Постанова

від 02.10.2024 по справі 910/361/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2024 р. Справа № 910/361/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 (суддя Ковтун С.А.)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 (суддя Ковтун С.А.)

у справі № 910/361/24 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ"

до Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант"

про стягнення 38 790,59 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-гарант" (відповідач) про стягнення 38 790,59 грн, у тому числі: 34 970,59 грн страхового відшкодування, 4 000,00 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі № 910/361/24 (з урахуванням ухвали від 25.04.2024 про виправлення описок) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ" 29 594,36 грн боргу, 4 000,00 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи та 2 422,40 грн судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що у відповідача, у зв`язку з настанням страхового випадку, виник обов`язок відшкодування позивачу шкоди в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат, а відтак обгунтованою вимогою про стягнення з відповідача є 29 594,36 грн та 4 000,00 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

Короткий зміст і підстави заяви про ухвалення додаткового рішення

23.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/361/24, в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 6 000,00 грн, що становлять витрати на професійну правничу допомогу.

Зазначена заява обґрунтована тим, що у зв`язку із розглядом даної справи позивачем понесено судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 6 000,00 грн.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/361/24 задоволено частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ". Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ" 5 196,26 грн витрат на професійну правничу допомогу.

При ухваленні додаткового рішення місцевий господарський суд виходив із того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі № 910/361/24 позовні вимоги задоволено частково, у зв`язку із чим до стягнення з відповідача підлягає 5 196,26 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням та додатковим рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі № 910/361/24 скасувати повністю. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/361/24 скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду ухвалені шляхом неправильного застосування норм матеріального права, проігноровано норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та норми Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Крім того, скаржник зазначає, що відповідачем виконано вимоги, передбачені Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відшкодувавши у встановленому законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної проди майну позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі № 910/361/24 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/361/24; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 17.06.2024.

Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги, планові та екстрені відключення електроенергії по місту Києву, дана апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.

Позиції учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

19 червня 2023 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортних засобів марки "Ford", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - пошкоджений автомобіль), власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ", під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки "Porsche", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Згідно з постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 21.08.2023 особою, винною в скоєнні адміністративного правопорушення, є водій ОСОБА_2 .

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля "Porsche", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" за полісом № 202170466.

19 червня 2023 року позивач повідомив відповідача про дорожньо-транспортну пригоду.

21 серпня 2023 року представник відповідач провів огляд пошкодженого транспортного засобу та склав протокол огляду транспортного засобу.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № ЦВ/23/3236 від 05.07.2023, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 31 078,72 грн, а з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 03542, становить 24721,67 грн без ПДВ.

16 серпня 2023 року відповідач виплатив позивачеві 21 721,67 грн страхового відшкодування.

Водночас згідно з рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДІ-КРАЙ МОТОРЗ" від 24.08.2023 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 73 115,46 грн, в тому числі ПДВ 12 185,91 грн.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу колісний транспортний засіб "Ford", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , виготовлений в 2021 році, тобто станом на 19.06.2023 строк його експлуатації не перевищував 7 років.

Відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності Мельника І.А. № 273-23 від 29.08.2023, виготовленого на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля складає 51 316,03 грн без ПДВ (коефіцієнт фізичного зносу 0).

Як зазначено позивачем, Товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант" порушило взяті на себе зобов`язання щодо відшкодування шкоди, завданої Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ", та безпідставно зменшило суму страхової виплати, чим порушило право позивача на отримання вказаного відшкодування.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У силу вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з таких підстав.

Предметом позову у цій справі є вимоги, зокрема, що стосуються наявності правових підстав для покладення на відповідача обов`язку із виплати позивачу страхового відшкодування на підставі договору (полісу) обов`язкового страхування.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов`язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

У силу вимог ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За умовами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 20 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику.

Згдіно зі статтею 9 Закону України "Про страхування" страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Частиною першою статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України.

Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З матеріалів справи вбачається, що виплата страхового відшкодування була здійснена позивачу 16.08.2023 за договором страхування № 210462013 від 08.08.2022 у розмірі 21 721,67 грн.

Проте позивач не погоджується із виплаченою сумую, оскільки такий розмір відшкодування шкоди визначений страховиком без врахування реальної завданої шкоди.

Згідно із ч 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За приписами ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідальність власника транспортного засобу - "Porsche", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, було застраховано у відповідача.

За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом 18 статті 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (ст. 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-траспорну пригоду; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (п.п. 32.4, 32.7 ст. 32 Закону).

Таким чином, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Норма ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Враховуючи, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, зобов`язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.

Згідно з п. 1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до офіційного дилера Ford в Україні ТОВ "ВІДІ-КРАЙ МОТОРЗ" для проведення ремонтних робіт, у свою чергу, ТОВ "ВІДІ-КРАЙ МОТОРЗ", провівши калькуляцію ушкоджень, виставило позивачу рахунок № КМдС-0015955 від 24.08.2023 на суму 73 115,46 грн.

У зв`язку з тим, що майнова шкода значно перевищує розмір страхової виплати, ТОВ "СЕЙЛЗ АП АЙТІ" 29.08.2023 звернулося до Фізичної особи-підприємця Мельника Ігоря Анатолійовича (експерта) з метою проведення оцінки вартості пошкоджень і отримало звіт № 273-23, в якому містився висновок про вартість відновлювального ремонту транспортного засобу FORD, з державним номером СЕ0354YA на суму 56 512,56 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до відповідача з вимогою про перерозгляд розміру страхової виплати та проханням виплати різниці - 34 790, 59 грн та вартості оцінки в розмірі 4 000,00 грн, однак дана вимога була залишена відповідачем без розгляду.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (подібна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17, від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17).

Судова колегія зазначає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом № 142/5/2092 від 24.11.2003 Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за № 1074/8395.

Відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.

Як вбачається із матеріалів справи, автомобіль FORD, державний номер НОМЕР_1 - 2021 року випуску, а дорожньо-транспортна пригода сталася 19.06.2023, тобто строк експлуатації не перевищує 7 років.

Таким чином, відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу FORD, державний номер НОМЕР_1 є таким що дорівнює 0 (нулю).

Відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності Мельника І.А. №273-23 від 29.08.2023, виготовленого на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля складає 51 316,03 грн без ПДВ (коефіцієнт фізичного зносу 0).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інтсанції, що оцінена шкода, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди, становить 51 316,03 грн без ПДВ.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до стягнення з відповідача підлягає суму страхового відшкодування у розмірі 29 594,36 грн (оцінна шкода в сумі 51 316,03 грн - 21 721,67 грн сплачена відповідачем сума страхового відшкодування - 5196,23 грн ПДВ).

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ" про ухвалення додаткового рішення

23.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/361/24, в якій просило суд стягнути з позивача на користь відповідача в розмірі 6 000,00 грн, що становлять витрати на професійну правничу допомогу.

24.04.2024 на адресу Господасрького суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких останній просив відмовиии у задоволенні вимог позивача про ухвалення додаткового ріщення.

Згідно з п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом з тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон) встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ст. 26 Закону).

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 16.02.2023 у справі № 916/1106/21.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд звертає увагу на те, що надані учасником справи документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному ним розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 та постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17.

Так, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 ЄСПЛ також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 914/4/20.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18.05.2021 у справі № 918/917/19.

Представництво інтересів позивача у справі № 910/361/24 здійснювала адвокат Мазур І.О.

На підтвердження понесених витрат позивачем долучено до матеріалів справи:

- копію договору № 191 про надання правової допомоги від 20.10.2023;

- копію акта виконаних робіт № 00955 від 29.12.2023 до договору № 191 від 20.10.2023;

- платіжну інструкцію № 1213 від 06.12.2023 на суму 6 000,00 грн;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

- ордер серії АІ № 481964 від 23.10.2023.

Таким чином, з урахуванням заперечень відповідача проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 196,26 грн, визнавши вказану суму витрат співрозмірною по відношенню до задоволених позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат (на правничу допомогу) та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 5 196,26 грн.

Щодо посилань скаржника на те, що клопотання позивача про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Беручи до уваги те, що розгляд даної справи здійснювався судом за правилами спрощеного позовного провадження, яке не передбачає наявності такої стадії судового процесу як судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Водночас, у даному випадку, до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому обставини отримання судового рішення поза межами вищенаведеного строку можуть бути достатньою підставою для його поновлення за клопотанням заявника (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав рішення Господасрького суду міста Києва від 17.04.2024 - 18.04.2024, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, у той час як заява про ухвалення додаткового рішеня подана до суду першої інстанції 23.04.2024.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з Конституцією України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжено указами Президента та на даний час триває.

Частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

04.03.2022 було видано наказ Голови Верховного Суду, згідно з яким встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Верховний Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим. Верховний Суд, визначаючи особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, вказав, що запровадження воєнного стану є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Також, Рада суддів України 02.03.2022 опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, відповідно до п. 6 яких судам необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки позивачем в заяві про ухвалення додаткового рішення було завялено клопотання про поновлення строку на подання відповідної заяви, то судом першої інстанції було правомірно розглянуто заяву про ухвалення додаткового рішення. Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, доводи скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та додатковго рішення суду не знайшли свого підтвердження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст. 277-279 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення господарського суду - без змін.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЙЛЗ АП АЙТІ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/361/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська