Постанова

від 26.09.2024 по справі 910/12070/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12070/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Швидак С.В.,

представників учасників справи:

позивача - приватного підприємства "Анрі-Маркет" - адвоката Фукс А.В., ордер серії АІ № 1701499 від 13.09.2024, відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Інтергал-Буд" - адвоката Кудрявцева Г.А., ордер серії АІ № 1363741 від 18.08.2024,

третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" - не з`явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Інтергал-Буд" (далі - Компанія)

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 (суддя Марченко О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 (головуючий суддя Коротун О.М., судді: Сулім В.В. і Майданевич А.Г.)

у справі № 910/12070/23

за позовом приватного підприємства "Анрі-Маркет" (далі - Підприємство)

до Компанії,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі - Товариство),

про стягнення 1 219 355,90 грн та визнання укладеними додаткових угод від 19.09.2022 № 1 і № 2 до договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до суду з позовом до Компанії про:

- стягнення 638 744,51 грн заборгованості за основними роботами за договором підряду від 27.08.2021 № МА270821 (далі - Договір), 88 916,72 грн втрат від інфляції, 21 002,11 грн 3% річних, 332 427,30 грн пені та 138 265,26 грн заборгованості за додатковими роботами за Договором, а всього 1 219 355,90 грн;

- визнання укладеною додаткової угоди від 19.09.2022 № 1 до Договору (далі - Додаткова угода № 1);

- визнання укладеною додаткової угоди від 19.09.2022 № 2 до Договору (далі - Додаткова угода № 2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Договором позивачем фактично виконано роботи на загальну суму 1 030 909,75 грн з ПДВ, однак відповідач оплатив виконані роботи лише частково, на суму 253 899,98 грн, у зв`язку з чим має заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024: позов задоволено частково; стягнуто з Компанії на користь Підприємства 638 744,51 грн заборгованості за основними роботами; 157 451,31 грн пені; 19 417,66 грн 3% річних; 84 347,51 грн втрат від інфляції; 138 265,26 грн заборгованості за додатковими роботами; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

За висновками судів, роботи за актами №№1 - 4 є виконаними позивачем належним чином та прийнятими відповідачем без будь-яких зауважень, а тому вимоги Підприємства про стягнення з Компанії заборгованості за основними роботами за Договором та 138 265,26 грн заборгованості за додатковими роботами є обґрунтованими.

Позивачем неправильно визначено періоди і суми нарахування втрат від інфляції, 3% річних і пені. За перерахунком місцевого господарського суду сума втрат від інфляції становить 84 347,51 грн, 3% річних - 19 417,66 грн, а пені - 157 451,31 грн, та підлягають стягненню з відповідача; у стягненні решти сум втрат від інфляції (4 569,21 грн), 3% річних (1 584,45 грн) та пені (174 975,99 грн) слід відмовити.

Стосовно вимог Підприємства про визнання укладеними Додаткової угоди № 1, якою погоджується необхідність проведення додаткових робіт за Договором, строки їх виконання та оплата, та Додаткової угоди № 2, якою вносяться зміни до Договору в частині вартості робіт та порядку її визначення, то, за висновком місцевого господарського суду (відповідачем рішення суду першої інстанцій в цій частині вимог в апеляційному порядку не оскаржувалось), позивачем у позові не зазначено жодних підстав для укладення таких додаткових угод, окрім загального посилання на статтю 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій:

- на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 11, 509, 525, 632, 837, 843, 844, 853 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах відносно твердого і приблизного кошторису, викладених у постановах від 21.02.2018 у справі № 916/446/16, від 16.04.2018 у справі № 910/11726/17, від 14.01.2020 у справі № 910/45/19, від 14.05.2024 у справі № 910/8652/23, від 14.05.2024 у справі № 910/8652/23, від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18, від 21.12.2022 у справі № 910/16000/21, від 03.11.2023 у справі № 910/13599/21;

- на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке підлягає скасуванню на підставі пунктів 1 та 3 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, а також необґрунтовано відхилив клопотання скаржника про витребування, дослідження (долучення) доказів, що мають значення для правильного вирішення справи.

Скаржник вважає, що суди неправильно дослідили та встановили обставини цієї справи, а суд апеляційної інстанції, виснувавши, що кошторис за Договором не є твердим, вийшов за межі позовних вимог та апеляційної скарги. Скаржник не погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень в оскаржуваній частині, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство (підрядник) і Компанія (замовник) 27.08.2021 уклали Договір, за умовами якого:

- підрядник зобов`язався на свій ризик власними та (або) залученими силами і засобами відповідно до твердого кошторису (додаток № 1 до Договору), дизайн-проєкту (робоча документація), умов Договору, чинних будівельних норм і правил, в обумовлений Договором строк виконати комплекс ремонтно-будівельних робіт з личкування та інженерії (надалі - роботи) на об`єкті та передати замовнику закінчені роботи (пункт 2.1);

- замовник зобов`язався згідно з умовами Договору передати підряднику місце виконання робіт та дизайн-проєкт за актом приймання-передачі місця виконання робіт, надати точки підключення до мереж водо- та електропостачання на об`єкті, прийняти належним чином виконані роботи, а також оплачувати роботи на умовах та в порядку, визначеному Договором (пункт 2.2);

- забезпечення виконання робіт матеріалами покладається на підрядника, за розцінками та відповідною якістю, визначеними у твердому кошторисі (додаток № 1 до Договору) (пункт 3.1);

- ціни на матеріали можуть бути змінені лише після письмового погодження таких змін замовником; в разі погодження таких змін замовник оплачує підряднику додаткову вартість матеріалів у актах виконаних робіт (пункт 3.2);

- загальна ціна Договору включає в себе загальну вартість матеріалів та робіт, що визначена у твердому кошторисі (додаток № 1 до Договору) та складає 639 583,31 грн, крім того ПДВ (20%) - 127 916,66 грн, а всього з ПДВ - 767 499,97 грн (пункт 4.1);

- оплата робіт здійснюється замовником на підставі підписаного акта приймання-передачі виконаних робіт та довідки за формою КБ-3 з урахуванням раніше виплачених авансових платежів, якщо авансові платежі виплачувались (пункт 4.2);

- протягом двох банківських днів з моменту підписання сторонами Договору, перед початком робіт, замовник перераховує підряднику протягом 3 (трьох) робочих днів авансовий платіж для придбання матеріалів, необхідних для виконання підрядником робіт за договором у сумі 108 151 грн, у тому числі ПДВ (20%) - 18 025,17 грн (пункти 4.3);

- строк здійснення оплати за прийняті замовником роботи - протягом 5 (п`яти) банківських днів після підписання замовником акта приймання-передачі виконаних робіт (пункт 4.4);

- підрядник не пізніше 3-х (трьох) робочих днів після отримання письмового запиту від замовника, зобов`язаний надати замовнику копії видаткових накладних на матеріали, необхідні для виконання робіт (пункт 4.5);

- строки виконання робіт за Договором відповідно до графіка, який є додатком № 4 до Договору: початок виконання - 02.10.2021; закінчення виконання - 18.12.2021 (пункт 5.1);

- строки, зазначені у пункті 5.1 Договору, можуть бути переглянуті сторонами з внесенням відповідних змін до Договору у випадку: ненадання місця виконання робіт; виникнення обставин непереборної сили; несвоєчасної передачі підряднику місця виконання робіт на підставі акта приймання-передачі місця виконання робіт; невиконання замовником зобов`язання з оплати авансованого платежу згідно з пунктом 4.3 Договору у повному обсязі (пункт 5.2);

- підрядник щомісячно до 25 числа поточного місяця, готує два примірника акта виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3, підписує їх та скріплює своєю печаткою, і надсилає їх замовнику (підпункт 6.1.3 пункту 6.1);

- замовник має право повернути акти виконаних робіт форми КБ-2в, довідки КБ-3 підряднику без здійснення оплати, до моменту усунення недоліків у разі: ненадання сертифікатів відповідності на використані матеріали в роботі; актів на закриття прихованих робіт (якщо такі виконувались); неналежного оформлення документів (відсутність обов`язкових реквізитів, що передбачені частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88), вказавши відсутній (неналежно оформлений) реквізит для подальшого виправлення (підпункт 6.1.4 пункту 6.1);

- замовник протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання акта виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3, зобов`язаний прийняти виконані належним чином роботи шляхом підписання акта виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3, та повернути підряднику один примірник підписаного акта виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-2 або надати мотивовану відмову від приймання робіт (підпункт 6.1.5 пункту 6.1);

- у разі виявлення замовником невідповідності обсягів чи вартості виконаних робіт, вказаних в акті виконаних робіт та довідці про вартість виконаних робіт форми КБ-3, фактичним обсягам виконаних робіт чи вартості виконаних робіт, що встановлена Договором №МА270821, підрядник зобов`язується протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту виявлення даних обставин оформити належним чином акт виконаних робіт та довідку форми КБ-3 згідно з фактично виконаними обсягами робіт та їх фактичною вартістю та після чого сторони підписують новий акт виконаних робіт та довідку №КБ-3 з виправленими обсягами та/або вартість робіт (підпункт 6.1.6 пункту 6.1);

- у разі виявлення замовником дефектів чи будь-яких інших недоліків у виконаних роботах та/або використаних підрядником матеріалах, підрядник зобов`язується усунути недоліки у виконаних роботах та/або використаних підрядником матеріалах, що були виявлені замовником під час прийняття робіт, протягом строку, який буде узгоджений сторонами в дефектному акті (підпункт 6.1.7 пункту 6.1);

- замовник за Договором несе таку відповідальність: за порушення виконання грошових зобов`язань (окрім авансових платежів) сплачується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочення за кожний день прострочення (підпункт 9.4.1 пункту 9.4);

- Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 12.1 Договору, та закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов`язань за Договором (пункти 12.1, 12.2);

- якщо інше прямо не передбачено Договором або чинним законодавством України, зміни у Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформлюються додатковою угодою до Договору. Зміни до Договору набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, Договорі або у чинному законодавстві України (пункти 12.4, 12.5).

Сторонами 01.10.2021 підписано акт приймання-передачі місця виконаних робіт, за яким замовник передав, а підрядник прийняв місце виконання робіт для виконання комплексу робіт за Договором.

За умовами пункту 4.3 Договору протягом двох банківських днів з моменту підписання сторонами Договору, перед початком робіт, замовник перераховує підряднику протягом 3 (трьох) робочих днів авансовий платіж для придбання матеріалів, необхідних для виконання підрядником робіт за Договором у сумі 108 151 грн, у тому числі ПДВ (20%) - 18 025,17 грн. Разом з тим, відповідно до додатку №4 до Договору авансовий платіж перераховується Компанією Підприємству до 02.10.2021.

Компанією авансовий платіж у сумі 107 262,92 грн перераховано Підприємству 02.11.2021 платіжним дорученням № 14420.

Листом від 20.01.2022 вих. № 20/01-2 Підприємство повідомило Компанію про те, що комплекс ремонтно-будівельних робіт з личкування та інженерії за Договором буде виконано до 01.02.2022 включно.

Листом від 06.02.2022 № 1 Компанія повідомила Підприємство про те, що додатком №4 до Договору передбачена оплата авансового платежу 02.10.2021, фактично аванс було перераховано 02.11.2021, тобто затримка авансового платежу становить 31 календарний день; керуючись пунктом 5.5 Договору Компанія може погодити строк виконання робіт за Договором до 18.01.2022 включно; також, враховуючи строки виконання робіт з монтажу фальшпідлоги та системи димовидалення, Компанія може піти на зустріч Підприємству та перенести строки виконання даного комплексу ремонтно-будівельних робіт, включаючи пусконалагоджувальні роботи, зокрема, за Договором до 20.01.2022 включно; після настання кінцевих погоджених строків виконання ремонтно-будівельних робіт згідно з підпунктом 9.2.1 пункту 9.2 Договору Компанією буде розпочато нарахування неустойки у розмірі 0,4% від договірної ціни за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Компанією 23.02.2022 перераховано Підприємству 146 637,06 грн платіжним дорученням № 1497.

Сторонами 28.02.2022 підписано та скріплено печатками юридичних осіб акт приймання-передачі виконаних робіт № 1 за лютий 2022 року на суму 315 744,78 грн.

Супровідним листом від 12.07.2022 № 12/07-22 Підприємство 13.07.2022 надіслало Компанії для підписання акти приймання-передачі від 12.07.2022 № 2 на суму 44 012,15 грн (підписаний сторонами 31.07.2022) і № 3 на суму 532 887,56 грн (підписаний та скріплений печаткою позивача), відомості фактично виконаних робіт для технагляду від 12.07.2022 № 2 і № 3, довідку про вартість виконаних підрядних робіт № 1 за липень 2022 року і кошторис № 1.

Зазначені акти отримано відповідачем 21.07.2022, акт № 2 підписано відповідачем 31.07.2022, проте акт № 3 не було підписано.

З урахуванням підпункту 6.1.5 пункту 6.1 Договору, замовник мав до 04.08.2022 включно або підписати акт від 12.07.2022 № 3 та повернути один примірник позивачу або надіслати підряднику мотивовану відмову від приймання робіт, проте у вказаний строк Компанією жодних дій вчинено не було.

Підприємство 11.08.2022 надіслало Компанії вимогу від 10.08.2022 № 10/08/22-2, в якій вимагало підписати акт № 3 та сплатити заборгованість у сумі 638 744,51 грн.

У листі-відповіді від 02.09.2022 № 1 Компанія повідомила Підприємство про те, що вимога не може бути виконана, оскільки: позивачем не надано копій видаткових накладних на матеріали, які необхідні для виконання робіт; роботи, передбачені договором не виконано в повному обсязі та частина робіт виконана в порушення державних будівельних норм та стандартів, а саме: не покрашена стеля в повному обсязі, та обсяги робіт, наведені в акті не відповідають фактично виконаним; наявні суттєві недоліки при оздоблені стін декоративною штукатуркою; при нанесенні декоративної штукатурки порушена технологія її нанесення, що призвело до часткового відшарування; змонтовані дверні ручки на дверях, які встановлені відповідно до договору, не функціонують та втрачено їх зовнішній вигляд, потребують заміни; в акті № 3, наданому на підпис, зазначено надлишкова кількість клею для монтажу плитки, та така кількість, яка не відповідає кількості плитки за технологією її монтажу. Компанія повідомила про повернення надісланих актів, та просило усунути зазначені в цієї відповіді недоліки; надати копії видаткових накладних на матеріали, необхідні для виконання робіт; надати сертифікати відповідності на використані матеріали.

Підприємством 28.09.2022 надіслано Компанії претензію від 19.09.2022 № 19/09/22-2, в якій позивач просив відповідача протягом 5 (п?яти) робочих днів з дня отримання даної претензії, зокрема, підписати кошторис на виконання додаткових ремонтно-будівельних робіт на Об`єкті № 1 на суму 138 256,26 грн та оплатити виконані позивачем додаткові роботи за актом № 4.

Компанія відповіді на вказану претензію не надіслала, у визначний Договором строк акт № 4 не підписала та відмови від підписання акта не надала.

Задовольняючи позовні вимоги Підприємства, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами першою, другою статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами з`ясовано, що змістом укладеного сторонами Договору (з урахуванням укладених додатків до нього) є виконання будівельних робіт, зобов`язання, що виникли між сторонами, за характером виконуваної роботи та за своєю правовою природою відносяться до договору будівельного підряду. Сторонами Договору погоджено предмет договору, ціну та строк виконання будівельних робіт.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частинами першою та другою статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов?язується збудувати і здати у встановлений строк об?єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов?язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов?язок не покладається на підрядника, прийняти об?єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов?язаних з місцезнаходженням об?єкта.

Статтею 838 ЦК України передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов`язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов`язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред`являти один одному вимоги, пов`язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

За приписами статті 844 ЦК України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов?язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом. Якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв?язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов?язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи. Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов?язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором. Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

Підрядник зобов?язаний здійснювати будівництво та пов?язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов?язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов?язана надати відповідну документацію. Підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв?язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов?язаний повідомити про це замовника. У разі неодержання від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення підрядник зобов?язаний зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника. Замовник звільняється від відшкодування цих збитків, якщо доведе, що у проведенні додаткових робіт немає необхідності. Якщо підрядник не виконав обов?язку, встановленого частиною третьою цієї статті, він позбавляється права вимагати від замовника плату за виконані додаткові роботи і права на відшкодування завданих цим збитків, якщо не доведе, що його негайні дії були необхідними в інтересах замовника, зокрема, у зв?язку з тим, що зупинення роботи могло призвести до знищення або пошкодження об?єкта будівництва (стаття 877 ЦК України).

Відповідно до статті 878 ЦК України замовник має право вносити зміни до проектно-кошторисної документації до початку робіт або під час їх виконання за умови, що додаткові роботи, викликані такими змінами, за вартістю не перевищують десяти відсотків визначеної у кошторисі ціни і не змінюють характеру робіт, визначених договором. Внесення до проектно-кошторисної документації змін, що потребують додаткових робіт, вартість яких перевищує десять відсотків визначеної у кошторисі ціни, допускається лише за згодою підрядника. У цьому разі підрядник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Згідно з частинами першою і четвертою статті 879 ЦК України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об?єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Частинами першою, четвертою і шостою статті 882 ЦК України передбачено, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов?язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 853 ЦК України замовник зобов?язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов?язаний негайно повідомити про це підрядника. У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв?язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну.

Судом першої інстанції установлено, що роботи за актами №№ 1-4 є виконаними Підприємством належним чином та прийнятими Компанією без будь-яких зауважень, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 638 744,51 грн заборгованості за основними роботами та 138 265,26 грн заборгованості за додатковими роботами є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За висновками місцевого господарського суду, враховуючи умови пункту 4.5, підпунктів 6.1.4-6.1.7 пункту 6.1 Договору, з огляду на те, що позивачем лист стосовно підписання актів приймання-передачі від 12.07.2022 № 2 і № 3 надісланий відповідачу 13.07.2022, отриманий останнім 21.07.2022, проте акт № 3 не підписаний відповідачем, а на повторне прохання позивача підписати акт від 12.07.2022 № 3, викладене у вимозі від 10.08.2022 № 10/08/22-2, надісланій відповідачу 11.08.2022, останнім надано відповідь лише 02.09.2022, Компанією пропущено строк повідомлення підрядника про відмову від підписання акта, а тому відповідачем втрачено право посилатися на недоліки у виконаній позивачем роботі.

Що ж до посилань відповідача на ненадання позивачем копій видаткових накладних, то такі документи за умовами Договору надаються на вимогу замовника, і обов`язку у позивача з власної ініціативи надсилати видаткові накладні відповідачу умови Договору не містять.

Позивачем неправильно визначено періоди і суми нарахування втрат від інфляції, 3% річних і пені. За перерахунком суду сума втрат від інфляції становить 84 347,51 грн, 3% річних - 19 417,66 грн, а пені - 157 451,31 грн, та підлягають стягненню з відповідача.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в частині задоволення позовних вимог, погодився із висновками суду першої інстанції, а щодо доводів скаржника про відсутність погодження збільшеної вартості виконаних робіт, аніж тих, які передбачені твердим кошторисом, апеляційний суд додатково зазначив таке.

Апеляційний суд відхилив доводи Компанії про необхідність відмови в позові з посиланням на статтю 844 ЦК України.

Незважаючи на підписання сторонами умови про забезпечення виконання робіт матеріалами за розцінками та якістю, визначеними у твердому кошторисі (згідно з пунктом 3.1 Договору), в матеріалах справи наявні докази реального погодження представником відповідача змін до вартості та інших характеристик матеріалів шляхом вчинення наступних дій. В цій частині суд апеляційної інстанції відхилив доводи Компанії, що таке часткове погодження відображено лише в електронному листуванні між сторонами.

Апеляційним судом з`ясовано, що згідно з наданими позивачем рахунками на оплату, зокрема, за жовтень 2021, листопад 2021, грудень 2021 вбачається погодження вказаної вартості матеріалів. Більше того, пунктом 3.2 Договору передбачено, що ціни на матеріали можуть бути змінені лише після письмового погодження таких змін замовником. В разі погодження таких змін, замовник оплачує підряднику додаткову вартість матеріалів у актах виконаних робіт.

Підписуючи "твердий кошторис", сторони погодили, зокрема, в пунктах: 4, 7, 14, 15, 16, 20, 27 Договору, що вартість має бути уточнена після узгодження із замовником. Таким чином, у семи пунктах (із 40) "твердого кошторису" сторони фактично на момент підписання такого кошторису не узгодили остаточної вартості проведених робіт та вартість матеріалів. Більше того, у пунктах: № 2, 4, 12, 18, 23 у розділі "кількість" зазначено 0,00 та відповідно у загальній вартості також вказано 0,00 по конкретним позиціям. В цій частині суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими пояснення позивача, що вказані позначки (що містять 0,00) потребували додаткового узгодження у процесі виконання робіт, оскільки на момент підписання такого "твердого кошторису" кількість та вартість певних матеріалів була незрозумілою.

Фактично назва "твердий кошторис" не відповідає змісту домовленостей сторін, про що свідчать інші умови Договору та подальші дії сторін.

Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, положення Договору та "твердого кошторису", суд апеляційної інстанції відхилив доводи Компанії про неможливість зміни вартості виконаних робіт та матеріалів, оскільки на стадії підписання кошторису, в тому числі, і відповідачем було погодження подальшого визнання вартості та кількості певних одиниць кошторису. А з урахуванням підписання акта № 1 приймання-передачі виконаних робіт за лютий 2022 року, акта № 2 приймання-передачі виконаних робіт за липень 2022 року, а також з урахуванням відсутності вмотивованої відмови від підписання актів № 3 та 4, погодження вартості матеріалів (про що свідчить напис на виставлених позивачем рахунках) з урахуванням редакції підписаного кошторису та Договору - суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення заборгованості за основними та додатковими роботами.

Апеляційний суд відхилив доводи скаржника про неправомірність зарахування в суму основного боргу гарантійного платежу у розмірі 5%, оскільки відповідно до підпункту 1.1.8 пункту 1.8 Договору гарантійний фонд виплачується підряднику за вирахуванням сум, які витрачені замовником на виправлення недоліків (дефектів) в роботах, нарахованих штрафних санкцій, тощо. Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за виконані роботи, а порядок вирахування, стягнення або ж зарахування гарантійного фонду в оплату певного боргу - не входить до предмету дослідження при її розгляді.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Водночас, Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 11, 509, 525, 632, 837, 843, 844, 853 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм у подібних правовідносинах відносно твердого і приблизного кошторису, викладених у постановах від 21.02.2018 у справі № 916/446/16, від 16.04.2018 у справі № 910/11726/17, від 14.01.2020 у справі № 910/45/19, від 14.05.2024 у справі № 910/8652/23, від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18, від 21.12.2022 у справі № 910/16000/21, від 03.11.2023 у справі № 910/13599/21.

Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Так, у справі № 910/7446/18 товариство звернулося з позовом до Державної фіскальної служби України про стягнення заборгованості, обґрунтованим тим, що позивач належним чином виконав роботи за укладеним між сторонами договором підряду, передав відповідачеві акти виконаних робіт (КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт і використаних матеріалів, яких відповідач не підписав, обґрунтованих заперечень не надав, коштів не сплатив.

У межах розгляду цієї справи Верховний Суд виснував, що, застосовуючи норми частини п`ятої статті 844, статей 847, 848 ЦК України, належить враховувати, що у разі виникнення потреби у виконанні додаткових робіт, не передбачених твердим кошторисом, однак без виконання яких неможливо виконати роботи, які були передбачені договором підряду, підрядник не може вимагати від замовника оплати цих додаткових робіт, якщо не доведе, що необхідність їх виконання не могла бути передбачена до початку виконання робіт за договором підряду з повідомленням замовника про необхідність збільшити кошторис; а також що зупинення виконання робіт до узгодження із замовником збільшення кошторису було неможливе або недоцільне в інтересах замовника.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і при розгляді подібної справи № 910/8652/23 за позовом товариства до іншого товариства про стягнення заборгованості, обґрунтованим неоплатою відповідачем фактично виконаних робіт за договором підряду.

У цій справі Верховний Суд також виснував, що повідомлення підрядником замовника про необхідність виконання додаткових робіт та збільшення твердого кошторису повинно передувати фактичному виконанню додаткових робіт, інакше підрядник не може вимагати від замовника оплати таких робіт.

У справі № 910/11726/17 товариство звернулося з позовом до комунального підприємства про стягнення заборгованості, обґрунтованим неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати виконаних позивачем робіт.

Верховний Суд у цій справі погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові щодо стягнення частини вартості робіт за відсутності внесення змін до договору в частині погодженого сторонами твердого кошторису, у зв`язку з чим вартість виконаних робіт за договором не може перевищувати договірну вартість робіт.

У справі № 910/45/19 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося з позовом до акціонерного товариства про стягнення заборгованості, обґрунтованим тим, що відповідач відмовляється від оплати частини виконаних позивачем робіт.

У межах розгляду цієї справи судами також встановлено, що за домовленістю сторін вартість виконаних робіт визначається згідно з договірною ціною та локальними кошторисами, ціна договору є твердою, розмір ціни чітко визначений у договорі.

Верховний Суд у цій справі зазначив, що у вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з замовника боргу з оплати виконаних підрядником робіт за договором підряду, судами в повному обсязі мало бути досліджено: яка передбачена сторонами договірна ціна; які роботи були фактично виконані підрядником та передані замовнику; чи виконані підрядником роботи понад обумовлений обсяг робіт, щодо яких встановлена договірна ціна; які роботи фактично прийняті позивачем; чи оплачено замовником виконані роботи в повному обсязі.

Однак, касаційним судом відхиляються посилання скаржника на зазначену судову практику Верховного Суду, з огляду на неподібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

Так, у всіх наведених постановах Верховним Судом розглядалося питання правильного застосування судами норм матеріального права, що стосуються твердого кошторису. Разом з цим, в жодній із вказаних справ не встановлено обставин визначення сторонами в твердому кошторисі умов, що можуть в подальшому змінюватись сторонами та потребують узгодження у процесі виконання робіт, що свідчить про погодження сторонами Договору саме приблизного кошторису, як з`ясовано апеляційним судом у цій справі, що розглядається.

Висновки Верховного Суду, викладені у цих постановах є нерелевантними до спірних правовідносин із приблизним кошторисом, адже вони здійснені у справах де судами встановлено, що сторони погодили твердий кошторис.

Щодо справи № 916/446/16, то в ній мале приватне підприємство звернулося з позовом до обслуговуючого кооперативу про стягнення заборгованості, обґрунтованого неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з оплати виконаних підрядником робіт, оформлених актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2 (за квітень 2015 року) та довідкою про вартість будівельних виконаних робіт форми КБ-3 (за квітень 2015 року).

Судом апеляційної інстанції у цій справі на підставі експертного дослідження з`ясовано факт завищення вартості робіт за спірними актом виконаних робіт форми КБ-2 та довідкою форми КБ-3 за квітень 2015 року, що слугувало підставою для відмови в позові, з чим погодився і Верховний Суд.

У межах розгляду цієї справи Верховний Суд зазначив, що закон пов`язує виникнення зобов`язання з оплати робіт з фактом їх виконання і сам по собі акт приймання-передачі робіт не є визначальним для виникнення такого зобов`язального правовідношення. Отже, наявність підписаного замовником (інвестором) акта приймання-передачі робіт не позбавляє його права заперечувати щодо обсягу та вартості виконаної роботи.

Однак, у межах розгляду цієї справи № 910/12070/23 судами не встановлено обставин завищення вартості робіт за Договором, а самі акти № 3, № 4 не підписані зі сторони замовника, що також свідчить про на неподібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним та об`єктним критеріями.

У справах № 910/16000/21, № 910/13599/21 державне підприємство звернулося з позовом до міністерства про стягнення заборгованості, обґрунтованого тим, що відповідач, порушуючи умови укладеного сторонами контракту та норми чинного законодавства, не виконав свої зобов`язання щодо оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість. Позивач вказує на те, що зазначена сума грошових коштів є різницею між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням.

Правовідносини у цих справах виникли на підставі одного й того ж контракту, збігаються й предмет та підстави позовів - стягнення грошових коштів, які є різницею між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням.

У межах розгляду справи № 910/13599/21 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 у справі № 910/16000/21 щодо застосування, зокрема, статті 843 ЦК України про неможливість зміни орієнтовної ціни робіт (послуг) та відповідно розміру фактичних витрат виконавця через зростання вартості складових частин, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів, зокрема, в силу положення укладеного сторонами контракту та відповідно незастосування частини п`ятої статті 844 ЦК України з покладенням ризиків підвищення ринкових цін на позивача як суб`єкта господарювання.

Враховуючи те, що ОП КГС ВС відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 910/16000/21, посилання скаржника у касаційній скарзі на це судове рішення не приймаються Верховним Судом.

Водночас, при розгляді справи № 910/13599/21 ОП КГС ВС зазначила, що приблизний кошторис дає змогу сторонам в ході виконання робіт відступити від визначених в ньому цін і скоригувати їх залежно від фактичних витрат підрядника як в бік збільшення, так і в бік зменшення. Зміни ж до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

У зазначеній справі суди з`ясували, що укладаючи державний контракт, сторони погодили саме твердий кошторис і обґрунтованість такого висновку судів ні відповідач, ні позивач під сумнів не поставили.

Підписуючи 22.12.2017 державний контракт позивач достеменно знав, що орієнтовна вартість робіт (послуг) була визначена за 10 місяців до укладення цього контракту та погодився з нею, а тому як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, мав розумно оцінити, зокрема, підвищення на ринку цін на продукцію, підвищення комунальних тарифів, а також підвищення розміру мінімальної заробітної плати, яке відбулось на підставі Закону України "Про державний бюджет України на 2018" від 07.12.2017 № 2246-VIII, який набрав чинності 01.01.2018, відповідно з урахуванням виду своєї діяльності повинен був оцінити можливість виконати зобов`язання відповідно до закладеної у контракті орієнтовної вартості робіт (послуг), передбачити як повний обсяг роботи так і необхідні для цього витрати.

З огляду на наведене, ОП КГС ВС дійшла висновку про недоведеність матеріалами справи передбачених законом чи договором підстав для сплати відповідачем на користь позивача коштів, які позивач визначає як різницю між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та орієнтовною вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни робіт (послуг).

Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, який містяться у постанові від 03.11.2023 у справі № 910/13599/21, не може бути взятий до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначеній справі істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в наведеній справі з іншого) за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене виключає подібність спірних правовідносин у цих справах за змістовним критерієм. Верховним Судом установлена неподібність правовідносин щодо ознак та спрямованості приблизного кошторису та його відмінності від твердого.

Водночас рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, що розглядається, не суперечать загальним висновками ОП КГС ВС (безвідносно до подібності правовідносин), викладеним у зазначеній постанові у справі № 910/13599/21, про те, що приблизний кошторис дає змогу сторонам в ході виконання робіт відступити від визначених в ньому цін і скоригувати їх залежно від фактичних витрат підрядника як в бік збільшення, так і в бік зменшення.

Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та апеляційної скарги, виснувавши, що кошторис за Договором не є твердим, відхиляються Верховним Судом, оскільки, виходячи з предмета та підстав позову, надання судом оцінки умовам укладеного сторонами договору на предмет погодження ціни договору/порядку розрахунків за договором, тощо, входить в предмет дослідження суду для правильного вирішення спору у цій справі з огляду на доводи та заперечення сторін.

З`ясування цих умов підрядного договору має безпосереднє значення для правильної оцінки доводів сторін щодо наявності/відсутності підстав для стягнення плати за виконані підрядником роботи.

При цьому, у силу меж перегляду справи касаційним судом, встановлених положеннями статті 300 ГПК України, Верховний Суд не переоцінює докази, а скаржником у касаційній скарзі (в контексті заявлених підстав касаційного оскарження) не наведено висновків Верховного Суду, які б свідчили про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 86, 210 ГПК України, при оцінці кошторису не як твердого.

Верховний Суд, зазначає, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

Отже, наведена Компанією підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Компанія у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази.

Верховний Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21, тощо.

Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеного у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість такої підстави касаційного оскарження, у зв`язку з тим, що судом встановлено неподібність правовідносин.

Стосовно доводів скаржника про необґрунтоване відхилення його клопотань щодо витребування, дослідження (долучення) доказів, що мають значення для правильного вирішення справи з посиланням на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

Компанія 05.04.2024 звернулася до суду першої інстанції з клопотанням про призначення будівельно-технічної експертизи, а також з клопотанням про долучення доказів, а саме: відзиву Підприємства на позовну заяву, клопотання Підприємства про зупинення провадження у справі та відповіді Компанії на відзив Підприємства у справі № 910/19896/23 за позовом Компанії до Підприємства про стягнення штрафних санкцій. Зазначені клопотання містили прохання про повернення на стадію підготовчого провадження та поновлення строку на їх подання.

У судовому засіданні 08.04.2024 протокольною ухвалою судом залишено без розгляду ці клопотання відповідача з мотивів закінчення процесуальних строків, встановлених для їх подання, та не зазначенням заявником жодних поважних причин неподання таких клопотань під час підготовчого провадження.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув заявлені клопотання Компанії та залишив їх без розгляду за наслідками пропуску процесуального строку, надавши оцінку доводам заявника про його поновлення, у зв`язку з чим порушень норм процесуального права у діях суду першої інстанції не вбачається. Відповідне процесуальне рішення суду першої інстанції належним чином мотивоване.

При цьому, міра та обсяг, якими обґрунтовує суд свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи статей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування судових рішень в оскаржуваній частині та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції відсутні.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Підприємства на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Компанії слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу Компанії залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Інтергал-Буд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 у справі № 910/12070/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова