Постанова

від 17.09.2024 по справі 910/7952/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2024 р. Справа № 910/7952/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Алданової С.О.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - Мороз С.С.;

відповідача - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2024

у справі №910/7952/24 (суддя - Кирилюк Т.Ю.)

за позовом ОСОБА_1

до Київської міської ради

про визнання права власності на нерухоме майно.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на нежитлові (вбудовані) приміщення площею 68,6 кв. м та 63,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані набуттям позивачем права власності на вищевказані нежитлові приміщення у результаті ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю «Репротекс Ю.С.», єдиним учасником якого був позивач.

Позивач вказує на те, що він позбавлений можливості зареєструвати за собою право власності на нерухоме майно, що набуто ним за наслідками ліквідаційної процедури товариства. ОСОБА_1 зазначає, що він 10.04.2023 звертався до Центру надання адміністративних послуг з метою проведення державної реєстрації свого права власності. Однак, за наслідком звернення позивач отримав роз`яснення про неможливість проведення державної реєстрації з підстав не посвідчення справжності підпису на акті приймання-передачі майна товариства, що залишилося після розрахунків з кредитором.

Окрім цього, на переконання позивача, оскільки відповідно приписів ст. 335 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідач, як орган місцевого самоврядування, має власний інтерес у набутті права власності на майно, що може бути визнано безхазяйною річчю, саме Київська міська рада є належним відповідачем у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 відкрито провадження у справі №910/7952/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 закрито провадження у справі №910/7952/24 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції зазначив наступне:

- між сторонами відсутній спір, що знаходиться у межах корпоративних правовідносин, пов`язаних з ліквідованим Товариством з обмеженою відповідальністю «Репротекс Ю.С»;

- позивачем не надано доказів, що саме відповідач не визнає або оспорює право власності позивача;

- заявлений позов за своєю суттю є позовом про встановлення юридичного факту за відсутності спору про право;

- справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються за приписами цивільного судочинства у порядку окремого провадження.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали неповного з`ясовано обставини, що мать значення для справи, порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду, викладені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають фактичним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що оскільки він був одноосібним власником 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Репротекс Ю.С», а даний спір за своєю суттю нерозривно пов`язаний з реалізацією права (корпоративного права) на отримання майна ліквідованої юридичної особи у власність, такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виник з корпоративних відносин.

Окрім цього, на переконання скаржника, суд першої інстанції, сформувавши висновок про те, що вимога у даній справі є вимогою про встановлення юридичного факту і вважаючи, що така вимога має бути заявлена в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства, не врахував відсутність можливості визнання права власності в порядку окремого провадження.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 апеляційну скаргу у справі №910/7952/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Алданова С.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7952/24, призначено її до розгляду на 17.09.2024, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву.

Відповідач у встановлений процесуальний строк не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

У призначене судове засідання 17.09.2024 з`явилася представник позивача та надала пояснення по суті апеляційної скарги. Натомість, представники відповідача у призначене засідання суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа до електронного кабінету від 16.08.2024.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Разом з цим, як було зазначено вище, Київська міська рада належним чином повідомлена про розгляд апеляційної скарги та, у свою чергу, не повідомила суд про причини неявки у судове засідання уповноважених представників. Отже, неявка у судове засідання представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, в оскаржуваній ухвалі зазначив, зокрема, що між сторонами відсутній спір, який знаходиться у межах корпоративних правовідносин, пов`язаних з ліквідованим Товариством з обмеженою відповідальністю «Репротекс Ю.С».

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 ГПК України (наприклад, пунктами 5, 10, 14 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Аналогічна правова позиці викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі №910/8132/19 вказала, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. ГПК України встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (п. п. 3, 4, 15 ч. 1 ст. 20 цього кодексу). Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України.

Апеляційний суд вказує на те, що з огляду на положення ч. 1 ст. 20, ст. ст. 4 та 45 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес взагалі не підлягають судовому захисту в суді будь-якої юрисдикції.

З обставин даної справи та змісту позовних убачається, що спір стосується визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, яке зареєстроване на праві приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Репротекс Ю.С.».

Позивач був одноосібним учасником товариства і володів 100% частки у статутному капіталі.

За змістом ч. ч. 1 та 2 ст. 96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «Репротекс Ю.С.» є припиненим, про що 07.04.2023 внесено відповідний запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи за №1000741110013021990.

Оскільки ОСОБА_1 був одноосібним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Репротекс Ю.С.», у відповідності до ч. 12 ст. 111 ЦК України позивач є особою, якій передається майно юридичної особи, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування).

Тобто, отримання позивачем у власність майна, яке залишилося після ліквідації юридичної особи, нерозривно пов`язане з його статусом одноосібного учасника ліквідованого товариства (власника корпоративних прав), адже відсутність вказаного статусу виключає наявність відповідного права.

Отже, з наведеного слідує, що визначене ч. 12 ст. 111 ЦК України право набуття у власність майна юридичної особи є корпоративним правом, оскільки виникає тільки в учасників юридичної особи, а не у будь-яких фізичних осіб.

Враховуючи, що позивач був одноосібним власником 100% корпоративних прав товариства, а спір за своєю суттю нерозривно пов`язаний з реалізацією права (корпоративного права) на отримання майна ліквідованої юридичної особи у власність, апеляційний суд приходить до висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки він виник з корпоративних відносин та найбільш наближений за своїми ознаками до категорії таких спорів.

До того ж, при встановленні обставин даної справи дослідженню підлягатимуть як законність проведення процедури ліквідації юридичної особи, так і прийняття відповідних рішень єдиним учасником товариства, що лежить у площині корпоративних правовідносин.

Окрім цього, в обґрунтування висновків щодо необхідності розгляду даної справи за правилами цивільного судочинства суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано доказів, що відповідач не визнає або оспорює право власності позивача, а заявлений позов за своєю суттю є позовом про встановлення юридичного факту за відсутності спору про право.

Однак, вказані висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки визнання права власності шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, не допускається.

Так, за змістом ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Отже, процесуальний закон чітко вказує на те, що вимоги про визнання права власності розглядаються у позовному провадженні, оскільки вони не можуть бути розглянуті в порядку окремого провадження.

Натомість, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про цивільне право, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення та мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

При цьому, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відтак, суд першої інстанції, сформувавши висновок про те, що вимога позивача у даній справі є вимогою про встановлення юридичного факту і вважаючи, що така вимога має бути заявлена в порядку окремою провадження за правилами цивільного судочинства, не врахував відсутність можливості визнання права власності в порядку окремого провадження.

Як наслідок, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до змісту правовідносин сторін.

За вказаних обставин, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 у справі №910/7952/24 є необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а відтак підлягає скасуванню.

За змістом ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали про закриття провадження у справі справа передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 280 ГПК України).

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 у справі №910/7952/24 - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому, розподіл суми судового збору, пов`язаного з поданням апеляційної скарги, повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 у справі №910/7952/24 скасувати.

3. Справу №910/7952/24 передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складений 27.09.2024.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

С.О. Алданова