Постанова

від 02.10.2024 по справі 489/5231/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.10.24

22-ц/812/1468/24

Провадження № 22-ц/812/1468/24

Ухвала

іменем України

02 жовтня 2024 року м. Миколаїв

справа № 489/5231/24.

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Яворської Ж.М.,

із секретарем Травкіною В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником -

адвокатом Коренко Тетяною Володимирівною

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва, постановлену 12 серпня 2024 року суддею Кокорєвим В.В. в приміщенні цього ж суду, (повний текст ухвали складено того ж дня), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Нікітін Руслан Володимирович про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків його недійсності,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позивачка зазначала, що відповідач ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні про стягнення аліментів на утримання їхньої спільної дитини. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 вересня 2020 року з ОСОБА_1 на її користь стягнуто 500000 грн пені за несвоєчасну сплату аліментів. Після цього відповідач зателефонував їй та повідомив, що належна йому квартира буде кілька разів відчужена на користь третіх осіб, тому виконати судове рішення за рахунок квартири вона не зможе.

12 серпня 2024 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просила заборонити ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам укладати будь-які види угод, пов`язані з відчуженням квартири АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням у цій справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 серпня 2024 року заяву задоволено. ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам заборонено укладати будь-які види угод, пов`язані з відчуженням належної ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Ухвала мотивована доведеністю того, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить поновлення порушених прав та інтересів позивачки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Коренко Т.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, у кожному конкретному випадку суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. У заяві про забезпечення позову ОСОБА_2 не навела жодного доказу на підтвердження викладених в ній обставин.

Так, заявником не вказані та не долучені докази, які підтверджують те, що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову, чи невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення виконання рішення суду.

Не надані і докази того, що відповідач має намір навмисно ухилитися від виконання рішення суду. При цьому, лише припущення заявника, не є достатньою підставою для прийняття рішення щодо забезпечення позову.

Будь-яких доказів телефонних дзвінків відповідача ОСОБА_1 з погрозами до позивача ОСОБА_2 матеріали заяви не місять і не можуть містити, скільки сторони вже не спілкуються протягом багатьох років, ні особисто, ні засобами телефонного зв`язку.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу заявниця ОСОБА_2 не скористалася.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та його представника адвоката Коренко Т.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №1186 від 12 грудня 2023 року.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 вересня 2023 року, яке залишено в силі постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто

500 000 грн неустойки (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01 січня 2015 року по 24 березня 2021 року.

Позиція апеляційного суду

Звертаючись до суду з позовом та з заявою про забезпечення позову, ОСОБА_2 посилалася на те, що відчуживши квартиру АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_1 намагається уникнути сплати заборгованості за аліментами, які присуджені судовим рішенням на її користь, на утримання спільної дитини.

З доданого до позовної заяви договору купівлі-продажу квартири від 12 грудня 2023 року вбачається, що спірна квартира відчужена продавцем ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 .

Будь-яких доказів того, що спірна квартира належить, належала чи була відчужена відповідачем ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

При цьому, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам укладати будь-які види угод щодо спірної квартири, відповідач ОСОБА_1 вважав, що ухвалою суду можуть бути порушені його права у майбутньому.

При відкритті провадження за апеляційною скаргою суд не перевіряв наявність у апелянта порушеного права, оскільки врахував висновки Верховного Суду, яких він дійшов у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц про те, що суд лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу на таке судове рішення.

Відповідно достатті 55КонституціїУкраїни кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Основним ЗакономУкраїни передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1, 2статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке застаттею 64 Конституції Українине може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року№ 3-рп/2003).

Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1, та 2 статті55, пункту 8 частини третьої статті129 Конституції Україниє складовою права кожного на звернення до суду.

За змістом пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Водночас, доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першомустатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів, які б підтверджували право ОСОБА_1 на спірну квартиру чи порушення його прав на неї.

Отже, при постановленні ухвали, суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки відповідача ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на порушення, які допускали українські суди внаслідок необґрунтованості причин втручання у принцип res judicata.

Враховуючи вказаний принцип, апеляційний суд вважає, що відсутність встановленого права ОСОБА_1 на спірне спадкове майно позбавляє апеляційний суд можливості досягти легітимної мети встановлення порушеного права апелянта, під час апеляційного розгляду даної справи.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою, з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або)обов`язки цієї особи не вирішувались.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність закриття апеляційного провадження.

Керуючись частиною третьою статті 362 та статтями 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Коренко Тетяною Володимирівною, на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 серпня 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.В.Крамаренко

Ж.М.Яворська

---------------------------------

Повну постанову складено 02 жовтня 2024 року