ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 920/845/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
представники сторін в судове засідання не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Крук»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024
та рішення Господарського суду Сумської області від 06.02.2024
у справі № 920/845/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крук»
про стягнення 1 165 266,97 грн та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноблок» звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просило: 1) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Крук» 1 165 266, 97 грн, в тому числі 593 960 грн оплати за товар, 49 915 грн 3% річних, 142 495, 66 грн пені, 378 896, 31 грн інфляційних втрат за договором купівлі-продажу б/н від 20.08.2021; 2) зобов`язати відповідача отримати у ТОВ «Техноблок» 107 тонн сої за договором б/н від 20.08.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав в повному обсязі зобов`язань за договором купівлі-продажу щодо здійснення попередньої оплати товару у розмірі 80% вартості товару (2 284 560 грн), позивачем було відвантажено відповідачу товару на загальну суму 820 157, 04 грн, відповідачем перераховано позивачу за товар 690 600 грн. Заборгованість складає 1 593 960 грн. Позивач заявляв до стягнення частину оплати за товар в розмірі 593 960 грн, а також просив суд зобов`язати відповідача отримати у позивача товар за договором, який знаходиться на зберіганні у ТОВ «Краснопільське ХПП» та зарезервований для поставки ТОВ «КРУК», що підтверджується гарантійним листом елеватора № 13/6. За прострочення оплати товару відповідачу відповідно до п. 6.5. договору нарахована пеня в сумі 142 495, 66 грн за період з 10.09.2021 до 10.03.2022, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 49 915 грн за період з 10.09.2021 до 26.09.2022 та інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 378 896, 31 грн за період вересень 2021 року - серпень 2022 року, виходячи з суми заборгованості в розмірі 1 593 960 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 26.01.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Крук» 11 582, 04 грн пені, 4 067, 74 грн 3% річних, 30 796, 68 грн інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення з ТОВ «Крук» на користь ТОВ «Техноблок» 129 557, 04 грн заборгованості закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 22.08.2023 рішення Господарського суду Сумської області від 26.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 920/845/22 скасовано в частині стягнення 130 394,72 грн пені, 45 404,54 грн 3% річних, 328 666,81 грн інфляційних втрат, а справу в скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.02.2024 (суддя Котельницька В.Л.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (колегія суддів у складі: Палій В.В. - головуючий, Кравчук Г.А., Сибіга О.М.), позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Крук» на користь ТОВ «Техноблок» 1000,00 грн пені, 45 404,54 грн 3% річних, 328 666,81 грн інфляційних втрат. В решті позову відмовлено.
Судами встановлено, що 20.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крку» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №б/н (далі договір).
Відповідно до договору позивач зобов`язується передати у власність відповідача товар, а саме сою у кількості 150 тонн вартістю 16 372,68 грн за тонну, загальною вартістю 2 855 700,00 грн, а відповідач зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору (п.п. 1.1, 1.2 договору).
Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 8.1 договору).
Згідно з умовами п.п. 2.3, 2.5, 2.6, 2.7 договору товар поставляється автомобільним транспортом покупця за рахунок покупця; моментом переходу права власності на товар вважається підписання товарно-транспортних накладних та (або) видаткових накладних; товар може бути переданий партіями згідно письмового погодження об`ємів та термінів; продавець зобов`язаний передати товар після отримання передплати відповідно до пункту 3.2 договору.
Відповідно до п. 3.2 договору термін оплати: 80% вартості товару передплата протягом 20 календарних днів з моменту підписання договору, 20% вартості товару після надання продавцем всіх документів, зазначених у п. 4.3 та 4.4 договору та реєстрації податкової накладної на передплату
Форма оплати перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно з наданими продавцем рахунками-фактурами (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 5.4 договору покупець зобов`язаний прийняти товар від продавця по вказаній у договорі ціні, кількості та якості; здійснити оплату за товар; сприяти продавцеві у виконанні взятих на себе зобов`язань; виконати всі інші умови даного договору.
Згідно з п. 6.5 договору у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором щодо оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки оплати.
Пунктом 8.1. договору визначено, що договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
Позивач на виконання вимог договору виставив відповідачу рахунок від 20.08.2021 № УГ000022081 на оплату товару у кількості 150 тонн вартістю 16 700,00 грн за тонну, загальною вартістю з ПДВ 2 855 700,00 грн.
Відповідно до платіжних доручень від 20.08.2021 №10169 на суму 300 600,00 грн, від 13.09.2021 №10264 на суму 360 000,00 грн, згідно з рахунком від 20.08.2021 №УГ22081, відповідач перерахував позивачу за сою 660 600,00 грн.
За видатковими накладними від 31.08.2021 №УГ000022081 та від 13.09.2021 №УГ000022082 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 820 157,04 грн (43,96 т).
Товар отримав представник відповідача начальник комерційного відділу Кісельов Віталій Валерійович на підставі довіреності від 31.08.2021 №109, що видана на отримання від позивача 150 тонн сої за договором купівлі-продажу б/н від 20.08.2021.
Відповідно до платіжних доручень від 18.01.2022 №11054 на суму 10 000,00 грн, від 16.02.2022 №11231 на суму 20 000,00 грн, згідно з рахунком від 20.08.2021 №УГ22081, відповідач перерахував позивачу за сою 30 000,00 грн.
Листом від 09.08.2022 відповідач повідомив позивача, що існуючу заборгованість згідно з договором купівлі-продажу сої б/н від 20.08.2021 в сумі 129 557,04 грн не може погасити до закінчення воєнного стану та просив розглянути можливість погашення заборгованості шляхом надання послуг по переробці сої.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач не виконав в повному обсязі зобов`язань за договором купівлі-продажу щодо здійснення попередньої оплати товару у розмірі 80% вартості товару (2 284 560,00 грн), позивачем було відвантажено відповідачу товару на загальну суму 820 157,04 грн, відповідачем перераховано позивачу за товар лише 690 600,00 грн. Заборгованість по передплаті складала 1 593 960,00 грн.
При новому розгляді справи за прострочення оплати товару позивач просив стягнути з відповідача відповідно до п. 6.5 договору нараховану пеню в сумі 141976,76 грн за період з 10.09.2021 до 09.03.2022, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 49472,28 грн за період з 10.09.2021 до 26.09.2022 та інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 359463,49 грн за період з вересня 2021 року по серпень 2022 року, виходячи з суми заборгованості по попередній оплаті в розмірі 1593960 грн, а також витрати по сплаті судового збору.
Частково задовольняючи позовні вимоги у відповідній частині за результатами нового розгляду справи, місцевий господарський суд дійшов висновку (з яким погодився суд апеляційної інстанції), що позивачем підтверджено, що відповідач не виконав вимоги п. 3.2. договору щодо своєчасної та повної оплати позивачу передплати в розмірі 80% вартості товару при виконанні позивачем своїх зустрічних зобов`язань щодо надання рахунку. Разом з цим, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з ТОВ «Крук» на користь ТОВ «Техноблок», до 1000 грн пені.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що позивач (продавець за договором) надає покупцю рахунок-фактуру з визначеним терміном дії оплати товару не менше ніж за 3 (три) дні до моменту відвантаження товару на склад покупця. Проте зазначений документ позивачем не надавався, відповідно зобов`язання не виникло. Також зазначає, що згідно з актом звірки взаємних розрахунків заборгованість ТОВ «Крук» перед ТОВ «Техноблок» відсутня. Окрім того, матеріали справи не містять доказів готовності позивача передати товар відповідачеві, натомість матеріали справи містять докази того, що позивач відмовився від виконання договору шляхом відмови поставити товар.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 та від 22.08.2023 у справі № 920/845/22 щодо способів захисту права позивача та обов`язковості наявності доказів щодо переходу права власності на товар до покупця.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.09.2024 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 09.08.2024.
До Верховного Суду 03.09.2024 від позивача області надійшли письмові пояснення до касаційної скарги, подані 19.08.2024, які, по суті, є відзивом на касаційну скаргу, поданим з пропуском строку, встановленого в ухвалі від 22.07.2024. Відтак, відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, вони залишаються без розгляду як такі, що подані після закінчення встановленого судом процесуального строку.
Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
В обгрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 та від 22.08.2023 у справі № 920/845/22 щодо способів захисту права позивача та обов`язковості наявності доказів щодо переходу права власності на товар до покупця.
Так Верховний Суд у розглядуваній справі (№ 920/845/22), ухвалюючи постанову від 22.08.2023, зазначив, що постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі №927/211/22 визначено таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.
Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Частинами 1 та 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. 3 ст. 692 ЦК України).
Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 4 ст. 692 ЦК України).
Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України (ст. 663 ЦК України).
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 ЦК України. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 ЦК України (ч. 1 ст. 693 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов`язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч. 1 ст. 655 ЦК України, яка встановлює обов`язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Договір купівлі продажу крім основного зобов`язання продавця передати у власність товар, а покупця - оплатити його, може передбачати низку додаткових зобов`язань, встановлювати певну послідовність вчинення дій продавцем та покупцем.
Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 538 ЦК України).
Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими ст. 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.
У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч. 3 ст. 538 ЦК України).
Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (ч. 4 ст. 538 ЦК України).
Верховний Суд у постановах від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19 зазначив, що виходячи з вимог статті 538 ЦК України, у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.
Однак, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що таке тлумачення приписів ч. 3 ст. 538 ЦК України є помилковим, оскільки ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони.
Вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов`язання.
Таке тлумачення приписів ст. 538 ЦК України по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця.
Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.
Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов`язання.
Відмовляючи у стягненні попередньої оплати, суд позбавляє продавця права вибору, передбаченого ЦК України - наполягати на виконанні в натурі укладеного договору чи вимагати його розірвання та стягнення збитків.
Інше тлумачення ст. 538 ЦК України нівелює зміст норм щодо належного виконання зобов`язання за договором, та щодо розірвання договору (відмови від договору) в передбаченому законом та договором порядку.
У статті 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина перша). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом (частина сьома).
Залежно від моменту, з якого договір вважається укладеним, розрізняють консенсуальні договори - вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, що має знайти відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору; та реальні договори - є дійсними лише після вчинення на основі досягнутої згоди певної дії з передачі предмета договору (перевезення вантажу, позика, дарування).
Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов`язкам не може вважати договір неукладеним, а обов`язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.
Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.
Системне тлумачення ст. 538, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 655, ст. 692, ч. 1 ст. 697 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов`язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов`язків з передачі товару (очікуване істотне порушення).
Отже, Об`єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування статті 538 ЦК України, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19.
За результатами нового розгляду справи № 920/845/22 судами встановлено, що відповідно до п. 3.1, 3.2, 5.4.1, 5.4.2 договору відповідач зобов`язаний прийняти товар від продавця по вказаній у договорі ціні, кількості та якості; здійснити оплату за товар у розмірі 80% вартості товару протягом 20 календарних днів з моменту підписання договору, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно наданих продавцем рахунків-фактури.
Зустрічне зобов`язання позивача за договором визначене в п. 3.1, 5.3.1, 5.3.2 договору, а саме: надати продавцем покупцю рахунки-фактури для перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача; прийняти оплату за товар у порядку та розмірі, визначених договором; передати у власність покупця товар по вказаній у договорі ціні, кількості та якості. Інших зустрічних зобов`язань позивача перед відповідачем договір не містить.
Враховуючи положення п. 3 договору з 20.08.2021 (дата підписання договору) та протягом 20 календарних днів відповідач зобов`язувався сплатити позивачу 2 284 560,00 грн, що складає 80% від загальної вартості товару.
Враховуючи вищевикладене суди дійшли висновку, що відповідач не виконав вимоги п. 3.2. договору щодо своєчасної та повної оплати позивачу передплати в розмірі 80% вартості товару при виконанні позивачем своїх зустрічних зобов`язань щодо надання рахунку.
Відтак, оскільки п. 6.5 договору встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором щодо оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки оплати, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за загальний період з 10.09.2021 по 09.03.2022 у сумі 130 394,72 грн, інфляційних втрат за період з 10.09.2021 по 31.08.2022 у сумі 328 661,81 грн, 3% річних за період з 10.09.2021 по 26.09.2022 у сумі 45 404,54 грн суди дійшли висновку про задоволення позову в цій частині. Крім цього, суди дійшли висновку про зменшення заявленої до стягнення пені та стягнули з відповідача на користь позивача 1000 грн пені.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що факт вчинення сторонами дій на виконання договору б/н від 20.08.2021 підтверджується рахунком №УГ22081 від 20.08.2021, видатковими накладними №УГ000022081 від 31.08.2021 та №УГ000022082 від 13.09.2021, довіреністю на отримання товару від 31.08.2021 № 109, листом відповідача від 09.08.2022, в яких міститься посилання саме на договір б/н від 20.08.2021.
Відповідно до матеріалів справи за платіжними дорученнями від 20.08.2021 №10169 на суму 300600,00 грн, від 13.09.2021 №10264 на суму 360000,00 грн, від 18.01.2022 №11054 на суму 10000,00 грн, від 16.02.2022 №11231 на суму 20000,00 грн відповідач перерахував позивачу за товар 690600,00 грн з призначенням платежу «за сою згідно рах. №УГ22081 від 20.08.2021 р. у т.ч. ПДВ 20%», що спростовує доводи відповідача про невиконання позивачем свого зобов`язання по направленню рахунку відповідачеві.
Таким чином, здійснена відповідачем сплата з чітко визначеним призначенням платежу спростовує заперечення відповідача щодо відсутності у покупця спірного договору та неотримання від позивача рахунку на оплату №УК000022081 від 20.08.2021.
Відтак, всупереч доводам скаржника, судами було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 та від 22.08.2023 у справі № 920/845/22.
Посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду, наведені у касаційній скарзі, колегією суддів не розглядаються, оскільки скаржник не вказує не неврахування судами викладених у них висновків. При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу відповідними міркуваннями, яких саме висновків Верховного Суду не було враховано апеляційним господарським судом під час прийняття оскаржуваного рішення та вирішувати чи визначено скаржником посилання на постанови Верховного Суду (Верховного Суду України) в якості підстав касаційного оскарження чи ні, оскільки вказане порушувало б принцип змагальності учасників справи. Водночас у касаційній скарзі позивач чітко зазначає, що апеляційним судом не враховано висновків Верховного Суду, викладених у саме у постановах від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 та від 22.08.2023 у справі № 920/845/22.
Верховний Суд також зауважує, що у касаційній скарзі відсутні доводи щодо правильності нарахування заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та відсотків річних. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою обставин справи, проте переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до ст. 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Верховний Суд в силу імперативних положень ч. 2 ст. 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено ст.ст. 73-80, 86, 300 ГПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Крук» залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та рішення Господарського суду Сумської області від 06.02.2024 у справі № 920/845/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 17.09.2024 |
Оприлюднено | 30.09.2024 |
Номер документу | 121921964 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Сумської області
Котельницька Вікторія Леонідівна
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Могил С.К.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні