Постанова

від 02.07.2024 по справі 904/5865/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5865/20 (904/6495/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,

при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.

представники учасників провадження:

від позивача: Солодухин М.В. (в залі суду);

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024 (повне рішення підписано 23.02.2024, суддя Соловйова А.Є.) у справі №904/5865/20(904/6495/23)

за позовом Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛІБОЗАВОД №10", м. Дніпро

про стягнення штрафу та пені,

ВСТАНОВИВ:

Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛІБОЗАВОД №10" про стягнення штрафу та пені в загальному розмірі 365 400,00 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024 в задоволенні позовних вимог Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №10" про стягнення штрафу та пені в загальному розмірі 365 400,00 грн - відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.

При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Комітету накладають штрафи на об`єднання, суб`єктів господарювання: юридичних осіб.

За порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

Нарахування пені, передбаченої частини п`ятої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», має обов`язковий характер, не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування і в зв`язку з цим не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій в розумінні статей 238, 239, 249 ГПК України, які застосовуються саме на підставі рішення уповноваженого на це органу. Тому, під час таких нарахування та стягнення не застосовуються строки, про які йдеться у статті 250 названого Кодексу.

Аналогічний правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 914/607/17.

Господарський суд під час винесення оскаржуваного рішення, не перевірив грошові вимоги Відділення на відповідність Закону України «Про захист економічної конкуренції» (статті 49, 52, 56), статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства, чим порушив норми матеріального права.

Статтею 104 Цивільного Кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Станом на сьогодні відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Хлібозавод №10» перебуває в стані припинення.

Виходячи з наведеного, на момент прийняття рішення від 08.11.2022 № 54/30-р/к у справі № 54/10-22 у Відділення були відсутні правові підстави для закриття розгляду справи про порушення ТОВ «Хлібозавод №10» законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права статті 49, 52, 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства (а саме неправильно застосував до спірних правовідносин (порушення законодавства про захист економічної конкуренції) положення законодавства про банкрутство), а також без повного та всебічного дослідження обставин справи та неправильної оцінки обставин та доказів, що мають значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХЛІБОЗАВОД №10" у відзиві на апеляційну скаргу просило рішення господарського залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зазначило, що після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, тому щодо боржника норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з іншими нормами чинного законодавства.

В апеляційній скарзі Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України фактично дублює свою позицію, що викладена в позовній заяві. З тексту апеляційної скарги не вбачається доводів чи обґрунтування, яке б свідчило про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права. Скаржник наголошує на тому, що нарахування, застосовані на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції», не пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов`язання або зобов`язання щодо сплати податків і зборів та не є заходами, спрямованими на забезпечення виконання цих зобов`язань.

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не надали. Згідно ч. 3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 25.03.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/5865/20(904/6495/23) із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

08.04.2024 матеріали справи №904/5865/20(904/6495/23) надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у даній справі апеляційну скаргу залишено без руху внаслідок оформлення її з порушенням вимог, встановлених ст.258 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024 у справі № 904/5865/20(904/6495/23); розгляд справи призначено в судовому засіданні на 02.07.2024.

В судовому засіданні 02.07.2024 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

10.11.2020 Господарським судом Дніпропетровської області відносно відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №10" (49021, м. Дніпро, вул. Варварівська, буд.28, код ЄДРПОУ 31911401) відкрито провадження у справі про банкрутство №904/5865/20, що перебуває на розгляді судді Господарського суду Дніпропетровської області

Рішенням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення, Позивач) від 08.11.2022 №54/30-р/к у справі №54/10-22 (далі - Рішення) дії Товариства з обмеженою відповідальністю Хлібозавод №10 (далі - ТОВ Хлібозавод №10, Товариство, Відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпровський хлібокомбінат №11 були визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції передбаченим пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті б Закону України Про захист економічної конкуренції.

За вказані порушення на Товариство з обмеженою відповідальністю Хлібозавод №10 було накладено штраф у загальному розмірі 182 700 грн (34 600,00 грн + 57 700,00 грн + 25 400,00 грн + 65 000,00 грн).

Відповідно до частини третьої статті 56 Закону України Про захист економічної конкуренції особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Копія Рішення листом від 30.11.2022 №54-02/2328 була направлена Відповідачу та отримана ТОВ Хлібозавод №10 14.12.2022 (про що свідчить поштове повідомлення про вручення № 4910111655120), отже граничний строк сплати штрафу 14.02.2023.

Відповідно до частини восьмою статті 56 Закону України Про захист економічної конкуренції протягом п`яти днів з дня сплати штрафу суб`єкт господарювання зобов`язаний надіслати відповідно до територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України Про захист економічної конкуренції заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю Хлібозавод №10 Рішення адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до Господарського суду не оскаржувало, а отже, воно є законним та відповідно до частини другої статті 56 Закону України Про захист економічної конкуренції та статті 22 Закону України Про Антимонопольний комітет України обов`язковим до виконання.

Частиною п`ятою статті 56 Закону України Про захист економічної конкуренції встановлено, що:

-за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу;

-нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Оскільки відповідно до частини п`ятої статті 56 Закону України Про захист економічної конкуренції, розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України, сума стягнення пені становить 182 700 грн.

Таким чином, із розрахунку Позивача загальна сума заборгованості становить:

182 700 грн + 182 700 грн = 365 400 грн.

Відповідно до частин сьомої та дев`ятої статті 56 Закону України Про захист економічної конкуренції, у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

До повноважень голови територіального відділення згідно пункту 16 частини першої статті 17 Закону України Про Антимонопольний комітет України віднесено звернення до суду з позовами, заявами і скаргами у зв`язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції.

Статтею 25 Закону України Про Антимонопольний комітет України передбачено, що з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб`єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв`язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені.

За викладених обставин позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №10" 182 700,00 грн штрафу та 182 700,00 грн пені.

В матеріалах справи міститься відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №10" на позовну заяву Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що з огляду на наявність прямої заборони, передбаченої ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута, суд вважає відсутніми підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №10", який 21.09.2021 визнано банкрутом, штрафу та пені в загальному розмірі 365 400,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Позовні вимоги Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України заявлені щодо стягнення з банкрута штрафу у загальному розмірі 182 700,00 грн, накладеного рішенням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 08.11.2022 №54/30-р/к у справі №54/10-22 з посиланням на порушення законодавства про захист економічної конкуренції передбаченим п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закон України Про захист економічної конкуренції, та нарахованої позивачем пені, з урахуванням граничної межі встановленої ч. 5 ст. 56 вказаного закону, у розмірі 182 700,00 грн.

В Законі України Про захист економічної конкуренції відсутнє термінологічне визначення поняття штраф, а ст. 52 вказаного закону містить лише їх градацію, виходячи із суті правопорушення з посиланням на відповідні норми та визначення розміру відповідного штрафу.

Стаття 230 Господарського кодексу України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються і санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 241 Господарського кодексу України адміністративно - господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також підновлення платоспроможності фізичної особи. Отже, після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, тому щодо боржника норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з іншими нормами чинного законодавства.

Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, а саме статті 49, 52, 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки у спірних правовідносинах через визнання боржника банкрутом норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з Законом України «Про захист економічної конкуренції».

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, серед іншого, строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, а також в силу даної норми кодексу припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Таким чином, у ліквідаційній процедурі нові зобов`язання у банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у Кодексі України з процедур банкрутства, і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами цього Кодексу. Такими випадками є зобов`язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури.

Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових ), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дім (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частина 2 вказаної статті визначає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Сторонами у зобов`язанні, згідно ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, є боржник і кредитор.

Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що:

кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;

поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Процедура набуття кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство з 21.10.2019 встановлена статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.

Згідно із статтею 39 Кодексу України з процедур банкрутства, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися у випадку та порядку, передбачених цим Кодексом.

У статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства наведено наслідки визнання боржника банкрутом, згідно із частиною першою якої з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

З урахування вищевикладеного, поточні вимоги кредитора - це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора. При цьому в ліквідаційній процедурі у банкрута не можуть виникати зобов`язання зі сплати обов`язкових платежів, оскільки господарська діяльність банкрута завершується і строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав.

Звільнення від обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, передбачено законом (частина перша статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства), що в свою чергу зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання. Причому на такі сподівання боржника не впливають вчинені ліквідатором непослідовні дії з подання звітності до податкового органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства з метою виявлення кредиторів з вимогами за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, господарський суд здійснює офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, колегія суддів зазначає, що після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури вимоги можуть заявляти виключно поточні кредитори із поточними вимогами, на які не поширюються обмеження, встановлені ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства.

Матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2020 відкрито провадження у справі №904/5865/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ХЛІБОЗАВОД №10, код ЄДРПОУ 31911401.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2021 у справі №904/5865/20 Товариство з обмеженою відповідальністю ХЛІБОЗАВОД №10, код ЄДРПОУ 31911401, визнано банкрутом, введено щодо нього ліквідаційну процедуру, яка станом на дату розгляду позовної заяви триває.

Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю "ХЛІБОЗАВОД №10" могло відповідати виключно за зобов`язаннями, що виникли в періоді з 10.11.2020 до 21.09.2021.

При цьому колегією суддів встановлено, що нараховані Південно-східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України грошові зобов`язання відповідно до поданих документів не відносяться:

- ні до зобов`язань, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство;

- ні до зобов`язань, що є поточними до визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- ні до тих, що виникли після визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури та на які не поширюються обмеження, встановлені ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства.

Положення ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства, з введенням в дію якого 21.10.2019 втратив чинність Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, за своїм змістом аналогічні положенням ст. 38 Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, що свідчить про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання щодо виникнення зобов`язань у боржника, який перебуває в судовій процедурі ліквідації.

Правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14:

Боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалене рішення про визнання його банкрутом, на підставі положень статті 38 Закону про банкрутство має право на легітимне очікування бути звільненим від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Легітимні очікування боржника безпосередньо випливають із частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Характеристика очікувань боржника як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, та обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Звільнення від обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, передбачено законом (частина перша статті 38 Закону про банкрутство, частина перша статті 59 КУзПБ), що в свою чергу зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання».

Постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), в якій зазначено:

Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставахдо прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18, в якій зазначено:

Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11. Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Також, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 25.06.2019 у справі №826/22478/15 зазначено:

Посилання контролюючого органу на те, що грошові зобов`язання з орендної плати за землю є поточними зобов`язаннями, на які дія мораторію не поширюється, а відтак застосування фінансових санкцій за несвоєчасну сплату таких зобов`язань є обґрунтованим та відповідає приписам чинного законодавства, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що мораторій на задоволення вимог кредиторів та ліквідаційна процедура мають різні правові режими, зокрема наслідки мораторію застосовується до вимог кредиторів, які виникли до порушення справи про банкрутство, тоді як наслідки ліквідаційної процедури стосуються всіх вимог кредиторів, включаючи і поточних, зокрема з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Враховуючи викладене, з огляду на наявність прямої заборони, передбаченої ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута, господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №10", який 21.09.2021 визнано банкрутом, штрафу та пені в загальному розмірі 365 400,00 грн., нарахованих після відкриття ліквідаційної процедури на підставі рішення адміністративної колегії позивача від 08.11.2022 р. №54/30-р/к у справі №54/10-22, оскільки такі нарахування є різновидом економічних санкцій (видом юридичної відповідальності), нарахування яких у процедурі ліквідації боржника прямо заборонене законом.

При цьому апелянт повністю ігнорує той факт, що постановою Господарського суду Дніпропетровської області 21.09.2021 ТОВ «ХЛІБОЗАВОД №10» визнано банкрутом, і що з цієї дати повністю змінились правові процедури щодо нього та порядок їх реалізації, зокрема у відповідності до ч. 1 ст. 59 КУзПБ з 21.09.2021 не виникає жодних додаткових зобов`язань, окрім тих, що прямо пов`язані із проведенням ліквідаційної процедури, а також припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Штраф же, про стягнення якого заявлено позов Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України накладено 08.11.2022, тобто після того як ТОВ «ХЛІБОЗАВОД №10» було визнано банкрутом. Даний штраф є видом відповідальності за вчинення правопорушення, а отже, є економічною санкцією і не є витратами, безпосередньо пов`язаними із здійсненням ліквідаційної процедури, а відтак в силу ст. 59 КУзПБ не може бути застосований до особи, що вже визнана банкрутом. Нарахована ж пеня є способом забезпечення сплати цього штрафу. Проте, ч. 1 ст. 59 КУзПБ встановлює заборону на її нарахування.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що оскільки ТОВ «Хлібозавод №10» перебуває в стані припинення, то на момент прийняття рішення від 08.11.2022 № 54/30-р/к у справі № 54/10-22 у Відділення були відсутні правові підстави для закриття розгляду справи про порушення ТОВ «Хлібозавод №10» законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті, є безпідставними, оскільки положення ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості боржника пов`язують не з припинення боржника, а з визнання його (боржника) банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024 у справі № 904/5865/20(904/6495/23) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024 у справі № 904/5865/20(904/6495/23) залишити без змін.

Судові витрати Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею Івановим О.Г., Парусніиковм Ю.Б. 27.09.2024, суддею Верхогляд Т.А.01.10.2024.

Головуючий суддяО.Г. Іванов

СуддяЮ.Б. Парусніков

Суддя Т.А. Верхогляд