Рішення

від 20.09.2024 по справі 473/4906/23

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/4906/23

РІШЕННЯ

іменем України

"20" вересня 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої - судді Ротар М.М. при секретарі судового засідання Ніколаєнко Г.О.

За участі позивача ОСОБА_1 представника позивача адвоката Набокової О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення

встановив

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні будинком, шляхом виселення.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . В будинку зареєстрована вона.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 фактично проживають у вказаному будинку, крім того самовільно без згоди власника вселили в будинок сторонніх осіб ОСОБА_4 та її малолітню дочку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Починаючи з 2013 року відповідач ОСОБА_2 порушує правила нормального співжиття, завдаючи тілесних ушкоджень позивачці, що було підставою для неодноразового виклику працівників Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області та звернення позивачки до приймального відділення КПКНП Вознесенська багатопрофільна лікарня». ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насилля відносно позивачки. Його дружина ОСОБА_2 поводить себе агресивно відносно позивачки, що також приводить до суперечок та скандалів. Відповідач ОСОБА_2 має у власності 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 .

Позивач проживає в житловому будинку, а відповідачі проживають в літній кухні.

Позивач зазначала, що під час спільного проживання відповідачі неодноразово вчиняли домашнє насильство стосовно неї. Крім цього відповідачі псують належний їй на праві власності будинок шляхом демонтування системи опалення.

Відповідачі не є членами сім`ї власника будинку, не пов`язані з нею спільним побутом, а тому позивач вважає, що право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна та способом усунення перешкод у здійсненні нею права власності на житловий будинок є виселення відповідачів з будинку.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2023 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.

06 листопада 2023 року від представника відповідачів адвоката Вуїв О.В. надійшов відзив на позовну заяву,

15 грудня 2023 року від представника позивача адвоката Набокової О.Г. надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 17 січня 2024 року прийнята відмова позивача ОСОБА_1 від позову в частині усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення з житлового будинку до ОСОБА_4 .

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 січня 2024 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Набокова О.Г. повністю підтримали подану до суду позовну заяву, посилаючись на викладені в ній обставини.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Вуїв О.В. заперечували проти задоволення позовних вимог, пояснювали, що вони вселилися та проживають в житловому будинку на законних підставах, мають право на користування будинком як члени сім`ї власника житла, позивач сама створює умови для конфліктів та суперечок. На сьогоднішній день в них немає іншого житла.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.09.2013 року.

Також встановлено, що в житловому будинку проживає та зареєстрована позивач ОСОБА_1 . Крім позивача в житловому будинку зареєстрована з 20.02.2015 року її дочка ОСОБА_6 , що підтверджується витягом №2373/01/05/07 від 13.06.2023 року.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 26 квітня 2017 року. В житловому будинку, власником якого є позивачка не значаться зареєстрованими.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач ОСОБА_2 є власником 1/3 частки квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_3 .

Як встановлено судом, відповідачі проживають в літній кухні. Між ними та позивачем існують напружені стосунки, неодноразово між ними відбувалися сварки.

Так Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 липня 2023 року по справі №473/2951/23 відповідача ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Під час розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 11.06.2023 року за адресою АДРЕСА_1 вчинив конфлікт, відносно своєї матері, в ході чого вчинив домашнє насильство психологічного характеру, ображав її нецензурною лайкою.

Відповідно до відповіді Вознесенського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області від 06.09.2023 року № 46/59-2023 ОСОБА_1 31.08.2013 року зверталася за медичною допомогою з тілесними ушкодженнями, як пізніше встановлено, спричиненими ОСОБА_3 . Вказане повідомлення було зареєстроване Вознесенським РУП ГУНП в Миколаївській області до ІКС ІПНП №3450 від 31.08.2013 та матеріали перевірки внесені в ЄРДР № 12013160190002447 від 31.08.2013 за ч.1 ст.125 КК України.

Відповідно до Постанови Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 березня 2024 року по справі №473/794/24 відповідач ОСОБА_3 був визнаний винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП за те, що 04.02.2024 року в АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї матері ОСОБА_1 , а саме висловлювався в її сторону нецензурною лайкою. Правопорушення вчинене повторно протягом року. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08.04.2024 року постанова судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 березня 2024 року залишена без змін.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 41Конституцією України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Із приписів Конституції України випливає, що кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкод власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном; права володіння, користування та розпорядження власністю є рівними для всіх осіб (власників). (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України (Велика Палата) у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» від 14.07.2020 року № 8-р/2020

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Норми ст. ст. 386, 391 ЦК України передбачають умови та порядок захисту права власності.

За нормами ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 386, 391 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В сукупності вищезазначені норми матеріального права визначають право власника, який на законній підставі набув право власності на житлове приміщення, зареєструвався в передбаченому законом порядку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб, будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Верховний суд у постанові від 10.12.2021 року у справі № 372/808/19 сформував правовий висновок, що власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути будь-якої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; виключне панування особи над річчю унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності стосовно неї.

У постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29.11.2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09.10.2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09.10.2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

В постанові від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, що ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України. Велика Палата дійшла висновку, що законодавець при прийнятті ЦК України у ст.9 ЦК України не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 44 рішення від 02.12.2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року у справі №569/4373/16-ц сформулювала висновок про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Виселення має оцінюватися на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ, позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

При вирішенні спору про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.10.2021 року справі № 442/8188/19 (провадження № 61-7095св21).

В силу ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши виселення відповідачів із спірного будинку на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, суд дійшов висновку, що виселення відповідає принципу пропорційності, з огляду на те, що між сторонами спору склалися неприязні стосунки, позивач як власник житлового будинку не має можливості реалізувати свої права щодо володіння та користування своєю власністю, відповідачі чинять перешкоди позивачу у користуванні належним їй майном. При цьому відповідач ОСОБА_2 має у власності інше житло, а саме 1/3 частку квартири в будинку АДРЕСА_4 .

Виселення відповідачів зі спірного житлового будинку переслідує легітимну мету, зазначену у частині другій статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод,захист права власності на майно позивача. Отже таке виселення не є надмірним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

Суд враховує, що права позивача, як власника будинку, захищені також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому вважає, що обраний нею спосіб захисту відповідає об`єму прав відповідно до ст. 321 ЦК України, оскільки захисту підлягає саме власність та можливість правомірно володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, при цьому суд враховує інтереси відповідачів, які жодних правомочностей щодо будинку не мають.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд вважає за можливе визначити спосіб захисту порушеного права шляхом виселення відповідачів із жилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 .

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем понесені судові втрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн., які підлягають стягненню з відповідачів в рівних частках.

Керуючись ст.ст. 264, 265 ЦПК України,

ухвалив

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 шляхом виселення з житлового будинку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536 гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536 гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 30 вересня 2024 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактичне місце проживання на час вирішення справи АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактичне місце проживання на час вирішення справи АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Суддя М.М. Ротар