Постанова

від 18.09.2024 по справі 629/3710/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3894/24 Справа № 629/3710/20 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом, посилаючись на те, що з 11 червня 2011 року по 03 березня 2020 року з відповідачем у справі перебував у зареєстрованому шлюбі, від кого у них народилась дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час спільного подружнього життя подружжя придбало за спільні кошти наступне рухоме та нерухоме майно:

-автомобіль TOYOTA COROLLA, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

-двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

-житловий будинок по АДРЕСА_2 ;

-9 торгівельних споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Посилаючись на викладене, просив поділити спільне майно подружжя, визнавши за ним право власності на:

-двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

-1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 ;

-4 торгівельні споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнавши за позивачем право власності на:

-автомобіль TOYOTA COROLLA, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

-1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 ;

-5 торгівельних споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поділено спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . таким чином:

-визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 40,2 кв.м, житловою площею 18,2 кв.м;

-визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль TOYOTA COROLLA номер VIN № НОМЕР_2 , 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

-визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 28,0 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 23 975,50 грн. різниці вартості вказаного майна при поділі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 вартості дев`яти тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у розмірі 529 249,50 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки сторони не заперечували, що у квартирі АДРЕСА_1 проживає відповідач з малолітньою дитиною, де вони й зареєстровані, а тому суд вважав за необхідне визнати за відповідачем у порядку поділу майна подружжя право власності на вказану квартиру, а за позивачем визнати право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , загальною площею 40,2 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м.

У частині вирішення заявлених вимог про поділ автомобіля та задля збереження принципу рівності часток подружжя при поділі спільної сумісної власності, оскільки вартість нерухомого майна, виділеного відповідачу, є вищою, суд першої інстанції вважав за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 23 975,50 грн. різниці вартості вказаного майна при поділі.

Щодо позовних вимог про поділ тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності суд першої інстанції вказав, що відповідно до частини другої статті 52ЦК України майно фізичної особи - підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання спірних торговельних об`єктів, що є предметом спору, за рахунок особистих коштів відповідача, розмір цих коштів та джерело їх походження, суд вважав, що спірне майно було придбане сторонами в період шлюбу і є їх спільною сумісною власністю.

Враховуючи, що тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності є рухомими речами, використовуються відповідачем саме для здійснення підприємницької діяльності, їх поділ в натурі призведе до втручання в господарську діяльність відповідача як фізичної особи - підприємця, суд першої інстанції вважав за необхідне поділити вказані споруди шляхом стягнення грошової компенсації з відповідача на користь позивача у розмірі 1/2 частини їх вартості, що становить 529 249,50 грн.

Не погодившисьз рішеннямсуду першоїінстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржилийого доапеляційного суду,де ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Івченко Д.Ю., просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації вартості 1/2 частини тимчасових споруд у розмірі 529 249, 50 грн, а в іншій частині залишити без змін.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 28,0 кв.м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину ринкової вартості автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 23 975,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину коштів, витрачених на будівництво дев`яти тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності, у розмірі 264 094,50 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, вирішуючи питання про поділ між сторонами тимчасових споруд, виходив із того, що тимчасові споруди або малі будівельні форми не є нерухомим майном, не потребують державної реєстрації. Документів, що посвідчують на них право власності не існує, а отже, не існує і предмета, який засвідчується відповідним документом. Тобто не має предмета, який підлягає розподілу між подружжям.

Відповідно, якщо тимчасові споруди не є предметом поділу, розподілу між подружжям підлягають лише фактичні витрати з сімейного бюджету, що були використані на будівництво тимчасових споруд. Тому висновки експертів щодо ринкової вартості вже готових для використання тимчасових споруд не мають значення та не повинні враховуватись судом під час розгляду справи.

Враховуючи те, що вартість виконання комплексних будівельно-монтажних робіт для спорудження малих будівельних форм, що розміщені за адресою: Харківська область, місто Лозова, вулиця Покровська, 2-Б, 2-В, АДРЕСА_4 , становить 528 189 грн, саме ця сума підлягає поділу між подружжям. Оскільки вказані тимчасові споруди фактично знаходяться у користуванні відповідача, то з неї на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частина вартості їх будівництва, що становить 264 094,50 грн.

Щодо розподілу між сторонами іншого майна апеляційний суд вважав, що саме такий розподіл буде справедливим, оскільки автомобілем фактично користується відповідач, він знаходиться у неї, тому й слід залишити автомобіль відповідачу, стягнувши з неї половину його вартості на користь позивача.

Також за сторонами слід визнати право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , оскільки позивач не має іншого житла.

Апеляційний суд також дійшов висновку про визнання за сторонами права власності по 1/2 частині на житловий будинок АДРЕСА_2 , оскільки вказаний будинок малий, не придатний для використання під житло, а можливе лише використання земельної ділянки.

Не погодившись з судовим рішенням апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про поділ тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та автомобіля, й ухвалити в цій частині судове рішення, яким:

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 4 зблоковані торговельні павільйоні з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , або стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію 1/2 вартості дев`яти вказаних зблокованих торговельних павільйонів у розмірі 2 400 000,00 грн;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , або стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію 1/2 вартості автомобіля у розмірі 125 100,00 грн;

-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 510,00 грн. понесені витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 15 750,00 грн. за подання апеляційної скарги та 21 020 грн. за подання касаційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки ТОВ «Аргумент-Експрес» від 12 грудня 2022 року щодо оцінки торговельних споруд та від 13 грудня 2022 року щодо оцінки автомобіля було подано до суду з пропуском встановленого процесуального строку, а тому є недопустимими доказами. Вказує, що суди не взяли до уваги звіт про оцінку майна ТОВ «Оціночна компанія «Спарта» від 30 березня 2021 року, відповідно до якого вартість спірного автомобіля становить 250 200,00 грн. Разом із тим, взявши за основу висновок ТОВ «Аргумент-Експрес» від 13 грудня 2022 року щодо оцінки автомобіля, відповідно до якого вартість спірного автомобіля становить 148 000,00 грн, суд апеляційної інстанції стягнув з ОСОБА_2 на його користь частину ринкової вартості автомобіля у розмірі 23 975,50 грн, яка не відповідає 1/2 від його вартості, визначеної у цьому висновку. Окрім цього, вказав на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права під час вирішення питання про поділ торговельних павільйонів, які були побудовані та введені в експлуатацію, є новоствореним рухомим майном, а тому підлягають поділу між подружжям, саме як тимчасові споруди, а не кошти, витрачені на їх будівництво.

Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про поділ між подружжям дев`яти торговельних споруд, що розташовані за адресою: Харківська область, місто Лозова, вулиця Покровська, 2-Б, АДРЕСА_5 , та автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення ОСОБА_2 порядку подання доказів, зокрема експертних висновків, поданих до суду у грудні 2022 року після закінчення підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті. При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції, в своїй постанові апеляційний суд не навів мотивів щодо прийняття або неприйняття вказаних доводів, не зробив висновків щодо порушення чи відсутності порушення процесуального порядку їх подання. Не надав оцінки тому, що відповідач, звертаючись до суду із заявами про залишення позовної заяви без руху вже після відкриття провадження у справі, посилаючись на неподання позивачем доказів щодо реальної вартості спірного майна, не скористалась своїм правом подання до суду експертних висновків з оцінки спірного майна, зокрема автомобіля та тимчасових споруд, не зазначала про неможливість подання таких доказів у визначений судом першої інстанції строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас апеляційний суд, присуджуючи до стягнення з відповідача на користь позивача половини вартості спірного автомобіля у розмірі 23 975, 50 грн, не вказав, який саме висновок взято для розрахунку його вартості. Відповідно до наявних у матеріалах справи висновків щодо оцінки спірного автомобіля його ринкова вартість, визначена 30 березня 2021 року ТОВ «Оціночна компанія «Спарта», становить 250 200,00 грн, а згідно з оцінкою, проведеною 13 грудня 2022 року ТОВ «Аргумент-Експерт», становить 148 000, 00 грн.

При цьому, позивач, не погоджуючись з оцінкою спірного майна, наданою відповідачем, заявляв клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та товарознавчої експертизи дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, які розташовані на вулиці Покровській у місті Лозова Харківської області, з метою встановлення вартості вказаного майна. Однак, апеляційний суд передчасно відмовив у задоволенні цього клопотання позивача, яке і залишилось не вирішеним по суті, зокрема, зі з`ясування дійсної ринкової вартості спірного автомобіля та тимчасових споруд на момент розгляду справи.

Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглядаючи повторно апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині поділу дев`яти торговельних павільйонів та автомобіля, приймаючи до уваги висновки Верховного Суду від 17 січня 2024 року у цій справі, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині вирішення позовних вимог щодо поділу тимчасових торговельних споруд та автомобіля між подружжям із частковим задоволенням цих позовних вимог, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль та тимчасові споруди - торговельні павільйони, є спільною власністю подружжя, де частки кожного з подружжя є рівними. Присуджуючи різницю вартості автомобіля на користь ОСОБА_2 у розмірі 23 975,50 грн, суд визнав за позивачем право власності на автомобіль. Оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання спірних торговельних об`єктів, що є предметом спору, за рахунок особистих коштів відповідача, розмір цих коштів та джерело їх походження, суд вважав, що тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності є рухомими речами, використовуються відповідачем саме для здійснення підприємницької діяльності, а їх поділ в натурі призведе до втручання в господарську діяльність відповідача як фізичної особи підприємця, тому вважав за необхідне поділити вказані споруди шляхом стягнення грошової компенсації з відповідача на користь позивача у розмірі 1/2 їх вартості.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції у цій справі встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 2011 року до 03 березня 2020 року.

За період перебування у шлюбі подружжя придбало, зокрема, автомобіль марки Toyota Corolla, VIN № НОМЕР_2 , 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстрований 25 грудня 2013 року за відповідачем у справі, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 .

При встановлення вартості автомобіля, суд першої інстанції керувався висновком спеціаліста з оцінки майна ТОВ «Аргумент-Експерт» від 13 грудня 2022 року, де вартість автомобіля становить 148000,00 грн, проведеною за замовленням відповідача, оскільки відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11" вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. При цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги звіт про оцінку майна, складений 30 березня 2021 року ТОВ «Оціночна компанія «Спарта», оскільки з часу оцінки пройшло понад півтора року, дійсна вартість майна на час розгляду справи фактично визначена іншим висновком спеціаліста, який не спростований позивачем.

Також, під час шлюбу сторін на підставі рішень Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 24 квітня 2018 року № 249, 250, 251, від 13 вересня 2018 року № 609, відповідачу надано згоду на розміщення тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності - дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою на 10 років за адресою: АДРЕСА_3 . На замовлення відповідача Відділом містобудування, архітектури та земельних відносин Лозівської міської ради були видані паспорти прив`язки тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до висновків спеціаліста з оцінки майна тимчасових споруд - зблокованих торгівельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою від 12 грудня 2022 року, складених ТОВ «Аргумент-Експерт», оціночна вартість двох зблокованих торгівельних павільйонів за адресою: АДРЕСА_3 становить 286678,00 грн., трьох зблокованих торгівельних павільйонів за адресою: АДРЕСА_3 становить 330778,00 грн., чотирьох зблокованих торгівельних павільйонів за адресою: АДРЕСА_3 становить 441043,00 грн.

При цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги звіт про оцінку майна, складений 30 березня 2021 року ТОВ «Преміум Клар», оскільки термін чинності даних оцінок складає 6 місяців, таким чином на час розгляду справи термін чинності вичерпаний, вартість майна на час розгляду справи, визначена ТОВ «Аргумент-Експерт», не спростована позивачем.

Колегія суддів, приймаючи частково доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , доходить обґрунтованого висновку, що судом першої інстанції порушено як норми матеріального, так і процесуального права у вирішенні питання щодо визначення дійсної ринкової вартості як автомобіля, так і дев`яти зблокованих торгівельних павільйонів, тобто майна, яке є предметом поділу, за адресою: АДРЕСА_6 .

За правилом статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. У випадку, коли під час розгляду вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 372ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За вимогами частин першої, другої статті 369ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Статтею 60СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Судом встановлено, що сторони не заперечували щодо правового статусу спірного автомобіля, та визнали його спільним майном подружжя і жодна із сторін не заявляла про те, що даний автомобіль, є особистою власністю та не підлягає поділу.

Однак, суд першої інстанції, визначаючи ринкову вартість спірного автомобіля, не врахував положення ст. 71 СК України та ст. 364 ЦК України щодо присудження одному з подружжя частки у спільному майні компенсації, виходячи із дійсної ринкової вартості спірного автомобіля на момент ухвалення судового рішення, оскільки спірний автомобіль є неподільною річчю, яка не може бути поділена в натурі, враховуючи, що автомобіль фактично знаходиться у володінні та користуванні відповідача, що останньою не спростовувалось.

Так, в матеріалах справи міститься поданий позивачем на виконання ухвали суду першої інстанції Звіт про оцінку автомобіля марки Toyota Corolla, реєстраційний номер НОМЕР_1 , складений 30 березня 2021 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ Оціночна компанія Спарта, яким визначена ринкова вартість автомобіля у 250 200 грн.

Висновком спеціаліста з оцінки майна ТОВ «Аргумент-Експерт» від 13 грудня 2022 року, поданим відповідачем, встановлено вартість автомобіля 148000,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що строк дії Звіту про оцінку автомобіля марки Toyota Corolla, реєстраційний номер НОМЕР_1 , складений 30 березня 2021 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ Оціночна компанія Спарта, наданий позивачем, визначений у 6 місяців та на момент розгляду справи судом першої інстанції 28 грудня 2022 року цей Звіт втратив свою чинність та не може братись до уваги при визначенні ринкової вартості спірного автомобіля.

Разом з цим, колегія суддів наголошує і на тому, що Висновок спеціаліста з оцінки майна ТОВ «Аргумент-Експерт» від 13 грудня 2022 року, поданий відповідачем з порушенням процесуального порядку, тобто після закінчення підготовчого провадження у справі, закритого ухвалою суду першої інстанції від 18 грудня 2020 року.

Так, відповідно до частин четвертої, шостої статті 43ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Статтею 83ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до статті 191ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до статті 126ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

З огляду на матеріали справи, ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 03 вересня 2020 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Призначено підготовче судове засідання на 28 вересня 2020 року о 12:30 год.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху. У клопотанні вказано, що визначена позивачем ціна позову є необґрунтованою, а встановлена вартість майна, яке підлягає поділу, не відповідає дійсності.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 грудня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 25 січня 2021 року.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення без руху позовної заяви. У своєму клопотанні відповідач зазначала, що визначена позивачем ціна позову є необґрунтованою, а встановлена вартість майна, яке підлягає поділу, не відповідає дійсності. Вказала також, що позивач не додав жодного документу, який встановлював би вартість вказаного ним у позові майна.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 березня 2021 року клопотання відповідача про залишення без руху позовної заяви задоволено. Залишено позовну заяву без руху, надавши строк для усунення зазначених недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання копії ухвали. В ухвалі суду зазначено, що звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами, ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження ринкової вартості спірного майна станом на час звернення з позовом до суду, також відсутнє відповідне клопотання про встановлення їх вартості у разі наявності обставин, що перешкоджають визначити дійсну вартість майна на час розгляду.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2021 року продовжено розгляд справи. Призначено проведення судового засідання на 05 травня 2021 року. В ухвалі суду вказано, що у встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, надавши звіти про оцінку спірного майна.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями ця справа надійшла в провадження судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська Руденко В. В.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 липня 2022 року призначено судове засідання у справі на 10 серпня 2022 року.

16 грудня 2022 року до суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи свідоцтва про шлюб, у зв`язку з чим прізвище відповідача - ОСОБА_4 .

До вказаного клопотання відповідач також додала висновки спеціаліста з оцінки майна, проведені ТОВ «Аргумент-Експерт» 13 грудня 2022 року та 12 грудня 2022 року на замовлення ОСОБА_2 , а саме щодо оцінки, зокрема, автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (оціночна вартість - 148 000 грн).

Таким чином, колегія суддів приймає доводи позивача щодо порушення відповідачем порядку подання доказів, зокрема експертних висновків, поданих до суду у грудні 2022 року після закінчення підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті, які не можуть бути допустимими доказами у справі.

Відповідач, звертаючись до суду із заявами про залишенням позовної заяви без руху вже після відкриття провадження у справі, посилаючись на неподання позивачем доказів щодо реальної вартості спірного майна, не скористалась своїм правом подання до суду експертних висновків з оцінки спірного майна, зокрема автомобіля та тимчасових споруд, не зазначала про неможливість подання таких доказів у визначений судом першої інстанції строк з причин, що не залежали від неї.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приймає доводи скаржника ОСОБА_1 до уваги та відзначає, що жоден з наданих сторонами висновків не є належним доказом дійсної ринкової вартості спірного автомобіля, оскільки Звіт про оцінку, наданий позивачем у 2021 році, втратив чинність, як на момент розгляду справи судом першої інстанції, так і на момент розгляду апеляційних скарг сторін, а Звіт, наданий відповідачем у 2022 році, не відповідає процесуальному порядку подання доказів, визначеному статтями 43, 83 ЦПК України, та за положеннями статті 126 ЦПК України не може бути прийнятий як допустимий.

Колегією суддів в судовому засіданні роз`яснювалось сторонам право на заявляння клопотання про призначення та проведення автотоварознавчої експертизи зі встановлення дійсної ринкової вартості автомобіля, у відповідності до статей 106-109 ЦПК України, однак сторони такого клопотання не заявили. Окрім цього, скаржник відмовився від заявленого такого клопотання у своїй апеляційній скарзі, посилаючись на існуючи Звіти в матеріалах справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про поділ спірного автомобіля між подружжям, який належить їм на праві спільної сумісної власності, шляхом визнання за кожним із них права власності на автомобіль по 1/2 його частині, виходячи з рівних часток у праві спільної сумісної власності подружжя, як це встановлено ст. 70 СК України, та за відсутності дійсної ринкової вартості автомобіля на день ухвалення судового рішення.

Разом з цим, колегія суддів, розглядаючи вимогу про поділ між подружжям тимчасових споруд - торговельних павільйонів, зазначає наступне.

У ст.60СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6- 843цс17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18,а також Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14- 325цс18.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у ст. 57 СК України.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (ст. 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі ст.52ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом України у постанові від 13 червня 2016 року (справа № 6-1752цс15). До таких же висновків прийшов і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначивши їх в ухвалі від 01 листопада 2017 року по справі № 361/8273/16-ц.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до ч.2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Частиною четвертою ст.28Закону №3038-VI передбачено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17 серпня 2000 року № 507, міститься визначення терміну «будівля», їх перелік та класифікація - тимчасова споруда до будівель не належить і не є нерухомістю.

Отже, тимчасова споруда є рухомою річчю, оскільки виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту, а тому вільне переміщення тимчасових споруд у просторі можливе без зміни їх призначення та законом не вимагається обов`язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору відчуження чи оренди такої споруди, відсутня необхідність державної реєстрації вказаного майна.

Аналогічне визначення тимчасовою споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності викладено у пункті 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244.

Відповідно до ст.5Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Згідно із наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців ОСОБА_5 з 22 червня 2011 року є фізичною особою - підприємцем.

На підставі рішень Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 24 квітня 2018 року № 249, 250, 251, від 13 вересня 2018 року № 609 ОСОБА_5 , як фізичній особі-підприємцю, надано згоду на розміщення тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності - дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою, строком на 10 років за адресою: АДРЕСА_3 .

Реалізуючи ці рішення, ОСОБА_6 уклала договір із НВП «Електропром» на виконання комплексних будівельно-монтажних робіт для спорудження малих будівельних форм, що розміщені за адресою: Харківська область, місто Лозова, вулиця Покровська, 2-Б, АДРЕСА_5 .

Відповідно до копій актів здачі-приймання наданих послуг від 07 червня 2018 року загальна вартість робіт становила 528 189 грн (264 109,50 грн, 123 457 грн, 140 625,50 грн).

На замовлення відповідача відділом містобудування, архітектури та земельних відносин Лозівської міської ради були видані паспорти прив`язки вказаних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Отже, дев`ять зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_5 , є тимчасовими спорудами для проведення підприємницької діяльності відповідача, як фізичної особи-підприємця, державна реєстрація речових прав яких не проводиться.

Колегія суддів, приймаючи доводи скаржника ОСОБА_1 , доходить висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2022 року у справі № 686/24549/15 (провадження № 61-5165св21).

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст.71СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності.

Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 553/1271/18 (провадження № 61-15186св19).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 202/3788/18 (провадження № 61-13043св19) зазначено, норми ст. 60, ч.1 ст. 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу та така презумпція може бути спростована тим з подружжя, який заявляє про поширення правового режиму на таке майна, як особисте.

Саме на цій постанові Верховного Суду ставив акцент ОСОБА_1 , який зазначав, що, стверджуючи про будівництво тимчасових споруд коштами відповідача, остання не довела належними доказами правового статусу тимчасових споруд, як особисте, з чим погоджується і колегія суддів.

Натомість, скаржник ОСОБА_2 як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційних скарг не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували будівництво торговельних об`єктів за рахунок її особистих коштів, як і не надала доказів про розмір таких коштів, чим не спростувала правовий статус спірного майна, як спільна сумісна власність подружжя, що презюмується, з чого колегія суддів виходить, що спірне майно є спільною власністю подружжя, набуте в період шлюбу та в інтересах сім`ї.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору у даній справі в цій частині є не кошти на будівництво тимчасових споруд, а самі споруди, які є об`єктами завершеного будівництва та мають ринкову вартість, яка і підлягає поділу між подружжям, враховуючи, що дане майно відповідач ОСОБА_2 використовує виключно у своїй підприємницькій діяльності та його фактичний поділ буде свідчить про втручання в її господарську діяльність.

Статтею 238ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочині. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З урахуванням конкретних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне у порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за відповідачем право власності на тимчасові торговельні споруди, які на час вирішення спору використовуються останньою у підприємницькій діяльності, з одночасним присудженням грошової компенсації вартості 1/2 його частки на користь позивача у справі, який фактично не користується спірними тимчасовими спорудами.

Такий розподіл спільного майна, з урахуванням суті спору, буде справедливим, співмірним, відповідати інтересам обох сторін, з урахуванням наявної загальної його вартості, а тому доводи ОСОБА_1 в цій частині колегія суддів не приймає з вищенаведених підстав.

Як зазначалось вище, позивач не наполягав на розгляді його клопотання з призначення та проведення товарознавчої експертизи зі встановлення ринкової вартості дев`яти тимчасових торговельних споруд-зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_5 , про яке ним заявлено в апеляційній скарзі.

Натомість, під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідач ОСОБА_2 надала суду Звіти про оцінку спірних дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_4 , де 4 із них по АДРЕСА_8 мають ринкову вартість 454 000,00 грн: 3 із них по АДРЕСА_7 мають ринкову вартість 340 000,00 грн. та 2 із них по АДРЕСА_4 мають ринкову вартість 295 000,00 грн., що на час вирішення спору в цілому складає ринкову вартість об`єктів оцінки у розмірі 1 089 000 грн.

При визначенні розміру грошової компенсації вартості 1/2 частки ринкової вартості тимчасових споруд, що підлягає стягненню на користь іншого у праві спільної сумісної власності на майно, колегія суддів бере до уваги приведений вище Звіт про оцінку майна, та вважає за необхідне визначити розмір грошової компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 544 500 грн, яка визначена на день ухвалення судового рішення та не спростована позивачем.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Вирішуючи заявлені вимоги, пред`явлені позивачем до ОСОБА_2 , суд першої інстанції не в достатньо повному обсязі встановив дійсні обставини справи в оскарженій частині позовних вимог, не повністю перевірив доводи і заперечення сторін, надавши їм невірну правову оцінку, у зв`язку із чим ухвалив у цій частині рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.

З урахуванням вказаних обставин та вищенаведених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині вирішення позовних вимог щодо поділу тимчасових торговельних споруд та автомобіля між подружжям постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року скасувати в частині вирішення позовних вимог щодо поділу тимчасових торговельних споруд та автомобіля між подружжям, та ухвалити нове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя дев`яти тимчасових торговельних споруд зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , та автомобіля марки Toyota Corola, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дев`ять тимчасових торговельних споруд зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , та автомобіль марки Toyota Corola, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя, у наступний спосіб:

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля марки Toyota Corola, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля марки Toyota Corola, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на дев`ять тимчасових торговельних споруд зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку ринкової вартості дев`яти тимчасових торговельних споруд зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , у розмірі 544 500 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна