Постанова

від 02.07.2024 по справі 640/3186/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року

м. Київ

справа № 640/3186/19

адміністративне провадження № К/990/7227/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року (суддя Балась Т.П.), постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року (колегія у складі суддів Епель О.В., Грибан І.О., Карпушової О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року (колегія у складі суддів Костюк Л.О., Бужак Н.П., Кобаля М.І.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу Державної аудиторської служби України від 20 лютого 2019 року №05-14/92-2019.

Позивач стверджував про необґрунтованість висновків аудиторів щодо безпідставної виплати тодішньому голові правління ПАТ «НАК «Нафтогаз України» ОСОБА_1 премії у розмірі 228 834 009, 69 грн та заподіяння цим шкоди на зазначену суму, оскільки прийняття рішення щодо встановлення розміру винагороди керівнику та членам правління акціонерного товариства належить до компетенції його наглядової ради, при цьому контракти з головою правління ПАТ «НАК «Нафтогаз України» укладені уповноваженою наглядовою радою особою - членом (головою) наглядової ради, а не керівником центрального органу виконавчої влади (Прем`єр-міністром України), тож посилання відповідача на недотримання позивачем вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року №859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» (далі - Постанова №859), він вважає помилковими.

Крім цього, позивач стверджував про законність списання дебіторської заборгованості на суму 509 592,74 дол. США на підставі здійсненого арбітражним трибуналом зарахування зустрічних однорічних вимог сторін ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Газпром» за Остаточним арбітражним рішенням від 22 грудня 2017 року у справі №V2014/078/080 та Остаточним арбітражним рішенням від 28 лютого 2018 року у справі №V2014/129, оскільки вказана сума передплати, в рахунок якої ПАТ «Газпром» не поставляв газ ПАТ «НАК «Нафтогаз України», є погашеною та підлягала списанню.

Стосовно складення тендерної документації, здійснення закупівлі юридичних, аудиторських, міжнародних комунікаційних послуг та послуг рекрутингових агенцій щодо пошуку персоналу, то визначення переможця торгів здійснено відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» з урахуванням потреб ПАТ «НАК «Нафтогаз України», вимог тендерної документації та поданих пропозицій.

Провадження у судах.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий адміністративний суд керувався тим, що предметом оскарження в адміністративному судочинстві може бути лише така вимога, яка породжує обов`язки для підконтрольної установи. Водночас, в оспорюваній вимозі наведено вказівку на порушення однак не зазначено чіткої вимоги щодо їх усунення, тому така вимога не порушує інтереси позивача.

Шостий апеляційний адміністративний суд поставною від 23 липня 2020 року змінив рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року в мотивувальній частині, а в решті - залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов Державної аудиторської служби України про стягнення збитків, а не під час вирішення справи за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною, з огляду на те, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для позивача. У розглядуваній справі, Державна аудиторська служба України пред`явила вимогу про усунення порушень законодавства, виявлених під час ревізії, і ця вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір. Пункти вимоги щодо необхідності опрацювання матеріалів ревізії та розгляду питання про притягнення винних працівників до відповідальності самі по собі не створюють жодних негативних наслідків для позивача, оскільки не зобов`язують ПАТ «НАК «Нафтогаз України» прийняти конкретне рішення. Із цих міркувань апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, однак змінив мотиви цієї відмови.

Постановою Верховного Суду від 12 березня 2021 року зазначені судові рішення скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважав висновки судів попередніх інстанцій передчасними, зазначивши, що відсутність у вимозі конкретного способу її виконання не може свідчити про відсутність порушених прав, свобод та інтересів позивача і відсутність у нього права звернення до суду за їх захистом. Органи державного фінансового контролю мають право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання саме в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом направлення вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Суд касаційної інстанції також зауважив, що судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання дотримання позивачем виконання вимог «Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі - Порядок №550), зокрема, щодо інформування про усунення виявлених поршень, або щодо звернення до органу контролю з метою отримання роз`яснень щодо способу виконання вимоги, зокрема, щодо притягнення до відповідальності працівників, винних у заподіянні збитків, якщо наявність та правильність останніх за позовом органу фінансового контролю у судовому порядку не перевірялась.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

За результатами нового розгляду, Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 11 серпня 2021 року повністю відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Свої висновки суд мотивував тим, що пункти оскаржуваної вимоги Державної аудиторської служби України від 20 лютого 2019 року №05-14/92-2019, які пов`язані зі збитками підприємства, в цьому випадку жодним чином не порушують прав ПАТ «НАК «Нафтогаз України», оскільки правомірність їх визначення має перевірятися в межах розгляду справи за позовом органу фінансового контролю. В іншій частині позивач вимогу не виконав та з метою отримання роз`яснень щодо способу її виконання вимоги до органу державного фінансового контролю не звертався. Водночас друга частина оскаржуваної вимоги (щодо притягнення винних осіб до відповідальності та інформування фінансового органу про вжиті заходи) є наслідком та нерозривно пов`язана зі встановленими в ході ревізії фінансовими порушеннями (матеріальними збитками підприємства), сама собою відірвано від понесених підприємством збитків не створює для ПАТ «НАК «Нафтогаз України» жодних правових наслідків та не підлягає скасуванню.

ПАТ «НАК «Нафтогаз України» оскаржило це рішення до апеляційного суду.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 09 грудня 2021 року залишив апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що спірною вимогою визначено виявлені контролюючим органом порушення із зазначенням конкретних сум заподіяних збитків, а також вказано ПАТ «НАК «Нафтогаз України» опрацювати матеріали ревізії, усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку та розглянути питання про притягнення працівників цього товариства, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності. Тобто, основні пункти спірної вимоги вказують на збитки, виявлені контролюючим органом, та відповідно порушення, що полягають безпосередньо в заподіянні таких збитків, а решта пунктів вимоги (щодо опрацювання матеріалів ревізії та усунення виявлених порушень і притягнення винних до відповідальності) є похідними і їх перевірка є можливою виключно щодо дотримання позивачем відповідних вимог законодавства без дослідження основних порушень щодо заподіяння збитків підприємству.

За висновками апеляційного суду, вирішуючи питання стосовно преміювання голови правління, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» повинно було враховувати обмеження, установлені Постановою №859. Такі висновки суд мотивував тим, що, по-перше, Постановою №859 у редакції чинній, зокрема, у 2018 році, було встановлено граничні розміри премії, при цьому, пунктом 2 названої Постанови передбачалося, що її приписи поширюються на голів правлінь публічних акціонерних товариств, а, по-друге, сам позивач у протоколі засідання від 26 липня 2017 року №318-КІ визнав застосовність Постанови №859 при здійсненні преміювання голів правління.

Щодо порушення позивачем вимог законодавства при списання дебіторської заборгованості ВАТ «Газпром», колегія суддів апеляційної інстанції зауважила, що в документах бухгалтерського обліку та звітності ПАТ «НАК «Нафтогаз Україна», які було надано позивачем та які містяться у справі, суми недоплат за жовтень-листопад 2015 року за розрахунками з ВАТ «Газпром» відсутні, водночас доводи скаржника щодо списання таких коштів взаємозаліком, зокрема у зв`язку з прийняттям рішення Арбітражного трибуналу при Арбітражному інституті ТП м. Стокгольма та на підставі протоколу №103, апеляційний суд відхилив, пославшись на відсутність в цих документах відомостей про дебіторську заборгованість.

Згодом апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року подав ОСОБА_1 як особа, яка не брала участь у справі, однак суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси. Просив скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ПАТ «НАК «Нафтогаз України», тобто підтримав вимоги позивача.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року, однак Верховний Суд постановою від 18 жовтня 2023 року зазначену ухвалу апеляційного суду скасував та направив справу №640/3186/19 для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд указав, що попри оскарження спірної вимоги відповідача в повному обсязі, мотиви ОСОБА_1 стосуються суто її пункту 1 щодо преміювання тодішнього голови правління Компанії ОСОБА_1 у 2018 році в розмірі 228 834 009,69 грн.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, пославшись на положення частини п`ятої статті 308, частини четвертої статті 323 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зауважив, що питання щодо застосування до виплати премії ОСОБА_1 максимальних меж додаткових премій відповідно до Постанови №859, а також щодо ненадання судом першої інстанції оцінки колективного договору та контракту вже розглянуто Шостим апеляційним адміністративним судом у цій справі в постанові від 09 грудня 2021 року за апеляційною скаргою ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та процитував у своєму судовому рішенні ці висновки.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування Постанови №859 у межах правовідносин щодо визначення умов та розміру оплати праці голови наглядової ради акціонерного товариства станом на час виникнення таких правовідносин.

Загалом мотиви скаржника зводяться до того, що Державна аудиторська служба України не мала правових підстав застосовувати положення Постанови №859 до правовідносин, що виникли у зв`язку з виплатою ОСОБА_1 як голові правління ПАТ «НАК «Нафтогаз України» премії у розмірі 228 834 009,69 грн, оскільки за суб`єктним складом цей нормативно-правовий акт на час виникнення згаданих правовідносин не стосувався повноважень членів наглядових рад публічних акціонерних товариств встановлювати умови оплати праці голові та членам правління, натомість вирішення цього питання належало до виключної компетенції наглядової ради. Вважає, що Постанова №859 не могла регулювати питання умов оплати праці керівників (керівників виконавчих органів), серед іншого, акціонерних товариств.

Скаржник також зауважує, що за пунктом 3.7 Положення про преміювання працівників НАК «Нафтогаз України» на 2017-2020 роки, яке є додатком до Колективного договору, в окремих випадках, за рішенням голови правління або правління Компанії, або наглядової ради працівникам Компанії може виплачуватись додаткова премія за досягнення вагомих цілей, реалізацію важливих, стратегічних проектів у розмірах, відмінних від зазначених у пунктах 2.1,2.2.

Крім цього, на переконання ОСОБА_1 , апеляційний суд безпідставно відхилив надані ним письмові пояснення колишніх посадових осіб Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, а також його клопотання про виклик та допит свідків.

Стосовно протоколу Правління від 26 липня 2017 року, на який послався апеляційний суд у постанові від 09 грудня 2021 року, де міститься посилання на Постанову №859, скаржник зауважив, що у цьому протоколі немає положень про те, що Постанова №859 підлягає виключному застосуванню, а пункт 3.7 Положення про преміювання не може бути застосований понад розмір, визначений цією Постановою.

Позиція інших учасників справи

У відзиві представник відповідача просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року.

Наведені у відзиві мотиви загалом відтворюють висновки проведеної Державною аудиторською службою України ревізії фінансово-господарської діяльності ПАТ «НАК «Нафтогаз України», які покладено в основу оспорюваної вимоги, підтримання позиції судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, а також раніше висловлених аргументів щодо порушення скаржником строку звернення до суду.

Рух касаційної скарги

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у цій справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., судді Білак М.В., Єресько Л.О.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Цією ж ухвалою витребувано з Київського окружного адміністративного суду справу №640/3186/19.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ПАТ «НАК «Нафтогаз України» утворено на виконання Указу Президента України від 25 лютого 1998 року №151 «Про реформування нафтогазового комплексу України».

Засновником та єдиним акціонером ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є держава.

Функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі Нафтогазу здійснює Кабінет Міністрів України.

У складі органів управління ПАТ «НАК «Нафтогаз України» діє Наглядова рада.

Державною аудиторською службою України на підставі направлення, виданого головою Державної аудиторської служби України проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за період з 01 квітня 2017 року до 30 вересня 2018 року, за результатами якої складено акт від 27 грудня 2018 року №05-21/6.

Про початок ревізії ПАТ «НАК «Нафтогаз України» повідомлено листом від 06 вересня 2018 року №05-14/709.

Ревізію розпочато 26 вересня 2018 року, ревізія неодноразово зупинялась, до ревізії надано журнал реєстрації ревізій та перевірок, в якому зроблено записи про проведення ревізії.

Позивачем надіслано листом від 28 січня 2019 року №3-3КТ-5КТ Державній аудиторській службі України заперечення (зауваження) на акт ревізії від 27 грудня 2018 року №05-21/6.

Контролюючий орган за наслідками розгляду заперечень надіслав ПАТ «НАК «Нафтогаз України» лист від 18 лютого 2019 року №05-14/8484-2019 з висновками на заперечення, за змістом яких зауваження враховано частково.

На підставі акта ревізії від 27 грудня 2018 року №05-21/6 Державна аудиторська служба України сформувала вимогу від 20 лютого 2019 року № 05-14/92-2019 «Щодо усунення порушень законодавства», відповідно до якої Державна аудиторська служба України на підставі пункту 2.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2018 року провела ревізію фінансово-господарської діяльності ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за період з 01 квітня 2017 року до 30 вересня 2018 року, за результатами якої складено акт від 27 грудня 2018 року №05-2/6.

У вимозі зазначено, що під час ревізії встановлено порушення законодавства, які не усунуто:

1) в порушення підпункту 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року №859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» (зі змінами та доповненнями) виплачено премії голові правління Компанії ОСОБА_1 у розмірі 228 834 009,69 грн, чим заподіяно збитків на зазначену суму;

2) в порушення пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.2 та 3.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, підпункту 7.7.4 Облікової політики Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», затвердженої наказом від 30 серпня 2016 року №526 у частині визнання її припинення, без підстав списано дебіторську заборгованість на суму 11 762 126,61 грн. (509 592,74 дол. США), чим заподіяно збитків на зазначену суму.

Крім цього, під час ревізії установлено низку порушень під час проведення державних (публічних) закупівель.

На підставі пункту 1 частини першої статті 8, пункту 7 статті 10, частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», підпункту 9 пункту 4, підпункту 16 пункту 6 «Положення про Державну аудиторську службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43, пунктів 46, 49-50, 52 «Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550, Державна аудиторська служба України вимагала від ПАТ «НАК «Нафтогаз України»:

1) опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку;

2) розглянути питання про притягнення працівників ПАТ «НАК «Нафтогаз України», винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

Вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення порушень і недоліків разом із завіреними копіями підтвердних первинних, розпорядчих та інших документів необхідно було надати Державній аудиторській службі України до 19 березня 2019 року.

Поінформовано, що відповідно до пунктів 8, 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, орган Державна аудиторська служба України має право звернутися до суду в інтересах держави.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №868 «Про утворення Державної аудиторської служби України» утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, реорганізувавши Державну фінансову інспекцію шляхом перетворення.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43 (далі - Положення № 43) Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за: цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), отриманих під державні (місцеві) гарантії; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час складання планових бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов`язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі); відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів довгострокових зобов`язань за енергосервісом затвердженим в установленому порядку умовам закупівлі енергосервісу; дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про державні закупівлі; веденням бухгалтерського обліку, а також складенням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності; виконанням функцій з управління об`єктами державної власності; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів, станом внутрішнього контролю в інших підконтрольних установах; усуненням виявлених недоліків і порушень; реалізацією інвестиційних проектів (підпункт 4 пункту 4 Положення №43).

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань уживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь (підпункт 9 пункту 4 Положення № 43).

Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (підпункти 16, 23 пункту 6 Положення №43).

Частиною першою статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

На підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарської діяльності відповідно до цього Закону проведено державний фінансовий аудит, інспектування за ініціативою органу державного фінансового контролю не проводиться.

За змістом пунктів 1, 7, 10, 13 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Пунктом 15 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено, що органи державного фінансового контролю наділені повноваженнями порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб`єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб`єктів господарювання визначено Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Згідно з пунктами 45, 46 Порядку № 550 у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

У справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку з оскарженням юридичною особою - ПАТ «НАК «Нафтогаз України» як підконтрольним суб`єктом вимоги Державної аудиторської служби, в якій контролюючий орган, встановивши за наслідками ревізії порушення Компанією вимог законодавства, вимагав від ПАТ «НАК «Нафтогаз України»: 1) опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку; 2) розглянути питання про притягнення працівників ПАТ «НАК «Нафтогаз України», винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

Суд першої інстанції відмовив ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у задоволенні позову.

Скаржник ОСОБА_1 , який був головою правління Компанії у період, що перевірявся, не брав участі у розгляді цієї справи, його не було залучено до судового процесу, однак, стверджуючи, що місцевий адміністративний суд вирішив питання про його права та інтереси, звернувся з апеляційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року, де ставив питання про скасування цього рішення та просив задовольнити позов ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

При цьому, на час його звернення з апеляційною скаргою (23 січня 2023 року), Шостий апеляційний адміністративний суд вже переглянув оспорюване ОСОБА_1 судове рішення за апеляційною скаргою іншої особи - позивача у справі ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та постановою від 09 грудня 2021 року відмовив в її задоволенні, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, внаслідок чого воно набрало законної сили.

Як убачається зі змісту ухваленої за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 постанови від 15 лютого 2024 року, висновки Шостого апеляційного адміністративного суду загалом відтворюють позицію колегії суддів цього ж суду, викладену в постанові від 09 грудня 2021 року, ухваленій за апеляційною скаргою ПАТ «НАК «Нафтогаз України». У цьому випадку апеляційний суд керувався частиною четвертою статті 323 КАС України, за змістом якої суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, що надійшла після закінчення апеляційного розгляду справи від особи, яка не була присутня під час апеляційного розгляду справи, - в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи, у поєднанні із частинами першою та п`ятою статті 308 КАС України, за якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, водночас суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Однак поза увагою апеляційного суду залишилося питання, про необхідність з`ясування якого зазначав Верховний Суд в постанові від 18 жовтня 2023 року у цій же справі, скасовуючи ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року та направляючи справу до цього ж суду для продовження розгляду.

Мова йде про те, що апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції, перш за все мав з`ясувати і відповідно зробити вмотивований та обґрунтований висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, а також з`ясувати її мотиви щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, визначених нею як порушених рішенням суду. Верховний Суд зауважив, що процесуальну можливість для вирішення цих питань апеляційний суд має лише в межах відкритого апеляційного провадження (див. пункт 76 постанови Верховного Суду від 24 квітня 2023 року у справі №640/3186/19).

Відповідно до частини четвертої статті 125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні приписи закріплені і у частині першій статті 13 КАС України, яка встановлює, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З`ясовуючи наявність права в особи, яка не брала участі у справі, на апеляційне оскарження судового рішення, необхідно враховувати сутнісний зміст положення статті 293 КАС України, яка, окрім гарантування учаснику справи реалізації її процесуальних прав, також спрямована на забезпечення права особі, яка не брала у цій справі, на оскарження судового рішення, що має вплив на стан її прав та інтересів, завдаючи їй шкоди у вигляді несприятливих для неї наслідків чи обмеження її прав.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів захисту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним та опосередкованим іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року в справі №826/13182/17, від 14 серпня 2020 року в справі №1.380.2019.005487.

Отже, у судовій практиці сформовано загальні принципи та підходи щодо прийнятності та обґрунтованості апеляційних та касаційних скарг осіб, які вважають, що рішення суду прийнято про їх права, обов`язки чи інтереси, які є застосовними і до цієї справи.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції повинен був надати юридичну оцінку мотивам особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, однак звернулася з апеляційною скаргою, стосовно прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, питання щодо яких, за її твердженнями, вирішив суд першої інстанції, дослідити докази, надані на обґрунтування цих мотивів та зробити висновок щодо цього питання.

Однак всупереч частині п`ятій статті 353 КАС України проігнорував висновки і мотиви Верховного Суду в цій частині, що є неприпустимим у контексті основних засад та завдань адміністративного судочинства і функцій, покладених на суди апеляційної і касаційної інстанцій.

Колегія суддів наголошує на тому, що з`ясування указаного питання мало першочергове значення оскільки його вирішення впливало на весь подальший розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Значущість його вирішення у процесуальному аспекті зумовлена тим, що у випадку констатації апеляційним судом того, що суд першої інстанції, розглянувши справу, вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, виникає ряд процесуальних наслідків, що випливає із системного аналізу положень статей 308, 317, 323 КАС України та має суттєве значення для правильного вирішення справи. Зокрема, за цієї обставини виникає передбачена пунктом 4 частини третьої статті 317 КАС України обов`язкова підстава для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Своєю чергою це впливає на межі апеляційного розгляду, оскільки відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо до цього всього апеляційну скаргу подано особою після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не лише не була присутня під час апеляційного розгляду справи за скаргою іншої особи (у розумінні частини першої статті 323 КАС України), а взагалі не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції і суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки цієї особи (у розумінні пункту 4 частини третьої статті 317 КАС України як обов`язкової підстави для скасування), то суд апеляційної інстанції крім наведеного має визначитись із застосуванням процесуального наслідку, передбаченого частиною третьою статті 323 КАС України, тобто, прийняти постанову відповідно до статті 315 КАС, скасувавши, за наявності підстав, раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції та забезпечивши новий перегляд справи.

Саме такий підхід дозволяє стверджувати про забезпечення особі права на доступ до суду, зокрема, у тому аспекті, що її ключові аргументи мають бути почуті судом, а також констатувати відповідність судового провадження завданням та основним засадам адміністративного судочинства.

З іншого боку, якщо у розглядуваній ситуації апеляційний суд дійде висновку, що рішення місцевого адміністративного суду не зачіпає прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків такої особи, то відповідно у суду не виникає правових підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених наведеними правовими нормами.

Втім, за будь-якої позиції суду, гарантоване статтею 129 Конституціії України, статтею 2 КАС України, статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ін. право на апеляційний перегляд справи вимагає від суду щоб особа, незалежно від причин з яких вона не брала участі в справі, однак вважає, що судове рішення впливає на її права, мала можливість висловитися із цього приводу і отримати відповідь на свої аргументи у суді бодай однієї з інстанцій.

Повертаючись до справи, яка переглядається, колегія суддів уважає, що без з`ясування означеного питання, застосування частини першої статті 308 та частини четвертої статті 323 КАС України, як це зробив апеляційний суд, є передчасним, оскільки скаржник, який не брав участі в справі, однак звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції і його скаргу прийнято до розгляду (тобто визнано прийнятною), опинився в умовах, коли він має переконати суд апеляційної інстанції в обґрунтованості власної позиції будучи обмеженим доводами і вимогами позовної заяви, поданої іншою особою і, при цьому, навести у межах цих доводів такі аргументи, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. За цих обставин формальне відтворення висновків апеляційного суду, викладених у постанові за наслідками розгляду апеляційної скарги іншої особи на рішення місцевого адміністративного суду в цій же справі з посиланням на обмеженість судового контролю апеляційним судом, не відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним у статті 2 КАС України.

Не менш важливим у цьому контексті є з`ясування та оцінка мотивів самої цієї особи щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, визначених нею як порушених рішенням суду. Це потребує встановлення того, чи порушуються права та інтереси такої особи у межах спірних правовідносин, що склалися між контролюючим органом і підконтрольним суб`єктом з приводу оскарження вимоги.

Зазначене має ключове значення для висновку про те, чи може взагалі спірне рішення суб`єкта владних повноважень, що є індивідуальним актом, бути переглянуто та скасовано адміністративним судом на вимогу цієї особи, яка, підтримуючи позов підконтрольного суб`єкта, звертається до апеляційного суду не як посадова особа цього суб`єкта, не від його імені та не в його інтересах. Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не оцінював мотиви скаржника у цій частині та не з`ясовував як співвідноситься вимога Державної аудиторської служби України адресована ПАТ «НАК «Нафтогаз України» із захистом прав скаржника, порушення яких він убачає у здійснюваному щодо нього кримінальному переслідуванні, і що в такому разі позбавляє суд кримінальної юрисдикції можливості надати власну оцінку аргументам сторін кримінального провадження, у межах вирішуваних цим установленим законом судом питань, в тому числі щодо правозастосування при оцінці доводів сторони обвинувачення щодо законності нарахування премії голові правління Компанії та його участі у цьому.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд прийняв судове рішення поверхово без встановлення дійсних та повних обставин, без проведення комплексного аналізу правового регулювання оскаржуваних правовідносин, частково знайшли своє підтвердження, що зумовлює правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову від 15 лютого 2024 року, в порушення частини п`ятої статті 353 КАС України проігнорував висновки Верховного Суду від 24 квітня 2023 року у цій же справі щодо потреби зробити вмотивований та обґрунтований висновок стосовно вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, а також з`ясувати мотиви цієї особи щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, визначених нею як порушених рішенням суду, що з наведених вище підстав має визначальне значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що зі скаргою така особа звернулася саме до суду апеляційної інстанції, однак цей суд не досліджував доказів, наданих на обґрунтування її аргументів в названій частині як і самих аргументів, а суд касаційної інстанції за частиною другою статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, то вирішити зазначене питання у розглядуваному випадку має саме суд апеляційної інстанції.

З наведених міркувань, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

Стосовно інших оспорюваних ОСОБА_1 судових рішень у цій справі, колегія суддів враховує, що наразі у Верховному Суді немає касаційних проваджень, відкритих за скаргою позивача або відповідача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року, тобто для сторін у справі ці судові рішення на цей час не є спірними.

За цих обставин, оскільки скаржником є особа, яка не брала участі в справі і апеляційний суд, розглядаючи її апеляційну скаргу не встановив та не виклав умотивованого висновку про те, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, а також не оцінював мотивів цієї особи щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, визначених нею як порушених рішенням суду, колегія суддів вважає передчасним скасування зазначених судових рішень за касаційною скаргою такої особи до розгляду і вирішення апеляційним судом зазначеного питання.

При цьому, варто зауважити, що якщо за наслідками нового апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції установить, що таке дійсно мало місце, то, як уже зазначалося, апеляційний суд за наявності підстав може скасувати раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому частиною третьою статті 323 КАС України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Ураховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, Верховний Суд установив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило з`ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В силу положень частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду - скасуванню з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд.

Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин цієї справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року скасувати та направити справу №640/3186/19 до цього ж суду на новий судовий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

М.В. Білак

Л.О. Єресько

Судді Верховного Суду