Постанова

від 25.09.2024 по справі 903/627/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року Справа № 903/627/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Кард» на ухвалу Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року по справі №903/627/22 за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейт Лак Корпорейшн» на дії та бездіяльність приватного виконавця Пироги Сергія Степановича (суддя Якушева І.О.)

час та місце постановлення ухвали: 25 липня 2024 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; повний текст ухвали складено 30 липня 2024 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейт Лак Корпорейшн»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Кард»

про стягнення 925 200 грн

за участю представників сторін:

від Позивача - Сокур С.В.;

від Відповідача та Органу виконання - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 1 листопада 2022 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю Грейт Лак Корпорейшн (надалі Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Вест Кард (надалі Відповідач) задоволено. Зобов`язано Відповідача виконати умови договору поставки нафтопродуктів оптовими партіями № 040415-310122-ШК000615 від 31 січня 2022 року, шляхом забезпечення видачі Позивачу операторами АЗС "WOG" палива, на підставі пред`явлення паливних карток, перелік номерів штрих-карти яких наведено у видатковій накладній №4217 від 31 січня 2022 року.

На виконання рішення Господарського суду Волинської області 25 липня 2023 року судом видано наказ.

15 липня 2024 року через систему Електронний суд до Господарського суду Волинської області надійшла скарга Позивача на дії та бездіяльність приватного виконавця Пироги С.С. (надалі Орган виконання), в якій Позивач просив:

·визнати дії Органу виконання із закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України Про виконавче провадження незаконними;

· скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №74496365 від 19 червня 2024 року, винесену Органом виконання;

· визнати бездіяльність Органу виконання щодо невиконання наказу №903/627/22-2, виданого Господарським судом Волинської області незаконною;

· зобов`язати Орган виконання вжити заходів, передбачених частиною 3 статті 33 Закону України Про виконавче провадження, з примусового виконання наказу №903/627/22-2, виданого Господарським судом Волинської області.

Свою скаргу Відповідач мотивує тим, що жодних дій в рамках виконавчого провадження № 74496365 з 19 березня 2024 року виконано не було. Органом виконання винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №74496365 від 19 червня 2024 року. Вказав, що на обґрунтування закінчення виконавчого провадження Орган виконання у постанові від 19 червня 2024 року зазначив, що рішення суду виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом, а саме: інформаційним листом за № 219 від 21 березня 2024 року Відповідач повідомив, що рішення суду фактично виконане, а саме, у разі пред`явлення паливних карток, перелік номерів штрих-карт, який наведено у видатковій накладній № 4217 від 31 січня 2022 року, операторами АЗС WOG буде відпущено паливо. На переконання Відповідача такого роду поведінка Органу виконання свідчить про те, що в рамках відкритого виконавчого провадження №74496365 він діяв не в інтересах Позивача, оскільки його дії не були спрямовані на захист та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів стягувача.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року скаргу Позивача задоволено частково. Визнано дії Органу виконання із закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» незаконними. Скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження №74496365 від 19 червня 2024 року, винесену Органом виконання. Визнано бездіяльність Органу виконання щодо невиконання наказу господарського суду №903/627/22-2 від 25 липня 2023 року незаконною. У задоволенні скарги в частині зобов`язання Органу виконання вжити заходів з примусового виконання наказу господарського суду №903/627/22-2 від 25 липня 2023 року, передбачених частиною 3 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», відмовлено.

Мотивуючи дану ухвалу, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що Закон надає право виконавцю звернутися до суду із заявою про зміну способу чи порядку виконання рішення, у разі виникнення складнощів під час його виконання, однак, зі встановлених судом обставин вбачається, що Орган виконання не виконав всього обсягу виконавчих дій, передбачених Законом з метою примусового виконання рішення суду, а тому суд першої інстанції виснував, що скарга підлягає до задоволення в частині визнання незаконною бездіяльності Органу виконання про невиконання наказу суду №903/627/22-2 від 19 червня 2024 року.

Місцевий господарський суд зазначив, що скарга містить також вимогу зобов`язати Орган виконання вжити заходів, передбачених частиною 3 статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», з примусового виконання наказу №903/627/22-2, виданого Господарським судом Волинської області. Проте, у суду відсутні повноваження зобов`язувати Орган виконання вчиняти ті дії, які згідно із Законом можуть здійснюватися лише державним чи приватним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби. У зв`язку з цим, суд першої інстанції виснував, що скарга в частині зобов`язання Органу виконання вжити заходів, передбачених частиною 3 статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», з примусового виконання наказу №903/627/22-2, виданого Господарським судом Волинської області, не підлягає до задоволення.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати в частині задоволення скарги Позивача на дії Органу виконання та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Позивача на дії Органу виконання.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що звертаючись до суду за захистом своїх прав Позивач обрав спосіб захисту його порушеного права наступною вимогою: «зобов`язати виконати умови договору поставки нафтопродуктів оптовими партіями №040415-310122-ШК000615 від 31 січня 2022 року, шляхом забезпечення видачі операторами АЗС «WOG» палива на підставі пред`явлення паливних карток, перелік номерів штрих-карти яких наведено у видатковій накладній № 4217 від 31 січня 2022 року».

Також Відповідач в своїй апеляційній скарзі зауважив, що беручи до уваги визначені статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» принципи, Відповідач інформаційним листом за вих. № 219 від 21 березня 2024 року повідомив Орган виконання про те, що Відповідач жодним чином не ухиляється від виконання вище зазначеного Рішення Господарського суду Волинської області та готово видати Позивачу паливо через мережу автозаправних станцій торгової марки «WOG». Однак для повного та фактичного виконання Наказу Господарського суду Волинської області, представникам Позивача необхідно пред`явити на АЗС «WOG» паливні картки, перелік номерів штрих-карт яких наведено у видатковій накладній № 4217 від 31 січня 2022 року.

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача.

На виконання вимог ухвали Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в котрому, з підстав, наведених у даному відзиві просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року залишити без змін. При цьому, Позивач вказав, що Орган виконання приймаючи оскаржену постанову про закінчення виконавчого провадження від 19 червня 2024 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 закону України «Про виконавче провадження» своїми діями, позбавив Позивача права на фактичне виконання рішення суду, оскільки Позивач позбавлений можливості в подальшому звертатись із примусовим виконанням рішення. Вказує, що свою апеляційну скаргу Відповідач будує та обґрунтовує виключно на цитуванні положень Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 року, інформаційних листів за вих. № 219 від 21 березня 2024 року та вих. № 421 від 27 травня 2024 року, які жодним чином не підтверджують факт виконання Відповідачем рішення місцевого господарського суду від 1 листопада 2022 року в справі №903/627/22 та законність дій Органу виконання.

Ухвалою Північно західного апеляційного господарського суду від 9 вересня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено, призначено розгляд апеляційної скарги на 25 вересня 2024 року об 14:00 год..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2024 року клопотання представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; призначено розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

23 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про розгляд скарги без участі представника Відповідача та про підтримання вимог апеляційної скарги.

В судове засідання від 25 вересня 2024 року представники Органу виконання та Відповідача не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 9 вересня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на клопотання Відповідача про розгляд справи без його участі, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Відповідача та Органу виконання, за наявними в матеріалах справи доказами та зважаючи на те, що в апеляційній скарзі висвітлена позиція Відповідача з приводу винесеного судового рішення.

В судовому засіданні від 25 вересня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, представник Позивача вказав, що Орган виконання приймаючи оскаржену постанову про закінчення виконавчого провадження від 19 червня 2024 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» своїми діями, позбавив Позивача права на фактичне виконання рішення суду, оскільки Позивач позбавлений можливості в подальшому звертатись із примусовим виконанням рішення. Окрім того, свою апеляційну скаргу Відповідач будує та обґрунтовує виключно на цитуванні положень закону України «Про виконавче провадження», Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 року, інформаційних листів за вих. № 219 від 21 березня 2024 року та вих. № 421 від 27 травня 2024 року, які жодним чином не підтверджують факт виконання Відповідачем Рішення суду першої інстанції від 1 листопада 2022 року в справі №903/627/22 та законність дій Органу виконання.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Відповідно до рішення Господарського суду Волинської області від 1 листопада 2022 року позов Позивача до Відповідача задоволено. Зобов`язано Відповідача виконати умови договору поставки нафтопродуктів оптовими партіями № 040415-310122-ШК000615 від 31 січня 2022 року, шляхом забезпечення видачі Позивачу операторами АЗС "WOG" палива, на підставі пред`явлення паливних карток, перелік номерів штрих-карти яких наведено у видатковій накладній №4217 від 31 січня 2022 року.

На виконання рішення місцевого господарського суду 25 липня 2023 року судом видано наказ.

5 березня 2024 року між Позивачем та Органом виконання укладено договір про сплату додаткової винагороди приватного виконавця. Пунктом 1.2 договору узгоджено, що з моменту відкриття виконавчого провадження з виконання наказу суду Орган виконання зобов`язався виконувати усі необхідні дії, визначені статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» упродовж 60 календарних днів.

Пунктом 1.3 договору сторони передбачили, що у випадку виконання Відповідачем вимог виконавчого документу у період з дня відкриття по день закінчення виконавчого провадження/повернення виконавчого документу Орган виконання, дотримання вимог пункту 1.2 договору для останнього не є обов`язковим та відповідальності за його не виконання не несе.

На виконання взятих сторонами зобов`язань за договором, 19 березня 2024 року Орган виконання на підставі заяви Позивача виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 74496365 щодо примусового виконання наказу суду №903/627/22-2.

Після відкриття виконавчого провадження №74496365 на адресу Органу виконання від Відповідача надійшов інформаційні листи №219 від 21 березня 2024 року та №421 від 27 травня 2024 року, якими Відповідач повідомив про те, що останній готовий добровільно виконати рішення Господарського суду Волинської області від 1 листопада 2022 року в справі № 903/627/22 за умови пред`явлення Позивачем паливних штрих-карток, перелік номерів штрих-карти яких наведено у видатковій накладній №4217 від 31 січня 2022 року.

Позивач також надав Органу виконання листи б/н від 15 травня 2024 року та від 6 червня 2024 року, якими повідомив про те, що з вересня 2022 року усі штрих-карти, які були передані Позивачу на підставі видаткової накладної №4217 від 31 січня 2022 року, знаходяться у Відповідача. Констатував, що цей факт встановлено також рішенням Господарського суду Волинської області від 1 листопада 2022 року у справі № 903/627/22.

Позивачем підготовлено та направлено заяву б/н від 18 червня 2024 року, в якій Позивач просив Орган виконання звернутись до місцевого господарського суду з заявою (поданням) про зміну способу і порядку виконання рішення у справі № 903/627/22 на підставі частини 3 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: зобов`язати Відповідача виконати умови договору поставки нафтопродуктів оптовими партіями № 040415-310122-ШК000615 від 31 січня 2022 року шляхом забезпечення видачі Позивачу операторами АЗС "WOG" палива в кількості, що визначена у видатковій накладній №4217 від 31 січня 2022 року.

Заява б/н від 18 червня 2024 року надіслана та вручена Органу виконання 25 червня 2024 року, що підтверджується поштовим відправленням №0421220437065.

Після вручення заяви б/н від 18 червня 2024 року Органу виконання Позивач за допомогою ідентифікатора доступу ввійшов до веб-ресурсу автоматизованої системи виконавчого провадження ВП № 74496365 та виявив, що 19 червня 2024 року Органом виконання винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №74496365.

На обґрунтування закінчення виконавчого провадження Орган виконання в постанові від 19 червня 2024 року зазначив, що рішення суду виконано в повному обсязі, згідно з виконавчим документом, а саме: інформаційним листом за № 219 від 21 березня 2024 року Відповідач повідомив, що рішення суду фактично виконане, а саме, у разі пред`явлення паливних карток, перелік номерів штрих-карт, який наведено у видатковій накладній № 4217 від 31 січня 2022 року, операторами АЗС «WOG» буде відпущено паливо. Про цю обставину Орган виконання також зазначив у листі від 19 червня 2024 року № 22727, адресованому Позивачу.

Позивач не погоджуючись з такими діями Органу виконання звернувся до суду із скаргою на дії та бездіяльність Органу виконання.

Досліджуючи дані правовідносини на предмет їх нормативно правового регулювання в процесі виконання судового рішення, колегія апеляційного господарського суду приймає до уваги наступні положення діючого законодавства України.

Статтею 1291 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Законом України "Про виконавче провадження", встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 2 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України та при здійсненні виконавчого провадження діяв у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений Законом України «Про виконавче провадження», а тому просить відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.

У відповідності до частини 2 статті 343 Господарського процесуального України: у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

В силу дії частини 3 статті 343 Господарського процесуального кодексу України: якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Розглядаючи основні доводи, котрими Позивач обгрунтовує підставність звернення до суду із скаргою та наведені в апеляційній скарзі Відповідача доводи стосовно спростування доводів, наведених Позивачем в скарзі на дії Органу виконання, то колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до Закону.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

В силу дії частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

У відповідності до частини 3 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Тобто, підсумовуючи описані вище норми Закону України «Про виконавче провадження» колегія суду виснує, що законодавець надає Органу виконання право звернутися до суду із заявою про зміну способу чи порядку виконання рішення, у разі виникнення складнощів під час його виконання.

Колегія суду зауважує, що підставою для звернення Відповідача до Господарського суду Волинської області зі скаргою від 15 липня 2024 року стала бездіяльність Органу виконання, а саме те, що не було виконано судове рішення, та й взагалі не були вжиті жодні виконавчі дії визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Зокрема, бездіяльність Органу виконання підтверджується матеріалами справи, в яких відсутні будь-які докази виконання Відповідачем Рішення Господарського суду Волинської області в справі №903/627/22 від 1 листопада 2022 року в рамках виконавчого провадження №74496365, які як Відповідачем, так і Органом виконання не спростовані.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що для отримання товару на АЗС покупець пред`являє оператору АЗС картку на пальне, а оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості. При цьому ту обставину, що для виконання Рішення суду першої інстанії у справі №903/627/22 Позивач повинний пред`явити на АЗС Відповідача відповідні паливні картки, Позивач не заперечував. Водночас Позивач наголосив, що з наявних матеріалів господарської справи №903/627/22 та виконавчого провадження №74496365 вбачається, що усі паливні картки, які Позивач отримав від Відповідача в рамках Договору поставки нафтопродуктів були передані (повернуті) Відповідачу у вересні 2022 року і до цього часу знаходяться у нього. Констатував, що з наявних матеріалів виконавчого провадження № 74496365 вбачається, що з метою виконання рішення місцевого господарського суду від 1 листопада 2022 року в справі №903/627/2 Позивач звертався до Відповідача з вимогою повернути передані останньому у вересні 2022 році паливні картки, однак така вимога залишена Відповідачем без відповіді та реагування.

Дане стало підставою для подання заяви Позивачем про зміну способу та виконання рішення суду від 19 вересня 2023 року (том 1, а.с. 203-204) яка залишена без виконання.

Окрім того, Позивачем підготовлено та направлено заяву б/н від 18 червня 2024 року, в якій Позивач просив Орган виконання звернутись до Господарського суду Волинської області з заявою (поданням) про зміну способу і порядку виконання рішення у справі № 903/627/22 на підставі частини 3 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: зобов`язати Відповідача виконати умови договору поставки нафтопродуктів оптовими партіями № 040415-310122-ШК000615 від 31 січня 2022 року шляхом забезпечення видачі Позивачу операторами АЗС "WOG" палива в кількості, що визначена у видатковій накладній №4217 від 31 січня 2022 року.

При цьому колегія суду звертає увагу, що предметом договору поставки нафтопродуктів є саме паливо, а не картки, пред`явлення карток є лише способом виконання договору (рішення суду).

В той же час, апеляційний господарський суд констатує, що у своїх інформаційних листах за вих. № 219 від 21 березня 2024 року та вих. № 421 від 27 травня 2024 року, Відповідач чітко зазначає про готовність виконати Рішення місцевого господарського суду від 1 листопада 2022 року в даній справі, а не про фактичне його виконання, як зазначив Орган виконання в Постанові про закінчення виконавчого провадження від 19 червня 2024 року, як підставу у її винесення.

Суд наголошує на тому, що Відповідно до резолютивної частини судового рішення у справі №903/627/22 Господарський суд Волинської області зобов`язав Відповідача вчинити дії по передачі Позивачу відповідного Товару. Отже, саме у випадку фактичної передачі Позивачу палива, про що будуть свідчити відповідні докази, Орган виконання має право виснувати про закінчення виконавчого провадження. Однак докази такої передачі Товару Позивачеві (а саме: акт прийому-передачі, Додаткову угоду між сторонами, акт Органу виконання про передачу діючих карток на отримання палива), матеріали справи та виконавчого провадження не містять.

Водночас, порядок передачі стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, визначено статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

Однак, в даній справі доказів складення акту про передачу товару від боржника до стягувача Орган виконання не подав.

Як вже вказано вище, статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з вимогами частини 1 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Отже, обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, встановлено законодавчо і не залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб.

В той же час, Орган виконання приймаючи оскаржену постанову про закінчення виконавчого провадження від 19 червня 2024 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (враховуючи вищеопсианий факт не передачі Відповідачем Позивачу товару за судовим рішенням) своїми діями, позбавив Позивача права на фактичне виконання рішення суду, оскільки останній позбавлений можливості в подальшому звертатись із примусовим виконанням рішення, зважаючи на наявність вище зазначеної постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Оскільки Орган виконання не вчинив жодних можливих дій наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» (направлення подання до суду про зміну способу виконання рішення) щодо максимального захисту інтересів Позивача, не вчинив дій по фіксації причин неможливості виконання Відповідачем вимог рішення господарського суду Волинської області №903/627/22, суд апеляційної інстанції такого роду поведінку (бездіяльність) Органу виконання як незаконну, що вказує на бездіяльність Органу виконання.

Разом з тим колегія суду наголошує і на тому, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених Законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває і надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у разі: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.

Бездіяльність органу може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку про порушення у зв`язку з цією бездіяльністю його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі.

В той же час дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суду зауважує, що свою апеляційну скаргу Відповідач будує та обґрунтовує виключно на цитуванні положень Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 року, інформаційних листів за вих. № 219 від 21 березня 2024 року та вих. № 421 від 27 травня 2024 року, які жодним чином не підтверджують саме факт виконання Відповідачем рішення Господарського суду Волинської області від 1 листопада 2022 року у справі №903/627/22 та законність дій Органу виконання в рамках виконавчого провадження №74496365.

З огляду на усе описане вище, колегія суду резюмує, що у Органу виконання не було правових підстав для прийняття постанови від 19 червня 2024 року про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду від 25 липня 2023 року №903/627/22-2, оскільки рішення суду фактично не було виконано боржником.

Дане на переконання колегії суду свідчить про те, що дії Органу виконання по винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 19 червня 2024 року з підстав пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є передчасними, незаконним та безпідставними.

За таких обставин постанова від 19 червня 2024 року про закінчення виконавчого провадження не відповідає приписам пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а тому підлягає скасуванню.

Відтак, Північно-західний апеляційний господарський суд переглядаючи основне судове рішення в оскаржуваній апелянтом (задоволеній судом першої інстанції) частині констатує, що скаргу Позивача слід задоволено частково. Визнати дії Органу виконання із закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» незаконними. Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №74496365 від 19 червня 2024 року, винесену Органом виконання. Визнати бездіяльність Органу виконання щодо невиконання наказу господарського суду №903/627/22-2 від 25 липня 2023 року незаконною.

Дане судове рішення в цій частині прийнято місцевим господарським судом.

За таких обставин скарга Відповідача є безпідставною, а доводи наведені в ній є такими, що спростовуються усім описаним вище.

Відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювану ухвалу без змін з огляду на її законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно-західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даної ухвали (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Кард» на ухвалу Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року по справі №903/627/22 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року по справі №903/627/22 - залишитии без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №903/627/22 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 30 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.