Рішення

від 25.09.2024 по справі 757/17594/22-ц

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2024Справа № 757/17594/22-ц

За позовомОСОБА_1 доАкціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк»простягнення 73 106,87 грн.Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

позивача:ОСОБА_2; відповідача:Яндульський Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ) звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ «ПриватБанк») про стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною відмовою відповідача в поверненні залишку грошових коштів, які перебували на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» після припинення юридичної особи.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28.11.2022 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 03.06.2024 рішення Печерського районного суду міста Києва від 28.11.2022 скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України з огляду на те, що даний спір виник з корпоративних відносин.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12.06.2024 справу №757/17594/22-ц передано до Господарського суду міста Києва за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

23.07.2024 до Господарського суду міста Києва від АТ «ПриватБанк» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що відповідачем права позивача не були порушені, оскільки гроші, що обліковуються на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» не є власністю ОСОБА_1

12.08.2024 до Господарського суду міста Києва від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якому позивачем надано додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов.

19.08.2024 до Господарського суду міста Києва від представника ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача залишок коштів на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» у розмірі 66 982,81 грн., 3% річних у розмірі 6 124,06 грн., а також судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 481,00 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. та витрати за надання відомостей з ЄДРПОУ у розмірі 120,00 грн.

В підготовчому судовому засіданні 21.08.2024 судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.09.2024.

Представник позивача в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 25.09.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, Виконавчим комітетом Сумської міської ради внесено запис №1006321100009007402 про внесення рішення засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806) щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 03.08.2021 проведена державна реєстрація припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806) в результаті її ліквідації, про що Виконавчим комітетом Сумської міської ради зроблено запис №1006321110010007402.

19.08.2021 ОСОБА_1 звернулась до АТ «ПриватБанк» із заявою, в якій просила кошти, що обліковуються на розрахунковому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806) перерахувати на особисту картку.

У відповідь на вказану заяву, листом №20.1.0.0.0/7-210819/6908 від 16.09.2021 АТ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» припинено, як і припинені повноваження ліквідатора, а відтак отримати залишки коштів ліквідованого підприємства можливо на підставі рішення суду.

Спір у справі виник у зв`язку із протиправною, на думку позивача, відмовою відповідача в перерахуванні грошових коштів, що залишились на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» після його припинення, як єдиному учаснику такого товариства, з огляду на що позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 66 982,81 грн.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників, суб`єкта управління державної або комунальної власності або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; 3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи відповідно до частини першої цієї статті, призначає ліквідаційну комісію (ліквідатора) такої юридичної особи. У справі про банкрутство небанківської фінансової установи за клопотанням органу державної влади ліквідатором може бути призначена особа з числа арбітражних керуючих у такій справі.

Судом встановлено, що відповідно до наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 03.08.2021 проведена державна реєстрація припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806) в результаті її ліквідації за рішенням засновників (учасників) юридичної особи, про що Виконавчим комітетом Сумської міської ради зроблено відповідні записи.

При цьому, відповідно до вказаного витягу ОСОБА_1 була єдиним учасником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806).

Відповідно до довідки АТ «ПриватБанк» №08.7.0.0.0/211101141750 від 01.11.2021 залишок коштів на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806) № НОМЕР_1 становить 66 982,81 грн., що не заперечується відповідачем.

Тобто, після припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806) в результаті ліквідації на банківському рахунку юридичної особи, відкритому в АТ «ПриватБанк», залишились грошові кошти у розмірі 66 982,81 грн.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасники товариства мають право отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.

Отже, виходячи із зазначеної норми діючого законодавства грошові кошти, які залишились на банківському рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806), після задоволення вимог кредиторів, мають право отримати учасники такої юридичної особи, в даному випадку ОСОБА_1 , як єдиний учасник.

Разом з тим, така передача майна юридичної особи її учасникам має відбуватись в процедурі її ліквідації, порядок якої визначений ст. 111 Цивільного кодексу України, яка і носить назву «Порядок ліквідації юридичної особи».

Так, відповідно до ст. 111 Цивільного кодексу України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана повідомити учасників юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, про її участь в інших юридичних особах та/або надати відомості про створені нею господарські товариства, дочірні підприємства.

Під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред`явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. У випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує проведення незалежної оцінки майна юридичної особи, що припиняється.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

Ліцензії, документи дозвільного характеру та інші документи, а також печатки та штампи, які підлягають поверненню органам державної влади, органам місцевого самоврядування, повертаються їм ліквідаційною комісією (ліквідатором).

Для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання податковим органам та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку. До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає податковим органам, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується ліквідаційною комісією (ліквідатором) юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

До затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає податковим органам, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) затверджує ліквідаційний баланс та забезпечує його подання до податкового органу.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Документи, що підлягають обов`язковому зберіганню, передаються в установленому законодавством порядку відповідним архівним установам.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк.

Отже, системний аналіз ст. 111 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що передача майна юридичної особи її учасникам має відбуватись безпосередньо після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу та забезпечення його подання до податкового органу, проте до передачі в установленому законодавством порядку відповідним архівним установам документів, що підлягають обов`язковому зберіганню та до забезпечення ліквідаційною комісією (ліквідатором) подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк.

Тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2021).

Суд відзначає, що недотримання ліквідатором порядку ліквідації юридичної особи не позбавляє права учасника на майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів.

В той же час, статтею 13 Цивільного кодексу України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19)). Цей висновок стосується і ліквідаційної комісії (ліквідатора), який за рішенням органу (особи), яка прийняла рішення про ліквідацію юридичної особи, вживає всіх необхідних заходів щодо ліквідації юридичної особи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно із ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Частиною 3 статті 1068 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Тобто, підсумовуючи викладене, передача залишку грошових коштів з рахунку юридичної особи її учасникам, після задоволення вимог кредиторів, відбувається на підставі відповідного розрахункового документа, який складається і пред`являється банку уповноваженою особою, в даному випадку ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806).

В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази в підтвердження звернення ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806) до АТ «ПриватБанк» із відповідним розрахунковим документом для перерахування залишку грошових коштів на рахунок учасника такої юридичної особи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження виникнення у відповідача зобов`язання із перерахування з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-Компанія» (ідентифікаційний код 36707806) на рахунок ОСОБА_1 спірних грошових коштів.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим, оскільки позивачем належними, достовірними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

Суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 30.09.2024.

Суддя В.П. Босий