Окрема думка

від 26.09.2024 по справі 990/220/24

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В.

у справі № 900/220/24 (провадження № 11-188заі24)

за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дії, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2024 року

Рух справи

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії ВРП щодо включення до проєкту порядку денного засідання ВРП, призначеного на 11 липня 2024 року, питання про розгляд матеріалів щодо звільнення його з посади судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України протиправними та зобов`язати ВРП утриматися від вчинення таких дії на період здійснення ним процедур судового оскарження рішення відповідача від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24, яким залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 .

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 липня 2024 року позовну заяву залишив без руху з підстав її невідповідності вимогам пункту 9 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надав строк тривалістю 10 днів для усунення недоліків позовної заяви, а саме для наведення належного обґрунтування порушення відповідачем його прав, свобод та інтересів оспорюваним рішенням щодо формування проєкту порядку денного засідання Ради.

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач подав заяву про усунення перешкод в доступі до правосуддя, у якій висловив незгоду зі змістом ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, оскільки, на його думку, ця ухвала є суперечливою, а судом створюються штучні перепони для прийняття позовної заяви до розгляду та обмеження (позбавлення) позивача права на судовий захист, оскільки, з його погляду, у позовній заяві наведене належне обґрунтування порушення Радою його прав як судді, відносно якого тривають дисциплінарні процедури, на стадії судового оскарження рішення ВРП.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 липня 2024 року позовну заяву повернув позивачеві через те, що він не обґрунтував належним чином порушення оскаржуваною дією (формуванням порядку денного) його прав, свобод та інтересів.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та направити справу для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 серпня 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2024 року та ухвалою від 09 вересня 2024 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2024 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України викладаю окрему думку.

Підстави та мотиви для висловлення окремої думки

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 3 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із частиною друго статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Пунктами 4, 5 і 9 частини п`ятої статті 160 КАС України встановлено, що у позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, докази, що підтверджують вказані обставини, а у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Частиною четвертою статті 161 КАС України встановлено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи захисту свого порушеного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб`єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини на їхнє обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології.

Як зазначив суд першої інстанції, визначений позивачем предмет спору зводиться до процедурного рішення ВРП щодо формування проєкту порядку денного засідання ВРП. Проте в контексті вимог частини девятої статті 160 КАС України позивач не зазначив обґрунтування порушення своїх прав, свобод, інтересів саме рішенням про формування проєкту порядку денного засідання ВРП.

З такими висновками суду першої інстанції погоджуюсь, оскільки позивач не обґрунтував порушення відповідачем його прав, свобод та інтересів, що є підставою для застосування частини першої статті 169 КАС України та постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач подав заяву про усунення перешкод в доступі до правосуддя, в якій висловив незгоду зі змістом ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, оскільки, на його думку, ця ухвала є суперечливою, а судом створюються штучні перепони для прийняття позовної заяви до розгляду та обмеження (позбавлення) позивача права на судовий захист, оскільки, з його погляду, у позовній заяві наведене належне обґрунтування порушення Радою його прав як судді, відносно якого тривають дисциплінарні процедури, на стадії судового оскарження рішення ВРП.

Водночас позивачем не надано жодних пояснень стосовно зауважень суду, де позивачу наголошено на необхідності чітко зазначити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідачів; обґрунтувати порушення своїх прав, свобод, інтересів саме рішенням про формування проєкту порядку денного засідання ВРП.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Право на судовий захист не є абсолютним. Звертаючись до суду з позовом щодо законності рішень, дій чи бездіяльності, позивач повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення, дія, бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням чи бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

Суд першої інстанцій правильно зазначив, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але вимагає щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Позовна заява та заява про усунення недоліків від 24 липня 2024 року, подана після отримання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 09 липня 2024 року, не містять визначених процесуальним законом обов`язкових доводів щодо порушення прав позивача діями ВРП щодо формування проєкту порядку денного засідання ВРП.

Водночас позовна заява не містить інформації, яка саме дія із формування проєкту порядку денного засідання ВРП та яким чином впливає на права позивача у взаємопов`язаності із рішенням ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24, яке, своєю чергою, не вирішувало порядок денний.

Ураховуючи наведене вище, а також те, що позивач вимоги процесуального закону та суду щодо необхідності чіткого зазначення доводів та підстав позовних вимог - визначення, яка саме дія ВРП та яким чином вплинула на права позивача, не виконав належним чином, суд першої інстанції правильно застосував вимоги частини восьмої статті 169 КАС України та повернув позовну заяву позивачу.

При цьому суд першої інстанції повідомив позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права на повторне звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, що не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації його права на судовий захист.

Підсумовуючи викладене, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала б відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2024 року залишити без змін.

Суддя Великої Палати Верховного Суду І. В. Желєзний