Рішення

від 26.09.2024 по справі 910/5809/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2024Справа № 910/5809/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ СОЛАР ІСТЕЙТ"

до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ"

про стягнення 546 386, 87 грн

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ СОЛАР ІСТЕЙТ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (далі - відповідач) про стягнення 546 386,87 грн, з яких сума 3 % річних у розмірі 215 883, 15 грн та інфляційні втрати у розмірі 330 503, 72 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що рішеннями Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 та 23.03.2023 у справах № 910/9098/22 №910/13735/22 судами встановлено, що строк виконання зобов`язання з оплати поставленої електричної енергії по Договору № 1521/01 від 26.12.2019 настав, стягнуто з відповідача основну заборгованість.

Однак, відповідачем вчасно не виконано грошові зобов`язання, а тому позивач просить суд нарахувати 3 % річних та інфляційні втрати з оплати основного боргу за період жовтня 2021 року, лютого - червня 2022 року до 02.05.2024 у вказаних вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста від 20.05.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ СОЛАР ІСТЕЙТ" залишено без руху.

29.05.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2024 у справі № 910/5809/24 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

25.06.2024 засобами поштового зв`язку від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог та зазначив наступне:

- позивач та відповідач є учасниками ринку електричної енергії то, за твердженнями відповідача, до спірних правовідносин слід застосувати положення п. 16 п.1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, а саме 3% річних та інфляційних втрат, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», а тому відповідач вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині;

- відповідач зазначив, що позивачем не враховано особливості регулювання зобов`язань сторін під час дії воєнного стану, зокрема, наказів Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 р. «Про розрахунки на ринку електричної енергії», №206 від 15.06.2022 р. «Про розрахунок з виробниками за зеленим тарифом»;

- відповідач вказав на наявність форс - мажорних обставин, що на його думку, унеможливлює стягнення з останнього 3 % річних та інфляційних втрат по договору;

- відповідач зазначив про арифметично не правильний розрахунок 3 % річних, який доданий позивачем до позовної заяви та надав власний розрахунок;

- просив суд зменшити 3 % річних до 99 % та стягнути суму 2 158, 83 грн.

04.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, та зазначив, що рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/9098/22 та № 910/13735/22 набрали законної сили , а тому у позивача наявні всі підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат до фактичної оплати відповідачем заборгованості 02.05.2024.

25.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли письмові пояснення.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.12.2019 між ДП «Гарантований покупець» (гарантований покупець - за договором) та ТОВ "ЕНЕРДЖІ СОЛАР ІСТЕЙТ" (продавець за «зеленим» тарифом - за договором) був укладений Договір № 1521/01 (далі - договір).

За цим договором виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору, продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

Згідно з п. 2.4 договору, сторони погодили, що продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України.

Пунктом п. 2.5 договору передбачено, що вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.

Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за зеленим тарифом, з урахуванням ПДВ (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами.

Згідно з п. 10.1 Порядку, до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Пунктом 10.4 Порядку передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного акта купівлі-продажу.

Відповідно до п. 3.1 договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку.

Згідно з п. 8.3 Порядку фактичний обсяг відпущеної/відібраної продавцем електричної енергії визначається в кожному розрахунковому місяці, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору.

У п. 7.4 договору сторони також погодили строк дії договору та вказали, якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, та Регулятором вже встановлено йому «зелений» тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030).

Крім того, 26.02.2021 сторони уклали Додаткову угоду від 26.02.2021 № 857/01/21 до договору від 26 грудня 2019 року № 1521/01, в якій, серед іншого, дійшли згоди викласти пункт 3.3 договору у новій редакції, а саме: « 3.3. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами».

Позивач зазначає, що рішеннями Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 та 23.03.2023 у справах № 910/9098/22, № 910/13735/22 судами встановлено, що строк виконання зобов`язання з оплати поставленої електричної енергії по Договору № 1521/01 від 26.12.2019 настав.

В подальшому, відповідачем вчасно не виконано грошові зобов`язання з оплати основної заборгованості по договору, а тому позивач просить суд нарахувати 3 % річних у розмірі 215 883, 15 та інфляційні втрати у розмірі 330 503, 72 грн з оплати основного боргу за період жовтня 2021 року, лютого - червня 2022 року до 02.05.2024.

Відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог та вказав, що до спірних правовідносин слід застосувати положення п. 16 п.1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

№ 332 від 25.02.2022 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, а саме 3% річних та інфляційних втрат, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

Крім того, відповідач вказав на наявність форс - мажорних обставин, що на його думку, унеможливлює стягнення з останнього 3 % річних та інфляційних втрат по договору та просив суд зменшити 3 % річних до 99 % та стягнути суму 2 158, 83 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 закрито провадження в частині стягнення 2 171 978,75 грн заборгованості. Решту вимог задоволено частково. Стягнуто з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Енерджі Солар Істейт» заборгованість в сумі 6 244 800,58 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 93 672,00 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 рішення змінено в частині стягнення 496 516,26 грн заборгованості і провадження в цій частині вимог закрито. В решті рішення залишено без змін. Викладено резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у наступній редакції:

« 1. Провадження у справі в частині стягнення 2 668 495,01 (два мільйони шістсот шістдесят вісім гривень чотириста дев`яносто п`ять гривень одну копійку) грн - закрити.

2. Решту вимог задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, місто Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Солар Істейт» (52001, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, місто Підгородне, вул. Коротка, буд. 46, ідентифікаційний код 42226449) заборгованість в сумі 5 748 284,32 (п`ять мільйонів сімсот сорок вісім тисяч двісті вісімдесят чотири гривні тридцять дві копійки) грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 93 672,00 (дев`яносто три тисячі шістсот сімдесят дві гривні нуль копійок) грн.

Постановою Верховного Суду від 04.07.2024 по справі № 910/9098/22 відмовлено в задоволенні клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про передачу справи №910/9098/22 на розгляд палати, об`єднаної палати Великої Палати Верховного Суду. Касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» залишено без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/9098/22 залишено без змін.

В подальшому, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/13735/22 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено інфляційні втрати в сумі 473 046,72 грн. 3% річних в сумі 79 101,46 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 8 282,22 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Солар Істейт» та Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/13735/22 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/13735/22 залишено без змін.

У Постанові Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 по справі № 910/9098/22 зазначено наступне:

«В рахунок оплати вартості придбаної в період 2021-2022 року електроенергії відповідачем сплачено на користь позивача 2 171 978,75 грн., у зв`язку з чим сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 6 44 800,58 грн. Доказів здійснення оплати за поставлену у спірний період електричну енергію в повному обсязі матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Зважаючи на те, що відповідачем допущено невиконання грошового зобов`язання, чим порушено майнове право позивача на отримання плати за електричну енергію, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 6 244 800,58 грн. заборгованості, яка існувала на момент вирішення судом першої інстанції спору.

Крім того, в ході розгляду справи в апеляційній інстанції, відповідач подав докази частково погашення заборгованості на загальну суму 496 516,26 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 297829 від 31.05.2023 на суму 172 289,26 грн, № 298825 від 06.06.2023 на суму 318 690,82 грн, № 31682 від 18.10.2023 на суму 839,98 грн, № 317746 від 20.10.2023 на суму 352,05 грн, № 319672 від 26.10.2023 на суму 1 274,26 грн, № 326390 від 30.11.2023 на суму 1133,86 грн та №332754 від 28.12.2023 на суму 1 936,03 грн, у зв`язку із чим просить суд закрити провадження у справі у вказаній частині.»

Також, у Постанові Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 у справі № 910/13735/22 судами встановлено наступне:

«Сторонами спору були підписані та скріплені печатками акти купівлі-продажу електроенергії, копії яких наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій, а саме:

- за січень 2021 від 31.01.2021 на суму 578.172,59 грн.;

- за лютий 2021 від 28.02.2021 на суму 1.026.375,60 грн.;

- за березень 2021 від 31.03.2021 на суму 1.886.306,39 грн.;

- за квітень 2021 від 30.04.2021 на суму 1.972.093,90 грн.;

- за травень 2021 від 31.05.2021 на суму 2.905.369,16 грн.;

- за липень 2021 від 31.07.2021 на суму 3.098.335,85 грн.;

- за жовтень 2021 від 31.10.2021 на суму 1.747.606,93 грн.;

- за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 903.956,42 грн.;

- за березень 2022 від 31.03.2022 на суму 1.949.290,45 грн.;

- за квітень 2022 від 30.04.2022 на суму 1.823.703,22 грн.;

- за травень 2022 від 31.05.2022 на суму 2.762.508,83 грн.;

- за червень 2022 від 30.06.2022 на суму 2.958.360,40 грн.

Відповідач електричну енергію, вироблену позивачем, як виробником за «зеленим» тарифом, за вищевказаними актами купівлі-продажу електроенергії оплатив частково, що підтверджується доданими до справи копіями платіжних доручень.

Крім того, листами за вих. №13 від 18.03.2022, вих. № 22 від 14.06.2022, вих. № 17 від 27.05.2022, вих. № 32 від 22.07.2022, вих. № 28 від 07.07.2022 позивач повідомив відповідача про можливість зменшення рівня розрахунків з ТОВ "ЕНЕРДЖІ СОЛАР ІСТЕЙТ" за поставлену електричну енергію пропорційно до неоплаченої останнім частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії.

09.09.2022 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято Постанову № 117 «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» у січні - травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому - червні 2022 року».

Отже, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами договору та п. 10.4. Порядку строк виконання зобов`язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за період жовтень 2021 року та лютий-червень 2022 року настав.

При цьому датою прийняття рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці с 09.09.2022 (дата оприлюднення на офіційному сайті - 12.09.2022) після чого ДП «Гарантований покупець» повинен був здійснити оплату протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора, тобто до 14.09.2022 включно, проте вказаний обов`язок відповідачем виконаний несвоєчасно та не у повному обсязі, з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 962 401,09 грн., штраф в сумі 461 808,98 грн., інфляційні втрати в сумі 473 046,72 грн. та 3 % річних в сумі 79 101,46 грн.

Судом було встановлено, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленої у березні, квітні, травні, липні, жовтні 2021 року та у період з лютого по червень 2022 року за умовами Договору електричної енергії, з огляду на що позивач відповідно до умов Договору має право на стягнення пені та штрафу, а відповідно до положень ст. 625 ЦК України - 3 % річних та інфляційних втрат, проте, враховуючи приписи п. 16 постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану», яка є чинною, та обов`язковою для суб`єктів спірних правовідносин, відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, позовні вимоги задоволено частково, присудивши до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати та відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

За умовами п. 4.6 Договору гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за «зеленим» тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня у розмірі 0,1% від неоплаченої згідно з Порядком суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7% від неоплаченої згідно з Порядком суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за «зеленим» тарифом належних коштів відповідно до Порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої у березні, квітні, травні, липні, жовтні 2021 року та у період з лютого по червень 2022 року за умовами Договору електричної енергії, яке тривало понад 30 днів, позивач відповідно до умов Договору має право нарахувати пеню та штраф, а відповідно до положень ЦК України- 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду».

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що відповідач, вчасно не сплатив основну заборгованість, яка стягнута рішенням Господарського суду міста Києва по справі №910/9098/22 за період жовтень 2021 року, лютий-червень 2022 року, а тому просить нарахувати 3 % річних та інфляційні втрати.

Позивач у позовній заяві зазначив, що у справі № 910/13735/22 розрахунок штрафних санкцій був здійснений до 10 лютого 2023 року включно, що було враховано судом під час стягнення за рішенням від 23.03.2023 року.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 по справі № 910/9098/22 виконано в повному обсязі 02 травня 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією №15661 від 02.05.2024.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленої позивачем електричної енергії позивачем нараховано відповідачеві 215 883, 15 грн 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 330 503, 72 грн за актами купівлі - продажу електроенергії за наступними періодами:

- за актом купівлі - продажу електроенергії за жовтень 2021 року з урахуванням часткових оплат, які були здійснені станом на 10.02.2023 ( на дату останнього розрахунку штрафних санкцій у справі № 910/9098/22) за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 175 375, 77 грн. Після чого відповідачем було здійснено наступні оплати: 18.10.2023 - 839,98 грн.; 20.10.2023 - 352,05 грн.; 26.10.2023 - 1274,26 грн.; 30.11.2023 - 1133,86 грн.; 28.12.2023 - 1936,03 грн. Відповідач більше не здійснював оплати за цим актом до примусового виконання за рішенням суду 02.05.2024.

Отже, за актом купівлі - продажу електроенергії за жовтень 2021 року позивач нараховує 3 % річних з 11.02.2023 по 02.05.2024 на суму 175 375, 77 грн, що за розрахунком позивача становить 6 336, 47 грн., розмір інфляційних втрат становить 9 357, 48 грн.;

- за актом купівлі - продажу електроенергії за лютий 2022 року з урахуванням часткових оплат, які були здійснені станом на 10.02.2023 ( на дату останнього розрахунку штрафних санкцій у справі № 910/9098/22) за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 40 884, 13 грн. Відповідач більше не здійснював оплати за цим актом до примусового виконання за рішенням суду 02.05.2024.

За актом купівлі - продажу електроенергії за лютий 2022 року позивач нараховує 3 % річних з 11.02.2023 по 02.05.2024 на суму 40 884, 13 грн, що за розрахунком позивача становить 1 502, 07 грн., розмір інфляційних втрат становить 2 250, 96 грн.;

- за актом купівлі - продажу електроенергії за березень 2022 року з урахуванням часткових оплат, які були здійснені станом на 10.02.2023 ( на дату останнього розрахунку штрафних санкцій у справі № 910/9098/22) за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 1 258 343, 63 грн. Відповідач більше не здійснював оплати за цим актом до примусового виконання за рішенням суду 02.05.2024.

За актом купівлі - продажу електроенергії за березень 2022 року позивач нараховує 3 % річних з 11.02.2023 по 02.05.2024 на суму 1 258 343, 63 грн, що за розрахунком позивача становить 46 231, 20 грн., розмір інфляційних втрат становить 69 280, 74 грн.;

- за актом купівлі - продажу електроенергії за квітень 2022 року з урахуванням часткових оплат, які були здійснені станом на 10.02.2023 ( на дату останнього розрахунку штрафних санкцій у справі № 910/9098/22) за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 978 704, 30 грн. Після чого відповідач здійснив наступні оплати 31.05.2023 - 172 28, 26 грн та 06.06.2023 - 318 690, 82 грн., в подальшому не здійснював оплати за цим актом до примусового виконання за рішенням суду 02.05.2024.

За актом купівлі - продажу електроенергії за квітень 2022 року позивач нараховує 3 % річних з 11.02.2023 по 02.05.2024 на суму 978 704, 30 грн, що за розрахунком позивача становить 22 515, 01 грн., розмір інфляційних втрат становить 40 865, 98 грн.;

- за актом купівлі - продажу електроенергії за травень 2022 року з урахуванням часткових оплат, які були здійснені станом на 10.02.2023 ( на дату останнього розрахунку штрафних санкцій у справі № 910/9098/22) за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 1 780 012, 10 грн. Відповідач більше не здійснював оплати за цим актом до примусового виконання за рішенням суду 02.05.2024.

За актом купівлі - продажу електроенергії за травень 2022 року позивач нараховує

3 % річних з 11.02.2023 по 02.05.2024 на суму 1 780 012, 10 грн, що за розрахунком позивача становить 65 397, 16 грн., розмір інфляційних втрат становить 98 002, 29 грн.;

- за актом купівлі - продажу електроенергії за червень 2022 року з урахуванням часткових оплат, які були здійснені станом на 10.02.2023 ( на дату останнього розрахунку штрафних санкцій у справі № 910/9098/22) за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 2 011 480, 55 грн. Після чого відповідач більше не здійснював оплати за цим актом до примусового виконання за рішенням суду 02.05.2024.

За актом купівлі - продажу електроенергії за червень 2022 року позивач нараховує

3 % річних з 11.02.2023 по 02.05.2024 на суму 2 011 480, 55 грн, що за розрахунком позивача становить 73 901, 24 грн., розмір інфляційних втрат становить 110 746, 27 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, з урахуванням допущених помилок, оскільки позивачем не враховано, що у 2024 році кількість днів 366, а не 365, то суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 215 724, 46 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 330 503, 72 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 99 % (2 158, 83 грн), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі №922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Суд зазначає про те, що обставини у справі № 910/5809/24 та у справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Суд зазначає, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

Звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунків відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розміру дійсних майнових втрат, яких він зазнав, тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

З огляду на вказані обставини суд вважає, що підстави для зменшення розміру 3 % річних до 99 % (2 158, 83 грн) відсутні.

Щодо посилань відповідача про наявність форс-мажорних обставин, слід зазначити наступне.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати інфляційних нарахувань та 3% річних.

Щодо тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву про застосування до спірних правовідносин п. 16 п.1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану», суд зазначає наступне.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою від 25.02.2022 №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» (далі Постанова № 332) надано настанови учасникам ринку електричної енергії, які є обов`язковими для застосування.

Так, пунктом 5 Постанови № 332 (доповненим згідно постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

Підпунктом 16 пункту 1 Постанови №332 (доповненим згідно постанови №413 від 26.04.2022) визначено зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії на період воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.

Відповідна постанова у вказаній частині не визнана недійсною в установленому порядку.

При цьому, повноваження НКРЕКП визначені Законом України «Про Національну комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», п. 1 ч. 2 ст. 17 якого установлено, що регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов`язковими до виконання.

Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національну комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», регулятор, яким є НКРЕКП, здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії, зберігання енергії; діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку, забезпечення купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, трейдерської діяльності тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Постанова НКРЕКП №413 від 26.04.2022, якою доповнено Постанову №332 підпунктом 16 пункту 1, набрала чинності з дня її прийняття.

При цьому, за змістом вказаної постанови регулятор надав настанову щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених відповідними договорами, для всіх учасників ринку електричної енергії.

З матеріалів справи слідує, що позивач нараховує 3 % річних та інфляційні втрати.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду, які викладені в постановах від 19.09.2022 у справі № 912/1941/21, від 25.01.2022 у справі № 911/782/21, в яких зазначено, зокрема, що положення постанови НКРЕКП є спеціальними щодо правового регулювання спірних правовідносин та підлягають обов`язковому виконанню учасниками ринку електричної енергії відповідно до статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії».

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, господарський суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин даної постанови, оскільки позивач просить стягнути з відповідача не штрафні санкції (пеню чи штраф), а 3 % річних та інфляційні втрати.

Щодо заперечень відповідача, що позивачем не враховано особливості регулювання зобов`язань сторін під час дії воєнного стану, зокрема, наказів Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 р. «Про розрахунки на ринку електричної енергії», №206 від 15.06.2022 р. «Про розрахунок з виробниками за зеленим тарифом», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії" у разі введення особливого періоду електроенергетичні підприємства діють згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі є Міністерство енергетики України (пункт 1 Положення про Міністерство енергетики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 507 (далі - Положення №507).

У зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України введено воєнний стан указами Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», та продовжено указами Президента України від 14.03.2022 №133 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 17.05.2022 №341 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Тобто, з моменту введення воєнного стану, з урахуванням положень статті 1 Закону України "Про оборону України", в Україні діє особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні", Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії, Міністерством енергетики України прийнято наказ "Про розрахунки на ринку електричної енергії» від 28.03.2022 №140, яким наказано ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» з дати набрання чинності цим наказом на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ», із дотриманням Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 №641, та з урахуванням таких положень: за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно до таких показників, зокрема, сума, що дорівнює значенню 40 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з біогазу.

Крім того, відповідно до Законів України "Про ринок електричної енергії", «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні", від 14 березня 2022 року №133 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 17 травня 2022 року №341 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану Міністерством енергетики України прийнято Наказ "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" від 15.06.2022 №206, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 червня 2022 року за №692/38028.

Вказаним наказом визначено Державному підприємству «Гарантований покупець» на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - виробники), що мають договірні відносини з державним підприємством «Гарантований покупець», із дотриманням вимог Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26 квітня 2019 року № 641, та з урахуванням положень, викладених у пункті 2 цього наказу.

Установити, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку державного підприємства «Гарантований покупець» (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності державного підприємства «Гарантований покупець») станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно до таких показників:

1) сума, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання;

2) сума, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії вітру;

3) сума, що дорівнює значенню 35 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з гідроенергії;

4) сума, що дорівнює значенню 40 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з біогазу;

5) сума, що дорівнює значенню 75 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з біомаси;

6) у випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 цього пункту, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам пропорційно розміру нарахувань для відповідного виробника, здійснених з урахуванням підпунктів 1-5 цього пункту, але не більше вартості товарної продукції розрахункового періоду, розрахованої за «зеленим» тарифом для такого виробника;

7) у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктами 1-5 цього пункту, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1-5 цього пункту.

Установити, що за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку державного підприємства «Гарантований покупець» (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності державного підприємства «Гарантований покупець») станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу.

У випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 пункту 2 цього наказу, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам відповідно до підпункту 6 пункту 2 цього наказу.

Суд зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2022 р. по справі №640/10894/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2023 року, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар-Груп" до Міністерства енергетики України, треті особи: Кабінет Міністрів України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Державне підприємство «Гарантований покупець», Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна - Енерговат», Приватне підприємство «Арт-Енерго», Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоенергосервіс Дніпро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Солар Енерджі Інвестментс Україна» про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» відмовлено.

У вказаній постанові зазначено, що Міненерго здійснює нормативно-правове регулювання відносин у електроенергетичному комплексі в особливий період шляхом видання наказів, які мають відповідати вимогам Конституції та законів України, а електроенергетичні підприємства у своїй діяльності в особливий період повинні керуватись прийнятими актами Міненерго. З огляду на викладене, Наказ від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» прийнятий відповідачем в межах повноважень та з метою забезпечення розрахунків за електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії.

Державна реєстрація оскаржуваного наказу відбулась відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 №493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 12.04.2005 №34/5.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2022 №172 «Про внесення зміни до пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» передбачено, що у невідкладних випадках, пов`язаних із введенням в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану, що потребують негайного прийняття рішення, суб`єкт нормотворення може видати відповідний нормативно-правовий акт без узгодження із суб`єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами.

Отже, приймаючи оскаржуваний наказ Міненерго реалізувало передбачену компетенцію по регулюванню сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП «Гарантований покупець») в особливий період, а саме: під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64.

Наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» був виданий для стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії.

З початком воєнного стану, з урахуванням проведення бойових дій на території України значно зменшились обсяги споживання електричної енергії, в тому числі промисловими підприємствами.

У силу відсутності коштів, НЕК «Укренерго» припинило здійснювати сплату авансових платежів Гарантованому покупцю за послугу, а єдиним джерелом для сплати коштів продавцям за «зеленим» тарифом залишались кошти, отримані Гарантованим покупцем від реалізації електричної енергії на ринку.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, судове рішення у справі №640/10894/22 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт прийняття Міністерством енергетики України Наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» в межах повноважень та з метою забезпечення розрахунків за електричну енергію, виробленої з альтернативних джерел енергії, в період дії воєнного стану підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2022 р. по справі №640/10894/22, яке набрало законної сили.

Виходячи з наведеного, суд зазначає про наявність правових підстав для застосування наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 при вирішенні питання розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергії у лютому- червні 2022 року.

В свою чергу, суд зазначає, що накази № 140 та № 206 хоча і закріплюють забезпечення виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел, мінімальною оплатою, однак не звільняють відповідача від обов`язку повного розрахунку.

Слід зазначити, що метою Наказів №140 та № 206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.

Отже, Міністерство енергетики України змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов`язок розподілу було покладено на ДП "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 червня 2024 року у cправі № 910/4439/23 зазначено, що надаючи правову оцінку змісту вказаних наказів, об`єднана палата висновує, що наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" № 206, як і попередній наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" № 140 ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.

Разом з цим об`єднана палата наголошує на тому, що у відносинах між гарантованим покупцем та виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, які виникли у період до введення воєнного стану в України та до прийняття Міністерством енергетики України Наказів №140 та №206, а також у правовідносинах, які виникли під час дії воєнного стану в Україні (особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії") строк виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом визначається виключно згідно з умовами двостороннього договору та Порядку № 641, при цьому розмір коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергії, має обраховуватися з урахуванням положень, викладених у Наказах №140 та № 206.

Оскільки, за висновками об`єднаної палати, положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641.

Поряд з цим, об`єднана палата звернула увагу на те, що Міністерство енергетики наказом № 136 від 01.04.2024 року скасувало дію Наказу № 206 від 15.06.2022 року, яким встановлювались для ДП "Гарантований покупець" мінімальні відсотки виплат виробникам електроенергії з ВДЕ (відновлювальні джерела електроенергії) вартості отриманої електроенергії.

Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку № 641.

Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного спірного питання і суд, у свою чергу, не повинен чинити правових чи практичних перешкод для реалізації цього права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтями 78, 79 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд наголошує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до частини першої ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 частини першої ст. 123 ГПК України).

Умовами п. 2 частини першої ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (частина четверта ст. 129 ГПК України).

Позовна заява містить посилання, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи: 8 195, 80 грн витрати на оплату судового збору та 25 000,00 грн витрати на правову допомогу, а загалом 33 195, 80 грн.

Однак позивачем до матеріалів справи не було надано жодного доказу в обґрунтування розміру заявленого розміру витрат на правову допомогу.

Частиною восьмою ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, позивач не позбавлений права надати суду належні докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі у строки, передбачені процесуальним законодавством.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ СОЛАР ІСТЕЙТ" до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" про стягнення 546 386,87 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (адреса: 01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; код ЄДРПОУ 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ СОЛАР ІСТЕЙТ" (адреса: 52001, Дніпропетровська область, місто Підгородне, вулиця Коротка, будинок 46; код ЄДРПОУ 42226449) суму у розмірі 546 228 (п`ятсот сорок шість тисяч двісті двадцять вісім) грн 18 коп, з яких: 3 % річних у розмірі 215 724 (двісті п`ятнадцять тисяч сімсот двадцять чотири) грн 46 коп, інфляційні втрати у розмірі 330 503 (триста тридцять тисяч п`ятсот три) грн 72 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 193 (вісім тисяч сто дев`яносто три) грн 42 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Рішення складно та підписано: 26.09.2024.

Суддя М.Є.Літвінова