Постанова

від 18.09.2024 по справі 910/17834/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2024 р. Справа №910/17834/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники учасників справи:

від прокуратури: Вакуленко М.Г.

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ліан"

на рішення Господарського міста Києва від 28.05.2024 (повний текст складено 27.06.2024)

у справі №910/17834/23 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Бучанської районної ради Київської області

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ліан"

2) Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київська міська рада

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Києво-Святошинська районна рада Київської області

про визнання недійсним інвестиційного договору на будівництво та передачу частини функцій замовника №1 від 18.11.2020

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої інстанції

Керівник Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Бучанської районної ради Київської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ліан" (далі - ТОВ "Компанія Ліан") та Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства (далі - Києво-Святошинське ВУЖКГ) про визнання недійсним інвестиційного договору на будівництво та передачу частини функцій замовника №1, укладеного 18.11.2020 між Києво-Святошинською районною радою Київської області, Києво-Святошинським ВУЖКГ та ТОВ "Компанія Ліан", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В., зареєстрованого в реєстрі за №1544.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що вищенаведений правочин суперечить положенням Закону України "Про державно-приватне партнерство", а також, є удаваним, оскільки містить ознаки купівлі-продажу (оплатного відчуження) об`єкта комунальної власності на користь приватного суб`єкта господарювання, у той час коли перехід права власності на об`єкт комунальної власності регулюється Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" шляхом проведення електронного аукціону з подальшим укладенням договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 відкрито провадження у справі №910/17834/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 залучено Київську міську раду (далі - КМР) як третю особу, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, а також Києво-Святошинську районну раду Київської області як третю особу, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/17834/23 позов задоволено.

Визнано недійним інвестиційний договір на будівництво та передачу частини функцій замовника №1, укладений 18.11.2020 між Києво-Святошинською районною радою Київської області, Києво-Святошинським ВУЖКГ та ТОВ "Компанія Ліан", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В., зареєстрований в реєстрі за №1544.

Стягнуто з ТОВ "Компанія Ліан" на користь прокуратури судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави, в особі Бучанської районної ради Київської області до ТОВ "Компанія Ліан" та Києво-Святошинського ВУЖКГ про визнання недійсним інвестиційного договору на будівництво та передачу частини функцій замовника №1, укладеного 18.11.2020, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Компанія Ліан" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/17834/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ТОВ "Компанія Ліан" посилається на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим висновки суду, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Крім того, місцевим господарським судом при ухваленні рішення у даній справі неправильно застосовані норми матеріального права та істотно порушено норми процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі ТОВ "Компанія Ліан" зазначає, що сторонами оспорюваного договору в повній мірі дотримано умови визначені Законом України "Про державно-приватне партнерство", а доводи прокурора про відсутність підстав для застосування даного закону у сфері будівництва є безпідставними.

Також, скаржник зазначає, що прокурор не обґрунтував зробленої ним оцінки потреб громади у приміщенні друкарні, яка перебуває у непридатному для використання за призначенням стані, на противагу отримання житлових площ необхідних для забезпечення пільгових категорій населення громади, зокрема з урахуванням втрати житла значною частиною населення постраждалих від бойових дій.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Компанія Ліан" у справі №910/17834/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

02.08.2024, через систему "Електронний суд", скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Компанія Ліан" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/17834/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 18.09.2024. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17834/23. Учасникам справи встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 21.08.2024.

22.08.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/17834/23.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

20.08.2024, через систему "Електронний суд", прокуратурою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/17834/23 - без змін.

Так, у відзиві прокуратура зазначає, що з метою створення видимості здійснення державно-приватного партнерства, відповідачі свідомо проігнорували положення чинного законодавства, хоча насправді правовідносини державного партнера з приватним партнером виникли щодо відчуження майнового комплексу типографії.

Також, прокуратура вказує про те, що враховуючи, що майновий комплекс типографії площею 1957,3 кв.м, розташований по вулиці Львівська, 72 в місті Києві, не передавався у володіння чи користування приватного партнера, а лише за умовами договору підлягав знесенню за погодженням з його законним власником - державним партнером. Визнання в судовому порядку недійсним договору є достатнім та ефективним способом захисту інтересів держави за викладених обставин, без потреби застосування будь-яких інших правових наслідків недійсності цього правочину у примусовому порядку.

Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення

18.09.2024 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Києво-Святошинського ВУЖКГ про відкладення розгляду справи.

В обґрунтування вищенаведеної заяви відповідач-2 посилається на неможливість прибуття в судове засідання, призначене на 18.09.2024, через те, що його представник знаходиться на стаціонарному лікуванні та не може взяти участь у судовому засіданні.

Розглянувши заяву відповідача-2 про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач-2 знав про розгляд цієї справи з моменту відкриття провадження, а також завчасно повідомлений судом про судове засідання.

Колегія суддів зазначає, що відповідач-2 не обмежений у праві вибору представника і у рамках свого права користується можливістю залучити будь-якого іншого представника для представництва своїх інтересів та участі у судовому засіданні.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 273 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача-2.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача-2 про відкладення розгляду справи.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 18.09.2024 з`явився прокурор.

Позивач, відповідач-1 та треті особи своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, позивач, відповідач-1 та треті особи повідомлені судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом, при цьому явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №910/17834/23 розглядається за їх відсутності.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/17834/23 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Територіальна громада сіл, селищ, міст Києво-Святошинського району Київської області в особі Києво-Святошинської районної ради Київської області була власником майнового комплексу топографії по вулиці Львівська, 72 в місті Києві.

Власником цього об`єкта нерухомості є територіальна громада сіл, селищ, міст Бучанського району Київської області, в особі Бучанської районної ради Київської області, право власності якої зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 23.06.2021 на підставі передавального акта від 25.01.2021, затвердженого рішенням Бучанської районної ради "Про затвердження передавального акта Києво-Святошинської районної ради, складеного Комісією з реорганізації Києво-Святошинської районної ради Київської області та Макарівських районних рад" від 25.01.2021 №48-04-VIII, яке прийнято на виконання рішення Бучанської районної ради "Про початок реорганізації Києво-Святошинської районної ради Київської області, Макарівської районної ради шляхом приєднання до Бучанської районної ради Київської області" від 07.12.2020 №11-01-VIII, загальна площа об`єкта становить 1957,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1277306880000.

18.11.2020 між Києво-Святошинською районною радою Київської області, Києво-Святошинським ВУЖКГ, як державним партнером, та ТОВ "Компанія Ліан", як приватним партнером, укладено інвестиційний договір №1 на будівництво та передачу частини функцій замовника, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрований в реєстрі за №1544.

Оспорюваний договір укладено на підставі рішення Києво-Святошинської районної ради Київської області "Про доцільність здійснення державно-приватного партнерства та проведення конкурсу щодо Проекту державно-приватного партнерства з будівництва багатоповерхового житлового комплексу із приміщеннями комерційного призначення по вул. Львівська, 72 в м. Києві" від 18.09.2020 №737-48-VII, зі змінами внесеними рішенням від 05.11.2020 №762-49-VII, розпорядження Києво-Святошинської районної ради Київської області "Про затвердження рішення комісії з питань організації та проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства для реалізації Проекту державно-приватного партнерства "Будівництво багатоповерхового житлового комплексу із приміщеннями комерційного призначення по вул. Львівська, 72 у м. Києві" від 18.11.2020 №84, розпорядження Києво-Святошинської районної ради Київської області "Про затвердження результатів з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства для реалізації Проекту державно-приватного партнерства "Будівництво багатоповерхового житлового комплексу із приміщеннями комерційного призначення по вул. Львівська, 72 у м. Києві" від 18.11.2020 №85.

У розділі 1 договору визначено терміни, що застосовуються у ньому, зокрема:

- державний партнер - Києво-Святошинська районна рада Київської області, що є власником об`єкта нерухомості - майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві та Києво-Святошинське ВУЖКГ, що є правокористувачем на праві господарського відання та балансоутримувачем об`єкта нерухомості - майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві, а також землекористувачем земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомості - майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві;

- приватний партнер - юридична особа, яка забезпечує інвестування грошових коштів, матеріальних цінностей, робіт та послуг для здійснення будівництва об`єкту та виконання всього комплексу будівельних робіт, передбачених цим договором;

- об`єкт (об`єкт будівництва) - об`єкт, що має бути збудований на земельній ділянці;

- будівництво об`єкта - комплекс усіх дій, спрямованих на будівництво, експлуатацію та обслуговування багатоповерхового житлового комплексу з приміщеннями комерційного призначення по вул. Львівська, 72 в м. Києві, зокрема (але не виключно), знесення існуючої будівлі, закупівля будівельних та інших матеріалів, забезпечення обладнанням, виконання будівельних, будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних, проектно-вишукувальних робіт тощо;

- об`єкти інвестування - житлові і нежитлові приміщення, машиномісця, які входять до складу об`єкта та розподіляються між сторонами у порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до пункту 2.2 договору його предметом є участь сторін у будівництві, експлуатації та обслуговуванні багатоповерхового житлового комплексу з приміщеннями комерційного призначення по вул. Львівська, 72 в м. Києві.

Згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 договору державний партнер здійснює інвестування в будівництво об`єкта шляхом передачі (делегування) приватному партнеру функцій замовника будівництва: оформлення у встановленому законом порядку прав на земельну ділянку за власником майнового комплексу типографії, надання дозволу на знесення у встановленому законом порядку існуючої будівлі по вул. Львівська, 72 в м. Києві (із забезпеченням виконання порядку відшкодування балансової вартості), укладення та виконання договору про пайову участь державного партнера у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, розробка проектної документації, укладення договорів на здійснення технічного та авторського нагляду, а також договору генерального підряду.

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що об`єктом будівництва є будівництво багатоповерхового житлового комплексу з приміщеннями комерційного призначення по вул. Львівська, 72 в м. Києві. Цільове призначення земельної ділянки, після оформлення у встановленому законом прав на неї, дозволяє сторонам здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт.

У пункті 4.1 Договору визначено права та обов`язки приватного партнера, серед яких, зокрема, приватний партнер приймає на себе виконання частини функцій замовника будівництва об`єкта, у тому числі:

- оформлення у встановленому законом порядку прав на земельну ділянку по вул. Львівська, 72 в м. Києві, яка на даний час перебуває у фактичному користуванні державного партнера;

- знесення існуючої будівлі та приведення території у придатний для будівництва стан;

- оформлення прав власності на частину об`єкта, яка буде належати приватному партнеру.

За умовами пунктів 2.8 та 4.1.29 договору фінансування будівництва здійснюється приватним партнером та останній отримує виключне право на інвестування та/або залучення коштів від третіх осіб для завершення будівництва об`єкта, придбання будівельних матеріалів, устаткування, обладнання, тощо.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4.2.1 договору державний партнер залишає за собою виконання частини функції замовника з моменту введення об`єкту в експлуатації та отримання сторонами права власності на належні їм частки у об`єкті. Державний партнер має право припинити землекористування в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно з підпунктом 5 пункту 4.2.3 договору державний партнер підписанням цього договору передає приватному партнеру функції замовника з будівництва об`єкту, у тому числі стосовно оформлення прав власності на частину об`єкта, яка буде належати приватному партнеру.

Пунктом 4.2.10 договору встановлено, що державний партнер зобов`язується оформити у встановленому законом порядку права на земельну ділянку.

Сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника, державний партнер отримує у власність 6% від площі об`єкта будівництва, приватний партнер отримує у власність іншу частину об`єкта (пункт 7.1 договору).

Згідно з пунктом 7.2 договору за виконання частини функцій замовника, приватний партнер отримує майнові права, а після закінчення будівництва об`єкта, право власності на частину об`єкта будівництва за виключенням належної державному партнеру вказаної в пункті 7.1 договору.

Однак, як стверджує прокурор, вказаний інвестиційний договір від 18.11.2020 №1 суперечить положенням Закону України "Про державно-приватне партнерство". Його укладено всупереч сферам застосування інституту державно-приватного партнерства; без збереження права комунальної власності на об`єкт нерухомості, який є безпосереднім предметом правовідносин з державно-приватного партнерства, який не може переходити у приватну власність приватного партнера; без реального досягнення результатів для задоволення суспільно-значимих потреб жителів Києво-Святошинського району (а наразі Бучанського району Київської області), що вказує на відсутність дійсної задекларованої цілі і мети укладення цього договору - задоволення громадських потреб.

Також, прокурор зауважує, що спірний договір є удаваним правочином, який містить ознаки купівлі-продажу (оплатного відчуження) об`єкта комунальної власності на користь приватного суб`єкта господарювання, у той час коли перехід права власності на об`єкт комунальної власності регулюється Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" шляхом проведення електронного аукціону з подальшим укладенням договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації.

Крім того, за умовами договору Києво-Святошинська районна рада самостійно на власний розсуд та з перевищенням наданих земельним законодавством повноважень розпорядилася земельною ділянкою, в тому числі щодо зміни її цільового призначення, розташованою на території населеного пункту, що не входить до сфери її повноважень, у той час коли саме КМР належать повноваження на прийняття рішень з питань регулювання земельних відносин на території міста Києва, відповідно до положень статей 12, 83, 122 Земельного кодексу України. У той час як КМР будь-які рішення стосовно даної земельної ділянки не приймались та не делегувались відповідні повноваження Києво-Святошинській районній раді укладати договори користування земельною ділянкою по вул. Львівська, 72 в м. Києві з умовами зміни її цільового призначення у межах здійснення державно-приватного партнерства.

На переконання прокурора, є достатні підстави стверджувати про наявність обґрунтованих підстав для визнання недійсним інвестиційного договору від 18.11,2020 №1.

З огляду на наведені обставини, прокурор в інтересах держави, в особі Бучанської районної ради Київської області звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про визнання недійсним інвестиційного договору на будівництво та передачу частини функцій замовника №1, укладеного 18.11.2020 між Києво-Святошинською районною радою Київської області, Києво-Святошинським ВУЖКГ та ТОВ "Компанія Ліан", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В., зареєстрованого в реєстрі за №1544.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частин 3, 4 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках, прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.10.2019 у справі №903/129/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Бучанська районна рада Київської області, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є органом місцевого самоврядування, який представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Бучанського району Київської області, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести обов`язки, бути учасником процесу (позивачем, відповідачем, іншою стороною, третьою особою) у суді та мати інші повноваження юридичної особи, визначені чинним законодавством.

Таким чином, територіальна громада сіл, селищ, міст Бучанського району Київської області є суб`єктом місцевого самоврядування, а її представницьким органом є Бучанська районна рада Київської області, яка уповноважена виконувати від імені територіальної громади функції держави у спірних правовідносинах, зокрема, щодо вжиття заходів до відновлення її інтересів.

Так, прокуратурою на адресу Бучанської районної ради направлялися листи від 17.05.2021 №15/4-253вих21 (лист-відповідь від 04.06.2021 №171/02-11), від 15.09.2021 №15/4-377вих21 (лист-відповідь від 24.09.2021 №323/02-11), від 08.10.2021 №15/4-4034-21 (лист-відповідь від 13.10.2021 №342/02-11), від 16.01.2023 №15/4-15вих23 (лист-відповідь від 30.01.2021 №19/02-11), з викладенням доводів щодо виявлених порушень при укладенні спірного договору, як удаваного договору з дійсним наміром відчуження комунального майна з порушення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", однак належне реагування було відсутнє.

Вищезазначені листи одночасно свідчили про намір прокуратури самостійно звернутись до суду в межах строків позовної давності з відповідним позовом у разі бездіяльності Бучанської районної ради.

Листом від 10.11.2023 №15/4-379вих23 прокуратура повідомила Бучанську районну раду Київської області про підготовлену відповідну позовну заяву в інтересах держави в особі Бучанської районної ради Київської області до ТОВ "Компанія Ліан" та Києво-Святошинського ВУЖКГ про визнання недійсним інвестиційного договору від 18.11.2020 №1.

Сам факт не звернення до суду районної ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів законного власника спірного комунального майна та звернення до суду з даним позовом.

З огляду на наведене, колегія суддів встановила, що прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави, в особі Бучанської районної ради Київської області з даним позовом

Так, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З матеріалів справи вбачається, що 18.11.2020 між Києво-Святошинською районною радою Київської області, Києво-Святошинським ВУЖКГ (державний партнер) та ТОВ "Компанія Ліан" (приватний партнер) укладено інвестиційний договір на будівництво та передачу частини функцій замовника №1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1544.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на момент укладання вищезазначеного договору, територіальна громада сіл, селищ, міст Києво-Святошинського району Київської області, в особі Києво-Святошинської районної ради Київської області, була власником майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві.

На виконання рішення Києво-Святошинської ради Київської області від 12.09.2013 №355-30-VI "Про передачу цілісного майнового комплексу типографії з балансу комунального підприємство "Реклама" Києво-Святошинської районної ради Київської області на баланс Києво-Святошинського виробничого управлінням житлово-комунального господарства" приміщення майнового комплексу типографії та земельної ділянки, на яких розташовано комплекс, розташований за адресою: м. Київ, по вул. Львівська,72, 07.10.2013 на підставі акта прийому-передачі передано на баланс Києво-Святошинського ВУЖКГ.

Закон України "Про державно-приватне партнерство" визначає організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними партнерами та основні принципи державно-приватного партнерства на договірній основі.

Статтею 1 Закону України "Про державно-приватне партнерство" визначено, що державно-приватне партнерство - це співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів, що згідно з Законом України "Про управління об`єктами державної власності" здійснюють управління об`єктами державної власності, органів місцевого самоврядування, Національною академією наук України, національних галузевих академій наук (державних партнерів) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, установ, організацій (приватних партнерів), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами, та відповідає ознакам державно-приватного партнерства, визначеним цим Законом.

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про державно-приватне партнерство" встановлено, що до ознак державно-приватного партнерства належать:

1) створення та/або будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт та технічне переоснащення) об`єкта державно-приватного партнерства та/або управління (користування, експлуатація, технічне обслуговування) таким об`єктом;

2) довготривалість відносин (від 5 до 50 років);

3) передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства;

4) внесення приватним партнером інвестицій в об`єкт державно-приватного партнерства.

Всі інвестиційні проекти, що відповідають ознакам державно-приватного партнерства, мають бути реалізовані лише із застосуванням вимог цього Закону.

За приписами частини 3 статті 2 Закону України "Про державно-приватне партнерство" відносини, що виникають у зв`язку з державно-приватним партнерством, не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно норми щодо внесення змін до цього Закону.

До основних принципів здійснення державно-приватного партнерства належать: рівність перед законом державних та приватних партнерів; заборона будь-якої дискримінації прав державних чи приватних партнерів; узгодження інтересів державних та приватних партнерів з метою отримання взаємної вигоди; забезпечення вищої ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера; незмінність протягом усього строку дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, цільового призначення та форми власності об`єктів, що перебувають у державній або комунальній власності чи належать Автономній Республіці Крим, переданих приватному партнеру; та інші принципи, передбачені статтею 2 Закону України "Про державно-приватне партнерство".

При цьому, у статті 4 Закону України "Про державно-приватне партнерство" чітко визначено сфери застосування державно-приватного партнерства, а статті 7 цього Закону містить перелік об`єктів державно-приватного партнерства.

Зокрема, така сфера застосування державно-приватного партнерства, як будівництво житлових будинків передбачена в абзаці 14 статті 4 Закону України "Про державно-приватне партнерство" лише щодо будівництва та капітального ремонту житлових будинків, повністю чи частково зруйнованих внаслідок бойових дій на території проведення антитерористичної операції.

Виключення з правил, встановлених частиною 1 статті 4 Закону України "Про державно-приватне партнерство" становить лише випадок, передбачений в частині 2 цієї статті Закону, а саме: за рішенням державного партнера державно-приватне партнерство може застосовуватися в інших сферах діяльності, які передбачають надання суспільно значущих послуг, крім видів господарської діяльності, які відповідно до закону дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам та організаціям. Державно-приватне партнерство застосовується з урахуванням особливостей правового режиму щодо окремих об`єктів та окремих видів діяльності, встановлених законом.

Частиною 3 статті 5 Закону України "Про державно-приватне партнерство" передбачено, що у разі якщо договір, що має укладатися в рамках державно-приватного партнерства, є змішаним договором, відносини щодо ініціювання державно-приватного партнерства, підготовки до укладення договору та вибору приватного партнера регулюються нормами цього Закону.

Передача приватному партнеру об`єкта державно-приватного партнерства, у тому числі його подальша реконструкція, реставрація, капітальний ремонт та технічне переоснащення приватним партнером, не зумовлює перехід права власності на цей об`єкт до приватного партнера та не припиняє права державної чи комунальної власності на такий об`єкт. Такі об`єкти підлягають поверненню державному партнеру після припинення дії відповідного договору у порядку, передбаченому договором, укладеним в рамках державно-приватного партнерства (частина 3 статті 7 Закону України "Про державно-приватне партнерство").

За приписами абзацу 1 частини 4 статті 7 Закону України "Про державно-приватне партнерство" нерухоме майно, новозбудоване приватним партнером на підставі та відповідно до умов договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, є об`єктом державної чи комунальної власності, якщо інше не передбачено цим Законом.

Також, абзацом 8 частини 4 статті 7 Закону України "Про державно-приватне партнерство" встановлено, що передача приватному партнеру об`єкта державно-приватного партнерства або будівництво приватним партнером об`єкта державно-приватного партнерства є підставою для здійснення реєстрації за приватним партнером речових прав володіння та користування на об`єкт державно-приватного партнерства в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У разі будівництва приватним партнером об`єкта державно-приватного партнерства реєстрації речових прав приватного партнера передує реєстрація права власності держави або територіальної громади, крім випадків, передбачених абзацом 10 цієї частини.

Отже, договір про державне-приватне партнерство може бути укладено не в будь яких випадках, а лише у передбачених Законом України "Про державно-приватне партнерство".

Разом із тим, вказаний в розділі 1, пунктах 2.2, 2.3, 3.1 договору об`єкт будівництва багатоповерхового житлового комплексу з приміщеннями комерційного призначення не підпадає під сферу застосування державно-приватного партнерства, перелік яких чітко визначено в частині 1 статті 4 Закону України "Про державно-приватне партнерство".

Як встановлено у самому договорі та підтверджується відомостями з Державного реєстру права власності на нерухоме майно, у комунальній власності перебуває майновий комплекс типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві, загальною площею 1957,3 кв.м, отже спірний об`єкт беззаперечно не знаходиться на території проведення антитерористичної операції, не є пошкодженим внаслідок бойових дій та взагалі не відноситься до об`єктів житлового фонду.

Щодо можливості регулювання спірних правовідносин через призму частини 2 статті 4 Закону України "Про державно-приватне партнерство" також не доводиться зібраними документами, оскільки взагалі відсутні мотиви й обґрунтування необхідності перепрофілювання цього майна для того, аби відповідати визначенню поняття сфери надання суспільно значущих послуг.

Так, статтею 1 Закону України "Про державно-приватне партнерство" визначено, що суспільно значущі послуги - це послуги, спрямовані на забезпечення суспільних інтересів та потреб, що надаються необмеженому колу користувачів (споживачів) та/або надання яких має забезпечуватися органами державної влади, органами місцевого самоврядування або державними, комунальними підприємствами, установами, організаціями, господарськими товариствами, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать державі, територіальній громаді чи Автономній Республіці Крим.

Водночас, ані за умовами договору, ані висновком про результати аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства щодо майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві, затвердженого рішенням Києво-Святошинської районної ради від 18.09.2020 №737-48-VII, не передбачено досягнення конкретних суспільно-значущих послуг в межах такого здійснення державно-приватного партнерства, а лише вказано про абстрактні цілі.

У висновку про результати аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства щодо майнового комплексу типографії у розділі "Мета та актуальність Проекту" зазначено: "Метою укладення державно-приватного партнерства є спільна діяльність будівництва багатоповерхового житлового комплексу із приміщеннями комерційного призначення на місці розташування недіючого, законсервованого майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві (колишня Києво-Святошинська міська друкарня), що надає можливість отримання органам місцевого самоврядування приміщень, придатних для користування з метою розміщення комунальних служб та установ Києво-Святошинського району, а також службового житла, для реалізації програм забезпечення соціальним житлом незахищених верств населення, а партнеру - отримання житлових приміщень та приміщень комерційного призначення для забезпечення власних комерційних потреб".

Тобто, за мету державно-приватного партнерства Києво-Святошинська районна рада взагалі не ставила в пріоритет мету збереження чи реновації майнового комплексу типографії для продовження виконання нею соціально-значимих функцій для задоволення суспільних інтересів та потреб, оскільки цей об`єкт площею 1957,3 кв.м за умовами договору підлягає знесенню, і у мотивувальній частині даного висновку відсутнє мотивування про використання новозбудованих приміщень комерційного призначення саме для поновлення діяльності типографії, яка б здійснювала видавничу справу, відповідно до Закону України "Про видавничу справу" або ж мотиви перепрофілювання об`єкта типографії.

Такі ж положення щодо подальшого використання комерційних приміщень комунальної форми власності в новозбудованих будівлях для функцій типографії відсутні й в оспорюваному договорі.

Положеннями Закону України "Про видавничу справу" регулюються загальні засади видавничої справи, регулюється порядок організації та провадження видавничої діяльності, виготовлення та розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб`єктів видавничої справи.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про видавничу справу" видавнича справа спрямована на: задоволення потреб особи, суспільства, держави у видавничій продукції та отримання прибутку від цього виду діяльності; сприяння національно-культурному розвитку українського народу шляхом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів та розширення тематичного спрямування українського книговидання; забезпечення доступу українського суспільства до загальнолюдських цінностей шляхом перекладу державною мовою кращих здобутків світової літератури, науки тощо, налагодження співпраці з іноземними видавництвами, українською діаспорою, укладення відповідних міжнародних угод; випуск видань мовами національних меншин України для задоволення їхніх культурно-освітніх потреб.

Таким чином, місцевим господарським судом вірно встановлено, що згадка у договорі про отримання в ході здійснення державно-приватного партнерства комерційних приміщень у новозбудованому багатоквартирному житловому будинку жодним чином не пов`язана з побудовою цього об`єкта з метою задоволення потреб жителів Києво-Святошинського (чи Бучанського) району за рахунок майбутніх послуг з інформаційного забезпечення (діяльність типографії шляхом розповсюдження друкарських видань, підтримка культурного розвитку жителів Києво-Святошинського району та інших верств населення тощо), у той час коли саме за рахунок знесення майнового комплексу друкарні передбачено будівництво нового об`єкта з умовами оформлення права приватної власності на таке майно в неспівмірних пропорціях.

Більше того, дійсною метою за умовами договору є не отримання органом місцевого самоврядування новозбудованих комерційних приміщень, як об`єктів комунальної власності, адже у розділі 7 договору для державного партнера вказано лише кількісний відсоток від загального об`єкта будівництва без будь-якої конкретизації щодо його площ та цільового призначення.

Колегією суддів враховано, що загальна площа комунального майна - майнового комплексу типографії, який підлягає знесенню, складає 1957,30 кв.м, у той час як площа, яку запланувала отримати районна рада у комунальну власність за рахунок 6% від новозбудованого об`єкта складає лише 1500 кв.м. При цьому, жодних дозвільних документів для початку будівництва відповідного об`єкту приватним партнером не оформлювалося протягом 2020 року, містобудівні умови та обмеження не отримувалися, що підтверджується листом КМР від 13.08.2021.

Тобто, у рамках здійснення державно-приватного партнерства Києво-Святошинською районною радою свідомо закладено меншу площу комунального майна (на 457,30 кв.м) від площі нині існуючого майнового комплексу типографії, який є матеріальною основою державно-приватного партнерства.

Зменшення площі комунального майна територіальної громади сіл, селищ, міст Києво-Святошинського (нині Бучанського) району Київської області, розташованого по вул. Львівська, 72 в м. Києві, свідчить про безпідставну перевагу приватних інтересів над громадськими і не забезпечує отримання взаємної вигоди державним партнером від співпраці за оспорюваним договором й навпаки, призводить до дисбалансу суспільних потреб цієї громади.

Також, з аналізу інших положень пункту 4.1 "Права та обов`язки приватного партнера" договору прослідковується, що діяльність суб`єкта господарювання спрямована виключно на досягнення власних приватних цілей, а не для спільного співробітництва з органом місцевого самоврядування в суспільних інтересах громади, яку цей орган представляє, оскільки досягнення приватних благ переважає над отриманням і задоволенням громадських потреб, у той час коли саме знищення об`єкта комунального майна є основою для задоволення приватного інтересу - будівництва багатоповерхового житлового комплексу по вул. Львівська, 72 в м. Києві.

Водночас, згідно з пунктом 7.2 договору, приватний партнер набуває майнових прав на об`єкт будівництва (до моменту його побудови. Тобто, укладаючи договір, приватний партнер отримав речове право, за яким він, як власник цього права, наділений у майбутньому отримати право власності на нерухоме майно (на частину об`єкта будівництва) (після завершення будівництва).

Таким чином, спірний договір порушує основні принципи здійснення державно-приватного партнерства, а саме: рівності та заборони дискримінації, оскільки фактично рада (державний партнер) маючи 100% спірного майна та можливість його реконструкції, отримання прибутку від оренди, відчуження у передбаченому законодавством порядку, тощо, натомість отримує всього 6% від загальної площі майбутньої новобудови, з реєстрацією 94% такої нерухомості в інтересах приватного партнера, одночасно порушуючи принцип незмінності протягом усього строку дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, цільового призначення та форми власності об`єктів, що перебувають у комунальній власності (стаття 3 Закону) та імперативну вимогу встановлену частиною 3 статті 7 Закону України "Про державно-приватне партнерство".

За наведених обставин, воля сторін договору фактично спрямована на встановлення не правовідносин з державно-приватного партнерства, а приватизаційних відносин щодо об`єкта комунальної власності, врегульованих саме Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII (регламентовано процедуру відчуження комунального майна з дотриманням порядку проведення електронного аукціону, формування його стартової ціни і т.д.). в результаті яких укладається договір купівлі-продажу майна.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що спірний договір є удаваним правочином, а саме договором купівлі-продажу, який укладений без додержання вимог Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", виходячи з наступного.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна регулюються положеннями спеціального приватизаційного законодавства, яким є Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна".

В пункті 22 частини 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - це платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику.

Приватизація здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; продажу об`єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об`єктів; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного та достовірного інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації.

За змістом абзацу 2 частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об`єктів, що підлягають приватизації.

Отже, з урахуванням вищезазначених норм Закону, майновий комплекс типографії Києво-Святошинського району по вул. Львівська, 72 в м. Києві у повному обсязі підпадав під ознаки об`єкта приватизації, реалізація якого на аукціоні надала б можливість залучити інвестиції та, шляхом укладення договору купівлі-продажу, відчужити даний об`єкт на користь інших осіб у законний спосіб за найвищою запропонованою ціною.

Статтею 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено загальний порядок приватизації комунального майна, який передбачає відповідну етапність, у тому числі й проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу, передачі майна у приватну власність.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" під час приватизації об`єкта державної або комунальної власності шляхом його продажу на аукціоні, викупу між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Як зазначалось вище, згідно з пунктами 1.1.1, 2.1, 3.1 договору метою передачі приватному партнеру майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві є здійснення будівництва багатоповерхового житлового комплексу з приміщеннями комерційного призначення за вказаною адресою після знесення вказаної типографії, що також підтверджується і Висновком за результатами аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства (додаток до рішення від 03.09.2020) у розділі "Заходи, які мають бути здійснені державним партнером задля ефективної реалізації Проекту на умовах ДПП".

Таким чином, спірним договором приховано факт відчуження об`єкта комунальної власності на користь юридичної особи, яка в подальшому набуде право власності на новозбудований об`єкт, та приховано факт оплати вартості за його відчуження з метою подальшого знесення і будівництва житлового комплексу через зазначення умови про передачу 6% площ новозбудованого об`єкта, що притаманне істотним умовам договору купівлі-продажу.

Також, з матеріалів справи вбачається, що Києво-Святошинська районна рада мала інші можливості задовольнити потребу у відчуженні типографії у порядку та спосіб, встановлений Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", а не у порядку державно-приватного партнерства. Так, рішенням Києво-Святошинської районної ради від 30.04.2020 №697-45-VII "Про відчуження об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селища, міст Києво-Святошинського району Київської області", до переліку об`єктів, що підлягали приватизації, включено майновий комплекс типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві. Інформацію про аукціон з продажу майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві опубліковано в електронній торговій системі ДП "Прозорро.Продажі" (ідентифікатор аукціону UA-PS-2020-06-20-000006-3). Проте, в подальшому рішенням Києво-Святошинської районної ради як органу приватизації від 17.07.2020 №2 відмінено (скасовано) електронний аукціон з продажу майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві.

Натомість у спірному договорі приховано й вартість (ціну) відчуження об`єкта комунальної власності, яку зафіксовано у пункті 7.1 договору.

За приписами статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Згідно з частиною 1 статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунками 1.1.7, 2.3.1, 4.1.1 договору передбачено знесення існуючої будівлі типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві із забезпеченням виконання порядку відшкодування балансової вартості, та в пункті 7.1 договору визначено розмір частки, яку державний партнер отримує за умовами державно-приватного партнерства, а саме 6% від площі об`єкту будівництва.

Підстави визначення саме таких розрахунків закріплено у висновку за результатами аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства (додаток до рішення від 03.09.2020).

Зокрема, з вищенаведеного Висновку вбачається, що ініціатором пропозиції про здійснення державно-приватного партнерства щодо Проекту державно-приватного партнерства "будівництво багатоповерхового житлового комплексу із приміщеннями комерційного призначення по вул. Львівська. 72 у м. Києві" було ТОВ "КВСМ ГРУП" (код ЄДРПОУ 40308257).

Лист ТОВ "КВСМ ГРУП" від 25.08.2020 №25/08-1, надісланий на адресу Києво-Святошинської районної ради, містить пропозицію укладення договору державно-приватного партнерства стосовно майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві, що включатиме оформлення прав Києво-Святошинської районної ради на земельну ділянку та будівництва на вказаній землі багатоповерхового житлового комплексу з приміщеннями комерційного призначення.

З вищевказаного листа від 25.08.2020 вбачається гарантування надання у власність Києво-Святошинській районній раді 6% площі будинків, які планується збудувати.

Балансова вартість знесеного майнового комплексу типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві 5 компенсована за рахунок надання Києво-Святошинській районній раді відповідної площі житлового комплексу.

Таким чином, ще на стадії вирішення питання про доцільність здійснення державно-приватного партнерства Києво-Святошинська районна рада свідомо закладала розрахунок (вартість, ціну) за знесення майнового комплексу типографії, що становить частку приміщень у новозбудованому житловому комплексі по вул. Львівська, 72 в м. Києві.

Хоча спірний договір укладено з ТОВ "Компанія Ліан", умови цього договору повністю співпадають з пропозиціями, які зазначені у листі від 25.08.2020 №25/08-1, та з методикою, закладеною у висновку згідно з рішенням районної ради від 03.09.2020.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що укладаючи спірний договір, його сторони завчасно розрахували ціну за майновий комплекс типографії та альтернативний спосіб отримання цієї вартості шляхом підписання акта розподілу майнових прав кожної з сторін (визначення переліку та попередніх характеристик окремих об`єктів інвестування), а після завершення будівництва багатоквартирного житлового комплексу з приміщеннями комерційного призначення по вул. Львівська, 72 в м. Києві планували здійснити остаточний розрахунок шляхом підписання акта приймання-передачі приміщень (пункти 7.3, 7.4 договору).

З огляду на наведене, місцевим господарським судом вірно встановлено, що Києво-Святошинською районною радою проігноровано вищезазначені положення чинного законодавства з метою створення видимості здійснення державно-приватного партнерства, хоча насправді правовідносини державного партнера з приватним партнером виникли щодо відчуження майнового комплексу типографії.

Також, згідно з умовами пунктів 1.1.4, 2.3, 3.2 спірного договору вбачається фактичне розпорядження Києво-Святошинською районною радою земельною ділянкою за вищевказаною адресою, як неуповноваженим суб`єктом, оскільки станом на 18.11.2020 у державного партнера були відсутні правовстановлюючі документи на землю, а також відсутні повноваження на розпорядження землею в місті Києві зі зміною її цільового призначення.

Зокрема, вказані положення спірного договору, в частині передачі приватному партнеру користування вказаною земельною ділянкою для забудови, суперечать вимогам земельного законодавства, оскільки розпорядження землею на території міста Києва віднесено до повноважень КМР, у той час коли останньою не приймались будь-які рішення стосовно такої ділянки та не делегувались відповідні повноваження Києво-Святошинській районній раді.

Станом на 18.11.2020 земельна ділянка по вул. Львівська, 72 в м. Києві, на якій розміщується майновий комплекс типографії, не була сформована, кадастровий номер не присвоювався, площа такої землі не визначалася, право власності чи право користування на дану земельну ділянку станом на 18.11.2020 оформлено не було, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно таке право також не зареєстровано.

Згідно зі статтями 8, 12 Земельного кодексу України та пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції від 16.10.2020) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 123 Земельного кодексу України земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини 2 статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Києво-Святошинська районна рада відносилась до суб`єктів, визначених пунктом "а" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України.

Отже, маючи у комунальній власності об`єкт нерухомості - майновий комплекс типографії по вул. Львівська, 72 в м. Києві, Києво-Святошинська районна рада могла набути право постійного користування відповідною земельною ділянкою на підставі рішень органу, уповноваженого на розпорядження землями на території міста Києва.

Рішеннями виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 25.09.1956 №1427, від 09.09.1969 №1570, від 07.06.1971 №869 міській друкарні Києво-Святошинського району додатково відведено в м. Києві по вул. Львівська, 70 та 72 земельні ділянки площею 0,05 га, 0,03 га та 0,15 га.

Таким чином, за рішеннями органу місцевого самоврядування виділялася ділянка загальною площею 0,23 га під майновий комплекс типографії, якої було достатньо для обслуговування такого комунального майна площею 1957,3 кв.м.

Тобто, в силу статей 12, 83, 122 Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" саме КМР була власником земельної ділянки по вул. Львівська, 72 в м. Києві.

Наведене додатково підтверджується інформацією КМР від 13.08.2021 №0570202/2-21874, в якій повідомлено, що ділянка площею 3604,23 кв.м, за вищевказаною адресою обліковується за міською друкарнею Києво-Святошинського району та належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Враховуючи вищевикладене, за відсутності оформленого речового права на земельну ділянку по вул. Львівська, 72 в м. Києві за Києво-Святошинською районною радою, остання не уповноважена нею розпоряджатися, у тому числі й визначати таку землю як об`єкт інвестиції для державно-приватного партнерства шляхом передачі її у користування для забудови іншим особам зі зміною цільового призначення.

Зі спливом 6 місяців після підписання спірного договору 26.05.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право комунальної власності територіальної громади сіл, селищ, міст Києво-Святошинського району Київської області в особі Києво-Святошинської районної ради Київської області на земельні ділянки по вул. Львівська, 72 в м. Києві з наступними кадастровими номерами:

- 8000000000:75:212:0061 площею 0,0336 га з цільовим призначенням: 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства для експлуатації та обслуговування майнового комплексу типографії;

- 8000000000:75:212:2001 площею 0,3449 га з цільовим призначенням: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури для експлуатації та обслуговування майнового комплексу типографії

Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) надано висновок від 19.03.2021 №2923/0/09/19-21, що відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 28.03.2002 №370/1804, земельна ділянка площею 0,3449 га за функціональним призначенням належить до промислової території, а земельна ділянка площею 0,0336 га належить до території вулиць і доріг та розташована в межах червоних ліній вулиці.

Проте, на момент укладання спірного договору ані у Києво-Святошинської районної ради, ані у Києво-Святошинського ВУЖКГ не було оформлено постійного користування, оренди, суперфіцію, що вказує на необхідність отримання рішення КМР про зміну цільового призначення землі по вул. Львівська, 72 в м. Києві.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Разом із тим, листом КМР від 13.08.2021 №0570202/2-21874 повідомлено про відсутність поданих звернень (клопотань) від Києво-Святошинської районної ради Київської області чи інших осіб, які представляли інтереси Києво-Святошинської районної ради, про передачу у комунальну власність чи у постійне користування Києво-Святошинській районній раді Київської області земельних ділянок по вул. Львівська, 72 в м. Києві площами 0,3449 га та 0,0336 га для розміщення майнового комплексу друкарні Києво-Святошинського району Київської області та про зміну їх цільового призначення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що за відсутності оформленого речового права на земельну ділянку по вул. Львівська, 72 в м. Києві за Києво-Святошинською районною радою, де було б визначено дійсну категорію за цільовим призначенням цієї землі та функціонального призначення усієї її території, наявність заборон та обмежень на її використання для містобудівних потреб, остання не уповноважена нею розпоряджатися, у тому числі й визначати таку землю фактично як об`єкт інвестиції для державно-приватного партнерства шляхом передачі її у користування для забудови іншим особам всупереч меті, передбаченій первинним її виділенням під розміщення типографії.

Даний факт додатково підтверджено судовими рішеннями у справі №910/21997/21 за позовом першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі КМР до Києво-Святошинської районної ради Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Києво-Святошинське ВУЖКГ, ТОВ "Компанія Ліан", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бутько М.В., Бучанська районна рада Київської області, про витребування земельних ділянок та скасування рішень про державну реєстрацію права власності, у якій постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2023, яким позов задоволено повністю та витребувано від Києво-Святошинської районної ради Київської області дві земельні ділянки (з кадастровими номерами 8000000000:75:212:0001 площею 0,0336 га та 8000000000:75:212:2001 площею 0,3449 га) й скасовано державну реєстрацію права власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Києво-Святошинської районної ради Київської області на них. За наслідками касаційного оскарження судових рішень у справі ухвалою Верховного Суду від 21.02.2024 касаційне провадження у справі закрито.

За змістом статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України.

Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Таким чином, правочин, який вчинено сторонами при укладенні вказаного договору, також спрямовано й на приховання іншого правочину - передачі у користування земельної ділянки для забудови (суперфіцій) з грубим порушенням порядку його укладення та суб`єктного складу учасників такого договору, у зв`язку з чим спірний договір містить ознаки удаваності також і з цих мотивів.

З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Бучанської районної ради Київської області до ТОВ "Компанія Ліан" та Києво-Святошинського ВУЖКГ про визнання недійсним інвестиційного договору на будівництво та передачу частини функцій замовника №1 укладеного 18.11.2020 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/17834/23 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Компанія Ліан" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/17834/23, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на ТОВ "Компанія Ліан".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ліан" на рішення Господарського міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/17834/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/17834/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Ліан".

4. Матеріали справи №910/17834/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 30.09.2024.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов