Постанова

від 26.09.2024 по справі 990/220/24

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/220/24

Провадження № 11-188заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2024 року (судді Чиркін С. М., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Кравчук В. М., Стеценко С. Г.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дії та

ВСТАНОВИЛА:

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії ВРП щодо включення до проєкту порядку денного засідання ВРП, призначеного на 11 липня 2024 року, питання про розгляд матеріалів щодо звільнення його з посади судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України протиправними, та зобов`язати ВРП утриматися від вчинення таких дій на період здійснення ним процедур судового оскарження рішення відповідача від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24, яким залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 .

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що застосування процедур звільнення судді за передбаченою пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставою - у зв`язку з учиненням істотного дисциплінарного проступку в період часу для оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, є порушенням вимог пункту 1 частини п`ятої статті 48 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» щодо особливого порядку притягнення до відповідальності судді та положень частин другої та третьої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 липня 2024 року позовну заяву залишив без руху з підстав її невідповідності вимогам пункту 9 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надав строк тривалістю 10 днів для усунення недоліків позовної заяви, а саме - для наведення належного обґрунтування порушення відповідачем його прав, свобод та інтересів оспорюваним рішенням щодо формування проєкту порядку денного засідання Ради.

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач подав заяву про усунення перешкод в доступі до правосуддя, в якій висловив незгоду зі змістом ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, оскільки, на його думку, ця ухвала є суперечливою, а судом створюються штучні перепони для неприйняття позовної заяви до розгляду та обмеження (позбавлення) позивача права на судовий захист, оскільки, з його погляду, у позовній заяві наведене належне обґрунтування порушення Радою його прав як судді, відносно якого тривають дисциплінарні процедури, на стадії судового оскарження рішення ВРП.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 липня 2024 року позовну заяву повернув позивачеві через те, що він не обґрунтував належним чином порушення оскаржуваною дією (формуванням порядку денного) його прав, свобод та інтересів.

Суд першої інстанції зазначив, що з позову ОСОБА_1 слідує, що до проєкту порядку денного засідання ВРП, яке мало розпочатися 11 липня 2024 року о 10 годині, включено питання про розгляд матеріалів щодо звільнення судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Однак ні позовна заява, ні заява про усунення перешкод в доступі до правосуддя від 24 липня 2024 року, подана на виконання ухвали суду від 09 липня 2024 року, не містять визначених процесуальним законом обов`язкових доводів щодо порушення прав позивача діями Ради щодо формування проєкту порядку денного її засідання.

За приписами статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом […] визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Водночас позовна заява не містить інформації, яка саме дія з формування проєкту порядку денного засідання ВРП та яким чином впливає на права позивача у взаємозв`язку з рішенням Ради від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24, яке, своєю чергою, не вирішувало порядок денний.

З наведеного суд виснував, що позивач вимоги процесуального закону та суду щодо необхідності чіткого зазначення доводів та підстав позовних вимог, а також визначення, яка саме дія ВРП та яким чином вплинула на його права, не виконав належним чином.

3. ОСОБА_1 не погодився з цим рішенням суду і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Позивач та його представник наполягають на незаконності та необґрунтованості оскаржуваної ухвали, оскільки в позовній заяві (що підтверджується її змістом) вони навели обґрунтування порушення закону з боку відповідача як нормативну підставу для задоволення позовних вимог, що і є тим обґрунтуванням порушення прав, свобод та інтересів позивача, на якого цей закон поширюється.

ВРП подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

4.Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 серпня 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2024 року та ухвалою від 09 вересня 2024 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

5. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.

За частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС України визначено, зокрема, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах

1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Аналізуючи наведені положення КАС України, суд першої інстанції зазначив, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право / інтереси особи в публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Відповідно до вимог пунктів 4 та 5 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Законодавець передбачив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

6. У цій справі суд першої інстанції визначив, що первинна позовна заява та заява позивача про усунення недоліків (недоробків) форми та змісту позовної заяви не містять обґрунтувань, чим саме дії відповідача, про які мовиться в позовній заяві, спричинили порушення чи оскарження індивідуально виражених прав, свобод та інтересів позивача. Відтак суд підсумував, що права чи інтереси, які потребували судового захисту, не виникли.

Позаяк позивач не виконав правил закону та вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції з посиланням на положення статті 169 КАС України повернув позовну заяву її автору.

7. Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з таким рішенням суду з огляду на таке.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу ІІ КАС України, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи.

Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу.

Із згаданих вище законодавчих положень пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України в поєднанні з вимогами статей 5, 77 цього Кодексу випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві хто, котрий саме суб`єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 640/7310/19, 9901/393/19).

Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві виклав зміст дій відповідача, описав, у чому полягало порушення його прав, сформулював наслідки, які, з його погляду, настали внаслідок дій відповідача, пояснив, яким чином і чому дії відповідача зачіпають його права. Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин і з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку ухвалити одне з рішень, продиктованих їхнім змістом. Водночас ця позовна заява не містить підстав для її повернення позивачу, найменше з тих підстав, з яких її повернув суд першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві.

8. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, оскаржувана ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до цього ж суду.

Керуючись статтями 266, 292, 312, 315, 320-322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України , Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна С. О. Погрібний

І. В. Желєзний О. В. Ступак

Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач

В. В. Король В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда Є. А. Усенко

М. В. Мазур Н. В. Шевцова