Постанова

від 25.09.2024 по справі 712/10764/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 712/10764/21

провадження № 61-9215св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Релігійна організація «Релігійна Громада Святотроїцький кафедральний собор Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси», Релігійна організація «Релігійна Громада Свято-Миколаївської парафії Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, постановлену у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Релігійної організації «Релігійна Громада Святотроїцький кафедральний собор Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси» (далі - РО «Релігійна Громада Святотроїцький кафедральний собор Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси»), Релігійної організації «Релігійна Громада Свято-Миколаївської парафії Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси» (далі - РО «Релігійна Громада Свято-Миколаївської парафії Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси») про визнання дій протиправними, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про поновлення на роботі заявлені з пропуском строку звернення, за відсутності підстави для поновлення.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності заборгованості РО «Релігійна Громада Святотроїцький кафедральний собор Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси» перед позивачем із заробітної плати та інших грошових виплатах, а також відсутні докази на підтвердження позовних вимог до РО «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси», зокрема, розмір заробітної плати, розмір її заборгованості за спірний період, унаслідок чого є не підтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та інших грошових виплат.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то вона є похідною вимогою від позовних вимог про визнання дій протиправними, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому підстави для її задоволення також відсутні.

Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 квітня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь РО «Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси» витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Задовольняючи частково заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, враховуючи фактичний обсяг наданої правничої допомоги, кількість судових засідань, з врахуванням виконаної адвокатом роботи, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, критерієм реальності адвокатських витрат, а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значення справи для сторін, вважав за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з позивача на користь відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

У травні 2024 року ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 квітня 2024 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивача про стягнення добових витрат, 10 % від розміру боргу за ставкою Національного банку України за користування коштами, середнього заробітку за час затримки та моральної шкоди.

У червні 2024 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про звільнення його від сплати судового збору, так як він не має змоги сплатити судовий збір через скрутний матеріальний стан.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 рокувідмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до РО «Релігійна Громада Святотроїцький кафедральний собор Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси», РО «Релігійна Громада Свято-Миколаївської парафії Черкаської єпархії Української православної церкви (православної церкви України) м. Черкаси» про визнання дій протиправними, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди визнано неподаною та повернуто скаржнику на підставі частини третьої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з відповідним клопотанням, не надав доказів наявності чи відсутності реального доходу станом на момент звернення до суду з апеляційною скаргою, відомостей про наявність чи відсутність рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, що давали б змогу для задоволення клопотання.

Додані ОСОБА_1 до клопотання документи лише констатують факт, що він не перебуває на обліку в Державній службі зайнятості та про відрахування до Пенсійного фонду України грошових коштів для страхового стажу, тому ніяким чином не підтверджують наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Тому апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 не усунув недоліків, зазначених в ухвалі Черкаського апеляційного суду від 21 травня 2024 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати ухвалу Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ним були надані всі необхідні документи для підтвердження того, що він не має заробітної плати, стипендії, пенсії, іншого прибутку, зазначене підтверджує довідка Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 30 травня 2024 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, мав надати додатковий строк для усунення недоліків, оскільки такі висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 910/10939/22 (провадження № 12-53гс23) та постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 503/1904/16-ц (провадження № 61-16898св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2024 року представник РО «Релігійна Громада Свято-Миколаївської парафії Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Черкаси» - адвокат Тараненко М. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що суд, врахувавши майновий стан особи, може на підставі статті 136 ЦПК України відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Однак це є правом, а не обов`язком суду, навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Такий висновок міститься в ухвалі Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 567/1319/22 (провадження № 61-13775ск23). Просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У липні 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати положенням статті 356 ЦПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов, якщо зокрема, розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом, виходячи із конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, встановлено, що, звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 не сплачував судовий збір, виходячи із того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Частиною першою статті 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 квітня 2024 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивача про стягнення добових витрат, 10 % від розміру боргу за ставкою Національного банку України за користування коштами, середнього заробітку за час затримки виплати та відшкодування моральної шкоди, тому ОСОБА_1 має сплатити судовий збір у розмірі 17 025,00 грн.

Однак, визначаючи розмір сплати судового збору за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції неправильно зазначив те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначила, що «Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України».

Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу суду апеляційної інстанції на те, що під час залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху у зв`язку із несплатою судового збору судом апеляційної інстанції не врахував викладеного, тому неправильно визначив розмір судового збору, який підлягав сплаті.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у червні 2024 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про звільнення його від сплати судового збору, так як він не має змоги сплатити судовий збір через скрутний матеріальний стан.

Однак суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та повертаючи апеляційну скаргу, виходив із того, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з відповідним клопотанням, не надав доказів наявності чи відсутності реального доходу станом на момент звернення до суду з апеляційною скаргою, відомостей про наявність чи відсутність рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, що давали б змогу для задоволення клопотання.

Апеляційний суд вказав, що додані ОСОБА_1 до клопотання документи лише констатують факт, що він не перебуває на обліку в Державній службі зайнятості та про відрахування до Пенсійного фонду України грошових коштів для страхового стажу, тому ніяким чином не підтверджують наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Тому апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 не усунув недоліків зазначених в ухвалі Черкаського апеляційного суду від 21 травня 2024 року.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов`язком суду, який, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, що є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується клопотання.

Також у контексті цієї справи Верховний Суду вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»), заява № 4451/70, пункти 28-36 Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення від 04 грудня 1995 рок у справі «Беллет проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» («Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany»), заява № 42527/98, пункт 45 та рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» («Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania»), заява № 76943/11, пункти 84, 86).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» («Ashingdane v. the United Kingdom»), заява № 8225/78), пункт 96 рішення від 13 лютого 2001 року у справі «Кромбах проти Франції» («Krombach v. France»), заява № 29731 /96).

У справі «Беллет проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» («Miragall Escolano and оthers v. Spain»), заяви № № 38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98, 41509/98, пункт 51) та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» («Perez de Rada. Cavanilles v. Spain»), заява № 28090/95, пункт 45 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини у справі «Корня проти Республіки Молдова» («Cornea v. the Republic of Moldova»), заява № 22735/07, пункти 21-26, констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення від 18 лютого 1999 року у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» («Waite and Kennedy v. Germany»), заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення від 16 листопада 2006 року у справі «Цалкізіс проти Греції» («Tsalkitzis v. Greece»), заява № 11801/04, пункт 44).

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 503/1904/16-ц (провадження № 61-16898св18) Верховного Суд зазначив, що «…апеляційний суд, розглядаючи клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору та відмовляючи у його задоволенні повинен був діяти відповідно до вимог статті 121 ЦПК України 2004 року: продовжити строк на усунення недоліків, а не одразу повертати апеляційну скаргу заявникам, адже у останніх не було можливості усунути зазначені недоліки з урахуванням прийнятого в оскаржуваному рішенні відповідного процесуального рішення за клопотанням про звільнення від сплати судового збору».

Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції положень Закону України «Про судовий збір» призвело до безпідставного повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 , чим позбавило позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.

Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, враховуючи майновий стан і, як наслідок, передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд уважає, що оскаржувана ухвала Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та повернення апеляційної скарги заявникові не може вважатися законною й обґрунтованою, тому касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець