Рішення

від 26.09.2024 по справі 139/864/23

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/864/23

Провадження № 2/139/329/23

РІШЕННЯ

іменем України

26 вересня 2024 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючого - судді Тучинської Н.В.

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

секретаря судових засідань Хонькович Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Муровані Курилівці справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення порядку участі у їх вихованні,

у с т а н о в и в:

Від позивача через доставку «Нова пошта» 25 грудня 2023 року до суду надійшла вказана позовна заява.

У позовній заяві ставиться вимога до відповідача як до колишньої дружини про визначення порядку та способу його участі у вихованні та спілкуванні зі спільними малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Підставою для позову названо: факт перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем та народження у шлюбі двох синів; факти припинення шлюбу за судовим рішенням та стягнення аліментів з позивача на користь відповідача на утримання дітей; обставину, що після припинення шлюбу відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми; обставину, що з кінця березня 2022 року відповідач заблокувала телефони дітей і позивач до серпня 2023 року навіть не знав про місце їх перебування.

Ухвалою від 28 грудня 2023 року (а.с 28) позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк у десять днів для усунення недоліків.

11 січня 2024 року через доставку «Нова пошта» судом отримано заяву позивача про усунення недоліків (а.с. 33-34) з оновленим текстом позовної заяви (а.с. 35-42).

Відповідно до отриманої 15 січня 2024 року на підставі ч. 6 ст. 187 ЦПК України інформації, відповідач має зареєстрованим місцем проживання АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 15 січня 2024 року (а.с. 55-56) відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче провадження.

29 січня 2024 року від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 73-78) в якому зазначено, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали позивачу скористатися свої правом на спілкування з дітьми у спосіб, визначений йому опікунською радою при виконкомі Обухівської сільської ради 28 листопада 2017 року не існує, так само як і доказів щодо перешкод у спілкуванні з дітьми відповідачем. Крім того, позивач постійно проживає в Республіці Польща, і саме цей факт є причиною, що позивач не бачиться, не проводить час та не бере участі у вихованні дітей.

Ухвалою суду від 30 січня 2024 року (а.с. 92-93) до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

08 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 101-106) в якій значиться, що твердження і міркування відповідачки у відзиві є видуманими, необґрунтованими та такими, що не стосуються предмету спору. Насправді відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми таким чином: 1) домашнє насильство та конфлікти, як підстава на вчинення психологічного насилля над дітьми, що проявляється в обмеженні дітей у висловлюванні свої думок, страхів та переживань батькові під погрозою заборони у спілкуванні з батьком; 2) нав`язування дітям своєї та своїх родичів думки та способу мислення; 3) встановлення відповідачкою в односторонньому порядку режиму участі кожного з батьків у вихованні дітей; 4) блокування телефонів дітей, зміна їх мобільних номерів, заборона користування телефонами, забирання їх у дітей; 5) не знаходження компромісу щодо спільного відпочинку батька з дітьми за кордоном, тощо. Щодо твердження про самоусунення від конання батьківських обов`язків після виїзду на проживання за кордон, зазначає, що воно спростовується регулярною сплатою аліментів, участю в додаткових витратах на дітей, забезпеченням спільного з дітьми відпочинку, його ініціативою після початку війни в Україні переїхати і дітям, і відповідачу до Польщі, його інтересом до шкільного життя дітей.

22 лютого 2024 року від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 125-130), в якому відповідач, зокрема, повідомляє, що позивач у відповіді на відзив не зазначає жодного аргументованого заперечення чи пояснення щодо викладеного у відзиві, а надає відомості, копії документів, фото- та відеодокази, які не несуть жодної інформації щодо предмету доказування та не стосуються справи.

28 лютого 2024 року від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про призначення експертизи (а.с. 139-141).

Ухвалою суду від 29 лютого 2024 року (а.с. 170-174) призначено судово-психологічну експертизу та зупинено провадження у справі до отримання експертного висновку.

22 серпня 2024 року до Мурованокуриловецького районного суду надійшла інформація виконувача обов`язки завідувача Вінницького відділення КНДІСЕ за № 3605/1273-4-24/21 від 13.08.2024 про залишення ухвали без виконання (а.с. 207), оскільки позивач не оплатив у встановлені експертом строки вартість експертизи та не надав додаткові матеріали, необхідні для проведення експертизи.

Ухвалою суду від 22 серпня 2024 року (а.с. 209) поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду 10 вересня 2024 року підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляді справи по суті (а.с. 216).

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити, суду пояснив: Він 14.07.2012 зареєстрував шлюб із відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_7 . У 2017 році ухвалено рішення суду про розірвання шлюбу. На користь відповідача рішенням ОСОБА_8 районного суду з нього стягнено аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які сплачуються регулярно. На даний час діти проживають з відповідачем у с. Обухів. Із 07.09.2019 він перебуває у шлюбі із ОСОБА_9 , має з нею спільну дочку. Після розірвання шлюбу відповідач почала чинити перешкоди у спілкуванні з дітьми, зокрема, заперечувала щодо проведення часу з дітьми, фактичній участі у їх вихованні тощо. З метою врегулювання спору він звернувся до Обухівської сільської ради із заявою, щодо усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей та визначення порядку участі у їх вихованні. Протоколом засідання опікунської ради при виконкомі Обухівської сільською ради йому та відповідачу були дані певні рекомендації. Він не вважає такі рекомендації рішенням, яке підлягає виконанню. В той же час, їх з відповідачем стосунки щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми налагодилися, і він мав можливість, в тому числі, забирати їх до себе в с. Морозівку, відпочивати з ними. Так, уже після укладення повторного шлюбу, він з теперішньою дружиною і своїми синами від першого шлюбу їздили разом відпочивати на море в м. Одеса, в Карпати. У січні 2020 року він виїхав на роботу і постійне проживання до Республіки Польща. Спільно з відповідачем у жовтні 2021 року вони придбали для синів мобільні телефони і він мав можливість з-за кордону вільно спілкуватися з дітьми. Після початку війни в України, він забрав дітей разом з їх матір`ю до Польщі та діти деякий час проживали з ним. В березні 2022 року відповідач, без його дозволу забрала дітей зі школи до свого місця проживання, заблокувала його в своїх засобах зв`язку, чим створила перешкоди у спілкуванні батька з дітьми. Протягом тривалого часу, аж до серпня 2023 року, він не знав нових номерів телефонів дітей і не мав змоги спілкуватись з ними. У серпні 2023 року він звертався до відповідача з проханням відпустити дітей на відпочинок за кордон, вона погодилась, але на своїх умовах щоб дітей забрав батько, а не його дружина. Відповідач намагається нав`язати йому участь у вихованні і спілкуванні з дітьми на своїх умовах, без врахування інтересів дітей, створює перешкоди спілкуванню батька з дітьми, шляхом обмеження їх спілкування.

На запитання суду позивач заявив, що наразі він спілкується з дітьми без обмежень, але від 31 травня до 01 вересня цього року не телефонував до них, бо хотів перевірити поведінку дітей щодо нього.

Відповідач позовні вимоги не визнала і просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції ОСОБА_2 суду пояснила: Вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із позивачем і має з ним двох спільних малолітніх синів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Згідно рішення Мурованокуриловецького районного суду на її користь з позивача стягнуто аліменти на дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , він офіційно працевлаштований у Республіці Польща, але аліменти платить у мінімальному розмірі, встановленому законодавством України. Наразі вона порушила питання про визнання та виконання рішення українського суду на території Республіки Польща. Опікунською радою при виконкомі Обухівської сільської ради у 2017 році позивачу визначено та рекомендовано порядок участі у вихованні дітей. У більшій мірі таке рішення виконував батько позивача (уже покійний). Але позивач також мав необмежений доступ до спілкування з дітьми, в тому числі і після того, як виїхав до Польщі. На початку повномасштабного вторгнення росії на територію України позивач запропонував разом з дітьми переїхати до Польщі. Там також працювала її мати, а тому вона пристала на пропозицію ОСОБА_1 . У Польщі діти проживали разом з позивачем, він не повідомляв їй адресу їх проживання, адресу школи, до якої вони ходили. Таким чином, вона три тижні не мала можливості бачити і спілкуватися з дітьми. Потім ОСОБА_1 у Польщі розпочав судовий процес про позбавлення її батьківських прав щодо дітей. За допомогою небайдужої пані та поліції, вона знайшла дітей у польській школі і, оскільки військова ситуація в Україні стабілізувалася, 20 травня 2022 року повернулася з дітьми до свого постійного місця проживання в с. Обухів. З того часу вона дійсно заблокувала для позивача всі свої контакти, але він мав контакти дітей. Жодних перешкод у спілкуванні дітей з позивачем вона ніколи не чинила, а, навпаки, нагадує дітям про необхідність спілкування з ним. Насправді і сам ОСОБА_1 не намагається спілкуватися з дітьми: після переписки 31 травня цього року, наступного разу він подзвонив до синів 01 вересня після того, як ті привітали його з днем народження. Вона не заперечує проти відпочинку дітей з батьком за кордоном, але не може допустити, щоб їх забирала і перевозила його теперішня дружина, оскільки нічого не знає про надійність і стабільність їх стосунків.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області ОСОБА_10 (повноваження на а.с. 142-143, 144) в судове засідання не з`явилася. На електронну адресу суду ОСОБА_10 направила заяву про розгляд справи за її відсутності та про підтримання висновку служби у справах дітей Мурованокуриловецької селищної ради щодо порядку участі батька у вихованні малолітніх синів, затверджений рішенням виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради від 29 лютого 2024 року (а.с. 219).

Відповідно до згаданого вище рішення виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 32 від 29 лютого 2024 року (а.с. 145), ним затверджено висновок служби у справах дітей (а.с. 146-148) про встановлення порядку побачень ОСОБА_1 зі своїми синами. Так, після збору та вивчення пакету документів, перевірки матеріально-побутових умов матері малолітніх дітей, з урахуванням обставини, що ОСОБА_1 не виконує графік спілкування з дітьми через постійне проживання у Республіці Польща, а також прихильність дітей щодо кожного з батьків, Службою у справах дітей зроблено висновок, що з метою забезпечення виховання дітей у сім`ї, забезпечення гармонійного, фізичного, психологічного розвитку їх особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості доцільним буде встановити порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітніх синів у наступний спосіб: необмежене спілкування з дітьми засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку, з урахуванням навчального процесу та режиму дня дітей; кожні перші та треті вихідні місяця (з 18 години п`ятниці до 15 години неділі безперервно) забирати дітей для проведення спільного часу з батьком, без присутності матері дітей поза межами місця проживання дітей, але на території України; на час канікул половину їх тривалості (визначених згідно календарного плану навчання на відповідний рік), можливість спільного відпочинку та оздоровлення батька з дітьми за місцем проживання батька на території України або в громадських місцях культурно-розважального характеру, місць прогулянок без обов`язкової присутності матері, із завчасним (не пізніше ніж за сім днів до дати) попередженням матері; проведення спільного часу, без присутності матері за місцем проживання батька на території України або в інших громадських місцях культурно-розважального характеру без обмежень місць проведення: у дні родинних та релігійних свят протягом доби або наступного дня, за попередньою (але не пізніше ніж за сім днів з дати такого проведення часу) домовленістю між батьками.

Крім того, судом було досліджено письмові докази, подані сторонами. На запитання суду про необхідність дослідження шляхом відтворення доказу у вигляді відеозаписів розмов з дітьми його та теперішнього чоловіка відповідача (а.с. 138), позивач відмовився від дослідження такого доказу, заявивши, що у справі обставини, які може довести такий доказ, підтверджуються іншими уже дослідженими судом доказами.

Розглянувши справу у відкритому судовому засіданні, на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх доказів, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, виходячи з такого:

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частини 2 і 3 ст. 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Із 14 червня 2012 року до 04 квітня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_11 перебували у зареєстрованому шлюбу (а.с. 17-18) і мають спільних малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16).

Після укладення 27 липня 2017 року повторного шлюбу ОСОБА_11 має прізвище ОСОБА_12 (а.с. 89).

Спільні діти сторін проживають з матір`ю - відповідачем ОСОБА_2 . Цей факт, зокрема, стверджується: актом перевірки матеріально-побутових умов від 07 лютого 2024 року (а.с. 151), характеристикою старости Обухівського старостинського округу № 01-14/72 від 07.02.2024 (а.с. 152), актом оцінки потреб сім`ї/особи КЗ «ЦНСП Мурованокуриловецької селищної ради» (а.с. 155-160).

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 27 червня 2017 року, яке набрало законної сили 08 липня 2017 року (а.с. 19-21), з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_11 стягнуто аліменти на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше встановленого законодавством мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи із 20 червня 2017 року до їх повноліття. Відповідно до інформації що міститься в довідках Мурованокуриловецького відділу ДВС № 14 від 16.11.2023 (а.с. 22) та № 1150 від 20.02.2024 (а.с. 131), ОСОБА_1 сплачує аліменти у мінімальному розмірі, встановленому законодавством України, і заборгованості зі сплати аліментів не має.

Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 153 СК України встановлено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України встановлено порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини. Так, питання виховання дитини вирішується батьками спільно (ч. 1 ст. 157 СК України); той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК України); той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. 3 ст. 157 СК України); батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини (ч. 4 ст. 157 СК України).

З наданих сторонами доказів та пояснень сторін в судовому засіданні вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не завжди досягалася згода з приводу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, внаслідок чого між сторонами виникають непорозуміння, що призвело до звернення позивача з цього приводу спочатку до органу опіки та піклування за місцем проживання дітей, а потім - до суду.

Так, за зверненням ОСОБА_1 опікунська рада при виконкомі Обухівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області 28 листопада 2017 року вирішила рекомендувати ОСОБА_1 забирати дітей з п`ятниці до неділі два рази на місяць через тиждень з ночівлями; під час літніх канікул на період відпустки брати дітей за згодою матері до себе в с. Морозівка; святкувати дні народження дітей в будинку матері разом з батьком; в період хвороби безперешкодно відвідувати дітей за місцем їх фактичного проживання (а.с. 23-24). Цим же рішенням ОСОБА_2 було рекомендовано повідомляти ОСОБА_1 про зміну місця проживання їх дітей.

За приписами ч. 2 ст. 158 СК України рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Суд не погоджується з позицією позивача про те, що Протокол засідання опікунської ради від 28.11.2017 не є рішення органу опіки та піклування в розумінні ст. 158 СК України. Так, рішення опікунської ради при виконкомі Обухівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 28 листопада 2017 року, нехай і оформлене у вигляді Протоколу, містить підстави для його прийняття (заява ОСОБА_1 ), дослідження та вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дітей, інших обставин, що мають істотне значення, а також формулювання самого рішення за результатами розгляду відповідної заяви.

Одночасно, суд зауважує, що рішення опікунської ради при виконкомі Обухівської сільської ради від 28 листопада 2017 року не оцінюється як доказ для доведення виконання чи невиконання сторонами такого рішення, а виключно як доказ того, що між сторонами відсутня згода щодо участі батька у спілкуванні та вихованні спільних дітей.

Крім того, наразі рішення опікунської ради при виконкомі Обухівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 28 листопада 2017 року є неактуальним, оскільки, діти подорослішали на сім років, батьки дітей мають повторні шлюби, а позивач з 2020 (за його словами у судовому засіданні) чи з 2021 (з інформації ДПС від 09.11.2023 (а.с. 82-83)) року постійно проживає та працює на території Республіки Польща.

Частиною 3 ст. 19 СК України встановлено, що звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Відповідач ОСОБА_2 наполягає на тому, що вона не чинить ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з їх спільними дітьми.

Позивач на запитання відповідача у суді заявив, що перешкоди у його спілкуванні з дітьми чиняться нею шляхом відсутності згоди на вивезення дітей на відпочинок до Польщі його теперішньою дружиною.

Суд не погоджується з такою позицією позивача.

По-перше, названа ним обставина може свідчити про відсутність домовленості (згоди) щодо участі батька у спілкуванні та вихованні спільних дітей, а не у чиненні перешкод.

По-друге, всі названі у відповіді на відзив (а.с. 102-106) перешкоди є надуманими зі сторони позивача, оскільки вони спростовуються актом перевірки матеріально-побутових умов сім`ї відповідача від 07.02.2024 (а.с. 151), характеристиками на відповідача та дітей сторін (а.с. 152, 153, 154), актом оцінки потреб сім`ї (а.с. 155-160) та висновком потреб сім`ї (а.с. 161-162), а також поясненнями в судовому засіданні самого позивача про те, що він вільно спілкується з дітьми в телефонному режимі, а відсутність спілкування з дітьми з 31 травня до 01 вересня 2024 року то його власна воля.

По-третє, сама по собі наявність неприязних відносин між сторонами чи відсутність спілкування між ними не є доказом, що відповідач створює перешкоди позивачу у питаннях, пов`язаних з вихованням дітей. Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 711/8611/20.

З урахуванням наведених вище обставин, встановлених судом, відсутні підстави вважати, що відповідач чинить позивачу будь-які перешкоди у спілкуванні з його синами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не заявляв вимоги про усунення перешкод у вихованні дітей чи спілкуванні з ними. У позові заявлено вимогу про визначення порядку та способу його участі у вихованні та спілкуванні зі спільними з відповідачем дітьми. Така вимога відповідає положенням ч. 2 ст. 159 СК України, у якій зафіксовано, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Згідно зі статтями 11, 15 Закону Україну «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У п. 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відтак, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахуванням кожних конкретних обставин справи.

Як уже зазначалося вище, ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на виховання обома батьками.

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і ч. 4 ст. 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Відповідно до частин 4 і 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Положення ч. 6 ст. 19 СК України містять право суду не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування (а.с. 146-148), затвердженого рішенням виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 32 від 29 лютого 2024 року (а.с. 145), після збору та вивчення пакету документів, перевірки матеріально-побутових умов матері малолітніх дітей, з урахуванням обставини, що ОСОБА_1 не виконує графік спілкування з дітьми через постійне проживання у Республіці Польща, а також прихильність дітей щодо кожного з батьків, Службою у справах дітей зроблено висновок, що з метою забезпечення виховання дітей у сім`ї, забезпечення гармонійного, фізичного, психологічного розвитку їх особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості доцільним буде встановити порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітніх синів у наступний спосіб: необмежене спілкування з дітьми засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку, з урахуванням навчального процесу та режиму дня дітей; кожні перші та треті вихідні місяця (з 18 години п`ятниці до 15 години неділі безперервно) забирати дітей для проведення спільного часу з батьком, без присутності матері дітей поза межами місця проживання дітей, але на території України; на час канікул половину їх тривалості (визначених згідно календарного плану навчання на відповідний рік), можливість спільного відпочинку та оздоровлення батька з дітьми за місцем проживання батька на території України або в громадських місцях культурно-розважального характеру, місць прогулянок без обов`язкової присутності матері, із завчасним (не пізніше ніж за сім днів до дати) попередженням матері; проведення спільного часу, без присутності матері за місцем проживання батька на території України або в інших громадських місцях культурно-розважального характеру без обмежень місць проведення: у дні родинних та релігійних свят протягом доби або наступного дня, за попередньою (але не пізніше ніж за сім днів з дати такого проведення часу) домовленістю між батьками.

Доказів на підтвердження того, що такий графік спілкування батька з дітьми буде суперечити інтересам дітей сторонами не надано. Таких обставин судом не встановлено.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (абзац 3 ч. 2 ст. 159 СК України).

Позивач, який є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проявляє любов та турботу про синів, цікавиться їх навчанням та поділяє їх захоплення, бажає спілкуватися із дітьми, приймає участь в утриманні дітей. Позивач наразі постійно працює та проживає в Республіці Польща. Доказів про наявність у позивача власного чи орендованого житла на території Республіки Польща чи в Україні суду не надано. Позивач не надав суду будь-яких доказів про наявність у нього в Польщі стабільних і достатніх доходів.

Відповідно до характеристик дітей ОСОБА_13 і ОСОБА_14 (а.с. 153, 154), вони відвідують ліцей с. Обухів Мурованокуриловецької селищної ради, мають навчальні досягнення високого та достатнього рівня, систематично і старанно готуються до уроків, виконують творчі завдання, вони комунікативні, володіють навичками самообслуговування, мають гарні стосунки з однолітками. Діти проживають зі своєю матір`ю, її чоловіком та молодшою сестричкою, для них створені гарні умови для проживання та навчання, розвитку і гри (а.с. 151, 155-162).

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Визначаючи конкретний порядок участі позивача у вихованні дитини, суд враховує те, що форми й методи виховання дитини не повинні суперечити Конституції України (стаття 52), Конвенції про права дитини від 2 листопада 1989 року (статті 8, 12, 16, 19, 28, 31, 32, 34, 36, 37), Декларації прав дитини, Закону України «Про охорону дитинства» та приймає до уваги те, що позивач бажає брати участь у вихованні та спілкуванні із синами, і таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дітей.

Встановлюючи порядок побачень батька з дітьми, суд враховує інтереси дітей, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне, стабільне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїми синами, відсутність згоди сторін самостійно визначити порядок участі батька у житті дітей, відсутність підтверджених належними та достатніми доказами обставин, які б могли бути підставою для обмеження права батька на спілкування з дітьми, обставину, що діти сторін і раніше проводили час із батьком поза межами свого постійного місця проживання (за місцем реєстрації позивача, на морі, в горах і т.п.), а також висновок органу опіки та піклування, а тому дійшов висновку про можливість визначення порядку періодичних тимчасових побачень ОСОБА_1 з дітьми, оскільки право батька на спілкування з дітьми є його незаперечним правом, а спілкування малолітніх дітей з батьком відповідає їхнім інтересам.

У цій справі суд вважає правильним визначити спілкування ОСОБА_1 із його малолітніми синами саме у спосіб, запропонований органом опіки та піклування.

Крім того, суд вважає, що з огляду на вік дітей, щодо яких вирішується питання (незабаром 10 і 12 років), на стан їх розвитку (у школі мають високі досягнення з навчання, відзначені грамотами), з врахуванням обставини, що діти обізнані (зі слів ОСОБА_2 ) про порушене ОСОБА_1 у суді питання, сторонам слід у кожному випадку враховувати бажання дітей саме в той час, день чи період зустрічатися і проводити час з батьком.

У судовому засіданні на запитання позивача відповідач заявила, що вона не заперечує, аби її з ОСОБА_1 діти виїжджали з ним за межі України, але вона не може надати беззаперечної згоди, щоб такий обов`язок (вивозити з України і ввозити в Україну) було покладено на сторонню особу.

Суд, вирішуючи позовну вимогу про надання можливості ОСОБА_15 (дружина позивача) на супровід дітей при перетині ними кордону України, враховує, що вона не є стороною у справі, предмет позову не стосується її прав, обов`язків чи законних інтересів, а тому суд не вправі вирішувати в межах цього провадження питання про її права та обов`язки, надавати їй будь-які повноваження і тому подібне.

За таких обставин суд вважає за правильне надати позивачу можливість проводити ОСОБА_1 час із дітьми і за межами України, але кожного разу за згоди ОСОБА_2 .

Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача у визначені в рішенні суду дні та час надавати дітей і не чинити перешкод у спілкуванні з дітьми, суд вважає, що вони не підлягає до задоволення, оскільки:

-у судовому засіданні не доведено, що ОСОБА_2 чинить будь-які перешкоди у спілкуванні дітей з батьком,

-позивач у судовому засіданні заявив, що він має необмежений доступ до спілкування з дітьми засобами зв`язку, а особисті зустрічі наразі неможливі через перебування його закордоном.

Суд наголошує,що у більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей. Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Як зазначеноу постановіВерховного суду від07грудня 2023року усправі № 569/14585/2,«з урахуваннямвікових зміндітей,їхнього розвиткута потреб,батьки непозбавлені правав майбутньомузмінити якдобровільно,так ів судовомупорядку встановленийсудовим рішенняму ційсправі спосібучасті увихованні дітей,що будевідповідати інтересамдітей».

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

У позовній заяві позивач зазначив, що понесені ним судові витрати складаються із суми сплаченого судового збору в сумі 1073 гривні 60 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 тисяч гривень, який може бути збільшено.

Про судові витрати на сплату судового збору при зверненні до суду з позовом свідчить відповідний платіжний документ (а.с. 9) на суму 1073 гривні 60 копійок.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд у цьому рішенні прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Таким чином, судові витрати у вигляді сплаченого при зверненні до суду судового збору підлягають компенсації позивачу у розмірі 50%.

Про інші судові витрати позивач не надав суду доказів, не заявив про них до закінчення судових дебатів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19,141,153,155, 157-159 СК України, 18 Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст.ст. 11 та 15 Закону Україну «Про охорону дитинства», ст.ст.12,13,76,78-81,89,141,263-265,268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визначити ОСОБА_1 його участь у спілкуванні та вихованні синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким способом:

1) необмежене спілкування з дітьми засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку, з урахуванням навчального процесу та режиму дня дітей;

2) кожні перші та треті вихідні місяця (з 18 години п`ятниці до 15 години неділі безперервно) забирати дітей для проведення спільного часу з батьком, без присутності матері дітей, але за згодою дітей поза межами місця проживання дітей, але на території України;

3) на час канікул половину їх тривалості (визначеної згідно календарного плану навчання на відповідний рік), можливість спільного відпочинку та оздоровлення батька з дітьми за місцем проживання батька на території України, а за згоди матері за кордоном, або в громадських місцях культурно-розважального характеру, місцях прогулянок без обов`язкової присутності матері, із завчасним (не пізніше ніж за сім днів до дати) попередженням матері та за наявності згоди дітей;

4) проведення спільного часу, без присутності матері за місцем проживання батька на території України, а за згодою матері за кордоном, або в інших громадських місцях культурно-розважального характеру без обмежень місць проведення: у дні родинних та релігійних свят протягом доби або наступного дня, за попередньою (але не пізніше ніж за сім днів з дати такого проведення часу) домовленістю між батьками та за згоди дітей.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати у вигляді 50% сплаченого ним при зверненні до суду з цим позовом судового збору у сумі 536 гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржено сторонами протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні на стороні позивача: орган опіки та піклування в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, юридична адреса: вул. Соборна, 45, с-ще Муровані Курилівці Могилів-Подільського району Вінницької області.

Суддя: