Постанова

від 27.09.2024 по справі 692/142/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 692/142/24

провадження № 61-10139св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - Шрамківська сільська рада Золотоніського району Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 21 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Левченко Л. О., та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Новікова О. М., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 склала заповіт, відповідно до якого заповіла йому все належне їй майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось.

Вказував на те, що після смерті матері він не знайшов правовстановлюючих документів на належне їй майно, та вважав, що позбавлений права спадкування, а тому не звертався до нотаріуса для оформлення права на спадщину.

22 листопада 2023 року він знайшов папку з правовстановлюючими документами, однак 26 листопада 2023 року його було госпіталізовано до хірургічного відділення КНП «Драбівська багатопрофільна лікарня» Драбівської селищної ради з метою проведення операції на повіці. З 26 до 28 листопада 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні. Після проведеної операції протягом реабілітаційного періоду продовжував амбулаторне лікування, тому не мав можливості звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. 30 січня 2024 року він звернувся до Драбівської державної нотаріальної контори за заявою про прийняття спадщини, однак йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю у два місяці з дня набрання законної сили судовим рішенням

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 21 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 12 червня

2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Шрамківської сільської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не навів поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, які були б пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього на вчинення дій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що він не довів поважних причин пропуску ним строку для прийняття спадщини, не врахували факт того, що йому не було відомо про наявність заповіту, який він знайшов разом із загубленими правовстановлюючими документами на спадкове майно 22 листопада 2023 року. Також суди не врахували велику відстань між його місцем постійного проживання (м. Київ) та місцем знаходження спадкового майна (с. Яворівка Золотоніського району Черкаської області).

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2108 року у справі № 681/203/17 (провадження № 61-26164св18), від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року у справі № 522/17925/16 (провадження № 61-1122св22), від 16 серпня 2023 року у справі № 758/13293/18 (провадження № 61-13061св22) та у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Яворівка Золотоніського району Черкаської області померла матір позивача - ОСОБА_2 .

За життя, а саме 11 січня 2018 року,ОСОБА_2 склала заповіт, який посвідчений секретарем Яворівської сільської ради Драбівського району Черкаської області ОСОБА_3 , згідно з яким заповіла своєму сину ОСОБА_1 все своє майно, що буде належати їй на день смерті.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 19 січня 2022 року № 20 ОСОБА_2 на день своєї смерті була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_1 , інших членів сім`ї не було.

Згідно з випискою № 3620 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , що проживає: АДРЕСА_1 , був госпіталізований до хірургічного відділення КНП «Драбівська багатопрофільна лікарня», перебував у стаціонарі з 26 листопада 2023 року, виписаний 28 листопада 2023 року на амбулаторне лікування за місцем проживання.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 30 січня 2024 року № 8/02-31, державний нотаріус Першої Золотоніської державної нотаріальної контори Колосовська С. О. відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані на АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 не проживав на день смерті з померлою ОСОБА_2 та не подав до 27 березня 2022 року заяву про прийняття спадщини, тому вважається таким, що пропустив строк для прийняття спадщини.

Відповідно даних копії паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого 28 грудня 2000 року Дарницьким РУГУ МВС України в місті Києві, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).

Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібних висновків, дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.

Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України;5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори 30 січня 2024 року.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилався на: необізнаність про наявність заповіту; необізнаність про норми чинного законодавства щодо спадкування; перебування на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у листопаді 2023 року.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця), виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

У справі, яка переглядається, що позивач є сином спадкодавця, у зв`язку із чим повинен був усвідомлювати, що він є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування.

Отже, необізнаність позивача про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення йому додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Також відсутні підстави вважати поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини юридичну необізнаність позивача щодо спадкування.

Обставини щодо перебування позивача на стаціонарному та амбулаторному лікуванні не можна вважати поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки мали місце після спливу строкудля прийняття спадщини, а оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивач не навів поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, які були б пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього на вчинення дій.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували велику відстань між місцем постійного проживання позивача і місцем знаходження спадкового майна, висновків судів не спростовують, оскільки сама по собі велика відстань між місцем постійного проживання позивача (м. Київ) і місцем знаходження спадкового майна (с. Яворівка Золотоніського району Черкаської області) без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2108 року у справі № 681/203/17 (провадження № 61-26164св18), від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року у справі № 522/17925/16 (провадження № 61-1122св22), від 16 серпня 2023 року у справі № 758/13293/18 (провадження № 61-13061св22) та у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 21 березня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник