УХВАЛА
17 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/4159/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,
представників учасників справи:
позивача - Лемішка І.П.,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
відповідача-3 - не з`явився,
третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС"
на рішення Господарського суду Одеської області
у складі судді Цісельского О.В.
від 07.03.2024
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Діброва Г.І., Колоколов С.І., Савицький Я.Ф.
від 10.06.2024
за позовом Приватного підприємства "Автотранском"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС", Товариства з обмеженою відповідальністю "С.П.К.М."
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС": Акціонерне товариство "Акціонерний банк "Радабанк"
про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації транспортних засобів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Приватне підприємство "Автотранском" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС", Товариства з обмеженою відповідальністю "С.П.К.М." про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7268/23/1/005797, укладеного 22.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "С.П.К.М.", яке діяло в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" на підставі договору комісії № 7268/23/1/005797 від 21.04.2023, і Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" щодо транспортного засобу: Scania R 400 12742, 2013 року № шасі НОМЕР_10;
- скасування державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортного засобу Scania R 400 12742, 2013 року № шасі НОМЕР_10, вчиненої 22.04.2023 Територіальним сервісним центром 5142 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7268/23/1/005799, укладеного 22.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "С.П.К.М.", яке діяло в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" на підставі договору комісії № 7268/23/1/005799 від 21.04.2023, і Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" щодо транспортного засобу: Scania R 400 12742, 2013 року № шасі НОМЕР_8;
- скасування державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортного засобу Scania R 400 12742, 2013 року № шасі НОМЕР_8, вчиненої 22.04.2023 Територіальним сервісним центром 5142 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7268/23/1/005798, укладеного 22.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "С.П.К.М.", яке діяло в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" на підставі договору комісії № 7268/23/1/005798 від 21.04.2023, і Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" щодо транспортного засобу: Scania R 400 12740, 2012 року № шасі НОМЕР_9;
- скасування державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортного засобу Scania R 400 12740, 2012 року № шасі НОМЕР_9, вчиненої 22.04.2023 Територіальним сервісним центром 5142 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області;
- відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом передання у власність та поновлення державної реєстрації транспортних засобів: Scania R 400 12742, 2013 року № шасі НОМЕР_10, Scania R 400 12742, 2013 року № шасі НОМЕР_8, Scania R 400 12740, 2012 року № шасі НОМЕР_9 за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА".
Позов мотивовано тим, що продаж Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" транспортних засобів, за оспорюваними договорами, на наступний день після набуття на них права власності, за наявності підтвердженої судовим рішенням заборгованості перед Приватним підприємством "Автотранском", свідчить про те, що правочини на підставі яких відбувся перехід права власності є фраудаторними, тобто укладеними на шкоду Приватному підприємству "Автотранском" як кредитору Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА". Не укладення відповідачами оспорюваних договорів не тільки б забезпечило належний перебіг (відповідно до вимог чинного законодавства) правовідносин, пов`язаних з відчуженням відповідних транспортних засобів, а сприяло б ефективному задоволенню вимог Приватного підприємства "Автотранском".
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
13 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сканія Кредит Україна" (надалі - Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" (надалі - Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 89-02038, за умовами пункту 1.1 якого Лізингодавець зобов`язався за заявкою Лізингоодержувача передати у платне користування предмет лізингу, а Лізингоодержувач зобов`язався прийняти предмет лізингу, сплачувати лізингові платежі і виконувати інші зобов`язання, передбачені цим договором.
Згідно з підпунктом «б» пункту 1.2 договору фінансового лізингу № 89-02038 сторони визначили, що зобов`язання Лізингодавця перед Лізингоодержувачем виникають за умови, що Лізингоодержувач виконав наступні дії, зокрема, підписав договір поруки № SA-2038 з ОСОБА_1.
Відповідно до пункту 2.1 договору фінансового лізингу № 89-02038 ціна кожного транспортного засобу, що входить до предмету лізингу, та загальна вартість предмету лізингу зазначаються у "Базових умовах лізингу", доданих до цього договору в якості додатку №1.
Лізингоодержувач може почати використання предмету лізингу на умовах цього договору з дня підписання акта приймання - передачі предмету лізингу, якщо інше не буде письмово погоджено між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем (пункт 4.4 договору фінансового лізингу № 89-02038).
Відповідно до пункту 5.1 договору фінансового лізингу № 89-02038 право власності на предмет лізингу за даним договором належить виключно Лізингодавцю. Будь - які дії або бездіяльність Лізингоодержувача та/або третіх осіб жодним чином не впливають на право власності Лізингодавця та предмет лізингу.
Пунктом 15.1 договору фінансового лізингу № 89-02038 встановлено, зокрема, що перехід права власності на предмет лізингу здійснюється на підставі договору купівлі-продажу, за залишковою вартістю, яка буде складати 240 євро за курсом НБУ на день укладання договору купівлі-продажу. Укладання договору купівлі-продажу та перехід права власності на предмет лізингу здійснюється протягом 30 календарних днів після сплати останнього лізингового платежу, за умови відсутності заборгованості Лізингоодержувача перед Лізингодавцем.
Відповідно до додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 89-02038 предметом лізингу є вживані сідельні тягачі/used truck Scania R400 LA4х2MNA у кількості 2 шт, вартістю 1 129 375,05 грн кожний.
Також між сторонами договору фінансового лізингу № 89-02038 був погоджений графік платежів за фінансовим лізингом, перелік уповноважених компаній, тарифи тощо.
10 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сканія Кредит Україна" (надалі - Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" (надалі - Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 89-02169, відповідно до умов пункту 1.1 якого Лізингодавець зобов`язався за заявкою Лізингоодержувача передати у платне користування предмет лізингу, а Лізингоодержувач зобов`язався прийняти предмет лізингу, сплачувати лізингові платежі і виконувати інші зобов`язання, передбачені цим договором.
Згідно з підпунктом «б» пункту 1.2 договору фінансового лізингу № 89-02169 сторони визначили, що зобов`язання Лізингодавця перед Лізингоодержувачем виникають за умови, що Лізингоодержувач виконав наступні дії, зокрема, підписав договір поруки № SA-2169 з ОСОБА_1.
Відповідно до пункту 2.1 договору фінансового лізингу № 89-02169 ціна кожного транспортного засобу, що входить до предмету лізингу, та загальна вартість предмету лізингу зазначаються у "Базових умовах лізингу", доданих до цього договору в якості додатку № 1.
Лізингоодержувач може почати використання предмета лізингу на умовах цього договору з дня підписання акта приймання - передачі предмета лізингу, якщо інше не буде письмово погоджено між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем (пункт 4.4 договору фінансового лізингу № 89-02169).
Відповідно до пункту 5.1 договору фінансового лізингу № 89-02169 право власності на предмет лізингу за даним договором належить виключно Лізингодавцю. Будь - які дії або бездіяльність Лізингоодержувача та/або третіх осіб жодним чином не впливають на право власності Лізингодавця та предмет лізингу.
Пунктом 15.1 договору фінансового лізингу № 89-02169 встановлено, зокрема, що перехід права власності на предмет лізингу здійснюється на підставі договору купівлі-продажу, за залишковою вартістю, яка буде складати 240 євро за курсом НБУ на день укладання договору купівлі-продажу. Укладання договору купівлі-продажу та перехід права власності на предмет лізингу здійснюється протягом 30 календарних днів після сплати останнього лізингового платежу, за умови відсутності заборгованості Лізингоодержувача перед Лізингодавцем.
Відповідно до додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 89-02169 предметом лізингу є вживаний сідельний тягач/used truck Scania R400 LA4 MEB у кількості 1 шт, вартістю 911 189,76 грн.
Також між сторонами договору фінансового лізингу № 89-02169 було погоджено графік платежів за фінансовим лізингом, перелік уповноважених компаній, тарифи тощо.
18 березня 2019 року між Приватним підприємством "Автотранском" (надалі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" (надалі - Замовник) було укладено договір про надання послуг транспортного експедирування (перевезення вантажів автомобільним транспортом) № 36153111 (надалі - Договір № 36153111), відповідно до умов пункту 1.1 якого Виконавець зобов`язується організувати та виконати доставку автомобільним транспортом ввіреним йому Замовником вантаж до пункту призначення у встановлений цим договором строк, та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачу), а Замовник зобов`язується сплатити за організацію та перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до пункту 5.1 Договору № 36153111 всі спори і розбіжності, що можуть виникнути між сторонами із умов цього договору або в зв`язку з ним (при його укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні неукладеним, визнанні недійсним з питань, пов`язаних з порядком здійснення перевезення, відшкодування завданих збитків, розміру і порядку оплати, сплати штрафних санкцій і т. ін.) підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація", який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 72.
Сторони прийшли до взаємної згоди про те, що третейський розгляд здійснюється Третейським судом, в складі одного третейського судді, який призначається в порядку, передбаченому Регламентом Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" (пункт 5.2 Договору № 36153111).
Відповідно до пунктів 5.3, 5.4 Договору № 36153111 сторони визнають обов`язковість рішення обраного Третейського суду відповідно до статті 50 Закону України "Про третейські суди". Протокол засідання Третейського суду не ведеться. Сторони зобов`язуються сумлінно виконувати обов`язки і вимоги Третейського суду з метою об`єктивного розгляду спору. Рішення Третейського суду для сторін є остаточним і підлягає виконанню.
31 грудня 2019 року між Приватним підприємством "Автотранском" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" було укладено додаткову угоду № 1 до Договору № 36153111, якою сторони погодили зміну низки умов Договору № 36153111, зокрема, щодо строку виконання зобов`язань.
02 березня 2020 року між Приватним підприємством "Автотранском", Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та ОСОБА_1 , було укладено договір поруки № 1, за умовами якого ОСОБА_1 поручився перед Приватним підприємством "Автотранском" за повне та своєчасне виконання Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" усіх обов`язків, які виникли або виникнуть у майбутньому, та інших обов`язків за договором про надання послуг транспортного експедирування від 18.03.2019 № 36153111.
Згідно з пунктами 8.1-8.4 Договору поруки № 1, сторони погодили, що всі спори і розбіжності, що можуть виникнути між сторонами із умов цього договору, або в зв`язку з ним (при його укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні неукладеним, визнанні недійсним і т. ін.), зокрема, про стягнення заборгованості, пені, штрафу, інфляційних нарахувань, річних, повернення авансових платежів, відшкодування збитків тощо, підлягають вирішенню Постійно діючим третейський судом при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація", який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 72. Сторони прийшли до взаємної згоди про те, що третейський розгляд здійснюється Третейським судом, в складі одного третейського судді, який призначається в порядку, передбаченому Регламентом Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація". Сторони визнають обов`язковість рішення обраного Третейського суду відповідно до статті 50 Закону України "Про третейські суди". Протокол засідання Третейського суду не ведеться. Сторони зобов`язуються сумлінно виконувати обов`язки і вимоги Третейського суду з метою об`єктивного розгляду спору. Рішення Третейського суду для сторін є остаточним і підлягає виконанню.
В подальшому, у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" Договору № 36153111, Приватне підприємство "Автотранском" звернулось до Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та ОСОБА_1 5 500 000,00 грн основного боргу, 195 375,36 грн 3 % річних, 556 735,72 грн інфляційних втрат.
10 червня 2021 року Приватне підприємство "Автотранском" звернулося до Львівського апеляційного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просило накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", що знаходяться на розрахунковому рахунку в Акціонерному товаристві "ОТП Банк", а також на інших виявлених під час виконання даної ухвали рахунках, які відкриті Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" в банківських установах України в межах ціни позову 6 252 111,08 грн, і накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , які знаходяться на будь-яких банківських рахунках, відкритих в банківських установах України, що належать ОСОБА_1 , в межах суми ціни позову у розмірі 6 252 111,08 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03.08.2021 у справі № 407/05.21 у задоволенні заяви Приватного підприємства "Автотранском" про забезпечення позову було відмовлено.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.04.2022 у справі № 407/05.21 ухвалу Львівського апеляційного суду від 03.08.2021 у справі № 407/05.21 було скасовано; заяву Приватного підприємства "Автотранском" про забезпечення позову у справі № 407/05.21 за позовом Приватного підприємства "Автотранском" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за весь час прострочення задоволено; накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", що знаходяться на розрахунковому рахунку в акціонерному товаристві "ОТП Банк", а також на інших виявлених під час виконання цієї постанови рахунках, які відкриті Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" в банківських установах України, а також був накладений арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , які знаходяться на будь-яких банківських рахунках, що належать ОСОБА_1 , відкритих в банківських установах України, у межах ціни позову 6 252 111,08 грн.
Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. від 11.07.2022 у межах виконавчого провадження № 9 був накладений арешт на грошові кошти боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", що знаходяться на рахунку в Акціонерному товаристві "ОТП банк", а також на інших виявлених під час виконання цієї постанови рахунках, які відкриті Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" в банківських установах України, у межах ціни позову 6 252 111,08 грн.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 12.08.2021 у справі № 407/05.21 задоволено позов Приватного підприємства "Автотранском" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Автотранском" 5 500 000,00 грн основного боргу, 195 375,36 грн 3% річних, 556 735,72 грн інфляційних втрат та 11 350,00 грн сплаченого третейського збору за розгляд справи в третейському суді.
20 червня 2022 року Приватне підприємство "Автотранском" звернулось до Західного апеляційного господарського суду із заявою про видачу наказу на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 12.08.2021 року у справі №407/05.21.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.06.2022 у справі № 870/9/22 заява Приватного підприємства "Автотранском" від 20.06.2022 року про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 12.08.2021 у справі №407/05.21 була прийнята судом до розгляду. Розгляд заяви був призначений у судовому засіданні на 25.07.2022.
25 липня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" було укладено договір № 250722/1 про сплату лізингових платежів за рахунок третьої особи, в якому сторони, з урахуванням укладених Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" 6 договорів фінансового лізингу з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сканія Лізинг Україна" та 3 лізингових договорів з Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг", та з урахуванням того, що на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" накладено арешт за рішенням суду про забезпечення позову, дійшли згоди про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю АГРІТЕРРА ТРАНС" буде сплачувати лізингові платежі за договорами фінансового лізингу, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сканія Лізинг Україна", Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" на загальну суму 3 169 939,86 грн, а Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" зобов`язалось безоплатно передати Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" право власності на наступні транспортні засоби, після придбання їх як предмета лізингу на умовах договорів фінансового лізингу, а саме: на два вживаних сідельних тягача Scania R400 LA4х2MNA з номерами шасі НОМЕР_8, НОМЕР_10, вартість яких відповідно до додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 89-0238 від 13.03.2019 становить 1 129 375,05 грн за одиницю та на вживаний сідельний тягач Scania R 400 LA4x2MEB, 2012, з номером шасі НОМЕР_9, вартість якого відповідно до додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 89-02169 від 10.09.2019 становить 911 189,76 грн.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 у справі № 870/9/22, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 24.11.2022, заяву Приватного підприємства "Автотранском" було задоволено; ухвалено видати наказ на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 12.08.2021 у справі №407/05.21 наступного змісту: "Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Автотранском" 5 500 000 грн основного боргу, 195 375,36 грн трьох процентів річних, 556 735,72 грн інфляційних втрат, 11 350 грн третейського збору. Відповідний наказ видати після набрання ухвалою законної сили".
01.08.2022 та 02.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та ОСОБА_1 , відповідно, звернулись до Західного апеляційного господарського суду із заявами про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 12.08.2021 у справі №407/05.21.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 у справі № 870/9/22, залишеними в силі постановами Верховного Суду від 24.11.2022, було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та ОСОБА_1 у поновленні строку на подання заяв про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 12.08.2021 у справі № 407/05.21, заяви повернуті заявникам.
27 квітня 2022 року між Товариством з обмеженою "Сканія Кредіт Україна" (надалі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" (надалі - Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 89-02169-КП-1, у відповідності зі статтею 15.1 договору фінансового лізингу № 89-02169 від 10.09.2019.
Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу № 89-02169-КП-1 Продавець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов`язався передати у власність Покупцю, а Покупець в порядку та на умовах цього договору, зобов`язався оплатити та прийняти предмет лізингу, що був отриманий ним згідно з договором лізингу і зазначений у додатку № 1 до нього (товар), за ціною 120 євро, що становить еквівалент 3 746,68 грн разом з ПДВ.
Пунктом 1.3 договору купівлі-продажу № 89-02169-КП-1 узгоджено, що сторони підтверджують, що Покупець сплатив вартість товару у повному обсязі, право власності на сідельний тягач Scania R400 LA4x2MEB, 1 одиниця, номер шасі НОМЕР_9, передається у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА".
Згідно з пунктом 4.1 договору купівлі-продажу № 89-02169-КП-1 проведення перереєстрації товару, переданого Покупцю, здійснюється за місцем первинної реєстрації товару.
В той же день, сторонами купівлі-продажу договору № 89-02169-КП-1 був складений та підписаний акт приймання-передачі транспортного засобу № 89-02169-КП-1 (додаток 1 до договору купівлі-продажу договору № 89-02169-КП-1), в якому зазначено про те, що було здійснено приймання-передача транспортного засобу - сідельний тягач марки (моделі) Scania R 400 LA4x2MEB, двигун № НОМЕР_11, шасі НОМЕР_9, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) серії НОМЕР_1 , видане 14.09.2019 ТСЦ 8046.
13 жовтня 2022 року між Товариством з обмеженою "Сканія Кредіт Україна" (надалі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" (надалі - Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 89-02038-КП, у відповідності зі статтею 15.1 договору фінансового лізингу № 89-02038 від 13.03.2019.
Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу № 89-02038-КП Продавець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов`язався передати у власність Покупцю, а Покупець в порядку та на умовах цього договору, зобов`язався оплатити та прийняти предмет лізингу, що був отриманий ним згідно з договором лізингу і зазначений у додатку № 1 до нього (товар), за ціною 240 євро, що становить еквівалент 8 520,62 грн разом з ПДВ.
Пунктом 1.3 договору купівлі-продажу № 89-02038-КП зазначено, що сторони підтверджують, що Покупець сплатив вартість товару у повному обсязі, право власності на сідельний тягач Scania R400 LA4x2MNA, 2 одиниці, номера шасі НОМЕР_8, НОМЕР_10, передається Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА".
Відповідно до пункту 4.1 договору купівлі-продажу № 89-02038-КП проведення перереєстрації товару, переданого Покупцю, здійснюється за місцем первинної реєстрації товару.
В той же день, сторонами договору купівлі-продажу № 89-02038-КП були складені та підписані: акт приймання-передачі транспортного засобу № 89-02038-КП (додаток 1 до договору купівлі-продажу № 89-02038-КП), в якому зазначено про те, що було здійснено приймання-передачу транспортного засобу сідельний тягач марки (моделі) Scania R400 LA4x2MNA, двигун № НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_8, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт), видане 27.03.2019 ТСЦ 8046 та акт приймання-передачі транспортного засобу № 89-02038-КП (додаток 1 до договору купівлі-продажу № 89-02038-КП), в якому зазначено про те, що було здійснено приймання-передачу транспортного засобу - сідельний тягач марки (моделі) Scania R 400 LA4x2MNA, двигун № НОМЕР_3 , шасі НОМЕР_10, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт), видане 27.03.2019 ТСЦ 8046.
16 лютого 2023 року Західним апеляційним господарським судом було видано наказ, на виконання вимог ухвали Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 року про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 12.08.2021 року у справі №407/05.21.
Повідомленням про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 21.03.2023 № 2813 Приватний виконавець Колечко Д.М. повернув Приватному підприємству "Автотранском" наказ Західного апеляційного господарського суду про примусове виконання рішення Третейського суду № 870/9/22 від 16.02.2023 у зв`язку з його невідповідністю вимогам частини 2 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (у виконавчому документі зазначено декілька боржників).
24 березня 2023 року Приватне підприємство "Автотранском" звернулось до Західного апеляційного господарського суду із заявою про виправлення помилки, допущеної у наказі Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 870/9/22.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі № 870/9/22, заява Приватного підприємства "Автотранском" про виправлення помилки в наказі суду була прийнята до розгляду, розгляд було призначено на 24.04.2023.
21 квітня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" на підставі договорів фінансового лізингу та договорів купівлі - продажу провело у Територіальному сервісному центрі № 8046 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві перереєстрацію двох сідельних тягачів Scania R400 LA4x2MNA, 2013 та одного сідельного тягача Scania R 400 LA4x2MEB, 2012 та отримало технічні паспорта на ці транспортні засоби.
Цього ж дня, 21.04.2023, між Товариством з обмеженою відповідальністю "С.П.К.М." (надалі - Комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" (надалі - Комітент) були укладені договори комісії № 7268/23/1/005797, № 7268/23/1/005798, № 7268/23/1/005799, відповідно до умов яких Комісіонер зобов`язався за дорученням Комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені правочини щодо продажу належних Комітенту транспортних засобів, за ціну визначену у зазначених договорах комісії.
22 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "С.П.К.М." (надалі- Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" (надалі - Покупець) були укладені договори купівлі-продажу транспортних засобів №7268/23/1/005797, № 7268/23/1/005798, № 7268/23/1/005799 (надалі - Договори купівлі-продажу), відповідно до умов яких Продавець зобов`язався передати у власність Покупцеві: за договором купівлі-продажу № 7268/23/1/005797 - транспортний засіб марки SCANIA, модель R400, 2013 року випуску, колір - оранжевий, номер кузову (шасі, рама) НОМЕР_10, свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_4 , номерний знак - НОМЕР_5 , зареєстрований за власником (Комітентом за договором комісії) транспортного засобу 21.04.2023; за договором купівлі-продажу № 7268/23/1/005798 - транспортний засіб марка, модель - SCANIA R400, 2012 року випуску, колір - оранжевий, VIN, № кузову (шасі, рама) - НОМЕР_9, свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_6 , номерний знак - НОМЕР_7 , зареєстрований за власником (Комітентом за договором комісії) транспортного засобу 21.04.2023; за договором купівлі-продажу № 7268/23/1/005799 - транспортний засіб марки SCANIA, модель R400, 2013 року випуску, колір - оранжевий, номер кузову (шасі, рама) НОМЕР_8 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_4 , номерний знак - НОМЕР_5 , зареєстрований за власником (Комітентом за договором комісії) транспортного засобу 21.04.2023.
Відповідно до пунктів 2.1 Договорів купівлі-продажу, які за своїм змістом є ідентичними для всієї групи договорів, передача транспортних засобів Продавцем і прийняття їх Покупцем здійснюється після повної оплати вартості та в момент підписання цих договорів.
Згідно з пунктами 2.2 Договорів купівлі-продажу Покупець набуває право власності на транспортні засоби з моменту підписання сторонами даних договорів купівлі-продажу. Сторони не мають майнових претензій одна до одної з моменту підписання договорів.
Відповідно до пунктів 3.1 Договорів купівлі-продажу за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 290 953,73 грн (за договором купівлі-продажу № 7268/23/1/005797), 316 120,08 грн (за договором купівлі-продажу № 7268/23/1/005798) та 290 953,73 грн (за договором купівлі-продажу № 7268/23/1/005799).
В той же день, 22.04.2023, між Товариством з обмеженою відповідальністю "С.П.К.М." та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" були складені та підписані акти огляду реалізованих транспортних засобів.
22 квітня 2023 року Територіальним сервісним центром № 5142 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" були видані свідоцтва про реєстрацію на спеціалізовані вантажні сідлові тягачі SCANIA R400.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі № 870/9/22, заяву Приватного підприємства "Автотранском" від 24.03.2023 про виправлення помилки, допущеної при видачі наказу, було задоволено частково, наказ Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 870/9/22 визнано таким, що не підлягає виконанню та видані накази на виконання ухвали Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 у справі № 870/9/22 щодо кожного боржника окремо із зазначенням застереження про солідарне стягнення.
27 квітня 2023 року Приватне підприємство "Автотранском" звернулось із заявою № 27-04/23-1 до Приватного виконавця Колечко Д.М., в якій просило прийняти до виконання наказ Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі № 870/9/22.
Постановою Приватного виконавця від 28.04.2023 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_12 про примусове стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" боргу за рішенням третейського суду.
Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області разом із листом від 22.06.2023 № 31/15-3815 надав Приватному виконавцю Колечко Д.М. відомості щодо реєстрації (перереєстрації) трьох транспортних засобів - Scania R400 та надіслав копії відповідних документів.
Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві разом з листом від 31.07.2023 № 31/26-1480 надав Приватному виконавцю Колечко Д.М. копії документів на підставі яких Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" 21.04.2023 були перереєстровані транспортні засоби - SCANIA R400, 2013 року випуску, № шасі НОМЕР_10, R400, 2013 року випуску, № шасі НОМЕР_8 та SCANIA R400, 2012 року випуску, шасі НОМЕР_9.
Територіальний сервісний центр РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області разом з листом від 15.07.2023 № 31/15/5142-3815 надав Приватному виконавцю Колечко Д.М. належним чином посвідчені копії договорів купівлі-продажу, на підставі яких у ТСЦ було перереєстровано транспортні засоби за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС".
Директором Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" на час виникнення спірних правовідносин і по теперішній час є ОСОБА_1 , а єдиним засновником (бенефіціарним власником) цих товариств є ОСОБА_2 . Зазначене підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС".
З листа Біляївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області від 15.08.2023 за № 2078/24.14-18 вбачається, що ОСОБА_1 (директор Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС") є батьком ОСОБА_2 (єдиний засновник (бенефіціарний власник) Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС").
Із договорів комісії № 7268/23/1/005797, № 7268/23/1/005798, № 7268/23/1/005799 від 21.04.2023 вбачається, що від імені Комісіонера (Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА") їх підписав ОСОБА_1 , а із Договорів купівлі-продажу вбачається, що Покупця (Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС") їх також підписав ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" зареєстровані за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 , яка є адресою реєстрації їх засновника - ОСОБА_2 .
Про пов`язаність юридичних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" свідчить не тільки те, що у них (зазначених товариств) ОСОБА_2 є єдиним засновником, а й те, що директором у цих юридичних особах є Пшеницький А.Ф. і ним одноособово вчинені правочини щодо відчуження спірного майна, та те, що місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" зареєстроване за однією адресою, а засоби зв`язку цих юридичних осіб є тотожними.
Підтвердженням недоброчесної поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" є те, що воно стало власником спірних транспортних засобів 27.04.2022 та 13.10.2022, а зареєструвало їх у ТСЦ у м. Києві лише за один день до їх відчуження, 21.04.2023.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 у справі № 916/4159/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024, позов задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що:
- Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", будучи божником Приватного підприємства "Автотранском", згідно з прийнятими відносно нього судових актів, розуміючи необхідність їх виконання, не маючи за собою зареєстрованого на праві власності іншого майна, відсутності на розрахункових рахунках достатньої кількості грошових коштів для погашення заборгованості перед Приватним підприємством "Автотранском", відчужило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" належні Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА" на праві власності транспортні засоби, за рахунок вартості яких можливо було б здійснити погашення боргу перед позивачем;
- Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", укладаючи договори комісії з метою наступного відчуження спірних транспортних засобів, та Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС", укладаючи оспорювані правочини (договори купівлі-продажу спірних транспортних засобів), діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки були обізнані про наявність майнового спору між Приватним підприємством "Автотранском" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", а наслідком таких дій з відчуження транспортних засобів стала фактична неможливість виконання наказу Західного апеляційного господарського суду, виданого на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" у справі № 407/05.21 від 12.08.2021, тому оспорювані договори є фраудаторними, так як укладені на шкоду Приватному підприємству "Автотранском", порушують його майнові права, як кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", направлені на ухилення від обов`язку сплати боргів, визначених судовими актами, з огляду на що такі договори підлягають визнанню недійсними;
- позовні вимоги про скасування державної реєстрації транспортних засобів є похідними від основних - про визнання договорів недійсними, тому також підлягають задоволенню;
- обраний позивачем спосіб захисту (відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення у власність та поновлення державної реєстрації транспортних засобів за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА"), передбачений пунктом 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та є ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у даній справі, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17 (скаржником помилково вказано номер справи № 961/12692/17), від 30.06.2021 у справі № 925/889/20, від 25.08.2022 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21), від 28.09.2022 у справі № 910/6165/21, від 14.12.2022 у справі № 450/1620/16-ц та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 щодо застосування статей 215, 216 Цивільного кодексу України;
- суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства, стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження") та щодо застосування приписів статті 234 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18 із вказівкою, що аналогічна правова позиція наведена також у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, у зв`язку з необґрунтованістю касаційної скарги.
Позивач також подав клопотання, в якому просив закрите касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС", у зв`язку з тим, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
5. Позиція Верховного Суду
За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17 (скаржником помилково вказано номер справи № 961/12692/17), від 30.06.2021 у справі № 925/889/20, від 25.08.2022 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21), від 28.09.2022 у справі № 910/6165/21, від 14.12.2022 у справі № 450/1620/16-ц, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16, з огляду на таке.
У справі № 761/12692/17 предметом розгляду були вимоги фізичної особи про визнання недійсним договору іпотеки ДІ-251 від 30.01.2008, укладеного між відповідачами (банком та іншою фізичною особою). Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що: з 27.10.2011 позивачка є власником двокімнатної квартири, право власності на яку вона набула за договором дарування квартири від 27.10.2011; вказана кватира, яку вона отримала за договором дарування, належала її доньці на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11.07.2011; у лютому 2017 року позивачці стало відомо, що квартира, власницею якої вона є, перебуває в іпотеці відповідно до договору іпотеки ДІ-251 від 30.01.2008; позивачка вважала, що договір іпотеки є недійсним в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України, як такий, що укладений з порушенням вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з чим, на момент переходу до неї права власності на спірну квартиру, така квартира не була предметом іпотеки; позивачка вказувала, що відповідачами не було належно виконано умов договору іпотеки ДІ-251 від 30.01.2008, зокрема: після завершення будівництва майно не було зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об`єкт власності та не здійснено державної реєстрації іпотеки в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, а після одержання права власності на предмет іпотеки - в Державному реєстрі іпотек. Приймаючи постанову від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 30.01.2008, оскільки суди встановили, що співвідповідач (фізична особа), як іпотекодавець, у січні 2008 року передала належні саме їй майнові права на об`єкт незавершеного будівництва в іпотеку на підставі оспорюваного договору, а позивачка (фізична особа) набула квартиру у власність на підставі договору дарування від 27.10.2011, тобто після укладення оспорюваного договору іпотеки між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та співвідповідач (іншою фізичною особою), тому при відмові у задоволенні позову, суди зробили правильний висновок, що позивачка не була стороною договору іпотеки від 30.01.2008, і відсутнє порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, саме на момент укладення оспорюваного договору іпотеки.
У справі № 925/889/20 предметом розгляду були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Умань» до Фізичної особи - підприємця Хлистуна Сергія Володимировича про виселення його з належного позивачу на праві власності нежитлового приміщення - магазину. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що: за укладеним 30.04.2020 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» договором купівлі-продажу нерухомого майна воно придбало вищевказане нежитлове приміщення, яке належало двом фізичним особам і перебувало в іпотеці Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс»; цього ж дня проведено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Умань» на цей об`єкт; згодом позивачу стало відомо, що це нежитлове приміщення займає Фізична особа - підприємець Хлистун С.В. і здійснює у ньому підприємницьку діяльність з роздрібної торгівлі одягом на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 24.12.2019, укладеного ним з двома фізичним особами (попередніми власниками); за повідомленням Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» воно як іпотекодержатель не надавало згоди іпотекодавцям - двом фізичним особами (попереднім власникам) на передачу предмета іпотеки Фізичній особі - підприємцю Хлистуну С.В. в оренду і не погоджувало договору оренди; тому укладений Фізичною особою - підприємцем Хлистуном С.В. з двома фізичними особами (попередніми власниками) договір оренди нежитлового приміщення від 24.12.2019 в силу частини 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку» є недійсним і позивач вважає, що у відповідача відсутні права на користування цим об`єктом. Приймаючи постанову від 30.06.2021 у справі № 925/889/20 про скасування постанови суду апеляційної інстанції (про відмову у задоволенні позову) та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, Верховний Суд зазначив, що місцевий господарський суд повно і всебічно дослідив всі суттєві обставини справи та дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що в силу частини 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку» договір оренди нежитлового приміщення від 24.12.2019 № 24-12/19 є недійсним (нікчемним), оскільки він укладений без згоди Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» як іпотекодержателя за договором іпотеки від 29.05.2007, укладеним між двома фізичними особами (попередніми власниками) як іпотекодавцями та АТ «УкрСиббанк» як іпотекодержателем, який згодом відступив своє право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс», а останнє продало його потім Товариству з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Умань».
У справі № 922/1978/16 (922/2045/21) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія", що переглядалась Верховним Судом, предметом розгляду були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Косиневського М.А. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія" та фізичної особи про визнання недійсним іпотечного договору від 07.06.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія" (іпотекодавець) та фізичною особою (іпотекодержатель). Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що предметом оспорюваного договору було майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія" (банкрута) (нежитлова будівля літ. "А-1" загальною площею 541,2 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області), незаконність набуття якого (а отже й подальша передача в іпотеку) Товариством з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія" (іпотекодавцем за іпотечним договором від 07.06.2019) встановлено судовим рішенням у справі № 922/327/20. Позовні вимоги заявлені на підставі частини 1 статті 203, статей 215, 216, 317, 318 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 5 Закону України "Про іпотеку". Приймаючи постанову від 25.08.2022 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21) про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими позов задоволено, Верховний Суд погодився з висновками судів про про ненабуття іпотекодавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія" права власності на нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору іпотеки, відтак і про задоволення позовних вимог власника цього майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія" про визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки, адже обтяження зумовлені цим договором порушують права позивача. При цьому висновки судів у справі № 922/1978/16 (922/2045/21) ґрунтувались на підставі таких встановлених обставин: після відкриття ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія" та звільнення керівника боржника 02.06.2017 було складено акт приймання-передачі, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Актінія" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Актінія Ко" прийняло в якості внеску до статутного капіталу нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що розташований по вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області; цей правочин визнано недійсним рішенням Господарського суду Харківської області від 25.05.2020 у справі № 922/327/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020, та витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія" нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 541,20 кв. м за адресою: вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1269376263112), що є предметом оспорюваного договору іпотеки; це судове рішення залишено без змін за результатами апеляційного перегляду та набрало законної сили, отже є обов`язковим, у тому числі для усіх суб`єктів спірних правовідносин, незалежно від обставин його виконання; у Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія Ко", як у набувача за визнаним недійсним рішенням у справі № 922/327/20 правочином, не виникло повноважень власника, тому і наступні набувачі, зокрема іпотекодавець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія" права власності на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору іпотеки, не набули; тому саме позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Актінія" є особою, якій відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України належать права володіння, користування та розпоряджання нежитловою будівлею літ. "А-1" загальною площею 541,20 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1269376263112), зокрема на передання цього майна в іпотеку; у справі № № 922/1978/16 (922/2045/21) підставою для виникнення іпотечних обтяжень належного позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Актінія" нерухомого майна є оспорюваний договір іпотеки укладений, як іпотекодавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія", хоча останнє не набуло права власності на таке майно, відтак і права на передачу його в іпотеку, що здійснило всуперечить приписам частини 1 статті 5 Закону України "Про іпотеку" стосовно укладення договору іпотеки саме власником майна, як іпотекодавцем.
У справі № 910/6165/21 предметом розгляду були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газова будівельна компанія" до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Данфорт" про визнання недійсним іпотечного договору № 3297 від 17.07.2008, укладеного між відповідачами; припинення обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; припинення іпотеки за реєстраційним номером обтяження. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що: предметом іпотеки об`єктів незавершеного будівництва (станом на дату укладення договору іпотеки) могла бути лише земельна ділянка, на якій виконується будівництво, а не майнові права; оскільки укладення договору іпотеки майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва є порушенням статті 5 Закону України "Про іпотеку", такий договір має бути визнаний недійсним; передача в іпотеку майнових прав за іпотечним договором від 17.07.2008 є наслідком недотримання вимог спеціального законодавства щодо порядку передачі в іпотеку об`єктів, будівництво яких не завершено. Приймаючи постанову від 28.09.2022 у справі № 910/6165/21 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими у задоволенні позову відмовлено Верховний Суд зазначив, що: господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2008 році на підставі іпотечного договору іпотекодавець (Товариство з обмеженою відповідальністю "Данфорт") передав іпотекодержателю (Відкритому акціонерному товариству "Всеукраїнський Акціонерний Банк") в іпотеку майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено; позивач, у свою чергу, обґрунтовуючи наявність свого порушеного права посилається на договір № 64/14, укладений 20.05.2014, тобто після укладення між банком та іпотекодавцем оспорюваного договору іпотеки; з огляду на те, що станом на момент вчинення оспорюваного іпотечного договору позивач не був учасником спірних правовідносин та не мав жодних прав та обов`язків щодо готельно-житлового комплексу на земельній ділянці на вул. Гоголівській, 44-46 в м. Києві, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність останнім порушення його суб`єктивного цивільного права або інтересу саме на момент вчинення оспорюваного правочину, що є самостійною підставою для відмови в позові.
У справі № 450/1620/16-ц предметом розгляду були вимоги первісного позову фізичної особи до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області (правонаступника реєстраційної служби Пустомитівського РУЮ Львівської області) та іншої фізичної особи про: визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно; визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; та вимоги зустрічного позову іншої фізичної особи (співвідповідача за первісним позовом) про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним. Первісні позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що: проведення державної реєстрації земельної ділянки за фізичною особою, а в подальшому поділ спірної земельної ділянки площею 0,1999 га на дві земельні ділянки, та державна реєстрація прав на них за відповідною фізичною особою, підлягають визнанню недійсними та скасуванню, оскільки порушують право позивача на володіння земельною ділянкою, так як були здійснені тоді (впродовж 2014-2015 років), коли земельна ділянка площею 0,1999 га була подарована позивачці ще у 2010 року згідно договору дарування від 10.11.2010, який є чинним, не був та не є визнаний недійсним до цього часу, а оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку знаходиться у позивача і не втрачений. Зустрічні позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що: дарувальник через похилий вік та хворобу очей мала значні вади зору; станом на 2010 рік, коли за твердженням первісного позивача був укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,1999 га, дарувальник не могла б самостійно прочитати текст договору дарування, який начебто підписаний нею; зважаючи на те, що в договорі відсутні будь-які посилання на те, що текст договору прочитано дарувальнику іншою особою, такий договір дарування є укладений з порушенням законодавства (не ґрунтувався на вільному волевиявленні дарувальника, і не відповідав її внутрішній волі), оскільки особу, яка підписувала договір не було поставлено до відома, що саме вона підписувала 10.11.2010, а тому відсутні будь-які докази, що оспорюваний договір відповідав справжньому волевиявленню Дарувальника. Приймаючи постанову від 14.12.2022 у справі № 450/1620/16-ц про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, Верховний Суд зазначив, що: суди встановили, що станом на 10.11.2010, укладаючи договір дарування земельної ділянки, дарувальник про укладення договору дарування земельної ділянки знала, наслідки його укладення розуміла, текст договору їй був зачитаний нотаріусом вголос, дієздатність дарувальника нотаріусом перевірено, а договір дарування був підписаний дарувальником власноручно; підстави недійсності договору дарування від 10.11.2010 відсутні; за таких обставин, встановивши, що відповідач за зустрічним позовом не довів підстав для визнання договору дарування від 10.11.2010 недійсним, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову. При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині задоволених первісних позовних вимог, та приймаючи нове рішення про відмову у їх задоволенні, Верховний Суд виходив з того, що: первісні позовні вимоги про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації є неефективними способами захисту, оскільки, позивач позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки не пред`явила, в той час, як власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача; Пустомитівська районна державної адміністрації Львівської області, як правонаступник Реєстраційної служби Пустомитівського РУЮ Львівської області, неналежний відповідач за первісними вимогами про визнання незаконним рішення та скасування державної реєстрації.
У справі № 910/12787/17, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Трейд-Інвест" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Парктур", Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", Товариства з обмеженою відповідальністю "Шелта" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспект" про визнання недійсними згідно з переліком, наведеним у прохальній частині позовної заяви, окремих пунктів кредитних договорів, укладених упродовж 2005 - 2015 років між відповідачами у справі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно зі спірними кредитними договорами передбачено встановлення подвійної плати за користування кредитом і визначено інший спосіб оплати за користування кредитом, ніж нарахування процентів на основну суму боргу, що суперечить положенням статей 1048, 1054, 10561 Цивільного кодексу України; такі договори в оспорюваній частині (щодо визначення і сплати винагороди за користування кредитом) порушують права позивача, збільшують обсяг його відповідальності перед Акціонерним товариством "КБ "ПриватБанк"; позивач хоча і не є стороною цих кредитних договорів, однак набув право власності на майно, що становить предмет іпотеки згідно з договорами іпотеки від 02.06.2016, від 03.06.2016, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" і Публічним акціонерним товариством "КБ "ПриватБанк" у забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами, та, відповідно, до позивача в силу закону перейшли права та обов`язки іпотекодавця за зазначеними договорами іпотеки. Приймаючи постанову від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову у позові, Верховний Суд зазначив наступне: наявність у спірних кредитних договорах (стороною у яких позивач не є) положень про сплату позичальниками - відповідачами винагороди за користування кредитом не свідчить про безумовне порушення відповідними умовами цих кредитних договорів майнових прав позивача як особи, яка стала власником майна, переданого в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами; за наслідками задоволення такого позову має відбуватися поновлення (захист) майнових прав позивача або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він здатний буде набути прав. Проте заявлені у справі вимоги не спрямовані безпосередньо на відновлення прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Трейд-Інвест", оскільки стосуються зобов`язань, стороною яких це товариство не є, а тому такі вимоги спрямовані на захист прав сторін кредитних договорів, які одночасно визначені відповідачами у справі, що свідчить про неправильно обраний позивачем у наведеному випадку спосіб захисту порушеного, на його думку, права; у справі, що розглядається, йдеться про оскарження дійсності окремих пунктів кредитних договорів, які було укладено до фактичного утворення позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Трейд-Інвест") у формі товариства з обмеженою відповідальністю (дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 23.04.2015), а саме - кредитних договорів від 01.07.2005 № 6, від 02.08.2010 № 4С10213И, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" і Публічним акціонерним товариством "КБ "ПриватБанк"; від 02.10.2006 № 2063/14, від 14.12.2010 № 4П10273И, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Парктур" і Публічним акціонерним товариством "КБ "ПриватБанк"; від 02.02.2009 № 4Ш09063И, від 01.02.2010 № 4Ш10065И, від 24.02.2011 № 4Ш11079И, від 27.02.2013 № 4Ш13082И, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шелта" та Публічним акціонерним товариством "КБ "ПриватБанк"; від 22.07.2013 № 4А13451И, від 18.02.2014 № 4А14174И, від 17.02.2015 № 4А15046И, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аспект" і Публічним акціонерним товариством "КБ "ПриватБанк", що, у свою чергу, унеможливлює висновок про порушення такими кредитними договорами прав позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків. Крім того, на час внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Трейд-Інвест" (позивача) майна, що є предметом іпотеки за іпотечними договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за спірними кредитними договорами, такі кредитні договори вже містили умови стосовно сплати позичальниками винагороди за користування кредитом, вони були погоджені їх сторонами та виконувалися, а право власності на зазначене майно (предмет іпотеки) вже було обмежено у встановлений чинним законодавством спосіб (перебувало в іпотеці), про що позивач був обізнаний, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тех-Трейд-Інвест" таким чином взяв на себе, у тому числі, ризик настання відповідних наслідків у разі невиконання боржниками (позичальниками) своїх кредитних зобов`язань.
У справі № 904/4567/18 предметом розгляду були вимоги Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжиніринг" про визнання недійсним договору поруки від 10.08.2018 № 10/08, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (кредитор), відповідно до умов якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов`язань Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", що виникли з договору підряду на капітальний ремонт від 08.05.2014 № 511. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що оспорюваний договір: не містить істотних умов, необхідних для його укладання; не направлений на настання реальних правових наслідків, обумовлених таким договором, що є підставою для визнання його недійсним в силу приписів частини 5 статті 203, статей 215, 234 Цивільного кодексу України. Приймаючи постанову від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору поруки, оскільки суди встановили, що: після укладання оспорюваного договору поруки поручитель 28.08.2018 направив позивачу повідомлення № 08/3 від 27.08.2018 про укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" договору поруки № 10/08 від 10.08.2018 та про отримання від останнього вимог про сплату 10 120 000 грн; відповідно до інформації, що міститься на сайті Укрпошти, поштове відправлення з трек-номером 5000020825144 отримане адресатом 29.08.2018, проте відповіді позивача на повідомлення відповідача-2 матеріали справи не містять; крім того, в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/4105/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжиніринг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про солідарне стягнення 22 331 173,14 грн, у зв`язку з неналежним виконанням договору підряду № 511 від 08.05.2014 та договору поруки від 10.08.2018 № 10/08; таким чином, фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов`язків за договором поруки спростовує аргументи позивача про відсутність у відповідача-2 наміру взяти на себе обов`язки позивача за основним зобов`язанням та про його укладання сторонами без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 234 Цивільного кодексу України).
У справі № 924/1014/18 предметом розгляду були вимоги Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) №26/09/2018-2 від 26.09.2018, укладеного між відповідачами. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані таким: відступлення відповідачем-1 права вимоги, яке не існувало на момент укладення оспорюваного договору; фіктивність оспорюваного договору; відсутність повноважень у заступника генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс" на підписання оспорюваного договору; за своєю правовою природою укладений між відповідачами договір є договором факторингу. Приймаючи постанову від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18 про скасування постанови суду апеляційної інстанції (про задоволення позову) та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд зазначив, що: судом першої інстанцій встановлено, що оспорюваний договір цесії є саме договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, право вимоги відступлено "за номінальною вартістю", а також спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачами виконувались умови оспорюваного договору цесії, зокрема, було укладено угоду про припинення зобов`язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог № 26/09-2018/ОВ від 26.09.2018. Позивачем не доведено, що оспорюваний договір цесії не направлений на настання реальних правових наслідків, передбачених ним. Наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що укладений між відповідачами договір цесії не може бути кваліфікований як фіктивний договір; доводи скаржника про те, що у заступника генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс" були відсутні повноваження на підписання договору цесії відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що спірний договір було схвалено товариством відповідача-2 у день його укладання (26.09.2018), на підтвердження чого до матеріалів справи надано протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс" №26/09-18/ЗО від 26.09.2018; положення договору поставки молока № 3 від 31.01.2017, права вимоги за яким передано за спірним договором цесії, не містять застереження щодо заборони відступати право вимоги за ним без згоди позивача (боржника). На виконання вимог законодавства та умов договору цесії позивача (боржника) було повідомлено про відступлення права вимоги відповідачем-1 та заміну кредитора за договором поставки молока № 3 від 31.01.2017. Позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення його суб`єктивних прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами оспорюваного договору цесії та відповідно наявності у нього правових підстав для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним такого договору, про що вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд та не спростував суд апеляційної інстанції.
У справі № 910/11715/17 предметом розгляду були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Фармація" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" про визнання недійсним договору надання послуги факторингу від 23.03.2017 № Ф230317/5, укладеного між відповідачами. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що спірний договір має фіктивний характер та вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків. Приймаючи постанову від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки: з огляду на вчинення відповідачами дій щодо виконання договору про надання послуг факторингу № Ф230317/5 від 23.03.2017, зокрема, передача права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Фармація" у розмірі 659 647,64 грн за договором поставки товару № 2833 від 17.03.2015, передача факторові документації на підтвердження права вимоги (договору поставки № 2833 від 17.03.2015, реєстрів податкових та видаткових накладних, товарно-транспорнтих накладних), оспорюваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний; порушень вимог закону щодо повноважень на укладення відповідачами договору факторингу не виявлено; зміст договору № Ф230317/5 від 23.03.2017 відповідає вимогам глави 73 Цивільного кодексу України та статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Сторони оспорюваного договору факторингу домовились про усі суттєві умови договору, його підписали уповноважені представники та скріпили печатками.
У справі № 920/1144/17 предметом розгляду були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс" до фізичної особи про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс" від 06.02.2012. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що всупереч наведеним в пункті 4 спірного договору умовам, відповідач кошти за придбану ним частку ні до укладення договору, ні після його укладення товариству не сплатив. Матеріально-правовою підставою визначено частини 1 та 5 статті 203 та частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України. Приймаючи постанову від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки, з огляду на вчинення сторонами дій щодо виконання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс" від 06.02.2012, зокрема, набуття права власності покупцем на частку у розмірі 15% статутного капіталу, здійснення державної реєстрації змін відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оспорюваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
У справі № 910/11565/17 предметом розгляду були вимоги Приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" про визнання недійсним договору надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017, укладеного між відповідачами. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що оспорюваний договір факторингу не містить умов щодо способу та терміну сплати винагороди, тобто відсутня обов`язкова ознака фінансової послуги факторингу - отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта; вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків. Матеріально-правовою підставою визначено статті 16, 215, 234 Цивільного кодексу України. Приймаючи постанову від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що: предмет оспорюваного договору відповідає як вимогам статей 1077, 1078 Цивільного кодексу України, так і вимогам статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", зокрема, договір місить найменування фінансової операції - надання грошових коштів в сумі 1 295 739,64 грн у розпорядження Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" за плату, а також містить інформацію про умови та строк сплати даного фінансового активу з урахуванням додаткової угоди № 2 до договору - до 01.10.2017 шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"; сторонами даного договору вчинено дії на його виконання, зокрема за актом від 21.03.2017 передано право вимоги та відповідні документи, чим спростовуються доводи скаржника про те, що спірний договір не спрямований на настання реальних наслідків.
У справі № 925/1453/16 предметом розгляду були вимоги Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" про визнання недійсним договору поставки від 27.02.2015 № К-ТК-0227/2, укладеного між сторонами. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані перевищенням повноважень директором відповідача при укладенні оспорюваного правочину та його (правочину) фіктивності. Приймаючи постанову від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що: відповідно до оспорюваного правочину останній вчинений від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" генеральним директором, що діє на підставі статуту. Водночас, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента; після укладення оспорюваного договору сторонами підписувалися специфікації № 59, № 60, № 61, № 62, які є додатками до нього, а на підтвердження здійснення поставки товару сторонами підписані відповідні видаткові накладні, що свідчить про наступне схвалення правочину відповідачем; на виконання умов оспорюваного договору постачальником здійснена поставка товару на користь покупця, товар, який поставлявся відповідачем позивачу за спірним договором є товаром, який використовується у виробничій діяльності позивача і придбавається постійно, фізичні особи, які підписали спірний правочин від імені відповідача та позивача, підтвердили факт підписання ними оспорюваного договору. Тому відсутні підстав вважати, що спірний правочин був вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Натомість у даній справі № 916/4159/23, позовні вимоги про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації транспортних засобів були обґрунтовані тим, що оспорювані договори є фраудаторними, тобто укладеними на шкоду Приватному підприємству "Автотранском" як кредитору Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА". Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходили, зокрема, з того, що: Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", укладаючи договори комісії з метою наступного відчуження спірних транспортних засобів, та Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС", укладаючи оспорювані правочини (договори купівлі-продажу спірних транспортних засобів), діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки були обізнані про наявність майнового спору між Приватним підприємством "Автотранском" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", а наслідком таких дій з відчуження транспортних засобів стала фактична неможливість виконання наказу Західного апеляційного господарського суду, виданого на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" у справі № 407/05.21 від 12.08.2021, тому оспорювані договори є фраудаторними, так як укладені на шкоду Приватному підприємству "Автотранском", порушують його майнові права, як кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА", направлені на ухилення від обов`язку сплати боргів, визначених судовими актами, з огляду на що такі договори підлягають визнанню недійсними; позовні вимоги про скасування державної реєстрації транспортних засобів є похідними від основних - про визнання договорів недійсними, тому також підлягають задоволенню; обраний позивачем спосіб захисту (відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення у власність та поновлення державної реєстрації транспортних засобів за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА"), передбачений пунктом 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та є ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду у справах № 761/12692/17 (скаржником помилково вказано номер справи № 961/12692/17), № 925/889/20, № 922/1978/16 (922/2045/21), № 910/6165/21, № 450/1620/16-ц, № 910/12787/17, № 904/4567/18, № 924/1014/18, № 910/11715/17, № 920/1144/17, № 910/11565/17, № 925/1453/16, на які посилається скаржник, та зміст оскаржуваних судових рішень у даній справі № 916/4159/23, за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм із наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, як за підставою позову, так і за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, нормативно-правовим регулюванням правовідносин сторін, способом захисту, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
Враховуючи вищенаведене, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.
У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 916/4159/23.
Таким чином, Суд погоджується з доводами позивача, викладеними у клопотанні про закриття касаційного провадження, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 916/4159/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/4159/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд
У Х В А Л И В:
1. Касаційне провадження у справі № 916/4159/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТЕРРА ТРАНС" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді О.М. Баранець
В.І. Студенець
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 17.09.2024 |
Оприлюднено | 01.10.2024 |
Номер документу | 121953964 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Губенко Н.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні