Постанова

від 01.10.2024 по справі 910/924/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2024 р. Справа№ 910/924/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.10.2024 у справі №910/924/24(в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024, повний текст якого складений 24.06.2024,

у справі № 910/924/24 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Уяви!»

про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації

ВСТАНОВИВ:

В січні 2024 року Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Уяви!» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації у якому просило:

- визнати недостовірною інформацію, що була поширена відповідачем у публікації під назвою «Атомний секондхенд. «Енергоатом» купує у Westinghouse за $500 млн обладнання не побудованого у США атомного енергоблока. Коли він буде потрібен?» (веб-адреса https://forbes.ua/ru/company/atomniy-sekondkhend-energoatom-kupue-u-westinghouse-za-500-mln-obladnannya-nepobudovanogo-u-ssha-atomnogo-energobloka-koli-vin-bude-potriben-05012024-18312), у вигляді таких фактичних тверджень:

1. «Енергоатом» купує у Westinghouse за $500 млн обладнання непобудованого у США атомного енергоблока»;

2. «Тобто «Енергоатом» грубо порушив законодавство України, норми і правила будівництва АЕС»;

- зобов`язати відповідача спростувати вищевказану інформацію шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого в цій справі судового рішення на вебсайті Forbes Ukraine (Форбс Юкрейн): https://forbes.ua/, - не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказана інформація є недостовірною та упередженою, такою, що містить ознаки дискредитації позивача, а її поширення ганьбить ділову репутацію позивача.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- позивач не звертався до нього в порядку, визначеному ст. 43 Закону України «Про медіа» із заявою про спростування інформації, наведеної у спірній публікації;

- твердження позивача про те, що наведені в публікації факти негативно характеризують позивача і його роботу, а поширена інформація є упередженою й дискредитує ділову репутацію позивача, не підтверджує факту недостовірності такої інформації;

- первісну редакцію заголовку (веб-адреса https://forbes.ua/ru/company/atomniy-sekondkhend-energoatom-kupue-u-westinghouse-za-500-mln-obladnannya-nepobudovanogo-u-ssha-atomnogo-energobloka-koli-vin-bude-potriben-05012024-18312) було уточнено відповідачем у добровільному порядку на: «Атомний секондхенд. «Енергоатом» купує у Westinghouse за близько $ 440 млн обладнання не побудованого у США атомного енергоблока. Коли він буде потрібен?»;

- інша оскаржувана позивачем інформація, а саме: «Тобто «Енергоатом» грубо порушив законодавство України, норми і правила будівництва АЕС», є цитатою третьої особи та не є припущенням самого відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/924/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:

- на підтвердження факту здійснення публікації відповідного змісту позивач надав роздруківку з веб-сайту за посиланням: https://forbes.ua/ru/company/atomniy-sekondkhend-energoatom-kupue-u-westinghouse-za-500-mln-obladnannya-nepobudovanogo-u-ssha-atomnogo-energobloka-koli-vin-bude-potriben-05012024-18312, проте така роздруківка засвідчена виключно представником самого позивача, в той час як роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок) набувають статусу письмового доказу у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером. Крім того, позивач взагалі не надав будь-яких доказів того, що спірна публікація у період з 05.01.2024 по 29.01.2024 містила назву в означеній ним редакції, а представник відповідача не підтвердив факт того, що первинна редакція назви статті містила оскаржувану позивачем інформацію про вартість відповідної закупівлі;

- при цьому на час розгляду даної справи судом публікація за посиланням: https://forbes.ua/ru/company/atomniy-sekondkhend-energoatom-kupue-u-westinghouse-za-500-mln-obladnannya-nepobudovanogo-u-ssha-atomnogo-energobloka-koli-vin-bude-potriben-05012024-18312 не містить оскаржуваної позивачем інформації, а саме: «Атомний секондхенд. «Енергоатом» купує у Westinghouse за $500 млн обладнання не побудованого у США атомного енергоблока. Коли він буде потрібен?», заголовок оспорюваної публікації містить наступну інформацію: «Атомний секондхенд. «Енергоатом» купує у Westinghouse за близько $440 млн обладнання не побудованого у США атомного енергоблока. Коли він буде потрібен?». Факт достовірності інформації з таким змістом позивачем не оскаржується;

- позивач обґрунтовує факт недостовірності інформації, яка міститься у всій назві (заголовку) спірної публікації виключно зазначеною сумою придбаного нею обладнання (440 млн доларів США, а не 500 млн доларів США), а факт закупівлі відповідного обладнання, як і іншу викладену в спірному заголовку інформацію, позивач вважає достовірною та такою, що відповідає фактичним обставинам. При цьому позивачем не надано належних доказів на підтвердження вартості такої закупівлі, оскільки надані копії довідки про укладання угоди про закупівлю обладнання та впровадження ядерної установки АР1000 в Україні між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (правонаступником якої є позивач) та Westinghouse Company LLC, за підписом директора відокремленого підрозділу позивача «Централізовані закупівлі» Олега Дорошенка, а також роздруківки інформації про публічну закупівлю UA-2023-12-26-007511-а не є належними доказами, які визначають ціну вищевказаного обладнання;

- позивачем не доведено, що за своїм характером поширена інформація містить недостовірні відомості, оскільки ним не надано доказів того, що наведена у вищезазначеній статті інформація принижує його ділову репутацію;

- у суду відсутні правові підстави для визнання недостовірною інформації, поширеної відповідачем у спірній публікації наступного характеру: «Тобто «Енергоатом» грубо порушив законодавство України, норми і правила будівництва АЕС», оскільки остання не є фактичним судженням самого відповідача, а є оціночним судженням іншої особи;

- у судовому засіданні повноважні представники сторін підтвердили, що у тексті спірної публікації було зазначено: «Нічого з цього не зроблено, - зазначає ОСОБА_2. - Тобто «Енергоатом» грубо порушив законодавство України, норми і правила будівництва АЕС». Під час розгляду даної справи позивач клопотання залучення до участі у справі інших осіб як співвідповідачів, зокрема, автора оспорюваної цитати - ОСОБА_2, не заявляв, повідомивши суд у підготовчому засіданні про те, що даний позов пред`явлений виключно до відповідача;

- позивачем не надано жодних доказів того, що оспорювана ним інформація шкодить діловій репутації позивача, обсяг такої шкоди або того, що відповідна публікація зумовлена навмисним наміром завдати шкоди репутації відповідної юридичної особи.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/924/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, було прийнято внаслідок неповного з`ясування обставин справи та неправильної оцінки доказів.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, окрім обставин, які він посилався в суді першої інстанції, послався на те, що суд першої інстанції:

- дійшов помилково висновку про недоведеність факту поширення публікації за умов коли: відповідач жодного разу не заперечував факту її поширення; ані відповідач, ані суд не ставили під сумнів відповідність паперової копії оригіналу; суд не витребував оригіналу електронного доказу, а відтак не мав правових підстав не брати до уваги паперову копію роздруківки публікації;

- не дослідив докази у справі у їх сукупності, а також безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про огляд веб-сторінки;

- не прийняв до уваги те, що згідно з інформацією, яка є у відкритому доступі (інформація про публічну закупівлю UA-2023-12-26-007511-а) ціна предмета закупівлі становить не 500 млн доларів США, а 437 500 000 доларів США (вартість обладнання разом з послугами);

- не прийняв до уваги те, що відповідачами у справах про захист честі, гідності чи ділової репутації можуть бути як особа, яка поширила таку інформацію, так і автор такої інформації.

Крім того до апеляційної скарги позивачем додано додатковий доказ, а саме Звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 915/2024-ЗВ від 19.06.2024, а у апеляційній скарзі позивач просив долучити вказаний доказ до матеріалів справи.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2024, справу № 910/924/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., ОСОБА_1..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/924/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/924/24.

22.07.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/924/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 17.09.2024 о 10:30 год.

22.08.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на те, що:

- позивач не надав до позовної заяви паперову копію електронного доказу, яким є публікація, який містить заголовок публікації, до розгляду справи по суті, позивач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу, твердження позивача про те, що відповідачем не заперечувався факт поширення публікації, зводиться до перекладання на відповідача функції захисника позивача;

- матеріалами справи не підтверджується порушення судом першої інстанції норм процесуального права;

- в судовому засіданні 13.06.2024 року суду першої інстанції було підтверджено, що в публікації було наведено пряму мову автора: «Нічого з цього не зроблено, - зазначає ОСОБА_2. - Тобто «Енергоатом» грубо порушив законодавство України, норми і правила будівництва АЕС»;

- позивач не навів причини неможливості отримання ним під час розгляду справи в суді першої інстанції додаткового доказу,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того відповідач просить поновити йому строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 , який не є головуючим суддею, у відставку розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/3265/24 від 16.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/924/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/924/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

В судовому засіданні 17.09.2024 оголошено перерву до 01.10.2024 об 11:00.

Щодо клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Статтею 114 ГПК України встановлено, що:

- суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

- строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/924/24, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Вказану ухвалу доставлено до електронного кабінету відповідача 24.07.2024, а відтак відзив мав бути ним поданий у строк до 08.08.2024, проте відзив до суду було подано 22.08.2024.

Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 119 ГПК України).

Стаття 7 ГПК України визначає принцип рівності всіх перед законом і судом

Стаття 13 ГПК України встановлює, що:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом;

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

- суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Отже, за положеннями ГПК України кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про те, що:

- ним не було отримано копію апеляційної скарги з додатками. Так, згідно з описом вкладення до цінного листа від 11.07.2024, накладною «Укрпошта» до відправлення з оголошеною цінністю № 0101048763007 від 11.07.2024, апеляційну скаргу було направлено за невірною адресою (04119, м. Київ, вул. Джонса Ґарета, буд. 8), в той час як місцезнаходженням відповідача є інша адреса: 04119, м. Київ, вул. Джонса Ґарета, буд. 8, 1 пуск. компл., 1 пов., прим. № 3. Згідно з інформацією про відстеження відправлення № 0101048763007, 30.07.2024 зазначене відправлення було повернуте оператором поштового обігу й вручене відправнику;

- відповідач зміг отримати копію апеляційної скарги з додатками 05.08.2024, під час ознайомлення керівника відповідача з матеріалами справи № 910/924/24 в суді апеляційної інстанції. Крім того, в період з 07.08.2024 по 20.08.2024, керівник відповідача перебував у щорічній оплачуваній відпустці, через що відповідач не зміг у встановлений судом апеляційної інстанції процесуальний строк надати відзив на апеляційну скаргу.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що наведені відповідачем у обґрунтування клопотання про поновлення йому строку на подання відзиву на апеляційну скаргу обставини підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а відтак колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, поновити відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Щодо клопотання позивача про долучення додаткового доказу, а саме Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 915/2024-ЗВ від 19.06.2024, колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що позивач додав цей документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення такого доказу суд першої інстанції в своєму розпорядженні не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

У апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що необхідність отримання вказаного доказу обумовлена тим, що під час розгляд справи в суді першої інстанції відповідач визнавав факт розміщення публікації у первинному вигляді (із сумою 500 млн доларів США)і лише під час судового засідання 13.06.2024 суд першої інстанції почав ставити під сумнів такий факт.

Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).

За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Слід окремо зауважити на тому, що такий доказі не існував на момент розгляду по суті судом першої інстанції цієї справи.

Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

За таких обставин, доданий позивачем Звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 915/2024-ЗВ від 19.06.2024, як додатковий доказ колегією суддів не приймається.

Станом на 17.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Зі змісту позовної заяви слідує, що 05.01.2024 на офіційному сайті українського інтернет-видання «Forbes Ukraine»: https://forbes.ua/, власником якого є відповідач, за посиланням: https://forbes.ua/ru/company/atomniy-sekondkhend-energoatom-kupue-u-westinghouse-za-500-mln-obladnannya-nepobudovanogo-u-ssha-atomnogo-energobloka-koli-vin-bude-potriben-05012024-18312, було опубліковано статтю під назвою: «Атомний секондхенд. «Енергоатом» купує у Westinghouse за $500 млн обладнання не побудованого у США атомного енергоблока. Коли він буде потрібен?». Зокрема у вказаній статті міститься наступна інформація: «Енергоатом» купує у Westinghouse за $500 млн обладнання непобудованого у США атомного енергоблока»; «Тобто «Енергоатом» грубо порушив законодавство України, норми і правила будівництва АЕС».

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить:

- визнати недостовірною інформацію, що була поширена відповідачем у публікації під назвою «Атомний секондхенд. «Енергоатом» купує у Westinghouse за $500 млн обладнання не побудованого у США атомного енергоблока. Коли він буде потрібен?» (веб-адреса https://forbes.ua/ru/company/atomniy-sekondkhend-energoatom-kupue-u-westinghouse-za-500-mln-obladnannya-nepobudovanogo-u-ssha-atomnogo-energobloka-koli-vin-bude-potriben-05012024-18312), у вигляді таких фактичних тверджень:

1. «Енергоатом» купує у Westinghouse за $500 млн обладнання непобудованого у США атомного енергоблока»;

2. «Тобто «Енергоатом» грубо порушив законодавство України, норми і правила будівництва АЕС»;

- зобов`язати відповідача спростувати вищевказану інформацію шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого в цій справі судового рішення на вебсайті Forbes Ukraine (Форбс Юкрейн): https://forbes.ua/, - не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказана інформація є недостовірною та упередженою, такою, що містить ознаки дискредитації позивача, а її поширення ганьбить ділову репутацію позивача.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 ЦК України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 4 Закону України «Про інформацію» встановлено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом.

Згідно з частиною 2 вказаної статті ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 200 ЦК України, суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.

Згідно зі ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Статтею 277 ЦК України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Таким чином, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ст. 299 ЦК України.

Верховний Суд що неодноразово і послідовно викладав правову позицію щодо юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист, зокрема ділової репутації юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації.

Так, згідно з правовою позицією, яка викладена у пункті 6.12 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, зокрема, в якому вказано, що: юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі №910/5117/17 зазначено, висновок про те, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Тобто для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Статтею 22 Закону України «Про інформацію» встановлено, що масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.

За змістом ст. 1 Закону України «Про електронні телекомунікації» мережа Інтернет (Інтернет) - глобальна електронна комунікаційна мережа, що призначена для передачі даних та складається з фізично та логічно взаємоз`єднаних окремих електронних комунікаційних мереж, взаємодія яких базується на використанні єдиного адресного простору та на використанні інтернет-протоколів, визначених міжнародними стандартами.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про інформацію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Відповідно до ч. 11 ст. 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, факт приналежності самої публікації веб-ресурсу відповідача представники сторін не заперечували.

Крім того, зі змісту публікації вбачається, що поширена відповідачем інформація безпосередньо стосується позивача.

При вирішенні питання щодо наявності підстав вважати поширену відповідачем інформацію про позивача недостовірною, слід виходити з наступного.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Отже, за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

У п. 45 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02.06.2016 зазначено, що суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії», п. 46). Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції», п. 55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення у справі «Бразільє проти Франції», заява № 71343/01, п. 37, від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення «Патурель проти Франції», заява № 54968/00, п. 37, від 22 грудня 2005 року).

Отже, чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 359/8847/16-ц.

З матеріалів справи слідує, що позивач, серед іншого, вважає недостовірною інформацію у вигляді таких фактичних тверджень «Енергоатом» купує у Westinghouse за $500 млн обладнання непобудованого у США атомного енергоблока».

На підтвердження факту здійснення публікації відповідного змісту позивач надав роздруківку з веб-сайту за посиланням: https://forbes.ua/ru/company/atomniy-sekondkhend-energoatom-kupue-u-westinghouse-za-500-mln-obladnannya-nepobudovanogo-u-ssha-atomnogo-energobloka-koli-vin-bude-potriben-05012024-18312.

У свою чергу, на час розгляду даної справи судами публікація за посиланням: https://forbes.ua/ru/company/atomniy-sekondkhend-energoatom-kupue-u-westinghouse-za-500-mln-obladnannya-nepobudovanogo-u-ssha-atomnogo-energobloka-koli-vin-bude-potriben-05012024-18312 не містить оскаржуваної позивачем інформації, а саме: «Атомний секондхенд. «Енергоатом» купує у Westinghouse за $500 млн обладнання не побудованого у США атомного енергоблока. Коли він буде потрібен?». Натомість, заголовок оспорюваної публікації містить наступну інформацію: «Атомний секондхенд. «Енергоатом» купує у Westinghouse за близько $440 млн обладнання не побудованого у США атомного енергоблока. Коли він буде потрібен?». Слід зауважити на тому, що факт достовірності інформації з таким змістом позивачем не оскаржується.

При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання недостовірною інформації, яка міститься у всій назві (заголовку) спірної публікації, проте обґрунтовує факт недостовірності такої інформації виключно зазначеною сумою придбаного нею обладнання (440 млн доларів США, а не 500 млн доларів США), не заперечуючи проти факту закупівлі відповідного обладнання та іншої викладеної в спірному заголовку інформації, що свідчить про те, що таку інформацію позивач вважає достовірною та такою, що відповідає фактичним обставинам.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що, оскільки:

- у судовому засіданні представник відповідача не підтвердив факт того, що первинна редакція назви статті містила оскаржувану позивачем інформацію про вартість відповідної закупівлі;

- надана позивачем роздруківка Інтерент-сторінки засвідчена виключно представником самого позивача, в той час як роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок) набувають статусу письмового доказу у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером,

позивачем фактично не доведено, що спірна публікація у період з 05.01.2024 по 29.01.2024 містила назву в означеній ним редакції.

Колегія суддів зазначає про те, що факт зміни заголовку спірної публікації в частині зміни ціни закупівлі визнано самим відповідачем у відзиві на позов вих.№ 23-02/24-1 від 23.02.2024 (а.а. 41-4) та запереченнях на відповідь на відзив (а.с.66-67), які підписані керівником відповідача та його представником, а за змістом положень ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом; обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Водночас вірними є наступні висновки суду першої інстанції.

На підтвердження дійсної вартості проведеної позивачем закупівлі, останнім були подані копії довідки про укладання угоди про закупівлю обладнання та впровадження ядерної установки АР1000 в Україні між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (правонаступником якої є позивач) та Westinghouse Company LLC, за підписом директора відокремленого підрозділу Компанії «Централізовані закупівлі» Олега Дорошенка, а також роздруківки інформації про публічну закупівлю UA-2023-12-26-007511-а, проте ці документи не можуть бути належними та допустимим доказами, які визначають ціну спірного обладнання, оскільки такі докази підтверджують виключно факт проведення Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», тоді як ціна даної угоди та вартість передбаченого нею обладнання за приписами норм ЦК України визначається виключно в тексті укладеного між сторонами договору, копія якого у матеріалах справи відсутня.

Вказане свідчить про те, що позивачем не надано доказів того що наведена у заголовку публікації інформація щодо ціни закупівлі є недостовірною, що, в розумінні виколадених вище положень чинного законодавства, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Той факт, що згідно з інформацією, яка є у відкритому доступі (інформація про публічну закупівлю UA-2023-12-26-007511-а) ціна предмета закупівлі становить не 500 млн доларів США, а 437 500 000 доларів США (вартість обладнання разом з послугами), вказаних вище висновків не спростовує.

Слід окремо зауважити і на тому, що позивачем не надано жодних доказів того, що інформація про те, що вартість спірної закупівлі становить 500 млн доларів США порушує його особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, проте доведення вказаного є необхідною умовою для задоволення позовних вимог у цій справі.

Вказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у в частині визнання недостовірною інформації, поширеної відповідачем у спірній публікації наступного характеру «Енергоатом» купує у Westinghouse за $500 млн обладнання непобудованого у США атомного енергоблока». Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині залишається без змін.

Так само відсутні правові підстави для визнання недостовірною інформації, поширеної відповідачем у спірній публікації наступного характеру: «Тобто «Енергоатом» грубо порушив законодавство України, норми і правила будівництва АЕС», оскільки остання не є фактичним судженням самого відповідача, а є оціночним судженням іншої особи.

З матеріалів справи слідує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції повноважні представники сторін підтвердили, що у тексті спірної публікації було зазначено: «Нічого з цього не зроблено, - зазначає ОСОБА_2. - Тобто «Енергоатом» грубо порушив законодавство України, норми і правила будівництва АЕС».

Відповідно до статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», який втратив чинність 31.03.2023 (діяв станом на дату спірної публікації) на органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони містились в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об`єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися у авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Аналогічні за змістом положення містить ст. 117 Закону України «Про медіа».

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 20.03.2019 у справі № 758/14324/15-ц).

Слід окремо зауважити і на тому, що позивачем не надано жодних доказів того, що вказана інформація порушує його особисті немайнові права, тобто/або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, проте доведення вказаного є необхідною умовою для задоволення позовних вимог у цій справі.

Вказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у в частині визнання недостовірною інформації, поширеної відповідачем у спірній публікації наступного характеру «Тобто «Енергоатом» грубо порушив законодавство України, норми і правила будівництва АЕС». Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині залишається без змін.

Враховуючи відсутність підстав для визнання оспорюваної позивачем інформації недостовірною, задоволенню не підлягає і позовна вимога про спростування такої інформації шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого в цій справі судового рішення на вебсайті відповідача: https://forbes.ua/. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується з рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/924/24, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/924/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/924/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/924/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 01.10.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

С.А. Гончаров