Постанова

від 23.09.2024 по справі 640/3186/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/3186/19 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Василенка Я.М.,

Кузьменка В.В.,

При секретарі: Долинській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної аудиторської служби України, в якому просило: визнати протиправною та скасувати вимогу Державної аудиторської служби України від 20.02.2019 № 05-14/92-2019.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що вказівка у спірній вимозі на порушення без чіткої вимоги щодо його усунення не порушує інтереси позивача.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2019 змінено в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишено без змін.

Змінюючи мотиви відмови в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що предметом оскарження в адміністративному судочинстві може бути лише така вимога, яка породжує обов`язки для підконтрольної установи, натомість зазначення у вимозі інформації про виявленні порушення не створює та не припиняє права чи обов`язки, а лише фіксує певні факти.

Постановою Верховного Суду від 12.03.2021 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2019, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалюючи таке рішення, Верховний Суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки така обставина як відсутність у вимозі конкретного способу її виконання не може свідчити про відсутність порушених прав, свобод та інтересів позивача і відсутність у нього права звернення до суду за їх захистом.

Разом з тим, Верховний Суд вказав, що органи державного фінансового контролю мають право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання саме в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом направлення вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Також, суд касаційної інстанції зауважив, що судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання дотримання позивачем виконання вимог Порядку № 550, зокрема, щодо інформування про усунення виявлених порушень, або щодо звернення до органу контролю з метою отримання роз`яснень щодо способу виконання вимоги, зокрема, щодо притягнення до відповідальності працівників, винних у заподіянні збитків, якщо наявність та правильність останніх за позовом органу фінансового контролю у судовому порядку не перевірялась.

За результатами нового розгляду цієї справи рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що пункти оскаржуваної вимоги Державної аудиторської служби України від 20.02.2019 № 05-14/92-2019, які пов`язані зі збитками підприємства, в даному випадку жодним чином не порушують прав НАК «Нафтогаз України», оскільки правомірність їх визначення має перевірятися в межах розгляду справи за позовом органу фінансового контролю.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що в іншій частині вимогу НАК «Нафтогаз України» не виконало та з метою отримання роз`яснень щодо способу виконання вимоги до органу державного фінансового контролю не зверталося.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що друга частина оскаржуваної вимоги (щодо притягнення винних осіб до відповідальності та інформування фінансового органу про вжиті заходи) є наслідком та нерозривно пов`язана зі встановленими в ході ревізії фінансовими порушеннями (матеріальними збитками підприємства), сама по собі в розриві від понесених підприємством збитків не створює для НАК «Нафтогаз України» жодних правових наслідків та не підлягає скасуванню.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2021 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2021 року - без змін.

Залишаючи вказане рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції вказав, що доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин не застосовується постанова Кабінету Міністрів України № 859, є безпідставними, так як при вирішенні питання щодо преміювання голови Правління ПАТ «НАК «Нафтогаз» позивач був зобов`язаний враховувати обмеження, установлені вказаною постановою Кабінету Міністрів України, що визначає відповідні граничні розміри премії.

Апеляційним судом також встановлено, що голові Правління виплата премії здійснювалася, зокрема, 30.09.2018 за відсутності відповідного річного фінансового плану, затвердженого (погодженого) у порядку, визначеному законодавством. Зворотного апелянтом не доведено. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що доводи апелянта щодо списання дебіторської заборгованості ВАТ «Газпром» взаємозаліком, зокрема у зв`язку з прийняттям рішення Арбітражного трибуналу при Арбітражному інституті ТП м. Стокгольма та на підставі протоколу № 103, підлягають відхиленню, оскільки в наданих документах такі відомості про дебіторську заборгованість відсутні.

Крім того, судова колегія вказала, що перевіряє лише наявність або відсутність самого факту порушення, щодо якого відповідачем нараховано певні збитки Компанії, без здійснення перевірки відповідних розрахунків, що можуть бути предметом судового розгляду в разі звернення контролюючого органу з позовом до ПАТ «НАК «Нафтогаз Україна» про стягнення таких збитків.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 11.08.2021, ОСОБА_1 , як особою, яка не брала участь у справі, подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в повному обсязі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2023 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування вимоги.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.10.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року в справі № 640/3186/19 скасовано, справу № 640/3186/19 направлено для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2021 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування вимоги.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - без змін.

Приймаючи вказане рішення, апеляційний суд вказав, що попри оскарження спірної вимоги відповідача в повному обсязі, мотиви ОСОБА_1 стосуються суто її пункту 1 щодо преміювання тодішнього голови правління Компанії ОСОБА_1 у 2018 році в розмірі 228 834 009, 69 грн.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, пославшись на положення частини п`ятої статті 308, частини четвертої статті 323 Кодексу адміністративного судочинства України, зауважив, що питання щодо застосування до виплати премії ОСОБА_1 максимальних меж додаткових премій відповідно до Постанови № 859, а також щодо ненадання судом першої інстанції оцінки колективного договору та контракту вже розглянуто Шостим апеляційним адміністративним судом у цій справі в постанові від 09.12.2021 року за апеляційною скаргою ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та процитував у своєму судовому рішенні ці висновки.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від від 02.07.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2024 року скасовано та направлено справу № 640/3186/19 до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.

Напрвляючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд дійшов висновку, що поза увагою апеляційного суду залишилися питання, про необхідність з`ясування яких зазначав Верховний Суд в постанові від 18.10.2023 у цій же справі, скасовуючи ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2023 та направляючи справу до цього ж суду для продовження розгляду. Зокрема, апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції, перш за все мав з`ясувати і відповідно зробити вмотивований та обґрунтований висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, а також з`ясувати її мотиви щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, визначених нею як порушених рішенням суду.

Верховний Суд зауважив, що процесуальну можливість для вирішення цих питань апеляційний суд має лише в межах відкритого апеляційного провадження. До того ж, Верховний Суд зауважив, що суд апеляційної інстанції повинен був надати юридичну оцінку мотивам особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, однак звернулася з апеляційною скаргою, стосовно прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, питання щодо яких, за її твердженнями, вирішив суд першої інстанції, дослідити докази, надані на обґрунтування цих мотивів та зробити висновок щодо цього питання.

Між тим, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції проігнорував висновки і мотиви Верховного Суду в цій частині, що є неприпустимим у контексті основних засад та завдань адміністративного судочинства і функцій, покладених на суди апеляційної і касаційної інстанцій. Також, Верховний Суд звернув увагу на необхідності встановлення того, чи порушуються права та інтереси такої особи у межах спірних правовідносин, що склалися між контролюючим органом і підконтрольним суб`єктом з приводу оскарження вимоги. Зазначене має ключове значення для висновку про те, чи може взагалі спірне рішення суб`єкта владних повноважень, що є індивідуальним актом, бути переглянуто та скасовано адміністративним судом на вимогу цієї особи, яка, підтримуючи позов підконтрольного суб`єкта, звертається до апеляційного суду не як посадова особа цього суб`єкта, не від його імені та не в його інтересах. Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не оцінював мотиви скаржника у цій частині та не з`ясовував як співвідноситься вимога Державної аудиторської служби України адресована ПАТ «НАК «Нафтогаз України» із захистом прав скаржника, порушення яких він убачає у здійснюваному щодо нього кримінальному переслідуванні, і що в такому разі позбавляє суд кримінальної юрисдикції можливості надати власну оцінку аргументам сторін кримінального провадження, у межах вирішуваних цим установленим законом судом питань, в тому числі щодо правозастосування при оцінці доводів сторони обвинувачення щодо законності нарахування премії голові правління Компанії та його участі у цьому.

Під час апеляційного перегляду, у письмових поясненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 звернуто увагу на те, що він звернувся до суду за захистом свого порушеного інтересу у правовій визначеності щодо станову прав і обов`язків у відносинах з НАК «Нафтогаз України» та Держаудитслужбою за оскаржуваною вимогою.

На думку скаржника, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України №859 від 19.05.1999 в редакції від 27.06.2017 не передбачала обмежень у розмірі премій для керівників підприємств, заснованих на державній власності (в тому числі, голів правлінь публічних акціонерних товариств), тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

У додаткових письмових поясненнях ОСОБА_1 зауважено, що спірною вимогою фактично вирішено питання про його права та інтереси, що має для нього негативні наслідки у вигляді підозри про вчинення ним кримінального правопорушення внаслідок виплати премії.

Як наслідок, скаржник вважає, що оскаржувана вимога у правовій визначеності щодо стану прав і обов`язків у відносинах з НАК «Нафтогаз України» і Держаудитслужбою порушує його інтерес.

У письмових поясненнях відповідачем зауважено, що оскаржувана вимога Державної аудиторської служби України від 20.02.2019 № 05-14/92-2019, яка пов`язані зі збитками підприємства, в даному випадку жодним чином не порушує прав НАК «Нафтогаз України», оскільки її правомірність має перевірятися в межах розгляду справи за позовом органу фінансового контролю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, Державною аудиторською службою України проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності НАК «Нафтогаз України» за період з 01.04.2017 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 27.12.2018 №05-21/6.

Зі змісту акту вбачається, що перевірку проведено на підставі направлення, виданого головою Держаудитслужби, про початок ревізії НАК «Нафтогаз України» повідомлено листом від 06.09.2018 № 05-14/709, ревізію розпочато 26.09.2018, ревізія неодноразово зупинялась, до ревізії надано журнал реєстрації ревізій та перевірок, в якому зроблено записи про проведення ревізії.

Сторонами наведені обставини не заперечувались, оскільки позивачем не визначено підставами позову порушення процедури проведення перевірки, судом не витребовувались докази щодо підстав проведення перевірки (наказ, направлення), її зупинення.

Листом від 28.01.2019 № 3-3КТ-5КТ позивач надіслав Держаудитслужбі заперечення (зауваження) на акт ревізії від 27.12.2018 №05-21/6.

Контролюючим органом за наслідками розгляду заперечень надіслано НАК «Нафтогаз України» лист від 18.02.2019 №05-14/8484-2019 з висновками на заперечення, за змістом яких зауваження враховано частково.

На підставі акту ревізії від 27.12.2018 №05-21/6 Держаудитслужбою сформовано документ від 20.02.2019 № 05-14/92-2019 «Щодо усунення порушень законодавства» (вимога), відповідно до якого Держаудитслужба на підставі пункту 2.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби на ІІІ квартал 2018 року провела ревізію фінансово-господарської діяльності HAK «Нафтогаз України», за період з 01.04.2017 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 27.12.2018 №05-2/6.

У вимозі зазначено, що під час ревізії встановлено порушення законодавства, які не усунуто:

1. У порушення підпункту 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 №859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» (зі змінами та доповненнями) виплачено премії голові правління Компанії ОСОБА_1 у розмірі 228 834 009,69 грн., чим заподіяно збитків на зазначену суму.

2. У порушення пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.2 та 3.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, підпункту 7.7.4 Облікової політики ПАТ «HAK Нафтогаз України», затвердженої наказом від 30.08.2016 №526 у частині визнання її припинення, безпідставно списано дебіторську заборгованість на суму 11 762 126, 61 грн. (509 592,74 дол. США), чим заподіяно збитків на зазначену суму.

Під час ревізії установлено порушення під час проведення державних (публічних) закупівель.

На підставі пункту 1 частини першої статті 8, пункту 7 статті 10, частини другої статті 15 Закону України »Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», підпункту 9 пункту 4, підпункту 16 пункту 6 «Положення про Державну аудиторську службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, пунктів 46, 49-50, 52 «Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550, Держаудитслужба вимагала від HAK «Нафтогаз України»:

- опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку.

- розглянути питання про притягнення працівників HAK «Нафтогаз України», винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

- вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення порушень і недоліків разом із завіреними копіями підтвердних первинних, розпорядчих та інших документів надати Держаудитслужбі до 19.03.2019.

Поінформовано, що відповідно до пунктів 8, 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, орган Держаудитслужби має право звернутися до суду в інтересах держави.

Не погоджуючись із зазначеною вимогою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Щодо надання оцінки доводам ОСОБА_1 про порушення спірною вимогою Державної аудиторської служби України від 20.02.2019 № 05-14/92-2019 його прав та інтересів, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 02.07.2024, то колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 02.07.2024 у справі № 640/3186/19, скасовуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2024 та направляючи справу № 640/3186/19 на новий судовий розгляд, вказав на те, що суд апеляційної інстанції повинен надати юридичну оцінку мотивам особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, однак звернулася з апеляційною скаргою, стосовно прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, питання щодо яких, за її твердженнями, вирішив суд першої інстанції, дослідити докази, надані на обґрунтування цих мотивів та зробити висновок щодо цього питання.

Верховний Суд вказав при цьому, що у випадку констатації апеляційним судом того, що суд першої інстанції, розглянувши справу, вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, виникає ряд процесуальних наслідків, що випливає із системного аналізу положень статей 308, 317, 323 КАС України та має суттєве значення для правильного вирішення справи. Зокрема, за цієї обставини виникає передбачена пунктом 4 частини третьої статті 317 КАС України обов`язкова підстава для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Своєю чергою це впливає на межі апеляційного розгляду, оскільки відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо до цього всього апеляційну скаргу подано особою після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не лише не була присутня під час апеляційного розгляду справи за скаргою іншої особи (у розумінні частини першої статті 323 КАС України), а взагалі не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції і суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки цієї особи (у розумінні пункту 4 частини третьої статті 317 КАС України як обов`язкової підстави для скасування), то суд апеляційної інстанції крім наведеного має визначитись із застосуванням процесуального наслідку, передбаченого частиною третьою статті 323 КАС України, тобто, прийняти постанову відповідно до статті 315 КАС України, скасувавши, за наявності підстав, раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції та забезпечивши новий перегляд справи.

Саме такий підхід дозволяє стверджувати про забезпечення особі права на доступ до суду, зокрема, у тому аспекті, що її ключові аргументи мають бути почуті судом, а також констатувати відповідність судового провадження завданням та основним засадам адміністративного судочинства.

Скаржник, який не брав участі в справі, однак звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції і його скаргу прийнято до розгляду (тобто визнано прийнятною), опинився в умовах, коли він має переконати суд апеляційної інстанції в обґрунтованості власної позиції будучи обмеженим доводами і вимогами позовної заяви, поданої іншою особою і, при цьому, навести у межах цих доводів такі аргументи, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. За цих обставин формальне відтворення висновків апеляційного суду, викладених у постанові за наслідками розгляду апеляційної скарги іншої особи на рішення місцевого адміністративного суду в цій же справі з посиланням на обмеженість судового контролю апеляційним судом, не відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним у статті 2 КАС України.

Не менш важливим у цьому контексті є з`ясування та оцінка мотивів самої цієї особи щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, визначених нею як порушених рішенням суду. Це потребує встановлення того, чи порушуються права та інтереси такої особи у межах спірних правовідносин, що склалися між контролюючим органом і підконтрольним суб`єктом з приводу оскарження вимоги.

Зазначене має ключове значення для висновку про те, чи може взагалі спірне рішення суб`єкта владних повноважень, що є індивідуальним актом, бути переглянуто та скасовано адміністративним судом на вимогу цієї особи, яка, підтримуючи позов підконтрольного суб`єкта, звертається до апеляційного суду не як посадова особа цього суб`єкта, не від його імені та не в його інтересах.

Колегія суддів звертає увагу, що вимога Державної аудиторської служби України про притягнення винних осіб до відповідальності, за збитки, завдані державі, описані в акті ревізії, адресована ПАТ «НАК «Нафтогаз України» співвідносить із захистом інтересів скаржника безпосередньо, оскільки наслідком в межах фактично реалізації цієї вимоги стало здійснюване щодо скаржника кримінальне переслідування саме за порушення, викладені в акті ревізії, при цьому в межах кримінального провадження в такому випадку акт ревізії та вимога по суті не оцінюються, оскільки є діючими рішеннями суб`єкта владних повноважень та доказами в кримінальному провадженні сторони обвинувачення.

Відтак, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення 11 серпня 2021 року, розглядаючи справу по суті, вирішуючи питання позовних вимог про протиправність висновків Державної аудиторської служби України в т.ч. щодо незаконного нарахування та виплати премії апелянту, яка в основному зводиться до того, чи було законним нарахування та виплата премії працівникам ПАТ «НАК «Нафтогаз України», зокрема ОСОБА_1 , вирішив питання про його права та інтереси фактично без його участі.

З матеріалів справи та доводів апелянта вбачається, що 19.01.2023, з повідомленням про підозру в межах кримінального провадження №42018000000001782 (а.с. 147-166 Том 11), останньому було вручено клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.с. 150-152 Том 8, а.с. 167-200 Том 11), з якого вбачається, що обґрунтованість підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою ст. 191 КК України повністю підтверджується, з поміж іншого, вимогою Державної аудиторської служби України №05-14/92-2019 від 20.02.2019 «Щодо усунення порушення законодавства» та актом від 27.12.2018 №05-21/6 планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ПАТ «НАК «Нафтогаз», на підставі якого ця вимога складена.

Тобто, фактично підозра ОСОБА_1 в кримінальному провадженні та його кримінальне переслідування у вказаному провадженні ґрунтується на висновках акту ревізії, на підставі якого винесена оскаржувана вимога. При цьому, згідно сталої судової практики сам акт ревізії за результатами перевірки не підлягає судовому оскарженню, а підлягає оскарженню саме кінцеве рішення суб`єкта владних повноважень за результатами перевірки, в даному випадку - вимога Державної аудиторської служби України №05-14/92-2019 від 20.02.2019 «Щодо усунення порушення законодавства».

Крім цього, в матеріалах справи наявний лист Національного антикорупційного бюро України № 0411-220/37536 від 06.12.2021 (а.с. 57-58 Том 8) про те, що акт від 27.12.2018 №05-21/6 планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ПАТ «НАК «Нафтогаз», на підставі якого складена оскаржувана вимога Державної аудиторської служби України №05-14/92-2019 від 20.02.2019 «Щодо усунення порушення законодавства», долучений до матеріалів кримінального провадження №42018000000001782 від 24.07.2018 та є частиною матеріалів кримінального провадження.

Викладене в сукупності свідчить про те, що оскаржувана вимога, законність якої була предметом розгляду в суді першої інстанції без участі скаржника та без оцінки його безпосередніх доводів щодо її правомірності, оцінена судом без залучення ОСОБА_1 до участі у справі, однак таке рішення суду безпосередньо впливає на його права та інтереси, в т.ч. щодо подальшого кримінального переслідування на її підставі.

Оцінюючи доводи апелянта з поміж іншого, слід зазначити, що оскаржуваним рішенням порушуються не лише права позивача, а й законний інтерес ОСОБА_1 щодо функціонування державних органів-суб`єктів владних повноважень та прийняття ними рішень виключно в межах вимог законодавства.

Крім цього, позивач, керуючись ст. ст. 6, 8, 19 Конституції України має публічне право, зокрема, на правову державу та законність дій органів державної влади, в т.ч. щодо того, що висновки Державної аудиторської служби України за результатами перевірки повинні бути законними та обґрунтованими, оскільки несуть за собою наслідки у вигляді їх застосування іншими державними та правоохоронними органами.

При цьому, колегією суддів враховується рішення Конституційного суду України(справа № 1-10/2004 про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004, яким визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Також, вказаним рішенням Конституційного суду України встановлено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим... Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права...» Більше того, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. У випадках, коли інтерес не підлягає охороні ані законом, ані правом, законодавець завжди прямо про це зазначає.

Отже, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Крім цього, згідно частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України безпосереднім та основним завданням адміністративного судочинства згідно статті 2 є захист не тільки прав, свобод, а й інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відтак, помилковим був висновок про те, що дана справа не стосується прав та інтересів апелянта та не впливає на них.

За таких обставин, враховуючи порушений інтерес позивача, його права та спрямування адміністративного судочинства на захист не тільки порушених прав, а й інтересів фізичних осіб, порушені права та інтереси позивача в цій справі підлягають захисту, а його безпосередньо повинні були залучити до участі у справі під час розгляду в суді першої інстанції.

Щодо надання оцінки спірній вимозі Державної аудиторської служби України від 20.02.2019 № 05-14/92-2019 по суті встановлених в ній порушень, колегія суддів зазначає наступне.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні врегулювано Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»: органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (пункт 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (пункт 13).

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 «Положення про Державну аудиторську службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; пункту 6 «Положення про Державну фінансову інспекцію України», затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 №499/2011 для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 вказано Положення встановлено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 16); порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях (підпункт 22).

Як вже було зазначено вище, за результатами ревізії підконтрольної установи НАК «Нафтогаз України» складено акт від 27.12.2018 №05-21/6, на підставі якого, з урахуванням розглянутих заперечень (зауважень), сформовано вимогу від 20.02.2019 №05-14/92-2019, якою НАК «Нафтогаз України» зобов`язано: опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку; розглянути питання про притягнення працівників HAK «Нафтогаз України», винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

Колегія суддів у межах цього апеляційного провадження встановлює наявність або відсутність фактів порушення, щодо якого відповідачем нараховано певні збитки Компанії, зокрема, щодо дотримання або порушення постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 №859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» (зі змінами та доповненнями) та виплати премії голові правління Компанії ОСОБА_1 у розмірі 228 834 009,69 грн.

Правові та організаційні засади державного і договірного регулювання оплати праці, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, регулюються зокрема Конституцією, Кодексом законів про працю (далі КзПП), Законом України «Про оплату праці» (далі - Закон № 108).

У силу вимог частини першої та сьомої статті 43 Конституції України, зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ст. 94 КЗпП, ст. 1 Закону № 108, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно статтті 1 Закону № 108 розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 94 Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 8 Закону №108 обумовлено, що встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, здійснює держава.

Згідно частини першої ст. 5 Закону № 108 організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів, генеральної угоди на національному рівні, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів, грантів.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому усі умови можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя ст. 21 КЗпП).

У відповідності до частини другої ст. 5 Закону «Про оплату праці» суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначена структура заробітної плати, відповідно до якої встановлена основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ст. 2 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди», колективний договір укладається на підприємстві, в установі, організації, а також з фізичною особою, яка використовує найману працю (далі - підприємство).

Частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У відповідності до частини першої ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди», положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з п. 102 Статуту НАК «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 1044 (далі - Статут), Компанія має право залучати до роботи вітчизняних та іноземних спеціалістів, самостійно визначати форму, розмір та види оплати праці згідно із законодавством.

Відповідно до п. 103 Статуту, умови організації та оплати праці членів трудового колективу Компанії, а також їх соціального захисту визначаються відповідно до законодавства.

Згідно з п. 104 Статуту, відносини між органами Компанії та трудовим колективом регулюються колективним договором.

Правління очолює голова, який призначає на посаду та звільняє з посади працівників Компанії, застосовує до них заходи заохочення або дисциплінарного стягнення і приймає рішення про притягнення їх до матеріальної відповідальності (стаття 104 Статуту).

Відповідно до п. 1.1 розділу 1 Контракту №45-Н/14 від 07.08.2014, в редакції додаткової угоди №1 від 13.04.2016 (далі - Контракт №45-Н/14) укладеного між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, що здійснює повноваження Вищого органу управління НАК «Нафтогаз України», в особі Міністра енергетики та вугільної промисловості України Продана Ю.В. та ОСОБА_1 , керівник зобов`язується безпосередньо та через сформований апарат здійснювати поточне управління (керівництво) НАК «Нафтогаз України», забезпечувати її ефективну діяльність, ефективне використання і збереження майна, що не ввійшло до статутного капіталу, а Компанія зобов`язується створювати належні умови для роботи Керівника.

Згідно з п. 1.2 розділу 1 Контракту №45-Н/14, Кодекс законів про працю, інші нормативні акти, що регулюють трудові відносини, поширюються на взаємовідносини сторін за цим контрактом.

Пунктом 3.5 вказаного Контракту №45-Н/14 встановлено, що Керівнику виплачуються інші заохочувальні та компенсаційні виплати і надаються соціальні пільги та гарантії, відповідно до умов Колективного договору.

Відповідно до п. 1.1 розділу 1 Колективного договору НАК «Нафтогаз України» на 2017-2020 роки, ухваленого конференцією трудового колективу працівників НАК «Нафтогаз України» 15.06.2017 (далі - колективний договір), колективний договір укладається на основі чинного законодавства України та прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників НАК «Нафтогаз України» та роботодавця.

У п. 4.7. колективного договору встановлено, що заробітна плата працівників Компанії складається з:

А) основної заробітної плати;

Б) додаткової заробітної плати;

В) інших заохочувальних та компенсаційних виплат;

У свою чергу, п. 4.8.1 Колективного договору встановлено, що основна заробітна плата працівника Компанії встановлюється у вигляді посадового окладу відповідно до схеми окладів для грейду посади, яку займає працівник.

Також, додаткова заробітна плата працівникам встановлюється у вигляді доплат, надбавок, гарантійних і компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством України, та премій за внесок у загальні результати роботи (пункт 4.9.1. колективного договору).

Відповідно до п. 4.9.1 Колективного договору премії за внесок у загальні результати роботи нараховуються та виплачуються відповідно до Положення про преміювання працівників НАК «Нафтогаз України» (додаток 5).

Так, п. 2.1 Додатку 5 до колективного договору - Положення про преміювання працівників НАК «Нафтогаз України» на 2017-2020 роки (далі - Положення про преміювання) преміювання працівників Компанії за внесок у загальні результати роботи здійснюється щоквартально у розмірі до 100 відсотків посадового окладу працівників.

Пунктом 2.2 Положення про преміювання визначено, що голові правління розмір премії встановлюється на рівні 100 % посадового окладу, визначеного контрактом, пропорційно відпрацьованому часу.

Колегія суддів зауважує, що п. 3.7 Положення про преміювання прямо встановлено, що в окремих випадках, за рішенням голови правління або правління Компанії, або наглядової ради працівникам Компанії може виплачуватись додаткова премія за досягнення вагомих цілей, реалізацію важливих, стратегічних проектів у розмірах, відмінних від зазначених у п.п. 2.1, 2.2.

Водночас, відповідно до підпункту 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності та об`єднань державних підприємств», зазначено наступне:

1. Надати керівникам центральних органів виконавчої влади, голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також керівнику уповноваженого суб`єкта господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на державній власності, у тому числі казенних, та об`єднань державних підприємств, утворених центральними органами виконавчої влади відповідно до законодавства, підприємств, які належать Автономній Республіці Крим, підприємств, заснованих на комунальній власності, право встановлювати:

3) умови, диференційовані показники та розміри преміювання за підсумками роботи за:

квартал - у розмірі до трьох місячних посадових окладів керівника підприємства;

рік - у розмірі до двадцяти чотирьох місячних посадових окладів керівника підприємства.

Пунктом 2 Постанови № 859 встановлено, поширити умови оплати праці, передбачені пунктом 1 цієї постанови, на керівників - голів правлінь відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) державних підприємств, з якими укладено контракти, на період до скликання перших загальних зборів акціонерів товариства, а також на голів правлінь та членів правлінь публічних акціонерних товариств.

Аналіз вказаних положень Постанови № 859 необхідно здійснювати у їх нерозривному та послідовному взаємозв`язку.

Так, пункт 1 Постанови № 859 визначає перелік суб`єктів, яким надається право встановлювати граничні розміри премії для керівників підприємств.

З матеріалів справи вбачається, що рішення про преміювання голови Правління ОСОБА_1 було прийнято Наглядовою радою НАК «Нафтогаз України» та зафіксовано протоколом № 5/2018 від 16-18 квітня 2018 року, що не оспорюється сторонами по справі.

Однак, пункт 1 Постанови № 859 (в редакції, чинній на дату прийняття Наглядовою радою НАК «Нафтогаз України» вказаного рішення та преміювання голови правління ОСОБА_1 ), не включав до свого переліку суб`єктів, яким надається право встановлювати граничні розміри премії для керівників підприємств Наглядові ради державних підприємств.

Тобто, законодавцем не було встановлено обмежень для Наглядових рад державних підприємств, в тому числі і Наглядової ради НАК «Нафтогаз України», в частині встановлення граничних розмірів премій для керівників підприємств державного сектору економіки у 2018 році.

Разом з тим, пункт 2 Постанови № 859 (в редакції чинній на дату прийняття Наглядовою радою НАК «Нафтогаз України» вказаного рішення та преміювання голови правління Коболєва А.В.) констатує, на яких саме керівників державних підприємств поширюються, зокрема, положення пункту 1 Постанови № 859.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавство станом на 2018 рік не містило обмежень щодо встановлення максимального розміру премій (винагород) для голови Правління Коболєва А.В., а Постанова № 859 (в редакції чинній у 2018 році) не містила заборон або обмежень для Наглядової ради НАК «Нафтогаз України» в частині визначення розміру премії голові Правління ОСОБА_1 .

Вищевикладені висновки суду апеляційної інстанції також підтверджуються Висновком від 12.03.2019 № 126/48-С науково-правової експертизи, проведеної у відповідності до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» на запит ПАТ «НАК «Нафтогаз» Радою науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, в якому зазначено, що встановлення розміру винагороди керівнику та членам виконавчого органу ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» віднесено до виключної компетенції наглядової ради і саме вона уповноважена приймати такі рішення; науковий експерт дійшов до висновку про відсутність нормативно-правового акту, прийнятого КМ України, яким би обмежувалася компетенція наглядової ради ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо прийняття рішень відносно встановлення розміру й виплати винагороди керівнику та членам виконавчого органу; наглядова рада ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», при укладанні контрактів з головою та членами правління, в тому числі встановленні розміру їх винагороди, не обмежена умовами, передбаченими в Постанові № 859 і не зобов`язана застосовувати цю постанову (а.с. 154-165 Том 9).

Більше того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що додатковою угодою до контракту від 07.08.2014 визначено умови та порядок виплати премії (частини премії) ОСОБА_1 , забезпечення виконання якої доручено Наглядовій раді НАК «Нафтогаз України» розпорядженням КМ України від 20 березня 2020 р. № 327-р. «Деякі питання виконавчого органу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»». Вказане свідчить про фактичне погодження КМ України виплати ОСОБА_1 премії, яка була встановлена Наглядовою радою НАК «Нафтогаз України».

Також, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи ревізорів про недотримання HAK «Нафтогаз України» вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 № 899 щодо неможливості виплати винагороди (премій) керівникам в разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку під час нарахування та виплати голові правління премій протягом січня-вересня 2018 року у зв`язку з незатвердженням (непогодженням) в установленому законодавством порядку річного фінансового плану.

Так, колегія суддів зауважує, що під час ревізії не враховано, що виплату премії голові правління НАК «Нафтогаз України» в розмірі 283 909, 09 грн. здійснено на підставі наказу від 11.09.2018 № 291, до набрання чинності 18.09.2019 постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2018 № 718 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 і від 3 жовтня 2012 року № 899», якою запровадженні обмеження щодо виплати премій. Застосування наведеної норми, внаслідок якої зменшено розмір заробітної плати повинно відбуватись з урахуванням вимог статті 29 Закону України «Про оплату праці», за якою про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни (частина друга).

За встановлених обставин та наведених висновків, колегія суддів вважає, що вимоги опрацювати матеріали ревізії, усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку в частині виплати голові правління HAK «Нафтогаз України» премій за відсутності затвердженого фінансового плану та всупереч вимогам колективного договору, а також про розгляд питання про притягнення працівників HAK «Нафтогаз України», винних у порушеннях, з урахуванням наведених висновків суду, до встановленої законом відповідальності, є необґрунтованими.

Щодо зазначення у вимозі Держаудитслужби від 20.02.2019 № 05-14/92-2019 про безпідставність списання дебіторської заборгованості на суму 11 762 126,61 грн. (509 592,74 дол. США), чим заподіяно збитків на зазначену суму, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 визначено: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (первинні документи) (пункт 2.2); відповідальність за несвоєчасне складання облікових регістрів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці облікові регістри (пункт 3.4).

Ревізією встановлено, що відповідно до даних бухгалтерського обліку HAK «Нафтогаз України» 11.12.2017 у складі інших операційних витрат відображено рішення Арбітражу від 22.12.2017 на суму 11 762 126, 61 грн. (509 592,74 дол. США) (Дт 94-32, Кт 37-1-08 та Дт 79-1-3, Кт 94-32). За даними бухгалтерського обліку в рахунку 37-1-08 «Аванси за товари від нерезидентів» дебіторська заборгованість на суму 509 592,74 дол. США (11 762 126,61 грн.) утворилася у листопаді 2015 року (05.11.2015) внаслідок перерахування HAK «Нафтогаз України» передплати за поставку природного газу ПАТ «Газпром» на підставі контракту №КП.

За висновком ревізорів у рішеннях Арбітражного трибуналу при Арбітражному інституті Торгової палати м. Стокгольма від 22.12.2017 № V2014/078/080, від 28.02.2018 №V2014/129 та Протоколі №103 відсутні посилання на зазначену дебіторську заборгованість. У рішеннях Арбітражу від 22.12.2017 щодо суми позовних вимог (пункт 9.11) (1082) зазначено, що суми переплат зараховуються в рахунок погашення сум недоплати за жовтень-листопад 2015 року, нараховується пеня за несвоєчасно здійсненні розрахунки в лютому-березні 2014 року. Водночас, ревізією встановлено за даними бухгалтерського обліку НАК «Нафтогаз України» суми недоплат за жовтень-листопад 2015 року за розрахунками з ПАТ «Газпром» відсутні.

На підставі наведеного, Держаудитслужбою зроблено висновок про безпідставне списання дебіторської заборгованості на суму 11 762 26, 61 грн. (509 592,74 дол. США), що призвело до завдання НАК «Нафтогаз України» матеріальної шкоди (збитків) на суму 11 762 126,61 грн.

Заступником начальника департаменту - заступником головного бухгалтера надано під час ревізії пояснення, відповідно до яких дебіторська заборгованість утворилася станом на 31.10.2015 та в результаті виконання умов Доповнення від 09.10.2015 № 35 до Контракту, пунктом 7 якого передбачалось, що доповнення не розповсюджується на наступні періоди поставки природного газу за контрактом, а тому не було підстав зарахувати переплату в погашення заборгованості за контрактом. У протоколі правління НАК «Нафтогаз України» від 01.03.2018 № 103 сума зобов`язань згідно з рішенням Арбітражу від 22.12.2017 складала 2 035 304 391, 65 дол. США, у тому числі: основний борг у сумі 1 593 384 940,36 дол. США, відсотки до 22.12.2017 включно у сумі 436 438 926, 85 дол. США та пеня за несвоєчасне здійснення розрахунків за період з 23.12.2017 по 31.12.2017 включно в сумі 5 480 524, 44 дол. США.

У поясненнях зазначено, що внаслідок відображення рішення Арбітражу від 22.12.2017 НАК «Нафтогаз України» мав визнати суми 1 586 569 024,34 дол. США у складі інших операційних витрат у 2017 році (2 035 304 391,65 - 449 244 960,05 + 509 592,74) або 44 528 045 884, 62 грн. (57 125 342 233, 91 грн. (курс 28,067223 грн. за 1 дол. США) - 12 609 058 475, 35 грн. (по курсу 28,067223/1 дол. США) + 11 762 126,61 грн. (курсу 23,0814 грн. за 1 дол. США на дату попередньої оплати - 05.11.2015)). Станом на 31.12.2017 в НАК «Нафтогаз України» обліковувалась кредиторська заборгованість за природний газ, яка складала 449 244 960, 05 дол. США або 12 609 058 475,35 грн. та дебіторська заборгованість як переплата у сумі 509 592,74 дол. США або 11 762 126, 61 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, бухгалтер в поясненнях вказала, що сума донарахувань основного боргу становила: 1 144 649 573,05 дол. США (1 593 384 940,36 - 449 244 960,05 + 509 592,74) або 32 124 594 097,19 грн. (44 721 890 445,93 (по курсу 28,067223/1 дол. США) - 12 609 058 475,35 (курс 28,067223 за 1 дол. США) + 11 762 126, 610 (курс 23,0814 грн. за 1 дол. США на дату попередньої оплати - 05.11.2015)). Зазначена сума відображена на рахунку 94-32 «Інші операційні витрати: витрати по компенсації ПАТ «Газпром». Відсотки та пеня відображені на рахунку 94-8 «Інші операційні витрати: визнані пені, штрафи, неустойки» у сумі 441 919 451,29 дол. США або 12 403 451 787,39 грн. (по курсу 28,067223 за 1 дол. США). Підставою для відображення в обліку вказаних операціях слугував протокол від 01.03.2018 №103 засідання правління НАК «Нафтогаз України».

З урахуванням наведеного в поясненнях зазначено, що взаємозалік за рішенням Арбітражу, який проведений в обліку НАК «Нафтогаз України» 28.02.2018 в сумі 2 035 304 391,65 дол. США включає в себе суму переплати 509 592, 74 дол. США.

Під час ревізії досліджено лист THE Brattle GROUP від 04.12.2018 б/н, згідно з яким загальна сума авансового платежу у 24,0 млн дол. США, здійсненого НАК «Нафтогаз України» 05.11.2015 згідно з додатком 35 до контракту №КП (включно з авансовим платежем на суму 509 592, 74 дол. США, що не були потрібні за газ, поставлений у листопаді 2015 року) була включена до розрахунку основних сум, внесених до пункту 1082 Остаточного рішення у справі про купівлю-продаж газу від 22.12.2017.

Враховуючи взаємозалік між результатами Арбітражу у справі транзиту в межах остаточного рішення Арбітражу у справі транзиту станом на 28.02.2018, згаданий авансовий платіж не має вважатися заборгованістю.

Отже, НАК «Нафтогаз України» немає заборгованості щодо сплати будь-яких додаткових сум ПАТ «Газпрому», який немає заборгованості щодо сплати будь-яких додаткових сум НАК «Нафтогаз України» (зокрема, пов`язаних з минулими авансовими платежами, здійсненими НАК «Нафтогаз України» у 2014 та 2015 роках) згідно з контрактом купівлі-продажу газу.

За висновком ревізорів, наведені пояснення бухгалтера НАК «Нафтогаз України» та лист THE Brattle GROUP від 04.12.2018 не спростовують висновків ревізії щодо безпідставного списання дебіторської заборгованості та завдання шкоди. При цьому, зазначено, що внаслідок цього порушення завищено код рядка 2180 «Інші операційні витрати» Звіту про фінансові результати (форма №2) за 2017 рік та занижено код рядка 1130 «Дебіторська заборгованість за виданими авансами» балансу (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2017 року (форма №1).

Колегія суддів вважає висновок ревізорів про завдання збитків НАК «Нафтогаз України» внаслідок списання дебіторської заборгованості на суму 11 762 126, 61 грн. (509 592, 74 дол. США) необґрунтованим, оскільки рішення Арбітражу та протокол правління НАК «Нафтогаз України» від 01.03.2018 №103, за обставин, що склалися, можуть вважатися первинними документами, на підставі яких формуються дані бухгалтерського обліку.

В Остаточному арбітражному рішенні від 22.12.2017 у справі №V2014/078/080 (параграф 1082) зазначено, що основною сумою, яка повинна бути сплачена ПАТ «Газпром», є сума в розмірі 1 593 384 940, 36 дол. США, а відсотками, нарахованими до 22.12.2017 включно, є сума в розмірі 715 339 883, 61 дол. США. Основна сума та сума відсотків разом складають загальну суму до сплати в розмірі 2 308 724 823, 97 дол. США, при цьому чиста сума, яку повинен сплатити НАК «Нафтогаз України» складає 2 018 920 854, 91 дол. США. Ревізорами не спростовано розрахунок бухгалтера щодо включення до вказаних в рішенні суду сум передплати ПАТ «Газпром» за газ, здійсненої у 2015 році.

За встановлених обставин та наведених висновків, колегія суддів вважає, що вимоги опрацювати матеріали ревізії, усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку в частині безпідставного списання дебіторської заборгованості на суму 11 762 126, 61 грн. (509 592,74 дол. США), а також про розгляд питання про притягнення працівників HAK «Нафтогаз України», винних у порушеннях, з урахуванням наведених висновків суду, до встановленої законом відповідальності, є також необґрунтованими.

Отже, доводи та аргументи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позову та вважає, що судом першої інстанції не повно встановлено фактичні обставини справи, не вірно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 частини першої ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу в цій частині задовольнити, а спірне рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - скасувати.

Крім того, відповідно до частини третьої ст. 323 КАС України за результатами розгляду апеляційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 315 цього Кодексу. При цьому, за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.

Відтак, з урахуванням наведених вище мотивів колегія суддів приходить до висновку, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року у цій справі, якою рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог залишено без змін у зв`язку з розглядом справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, також підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної аудиторської служби України від 20 лютого 2019 року №05-14/92-2019.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 Кодесу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді Я.М. Василенко

В.В. Кузьменко