Постанова

від 26.09.2024 по справі 296/12821/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/12821/23 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 36 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 296/12821/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 01 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Драча Ю.І. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» (далі ТОВ «Житомиргаз Збут», Товариство, Позивач) звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь 23893,56 грн заборгованості за спожитий природній газ, 8432,34 грн інфляційних втрат, 3300,17 грн трьох відсотків річних та судові витрати.

Позов Товариство мотивувало тим, що ОСОБА_1 є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 . На його ім`я відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . У порушення вимог Правил постачання природного газу відповідач не забезпечив своєчасну та повну оплату вартості природного газу, у зв`язку з чим допустив заборгованість у сумі 23 893,56 грн. Крім того, йому здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 8 432,34 грн та 3% річних в сумі 3 300,17 грн. Виходячи з наведеного, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 01 березня 2024 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі, відповідач просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зазначає, що місцем його реєстрації та проживання з 09 жовтня 2013 року є АДРЕСА_2 , а не адреса, яка зазначена у позові.

Вказує, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки його жодним чином не було повідомлено про відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості захистити належним чином свої права.

При ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано ту обставину, що згідно договору купівлі-продажу від 07 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., зареєстрованого в реєстрі за № 12344, квартира АДРЕСА_3 була відчужена ним у власність ОСОБА_2 . Це спростовує наявність у нього заборгованості по сплаті за спожитий природний газ в період з 01 лютого 2016 року по 30 квітень 2022 року, так як вона виникла вже після продажу квартири.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

У поданому відзиві, Товариство просить рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

ОСОБА_1 направив до суду відповідь на відзив позивача, де підтримав доводи апеляційної скарги та зазначив, що він неодноразово з`являвся в абонентський відділ позивача з повідомленням про те, що він не є власником квартири, на що йому дали відповідь, що до них повинен з`явитись новий власник квартири з договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частинами 1, 2 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Частина 3 статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частин 1-4 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (частина 1 статті 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим та доведеним, тому підлягає до задоволення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду з огляду на наступне.

Установлено, що ОСОБА_1 дійсно був побутовим споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 та на його ім`я було відкрито особовийрахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08 липня 2008 року відповідач відчужив дану квартиру громадянці ОСОБА_2 , що підтверджується копією вказаного правочину (а.с.59-61).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 червня 2024 року, реєстраційний номер майна 2017409718101, власником кварти АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 50853254 від 28 січня 2020 року на підставі свідоцтва, серія та номер 998 виданий 28 січня 2020 року (а.с.62).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції Закону України від 09.11.2017 року 2189-VIII, далі - Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), статтею 1 якого врегульовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (п.5); індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п.6).

Пунктом 2 частини 1 статті 5 цього Закону визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно із пунктом 5 частини 2 статті7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Аналогічні положення містились у Законі України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону №1875-ІV), яким було визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

За правилами статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язується вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виконують з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно статті 11 ЦПК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути договори або інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

В свою чергу, нормативно-правове регулювання відносин, що виникають на ринку розподілу природного газу між газорозподільними підприємствами та споживачами їх послуг здійснюється на підставі таких законодавчих актів: Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015, постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 30.09.2015 №2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу», Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496, Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494.

Відповідно до підпункту 33 пункту 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», ринок природного газу це - сукупність правовідносин, що виникають зокрема у процесі постачання природного газу, а також надання послуг з його розподілу.

Згідно із положеннями пункту 5 розділу І Правил постачання природного газу, які затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2496, побутовий споживач фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення заборгованості за спожитий газ, позивач посилався на ту обставину, що ОСОБА_1 є споживачем природного газу, який постачається за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, позивачем надано розрахунок, який свідчить про те, що за період з лютого 2016 по грудень 2023 року виникла заборгованість за надані послуги з газопостачання до вказаної квартири, у розмірі 23893,56 грн (а.с.12-14).

Поміж тим, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.58), а з 2008 року не є власником як квартири АДРЕСА_3 , оскільки вона відчужена за договором купівлі-продажу.

З наведеного слідує, що ОСОБА_1 не є індивідуальним споживачем природного газу у квартирі АДРЕСА_3 , в розумінні вимог Закону з 2008 року, а тому не може мати будь-якої заборгованості за спожитий газ.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що особовий рахунок це персональний номер споживача газу, який передає всю необхідну інформацію про нього та допомагає ідентифікувати його у системі. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що позивач, володіючи інформацією про те, що ОСОБА_1 не належить квартира АДРЕСА_3 , не був позбавлений можливості протягом тривалого часу пересвідчитись у правильності подання, як контрольних показників газу АТ «Житомиргаз», так і пересвідчитись у належності відкритого на ім`я ОСОБА_1 особового рахунку, який по своїй суті не міг відображати дійсної інформації про споживача.

Суд першої інстанції належної уваги на це не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позову, незважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є власником будинку, в якому знаходився лічильник газу та протягом тривалого періоду споживав надані позивачем послуги з газопостачання за вказаною вище адресою.

Згідно частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином,проаналізувавши зібраніпо справідокази тавстановлені обставинисправи,колегія суддівдійшла висновку,що доводиапеляційної скаргипідлягають дозадоволення,а рішеннясуду першоїінстанціїу відповідності до положень частини 1 статті 376 ЦПК України скасуванню, із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень частини першоїстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, з урахуванням вимогстатті 141 ЦПК України, із позивача підлягають стягненню на користь відповідача судові витрати у сумі 4026,00 грн за подання апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у якихціна позовуне перевищуєтридцяти розмірівпрожиткового мінімумудля працездатнихосіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 01 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» на користь ОСОБА_1 4026,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Судді