Постанова

від 25.09.2024 по справі 906/498/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25 вересня 2024 року Справа № 906/498/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.10.2023

(ухвалене о 16:11 год. у м. Житомирі, повний текст складено 31.10.2023)

у справі № 906/498/23 (суддя Лозинська І.В.)

за позовом ОСОБА_2

до відповідачів:

1) ОСОБА_1

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі

за участю представників сторін:

від ОСОБА_2 - Демчик Н.О.;

від ОСОБА_1 - Горлов Є.С.;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_1 та ТОВ "Нірол" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.02.2019 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол".

Вказаний правочин був укладений для приховування договору застави, який насправді був вчинений з метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеним в майбутньому договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (на той час директора ТОВ "Нірол"), а не з метою продажу частки у статутному капіталі.

На підтвердження удаваності правочину позивач посилається на корпоративний договір від 28.02.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Вказує, що грошових коштів за договором позивач не отримувала і не планувала отримати та взагалі не мала наміру продавати частку в статутному капіталі товариства, тим більше за вказану у спірному договорі ціну, оскільки вона значно менша вартості нерухомого майна товариства.

Зазначає, що ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_3 не надала, ухилялася від укладення договору позики, а тому вважає, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі, який укладався у його забезпечення, є недійсним.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 26.10.2023 у справі №906/498/23 позов задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що 28.02.2019 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі, за умовами якого продавець, що є власником частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" в розмірі 100%, сплаченої нею в сумі 255 055 грн 71 коп., передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) частку в розмірі 90% в сумі 229 550 грн 14 коп. і зобов`язується сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором.

28.02.2019 сторони підписали акт приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ "Нірол", за яким ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла у власність частку у статутному капіталі ТОВ "Нірол" у розмірі 229 550 грн 14 коп., що становить 90% статутного капіталу.

При цьому, суд проаналізувавши умови корпоративного договору від 28.02.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійшов висновку, що вони підтверджують удаваність договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019.

Суд взяв до уваги і те, що в постанові від 19.01.2022 по справі №906/92/21 Верховний Суд дійшов висновку, що корпоративний договір від 28.02.2019 не є окремим самостійним правочином, умови укладення якого не впливають на дійсність оспорюваного договору.

Тому, оцінивши в сукупності умови оспорюваного договору та врахувавши, що сторони у п. 4 корпоративного договору хоча і визначили, що продаж ОСОБА_2 частини корпоративних прав ОСОБА_1 в розмірі 90% статутного капіталу ТОВ "Нірол" було здійснено для забезпечення договору поруки, суд дійшов висновку, що фактично, договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019 є договором застави.

З огляду на відсутність доказів укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у забезпечення виконання якого укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019 (фактично - договір застави), суд вказав про обґрунтованість позовної вимоги про визнання такого договору недійсним.

Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено позовну давність, про застосування якої ОСОБА_1 подала суду заяву.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 203, 215, 235, 256, 257, 267, 553, 554, 626 ЦК України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_1 , у якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 26.10.2023 у справі № 906/498/23 скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

28.02.2019 між позивачем та скаржником був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол", редакція якого була запропонована позивачем, а до його укладання сторони погодили всі умови, в тому числі істотні умови договору, і відповідно такий договір був укладений та підписаний сторонами.

Позивач та скаржник підписали договір, який відповідає законодавству України, зміст правочину не суперечив законам України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідають їх внутрішній волі.

Також, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та підтверджується підписанням сторонами акту прийому-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Нірол".

Сторони з метою виконанням умов договору, а саме пункту 14 договору підписали Акт прийому-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Нірол" від 28.02.2019, в якому вказали, що сторони керуючись чинним законодавством діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомленні з приписами цивільного законодавства, керуючись договором від 28.08.2019 склали акт відповідно до якого позивач ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла у власність частку у статутному капіталі ТОВ "Нірол" у розмірі 229 550 грн 14 коп., що становить 90% статутного капіталу. Також, в акті зазначено, що не мають один до одного будь-яких претензій щодо переданої частки у статутному капіталі.

В договорі відсутні жодні посилання на те, що він укладається з метою забезпечення виконання господарських зобов`язань ОСОБА_3 .

Крім цього відповідно до пункту 5 договору сторони оцінюють вартість частки, що продається за цим договором в сумі 229 550 грн 14 коп., які покупець сплатив продавцю до підписання даного договору, що продавець підтверджує підписом цього договору.

Тобто, посилання позивача, що кошти вона не отримала не підтверджується належними та допустимими доказами.

ОСОБА_2 в позовній заяві зазначає, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі був укладений для приховування договору застави, який був вчинений з метою забезпечення виконання зобов`язань в майбутньому договорі позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Також, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на укладений між сторонами корпоративний договір від 28.02.2019 в якому сторони визначали певний порядок виконання сторонами зобов`язань, що на думку позивача підвереджують обставини щодо недійсності договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі TOB "Нірол".

Місцевим судом не встановлено істотну обставину щодо визнання договору удаваним, а саме який договір сторони уклали між собою заставу або/чи поруку.

Скаржником був заявлений зустрічний позов про визнання корпоративного договору недійсним, але, суд першої інстанції відмовив у прийнятті до розгляду зустрічного позову зазначивши, що зустрічний позов не містить належного обґрунтування доцільності його розгляду разом з первісним позовом, зокрема, і з огляду на те, що вимоги за зустрічним позовом заявлені до одного із відповідачів за первісним позовом.

Суд першої інстанції помилково встановив відсутність підстав для застосування строків позовної давності

Позов спрямований не на захист прав позивача, а на спробу заволодіти майном ОСОБА_1 .

Таким чином скаржник вважає, що при ухваленні оскарженого рішення мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що призвело до ухвалення неправильного рішення, і є підставою для його скасування в апеляційному порядку та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач у відзиві вказує, що оспорюваний договір купівлі-продажу 90% частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" було укладено для приховання договору застави, який насправді був вчинений з метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеним в майбутньому договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Реальна природа договору-купівлі продажу як договору застави в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 перед відповідачем ОСОБА_1 за укладеним в майбутньому договором позики між ними, підтверджується умовами Корпоративного договору.

Корпоративний договір підтверджує дійсні наміри сторін, якими вони користувалися при укладенні договору купівлі-продажу, - забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань по поверненню ОСОБА_1 позики, та був укладений для конкретизації мети укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Судом за повного та об`єктивного дослідження усіх доказів по справі, правомірно зроблено висновок, що оспорюваний договір купівлі-продажу є удаваним, оскільки укладений для приховування іншого договору, а саме договору застави.

Після підписання сторонами оспорюваного договору і перереєстрацію на користь ОСОБА_1 корпоративних прав, нібито їй відчужених, грошових коштів у позику громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_1 не надала.

З огляду на вищевикладене та зважаючи на висновок про удаваність та відсутність доказів укладення договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у забезпечення виконання якого укладено між сторонами справи оспорюваний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019, а фактично - договір застави, судом на підставі повного та об`єктивного дослідження доказів по справі, правомірно зроблено висновок про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.

Враховуючи вказане, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 26.10.2023 у справі №906/498/23 - без змін.

Скаржник подала суду додаткові письмові пояснення, в яких вказує, що в рішенні суд першої інстанції обґрунтовуючи удаваність договору купівлі-продажу частки корпоративних прав ТОВ "Нірол" зокрема зазначив, що положення корпоративного договору від 28.02.2019, укладеного між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , підтверджують удаваність договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019.

Але, суд залишив без належної уваги послання представника скаржника, що корпоративний договір є нікчемним, оскільки укладений з порушенням вимог ч. 1 ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до якої головною умовою укладення корпоративного договору є наявність статусу учасника товариства.

З посиланням на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.11.2023 у справі № 906/739/23 вказує, що корпоративний договір від 28.02.2019 є нікчемний і відповідно його положення не можуть впливати на права та обов`язки сторін.

ОСОБА_2 в додаткових пояснення, вказує таке:

- підписуючи Корпоративний договір, відповідач реалізувала своє вільне волевиявлення щодо його умов та самого факту його укладення, що нею неодноразово було підтверджено під час слухання і цієї справи, і справи №906/739/23;

- сам по собі один лише факт укладення Корпоративного договору, навіть незважаючи на його нікчемність, підтверджує дійсні наміри сторін, якими вони керувалися при укладенні оспорюваного Договору купівлі-продажу, а саме - забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань по поверненню відповідачу позики.

- в ході розгляду цієї справи ОСОБА_1 не надала доказів сплати грошових коштів за оспорюваним договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі, що підтвердженням недійсності укладеного між сторонами договору купівлі-продажу;

- враховуючи "стандарт вірогідності" доказування, нікчемність Корпоративного договору жодним чином не впливає на дійсність намірів сторін оспорюваного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі щодо мети його укладення, а саме - забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань по поверненню відповідачу позики;

- Верховний Суд в постанові від 10.07.2024 у справі № 906/739/23 вказав, що судами в обґрунтування відмови у задоволені позову ОСОБА_1 про визнання Корпоративного договору недійсним помилково зазначено, що в силу норм частини першої статті 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) оспорюваний договорів є нікчемним, так як був укладений ОСОБА_1 до моменту набуття нею статусу учасника ТОВ "Нірол". Судом вказано, що формулювання статті 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) договір, за яким учасники товариства зобов`язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації (далі - корпоративний договір), є безвідплатним і вчиняється в письмовій формі. Корпоративний договір, який не відповідає цим вимогам, є нікчемним, по суті стосується предмету і форми договору, за яким у учасників виникає зобов`язання реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утриматись від їх реалізації, а не визначає сторін корпоративного договору, зокрема через наявність/відсутність у них статусу учасника товариства, як помилково вважає позивачка, заявляючи про недійсність корпоративного договору, та з чим погодились суди попередніх інстанцій, вказуючи на його нікчемність. Нікчемним в силу вказаної норми може бути корпоративний договір, який не відповідає вимогам частини першої статті 7 вказаного Закону, щодо безвідплатності та вчинення його у письмовій формі, а не стосовно сторін, які уклали такий договір, зокрема з огляду на те, що ця норма прямо не визначає, що сторонами корпоративного договору можуть бути лише учасники товариства, що, в свою чергу, могло б свідчити про нікчемність такого правочину (недійсність якого встановлена законом).

- Корпоративний договір є дійсним, а його зміст та сам факт його укладення підтверджує дійсні наміри сторін, якими вони керувалися при укладенні оспорюваного Договору купівлі-продажу, а саме - забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань по поверненню відповідачу позики, а оспорюваний договір купівлі-продажу 90% частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" було укладено для приховання договору застави, який насправді був вчинений з метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеним в майбутньому договором позики між Відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 26.10.2023 у справі №906/498/23 - без змін.

Також, від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яке мотивоване тим, що 16.11.2023 Господарський суд Житомирської області ухвалив рішення по справі № 906/739/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним корпоративного договору від 28.02.2019.

В рішенні зазначено, що суд дійшов висновку, що відповідач набула статусу учасника ТОВ "Нірол" 01.03.2019, тобто з моменту державної реєстрації змін до складу учасників товариства.

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) корпоративний договір від 28.02.2019 укладено ОСОБА_1 до моменту набуття нею статусу учасника ТОВ "Нірол", тобто оспорюваний корпоративний договір не відповідає згаданій вище нормі Закону, отже є нікчемним.

З таким рішенням ОСОБА_2 не погодилась і подала апеляційну скаргу та 22.01.2024 Північно-західний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження по справі №906/739/23 на рішення Господарського суду Житомирської області, призначив розгляд судової справи на 21.02.2024.

Представник вважає, що розгляд судової справи № 906/498/23 є неможливим до розгляду судової справи № 906/739/23, оскільки обставини, які будуть встановленні під час розгляду вказаної справи впливають на обставини справи № 906/498/23 в частинні щодо прав і обов`язків які виникли або/чи не виникли на підставі корпоративного договору.

Тому, представник просить суд зупинити розгляду судової справи № 906/498/23 до набуття законної сили рішення по справі № 906/739/23.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 29.01.2024 представник скаржника підтримав клопотання про зупинення провадження у справі, просив його задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти зупинення провадження у справі. Зауважила, що клопотання скаржника про зупинення провадження не містить посилання на об`єктивну неможливість вирішення цієї справи до набрання законові сили рішенням у справі № 906/739/23. З огляду на зазначене, просила суд відмовити в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

В судове засідання 29.01.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" не з`явився.

При цьому судом враховано, що ТОВ "Нірол" належним чином та своєчасно повідомлялося про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать список розсилки поштової кореспонденції та поштова кореспонденція (т. 1, а. с. 250-255), що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також те, що на цій стадії вирішується питання зупинення провадження у справі, а тому колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд клопотання представника ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за відсутності представника ТОВ "Нірол".

Розглянувши клопотання представника ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.01.2024 задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі. Зупинив провадження у справі №906/498/23 до завершення перегляду рішення Господарського суду Житомирської області від 16.11.2023 у справі №906/739/23 в апеляційному порядку Північно-західним апеляційним господарським судом та виготовлення повного тексту постанови.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.03.2024, серед іншого, поновив провадження у справі №906/498/23 та призначив розгляд справи на 22.04.2024 о 12:00 год.

25.03.2024 від судді Гудак А.В. та судді Мельника О.В. надійшли заяви про самовідвід у цій справі.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.03.2024 задовольнив заяви судді Гудак А.В. та судді Мельника О.В. про самовідвід у справі №906/498/23. Відвів суддів Гудак А.В. та Мельника О.В. від участі в розгляді справи №906/498/23. Матеріали справи №906/498/23 передав для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення інших суддів-членів колегії відповідно до ст. 32 ГПК України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.03.2024 прийняв справу №906/498/23 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є. Повідомив, що розгляд справи відбудеться 22.04.2024 о 12:00 год.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 22.04.2024 представники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надали пояснення щодо спору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нірол" не забезпечило явку свого уповноваженого представника в судове засідання суду апеляційної інстанції.

За результатами судового засідання, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.04.2024 відклав розгляд справи №906/498/23 на 27.05.2024 о 12:00 год.

27.05.2024 в судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду було заслухано пояснення представників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо спору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нірол" не забезпечило явку свого уповноваженого представника в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Північно-західний апеляційний господарський суд в судовому засіданні оголосив перерву до 10.06.2024 о 10:30 год.

10.06.2024 до початку судового засідання від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що Верховний Суд ухвалою від 27.05.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 та рішення Господарського суду Житомирської області від 16.11.2023 у справі №906/739/23. Призначив касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.06.2024 о 12:15 год.

В судове засідання Північно-західного апеляційного господарського суду 10.06.2024 з`явився представник ОСОБА_1 , який не заперечив проти відкладення розгляду справи.

Представники інших учасників не забезпечили явку своїх уповноважених представників в судове засідання суду апеляційної інстанції.

За результатами судового засідання, з метою повного та всебічного розгляду справи, враховуючи клопотання представника позивача, беручи до уваги неможливість вирішення спору у цьому судовому засіданні, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.06.2024 відклав розгляд справи на 29.07.2024 о 11:00 год.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 №01-05/565 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії у справі №906/498/23 Василишина А.Р. в період з 02.07.2024 по 02.08.2024 включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у справі №906/498/23. Визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Миханюк М.В., суддя Олексюк Г.Є.

Також, 29.07.2024 від судді Миханюк М.В. надійшла заява про самовідвід, мотивована наявністю родинних зв`язків із суддею Петуховим М.Г., який бере участь у розгляді цієї справи.

В судове засідання 29.07.2024 з`явилися представники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" не з`явився у судове засідання.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.07.2024 задовольнив заяву судді Миханюк М.В. про самовідвід у справі №906/498/23. Відвів суддю Миханюк М.В. від участі в розгляді справи №906/498/23. Матеріали справи № 906/498/23 передав для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого судді-члена колегії відповідно до ст. 32 ГПК України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2024 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Олексюк Г.Є., суддя Саврій В.А.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 31.07.2024 прийняв справу №906/498/23 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Олексюк Г.Є., суддя Саврій В.А. Розгляд справи призначив на 09.09.2024 о 10:30 год.

04.09.2024 від представника ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що ОСОБА_1 змінила свого представника у справі. Продовжує, що новому представнику необхідний додатковий час для підготовки до участі в справі.

09.09.2024 від представника скаржника надійшло клопотання вх. № 8010/24, відповідно якого представник просить викликати свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 для допиту з ініціативи суду, при наявності такої потреби. Таке клопотання мотивоване тим, що усі подані заяви свідків, суперечать іншим доказам (в сукупності), а також викликають сумніви щодо їх достовірності.

Також, 09.09.2024 від представника скаржника надійшло клопотання вх. № 8012/24 про недостовірність доказу та витребування оригіналу. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що матеріали справи містять лист нібито ОСОБА_1 , адресований ОСОБА_2 , у якому вона зазначила, що корпоративний договір від 28.02.2019 був укладений в забезпечення поруки ОСОБА_3 за виконання договору позики, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у 2018 році на суму 115 000 доларів США, а також те, що 90% частки статутного капіталу буде повернено ОСОБА_2 після погашення цієї позики.

Продовжує, що такий лист був долучений до позовної заяви, проте позивач не зазначила про наявність у неї оригіналу документу, всупереч ч. 5 ст. 91 ГПК України, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

ОСОБА_1 заявляє, що такий доказ є підробленим. ОСОБА_1 ніколи не писала листа, який доданий позивачем, не підписувала його та не направляла. Підпис, який розміщений у такому листі виконаний не ОСОБА_1 , а іншою невстановленою особою.

Також, ОСОБА_1 заявляє, що доказ "лист ОСОБА_1 , адресований ОСОБА_2 , у якому зазначила, що корпоративний договір від 28.02.2019 був укладений в забезпечення поруки ОСОБА_3 за виконання договору позики, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у 2018 році на суму 115000 доларів США, а також те, що 90% частки статутного капіталу буде повернено ОСОБА_2 після погашення цієї позики" є підробленим, що зумовлює подання цього клопотання.

Представник вказує, що клопотання не було подано до суду першої інстанції через процесуальну бездіяльність попереднього представника відповідача. В свою чергу, попередній представник зазначив у апеляційній скарзі, що ОСОБА_1 такий лист не писала, не підписувала та не направляла ОСОБА_3 .

Крім того, 09.09.2024 від представника скаржника надійшли додаткові пояснення вх.№8018/24 в яких представник акцентує увагу на неефективності обраного позивачем способу захисту

Звертає увагу, що ОСОБА_1 придбавала частку в статутному капіталі саме для підприємницької діяльності.

Вказує, що за наслідком укладання спірного правочину настали саме ті правові наслідки, які породжуються договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі, зокрема, ОСОБА_1 стала повноцінним учасником ТОВ "Нірол" та реалізовувала на постійній основі свої права та повноваження як учасник ТОВ "Нірол".

Обґрунтовуючи подання такого клопотання та доданих до нього нових доказів, представник вказує, що попередній представник доносив своєму клієнту некоректну інформацію про хід розгляду цієї справи та про обрану ним правову позицію захисту, яка використовувалась адвокатом без попереднього погодження з клієнтом та як наслідок не відповідала фактичним обставинам справи. Вказує, що більшість процесуальних дій та обставин мали бути вчинені в суді першої інстанції, проте це не було зроблено через неякісну правничу допомогу попереднього представника.

В судове засідання Північно-західного апеляційного господарського суду 09.09.2024 з`явилися представники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нірол" не забезпечило явку свого уповноваженого представника в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав подане раніше клопотання про відкладення розгляду справи, а представник позивача заперечила проти відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні та заслухав пояснення представника ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 .

За результатами судового засідання Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.09.2024 оголосив перерву в судовому засіданні до 25.09.2024 о 10:30 год.

23.09.2024 від представника скаржника надійшли додаткові пояснення у справі вх.№4581/24 за змістом вказує, що суд першої інстанції таких обставин взагалі не досліджував чи діяли сторони спірного правочину свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, чи їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Зазначає, що ОСОБА_1 придбала частку у ТОВ "Нірол" за оспорюваним договором купівлі-продажу саме для ведення господарської діяльності, а не забезпечення якогось неконкретизованого договору позики.

Крім того долучає нові докази у справі.

Представник позивача 24.09.2024 подала суду свої додаткові пояснення на додаткові пояснення представника ОСОБА_1 в яких вказує, що подані додаткові пояснення є новими доводами апеляційної скарги (новою апеляційною скаргою), а не поясненнями щодо її суті, оскільки не трактують, а повністю змінюють суть апеляційної скарги.

Жодним законом не встановлений інший спосіб, ніж визначені ст.15 ЦК України, для поновлення порушеного права позивача по справі.

Надані відповідачем до додаткових пояснень докази могли були бути подані при розгляді справи судом першої інстанції, тому підстави для їх долучення до матеріалів справи відсутні.

Вважає, що суд апеляційної інстанції повинен переглядати справу №906/498/23 за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги, оскільки підстави для залучення судом додаткових доказів та виходу судом за межі доводів та вимог апеляційної скарги відсутні.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 25.09.2024 представник скаржника підтримав свою позицію щодо невірно обраного позивачем способу захисту. Вказав, що ОСОБА_1 придбала частку в статутному капіталі ТОВ "Нірол" для участі в управлінні таким товариством та не є номінальним власником. Вказав, що суд допустив неправильне застосування норм матеріального права. Просив задовольнити апеляційну скаргу, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила щодо прийняття судом апеляційної інстанції додаткових пояснень нового представника скаржника та поданих ним доказів, як таких, що подані з порушенням процесуальних норм. Вважає, обраний спосіб захисту належним та ефективним. Просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Щодо поданих представником відповідача додаткових пояснень вх. № 8010/24, вх.№4581/24 суд апеляційної інстанції вказує, що вони фактично є доповненнями до апеляційної скарги, оскільки містять доводи, відсутні в останній.

У відповідності до ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Оскаржене рішення місцевого господарського суду в цій справі було ухвалене 26.10.2023, а його повний текст складено 31.10.2023, а тому з врахуванням викладеного, строк на апеляційне оскарження, з врахуванням викладеного, закінчився 20.11.2023.

Отже, доповнення до апеляційної скарги подані з пропуском встановленого строку.

Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки додаткові пояснення, котрі є доповненнями до апеляційної скарги, подані після закінчення строку на апеляційне оскарження, такі пояснення залишаються без розгляду.

Крім того, що долучених представником скаржника нових доказів, суд вказує таке.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 8 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - разом з поданням відзиву або письмових пояснень. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Однак, як убачається із позиції представник ОСОБА_1 , причиною неподання відповідних доказів суду першої інстанції та їх подальше подання апеляційному господарському суду були дії попереднього представника, тобто така обставина є суб`єктивною, виникла внаслідок дій заявника, а тому подані скаржником нові докази не приймаються судом до розгляду.

Також суд залишає без розгляду клопотання вх.№8012/24 про недостовірність доказу та витребування оригіналу, оскільки воно не заявлялося в суді першої інстанції. Також під час розгляду справи місцевим господарським судом ОСОБА_1 не заперечувала щодо відповідного доказу.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача та представника ОСОБА_1 , перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що гідно з протоколом №1/18 установчих зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" від 27.09.2018 зборами було прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол"; затверджено статут та статутний капітал в розмірі 255055,71 грн; визначено розподіл часток учасників в статутному капіталі: ОСОБА_10 - 70%; ОСОБА_2 - 30%; призначено директором ТОВ "Нірол" ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 27).

27.12.2018 між вищезазначеними учасниками ТОВ "Нірол" укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі, відповідно до п. 1 якого ОСОБА_10 передає у власність ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ "Нірол" у розмірі 70%, а остання приймає вказану частку та зобов`язується сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором (т. 1, а. с. 83).

27.12.2018 між зазначеними сторонами договору підписано акт приймання -передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Нірол" (т. 1, а. с. 84).

В подальшому, рішеннями загальних зборів учасників ТОВ "Нірол" (код 42502156) 27.12.2018 затверджено склад учасників та їх часток у статутному капіталі: частка учасника ОСОБА_2 складає 255 055 грн 71 коп. (100% статутного капіталу товариства), що підтверджується відповідним протоколом №3/18 (т. 1, а. с. 85).

28.02.2019 між ОСОБА_2 (позивач/продавець) та ОСОБА_1 (відповідач 1)/ покупець) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі (далі - Договір купівлі-продажу; т. 1, а. с. 11), за п.1 якого продавець, що є власником частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" в розмірі 100%, сплаченої нею в сумі 255 055 грн 71 коп., передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) частку в розмірі 90% в сумі 229 550 грн 14 коп. і зобов`язується сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до п. 5 Договору купівлі-продажу сторони оцінюють вартість частки, що продається за цим договором, в сумі 229 550 грн 14 коп., які покупець сплатив продавцю до підписання даного договору, що продавець підтверджує своїм підписом даного договору. Зміна ціни частки після підписання цього договору не допускається.

Згідно з п. 6 Договору купівлі-продажу після державної реєстрації змін до статуту ТОВ "Нірол" до покупця від продавця переходять корпоративні права останнього, емітовані товариством, включаючи право на участь в управлінні товариством, отримання прибутку (дивідендів) та інші правомочності, передбачені законодавством України та установчими документами товариства пропорційно придбаній частці.

За п. 7 Договору купівлі-продажу з моменту укладання цього договору покупець стає по відношенню до ТОВ "Нірол" його єдиним учасником.

Відповідно до п. 10 Договору купівлі-продажу сторони підтвердили, що договір не носить характеру удаваного уявного правочину, сторони розуміють зміст договору, який прочитаний ними самостійно, усвідомлюють правові наслідки укладання цього договору, дії сторін відповідають їх намірам створити для себе юридичні наслідки, ствердили, що не визнані у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, повністю або частково, і підписанням цього договору підтверджують, що дійшли згоди з усіх істотних умов договору, що зафіксовані в його тексті.

Крім того, 28.02.2019 сторони підписали акт приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ "Нірол", за яким ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла у власність частку у статутному капіталі ТОВ "Нірол" у розмірі 229 550 грн 14 коп., що становить 90% статутного капіталу (т. 1, а. с. 14). Зазначений акт посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А. В. та зареєстрований в реєстрі за №№1517, 1518.

Згідно з протоколом №5/19 загальних зборів учасників ТОВ "Нірол" від 28.02.2019 (а. с. 13), на зборах вирішено:

- прийняти ОСОБА_1 до складу учасників ТОВ "Нірол" (п. 1);

- ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла у власність частку у статному капіталі ТОВ "Нірол" у розмірі 229550,14 грн, що становить 90% статутного капіталу (п. 2);

- затвердити такий склад учасників та їх часток у статутному капіталі: ОСОБА_1 - 90%; ОСОБА_2 - 10% (п. 3);

- надати повноваження ОСОБА_2 на подання відповідних документів для проведення реєстрації щодо зміни учасника товариства (п. 4).

Також, 28.02.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписано корпоративний договір (далі - Корпоративний договір; т. 1, а. с. 12), згідно п. 1 якого сторони є учасниками ТОВ "Нірол" і відповідно до положень Статуту та даних, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських організацій, володіють такими частками у статутному капіталі вказаного товариства:

- ОСОБА_2 - 10%,

- ОСОБА_1 - 90%.

Цей договір є безвідплатним (п. 3 корпоративного договору).

У п. 4 Корпоративного договору вказано, що сторони підтверджують, що продаж частини корпоративних прав від учасника-1 ( ОСОБА_2 ) учаснику-2 ( ОСОБА_1 ) в розмірі 90% статутного капіталу, а також цей договір укладається в забезпечення поруки учасника-1 перед учасником-2 за виконання договору позики, який був укладений між учасником-2 та фізичної особою - ОСОБА_3 .

Згідно з п. 5 Корпоративного договору на час виконання обов`язків ОСОБА_3 перед учасником-2 стосовно повернення суми позики у повному обсязі, учасник-2 набув право власності на частку в статутному капіталі товариства.

Пунктом 7 Корпоративного договору сторони погодили, що учасник-2, як власник контрольного пакету голосів на загальних зборах учасників, до моменту повернення йому ОСОБА_3 у повному обсязі суми позики, зобов`язується не приймати рішень стосовно відчуження нерухомого майна, яке є власністю товариства, а також рішень щодо обтяження цього майна шляхом передачі його у платне користування або іпотеку третім особам.

Відповідно до п. 8 Корпоративного договору після повернення ОСОБА_3 позики учаснику-2 ( ОСОБА_1 ), останній протягом 10-ти днів зобов`язується продати 100% частку належних йому у товаристві корпоративних прав учаснику-1 по їх номінальній вартості, за яку вартість ці корпоративні права були йому продані учасником-1 ( ОСОБА_2 ).

Учасник-2 ( ОСОБА_1 ) не має право провести відчуження належних йому у товаристві корпоративних прав третій особі у випадку виконання ОСОБА_3 перед ним зобов`язань по поверненню суми позики у повному обсязі (п. 9 Корпоративного договору).

Згідно з п. 10 Корпоративного договору у випадку невиконання ОСОБА_3 перед учасником-2 ( ОСОБА_1 ) зобов`язань по поверненню у повному обсязі суми позики у строки, передбачені договором позики, учасник-1 ( ОСОБА_2 ) зобов`язаний укласти з учасником-2 ( ОСОБА_1 ) договір купівлі-продажу належної йому частини корпоративних прав по їх номінальній вартості в 10-ти денний строк після такого невиконання і вийти зі складу учасників ТОВ "Нірол".

При цьому, враховуючи висновки Верхового Суду від 10.07.2024 у справі № 906/739/23 вказаний Корпоративний договір не є нікчемним, а у позові про визнання його недійним було відмовлено за безпідставністю.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зазначена у переліку засновників (учасників) юридичної особи ТОВ "Нірол", розмір внеску до статутного капіталу становить 229 550 грн 14 коп. (т. 1, а. с. 30 - 32).

Позивач зазначає, що вони з ОСОБА_3 неодноразово зверталися до ОСОБА_1 з вимогою підписати договір позики або повернути 90% частки статутного капіталу ТОВ "Нірол", на підтвердження чого надає копії заяв від 16.04.2019, 03.07.2019, 12.09.2019, 12.10.2020, 19.10.2020 (т. 1, а. с. 34-35, 36-37, 38-39, 40-41, 42).

ОСОБА_1 у листі без дати та номеру, адресованому ОСОБА_3 , вказала, що корпоративний договір від 28.02.2019 був укладений в забезпечення поруки ОСОБА_2 за виконання договору позики, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у 2018 році на суму 115 000 доларів США; повідомила, що 90% частки статутного капіталу буде повернуто ОСОБА_2 після погашення цієї позики (т. 1, а. с. 43).

11.11.2020 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 18.11.2020 (т. 1, а. с. 44).

Крім того, в провадженні Господарського суду Житомирської області перебувала справа №906/92/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ТОВ "Нірол" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019 (т. 1, а. с. 172 - 184).

Господарський суд Житомирської області рішенням від 26.07.2021 у справі №906/92/21, яке Північно-Західний апеляційний господарський суд постановою від 22.09.2021 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

Верховний Суд постановою від 19.01.2022 у справі №906/92/21 скасував рішення Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021, передав справу на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 13.06.2022 позовну заяву ОСОБА_2 залишив без розгляду згідно п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

У справі №906/498/23 ОСОБА_2 , посилаючись на норми ч. 4 ст. 226 ГПК України, повторно звернулась до суду та заявила аналогічні позовні вимоги до відповідачів, які були предметом розгляду у справі №906/92/21.

Позовні вимоги мотивовані таким:

- оспорюваний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі між сторонами спору був укладений для приховування договору застави, який насправді був вчинений з метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеним в майбутньому договором позики між відповідачем 1) та ОСОБА_3 (на той час директора ТОВ "Нірол"), а не з метою продажу частки у статутному капіталі;

- корпоративний договір від 28.02.2019 не є самостійним правочином, умови його укладення впливають на дійсність оспорюваного договору (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.01.2022 у справі №906/92/21);

- грошових коштів за договором позивач не отримувала і не планувала отримати; ОСОБА_2 не мала наміру продавати частку в статутному капіталі товариства, тим більше за вказану у спірному договорі ціну, оскільки вона значно менша вартості нерухомого майна товариства;

- оскільки ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_3 не надала, ухилялася від укладення договору позики, то договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі, який укладався у його забезпечення, є недійсним.

Поруч з вказаним, ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним корпоративного договору від 28.02.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в силу частини першої статті 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" головною умовою укладення корпоративного договору є наявність у сторін такого договору статусу учасника товариства, проте, станом на дату укладення оспорюваного договору позивачка не набула статусу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол", відповідно оспорюваний договір як такий, що не відповідає вказаній нормі, підлягає визнанню недійним.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 16.11.2023 у справі №906/739/23, яке Північно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 21.02.2024, в задоволенні позовних вимог відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що з урахуванням норм частини першої статті 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) корпоративний договір від 28.02.2019 укладено ОСОБА_1 до моменту набуття нею статусу учасника ТОВ "Нірол", тобто оспорюваний корпоративний договір не відповідає згаданій вище нормі Закону, отже є нікчемним. Визнання нікчемного корпоративного договору від 28.02.2019 недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального поновлення порушених прав позивачки, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Верховний Суд постановою від 10.07.2024 змінив постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 та рішення Господарського суду Житомирської області від 16.11.2023 у справі №906/739/23, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, в інший частині - залишив без змін.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 ЦК України).

Так, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочину на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто, відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Отже, за удаваним правочином у сторін виникають права та обов`язки інші, ніж передбачено в такому договорі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29.09.2023 у справі № 520/11999/17.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у ст. 203 ЦК України.

Звертаючись до суду із позов в цій справі, позивач вказує, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019 між сторонами спору був укладений для приховування договору застави, який насправді був вчинений з метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеним в майбутньому договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (на той час директора ТОВ "Нірол"), а не з метою продажу частки у статутному капіталі.

У оспорюваному договорі відсутні умови, які б свідчили, що даний правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

В постанові від 19.01.2022 по справі №906/92/21 Верховний Суд дійшов висновку, що корпоративний договір від 28.02.2019 не є окремим самостійним правочином, умови укладення якого не впливають на дійсність оспорюваного договору.

Апеляційний господарський суд зауважує, що умови п. п. 5, 6, 7, 8, 9, 10 Корпоративного договору від 28.02.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , підтверджують удаваність Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019.

Зокрема, за вказаними пунктами Корпоративного договору встановлюються такі обмеження щодо набувача частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол", як

- на час виконання обов`язків ОСОБА_3 перед учасником-2 стосовно повернення суми позики у повному обсязі, учасник-2 ( ОСОБА_1 ) набув право власності на частку в статутному капіталі товариства;

- учасник-2 ( ОСОБА_1 ), як власник контрольного пакету голосів на загальних зборах учасників, до моменту повернення йому ОСОБА_3 у повному обсязі суми позики, зобов`язується не приймати рішень стосовно відчуження нерухомого майна, яке є власністю товариства, а також рішень щодо обтяження цього майна шляхом передачі його у платне користування або іпотеку третім особам;

- після повернення ОСОБА_3 позики учаснику-2 ( ОСОБА_1 ), останній протягом 10-ти днів зобов`язується продати 100% частку належних йому у товаристві корпоративних прав учаснику-1 ( ОСОБА_2 ) по їх номінальній вартості, за яку вартість ці корпоративні права були йому продані учасником-1 ( ОСОБА_2 ).

- учасник-2 ( ОСОБА_1 ) не має право провести відчуження належних йому у товаристві корпоративних прав третій особі у випадку виконання ОСОБА_3 перед ним зобов`язань по поверненню суми позики у повному обсязі;

- у випадку невиконання ОСОБА_3 перед учасником-2 зобов`язань по поверненню у повному обсязі суми позики у строки, передбачені договором позики, учасник-1 ( ОСОБА_2 ) зобов`язаний укласти з учасником-2 ( ОСОБА_1 ) договір купівлі-продажу належної йому частини корпоративних прав по їх номінальній вартості в 10-ти денний строк після такого невиконання і вийти зі складу учасників ТОВ "Нірол".

Більше, того в п. 4 Корпоративного договору прямо вказано, що сторони підтверджують, що продаж частини корпоративних прав від учасника-1 ( ОСОБА_2 ) учаснику-2 ( ОСОБА_1 ) в розмірі 90% статутного капіталу, а також цей договір укладається в забезпечення поруки учасника-1 перед учасником-2 за виконання договору позики, який був укладений між учасником-2 та фізичної особою - ОСОБА_3 .

Крім того, ОСОБА_1 в сукупності матеріалами справи № 906/498/23, а також пред`явлення останньою позову в справі № 906/739/23 в якій ОСОБА_1 визнавала укладання Корпоративного договору, однак вважала його недійсним лише з тієї підстави, що на момент його укладання вона не була учасником ТОВ "Нірол", як того вимагала ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається з умов оспорюваного договору та враховуючи те, що сторони у п. 4 корпоративного договору хоча і визначили, що продаж ОСОБА_2 частини корпоративних прав ОСОБА_1 в розмірі 90% статутного капіталу ТОВ "Нірол" було здійснено для забезпечення договору поруки, а також з огляду на інші його умови, фактично, договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019 є договором застави.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ч. 1 ст. 572 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 573 ЦК України заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Матеріали справи не містять доказів укладення між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 договору позики, у забезпечення виконання якого було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019.

Суд визнає недійсним договір застави, який був укладений в забезпечення виконання основного договору, за умови, якщо основний договір так і не був укладений (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц).

Беручи до уваги відсутність доказів укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у забезпечення виконання якого укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019 (фактично - договір застави), апеляційний господарський погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості та задоволення позовної вимоги про визнання його недійсним.

Щодо доводів представника скаржника та його посилання на судову практику на підтвердження обрання позивачем неефективного способу захисту апеляційний господарський зауважує, що предметом спору є визнання недійсним правочину - договору купівлі-продажу, який фактично є договором застави, з тих підстав, що основний договір (договір позики) не був укладений. За таких обставин, практика на яку посилається представник скаржника не є релевантною до спірних правовідносин.

Крім того, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).

Відносно виклику свідків, суд вказує, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти (ч. 1 ст. 89 ГПК України).

Враховуючи, що переглядаючи рішення в цій справі, апеляційний господарський не брав до уваги відповідні заяви свідків, то підстав для виклику свідків для допиту, суд не вбачає.

Щодо заяви ОСОБА_1 про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд враховує таке.

Вказана заява ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності у справі обґрунтована тим, що про порушення прав позивачу було відомо ще у 2019 році, але з цим позовом ОСОБА_2 звернулась тільки у 2023 році без подання клопотання про поновлення строків позовної давності.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19. Згідно з чинною редакцією вказаного пункту у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Як було роз`яснено в п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. " Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, враховуючи, спочатку запроваджений карантин, що діяв з 11.03.2020 до 30.06.2023 та подальше введення воєнного стану, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна давність у цій справі не пропущена.

За наведеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Житомирської області від 26.10.2023 у справі № 906/498/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 26.10.2023 у справі № 906/498/23 - без змін.

2. Справу № 906/498/23 надіслати Господарському суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "30" вересня 2024 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Саврій В.А.