіб, у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, приводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії (№ 1)» (Scordino v. Italy) (№ 1)) [ВП], заява № 36813/97, пункти 190 та 191).

Суд визнає, що дійсно можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).

Разом з тим Суд зазначає, що якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29.11.2016 у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

Ураховуючи викладене, відступ протягом незначного проміжку часу від висновку Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22, з урахуванням того, що не відбулися зміни в законодавстві, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення, не сприятиме єдності судової практики, правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи, а Верховний Суд може стати джерелом цієї правової невизначеності, що послабить довіру громадськості до судової системи.

Відтак, суд не знайшов підстав для задоволення клопотання Позивача.

4.1.2. Щодо строку дії розрахунків за експортними операціями та підстав проведення перевірки

Як підтверджується матеріалами справи, в апеляційній скарзі (том 2, а. с. 64-65), обґрунтовуючи неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, вказував, що:

- оскільки частина друга статті 12 Закону України «Про валюту і валютні операції» визначає, що Правління Національного банку України має право запровадити заходи захисту на строк не більше шести місяців та подовжувати строк дії попередніх заходів захисту на строк не більше шести місяців, а такий захід захисту як встановлення граничних строків для розрахунків за експортно-імпортними операціями був запроваджений ще з лютого 2019 року, а тому граничні строки розрахунків по експортно-імпортних операціях припинили свою дію по завершенню дозволеного законом максимального 18-місячного строку його дії, тобто до настання спірних у справі правовідносин; з урахуванням цього Позивач вважав, що він не може бути притягнутий до відповідальності за порушення строків розрахунків;

- Відповідач провів перевірку без надіслання запиту, що суперечить вимогам, визначеним підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та підпункту 69.21 підроздіду 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 80-81) заперечував щодо можливості, зокрема, на підставі цих аргументів Позивача скасувати рішення суду першої інстанції.

Однак, зміст рішення суду апеляційної інстанції не дає підстав вважати, що таким доводам і Позивача і Відповідача надавалась будь-яка правова оцінка. У рішенні суду апеляційної інстанції відсутнє будь-яке відображення про такі доводи, їх врахування або неврахування.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені статтею 308 КАС України.

За змістом частин першої та другої цієї статті суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, визначені КАС України межі перегляду справи апеляційним судом передбачають перевірку рішення суду першої інстанції в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і з урахуванням наведених у апеляційний скарзі доводів. Загальні межі таких повноважень із метою досягнення завдань адміністративного судочинства визначають специфіку апеляційного провадження згідно з такими фундаментальними принципами як диспозитивності та офіційності.

Подібний підхід щодо застосування норм процесуального права Верховний Суд продемонстрував у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 640/1991/22.

Суд звертає також увагу на та, що закріплений КАС України принцип диспозитивності вимагає повного врахування змісту апеляційної скарги: слід виходити не лише з того, в якій частині оскаржується рішення суду, а й з підстав, за яких особа, що подала скаргу, просить скасувати чи змінити рішення.

Суд апеляційної інстанції сформував зазначені у судовому рішенні висновки безвідносно до усіх зазначених у апеляційній скарзі у відзиві на апеляційну скаргу доводів, що суперечить вимогам статі 308 КАС України.

З огляду на те, що у рішенні суду апеляційної інстанції відсутні мотиви щодо суті всіх зазначених під час апеляційного провадження доводів Позивача та Відповідача Суд вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Положення статі 341 КАС України, якими окреслено межі касаційного перегляду, не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на все наведене у сукупності суд позбавлений можливості реалізувати повноваження, про якій йдеться у касаційній скарзі, та сформувати правовий висновок щодо застосування норм матеріального права й ухвалити рішення, яким би був закінчений розгляд справи по суті.

Висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на оцінці належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів в розумінні статей 73 - 76 КАС України, та на всебічному, повному дослідженні обставин справи та аргументів, наведених сторонами.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина друга статті 73 КАС України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина четверта статті 77 КАС України).

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не надав оцінку обставинам, на які посилався Позивач, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Позивача, скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм

процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Позиція, яку висловив Верховний Суд у відповідь на питання, порушені в касаційній скарзі, дає підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції й направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Керуючись статтями 3, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Фрукт» задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх