Ухвала

від 24.09.2024 по справі 910/13725/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13725/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - Сам-Далірі А.С. (самопредставництво)

відповідача 3 - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія Фільм"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія Фільм"

до: Ради з державної підтримки кінематографії;

Державного агентства України з питань кіно;

Державної казначейської служби України

про стягнення 42 651 000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дія Фільм" (далі - ТОВ "Дія Фільм", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Ради з державної підтримки кінематографії (далі - відповідач 1), Державного агентства України з питань кіно (далі - відповідач 2), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 3) про відшкодування шкоди у розмірі 42 651 000 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 (суддя Зеленіна Н.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (колегія суддів: Коротун О.М., Сулім В.В., Майданевич А.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 змінено, викладено мотивувальну частину в редакції даної постанови. В решті рішення суду першої інстанції (резолютивну частину) - залишено без змін.

ТОВ "Дія Фільм", не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить судові рішення попередніх інстанцій скасувати; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

До Верховного Суду від відповідача 2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Державне агентство України з питань кіно заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Відповідач 2 також зазначає про те, що кошти державної підтримки кінематографії не можуть розглядатися як збитки у формі доходів, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, оскільки кошти державної підтримки кінематографії спрямовуються виключно на виробництво, демонстрування і розповсюдження національних фільмів, і не є грошовою винагородою, платою за виконані роботи, надані послуги.

Від ТОВ "Дія Фільм" до Верховного Суду (документ сформований в системі "Електронний суд" 23.09.2024) надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача.

Касаційна скарга ТОВ "Дія Фільм" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

ТОВ "Дія Фільм", обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду / Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20, від 06.06.2023 у справі № 911/682/21, від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та від 10.10.2019 у справі № 921/346/18.

У справах Верховного Суду, наведених скаржником у розділі ІІ касаційної скарги, предметом розгляду були вимоги: у справі № 920/715/17 - товариства про стягнення з Держбюджету в рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції в Сумській області: збитків, понесених у зв`язку із втратою майна; упущеної вигоди; збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору. У цій справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала виключну правову проблему щодо питання самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, яка завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю вказаних органів. Висновки у цій справі стосувалися питання застосування статті 1173, 1174, 1176 ЦК України при розгляді справ про притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди;

у справі № 911/682/21 предметом розгляду було стягнення з постачальника на користь покупця штрафних санкцій, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору поставки [неустойка у вигляді штрафу за прострочення поставки кукурудзи; неустойка у вигляді штрафу за прострочення реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних], а також, збитків, визначених у договорі [у вигляді додаткових витрат, понесених товариством внаслідок вимушеного поповнення свого електронного рахунку в СЕА ПДВ для збільшення реєстраційного ліміту; у вигляді втраченої вигоди; у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром];

у справі № 904/1448/20 - товариства до Укрзалізниці та іншого товариства про визнання протиправними дій Укрзалізниці щодо прийняття розпоряджень в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України; солідарне стягнення з відповідачів збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів через прийняття оспорюваних розпоряджень;

у справі № 921/346/18 предметом спору було стягнення матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача 1. Позовні вимоги у справі № 921/346/18 обґрунтовано тим, що державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження з виконання рішення за результатом реалізації на електронних торгах іпотечного майна іпотекодавця, на яке звернено стягнення в рахунок погашення нею боргу позичальників перед банком по кредитних договорах, не враховано грошову одиницю стягнення - Євро та незаконно перераховано кошти в сумі 742 098,43 грн, що призвело до завдання шкоди стягувачу, яка підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, таке.

За результатами оцінювання кінопроектів І етапу Одинадцятого конкурсного відбору за напрямом "Ігрові повнометражні тематичні фільми "Про героїв, які брали участь у захисті України" (для широкої глядацької аудиторії), проект ТОВ "Дія Фільм" "Северин" отримав середній бал 5 і за рішенням Ради з державної підтримки кінематографії від 10.07.2019 №81 був допущений до участі у ІІ етапі Одинадцятого конкурсного відбору.

Рішенням Ради з державної підтримки кінематографії від 08.08.2019 № 169 проект "Северин" був включений до переліку кінопроектів-переможців Одинадцятого конкурсного відбору.

Рішенням Ради з державної підтримки кінематографії від 04.09.2019 № 200 надано державну підтримку ТОВ "Дія Фільм" у формі державної субсидії на виробництво фільму "Северин" в обсязі 42 651 000 грн, що становить 71,5% загальної кошторисної вартості виробництва фільму.

Рішенням Ради з державної підтримки кінематографії від 10.10.2019 № 247 вирішено відкоригувати затверджений рішенням від 08.08.2019 № 169 перелік кінопроектів-переможців Одинадцятого конкурсного відбору, виклавши його у новій редакції.

Рішенням Ради з державної підтримки кінематографії від 10.10.2019 № 248 скасовано рішення Ради з державної підтримки кінематографії № 185, 187-201, 203.

Позивач звернувся до Державного агентства України з питань кіно із листом-зверненням за вих. №1-16/10/19, у якому просило надати роз`яснення, за яким принципом члени експертної Ради керувалися при визначенні нового переліку переможців Одинадцятого конкурсного відбору, та просило надати інформацію щодо розміру обсягів фінансування на 2019 рік за бюджетною програмою: "Державна підтримка кінематографії" та надати інформацію щодо розмірів прогнозованих фінансових показників на 2020 рік за аналогічною державною програмою.

У відповідь на лист-звернення Державне агентство України з питань кіно надало лист від 23.10.2019 вих. №1493/4-1/11-14.

Постановою Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №640/23993/19 визнано протиправним та скасовано рішення Ради з державної підтримки кінематографії від 10.10.2019 №247 в частині, що стосується виключення кінопроекту-переможця "Северин" ТОВ "Дія Фільм" Одинадцятого конкурсного відбору; визнано протиправним та скасовано рішення Ради з державної підтримки кінематографії від 10.10.2019 № 248 в частині скасування рішення Ради з державної підтримки кінематографії №200 від 04.09.2019, що стосується ТОВ "Дія Фільм".

Ухвалюючи постанову, колегія суддів Касаційного адміністративного суду відзначила, що виключаючи з переліку кінопроектів - переможців Одинадцятого конкурсного відбору фільм "Северин" виробництва ТОВ "Дія Фільм", Рада не навела жодної підстави, передбаченої Порядком, в обґрунтування правомірності виключення з переліку переможців кінопроекту ТОВ "Дія Фільм", а лише послалась на бюджетні обмеження та відповідні припущення відповідача, які зводяться до того, що перевагою у відборі користувались ті об`єкти, в яких була можливість розпочати або продовжити виробництво в 2019 році, дебют режисера/продюсера та відсутність попередніх незавершених кінопроектів, які фінансувались за рахунок державного бюджету.

Листом від 21.04.2023 позивач звернувся до Державного агентства України з питань кіно із вимогою щодо необхідності виконання судового рішення у справі № 640/23993/19 та подальшого укладення договору.

Листом від 22.05.2023 Державне агентство України з питань кіно відмовило позивачу в укладенні договору.

Як стверджує позивач, протиправними діями відповідачів 1, 2 є прийняття протиправних рішень від 10.10.2019 № 247 та № 248 та відмова від укладення договору з позивачем.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване, зокрема, таким:

- відсутності прямої вказівки у рішенні (№640/23993/19) на необхідність укладення відповідного договору із позивачем;

- позивач не обґрунтував протиправність відмови відповідача 2 в укладенні договору, не довів належними та допустимими доказами протиправність такої відмови, а з наявних у матеріалах справи документів суд не встановив протиправність відмови Державного агентства України з питань кіно в укладенні договору;

- підстав для покладення на відповідачів обов`язку з відшкодування шкоди відсутні, оскільки не доведено позивачем наявності необхідного складового елемента цивільно-правової відповідальності у вигляді шкоди.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого суду, зазначив, зокрема, про те, що заявлена до стягнення сума не є ані втратами, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі; ані витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальними збитками); ані доходами, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущеною вигодою). З урахуванням вказаного - суд апеляційної інстанції не встановив порушення прав позивача в розумінні статті 4 ГПК України. Заявлена до стягнення сума - є очікувана сума фінансування (державна підтримка ТОВ "Дія Фільм" у формі державної субсидії на виробництво фільму "Северин" в обсязі 42 651 000 грн, що становить 71,5% загальної кошторисної вартості виробництва фільму). Апеляційний господарський суд зазначив, що суд першої інстанції, дійшов у цілому правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте неправильно застосував приписи статей 22, 1166, 1167, 1173 ЦК України, 225 ГК України, зазначивши про відсутність усіх необхідних елементів для застосування такої міри відповідальності як збитки, тоді як в даному випадку відсутнє порушене право позивача (виходячи із предмету та підстав позову) в розумінні статті 4 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності, оскільки фактичні обставини у вищевказаних справах є відмінними від обставин цієї справи, а вагомим і ключовим у цій справі є те, що суд апеляційної інстанції встановив відсутність порушеного права, що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, а тому висновки, які здійснені судом касаційної інстанції у зазначених справах, не є релевантними для справи № 910/13725/23.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого судового рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних норм права.

У справі, яка переглядається, надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Посилання скаржника на не врахування судами попередніх інстанцій, зазначених в касаційній скарзі постанов Верховного Суду, відхиляється, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з оцінкою зібраних у справі доказів та спонукання суду касаційної інстанції до їх переоцінки, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі його повноважень.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/13725/23.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у наведених ним постановах Верховного Суду, оскільки зазначені постанови Верховного Суду, на висновки щодо застосування норм праває, у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, були прийняті за іншої, ніж у цій справі, фактично-доказової бази, за інших встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Дія Фільм" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 910/13725/23.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія Фільм" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 910/13725/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова