Постанова

від 24.09.2024 по справі 924/1191/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/1191/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004"

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.02.2024 (суддя Димбовський В. В.)

і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (головуючий суддя Бучинська Г. Б., судді Василишин А. Р., Філіпова Т. Л.)

у справі № 924/1191/23

за позовом керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Міністерства освіти і науки України і 2) Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

до 1) Державного навчального закладу "Лісоводський професійний аграрний ліцей" і 2) Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004"

про визнання недійсним договору і зобов`язання звільнити земельні ділянки,

(у судовому засіданні взяв участь прокурор - Гамор Н. В.)

ВСТУП

1. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі позивачів про визнання недійсним укладеного між відповідачами правочину та про застосування наслідків недійсності такого правочину.

2. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про укладення відповідачами прихованого договору оренди, у зв`язку із чим задовольнили позовні вимоги прокурора в цій частині. В іншій частині позовних вимог суди за клопотанням прокурора закрили провадження у справі у зв`язку із розірванням відповідачами оспорюваного договору після відкриття провадження.

3. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постали питання підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді та необхідності заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) у позовах про визнання таких правочинів недійсними.

4. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої відповідачем-2, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. Керівник Волочиської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі 1) Міністерства освіти і науки України (далі - позивач-1), 2) Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - позивач-2) (далі також разом - позивачі), до 1) Державного навчального закладу "Лісоводський професійний аграрний ліцей" (далі - відповідач-1), 2) Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" (далі - відповідач-2) (далі також разом - відповідачі), про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору від 10.04.2023, зобов`язання відповідача-2 звільнити займані ним на підставі договору від 10.04.2023 земельні ділянки державної форми власності з кадастровими номерами 6821283200:03:008:1442 та 6821283200:03:010:0009 загальною площею 165,8766 га.

6. Позовні вимоги прокурор обґрунтував тим, що відповідачі уклали удаваний договір, яким фактично приховали укладення договору оренди земельних ділянок. Зокрема умови договору (в тому, числі й ті, що сформульовані як надання можливості товаровиробнику безперешкодно виконувати сільськогосподарські роботи та вживати інші заходи, спрямовані на вирощування та збирання врожаю на земельних ділянках) засвідчують, що мало місце використання сільськогосподарським товаровиробником земельних ділянок навчального закладу з метою виробництва сільськогосподарської продукції, та підтверджують фактичну передачу права користування земельними ділянками за визначену плату для здійснення підприємницької діяльності.

7. Прокурор вважає, що відповідач-1 фактично передав у користування земельні ділянки, якими не мав права розпоряджатися, за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, без проведення аукціону.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

8. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27.02.2024, яке Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 12.06.2024 залишив без змін, позов задовольнив частково; визнав недійсним укладений між відповідачами договір від 10.04.2023; закрив провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 звільнити займані ним на підставі договору від 10.04.2023 земельні ділянки державної форми власності з кадастровими номерами 6821283200:03:008:1442 та 6821283200:03:010:0009 загальною площею 165,8766 га.

9. Суди мотивували свої рішення тим, що до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки, оскільки відповідач-1 фактично передав за плату земельні ділянки на певний строк в користування відповідачу-2. Таким чином оспорюваний договір є прихованим договором оренди землі, а його зміст не відповідає вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, враховуючи обставини справи, зміст позовних вимог, клопотання прокурора про закриття провадження в частині позовних вимог та представника відповідача-2 про закриття провадження у справі, суди дійшли висновку, що предмет спору у цій справі в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 звільнити займані ним на підставі договору від 10.04.2023 земельні ділянки державної форми власності з кадастровими номерами 6821283200:03:008:1442 та 6821283200:03:010:0009 загальною площею 165,8766 га, відсутній, у зв`язку із чим провадження в цій частині закрили.

Касаційна скарга

10. Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині визнання недійсним договору скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи, зокрема, на відсутність процесуальних підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави з посиланням на постанову Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, постанови Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 та від 19.02.2019 у справі № 925/226/18.

12. Також скаржник зазначає, що з аналізу умов укладеного між відповідачами договору є підстави для висновку, що відносини між сторонами не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди землі, оскільки оспорюваний договір не містить умов щодо передачі скаржникові земельної ділянки за плату, не наділяє його правом користувача, а також не передбачає обов`язків останнього з її використання. При цьому скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 357/3132/15-ц щодо необхідності встановлення судом дійсної спрямованість волі сторін при укладенні договору та з`ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

13. Крім того, скаржник наголошує, що оспорюваний договір припинив свою дію згідно з додатковою угодою від 13.11.2023 про розірвання договору, а отже предмет спору відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України - відсутній, у зв`язку із чим місцевий господарський суд частково задовольнив клопотання скаржника та закрив провадження у справі в частині зобов`язання звільнити земельні ділянки. Відтак, скаржник звертає увагу на те, що договірні зобов`язання за оспорюваним договором були виконані в повному обсязі.

14. При цьому скаржник наголошує на неврахуванні судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.07.2023 у справі № 912/3751/19, з якої вбачається, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту.

15. Також скаржник посилається на постанови Верховного Суду щодо обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту порушених прав у зв`язку із виконанням сторонами договору, зокрема, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та на постанови Верховного Суду щодо обов`язковості заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів у спорах щодо визнання таких правочинів недійсними, зокрема, від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

16. Учасники справи правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

17. Відповідно до статуту відповідача-1, погодженого на загальних зборах колективу протоколом № 2 від 30.01.2018 та затвердженого наказом позивача-1 № 228 від 05.03.2018, відповідач-1 є підпорядкованим позивачу-1 державним закладом другого (базового) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття робітничих кваліфікацій профільної середньої освіти.

18. Згідно із пунктом 1.6. статуту відповідач-1 має землю у постійному користуванні та здійснює господарську діяльність з виробництва продукції, що пов`язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробному вигляді (сільськогосподарське виробництво), а також займається переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

19. Як передбачено пунктом 7.9. статуту, функції управління майном, яке закріплюється за професійним ліцеєм, здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки. Майно та земельні ділянки, що закріплюються за професійним ліцеєм, не можуть бути предметом застави, а також не підлягають вилученню або передачі у власність, оренду (суборенду) юридичним і фізичним особам без згоди центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, крім передбачених законодавством випадків.

20. Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 334610, виданого Управлінням Держкомзему у Городоцькому районі Хмельницької області 02.04.2009 на підставі розпорядження Городоцької районної державної адміністрації № 145/2009-р від 19.02.2009, відповідач-1 є постійним користувачем земельної ділянки площею 60 га, що розташована у Хмельницькій області, Городоцький район, Клинівська сільська рада, цільове призначення - для дослідних та навчальних цілей. Акт зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030975100001.

21. Згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 334611, виданого Управлінням Держкомзему у Городоцькому районі Хмельницької області 02.04.2009 на підставі розпорядження Городоцької районної державної адміністрації № 145/2009-р від 19.02.2009, відповідач-1 є постійним користувачем земельної ділянки площею 105,8766 га, що розташована у Хмельницькій області, Городоцький район, Клинівська сільська рада, цільове призначення - для дослідних та навчальних цілей. Акт зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030975100002.

22. 10.04.2023 між відповідачем-1 (навчальним закладом) та відповідачем-2 (сільськогосподарським товаровиробником) укладено договір.

23. Відповідно до пункту 1.1 договору сторони дійшли згоди для досягнення наступної мети, що не суперечить законові створення необхідних умов для утримання у належному стані навчального господарства із використанням земельних ділянок, що є державною власністю та надані навчальному закладу у постійне користування із цільовим призначенням для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства з метою забезпечення організації та проведення навчально-виробничого процесу.

24. Згідно з пунктом 1.2 договору метою даного договору є забезпечення належної практичної підготовки з використанням сучасної сільськогосподарської техніки та продукції.

25. Як встановлено пунктом 1.3 договору, результатом укладання цього договору є здобуття практичних навичок і знань учнями, слухачами, педагогічними працівниками та майстрами виробничого навчання, під час проходження виробничого та практичного навчання шляхом оброблення земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур із використанням інвентаря, сільськогосподарської та іншої техніки товаровиробника, а товаровиробник здійснювати виробничий процес сумісного оброблення земельної ділянки, у тому числі але не обмежуючись, підготовку ґрунту (оранка, дискування тощо), посів насіння, підживлення добривами, внесення засобів захисту рослин, збирання вирощеного урожаю, переробка, перевезення, зберігання урожаю, реалізацію сільськогосподарської продукції та інше, забезпечивши виробничий процес необхідними машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням. Інвентарем, паливно-мастильними матеріалами насіннєвим матеріалом, мінеральними добривами, засобами захисту рослин та відповідними спеціалістами та працівниками, а результатом виконаних робіт за даним договором є вирощений та зібраний урожай озимих та ярих сільськогосподарських культур, під час проходження виробничого та практичного навчання відповідно до переліку та обсягів які погоджуються сторонами у заявках, які складаються кожного року окремо у письмовій формі та є невід`ємними додатками до даного договору.

26. Згідно з пунктом 1.4 договору навчально-виробничий процес та практична підготовка за домовленістю сторін здійснюється на базі навчального закладу шляхом виробництва (вирощування) сільськогосподарської продукції на земельній ділянці навчального закладу, відповідно до визначеної (план-схеми) контурів обробітку землі із залученням педагогічного персоналу та учнів навчального закладу.

27. Витрачені за цим договором матеріально-технічні ресурси сільськогосподарського товаровиробника та вироблена в послідуючому сільськогосподарська продукція є його власністю.

28. Відповідно до пункту 2.1. договору сільськогосподарський товаровиробник забезпечує організацію проходження виробничого та практичного навчання учням, слухачам працівникам навчального закладу в ході проходження виробничого навчання та виробничої практики, шляхом використанням інвентаря, сільськогосподарської та іншої техніки товаровиробника під час оброблення земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур, а навчальний заклад забезпечує надання інформаційно-консультаційних послуг у сфері застосування інвентаря, сільськогосподарської та іншої техніки товаровиробника під час оброблення земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур.

29. Згідно із пунктом 3.1. договору загальна ціна договору складається із вартості наданих інформаційно-консультаційних послуг у сфері застосування інвентаря, сільськогосподарської та іншої техніки товаровиробника під час оброблення земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур, яка за домовленістю сторін становить 700 000 грн, які сільськогосподарський товаровиробник вносить на розрахунковий рахунок навчального закладу згідно із погодженим графіком платежів, наведеним у додатку до цього договору.

30. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення їх печатками і діє до 30.12.2023, але у будь-якому випадку до моменту закінчення виробничого циклу та повного взаєморозрахунку між сторонами (пункт 6.1.).

31. Договір скріплений підписами сторін, а також їх печатками.

32. У відповіді від 05.10.2023, адресованій прокурору, відповідач-1 повідомив про те, що на земельних ділянках площею 105,8766га з кадастровим номером 6821283200:03:008:1442 та 60 га з кадастровим номером 6821283200:03:010:0009 здійснено посів сої. Виробниче навчання та виробнича практика здобувачами освіти здійснюється згідно із затвердженими освітніми планами, програми та графіками.

33. У листі від 04.10.2023, адресованому позивачу-1, прокурором зазначено, зокрема, про те, що відповідачем-1 10.04.2023р. укладено удаваний договір з метою приховати відносини оренди з відповідачем-2 за відсутності повноважень щодо передачі земельних ділянок в оренду. Таким чином, Волочиська окружна прокуратура просить повідомити чи надавались позивачем-1 погодження на укладення спірного договору, також вказати чи будуть вживатись заходи представницького характеру. У випадку невжиття заходів представницького характеру самостійно просить зазначити причини.

34. У відповіді від 18.10.2023 на лист, адресованій прокурору, позивачем-1 зазначено про те, що у нього відсутня інформація стосовно укладення договору між відповідачами, тому заходи щодо розірвання договору оренди не вживались. Просить вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

35. У листі прокурора, адресованому позивачу-2, зазначено, зокрема, про те, що у даному випадку має місце використання відповідачем-2 земельних ділянок навчального закладу з метою виробництва сільськогосподарської продукції, тому використовуються земельні ділянки не за цільовим призначенням сторони фактично приховали укладення договору оренди земельних ділянок, що суперечить вимогам законодавства в частині законності використання сільськогосподарським виробником даних земельних ділянок. При цьому прокурором зауважено, що позивач-2 є територіальним органом Держгеокадастру та реалізує його повноваження на території Хмельницької області, зокрема, наділене повноваженнями здійснення державного контролю за використанням та охоронною земель усіх категорій та форм власності. Таким чином, прокурор просив повідомити прокуратуру про вжиті заходи щодо визнання недійсним договору від 10.04.2023, у тому числі чи подавалися та чи будуть подаватися до суду відповідні позовні заяви.

36. У листі від 18.10.2023 позивачем-2, адресованому прокуратурі зазначено, зокрема, про те, що заходи представницького характеру вживатися не будуть. Повідомлено про те, що основна частина коштів, виділених на сплату судового збору, витрачаються на погашення виплат у справах, де він є відповідачем.

37. У повідомленнях від 26.10.2023, адресованих позивачам, прокуратура, посилаючись на положення частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено про намір здійснення прокурором представництва в судді законних інтересів держави в особі позивачів шляхом пред`явлення до Господарського суду Хмельницької області позовної заяви до відповідачів про визнання недійсним договору від 10.04.2023 та зобов`язання звільнити земельні ділянки.

38. 13.11.2023р. між відповідачем-1 (навчальним закладом) та відповідачем-2 (сільськогосподарським товаровиробником) укладено додаткову угоду про розірвання договору б/н від 10.04.2023р., відповідно до пункту 1 якої сторони домовились про те, що керуючись частиною першою статті 651, статтею 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пунктом 6.3 договору сторони за взаємною згодою розривають договір б/н від 10.04.2023.

Рух справи

39. Відповідно до розпорядження заступника керівника Апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 20.09.2024 № 32.2-01/2239 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 924/1191/23 у зв`язку із відрядженням судді Могила С. К.

40. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2024 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

41. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

42. Судові рішення у цій справі оскаржуються відповідачем-2 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

43. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

44. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, зокрема, про відсутність процесуальних підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у суді в інтересах позивачів.

45. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

46. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

47. Частини третя, п`ята статті 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

48. У частині четвертій статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

49. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

50. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

52. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

53. Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

54. Заразом згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

55. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

56. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

57. Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

58. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

59. Суди попередніх інстанцій встановили, що прокуратурою спрямовано повідомлення позивачам щодо встановлених порушень вимог земельного законодавства при використанні відповідачем-1 земельних ділянок, які надані йому в постійне користування. У листах від 18.10.2023 позивачі повідомили про відсутність намірів вживати заходів з визнання недійсним оскаржуваного у цій справі договору.

60. Суди врахували, що спірний договір укладений 10.04.2023, а позивачами заходи щодо визнання спірного договору недійсним з моменту його укладення до пред`явлення позову прокуратурою не вживалися, незважаючи на те, що прокуратура скеровувала відповідні листи / повідомлення вказаним органам, вони до суду з відповідним позовом у розумний строк не зверталися, тому прокуратура 07.11.2023 пред`явила позов до місцевого господарського суду.

61. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що прокурор довів наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді та виконав приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом повідомлення про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, бездіяльність органів державної влади у захисті інтересів держави стала підставою для представництва таких інтересів прокурором.

62. Вказаний висновок судів зроблено з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", про що зазначено судами у судових рішеннях, а тому доводи скаржника про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 та від 19.02.2019 у справі № 925/226/18 є безпідставними.

63. У контексті вищевказаних доводів скаржника колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, об`єднаної палати на підставі статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", тому що саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

64. Крім того, Суд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 13.06.2017, оскільки така ухвалена у неподібних правовідносинах, за інших фактичних обставин справи, доказової бази, а також правового регулювання (інших застосовуваних норм права, які взагалі втратили свою чинність) спірних правовідносин, ніж у справі, яка переглядається (так, у справі № п/800/490/15 розглядався спір фізичної особи до Вищої ради юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії).

65. Також у касаційній скарзі скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 357/3132/15-ц, щодо необхідності встановлення судом дійсної спрямованість волі сторін при укладенні договору та з`ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

66. Колегія суддів встановила, що у справі № 357/3132/15-ц розглядався спір між двома фізичними особами про визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання договору довічного утримання укладеним та його розірвання. Позовні вимоги були мотивовані тим, що сторонами спору було укладено правочин, який позивач розцінював як договір довічного утримання, однак, довірившись відповідачу, правочин було оформлено як договір купівлі-продажу квартири. Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд зазначив, що, посилаючись на те, що між сторонами спору фактично укладався договір довічного утримання, позивачем не вказано, у чому має полягати догляд відповідача за ним і яке матеріальне забезпечення він зобов`язався виконувати. Крім того, позивачем не вказано, які саме обов`язки з утримання відповідач не виконував, а висновок апеляційного суду, який задовольнив позовні вимоги, про те, що позивач мав на меті укладання договору довічного утримання ґрунтується виключно на поясненнях останнього, як і те, що позивач продовжує жити в спірній квартирі та сплачує комунальні послуги, що свідчить про невиконання сторонами умов договору купівлі-продажу, що в сукупності має характер припущення. Суд виснував, що намір сторін укласти інший договір (довічного утримання) за відсутності інших доказів, окрім пояснень позивача, не підтверджує удаваність оспорюваного договору купівлі-продажу.

67. Отже, у справі № 357/3132/15-ц предмет, підстави позову та спірні правовідносини, їх нормативно-правове регулювання є неподібними із правовідносинами у справі, що розглядається, тому висновки, викладені у зазначеній постанові, не є релевантними для їх застосування до правовідносин у цій справі.

68. Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що зі змісту оскаржуваного договору вбачається, що до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки, оскільки навчальний заклад фактично передав за плату земельні ділянки на певний строк в користування приватному підприємству. Таким чином, суди виснували, що оспорюваний договір є прихованим договором оренди землі, а його зміст не відповідає вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним. Відтак суди попередніх інстанцій встановили дійсну спрямованість волі сторін при укладенні оспорюваного договору та з`ясували, що цей договір було укладено сторонами з метою приховання іншого договору - оренди землі. В цій частині Суд констатує відповідність висновків судів попередніх інстанцій тій викладеній у справі № 357/3132/15-ц позиції, на яку посилається скаржник.

69. Крім того, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанови від 19.07.2023 у справі № 912/3751/19, від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо обов`язковості заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів (реституції) у спорах щодо визнання таких правочинів недійсними.

70. Так, у справах № 906/1061/20, № 522/22473/15-ц, № 905/77/21, № 912/3751/19, № 908/976/19 прокурори, позивачі звертались до суду із позовами про визнання недійсними договорів, не заявляючи вимогу про реституцію. Суди відмовляли у задоволенні таких позовів з підстав обрання неефективного способу захисту, а саме визначення наслідків визнання договору недійсним.

71. На відміну від зазначених справ, прокурором у справі, що розглядається, крім вимоги про визнання договору недійсним, було заявлено вимогу про зобов`язання звільнити займані на підставі цього договору земельні ділянки (реституцію).

72. Заразом суд першої інстанції встановив, що 13.11.2023 (після подання позову прокурором) між відповідачами було укладено додаткову угоду про розірвання оскаржуваного договору від 10.04.2023, відповідно до якої сторони домовились про припинення усіх зобов`язань за цим договором, у зв`язку із чим суд закрив провадження в частині позовних вимог про зобов`язання звільнити займані на підставі оскаржуваного договору земельні ділянки. Суд першої інстанції врахував, що на момент звернення прокурора з позовом у нього була відсутня інформація про розірвання договору, у зв`язку із чим суд виснував, що прокурор обґрунтовано звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним оскаржуваного договору.

73. Заразом про неподібність вищезазначених справ свідчить і та обставина, що у них суди встановлювали, що в підсумку визнання недійсним вже виконаного оспорюваного договору не відновить порушені інтереси держави через неможливість проведення двосторонньої реституції (оскільки замовник не зможе повернути все отримане за таким договором і буде змушений компенсувати вартість отриманого іншій стороні договору). У справі ж, що розглядається, відповідач-2 після розірвання оскаржуваного договору припинив використання земельних ділянок, що перебувають у користуванні відповідача-1 та є державною власністю, чим відновив її порушені інтереси. Зазначені обставини додатково свідчать про неподібність справ, на які посилається скаржник, з цією справою.

74. Також колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19. У цій справі Суд направив справу на новий розгляду до апеляційного господарського суду у зв`язку із необхідністю встановлення обставин справи, зазначених ним у постанові, та зазначив про передчасність надання висновку щодо застосування статті 216 ЦК України (зокрема в контексті поновлення сторін договору у попередньому становищі, яке існувало до укладення недійсного правочину (двосторонньої реституції)), при цьому Верховний Суд зазначив, що суд касаційної інстанції наділений повноваженням щодо надання висновку щодо застосування норм права у конкретних правовідносинах, а не надання висновку щодо тлумачення норми права чи її застосування в цілому безвідносно до конкретних правовідносин.

75. Справа також № 904/1907/15 не є подібною зі справою, що розглядається, оскільки спірні правовідносини у ній стосувались з`ясування правової природи грошових вимог, що виникли у покупця після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури з огляду на визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута та визначення порядку пред`явлення, розгляду та вирішення таких вимог у справі про банкрутство.

76. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновкам щодо захисту судом прав та інтересів позивача у спосіб, який є ефективним, викладеним у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі та які містять загальні положення про необхідність захищення судом прав та інтересів сторони у належний спосіб, який буде ефективним, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог не суперечать, оскільки прокурором разом із позовною вимогою про визнання недійсним договору було заявлено також вимогу, яка передбачала застосування наслідків такої недійсності, відтак прокурором було обрано ефективний спосіб захисту при зверненні до суду із позовом у справі, що розглядається.

77. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Суд (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не встановив неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та / чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

79. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

80. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

81. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

82. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 924/1191/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

Г. М. Мачульський