Рішення від 17.11.2025 по справі 489/5231/24

Справа № 489/5231/24

Номер провадження 2/489/208/25

РІШЕННЯ

Іменем України

17 листопада 2025 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач 1), ОСОБА_3 (далі - відповідач 2), ОСОБА_4 (далі - відповідач 3), треті особи - Друга Миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Нікітін Руслан Володимирович, про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними та застосування наслідків їх недійсності

встановив

Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання договорівкупівлі-продажута даруваннянедійсними тазастосування наслідківїх недійсності.В обґрунтуваннясвої вимогвказала,що уперіод часуз грудня1999року потравень 2011року, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували узареєстрованому шлюбі.Від останнього,у сторіннаявна вжеповнолітня дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .На підставірішення Центральногорайонного судум.Миколаєва від05.02.2015,з відповідачана користьпозивача стягнутоаліменти наутримання спільноїдоньки,у розмірі1/4частини усіхвидів йогозаробітку (доходу),але неменше 30%прожиткового мінімумущомісячно,починаючи з09.12.2014і додосягнення дитиноюповноліття. Постановою державного виконавця від 23.06.2015 відкрито ВП № 47931705, з виконання виконавчого листа № 490/15006/14-ц, виданого 14.02.2015 Центральним районним судом м. Миколаєва. 30.03.2020, державний виконавець здійснила перерахунок заборгованості відповідача зі сплати аліментів за період з грудня 2014 року до 13.11.2019, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_2 за цей період становить 567 089,18 грн. В подальшому, на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.09.2023 у справі № 490/2116/20, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_7 , стягнуто неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01.01.2015 по 24.03.2021 у розмірі 500 000 грн. та розподілені судові витрати. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20.11.2023, апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.09.2023 залишено без змін.

Окрім цього, нещодавно позивачці стало відомо, що відповідач 1 здійснив відчуження належної йому квартири АДРЕСА_1 на користь своєї дружини ОСОБА_3 шляхом укладення договору дарування, посвідченого 24.11.2023 державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Токіой І.В. за реєстровим № 1-261. При цьому, відповідач 2, здійснила відчуження квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 шляхом укладення договору купівлі-продажу, посвідченого 12.12.2023 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Нікітіним Русланом Володимировичем. Так, відчужуючи зазначене вище нерухоме майно на користь відповідача 3, відповідач 1 та відповідач 2 знали про боргові зобов`язання ОСОБА_2 , про судову справу щодо стягнення з нього неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів за відповідний період (лише у суді першої інстанції відповідна судова справа № 490/2116/20 перебувала більш ніж 3 роки тощо), та одразу, після набрання відповідним рішенням законної сили, відповідач 1 та відповідач 2 беззаперечно передбачали ті негативні наслідки для своєї родини, у випадку виконання судового рішення № 490/2116/20, шляхом звернення стягнення на зазначене вище нерухоме майно, а отже діяли недобросовісно, і такі дії відповідачів 1 та 2, беззаперечно направлені на уникнення матеріальної відповідальності, а відтак оспорювані правочини є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору.

З цих підстав, з урахуванням заяви від 09.10.2024 просила суд визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який укладений 24 листопада 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Токіой Іриною Вікторівною, зареєстрований за номером № 1-261, недійсним (фраудаторним); визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який укладений 12 грудня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Нікітіним Русланом Володимировичем, зареєстрований за недійсним (фраудаторним); відновити становище, яке існувало до порушення, застосувавши наслідки недійсності оскаржуваних правочинів від 24.11.2023 та від 12.12.2023 та витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння на користь відповідача ОСОБА_2 .

Позивач в судове засідання 28.10.2025 не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, в судовому засіданні 30.04.2025 позов підтримала та просила його задовольнити.

Відповідач 1 та його представник в судове засідання 28.10.2025 не з`явилися, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, в судовому засіданні 30.04.2025 позов не визнали, надали суду відзив, в якому вказали, що у даному випадку відсутні підстави для того, щоб стверджувати, що про обидві сторони договору купівлі-продажу, укладаючи його знали, що він не буде виконаний. Навпаки цей відплатний правочин був повністю та належним чином виконаний сторонами, а відтак ознаки його фіктивності - відсутні, а іншого позивачем не доведено. Відповідач 2 не знав і не міг знати про боргові зобов`язання відповідача ОСОБА_2 . Зокрема, договір дарування від 24.11.2023 укладався між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без будь-якої участі у цьому правочині ОСОБА_8 . Договір купівлі-продажу від 12.12.2023 укладався не боржником, а між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , що вказує на об`єктивну неможливість обізнаності ОСОБА_4 щодо боргових зобов`язань ОСОБА_2 . Рішення у справі № 490/2116/20 про стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів за відповідний період також відповідач виконає, як тільки в нього з`явиться така можливість. У разі визнання недійсним договору купівлі-продажу, буде порушено інтереси ОСОБА_4 , яка належним чином виконала умови договору і не є пов`язаною з боржником особою. Квартира, яка є предметом оспорюваних правочинів, була отримана відповідачем у спадщину, тобто цей актив є таким, що не придбавався відповідачем за особисті кошти.

Відповідач 2 в судові засідання не з`являлася, про час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Відповідач 3 надала суду відзив, в якому вказала, що ОСОБА_3 мала всі законні права на відчуження власного нерухомого майна без врахування інтересів позивача, що свідчить про безпідставність позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 . Позивач не є кредитором продавця за договором купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу від 12.12.2023 вчинений лише через місяць після постанови від 20.11.2023 апеляційного суду; контрагенти цього договору не є пов`язаними особами, ані з позивачем, ані з відповідачем 1; ціна в оспорюваному договорі є реальною і оплаченою, боржник - відповідач 1 не є стороною оспорюваного договору.

Третя особа Друга Миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області просила суд розглядати справу без участі їх представника.

Третя особа приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Нікітін Руслан Володимирович в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Постановою Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21, роз`яснено, що при ухваленні рішення суду, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це відповідає вимогам ЦПК України і не є порушенням прав сторін.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб 14.11.2014.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.02.2015 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з 09.12.2014 року і до досягнення нею повноліття.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.09.2023 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01.01.2015 по 24.03.2021 в розмірі 500000 грн.

26.03.2021 державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №490/15006/14-ц від 14.02.2015 у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення боржником.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20.11.2023 рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.09.2023 залишено без змін.

24.11.2023 укладено договір дарування за реєстровим №1-261, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

12.12.2023 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.06.2024 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до відповіді Центрального ВДВС у м. Миколаєві від 14.10.2024 станом на 14.10.2024 залишок боргу по виконавчому провадженню № 73682511 складає 547400 грн.

Відповідно до матеріалів справи, а саме листа АТ "Миколаївобленерго" від 10.06.2025 між АТ "Миколаївобленерго" та ОСОБА_4 було укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Згідно з листом МКП "Миколаївводоканал" від 08.05.2025 за зверненням ОСОБА_4 особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_2 був переоформлений на ОСОБА_4 . Довідки про відсутність заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 не видавалися.

Відповідно до листа КП "Миколаївкомунтранс" від 09.05.2025, 19.12.2023 за зверненням ОСОБА_4 було здійснено перерахунок особового рахунку НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Довідки про відсутність заборгованості за послуги не оформлювалися.

Згідно з листом АТ "Оператор газорозподільні системи "Миколаївгаз" від 19.05.2025 особовий рахунок № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 на ОСОБА_11 .

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст. 722 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, провадження № 61-1272св20).

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься у ч. 2 ст. 16 ЦК України. Одним із таких способів захисту є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що перебуває в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в поза конкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини 1 та 2 статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України). Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значущих дій.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) та Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19).

Верховний Суд у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 908/3468/13 звернув увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 750/11492/19 (провадження № 61-4044св21) вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Судом встановлено, що після ухвалення постанови Миколаївським апеляційним судом від 20.11.2023 (дати остаточного визначення (формування) заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 щодо стягнення пені), тобто у період коли відповідач ОСОБА_2 достеменно знав про наявність у нього заборгованості, останній здійснив відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна за безвідплатним договором (договором дарування) своїй дружині - відповідачу ОСОБА_3 , будучи при цьому достовірно обізнаним про необхідність виконання свого зобов`язання.

Сукупність обставин, а саме: дата укладення 24.11.2023, тобто через 4 дні після ухвалення апеляційним судом постанови, безоплатність, особа обдарованої, яка є дружиною дарувальника, не переоформлення особових рахунків комунальних підприємств на обдаровану, свідчить про те, що договір був спрямований не на настання реальних правових наслідків, а для уникнення звернення стягнення на майно боржника.

З огляду на зазначене вище, суд вважає, що така поведінка боржника є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховування цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що в свою чергу шкодить інтересам кредитора.

Окрім того, як слідує зі змісту спірного договору купівлі-продажу від 12.12.2023 відповідач ОСОБА_3 майже одразу, а саме через 4 дні після укладення договору дарування, пішла замовляти оцінку вартості квартири в ТОВ "Бюро оцінки "Пакт" з метою оформлення договору купівлі-продажу.

Таким чином, відповідач ОСОБА_4 в сукупності мала б звернути увагу на ці обставини, принаймні маленькі проміжки часу між договорами, за якими відчужувалося спірне нерухоме майно та проводилась оцінка, мала викликати у відповідача як добросовісного набувача сумніви.

Суд звертає увагу, що боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він штучно ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

Враховуючи наведене вище та беручи до уваги те, що відчуження ОСОБА_2 належної йому квартири за спірним договором дарування суттєво зменшує його платоспроможність та тягне неможливість звернення стягнення на майно боржника, суд дійшов висновку про фраудаторність оспорюваного договору дарування, тобто такого, що вчинений на шкоду позивачу - ОСОБА_1 .

У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17 Верховний Суд зробив висновок, що ефективним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін в первісний стан, тобто відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21. Верховний Суд вказав на те, що при задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації та відновлення становища шляхом визнання 1/2 частки в праві спільної часткової власності на квартиру, суди не звернули уваги, що: метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається. Тому судові рішення в частині задоволених позовних вимог про скасування державної реєстрації та відновлення становища шляхом визнання за ОСОБА_2 1/2 частки в праві спільної часткової власності на квартиру належить скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки у праві спільної часткової власності на квартиру ОСОБА_2. Касаційний суд акцентує увагу, що постанова Верховного Суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права спільної часткової власності в розмірі 1/2 на квартиру (подібний висновок в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19).

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд виходить з того, що відповідач ОСОБА_4 могла знати про незаконність відчуження квартири, оскільки між укладенням договору дарування та договору купівлі-продажу пройшов незначний проміжок часу, а саме менше 20-ти днів, про що вона могла дізнатись ознайомившись з договором дарування, та як наслідок могла вчинити дії щодо перевірки наявності судових справ або спорів.

Відтак,беручи доуваги такічинники,як справедливістьі розумністьв рамкахзастосування принципуверховенства права,повно тавсебічно дослідившиобставини справи,оцінивши зібранідокази коженокремо тау їхсукупності,на підставівказаних нормзакону,суд дійшоввисновку прочасткове задоволенняпозовних вимог,а самевизнання недійснимдоговору даруванняквартири АДРЕСА_1 , який укладений 24 листопада 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Токіой Іриною Вікторівною, зареєстрований за номером № 1-261, а також про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на спірне нерухоме майно боржнику - відповідачу ОСОБА_2 .

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України, встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю необхідності додаткового визнання такого договору недійсним, тому судовий збір за цю вимогу стягненню не підлягає.

Тому, відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Відповідно доч.3,4ст.137ЦПК длявизначення розмірувитрат направничу допомогуз метоюрозподілу судовихвитрат учасниксправи подаєдетальний описробіт (наданихпослуг),виконаних адвокатом,та здійсненихним витрат,необхідних длянадання правничоїдопомоги. Розмірвитрат наоплату послугадвоката маєбути співмірниміз: складністюсправи тавиконаних адвокатомробіт (наданихпослуг); часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповідних робіт(наданняпослуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №362/3912/18 від 02.07.2020 зазначено, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020).

Позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. Суд враховує, що позивачем не надано суду договору про надання правової допомоги, розрахунку вартості та доказів оплати, тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.89,259,263-265 ЦПК України, суд

вирішив

Позов задовольнити частково.

Визнати недійснимдоговору даруванняквартири АДРЕСА_1 , який укладений 24 листопада 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Токіой Іриною Вікторівною, зареєстрований за номером № 1-261.

Відновити становище, яке існувало до порушення, застосувавши наслідки недійсності договору дарування від 24.11.2023 та договору купівлі-продажу від 12.12.2023, шляхом витребування з чужого незаконного володіння та повернення у власність квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422 грн. 92 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гриввні дев`яносто дві копійки), тобто по 807 грн. 64 коп. (вісімсот сім гривень шістдесят чотири копійки) з кожного.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_5 ,адреса: 54056, адреса: АДРЕСА_6 .

Відповідач 3: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,РНОКПП - НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_5 .

Третя особа Друга Миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, адреса: 54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 46/1.

Третя особа приватний нотаріус Нікітін Руслан Володимирович, адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Маріупольська, 4.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 17.11.2025. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суддя В. В. Кокорєв