Ухвала

від 26.09.2024 по справі 280/6037/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РУХУ

26 вересня 2024 року Справа № 280/6037/24 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши клопотання Головного управління ДФС у Запорізькій області про залишення позовної заяви без розгляду, поданого в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Запорізької районної філії Запорізького обласного центру зайнятості про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Ухвалою від 24.06.2024 суд відкрив провадження у справі, призначив її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.

Ухвалою від 27.06.2024 суд роз`єднав позовні вимоги ОСОБА_1 ; виділено у самостійне провадження позовні вимоги у частині, у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо не нарахування та невиплати належних ОСОБА_1 : посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), додаткових видів грошового забезпечення (матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань), грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного, грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, компенсації за невикористані дні відпустки та премії, надбавок тощо в повному обсязі;

2) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити позивачці недоплачені суми грошового забезпечення в частині нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 26 повних років служби з урахуванням проведеного перерахунку грошового забезпечення за рішенням та висновками суду і раніше виплачених сум;

3) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 18 (вісімнадцять) днів невикористаної частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 27.09.2021 року;

4) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за період з 2011 року по 27.09.2021 рік та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;

5) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно впродовж всієї служби, без застосування часу, що минув з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення до дати підписання наказу про звільнення за цінами, відповідно до «Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» затверджених постановою КМУ від 16.03.2016 року № 178;

6) визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з чим зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області, нарахувати та виплатити позивачці вихідну допомогу відповідно до ч. 4, ст. 87 Закону № 889-УІІІ у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та ч. З, ст. 83 Закону № 889-УІІІ у розмірі середньої місячної заробітної плати, здійснивши обчислення вихідної допомоги відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 та вихідну допомогу передбачену ст. 44 КЗпП України, у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку внаслідок порушення власником, або уповноваженим ним органом законодавства про працю колективного та трудового договору, здійснивши обчислення вихідної допомоги відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100;

7) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити позивачці грошову компенсацію вартості не отриманого продовольчого забезпечення, з моменту виникнення права під час проходження служби за нормою харчування № 7 лікувально-профілактична затвердженою постановою КМУ Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (в редакції на час звільнення позивачки) від 29.03.2002 року № 426;

8) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати і виплатити недораховану та недоплачену суму грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, яка передбачена частиною 1 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням індексації грошового забезпечення та грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення; 9) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати і виплатити щомісячну грошову компенсацію у розмірі утриманих сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, право на яке набула позивачка під час проходження служби у розмірі фактично сплаченого податку на доходи фізичних осіб;

10) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області виплатити грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

11) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити, з урахуванням виплачених сум, грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки зазначених в наказі про звільнення №185-0 від 27.09.2021 р. та середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 27.09.2021 р.;

12) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період набуття права по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки;

13) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої вихідної грошової допомоги при звільненні, компенсацію за невикористані дні відпусток з 28.09.2021 року по день фактичної виплати заборгованості включно за весь час затримки;

14) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відпускні, премії") по день фактичної виплати заборгованості включно за весь час затримки;

15) визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні зі служби та зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити середній заробіток, обчислений з урахуванням коефіцієнта коригування заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні;

16) стягнути з Головного управління ДФС у Запорізькій області моральну шкоди в сумі 5 000,00 грн.

Адміністративній справі із зазначеними позовними вимогами присвоєно єдиний унікальний номер № 280/6037/24 та передано її на розгляд судді Запорізького окружного адміністративного суду Мінаєвій К.В. (протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.06.2024).

Ухвалою від 02.07.2024 суд прийняв до провадження адміністративну справу № 280/6037/24.

16.08.2024 до суду надійшло клопотання Головного управління ДФС у Запорізькій області про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№38340), обґрунтоване тим, що звернення особи до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено строками. Як видно з наказу ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о, позивача було повідомлено про суми нараховані та виплачені йому при звільненні. Разом з тим, з позовом ОСОБА_1 звернулася до суду фактично через два роки і дев`ять місяців з моменту звільнення та повідомлення їй про належні суми при звільненні.

Вирішуючи вказане клопотання відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За приписами частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Приписи абзацу першого частини другої статті 122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління ДФС у Запорізькій області виплатити грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд вказує наступне (пункт 10).

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, що встановлено статтею 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. (стаття 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (стаття 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Отже, позивач є публічним службовцем, однак позов у частині компенсації за належне для отримання жиле приміщення не стосується питань проходження публічної служби, а відноситься до спорів щодо соціальних гарантій військовослужбовців, а отже на цей спір поширюється шестимісячний строк звернення до суду.

Як вже зазначалось судом в ухвалі від 07.06.2024 у справі № 280/5296/24 (до роз`єднання позовних вимог), доказів більш пізнього ознайомлення позивача з наказом ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 №185-о «Про звільнення ОСОБА_1 », ніж він датований, матеріали позовної заяви не містять і у позові про таке не зазначено, відтак, наявні підстави вважати, що ОСОБА_1 була ознайомлена з означеним наказом саме 27.09.2021.

Тобто, після ознайомлення з наказом про звільнення позивач мала можливість протягом шестимісячного строку звернутися до суду з позовом про виплату компенсації за належне для отримання жиле приміщення (до 27.03.2022), проте до суду з відповідними позовними вимогами звернулася лише 04.06.2024 (засобами поштового зв`язку), тобто з пропуском встановленого частиною другою статті 122 КАС України строку звернення до суду. Разом з тим, у матеріалах позовної заяви позивач жодним чином не обґрунтовує заявлені позовні вимоги, а також не надає заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами до Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Щодо позовних вимог у частині виплати вихідної допомоги при звільненні (пункт 6) слід зазначити наступне.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, у якій зазначено, що структура заробітної плати, визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. На підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі Інструкція №114/8713).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713. Згідно з пунктом 3.8 Розділу 3 цієї Інструкції до них відносяться суми вихідної допомоги.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що вихідна допомога при звільненні зі служби за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». Відтак, на спірні правовідносини не поширюється положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України щодо безстрокового (у редакції на момент звільнення позивача зі служби) звернення за судовим захистом.

Отже, після ознайомлення з наказом про звільнення позивач мала можливість протягом місячного строку оскаржити у судовому порядку бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні (до 27.10.2021), проте до суду з відповідними позовними вимогами звернулася лише 04.06.2024 (засобами поштового зв`язку), тобто з пропуском встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України строку звернення до суду. Водночас, позивач не надає заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами до Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно впродовж всієї служби, а також грошової компенсації вартості не отриманого продовольчого забезпечення (пункти 5,7), суд зазначає про таке.

Суд вказує, що ухвалою від 07.06.2024 у справі № 280/5296/24 (до роз`єднання позовних вимог) суд залишав позовну заяву без руху, однією з підстав був пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про оскарження дій відповідача у частині нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно та продовольче забезпечення. Відтак, судом було запропоновано надати належним чином оформлену відповідно до статті 167 КАС України заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з зазначенням поважних підстав для поновлення строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами.

На виконання ухвали суду від 07.06.2024 отримано заяву про усунення недоліків (вх.№28548), у якій позивач не врахувала висновки суду та жодним чином не пояснила, з яких причин нею був пропущений строк звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно та продовольче забезпечення.

Так, суд у зазначеній ухвалі звернув увагу позивача на правову позицію Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, який у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 сформулював висновки, згідно яким спірні правовідносини, що виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким він не був забезпечений під час проходження військової служби за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 суд визначив правову природу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та строки її виплати. При визначені правової природи грошової компенсації за неотримане речове майно Суд зазначив, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Суд зауважує, що змістом розглядуваних спірних правовідносин (нарахування та виплату грошової компенсації не отримане речове майно та продовольчого забезпечення) є дотримання відповідачем права позивача на соціальні гарантії, а відтак є відносинами щодо проходження публічної служби під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення спеціальної норми, частини п`ятої статті 122 КАС України. Однак до суду позов направлено лише 04.06.2024 (засобами поштового зв`язку), тобто з порушенням місячного строку для звернення до суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами до Головного управління ДФС у Запорізькій області позивачем не надано, жодних поважних причин пропуску такого строку у позовній заяві не наведено.

Щодо позовних вимог про виплату середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, середнього заробітку з урахуванням коефіцієнта коригування заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні (пункти 4, 11, 15) слід зауважити наступне.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19), за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тож, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є за своєю правовою природою спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку, то до спірних правовідносин має бути застосований спеціальний процесуальний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України для спорів, пов`язаних зі звільненням з публічної служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, від 10 лютого 2022 року у справі № 300/3142/20, від 08 вересня 2022 року у справі № 320/2675/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 520/12661/19, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 та інших.

Однак до суду позов направлено лише 04.06.2024 (засобами поштового зв`язку), тобто з порушенням місячного строку для звернення до суду із зазначеними позовними вимогами. Заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами до Головного управління ДФС у Запорізькій області позивачем не надано, жодних поважних причин пропуску такого строку у позовній заяві не наведено.

Суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. При цьому, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою та доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем суду надано не було.

Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Слід звернути увагу позивача на те, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

За приписами частини третьої-четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За приписами частини тринадцятої статті 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Таким чином, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду із зазначеними вище позовними вимогами, у зв`язку з чим клопотання про залишення позовної заяви без розгляду підлягає частковому задоволенню, а з метою надання позивачу можливості та часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням причин пропуску строку та надання доказів на підтвердження цих обставин позовну заяву слід залишити без руху.

Щодо інших позовних вимог, заявлених у межах цієї справи, що стосуються грошового забезпечення позивача за час проходження нею служби, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Як свідчить зміст позовної заяви, предмет спору у цій справі зводиться до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення (та індексації як складової заробітної плати) за час проходження ОСОБА_1 служби в органах податкової міліції, яка у силу пункту 17 частини першої статті 4 КАС України є публічною службою. Отже, таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Суд наголошує на тому, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, яка діяла до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, як вже було зазначено, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено ряд змін до законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо строків звернення громадян до суду у трудових спорах, якими запроваджено строки звернення до суду у відповідних категоріях спорів, у тому числі й у спорах з приводу перерахунку і виплати всіх сум грошового забезпечення.

Так, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладено у наступній редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач звільнена зі служби 27.09.2021, тому на момент звільнення чинною була норма, яка не обмежує строк звернення до суду трьома місяцями з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Розгляд клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду здійснюється з урахуванням перебування судді Запорізького окружного адміністративного суду Мінаєвої К.В. у відпустці відповідно до довідки від 04.09.2024 за вих.№02-35/24/70.

Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Клопотання Головне управління ДФС у Запорізькій області про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити частково.

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, у спосіб подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строку звернення (з урахуванням висновків, зазначених у мотивувальній частині ухвали) до суду з доказами поважності причин пропуску такого строку, з визначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій щодо позовних вимог, за якими позивач просить:

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно впродовж всієї служби, без застосування часу, що минув з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення до дати підписання наказу про звільнення за цінами, відповідно до «Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» затверджених постановою КМУ від 16.03.2016 року № 178 (пункт 5);

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з чим зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області, нарахувати та виплатити позивачці вихідну допомогу відповідно до ч. 4, ст. 87 Закону № 889-УІІІ у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та ч. З, ст. 83 Закону № 889-УІІІ у розмірі середньої місячної заробітної плати, здійснивши обчислення вихідної допомоги відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 та вихідну допомогу передбачену ст. 44 КЗпП України, у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку внаслідок порушення власником, або уповноваженим ним органом законодавства про працю колективного та трудового договору, здійснивши обчислення вихідної допомоги відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 (пункт 6);

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити позивачці грошову компенсацію вартості не отриманого продовольчого забезпечення, з моменту виникнення права під час проходження служби за нормою харчування № 7 лікувально-профілактична затвердженою постановою КМУ Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (в редакції на час звільнення позивачки) від 29.03.2002 року № 426 (пункт 7);

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області виплатити грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (пункт 10);

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити, з урахуванням виплачених сум, грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки зазначених в наказі про звільнення №185-0 від 27.09.2021 р. та середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 27.09.2021 р. (пункт 11);

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні зі служби та зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити середній заробіток, обчислений з урахуванням коефіцієнта коригування заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні (пункт 15).

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у строк і спосіб, встановлений судом, зазначену частину позовних вимог буде залишено без розгляду.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя К.В.Мінаєва