Рішення

від 16.09.2024 по справі 338/133/24

БОГОРОДЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/133/24

16 вересня 2024 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Битківського Л.М.

з участю секретаря Чорній К.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

відповідачки ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача Богородчанська державна нотаріальна контора, Богородчанська селищна рада, староста села Маркова Солотвинської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області Савчин Василь Дмитрович про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами,-

в с т а н о в и в:

25 січня 2024 року позивач ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до відповідачки у якому поставив питання про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.07.2023 року №789, що видане ОСОБА_3 на житловий будинок та господарські споруди за адресою АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 . Одночасно, позивач поставив вимогу про визнання за ним права власності на вказане нерухоме майно в цілому.

Заявлені вимоги ОСОБА_4 мотивував тим, що ОСОБА_3 , яка являється його рідною сестрою, на підставі недостовірних даних, які подала нотаріусу, безпідставно оформила спадкові права на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 після смерті їх батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Фактично,спірний житловийбудинок(за адресою АДРЕСА_1 ) був побудований у 1962-1963 роках їх батьками і до 1991 року належав до суспільної групи колгоспного двору. Станом на 1991 рік членами колгоспного двору були: голова двору ОСОБА_5 , 1937 р.н. (батько), ОСОБА_6 , 1944 р.н. (мати) та він - ОСОБА_4 .

Двоє його сестер - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вибули з членів колгоспного двору до 1991 року, а тому втратили своє право на частку у майні двору.

Натомість він (позивач) з домоволодіння не вибував, був зареєстрований у ньому на момент смерті матері та батька, а тому набув права власності на ціле домоволодіння, яке слід визнати за ним в цілому.

У поданому відзиві на позов ОСОБА_3 заявлені вимоги заперечила та вважає їх безпідставними. Зазначила, що житловий будинок, який є предметом спору, дійсно до 1991 року належав до суспільної групи господарств колгоспного двору. Головою двору був їх з позивачем батько ОСОБА_5 , а членами двору мати ОСОБА_6 та усі троє дітей. Згідно виписки з погосподарської книги №9 за 1986-1990 роки вона ( ОСОБА_3 ) вибула з господарства 21.06.1986 року, її сестра ОСОБА_9 31.01.1987 року. Позивач ОСОБА_5 у період з 1988 по грудень 1990 року проходив дійсну військову службу. Попри те, що після одруження вона та сестра формально були виписані з господарства, фактично, через відсутність власного житла, продовжували разом зі своїми чоловіками проживати у даному дворі, розпочавши будівництво своїх будинків. При цьому продовжували вести спільне господарство спільно обробляли присадибну ділянку, утримували худобу, вирощували та заготовляли корми, сільськогосподарську продукцію, тощо. За приписами ст.126 ЦК Української РСР, 1963 року, яким регулювадись на той час правовідносини, факт відсутності реєстрації у господарстві (колгоспному дворі) сам по собі не мав значення для вирішення питання про припинення участі у веденні господарського двору. Тому вважає, що станом на 15.04.1991 року статус члена колгоспного двору мали їх батьки, вона, сестра та брат (позивач). Частка кожного формально становила по 1/5. Згодом із батьківського господарства вибули усі діти, збудувавши власні житлові будинки, в тому числі і позивач. Ніхто за життя батьків не ставив питання про виділення майна колишнього колгоспного двору у строки, визначені законом. А тому правовий статус майна змінився і житловий будинок та домоволодіння в цілому перейшло у спільну сумісну власність батьків, які проживали у ньому до дня своєї смерті. Мати ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , склавши заповіт на її користь. Батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . З метою прийняття спадщини після смерті батька, вона подала до нотаріуса у строк визначений законом заяву про прийняття спадщини. Інші спадкоємці, зокрема позивач, заяви про прийняття спадщини після смерті матері та батька не подавали. Тому вимоги позивача просила відхилити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлений позов підтримала з викладених у заяві підстав. Вказала, що відповідачка, оформляючи свої спадкові права після смерті батька, отримала у сільській раді довідку, яка містила недостовірну інформацію про те, що житловий будинок не належав до колгоспного двору. Вказана довідка була подана відповідачкою до матеріалів спадкової справи і на цій підставі нотаріусом незаконно було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок. Просила позов задовольнити, свідоцтво про право власності, що видане на ім`я ОСОБА_3 скасувати, а право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 визнати за позивачем.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_10 в ході судового розгляду позовні вимоги заперечували з підстав, викладених у відзиві.

Староста села Маркова ОСОБА_11 , який був залучений з ініціативи позивача до розгляду справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суду пояснив, що відповідно до даних погосподарських книг, які вела Марківська сільська рада ним було встановлено, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 був збудований в 1962-1963 роках і до 1991 року належав до суспільної групи колгоспний двір. За даним обліку з даного житлового будинку в 1986 році вибула ОСОБА_12 , в 1987 році ОСОБА_13 , а в 1995 році ОСОБА_4 . Позивач вибув у господарство тещі по АДРЕСА_2 . Згодом, позивач у 2000-х роках змінив реєстрацію і прописався по АДРЕСА_3 у житловому будинку своєї тітки. Хоч в дійсності уже проживав у власному збудованому будинку поруч з батьківським. На старому садибному місці, де розташований спірний житловий будинок, фактично знаходиться три будинки батьківський, згодом побудований ОСОБА_8 та побудований житловий будинок ОСОБА_4 . З нумерацією будинків інколи виникала плутанина, оскільки батьківський був № НОМЕР_1 , будинок ОСОБА_14 . 96А, а збудований ОСОБА_4 облікувався то як № НОМЕР_2 , то як 96«а». Однак на всі три двори в сільській раді у погосподарських книгах велись як окремі особові рахунки. Позивач ОСОБА_4 дійсно за даними реєстру виборців, чомусь значиться зареєстрованим у будинку АДРЕСА_1 , хоч у погосподарських книгах відображений у власному господарстві. Тому його доводи, що він проживав з батьками в одному господарстві на день їх смерті є необгрунтованими. Фактично, з 1995 року по обліках сільської ради у батьківському будинку АДРЕСА_1 ніхто крім батьків позивача та відповідачки не був зареєстрований. Ввважає, що жодної неправомірної інформації у довідках, які видавав сторонам не вказував. Довідки, які видав за зверненням ОСОБА_3 про те, що мати ОСОБА_6 на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) була зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 з чоловіком ОСОБА_5 та про те, що батько ОСОБА_5 на момент смерті був зареєстрований у даному господарстві один вважає правильними і законними, які відповідають фактичним обставинам та даним обліку, який вівся сільською радою.

Богородчанська державна нотаріальна контора та Богородчанська селищна рада, які були залучені з ініціативи позивача до розгляду справи в якості третьої особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору подали суду заяви у яких просили суд розглянути справу без їх участі. Позиції з приводу предмету судового спору не висловили.

Допитана в судовому засідання як свідок ОСОБА_15 дружина позивача, пояснила, що в липні 2023 року, повернувшись із закордону, довідалась від працівників сільської ради про те, що ОСОБА_3 оформила документи на земельну ділянку під житловим будинком, який належав покійним батькам її чоловіка. Тоді звернулась у сільську раду і довідалась, що ОСОБА_3 оформила спадкові права на домоволодіння. Згодом, чоловік подав заяву про спадкування до нотаріуса, однак виявилось, що пропустив строк звернення. До одруження, тобто до 1995 року, чоловік ОСОБА_4 проживав разом з батьками в одному господарстві. Потім вони проживали у її батьків доки у 1999 році не перейшли проживати до своєї хати, яка побудована на земельній ділянці поруч з житловим будинком батьків чоловіка. Проживаючи поруч, продовжували вести спільне господарство, батько чоловіка протягом певного часу тримав свою худобу у їх стайні. За життя батьків чоловік не просив виділити йому належну йому частку у дворі, оскільки батьки виявляли намір залишити спадщину синові, тобто позивачу. Стосовно нумерації їх житлових будинків то ствердила, що батьківський будинок має номер 96, а їх з чоловіком будинок та житловий будинок сестри ОСОБА_14 з вини сільської ради числяться під однаковим номером 96 «а».

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_16 пояснила, що будинок батьків позивача та відповідача раніше належав до колгоспного двору. Позивач збудував власний будинок у якому проживав з часу завершення його будівництва. До цього сестра ОСОБА_17 , яка вийшла заміж у 1987 році пішла жити у свій будинок, який збудувала протягом кількох років після одруження. Відповідачка ОСОБА_18 побудувалась пізніше, до того разом з сім`єю проживала з батьками.

Допитана як свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що господарство батьків позивача та відповідача належало до колгоспного двору. Усі діти побудували свої житлові будинки. Спершу ОСОБА_20 , тоді ОСОБА_21 , а останньою ОСОБА_22 . Після того батьки проживали у власному будинку самі. Позивач жив поруч, практично на одному обійсті, між ними були нормальні стосунки. У період, коли мати захворіла, її доглядала та жила з нею ОСОБА_18 .

Допитана як свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні пояснила, що була свідком на сватанні позивача і батько позивача говорив, що жити син буде з ним. На момент одруження ОСОБА_21 відповідачка з сім`єю жила з батьками. Згодом усі побудували свої будинки і кожен жив окремо.

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_24 пояснив, що знайомий з позивачем з 1992 року, оскільки були співробітниками і періодично бував у нього в гостях. До 1995 року, до свого весілля позивач проживав разом з батьками. Згодом побудував свою хату поруч з батьківською.

Допитана як свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що є рідною сестрою позивача та відповідачки. Двір батьків дійсно належав свого часу до колгоспного двору. Першою в 1986 році вийшла заміж ОСОБА_22 , при цьому залишилась проживати разом з чоловіком у батьківському будинку. В 1987 році вона ( ОСОБА_20 ) вийшла заміж і батько виділив їй частину присадибної ділянки, де раніше була бабина хата, на якій вона побудувала свій житловий будинок. До того часу з чоловіком також проживала у батьків. В 1992 році перейшла до проживати у власний будинок, але через відсутність господарських споруд ще протягом шести років вели спільне з батьками господарство, утримували у батьківській стайні худобу, разом обробляли землю. Брат в 1988-1990 році перебував в армії, а повернувшись, також проживав з батьками. У 1995 році брат одружився і пішов з дружиною жити до батьків дружини. При цьому батько виділив йому за рахунок власної присадибної ділянки місце під будівництво власного будинку і брат у 1999 році перейшов жити до свого будинку. Сестра ОСОБА_22 найдовше залишалась проживати біля батьків (до 2010 року), оскільки тривалий час будувала свій будинок. Видавши у дочку заміж і залишивши їй новозбудований будинок, ОСОБА_18 повернулась проживати до батьків, які потребували догляду та допомоги. Позовні вимоги брата до сестри вважає безпідставними, оскільки за життя батько їй та братові виділив частину вітцівщини, вони обоє побудували свої господарства на землі, яка була виділена з батьківського двору. Сестра ОСОБА_22 доглядала батьків до смерті, мати склала на її користь заповіт. Батько розпорядження на випадок смерті не залишив, оскільки страждав глибоким старечим склерозом. Їй було відомо, що сестра звернулась до нотаріуса з приводу прийняття спадщини. Вона на спадкове майно не претендувала.

Допитаний як свідок ОСОБА_25 підтвердив пояснення ОСОБА_14 та додатково пояснив, що за батьками дружини доглядала, опікувалась, лікувала їх відповідачка. ОСОБА_3 з чоловіком найдовше жили з батьками поки побудували свою хату. В батьківській хаті ОСОБА_3 з чоловіком робили ремонти, міняли вікна, двері, утримували господарство. Позивач батькам не допомагав і тепер безпідставно претендує на це майно.

Допитана як свідок ОСОБА_26 суду пояснила, що покійна ОСОБА_6 була її сестрою. Подружжя ОСОБА_27 проживало разом з дочкою ОСОБА_22 . Син ОСОБА_4 після одруження жив у тещі, а згодом побудував свій будинок біля батьківського і жив у ньому.

Допитана як свідок ОСОБА_28 пояснила, що являється сестрою чоловіка відповідачки. Після одруження брата з відповідачкою вони близько 2 тижнів жили у її батьків, а потім вернулись до ОСОБА_22 батьків, де спільно проживали протягом багатьох років.

Допитаний як свідок ОСОБА_29 брат покійної ОСОБА_6 пояснив, що сестра з чоловіком за життя розділили своє господарство, виділивши землю під будівництво ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які поруч з батьківським побудували свої будинки в яких проживають. ОСОБА_18 з чоловіком практично увесь час проживала з батьками і вела з ними спільне господарство, доглядала їх у старості. На кілька років ОСОБА_18 , після закінчення будівництва власної хати в іншій частині села, перейшла туди жити, але згодом залишивши доньку у новій хаті, повернулась жити до батьків. За життя сестра розпорядилась щоб ОСОБА_22 залишилась у батьківській хаті.

Допитаний як свідок ОСОБА_30 чоловік відповідачки в судому засіданні пояснив, що одружився ІНФОРМАЦІЯ_4 з ОСОБА_31 ( ОСОБА_32 . Оскільки у батьків дружини уже проживала сестра ОСОБА_20 з чоловіком, то вирішили піти жити до його батьків. Але через два тижні повернулись у господарство ОСОБА_27 , де стали проживати разом три сім`ї та позивач. Відповідно спільно вели усе господарство. ОСОБА_33 дружини ОСОБА_20 разом з чоловіком першими звели власний будинок на території батьківської садиби і перейшли до нього проживати в 1992 році. Згодом, батько після одруження ОСОБА_21 в 1995 році, виділив за рахунок власної присадибної ділянки земельну ділянку під будівництво позивачу. В 1999 році позивач перейшов проживати до власного будинку. До того часу позивач мешкав у тещі. Він з дружиною з 1986 року продовжував проживати у батьківському будинку, там народилась їх з відповідачкою дочка, пішла звідти до школи, проживаючи там закінчила школу. У 2010 році вони з дружиною завершили будівництво власного будинку, куди поселилась їх дочка, яка вийшла заміж. В 2011 році коли народилась онука, вони з дружиною перейшли жити до нової хати, але продовжували доглядати за батьками, вели їх господарство. Останні три роки життя батьків дружина щоночі ночувала з ними в будинку. 13.09.2022 у матері дружини стався інсульт і після лікування вони забрали її до свого дому, оскільки батько був хворий на склероз. В жовтні 2023 року мати померла. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано. Питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року. Колгоспний двір це сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Судом встановлено, що станом на квітень 1991 року, домоволодіння по АДРЕСА_4 належало до колгоспного двору, членами якого були: ОСОБА_5 , 1937 р.н., голова господарства, ОСОБА_6 , 1944 р.н. дружина, дочка ОСОБА_12 , 1964 р.н., дочка ОСОБА_13 , 1967 р.н. та син ОСОБА_4 , 1970 р.н. При цьому суд констатує, що попри формальне зняття з реєстрації ОСОБА_12 в 1986 році та ОСОБА_13 в 1987 році за даними книг погосподарського обліку, вони фактично з господарства не вибували і продовжували вести спільне господарство з іншими членами колгоспного двору станом на квітень 1991 року.

Водночас, суд встановив, що усі троє дітей згодом фактично вибули з даного господарства. Зокрема, ОСОБА_14 в 1992 році, ОСОБА_4 в 1995 році та ОСОБА_3 в 2011 році. При цьому ніхто із них протягом багатьох років не заявив вимог про виділення їм частки майна колишнього колгоспного двору, в якому залишились проживати їх батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідно до п.п.г п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22.12.1995 року на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності.

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Встановлення чіткого трирічного строку на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору відповідає принципу правової визначеності, оскільки правовий статус цього майна не може зберігатись протягом невизначено довгого періоду, адже перешкоджатиме можливості реалізовувати свої права на володіння та розпорядження майном іншим суб`єктам.

Таким чином, єдиними членами колишнього колгоспного двору, які зберегли своє право на це майно залишались ОСОБА_5 та ОСОБА_6

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не заводилась.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_5 заведена державним нотаріусом Богородчанської державної нотаріальної контори Войташеком І.І. №75/2023 на підставі заяви ОСОБА_3 , яка зареєстрована 16.05.2023 року і з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» №164 від 28.02.2022 року подана у визначений законом строк.

ОСОБА_4 з заявою до нотаріальної контори з питань оформлення спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5 звернувся лише 17.10.2023 року, відтак строк на прийняття спадщини пропустив і у оформленні спадкових прав нотаріусом йому відмовлено.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

ОСОБА_4 заповіту за життя не склав, а тому спадкування було здійснено відповідно до закону. ОСОБА_3 , як дочка спадкодавця являється спадкоємцем першої черги, прийняла спадщину у порядку, визначеному ст.1269 ЦК України.

Підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.07.2023 року №789, що видане ОСОБА_3 на житловий будинок та господарські споруди за адресою АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 судом не встановлено.

Вимога ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на житловий будинок та господарські споруди за адресою АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд ,-

ухвалив:

У задоволенніпозову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 28.07.2023 року, що зареєстроване в реєстрі за №789 і видане ОСОБА_3 на житловий будинок та господарські споруди в АДРЕСА_1 , та про визнання за ОСОБА_4 права власності на вказаний житловий будинок з господарськими спорудами відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Суддя Битківський Л.М.