Ухвала

від 25.09.2024 по справі 308/14784/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/14784/18 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/693/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Львовів режимівідеоконференції справуза апеляційнимискаргами представника потерпілого ПАТ «Страхова компанія «Поліс-Центр» ОСОБА_6 та прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 20 травня 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_8 ,

з участю прокурора ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ПАТ «Страхова компанія

«Поліс-Центр» - адвоката ОСОБА_6 ,

захисників обвинуваченого адвокатів ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

встановила:

цим вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Верхнє Водяне, Рахівського району, Закарпатської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст. 191 КК України та виправдано, у зв`язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Згідно вироку суду, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що будучи затвердженим на підставі протоколу № 21 загальних зборів акціонерів від 19 березня 2010 року на посаді директора Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Поліс-Центр» (надалі ПрАТ «СК «Поліс-Центр»), в обов`язки якого у відповідності до контракту від 22 березня 2010 року та статуту товариства, крім іншого, входило укладення угод від імені ПрАТ «СК «Поліс-Центр» на суму до 50 000 гривень, будучи службовою особою вказаного суб`єкта господарювання, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, допустив розтрату майна товариства у великих розмірах на загальну суму 458 900 гривень, при наступних обставинах. Так, 10 січня 2012 року в м. Львові, ОСОБА_8 , являючись директором ПрАТ «СК «Поліс-Центр» та службовою особою, усвідомлюючи обмеження в укладенні договорів на суму до 50000 гривень, без погодження з наглядовою радою товариства, в повноваження якої входить погодження договорів на суму понад 50000 гривень, з метою безпідставної та незаконної передачі коштів товариства стороннім особам уклав з суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_11 договір № 500/12 про надання консультаційних послуг без зазначення в договорі суми винагороди останньому за надані послуги. На підставі, вказаного договору ОСОБА_8 , в порушення своїх повноважень, передбачених статутом товариства та укладеним з ним контрактом, підписав та надав для оплати в бухгалтерію товариства акти виконаних робіт з ОСОБА_11 № 02/12 від 29 лютого 2012 року на суму 16750 гривень, № 03/12 від 30 березня 2012 року на суму 7800 гривень, № 04/12 від 31 травня 2012 року на суму 14800 гривень, № 05/12 від 19 липня 2012 року на суму 9600 гривень, № 06/12 від 27 вересня 2012 року на суму 14300 гривень, № 07/12 від 12 листопада 2012 року на суму 10800 гривень, № 08/12 від 24 грудня 2012 року на суму 17300 гривень, № 01/14 від 3 березня 2014 року на суму 11000 гривень, № 01/13 від 31 січня 2013 року на суму 10500 гривень, № 02/13 від 28 вересня 2013 року на суму 14150 гривень, № 03/13 від 30 квітня 2013 року на суму 13000 гривень, № 04/13 від 27 червня 2013 року на суму 19500 гривень, № 05/13 від 31 липня 2013 року на суму 9500 гривень, № 06/13 від 30 серпня 2013 року на суму 8500 гривень, № 07/13 від 10 вересня 2013 року на суму 6800 гривень, № 08/13 від 10 жовтня 2013 року на суму 5500 гривень, № 09/13 від 22 жовтня 2013 року на суму 20600 гривень, № 10/13 від 28 листопада 2013 року на суму 15600 гривень, № 11/13 від 26 грудня 2013 року на суму 24500 гривень, № 01/14 від 31 січня 2014 року на суму 12400 гривень, № 02/14 від 20 лютого 2014 року на суму 9600 гривень, всього на загальну суму 272500 гривень.

На підставі вищевказаної угоди та фіктивних актів виконаних робіт, наданих ОСОБА_8 на проведення виплати в бухгалтерією ПрАТ «СК «Поліс-Центр», було незаконно сплачено СПД ОСОБА_11 винагороду в сумі 272500 гривень, що на 222500 гривень перевищує повноваження надані ОСОБА_8 по укладанню угод без погодження з наглядовою радою товариства, чим товариству спричинено майнової шкоди на вказану суму.

Крім того, 25 лютого 2013 року в м. Львові, ОСОБА_8 , являючись директором ПрАТ «СК «Поліс-Центр» та службовою особою, усвідомлюючи обмеження в укладенні договорів на суму до 50 000 гривень, без погодження з наглядовою радою товариства, в повноваження якої входить погодження договорів на суму понад 50000 гривень, з метою безпідставної та незаконної передачі коштів товариства стороннім особам, уклав з суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_12 договір № 25/02/2013 про надання юридичних послуг без зазначення в договорі суми винагороди останньому за надані послуги. На підставі вказаного договору ОСОБА_8 , в порушення своїх повноважень, передбачених статутом товариства та укладеним з ним контрактом, підписав та надав для оплати в бухгалтерію товариства акти виконаних робіт з ОСОБА_12 № 01/06/13 від 1 липня 2013 року на суму 48000 гривень, № 02/07/13 від 15 липня 2013 року на суму 48000 гривень, № 04/07/13 від 19 липня 2013 року на суму 33600 гривень, № 05/07/13 від 23 липня 2013 року на суму 23200 гривень, № 03/07/13 від 26 липня 2013 року на суму 33600 гривень, всього на загальну суму 186 400 гривень.

На підставі вищевказаної угоди та фіктивних актів виконаних робіт, наданих ОСОБА_8 на проведення виплати в бухгалтерією ПрАТ «СК «Поліс-Центр», було незаконно сплачено СПД ОСОБА_12 винагороду в сумі 186 400 гривень, що на 136 400 гривень перевищує повноваження надані ОСОБА_8 по укладанню угод, чим товариству спричинено майнової шкоди на вказану суму.

Всього незаконними діями ОСОБА_8 допущено розтрату грошових коштів ПрАТ «СК «Поліс-Центр» на загальну суму 458 900 гривень чим інтересам товариства заподіяно майнової шкоди у великих розмірах, що у 250 разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, а тому скоїв кримінальне правопорушення передбачене ч.4 ст.191 КК України - розтрату чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинене у великих розмірах.

В апеляційній скарзі представника потерпілого ПАТ «Страхова компанія «Поліс-Центр» ОСОБА_6 покликається на те, що вирок суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнятий з істотним порушенням кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосування закону про кримінальну відповідальність.

Вважає, що в ході судового розгляду було підтверджено факт підписання договорів № 500/12 від 10 січня 2012 року про надання послуг з проведення консультаційного обслуговування персоналу із фінансових та економічно-правових питань, пов`язаних із виробничою діяльністю замовника, та №25/02/2013 від 25 лютого 2013 року про надання юридичних послуг, ОСОБА_8 , як службовою особою ПрАТ «СК «Поліс-Центр» з ФОП ОСОБА_11 і ОСОБА_12 відповідно, без погодження з наглядовою радою товариства, на підставі яких, було складено акти виконаних робіт та здійснено виплату у загальній сумі 458 900 грн., що не заперечувалося як самим обвинуваченим ОСОБА_8 , так і свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Наголошує, що при затвердженні обвинуваченого ОСОБА_8 на посаді директора ПАТ «СК «Поліс-Центр», такий був ознайомлений з контрактом та Статутом ПрАТ «СК «Поліс-Центр», відтак останньому було відомо про встановлені обмеження в частині підписання договорів на суму понад 50000 грн.

Окрім цього, звертає увагу на те, що місцевий суд дійшов хибного висновку про відсутність підстав вважати, що складені акти виконаних робіт не можуть бути визнані фіктивними в силу відсутності пред`явлення ОСОБА_8 чи іншій особі за даним фактом обвинувачення за ст. 366 КК України, а також, з огляду на наявність рішення в господарських справах в підтвердження відсутності порушень вимог чинного законодавства при укладенні договорів.

Акцентує, що в обвинувальному акті міститься покликання на фіктивність актів виконаних робіт у розумінні норми ЦК України, а саме без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися вказаними договорами в частині надання послуг.

Також зазначає, що при ухваленні вироку у порушення вимог кримінального процесуального закону суд не послався на норму ст. 284 КПК України, за якою ОСОБА_8 виправдано, та не вирішив питання заявленого цивільного позову.

Просить скасувати вирок Личаківського районного суду м. Львова від 20 травня 2024 року, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України, та призначити покарання у виді п`яти років позбавлення волі у кримінально-виконавчій установі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах і організаціях та їх колегіальних органах незалежно від форм власності, а також займатися будь-якою приватною діяльністю у банківській, кредитно-фінансовій сферах і сфері страхування строком на два роки.

На підставі ч.5 ст. 74, п.4 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного за ч.4 ст. 191 КК України покарання, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Цивільний позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Поліс-Центр» до ОСОБА_8 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення задоволити.

Стягнути з ОСОБА_8 в користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Поліс-Центр» 458 900 грн.

Дослідити усі докази, що були предметом дослідження та оцінки судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі прокурор Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_7 покликається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки зібраним у кримінальному провадженні доказам, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, а висновки щодо недопустимості доказів та щодо недоведеності наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України, є такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Вважає, що під час ухвалення вироку суд безпідставно не врахував та не надав належної оцінки доводам прокурора і потерпілої сторони, як і не навів належних мотивів, за яких такі відхилив.

Звертає увагу, що визнаючи недопустимим доказом висновок судово-економічної експертизи №11/580 від 21 червня 2018 року за правовою доктриною «отруйного дерева», суд першої інстанції хибно дійшов висновку про порушення стороною обвинувачення порядку збирання доказів банківських виписок по рахункам ПрАТ «СК «Поліс-Центр» меморіального ордера ПрАТ «СК «Поліс-Центр», виписок про рух коштів СПД ОСОБА_11 з ПАТ «Кредобанк», оскільки такі докази повинні бути отримані у порядку тимчасового доступу речей і документів, що становлять, зокрема, банківську таємницю, на підставі ухвали слідчого судді у порядку ст.ст. 159, 162 КПК України, адже в силу ч.5 ст. 132 КПК України визначено, що для оцінки потреб досудового розслідування суд зобов`язаний враховувати можливість без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, та згідно з ч.3 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю розкривається банками органам прокуратури, Національної поліції України тощо на їхні запити.

Акцентує, що вищезазначені банківські документи слідчим витребувані та отримані з банківських установ у встановленому законом порядку, а саме, на підставі положень ч.5 ст. 40, ч.2 ст. 93 КПК України та ч.3 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», слідчим, на підставі вимог (запитів) від 02 серпня 2017 року за №№27321/106/25/1-2017, 27319/106/25/1-2017 та №27322/106/25/1-2017.

Просить скасувати вирок Личаківського районного суду м. Львова від 20 травня 2024 року, ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах і організаціях та їх колегіальних органах незалежно від форм власності, а також займатися будь-якою приватною, діяльністю у банківській, кредитно-фінансовій сфері та сфері страхування строком на два роки.

На підставі ч.5 ст. 74, п.4 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного за ч.4 ст. 191 КК України покарання, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Цивільний позов ПАТ «СК «Поліс-Центр» до обвинуваченого задоволити повністю та стягнути з ОСОБА_8 на користь ПАТ «СК «Поліс-Центр» грошові кошти на суму 458 900 грн.

Процесуальні витрати на залучення експерта (проведення судово-економічної експертизи та надання висновку № 11/580 від 21.06.2018) на суму 6006 грн. стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8

Дослідити усі наявні у матеріалах судової справи письмові докази сторони обвинувачення, показання свідків та допитати обвинуваченого, а також дослідити вимоги (запити) слідчого від 02 серпня 2017 року за №№27321/106/25/1-2017, 27319/106/25/1-2017 та № 27322/106/25/1-2017, на підставі яких зібрано докази - банківські документи щодо руху коштів між ПрАТ «СК «Поліс-Центр» з ФОП ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_12 .

На апеляційні скарги представника потерпілого ПАТ «Страхова компанія «Поліс-Центр» ОСОБА_6 та прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_7 обвинувачений ОСОБА_8 і його захисник адвокат ОСОБА_9 подали заперечення, в якому зазначають, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, вмотивованим і відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Просять відмовити у задоволенні апеляційних скарг та залишити в силі вирок Личаківського районного суду м. Львова від 20 травня 2024 року відносно ОСОБА_8 , якого визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст. 191 КК України та виправдано, у зв`язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника потерпілого ПАТ «Страхова компанія «Поліс-Центр» адвоката ОСОБА_6 та думку прокурора, які підтримали апеляційні скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та виступи його захисників адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про їх заперечення та залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути обґрунтованим, тобто ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом згідно ст. 94 цього Кодексу.

Положеннями ст. 91 КПК України визначено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Суд має встановити фактичні обставини справи по інкримінованому обвинуваченому діянню і дати відповідну оцінку доказам, які надав орган досудового розслідування.

При доказуванні обставин, які утворюють подію конкретного злочину, належить встановлювати визначені нормою кримінального закону наслідки діяння для матеріальних складів та наявність між ними причинного зв`язку.

Згідно п.3 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Ч.1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

На думку колегії суддів, необхідно звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст. 368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв`язку з чим, суд зобов`язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.

Повнота судового розгляду є обов`язковою передумовою доведеності обвинувачення, а її недотримання, згідно ст. 410 КПК України, може полягати у залишенні недослідженими обставин та/або доказів, що можуть мати істотне значення, для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. У кожному випадку суд оцінює істотність порушення кримінального процесуального закону чи процедурного недоліку з урахуванням обставин конкретної справи.

Так, мотивом ухвалення реабілітуючого рішення суд зазначив недоведеність органом досудового розслідування об`єктивної та суб`єктивної сторін кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України, а саме: прямого умислу обвинуваченого на розтрату чужого майна та корисливий мотив, які є обов`язковими для наявності складу даного злочину, покликаючись при цьому на рішення у господарських справах Верховного Суду України і Вищого господарського суду України, якими встановлено, що зміст договорів (правочинів), які укладені обвинуваченим ОСОБА_8 від імені ПАТ «СК Поліс-Центр» з ФОП ОСОБА_11 та з ФОП ОСОБА_12 , не суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, відтак констатовано, що у момент вчинення правочину сторонами дотримано вимоги ч.1 ст.203 ЦК України, а також, що ці договори сторонами виконані, про що свідчать акти виконаних робіт.

Окрім цього, в оскаржуваному вироку, місцевий суд зазначив, що свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтвердили виконання зобов`язань по укладених угодах з ПрАТ «СК «Поліс-Центр», а інші письмові докази лише доводять факти виконання робіт, які передбачені договорами і здійснення оплати цих послуг ПрАТ «СК Поліс-Центр» вказаним підприємцям. Натомість, оскільки органом досудового розслідування ні ОСОБА_8 , ні іншим особам обвинувачення за ст. 366 КК України не пред`являлося, суд позбавлений можливості визнавати акти виконаних робіт фіктивними(підробленими), та відповідно встановлювати, що такі роботи не виконувалися.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції не вжив всіх процесуальних заходів, в межах наданих законом повноважень, для встановлення істини у справі, оскільки надавши перевагу версії сторони захисту, залишив поза увагою аргументи сторони обвинувачення щодо оцінки належності і допустимості доказів.

За таких обставин, висновок про недоведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, на думку колегії суддів, є передчасним, виходячи з наступного.

Згідно обвинувального акта, ОСОБА_8 пред`явлено обвинувачення за ч.4 ст. 191 КК України. Дана норма передбачає відповідальність за три форми вчинення злочину, а саме: привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем.

Колегія суддів звертає увагу на те, що розтратою чужого майна визнається умисне, протиправне, безоплатне, безповоротне (назавжди) обернення (витрачання) на користь інших осіб шляхом споживання, безоплатної передачі, дарування, передачі в рахунок погашення боргу тощо винною особою чужого майна, яке їй ввірено, тобто на законних підставах надано для забезпечення зберігання, використання та розпорядження ним, чи майна, яке перебуває в її віданні, тобто щодо якого вона наділена повноваженнями тільки по розпорядженню ним і його використанню.

Розтрата чужого майна шляхом зловживання службовим становищем передбачає вчинення зазначених вище дій службовою особою з використанням всупереч інтересам служби при витрачанні чужого майна наданої їй влади, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, яке виступає способом розтрати і утворює спеціальний склад службового зловживання. Ці дії можуть вчинятися винною службовою особою, в тому числі шляхом надання вказівки підлеглій особі здійснити видачу чи передачу майна третій особі.

У результаті розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем винна службова особа, вчинивши з використанням свого службового становища дії з незаконного вилучення із активів (фондів) юридичної особи, у якої вона обіймає посаду, майна або коштів і передачі їх третім особам (фізичним чи юридичним), фактично забезпечує збільшення їх доходів, поліпшує їх майнове становище внаслідок виникнення у них можливості безпосереднього використання незаконно отриманого ними чужого майна.

З огляду на зазначені матеріальні ознаки, дії винної особи, яка вчиняє шляхом зловживання службовим становищем розкрадання чужого майна у формі його розтрати, передачі третім особам для задоволення їх корисливих інтересів, характеризуються корисливим мотивом і метою обернення чужого майна на користь третіх осіб.

Згідно з висновком Верховного Суду України від 23 січня 2014 року у справі №5-48кс13 неотримання службовою особою особистої вигоди при тому, що таку вигоду отримують треті особи, на користь яких перераховані засоби, не виключає наявності в його діях ознак розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим станом, оскільки не дивлячись на те, що майно безоплатно звертається на користь третіх осіб, одночасно реалізується корисливий інтерес особи, яка, зловживаючи службовим станом, зробила дії з перерахування коштів.

Розтрата чужого майна шляхом зловживання службовим становищем здійснюється тільки з прямим умислом, коли винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Основною ознакою злочину, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України, є протиправне вилучення та безоплатне обернення викраденого майна у свою власність чи власність третіх осіб, що має породжувати факт нестачі цих грошових коштів.

Таким чином, колегія суддів вважає за доцільне наголосити, що предмет доказування у кримінальних провадженнях за ч.4 ст. 191 КК України включає встановлення повноважень службової особи щодо майна, яке обертається на користь винного чи інших осіб шляхом привласнення, розтрати чи заволодіння шляхом зловживання службовим становищем, а обов`язковими ознаками зазначеного кримінального правопорушення є: суб`єкт - службова особа підприємства, установи, організації; суб`єктивна сторона - прямий умисел, коли винна особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки і свідомо бажає їх настання; об`єкт - відносини, пов`язані із правом власності, та, зокрема, відносини, які складаються у сфері службової діяльності з приводу розподілу відповідних матеріальних благ; предмет - майно, яке перебуває у фондах держави або іншого суб`єкта права власності та розпорядження яким обумовлено саме спеціальними повноваженнями суб`єкта злочину; об`єктивна сторона - вилучення майна з володіння власника чи уповноваженої ним особи шляхом привласнення, розтрати або заволодіння та обов`язкове обернення майна на свою користь чи користь інших осіб (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2020 року № 517/639/17).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі протоколу № 21 загальних зборів акціонерів закритого акціонерного товариства «Поліс-Центр» від 19 березня 2010 року відповідно до підпункту три пункту дванадцять ОСОБА_8 затверджений на посаді директора ПАТ «СК «Поліс-Центр».

Згідно з контрактом від 22 березня 2010 року керівник є повноважним представником товариства при реалізації прав, повноважень, функцій, обов`язків, що передбачені законодавчими актами України та статутом товариства, і діє на підставі довіреності наглядової ради.

Відповідно до Статуту ПрАТ «СК «Поліс-Центр» підпункту 18 пункту 9.4.2 до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішень про вчинення правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить понад 50 000 гривень. Підпункт 2 пункту 10.5 статуту визначає, що директор товариства вчиняє правочини від імені товариства з урахуванням зазначених вище обмежень.

Підпунктом 13.8.17 статуту (в редакції від 19 березня 2010 року) передбачено, що до компетенції директора віднесено прийняття рішень про укладення договорів (крім пов`язаних з укладенням страхових договорів) на суму понад 50 000 грн. - за погодженням з Наглядовою радою товариства.

Відтак, з огляду на вищенаведене, колегія суддів звертає увагу на те, що при затвердженні обвинуваченого ОСОБА_8 на посаді директора ПАТ «СК «Поліс-Центр», такий був ознайомлений з контрактом та Статутом ПрАТ «СК «Поліс-Центр», що дає підстави вважати, що останньому було відомо про встановлені обмеження в частині підписання договорів на суму понад 50000 грн.

Також, згідно з договором № 500/12 від 10 січня 2012 року про надання консультаційних послуг, укладеного з ПрАТ «СК «Поліс-Центр» в особі директора ОСОБА_8 і СПД ОСОБА_11 , на виконання завдання замовника виконавець приймає зобов`язання надати за плату послуги щодо проведення консультаційного обслуговування персоналу із фінансових та економічно-правових питань, пов`язаних із виробничою діяльністю замовника. Відповідно до пункту 4 вказаного договору за виконання обов`язків, передбачених цим договором, замовник виплачує виконавцю грошову винагороду згідно з актом здачі-прийманні виконаних робіт в залежності від ступеня якості і кваліфікованості виконаних робіт.

З актів виконаних робіт № 01/13 від 31 січня 2013 року на суму 10500 гривень, № 02/13 від 28 вересня 2013 року на суму 14150 гривень, № 03/13 від 30 квітня 2013 року на суму 13000 гривень, № 04/13 від 27 червня 2013 року на суму 19500 гривень, № 05/13 від 31 липня 2013 року на суму 9500 гривень, №06/13 від 30 серпня 2013 року на суму 8500 гривень, № 07/13 від 10 вересня 2013 року на суму 6800 гривень, № 08/13 від 10 жовтня 2013 року на суму 5500 гривень, № 09/13 від 22 жовтня 2013 року на суму 20600 гривень, № 10/13 від 28 листопада 2013 року на суму 15600 гривень, № 11/13 від 26 грудня 2013 року на суму 24500 гривень, № 01/14 від 31 січня 2014 року на суму 12400 гривень, № 02/14 від 20 лютого 2014 року на суму 9600 гривень вбачається, що такі підписані ОСОБА_11 і ПрАТ «СК «Поліс-Центр» в особі директора ОСОБА_8 , що підтвердили останні в суді першої інстанції.

Із зведеного меморіального ордеру ПрАТ «СК «Поліс-Центр» вбачається, що з 1 січня 2012 року по 28 липня 2014 року ПрАТ «СК «Поліс-Центр» сплатило ОСОБА_11 272 500 гривень.

Відповідно до виписки ПАТ «Кредобанк» про рух коштів по рахунку ФОП ОСОБА_11 за період часу з 10 січня 2012 року по 13 вересня 2014 року, ПрАТ «СК «Поліс-Центр» сплатила кошти: в сумі 272 500 гривень на підставі договору № 500/12 від 10 січня 2012 року та актів виконаних робіт № 02/12 від 29 лютого 2012 року на суму 16750 гривень, № 03/12 від 30 березня 2012 року на суму 7800 гривень, № 04/12 від 31 травня 2012 року на суму 14800 гривень, № 05/12 від 19 липня 2012 року на суму 9600 гривень, № 06/12 від 27 вересня 2012 року на суму 14300 гривень, № 07/12 від 12 листопада 2012 року на суму 10800 гривень, № 08/12 від 24 грудня 2012 року на суму 17300 гривень, № 01/14 від 3 березня 2014 року на суму 11000 гривень, № 01/13 від 31 січня 2013 року на суму 10500 гривень, № 02/13 від 28 вересня 2013 року на суму 14150 гривень, № 03/13 від 30 квітня 2013 року на суму 13000 гривень, № 04/13 від 27 червня 2013 року на суму 19500 гривень, № 05/13 від 31 липня 2013 року на суму 9500 гривень, № 06/13 від 30 серпня 2013 року на суму 8500 гривень, № 07/13 від 10 вересня 2013 року на суму 6800 гривень, № 08/13 від 10 жовтня 2013 року на суму 5500 гривень, № 09/13 від 22 жовтня 2013 року на суму 20600 гривень, № 10/13 від 28 листопада 2013 року на суму 15600 гривень, № 11/13 від 26 грудня 2013 року на суму 24500 гривень, № 01/14 від 31 січня 2014 року на суму 12400 гривень, № 02/14 від 20 лютого 2014 року на суму 9600 гривень.

Згідно з розрахунковими документами ПАТ «Комінвестбанк», за період часу з 29 лютого 2012 року по 5 березня 2014 року ПрАТ «СК «Поліс-Центр» сплачено ФОП ОСОБА_11 на підставі договору № 500/12 від 10 січня 2012 року та актів виконаних робіт № 02/12 від 29 лютого 2012 року, № 03/12 від 30 березня 2012 року, № 04/12 від 31 травня 2012 року, № 05/12 від 19 липня 2012 року, № 06/12 від 27 вересня 2012 року, № 07/12 від 12 листопада 2012 року, № 08/12 від 24 грудня 2012 року, № 01/14 від 3 березня 2014 року, № 01/13 від 31 січня 2013 року, № 02/13 від 28 вересня 2013 року, № 03/13 від 30 квітня 2013 року, № 04/13 від 27 червня 2013 року, № 05/13 від 31 липня 2013 року, № 06/13 від 30 серпня 2013 року, № 07/13 від 10 вересня 2013 року, № 08/13 від 10 жовтня 2013 року, № 09/13 від 22 жовтня 2013 року, № 10/13 від 28 листопада 2013 року, № 11/13 від 26 грудня 2013 року, № 01/14 від 31 січня 2014 року, № 02/14 від 20 лютого 2014 року, коштів на загальну суму 272500 гривень.

Відповідно до договору № 25/02/2013 від 25 лютого 2013 року про надання правових послуг, укладеного між ПрАТ «СК «Поліс-Центр» (замовник) в особі директора ОСОБА_8 і ОСОБА_12 (виконавець), а саме п. 1.2, предметом договору є зобов`язання виконавця по наданню замовнику на довгостроковій основі комплексу юридичних послуг у відповідності з умовами цього договору та наступними додатковими письмовими угодами, а замовник зобов`язується їх приймати та здійснювати оплату таких послуг. Пункт 5.1 договору визначає, що фактично надані послуги сплачуються замовником на підставі виставленого виконавцем рахунку, який обчислюється виходячи з погодинної ставки. Сторони підписуючи цей договір, погоджуються, що розмір погодинної ставки встановлюється на рівні 800 гривень за кожну годину роботи виконавця. Пункт 1.3 договору визначає, що на підтвердження факту надання виконавцем послуг замовнику у відповідності до умов цього договору складається акт прийому-передачі послуг.

З актів приймання виконаних робіт № 01/06/13 від 1 липня 2013 року на суму 48000 гривень, № 02/07/13 від 15 липня 2013 року на суму 48000 гривень, № 04/07/13 від 19 липня 2013 року на суму 33600 гривень, № 05/07/13 від 23 липня 2013 року на суму 23200 гривень, № 03/07/13 від 26 липня 2013 року на суму 33600 гривень, всього на загальну суму 186400 гривень вбачається, що вони підписані ОСОБА_12 і ПрАТ «СК «Поліс-Центр» в особі директора ОСОБА_8 , що підтвердили у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 та обвинувачений.

Згідно з меморіальним ордером ПрАТ «СК «Поліс-Центр» з 1 липня 2013 року по 31 липня 2013 року, ПрАТ «СК «Поліс-Центр» сплатило ОСОБА_12 186 400 гривень.

Отже, на переконання колегії суддів, всупереч мотивам, з яких суд відкидає аргументи сторони обвинувачення, здобутими доказами підтверджено факт підписання договорів № 500/12 від 10 січня 2012 року про надання послуг з проведення консультаційного обслуговування персоналу із фінансових та економічно-правових питань, пов`язаних із виробничою діяльністю замовника, та № 25/02/2013 від 25 лютого 2013 року про надання юридичних послуг, ОСОБА_8 , як службовою особою ПрАТ «СК «Поліс-Центр» з ФОП ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відповідно, без погодження з наглядовою радою товариства, на підставі яких було складено акти виконаних робіт та здійснено виплату у загальній сумі 458 900 гривень, що не заперечувалося як самим обвинуваченим ОСОБА_8 , так і свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Також, колегія суддів акцентує, що визнаючи наведені вище письмові докази недопустимими у зв`язку із відсутністю ухвал слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, суд першої інстанції не врахував положень ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками у тому числі органам досудового розслідування на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, зокрема операцій щодо списання/зарахування на рахунки, призначення платежу тощо, що є істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, яке призвело до передчасного висновку про недопустимість, як їх, так і висновку експерта №11/580 від 21 серпня 2018 року недопустимими доказами.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на передчасність висновку суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що складені акти виконаних робіт не можуть бути визнані фіктивними в силу відсутності пред`явлення ОСОБА_8 чи іншій особі за даним фактом обвинувачення за ст. 366 КК України, а також наявності рішень в господарських справах в підтвердження відсутності порушень вимог чинного законодавства при укладенні договорів, у зв`язку з чим, доводи апеляційних скарг в цій частині є слушними, з огляду на наступне.

Так, відповідно до вимог ст. 90 КПК України, рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Таким чином, у кримінальному процесі преюдиціальне значення мають лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, на що звертав увагу Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №461/4918/20 та від 02 березня 2023 року у справі № 760/6530/18.

Разом з тим, згідно ч.1 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Ч.1 ст. 1 КПК України передбачено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Отже, норми статей Кримінального процесуального кодексу України є спеціальними нормами щодо норм Господарського процесуального кодексу України у відносинах, що виникли у зв`язку із кримінальним провадженням, а відтак, в межах кримінального провадження підлягають до застосування саме норми КПК України, а не ГПК України.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 3-502гс15 в справі № 914/2846/14 за позовом ПрАТ «СК «Поліс-Центр» до ФОП ОСОБА_11 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_8 , про визнання недійсним договору про надання консультаційних послуг та застосування наслідків недійсності договору та стягнення 272 500 гривень, на яку покликався суд першої інстанції у своєму вироку, за змістом положень ч.3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Відмовляючи в позові суд виходив з того, що позивачем не доведено, що на час укладення оспорюваного правочину ФОП ОСОБА_11 був обізнаний про наявність обмежень повноважень директора ПрАТ «СК Поліс-Центр» ОСОБА_8 , а не з правомірності дій директора на укладення договору про надання консультаційних послуг №500/12 від 10 січня 2012 року, виходячи з наявних в статуті ПрАТ «СК «Поліс-Центр» повноважень директора на укладення договорів на суму понад 50000 гривень.

При цьому, вказаними рішеннями у господарських справах не встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, відтак такі не мають преюдиціального значення, а отже, колегія суддів вважає, що висновок суду щодо належності та допустимості вказаних доказів є також передчасним.

Передчасними, на переконання колегії суддів, є і твердження суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання наведених вище актів виконаних робіт фіктивними в силу відсутності обвинувачення за ст. 366 КК України, а також відсутності відповідного судового рішення про визнання правочину фіктивним.

Так, Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за підроблення офіційних документів, водночас не містить поняття фіктивності документа чи правочину. Поняття фіктивності правочину закріплене у ч.1 ст. 234 ЦК України, згідно з якою фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У постанові від 04 лютого 2021 року у справі №450/3294/16-ц Верховний Суд звернув увагу на те, що для встановлення фіктивності правочину, суд має дослідити чи були направлені дії сторін договору на реальне створення правових наслідків, що передбачені відповідним договором.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із слушними доводами прокурора про те, що в обвинувальному акті покликання на фіктивність актів виконаних робіт вживається у розумінні норми ЦК України, а саме без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися вказаними договорами в частині надання послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, жоден із допитаних судом свідків, окрім як ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , не вказав на факт надання останніми послуг ПрАТ «СК«Поліс-Центр»,характер,вид таперіод їхнадання занаведеними договорами.При цьому, свідок ОСОБА_13 повідомила лише, що бачила ОСОБА_12 на фірмі, однак не вказала жодних відомостей щодо характеру, кількості, виду наданих ним послуг, суб`єктів, які отримали ці послуги.

Відтак, колегія суддів вважає, що даючи правову оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції мав би з`ясувати і наявність суб`єктивної сторони складу інкримінованого кримінального правопорушення.

Наведеним доказам, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції не надав належної оцінки, що свідчить про допущену неповноту судового розгляду, яка має істотне значення, а висновок суду про виправдання ОСОБА_8 за ч.4 ст. 191 КК України є передчасним, оскільки зроблений без повного, всебічного та об`єктивного аналізу наявних у кримінальному провадженні доказів, а тому не може визнаватися законним та обґрунтованим, виходячи з вимогст. 370 КПК України.

Дослідження судом першої інстанції обставин без надання належної оцінки доказам, які могли вплинути на висновки щодо фактичних обставин кримінального провадження, призвели до істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідно до ч.1 ст. 412 КПК України вирок місцевого суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

постановила:

апеляційні скарги представника потерпілого ПАТ «Страхова компанія «Поліс-Центр» ОСОБА_6 та прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_7 задоволити частково.

Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 20 травня 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4