Постанова

від 22.01.2025 по справі 629/3710/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 629/3710/20

провадження № 61-13570св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року у складі судді

Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня

2024 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С.,

Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

2. Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 2011 року до 03 березня 2020 року, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_4 .

3. Після державної реєстрації шлюбу 27 листопада 2021 року з ОСОБА_5 , відповідачка змінила прізвище на ОСОБА_6 .

4. Вказував, що за весь час спільного подружнього життя сторони за спільні кошти придбали:

- автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,2 кв. м, житловою площею 28,0 кв. м;

- житловий будинок на АДРЕСА_2 , загальною площею 40,2 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м;

- 9 торговельних споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

5. Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд поділити спільне майно подружжя, визнавши за ним право власності на:

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_2 ;

- 4 торговельні споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ,

визнавши за відповідачем право власності на:

- автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

- 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_2 ;

- 5 торговельних споруд, що розташовані за адресою:

АДРЕСА_4 . Представник відповідачки в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов, зазначивши, що відповідачкою як фізичною особою - підприємцем були встановлені тимчасові споруди за адресою: АДРЕСА_5 , 2-Г , які встановлювались у 2018 році за кошти, подаровані їй батьком ОСОБА_7 , та за кошти, отримані нею від її підприємницької діяльності, а тому вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя. Просив виділити ОСОБА_2 у власність спірну двокімнатну квартиру, оскільки остання проживає в ній з неповнолітньою дочкою. Інше майно, крім тимчасових споруд, підлягає поділу в рівних частках між подружжям.

Короткий зміст рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

7. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поділено спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким чином:

- визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, загальною площею 40,2 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м, на АДРЕСА_2 ;

- визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_7 .

- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості вказаного майна при поділі у розмірі 23 975,50 грн.

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості дев`яти тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності в розмірі 529 249,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не заперечували, що у квартирі АДРЕСА_8 проживає відповідачка з малолітньою дочкою сторін, де вони й зареєстровані, а тому суд вважав за необхідне визнати за нею у порядку поділу майна подружжя право власності на вказану квартиру, а за позивачем визнати право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 , загальною площею 40,2 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м.

9. У частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля та задля збереження принципу рівності часток подружжя при поділі спільної сумісної власності, оскільки вартість нерухомого майна, виділеного відповідачці, є вищою, місцевий суд вважав за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 23 975,50 грн різниці вартості вказаного майна при поділі.

10. Щодо позовних вимог про поділ тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності місцевий суд вказав, що відповідно до частини другої статті 52 ЦК України майно фізичної особи - підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

11. Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання спірних торговельних об`єктів, що є предметом спору, за рахунок особистих коштів відповідачки, розмір цих коштів та джерело їх походження, місцевий суд вважав, що спірне майно було придбане сторонами в період шлюбу і є їх спільною сумісною власністю.

12. Враховуючи, що тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності є рухомими речами, використовуються відповідачкою саме для здійснення підприємницької діяльності, їх поділ в натурі призведе до втручання в господарську діяльність відповідачки як фізичної особи - підприємця, місцевий суд вважав за необхідне поділити вказані споруди шляхом стягнення грошової компенсації з неї на користь позивача у розмірі 1/2 їх вартості, що становить 529 249,50 грн.

13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 28 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на житловий будинок АДРЕСА_9 .

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру

АДРЕСА_7 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Toyota Corolla,

2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину ринкової вартості автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 23 975,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину коштів, витрачених на будівництво дев`яти тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності, у розмірі 264 094,50 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

14. Апеляційний суд, вирішуючи питання про поділ між сторонами тимчасових споруд, виходив із того, що тимчасові споруди або малі будівельні форми не є нерухомим майном, не потребують державної реєстрації. Документів, що посвідчують на них право власності, не існує, а отже, не існує і предмета, який засвідчується відповідним документом. Тобто не має предмета, який підлягає розподілу між подружжям.

15. Відповідно, якщо тимчасові споруди не є предметом поділу, розподілу між подружжям підлягають лише фактичні витрати з сімейного бюджету, що були використані на будівництво тимчасових споруд. Тому висновки експертів щодо ринкової вартості вже готових для використання тимчасових споруд не мають значення та не повинні враховуватись судом під час розгляду справи.

16. Враховуючи те, що вартість виконання комплексних будівельно?монтажних робіт для спорудження малих будівельних форм, що розміщені за адресою: АДРЕСА_4 , становить 528 189,00 грн, саме ця сума підлягає поділу між подружжям. Оскільки вказані тимчасові споруди фактично знаходяться у користуванні відповідачки, то з неї на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частина вартості їх будівництва, що становить 264 094,50 грн.

17. Щодо розподілу між сторонами іншого майна апеляційний суд вказав, що саме такий розподіл буде справедливим, оскільки автомобілем фактично користується відповідачка, він знаходиться у неї, тому його слід залишити останній, стягнувши з неї половину його вартості на користь позивача.

18. Також за сторонами слід визнати право власності по 1/2 частині квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 49,2 кв. м, житловою площею 28,0 кв. м, оскільки позивач не має іншого житла.

19. Апеляційний суд також дійшов висновку про визнання за сторонами права власності по 1/2 частині на житловий будинок на АДРЕСА_2 , загальною площею 40,2 кв. м, житловою площею

18,2 кв. м, оскільки вказаний будинок малий, не придатний для використання під житло, а можливе використання лише земельної ділянки.

20. Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про поділ між подружжям дев`яти торговельних споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , та автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

21. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що тимчасові споруди не є предметом поділу, а тому розподілу між подружжям підлягають лише фактичні витрати з будівництва цих споруд, є помилковим.

22. Крім того, у разі доведеності, що вказані тимчасові споруди перебувають у одноосібному користуванні відповідачки, апеляційний суд, стягуючи з неї компенсацію у розмірі 1/2 частини їх вартості на користь позивача, мав визнати право особистої приватної власності на це майно за відповідачкою.

23. На підставі викладеного, оскільки суд апеляційної інстанції не застосував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 202/3788/18, допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, дійсної вартості торговельних павільйонів, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині позовної вимоги про поділ між подружжям торговельних павільйонів з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

24. Вирішуючи позов в частині поділу між сторонами автомобіля, апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги щодо порушення відповідачем порядку подання доказів, зокрема експертних висновків, поданих до суду

ОСОБА_2 у грудні 2022 року після закінчення підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті. При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції, в своїй постанові апеляційний суд не навів мотивів щодо прийняття або неприйняття вказаних доводів, не зробив висновків щодо порушення чи відсутності порушення процесуального порядку їх подання.

25. Водночас апеляційний суд, присуджуючи до стягнення з відповідача на користь позивача половини вартості спірного автомобіля у розмірі 23 975,50 грн, не вказав, який саме висновок взято для розрахунку його вартості. Відповідно наявних у матеріалах справи висновків щодо оцінки спірного автомобіля його ринкова вартість, визначена 30 березня 2021 року ТОВ «Оціночна компанія «Спарта», становить 250 200 грн, а згідно з оцінкою, проведеною 13 грудня

2022 року ТОВ «Аргумент-Експерт», - 148 000,00 грн.

26. При цьому, позивач, не погоджуючись з оцінкою спірного майна, наданою відповідачкою, заявляв клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та товарознавчої експертизи дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, які розташовані на АДРЕСА_4 , з метою встановлення вартості вказаного майна. Однак апеляційний суд передчасно відмовив у задоволенні цього клопотання позивача, яке і залишилось не вирішеним по суті, зокрема, зі з`ясування дійсної ринкової вартості спірного автомобіля та тимчасових споруд на момент розгляду справи.

27. Під час нового розгляду справи, постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року скасовано в частині вирішення позовних вимог щодо поділу тимчасових торговельних споруд та автомобіля між подружжям, та ухвалено нове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя дев`яти тимчасових торговельних споруд - зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , та автомобіля марки «Toyota Corola», 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , задоволено частково.

Поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дев`ять тимчасових торговельних споруд - зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , та автомобіль марки «Toyota Corola», 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя, у наступний спосіб:

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля марки «Toyota Corola», 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля марки «Toyota Corola», 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на дев`ять тимчасових торговельних споруд - зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку ринкової вартості дев`яти тимчасових торговельних споруд - зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , у розмірі 544 500 грн.

28. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що жоден з наданих сторонами висновків не є належним доказом дійсної ринкової вартості спірного автомобіля, оскільки Звіт про оцінку, наданий позивачем у 2021 році, втратив чинність, як на момент розгляду справи судом першої інстанції, так і на момент розгляду апеляційних скарг сторін, а Звіт, наданий відповідачем у 2022 році, не відповідає процесуальному порядку подання доказів, визначеному статтями 43, 83 ЦПК України, та за положеннями статті 126 ЦПК України не може бути прийнятий як допустимий.

29. Колегією суддів в судовому засіданні роз`яснювалось сторонам право на заявлення клопотання про призначення та проведення автотоварознавчої експертизи зі встановлення дійсної ринкової вартості автомобіля, у відповідності до статей 106-109 ЦПК України, однак, сторони такого клопотання не заявили. Окрім цього, скаржник відмовився від заявленого такого клопотання у своїй апеляційній скарзі, посилаючись на існуючи Звіти в матеріалах справи.

30. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про поділ спірного автомобіля між подружжям, який належить їм на праві спільної сумісної власності, шляхом визнання за кожним із них права власності на автомобіль по 1/2 його частині, виходячи з рівних часток у праві спільної сумісної власності подружжя, як це встановлено статтею 70 СК України, та за відсутності дійсної ринкової вартості автомобіля на день ухвалення судового рішення.

31. Щодо поділу між подружжям тимчасових споруд - торговельних павільйонів, суд зазначав, що предметом спору у даній справі в цій частині є не кошти на будівництво тимчасових споруд, а самі споруди, які є об`єктами завершеного будівництва та мають ринкову вартість, яка і підлягає поділу між подружжям, враховуючи, що дане майно відповідач ОСОБА_2 використовує виключно у своїй підприємницькій діяльності та його фактичний поділ буде свідчить про втручання в її господарську діяльність.

32. З урахуванням конкретних обставин справи, апеляційний суд вважав за необхідне у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за відповідачкою право власності на тимчасові торговельні споруди, які на час вирішення спору використовуються останньою у підприємницькій діяльності, з одночасним присудженням грошової компенсації вартості 1/2 його частки на користь позивача у справі, який фактично не користується спірними тимчасовими спорудами. Такий розподіл спільного майна, з урахуванням суті спору, буде справедливим, співмірним, відповідати інтересам обох сторін, з урахуванням наявної загальної його вартості.

33. Позивач не наполягав на розгляді його клопотання з призначення та проведення товарознавчої експертизи зі встановлення ринкової вартості дев`яти тимчасових торговельних споруд, а під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_2 надала суду Звіти про оцінку спірних дев`яти зблокованих торговельних павільйонів, відповідно до яких 4 із них по АДРЕСА_11 мають ринкову вартість 454 000,00 грн, 3 із них по АДРЕСА_10 мають ринкову вартість 340 000,00 грн та 2 із них по АДРЕСА_6 мають ринкову вартість 295 000,00 грн, що на час вирішення спору в цілому складає ринкову вартість об`єктів оцінки у розмірі 1 089 000,00 грн.

34. При визначенні розміру грошової компенсації вартості 1/2 частки ринкової вартості тимчасових споруд, що підлягає стягненню на користь іншого у праві спільної сумісної власності на майно, апеляційний суд взяв до уваги приведений вище Звіт про оцінку майна та вважав за необхідне визначити розмір грошової компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 544 500,00 грн, яка визначена на день ухвалення судового рішення та не спростована позивачем.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

35. У жовтні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка також підписана адвокатом Поповим А. О., на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року.

36. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

37. Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

38. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині розподілу дев`яти тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку 9 тимчасових споруд або стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію 1/2 їх ринкової вартості у розмірі 2 400 000,00 грн.

39. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

40. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно долучено та взято до уваги при ухваленні рішення суду надані відповідачкою 09 та 16 вересня 2024 року Звіти про оцінку спірних дев`яти зблокованих торговельних павільйонів, оскільки такі подані з пропуском строку та порядку їх подачі, як це передбачено ЦПК України, а тому є недопустимими доказами.

41. При подачі позовної заяви позивачем було визначено вартість тимчасових споруд, які було оцінено у розмірі 6 300 000,00 грн, в подальшому ним було надано експертні звіти спеціалістів, а саме звіти про оцінку майна ТОВ «Преміум Клар», де загальна вартість тимчасових споруд склала 5 400 000,00 грн.

42. Ані відповідач, ані її представник на момент подачі позовної заяви та коли суд першої інстанції вже перейшов до стадії розгляду справи по суті, будь-яких доказів щодо незгоди із визначеним розміром вартості торгівельних павільйонів не надавали.У своїх клопотаннях жодних обґрунтувань щодо неможливості подання доказів у вказаний строк під час розгляду справи в судах першої інстанції з причин, що не залежали від них не зазначали.

43. Також апеляційним судом у своїй постанові не наведено належних обґрунтувань, чому вказаний звіт, який було подано позивачем вчасно і на підставі нього було усунуто недоліки щодо залишення позовної заяви без руху у зв`язку з неподанням належних доказів на підтвердження ринкової вартості спірного майна станом на час звернення з позовом до суду, лише вказав, що з моменту складання звіту минуло 6 місяців.

44. Водночас зазначає, що оскільки розгляд справи продовжився тривалий час, вказані обставини не можуть свідчити щодо неналежності поданих доказів, при цьому цивільним процесуальним законодавством не передбачено таких випадків, коли докази під час розгляду справи були подані завчасно та належним чином, а в подальшому термін чинності таких доказів є вичерпаним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

45. У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_2 - адвокат Івченко Д. Ю. просив касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду ухвалена на підставі належним чином оцінених доказів, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи скарги висновків суду не спростовують. Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру грошової компенсації вартості частки ринкової вартості тимчасових споруд, що підлягає стягненню на користь іншого у праві спільної сумісної власності на майно, необхідно застосувати Звіт про оцінку майна, наданий відповідачкою, визначивши розмір грошової компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 544 500,00 грн, яка визначена на день ухвалення судового рішення та не спростована позивачем.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

46. Судами попередніх інстанцій установлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 2011 року

до 03 березня 2020 року.

47. За період перебування у шлюбі подружжя придбало:

- квартиру АДРЕСА_8 за договором купівлі-продажу від 19 липня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Степанчук Н. О., право власності на яку зареєстровано за відповідачкою;

- житловий будинок на АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 11 травня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Степанчук Н. О., право власності на який зареєстровано за відповідачкою;

- автомобіль марки Toyota Corolla, VIN № НОМЕР_2 , 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстрований 25 грудня 2013 року за відповідачкою, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 ;

48. Встановлено також, що під час шлюбу сторін на підставі рішень Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 24 квітня 2018 року № 249, 250, 251, від 13 вересня 2018 року № 609 ОСОБА_2 надано згоду на розміщення тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності - дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою на 10 років за адресою:

АДРЕСА_4 . Реалізуючи ці рішення, ОСОБА_8 уклала договір із НВП «Електропром» на виконання комплексних будівельно-монтажних робіт для спорудження малих будівельних форм, що розміщені за адресою: АДРЕСА_4.

50. Відповідно до копій актів здачі-приймання наданих послуг від 07 червня 2018 року загальна вартість робіт становила 528 189,00 грн (264 109,50 грн, 123 457,00 грн, 140 625,50 грн).

51. На замовлення відповідачки відділом містобудування, архітектури та земельних відносин Лозівської міської ради були видані паспорти прив`язки вказаних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

52. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

53. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

54. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

55. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

56. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

57. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

58. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

59. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

60. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в частині вирішення позову про поділ тимчасових торговельних спорудвідповідає.

61. Так, рішення судів попередніх інстанцій оскаржується тільки в частині вирішення позову про розподіл дев`яти тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

62. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

63. Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

64. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

65. Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

66. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

67. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

68. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

69. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

70. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

71. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

72. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

73. Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

74. При цьому майно фізичної особи - підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

75. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2022 року у справі № 686/24549/15 (провадження № 61-5165св21).

76. У цій справі судами установлено, що ОСОБА_9

з 22 червня 2011 року є фізичною особою - підприємцем.

77. На підставі рішень Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 24 квітня 2018 року № 249, 250, 251, від 13 вересня 2018 року № 609 ОСОБА_3 , як фізичній особі-підприємцю, надано згоду на розміщення тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності - дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою, строком на 10 років за адресою:

АДРЕСА_4 . Реалізуючи ці рішення, ОСОБА_8 уклала договір із НВП «Електропром» на виконання комплексних будівельно-монтажних робіт для спорудження малих будівельних форм, що розміщені за адресою: АДРЕСА_4.

АДРЕСА_12 . На замовлення відповідача відділом містобудування, архітектури та земельних відносин Лозівської міської ради були видані паспорти прив`язки вказаних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

80. Отже, дев`ять зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , є тимчасовими спорудами для проведення підприємницької діяльності відповідача, як фізичної особи-підприємця, державна реєстрація речових прав яких не проводиться.

81. Зважаючи на те, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували будівництво торговельних об`єктів за рахунок її особистих коштів, як і не надала доказів про розмір таких коштів, чим не спростувала правовий статус спірного майна, як спільної сумісної власності подружжя, що презюмується, апеляційний суд дійшов висновку, що спірне майно є спільною власністю подружжя, набуте в період шлюбу та в інтересах сім`ї.

82. Водночас у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

83. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що предметом спору у даній справі в цій частині є не кошти на будівництво тимчасових споруд, а самі споруди, які є об`єктами завершеного будівництва та мають ринкову вартість, яка і підлягає поділу між подружжям, враховуючи, що дане майно відповідачка ОСОБА_2 використовує виключно у своїй підприємницькій діяльності та його фактичний поділ буде свідчить про втручання в її господарську діяльність.

84. З урахуванням конкретних обставин справи, апеляційний суд правильно вважав за необхідне у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за відповідачкою право власності на тимчасові торговельні споруди, які на час вирішення спору використовуються останньою у підприємницькій діяльності, з одночасним присудженням грошової компенсації вартості 1/2 його частки на користь позивача у справі, який фактично не користується спірними тимчасовими спорудами.

85. Отже такий розподіл спільного майна, з урахуванням суті спору, буде справедливим, співмірним, відповідати інтересам обох сторін, з урахуванням наявної загальної його вартості.

86. Звертаючись до суду з касаційною скаргою ОСОБА_1 не погоджувався з визначеною судом апеляційної інстанції вартістю тимчасових споруд на підставі наданих відповідачкою Звітів про оцінку від 09 вересня

2024 року. Вказував, що вартість тимчасових споруд відповідно до наданого ним звіту про оцінку майна ТОВ «Преміум Клар» від 30 березня 2021 року складає 5 400 000,00 грн.

87. Водночас, як вбачається зі звіту про оцінку майна ТОВ «Преміум Клар»

від 30 березня 2021 року, термін чинності даної оцінки складає шість місяців від дати оцінки за умови відсутності істотних змін соціально-економічної ситуації в Україні, пов`язаних з грошовою реформою, податковим законодавством та ін.

88. Під час нового розгляду справи апеляційний суд зазначав, що позивач не наполягав на розгляді його клопотання з призначення та проведення товарознавчої експертизи зі встановлення ринкової вартості дев`яти тимчасових торговельних споруд-зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , про яке ним заявлено в апеляційній скарзі.

89. Натомість, під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідачка ОСОБА_2 надала суду Звіти про оцінку спірних дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою за адресою: АДРЕСА_4 , де 4 із них по АДРЕСА_11 мають ринкову вартість 454 000,00 грн, 3 із них по АДРЕСА_10 мають ринкову вартість 340 000,00 грн та 2 із них по АДРЕСА_6 мають ринкову вартість 295 000,00 грн, що на час вирішення спору в цілому складає ринкову вартість об`єктів оцінки у розмірі 1 089 000,00 грн.

90. З огляду на вказане вище у сукупності, при визначенні розміру грошової компенсації вартості 1/2 частки ринкової вартості тимчасових споруд, що підлягає стягненню на користь іншого у праві спільної сумісної власності на майно, апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги приведений вище Звіт про оцінку майна, та правильно вважав за необхідне визначити розмір грошової компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 544 500,00 грн, яка визначена на день ухвалення судового рішення та не спростована позивачем.

91. Доводи касаційної скарги про те, що вказані Звіти про оцінку спірних дев`яти зблокованих торговельних павільйонів від 09 вересня 2024 року є недопустимими доказами, є безпідставними.

92. Розмір грошової компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, ним не спростований.

93. У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті

81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

94. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

95. Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

96. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

97. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

98. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

99. Скасовуючи попередню постанову апеляційного суду від 11 квітня 2023 року Верховний Суд зокрема зазначав, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, дійсної вартості торговельних павільйонів.

100. Під час нового розгляду справи, суд апеляційної інстанції належним чином оцінивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за відповідачкою права власності на тимчасові торговельні споруди із визначенням розміру грошової компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 544 500,00 грн, яка визначена на день ухвалення судового рішення.

101. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

102. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

103. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

104. Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову про поділ тимчасових торговельних спорудухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

105. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року в частині вирішення позову про поділ тимчасових торговельних спорудзалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович