Ухвала

від 27.09.2024 по справі 554/10172/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 554/10172/23

провадження № 51-4377 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженої ОСОБА_5 , на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 04 квітня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2024 року в кримінальному провадженніпо обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Рубіжне Луганської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185; ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

встановив:

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 04 квітня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185; ч. 4 ст. 185 КК України та призначено їй покарання: за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_5 , знаходячись у м. Полтаві, у період часу з 17 вересня 2023 року по 29 січня 2024 року вчинила 28 епізодів крадіжки. Зокрема, по епізоду № 1 на суму 462,20 грн, по епізоду № 2 на суму 469 грн, по епізоду № 3 на суму 586,01 грн, по епізоду № 4 на суму 1963,20 грн, по епізоду № 5 на суму 1948,56 грн, по епізоду № 6 на суму 805,28 грн, по епізоду № 7 на суму 2063,44 грн, по епізоду № 8 на суму 3518,40 грн, по епізоду № 9 на суму 2047,01 грн, по епізоду № 10 на суму 975,18 грн, по епізоду № 11 на суму 1039,20 грн, по епізоду № 12 на суму 1039,20 грн, по епізоду № 13 на суму 3035,83 грн, по епізоду № 14 на суму 1230 грн, по епізоду № 15 на суму 1023,26 грн, по епізоду № 16 на суму 721,67, по епізоду № 17 на суму 1020,91 грн, по епізоду № 18 на суму 480,01 грн, по епізоду № 19 на суму 419,98 грн, по епізоду № 20 на суму 877,10 грн, по епізоду № 21 на суму 677,50, по епізоду № 22 на суму 984,17 грн, по епізоду № 23 на суму 785,28 грн, по епізоду № 24 на суму 430,40 грн, по епізоду № 25 на суму 723,84 грн, по епізоду № 26 на суму 1725,04 грн, по епізоду № 27 на суму 913,04 грн, по епізоду № 28 на суму 737,93 грн.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 19 серпня 2024 року апеляційну скаргу захисника задовольнив частково, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 04 квітня 2024 року в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України по епізодам № 9, № 19, за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України по епізоду № 28, за ч. 4 ст. 185 КК України по епізодам № 1-7, 10-12, 14-18, 20-27 скасував. Кримінальне провадження в цій частині закрив на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Скасував вирок суду в частині стягнення з ОСОБА_5 завданої злочином матеріальної шкоди за цивільним позовом ТОВ «Вигідна покупка». Цивільний позов ТОВ «Вигідна покупка» до ОСОБА_5 залишив без розгляду. Виключив з резолютивної частини вироку посилання суду на призначення ОСОБА_5 покарання відповідно до приписів ч. 1 ст. 70 КК України. Ухвалив вважати ОСОБА_5 засудженою за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. В іншій частині вирок суду залишив без змін.

Касаційна скарга захисника мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженої.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зазначає, що ОСОБА_5 повністю визнала вину у скоєних нею кримінальних правопорушеннях та щиро розкаялася. Водночас суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_5 покарання, належним чином не врахував у якості обставини, що пом`якшує покарання, активне сприяння розкриттю злочину, а також те, що ОСОБА_5 має інвалідність 2 групи, є внутрішньо-переміщеною особою, раніше не судима та є особою молодого віку. Зауважує, що обвинувачена вчинила крадіжки в основному продуктів харчування та вітамінів, проте коштовні речі не викрадала та не проникала в помешкання інших осіб. Звертає увагу, що розмір завданих збитків є невеликим. Вказує, що апеляційний суд, не зважаючи на закриття кримінального провадження по більшості епізодам, залишив ОСОБА_5 розмір призначеного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць. Посилається на те, що суди безпідставно не застосували до ОСОБА_5 приписи статей 69 та 75 КК України.

Вказує, що ухвала суду апеляційної інстанції є не вмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України та правильності кваліфікації її дій в касаційному порядку не оспорюються.

Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам її апеляційної скарги, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Нормою ч. 3 ст. 65 КК України передбачено, що підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст. 69 КК України.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.

Тобто застосування ст. 69 КК України передбачає наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченої, зокрема, її вік, стан здоров`я, а також те, що вона внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території, відносно однієї дитини обвинувачена позбавлена батьківських прав, а інша дитина проживає із батьком.

Крім того, призначаючи обвинуваченій ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував наявність обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання, у виді щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, суд не встановив.

Водночас суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину є недостатніми обставинами для призначення більш м`якого покарання, аніж передбачено законом, враховуючи тяжкість злочинів, їх систематичність та те, що завдану шкоду не відшкодовано, а таких обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого у цьому кримінальному провадженні не встановлено.

Посилання захисника у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_5 здійснювала крадіжки в основному продуктів харчування, вітамінів та електрощітки є не спроможними. Як убачається із оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_5 здійснювала, зокрема крадіжки алкогольних напоїв, що відповідно не є продуктами харчування першої необхідності.

Отже, апеляційний суд дійшов слушного висновку, що місцевий суд призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, встановлених санкцією статті, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й інші доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для зміни призначеного покарання, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Решта доводів касаційної скарги захисника висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування статей 69 та 75 КК України до засудженої, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженій покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.

У той же час касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженої, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статті 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.

Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Отже, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 04 квітня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2024 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3