Ухвала

від 26.09.2024 по справі 127/26596/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/26596/23

Провадження №1-кп/127/794/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 ,

обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

інших учасників судового процесу: представника потерпілої адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого частиноюдругою статті121Кримінального кодексуУкраїни,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України.

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження обвинуваченим строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивував тим, що ризики, які існували на час застосування запобіжного заходу, на цей час не відпали.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_4 заперечив проти задоволення клопотання прокурора. Наголосив на тому, що ОСОБА_5 є учасником бойових дій та отримав поранення під час АТО, має постійне місце проживання, а тому просив змінити застосований до обвинуваченого запобіжний захід на більш м`який, а саме домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що не заперечує проти розгляду клопотання прокурора за відсутності його захисника адвоката ОСОБА_8 , однак свою думку щодо самого клопотання не висловив.

Представник потерпілих - адвокат ОСОБА_7 підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити. Зауважив, що судове слідство на разі розпочате та лише встановлений порядок та обсяг дослідження доказів у кримінальному провадженні, натомість потерпілі та свідки судом не допитані, а тому обвинувачені, на думку представника потерпілих, зможуть чинити тиск на останніх.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Крім того, суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Строк дії,обраного дообвинуваченого запобіжногозаходу спливає27.09.2024.В судовомузасіданні встановлено,що клопотанняпро продовженнястроку діїзапобіжного заходубуло врученеобвинуваченому завчасно,а саме11.09.2024,однак поданесуду лишев судовомузасіданні.Отже,стороною обвинуваченнябули дотриманізазначені вищевимоги кримінально-процесуальногозаконодавства щодовручення примірникаклопотання обвинуваченим,проте недотримані вимогищодо строкузвернення звідповідними клопотаннямидо суду.Разом з тим, суд враховує, що сторона захисту не заперечувала проти розгляду клопотання прокурора, а чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення порядку звернення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу спричиняє відмову в задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Натомість зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Крім того, у постанові від 22.02.2021 (справа № 991/1226/21) Верховний Суд звернув увагу на те, що КПК не передбачає відмови у продовженні строку запобіжного заходу через пропущення прокурором строку звернення з клопотанням.

Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання прокурора по суті, надавши доводам сторін відповідну правову оцінку.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує таке.

Суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинувачених потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершені, а тому вирішення зазначеного питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Суд також приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

В судовомузасіданні встановлено,що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні умисного тяжкого злочину, внаслідок якого настала смерть людини.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 , заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора та клопочучи про зміну запобіжного заходу, послався на ту обставину, що його підзахисний є учасником бойових дій та під час участі в АТО отримав бойове поранення. Разом з тим, жодного документального підтвердження наведеним обставинам сторона захисту не надала, а тому зазначені твердження захисника суд оцінює критично.

В свою чергу прокурор у поданому клопотанні здійснив посилання на ту обставину, що обвинувачені раніше були засуджені за вчинення умисних злочинів, що свідчить про те, що у разі застосування до них запобіжних заходів, не пов`язаних з утриманням під вартою, останні можуть продовжити свою злочинну діяльність. Оцінюючи ці доводи прокурора, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до частин першої статті 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Докази на підтвердження наявності у обвинувачених судимості згідно з приписами наведеної вище норми прокурором суду надані не були. Разом з тим, висловлюючи свої заперечення щодо клопотання прокурора про продовження строку застосованого запобіжного заходу, ні обвинувачені, ні захисники це твердження прокурора не оспорювали.

Суд при цьому бере до уваги те, що судове слідство (з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на цей час не завершене, зокрема не допитані потерпілі та свідки згідно з встановленими порядком та обсягом дослідження доказів, тому суд вважає слушними твердження прокурора та представника потерпілих про можливість вчинення обвинуваченими спроби позапроцесуального спілкування із зазначеними особами. Крім цього, суд враховує, що об`єктивні дані, які б свідчили про неможливість перебування обвинувачених під вартою, у тому числі за станом здоров`я, суду надані не були.

З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні було доведено, що більш м`який запобіжний захід аніж тримання під вартою не здатен запобігти вчиненню обвинуваченими нових кримінальних правопорушень. А тому суд вважає за доцільне, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченими позапроцесуального впливу на потерпілих та свідків кримінального провадження, а також вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, продовжити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 183 КПК слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 183 КПК слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Як вже суд зазначив вище, внаслідок вчинення інкримінованого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діяння настала смерть ОСОБА_9 . Тому суд вважає за недоцільне визначати обвинуваченим розмір застави при продовженні строку застосованого до них запобіжного заходу.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Продовжити обвинуваченим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 26 вересня 2024 року до 23:59 годину 24 листопада 2024 року.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя: