Рішення

від 24.10.2024 по справі 280/6037/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року Справа № 280/6037/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі відповідач), у якій позивач, з урахуванням ухвали суду від 27.06.2024 про роз`єднання позовних вимог у справі № 280/5296/24 та ухвали суду від 14.10.2024 про залишення частини позовних вимог без розгляду, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо не нарахування та невиплати належних ОСОБА_1 : посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), додаткових видів грошового забезпечення (матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань), грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного, грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, компенсації за невикористані дні відпустки та премії, надбавок тощо в повному обсязі;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити позивачці недоплачені суми грошового забезпечення в частині нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 26 повних років служби з урахуванням проведеного перерахунку грошового забезпечення за рішенням та висновками суду і раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 18 (вісімнадцять) днів невикористаної частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 27.09.2021 року;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за період з 2011 року по 27.09.2021 рік та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати і виплатити недораховану та недоплачену суму грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, яка передбачена частиною 1 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням індексації грошового забезпечення та грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати і виплатити щомісячну грошову компенсацію у розмірі утриманих сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, право на яке набула позивачка під час проходження служби у розмірі фактично сплаченого податку на доходи фізичних осіб;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період набуття права по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої вихідної грошової допомоги при звільненні, компенсацію за невикористані дні відпусток з 28.09.2021 року по день фактичної виплати заборгованості включно за весь час затримки;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відпускні, премії") по день фактичної виплати заборгованості включно за весь час затримки;

- стягнути з Головного управління ДФС у Запорізькій області моральну шкоди в сумі 5 000,00 грн.

В обґрунтування зазначених позовних вимог позивач вказує, що при звільненні зі служби вона отримала не усі належні їй виплати, у зв`язку з чим має право на перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, виплату компенсації на невикористані дні відпустки, компенсації у розмірі утриманих сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, компенсації, втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої вихідної грошової допомоги при звільненні, компенсацію за невикористані дні відпусток, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.

23.07.2024 надійшов відзив на позовну заяву Головного управління ДФС у Запорізькій області, у якому зауважено, що з набранням чинності Законом № 1150 та початком діяльності БЕБ, ДФС, її територіальні органи та податкова міліція припинили виконання функцій органу виконавчої влади визначених постановою КМУ № 1200, і з 01.01.2022 штатний розпис служби не затверджується та відсутні штатні працівники. Головне управління ДФС у Запорізькій області бюджетна установа, яка фінансувалася виключно за рахунок Державного бюджету України, при цьому законами про бюджети України на 2022, 2023 та 2024 роки видатки на утримання ДФС та реалізацію заходів з реорганізації (ліквідації) ДФС не затверджені, в зв`язку з чим бюджетні асигнування відсутні та процес фінансово-господарської діяльності ГУ ДФС у Запорізькій області припинено. Голова та члени комісії з реорганізації не є посадовими особами ГУ ДФС у Запорізькій області і на сьогоднішній день не мають повноважень прирівнювати посади осіб начальницького та рядового складу працівників податкової міліції, комісія з реорганізації не є уповноваженим структурним підрозділом, на який Міністерствами та іншими органами влади покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для перерахунку пенсії документів. Зауважує, що згідно архівних особових рахунків встановлене місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складалось з: окладу за посадою старший оперуповноважений з ОВС 5500 грн, надбавка за звання майор податкової міліції 1340 грн, надбавки за вислугу років 40% 2736 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414 у розмірі 15% 825 грн. Згідно п.7 розділу І Порядку № 616 виплачувалась індексація грошового забезпечення відповідно до Постанови КМУ від 17.07.2003 № 1078. Також відповідно до п.168.5 ст.168 ПК України виплачувалась грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами рядового і начальницького складу податкової міліції у порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Також звертає увагу, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки остання має бути підтверджена належними та допустимими доказами. На сьогоднішній день комісія з реорганізації ГУ ДФС у Запорізькій області здійснює повноваження виключно щодо управління справами в частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідного органу виконавчої влади або територіального органу у відповідності до Порядку № 1074. Просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

31.07.2024 до суду надійшла заява позивача, , у якій остання вказує, що вважає за можливе скористатись правом не подавати відповідь на відзив та просить суд розглянути справу за наявними матеріалами, позов задовольнити у повному обсязі.

31.07.2024 судом також отримано іншу заяву позивача, у якій вона зазначає, що вона протягом тривалого часу намагається отримати від відповідача належні їй виплати грошового забезпечення, виплати при звільненні тощо. Зазначає, що відповідач здійснював дії та приймав рішення не на підставі закону України, а використовував свої повноваження не з метою сприяння особі, яка має право на виплати, пенсію, в реалізації такого права, чим заподіяв моральні страждання у вигляді розчарування, невизначеності, постійного намагання привести правовідносини з відповідачем в легітимне русло. Сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Враховуючи викладене та досить тривалий період порушення її прав, вважає, що належною компенсацією та відшкодуванням моральної шкоди позивачки, заподіяної відповідачем у вигляді моральних страждань, слід оцінити у сумі 5000,00 грн, яка підлягає стягненню у встановленому порядку з відповідача та не призведе до безпідставного збагачення позивача.

12.08.2024 до суду надійшло клопотання відповідача фактично про долучення доказів на виконання ухвали суду від 15.07.2024 про витребування доказів. Також зазначено, що при звільненні ОСОБА_1 згідно з п.10 постанови КМУ від 17.07.1992 № 193 було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний з 18 повних календарних років служби. Крім того, при звільненні ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за невикористані 30 діб чергової відпустки за 2017 рік, 05 діб чергової відпустки за 2018 рік, 35 діб чергової відпустки за 2020 рік, 27 діб чергової відпустки за 2021 рік.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 24.06.2024 суд відкрив провадження у справі № 280/5296/24, призначив її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.

Ухвалою від 27.06.2024 суд роз`єднав позовні вимоги ОСОБА_1 ; частину позовних вимог до Головного управління ДФС у Запорізькій області виділено у самостійне провадження.

Адміністративній справі із зазначеними позовними вимогами присвоєно єдиний унікальний номер № 280/6037/24 та передано її на розгляд судді Запорізького окружного адміністративного суду Мінаєвій К.В. (протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.06.2024).

Ухвалою від 02.07.2024 суд прийняв до провадження адміністративну справу № 280/6037/24.

Ухвалою від 15.07.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Запорізькій області про закриття провадження у справі.

Ухвалою від 15.07.2024 суд витребував у Головного управління ДФС у Запорізькій області докази по справі.

Ухвалою від 15.07.2024 суд запропонував ОСОБА_1 надати до суду обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди, заявленої до відшкодування.

Ухвалою від 25.09.2024 суд залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 та надав їй строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, у спосіб подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строку звернення (з урахуванням висновків, зазначених у мотивувальній частині ухвали) до суду з доказами поважності причин пропуску такого строку, з визначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій щодо частини позовних вимог.

Ухвалою від 14.10.2024 суд залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди у частині позовних вимог, вказаній у мотивувальній частині ухвали суду від 25.09.2024.

Ухвалою від 14.10.2024 суд продовжив розгляд справи №280/6037/24 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 проходила службу в органах податкової міліції з 13.12.2002 по 27.09.2021 (довідка ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 №257).

Наказом голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о ОСОБА_1 звільнена з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення (через скорочення штатів). Вислуга років на день звільнення складає: календарна 18 років 09 місяців 13 днів; у пільговому обчисленні 23 роки 10 місяців 24 дні. Підстава: попередження про наступне звільнення.

Відділу фінансово-бухгалтерського забезпечення наказано: 1. Згідно з п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 18 (вісімнадцяти) повних календарних років служби. 2. Забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 , а саме виплатити грошову компенсацію за невикористані 30 діб чергової відпустки за 2017 рік, 05 діб чергової відпустки за 2018 рік, 35 діб чергової відпустки за 2020 рік, 27 діб чергової відпустки за 2021 рік.

Не погоджуючись з відповідачем щодо проведенні усіх належних виплат при звільненні, позивач звернулася з відповідними позовними вимогами до адміністративного суду.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачці недоплачених сум грошового забезпечення в частині нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 26 повних років служби з урахуванням проведеного перерахунку грошового забезпечення за рішенням та висновками суду і раніше виплачених сум.

В обґрунтування зазначених позовних вимог зазначено, що у ОСОБА_1 існують підстави для зарахування до вислуги років для призначення пенсії часу її навчання в навчальному закладі в межах до п`яти років, із розрахунку - один рік за шість місяців, у зв`язку з чим вислуга років на день звільнення складає в календарному обчисленні більше 21 року та в пільговому обчисленні більше 26 років. Відтак, на день звільнення позивачки її вислуга років склала в календарному обчисленні складає більше 21 року та в пільговому обчисленні більше 26 років, але одноразову грошову допомогу при звільненні виплачено у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 14 років, а відповідно є підстави стверджувати, що відповідачем протиправно не враховано ще 7 повних років служби. Посилаючись на наявність у неї вислуги років на день звільнення більше 26 років, вона вказує на можливість зарахування календарної вислуги на пільгових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393. При цьому наявність вислуги у пільговому обчисленні більше 26 років позивач обґрунтовує наявністю підстав для зарахування до вислуги років для призначення пенсії часу її навчання в навчальному закладі в межах до п`яти років, із розрахунку - один рік за шість місяців.

Як встановлено судом, наказом голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о ОСОБА_1 , зокрема, пунктом 1, наказано відділу фінансово-бухгалтерського забезпечення згідно з п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 18 (вісімнадцяти) повних календарних років служби.

У зазначеному наказі також вказано, що вислуга років на день звільнення складає: календарна 18 років 09 місяців 13 днів; у пільговому обчисленні 23 роки 10 місяців 24 дні. Суд зауважує, що наказ Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о не скасовано у встановленому законом порядку, є чинним на момент розгляду справи.

Суд зауважує, що ухвалою від 27.06.2024 у справі № 280/5296/24 суд роз`єднав позовні вимоги ОСОБА_1 ; частину позовних вимог до Головного управління ДФС у Запорізькій області виділено у самостійне провадження, зокрема, адміністративній справі з відповідними позовними вимогами присвоєно єдиний унікальний номер № 280/6037/24. При цьому позовні вимоги щодо зарахування позивачу до вислуги років у пільговому обчисленні періоду навчання із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби були розглянуті у межах справи № 280/6038/24.

Зважаючи на те, що на момент розгляду справи до вислуги років позивача період навчання у пільговому обчисленні відповідачем не зарахований, вимоги щодо нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з розрахунку 26 років служби є передчасними та задоволенню не підлягають. Інші підстави для проведення перерахунку виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні позивачем не зазначено та судом не встановлено.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачці грошової компенсації за 18 (вісімнадцять) днів невикористаної частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 27.09.2021 року.

У позовній заяві позивач зазначає, що нормами, що регулюють порядок виплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, є стаття 83 КЗпП України, відповідно до якої, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Вказує, що відповідно до пункту 51 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно. За рішенням Міністра внутрішніх справ у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують подовженого відпочинку у зв`язку з особливо складними умовами служби.

Як зазначено у пункті 2.2 наказу Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о відділу фінансово-бухгалтерського забезпечення наказано забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 , а саме виплатити грошову компенсацію за невикористані 30 діб чергової відпустки за 2017 рік, 05 діб чергової відпустки за 2018 рік, 35 діб чергової відпустки за 2020 рік, 27 діб чергової відпустки за 2021 рік. Відповідно до грошового атестату № 151 таку компенсацію їй було виплачено.

Разом з тим, на переконання позивача, вона має вислугу більше 26 років, відтак на час звільнення мала право на 45 діб чергової відпустки. Враховуючи, що за 27 невикористаних днів щорічної відпустки компенсацію вона отримала, то залишається 18 днів невикористаної частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік, за які відповідач мав нарахувати та виплатити грошову компенсацію.

Водночас, як вже було судом встановлено, у позивача відсутня вислуга років, на якій вона наполягає. У наказі Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о визначено, що на день звільнення календарна вислуга ОСОБА_1 складає 18 років 09 місяців 13 днів; у пільговому обчисленні 23 роки 10 місяців 24 дні. Наказ є чинним на момент розгляду справи, рішення суду, яким була б визначена преюдиційність вислуги років позивача 26 років і більше, відсутнє.

З огляду на викладене, відсутні підстави і для розгляду питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, оскільки така компенсація була виплачена позивачу при звільненні, протиправності дій в обчисленні невикористаних днів відпустки судом не встановлено.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачці грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за період з 2011 року по 27.09.2021 рік та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Як зазначає позивач, пунктом 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» установлено, що до щорічної відпустки відноситься основна відпустка (стаття 6 цього Закону) та додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону) тощо. Перебуваючи на службі старшого уповноваженого з особливо важливих справ оперативно-технічного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами, ОСОБА_2 виконувала роботи, пов`язані з негативним впливом на здоров`я шкідливих виробничих факторів.

Відповідно до показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов`язаних з негативним впливом на здоров`я шкідливих виробничих факторів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України і Міністерства праці та соціальної політики України 31.12.97 N 383/55, з шкідливими виробничими факторами 1 ступеня, 3 класу умов та характеру праці передбачена максимальна тривалість додаткової відпустки терміном 11 днів. Разом з тим, відповідно до п.8 розділу 8 «Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку» затвердженого постановою КМУ № 1290 від 17.11.1997 року, позивачка має право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці до 7 календарних днів. Оскільки у період служби позивачкою такі відпустки не були використані, на її переконання, вона має право на їх грошову компенсацію у повному обсязі.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 була зайнята на роботах із шкідливими і важкими умовами праці або, що її посада передбачала здійснення робіт з такими умовами.

З послужного списку ОСОБА_1 встановлено, що у період служби з 2011 року по 27.09.2021 позивач займала наступні посади:

з 08.11.2010 до 05.07.2011 інспектор сектору діловодства та захисту інформації УПМ ДПА в Запорізькій області (наказ № 373-0 від 08.11.2010);

з 05.07.2011 до 03.02.2012 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно-технічного відділу УПМ ДПА в Запорізькій області (наказ 187-0 від 05.07.2011);

з 03.02.2012 до 14.01.2013 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу УПМ ДПА у Запорізькій області (наказ 5-о від 03.02.2012);

з 14.01.2013 до 10.06.2013 старший оперуповноважений з особливих справ 2-го відділу оперативно-технічного управління УПМ ДПС у Запорізькій області (наказ № 11-о від 11.01.2013);

з 11.06.2013 до 08.12.2014 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу оперативного управління Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (наказ 31-о від 12.06.2013);

з 08.12.2014 до 21.04.2016 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Запорізькій області (наказ № 51-о від 08.12.2014);

з 21.04.2016 до 13.07.2020 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Запорізькій області (наказ № 133-о від 21.04.2016) (у зв`язку з організаційно-статутними змінами);

з 13.07.2020 до 03.03.2021 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Запорізькій області (наказ № 74-о від 13.07.2020;

з 03.03.2021 до 27.09.2021 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Запорізькій області (наказ № 26-о від 03.03.2021).

У період проходження служби позивача були чинними Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36 (втратила чинність 03.08.2016) та постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461 (чинна на момент ухвалення рішення). Дослідивши Списки № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, передбачені зазначеними постановами, судом не встановлено, що посади позивача у період проходження нею служби у податковій міліції належали до таких Списків.

Відтак, підстави для надання додаткової відпустки у зв`язку з роботою із шкідливими та важкими умовами праці, а як наслідок і компенсації на невикористані дні такого виду відпустки, були відсутні.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату недорахованої та недоплаченої суми грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, яка передбачена частиною 1 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням індексації грошового забезпечення та грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення.

Як вже зазначалось, відповідно до грошового атестату ОСОБА_1 № 151 нею було отримано грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2017-2018 роки, 2020-2021 роки. Протиправності дій в обчисленні невикористаних днів відпустки судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Суд зазначає, що аналогічні положення містить абзац третій пункту Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (у редакції на момент звільнення позивача зі служби), яким встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пунктів 7, 9 грошового атестату ОСОБА_1 № 151 їй нараховано виплату за скороченням штатів 93609,00 грн згідно абз.3 а.10 постанови КМУ від 17.07.1992 № 393, а також компенсацію податку з доходів фізичних осіб 24409,41 грн. Крім того, відповідно до інформації, зазначеній у додатку до клопотання відповідача за вх.№37462 від 12.08.2024, у період служби позивача їй нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. Жодних обґрунтувань щодо неправильного обчислення компенсації податку з доходів фізичних осіб та ненарахування індексації грошового забезпечення в обґрунтування розглядуваних позовних вимог позивачем не наведено. Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні таких вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату щомісячної грошової компенсації у розмірі утриманих сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, право на яке набула позивачка під час проходження служби у розмірі фактично сплаченого податку на доходи фізичних осіб.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 9 грошового атестату ОСОБА_1 № 151 їй нараховано компенсацію податку з доходів фізичних осіб 24409,41 грн. Позивач зазначає про здійснення компенсації не за весь період служби та відсутність такої у грошовому забезпеченні при звільненні, проте у матеріалах справи відсутні докази неправильного нарахування та виплати такої компенсації. З огляду на факт виплати позивачу компенсації податку з доходів фізичних осіб при звільненні, суд вважає позовні вимоги у цій частині необґрунтованими, у зв`язку з чим відмовляє у їх задоволенні.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період набуття права по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки, а також про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої вихідної грошової допомоги при звільненні, компенсацію за невикористані дні відпусток з 28.09.2021 року по день фактичної виплати заборгованості включно за весь час затримки, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відпускні, премії) по день фактичної виплати заборгованості включно за весь час затримки.

Стаття 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а.

Отже, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

При цьому, слід враховувати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями зазначеного Закону компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Суд зауважує, що ухвалою від 27.06.2024 у справі № 280/5296/24 суд роз`єднав позовні вимоги, та відповідні вимоги щодо обчислення (нарахування та виплати конкретних сум) індексації та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, вихідної грошової допомоги при звільненні, грошового забезпечення розглянуті судом у вказаній справі.

Разом з тим, оскільки нарахування та виплата суми грошових доходів є первинною подією щодо компенсації втрати частини доходів, яка нараховується та виплачується не раніше нарахування та виплати основної суми грошових доходів, а позивачу не був виплачений дохід у вигляді перерахованої індексації, вихідної грошової допомоги при звільненні, грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні відпусток, при цьому судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, суд доходить висновку, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати є передчасними та задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення з Головного управління ДФС у Запорізькій області моральну шкоди в сумі 5 000,00 грн позивач зазначила, що очевидний характер протиправності бездіяльності відповідача, тривалий характер порушення свідчить про безумовну наявність факту душевних переживань у позивача, а отже і заподіяння їй моральної шкоди внаслідок порушення відповідачем її прав.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

По своїй суті, зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Суд зазначає, що завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

При цьому гроші (розмір моральної шкоди) виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (такі висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду.

Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Зазначаючи про душевні переживання, позивач не обґрунтувала належним чином взаємозв`язок цих фактів із незаконними діями відповідача.

Отже, у межах спірних правовідносин матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, а також підтвердження причинного зв`язку між протиправними діями відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, а тому вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

VII. Розподіл судових витрат.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями2,5,72,77,139,241,243-246,255,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач- ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач Головне управління ДФС у Запорізькій області, місцезнаходження: пр. Соборний, буд.166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 39396146.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 24.10.2024.

Суддя К.В. Мінаєва