Постанова

від 01.10.2024 по справі 1601/5666/2012

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 1601/5666/2012 Номер провадження 22-ц/814/2310/24Головуючий у 1-й інстанції Рибалка Ю.В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

Суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.В.,

представника боржника адвоката Селезень С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на ухвалу Автозаводськогорайонного судум.Кременчука від07лютого 2024року за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню,

у справізапозовом Публічного акціонерноготовариства «ЕрстеБанк» до ОСОБА_1 простягнення заборгованостіза кредитнимдоговором

УСТАНОВИВ:

коротко змісту вимог заяви;

23.10.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною заявою, відповідно до якої прохала визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий 18.12.2012 Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області, боржник - ОСОБА_1 , стягувач ТОВ «Грифон Капітал», про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Грифон Капітал» заборгованості за кредитним договором в сумі 201472,82 грн та судових витрат в розмірі 2014,73 грн.

Заяву обґрунтовано тим, що її обов`язок, як боржника за вказаним виконавчим документом, відсутній повністю у зв`язку із його припиненням, оскільки в межах кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою, в рахунок погашення заборгованості по кредиту було у позасудовому порядку реалізовано предмет іпотеки. Отже всі інші вимоги банку про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором є недійсними відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

Так,заявниця зазначала,що упорядку позасудовоговрегулювання спору,що був передбачений іпотечнимдоговором,на підставідоговору купівлі-продажувід 16.12.2011,укладеного міжнею, ОСОБА_1 ,як іпотекодавцем, та третьою особою ОСОБА_2 (покупцем) зі згоди ПАТ «Ерсте Банк» (іпотекодержателя), належну їй іпотечну квартиру було продано за ціною 30000 дол СШВ (еквівалент 240000,00 грн) та 16.11.2011 грошові кошти від реалізації були внесені нарахунок банку на погашення заборгованості по даному кредиту. Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними.

Однак, у квітні 2012 року ПАТ «Ерсте Банк» звернувся до суду із позовом про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором та рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області № 1601/5666/2012 (провадження № 2/1601/1620/2012) від 07 листопада 2012 року позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 булизадоволено, стягнуто з неї борг за вищенаведеним кредитним договором у сумі 25 229 доларів США, що еквівалентно 201 472 грн 82 коп. На виконання вказаного рішення суду Автозаводським районним судом м. Кременчука від 18.12.2012 був виданий виконавчий лист.

Оскільки відбулося задоволення вимог кредитора ПАТ «Ерсте Банк», як іпотекодержателя, шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, зобов`язання за кредитивним договором у неї припинились, що, на думку заявниці, є підставою для визнання виконавчого листа про стягнення з неї заборгованості за даним кредитним договором таким, що не підлягає виконанню.

коротко змісту рішення суду першої інстанції;

Ухвалою Автозаводського районногосуду м.Кременчука від07лютого 2024року заяву ОСОБА_1 провизнання виконавчогодокументу таким,що непідлягає виконаннюу цивільнійсправіза позовомПублічного акціонерноготовариства «ЕрстеБанк» до ОСОБА_1 простягнення заборгованостіза кредитнимдоговором задоволено.

Визнано виконавчий лист виданий 18.12.2012 Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області, боржник - ОСОБА_1 , стягувач ТОВ «Грифон Капітал», про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Грифон Капітал» заборгованості за кредитним договором в сумі 201472,82 грн та судових витрат в розмірі 2014,73 грн, таким, що не підлягає виконанню.

коротко змісту вимог апеляційної скарги; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу;

Вказану ухвалу оскаржено Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», як особою, що не приймала участі у справі, однак вважає, що рішенням суду вирішено питання про їхні права та інтереси, як правонаступника стягувача.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором неодноразово відчужувалось. ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги за Договором відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 09.05.2023 № 09-05/23), укладеним з ТОВ «Кампсіс Фінанс». Суд першої інстанції безпідставно не залучив ТОВ «Дебт Форс» до участі у справі.

Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що за кредитним договором з ОСОБА_1 відбулося позасудове врегулювання спору у розумінні ст. 36 Закону України «Про іпотеку» і застосував відповідні наслідки, оскільки вказаний закон визначає одним із способів позасудового врегулювання спору - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, а у даних правовідносинах відбулось відчуження іпотечного майна Іпотекодавцем ( ОСОБА_1 ), а не Іпотекодержателем (АТ «Ерсте Банк»), що, на думку скаржника, після такого відчуження, виключає застосування правових наслідків, передбачених статтею 36 Закону України «Про іпотеку» у вигляді недійсності будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання.

Також, скаржником звернуто увагу, що оспорюваний виконавчий лист видано на виконання судового рішення, яке було постановлено вже після реалізації предмета іпотеки. ОСОБА_1 приймала участь у даній справі, тому обставини реалізації предмету іпотеки мали бути дослідженні в межах розгляду справи про стягнення заборгованості, а не під час розгляду даної заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Оскаржуваною ухвалою суд фактично змінив судове рішення, порушивши принцип правової визначеності.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи;

30.08.2024до апеляційногосуду відпредставника ОСОБА_1 , адвоката Селезень С.В., надійшли пояснення на апеляційну скаргу, відповідно до яких остання просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Вказували,що висновокмісцевого судупро припиненняобов`язку боржникана підставістатті 36Закону України«Про іпотеку»у зв`язкуіз недійсністюбудь-якихнаступних вимогіпотекодержателя щодовиконання основногозобов`язання післяреалізації предметаіпотеки -є обґрунтованим,оскільки зверненнястягнення напредмет іпотекивідбулось упорядку, узгодженому пунктом 5.5.2 Іпотечного договору, що, за принципом свободи договору, вважається досудовим врегулюванням спору та несе правові наслідки, передбачені статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (недійсність наступних вимог до боржника після завершення позасудового врегулювання). За заявою банку на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 16.12.2011 іпотечної квартири іпотечне обтяження було припинене 16.12.2011.

Щодо доводів скаржника про незалучення місцевим судом до участі у справі ТОВ «Дебт Форс», то клопотань про вступ у справу останнє не подавало до суду першої інстанції. Також, вважають, що ТОВ «Дебт Форс» не набуло процесуального статусу стягувача у виконавчому провадженні на підставі оспорюваного виконавчого листа, оскільки не зверталось до суду із відповідною заявою про заміну сторони стягувача, а сам лише факт правонаступництва в матеріальних правовідносинах, без відповідного судового рішення про процесуальне правонаступництво, не забезпечує повної реалізації прав такої особи на виконання судового рішення.

встановлені судомпершої інстанціїта неоспореніобставини,а такожобставини,встановлені судомапеляційної інстанції,і визначенівідповідно доних правовідносини;доводи,з якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Місцевим судом установлено, що між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» був укладений кредитний договір № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року, згідно з яким заявницею отримано в кредит грошові кошти у сумі 41 300 доларів США на строк до 22 липня 2028 року зі сплатою 12,5 відсотків річних (а.с. 184-187 т. 1)

06 січня 2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору) (а.с. 13-15 т. 1)

04 березня 2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до кредитного договору), відповідно до якої сторони погодили, що фактична заборгованість за кредитом збільшується до на суму прострочених платежів за відсотками, а саме на: 5044,49 дол США та становить 45302,54 дол США, а також домовилися змінити ануїтетну схему погашення заборгованості за кредитом. (а.с. 22 т. 1)

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» було укладено договір іпотеки № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року, згідно з яким ОСОБА_1 (Іпотекодавець) передано ВАТ «Ерсте Банк» (Іпотекодержатель) в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з п. 1.3 Договору іпотеки заставна вартість іпотечного майна визначена сторонами в сумі 250160 грн. (а.с. 188-192 т. 1)

Пунктом 5 Договору іпотеки визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 5.4 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставах: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому у ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно доп.5.5.2Договору іпотеки іпотекодержатель має право організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладання договору купівлі-продажу іпотекодавцем та покупцем, який укладається за письмовою згодою з іпотекодержателем в порядку, визначеному ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечні сертифікати». При цьому кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателя.

Згідно з п. 5.6 Договору іпотеки право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, встановлених п. 5 цього договору належить іпотекодержателю.

У подальшому, станом на грудень 2011 року, за кредитним договором виникла заборгованість, у зв`язку з невиконанням позичальником взятих на себе кредитних зобов`язань.

З метою погашення заборгованості ОСОБА_1 досягла згоди з АТ «Ерсте Банк», як з Іпотекодержателем, на добровільну реалізацію нею предмету іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредиту згідно з порядком, передбаченим п. 5.5.2 Договору іпотеки.

16 грудня 2011 року між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) за згодоюІпотекодержателя було укладено договір купівлі-продажу предмету іпотеки - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області за № 3477. Продажна вартість об`єкту нерухомості за домовленістю сторін, згідно з п. 2 договору купівлі-продажу, складає 240000 грн. (а.с. 196-197 т. 1)

Така згода стверджується заявою Іпотекодержателя АТ «Ерсте Банк» від 16.12.2011 за № 7619089, посвідченою Приватним нотаріусом Татаринцевою І.А., про що є відмітка про таку реєстрацію за договором іпотеки № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Інформація про деталізацію) (а.с. 209 т. 1).

16грудня 2011року ОСОБА_1 звернулась із заявою до голови Правління «Ерсте Банк» із заявою про отримання коштів за договором купівлі-продажу предмету іпотеки у сумі 30000 доларів США. (а.с. 199 т. 1)

Згідно з квитанцією АТ «Ерсте Банк» № 13 від 16грудня 2011року грошові кошти у сумі 30000 дол США (еквівалентно 239697,00 грн) зараховані від платника ОСОБА_1 на рахунок отримувача АТ «Ерсте Банк» за призначенням: кошти від добровільної реалізації майна, кредитний договір № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року. (а.с. 200 т. 1)

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 349094422 від 04.10.2023 вбачається, що 10.04.2012 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 грудня 2011 року зареєстровано за гр. ОСОБА_2 (а.с. 201-204 т. 1)

Також, з матеріалів справи вбачається, що у подальшому, 04 квітня 2012 року,ПАТ «ЕрстеБанк» звернувсядо Автозаводськогорайонного судуміста Кременчукаіз позовомдо ОСОБА_1 (справа № 1601/566/2012) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року, що утворилась станом на 23.03.2012 у сумі 25229,20 доларів США, з якої: 22658,33 дол США заборгованість за кредитом; 775,23 дол США заборгованість по сплаті відсотків; 298,94 дол США пеня за порушення строків повернення кредиту; 1496,70 дол США - пеня за порушення строків сплати відсотків. (а.с. 2- 6 т. 1)

В межах даної справи ОСОБА_1 було подано зустрічний позов до ПАТ «Ерсте Банк» про визнання нечинним Кредитного договору № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року, визнання недійсним договору іпотеки № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року та зобов`язання вчинити певні дії, що прийнята до спільного розгляду з первісним позовом (а.с. 70-80 т. 1).

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області № 1601/566/2012 від 07 листопада 2012 року, що набрало законної сили 20.11.2012 та не оскаржувалось у передбаченому законом порядку, позов ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованість за кредитним договором № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року в сумі 25 229 доларів США, що еквівалентно 201472,82 грн, та судові витрати у сумі 2014,73 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Ерсте Банк» про визнання нечинним правочину відмовлено. (а.с. 122-123 т. 1)

На виконання вказаного рішення суду Автозаводським районним судом м. Кременчука 18 грудня 2012 року представнику стягувача, АТ «Ерсте Банк», був виданий виконавчий лист № 2-1620 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 201472,82 грн та судові витрати в розмірі 2014,73 грн, який у подальшому був пред`явлений до примусового виконання до Автозаводського ВДВС Кременчуцького МУЮ, та за яким було відкрито виконавче провадження № 36141098 від 23.01.2013. (а.с. 125-126, 133 т. 1)

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про визнання вищевказаного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, місцевий суд виходив з того, що в межах кредитних правовідносин відбулося задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до п. 5.5.2 Договору іпотеки № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року. Оскільки Іпотекодержатель АТ «Ерсте Банк» дав згоду Іпотекодателю ОСОБА_1 від свого імені продати предмет іпотеки третій особі, даний об`єкт був проданий, тобто відбулося позасудове врегулювання, то будь-які наступні вимоги Іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання, як це вбачається із змісту статті 36 Закону України «Про іпотеку», є недійсними. Таким чином, станом на16.12.2011 зобов`язання за договором кредиту боржником виконані відповідно до чинного на той момент Закону України «Про іпотеку», а тому всі вимоги після цієї дати стали недійсними. Оскільки іпотекодержатель реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб захисту за відповідним застереженням в іпотечному договорі, що стало підставою для продажу об`єкта іпотеки за згодою іпотекодержателя та отримання ним виручених від продажу коштів, тому після цього вимоги за виконавчим документом є недійсними в силу закону, а отже виконавчий документ не підлягає подальшому виконанню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків останньої, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або містити судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

За змістом названих норм, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про її права та обов`язки, може бути зроблений лише після з`ясування, яким чином таке рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу.

В постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17 міститься правовий висновок, відповідно до якого рішення суду є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 03.02.2016 у справі №6-885цс15.

У постанові Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №539/2612/21 зазначено, що частина 1 статті 352 ЦПК України визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

У даній справі, що переглядається, ухвалу місцевого суду оскаржено ТОВ «Дебт Форс», як особою, що не приймала участі у справі, однак вважає, що суд вирішив питання про його права та інтереси, оскільки товариство набуло право вимоги до боржника ОСОБА_1 , як правонаступник кредитора, за зобов`язаннями останньої з кредитного договору № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22.01.2015 замінено первісного стягувача - ПАТ «Ерсте Банк» на правонаступника - ТОВ «Дебт Форс» у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 07 листопада 2012 року по справі № 2-1620/12. Правова підстава - договір про відступлення права вимоги № 10 від 29.04.2014 та Додаток № 1 до нього. (а.с. 134-141, 167 т. 1)

З доданих до апеляційної скарги ТОВ «Дебт Форс» документів вбачається, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року неодноразово відступалось іншим кредиторам. (а.с. 51-95 т. 2)

25.12.2019 між ТОВ «Грифон Капітал» та ТОВ «Профіт Кредит» було укладено Договір відступлення прав вимоги № 25122019-ГК/ПК, згідно з яким та витягом з Додатку № 1 до нього (Реєстру кредитних договорів) ТОВ «Профіт Кредит» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/6212/2/20435;

11.12.2020 між ТОВ «Профіт Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги № 11-12/20, згідно з яким та витягом з Додатку № 1 до нього ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/6212/2/20435;

09.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Кампсіс Фінанс» було укладено Договір № 09-03/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, згідно з яким та Додатковою угодою до нього № 1, а також Додатком № 3 (Реєстру Боржників) ТОВ «Кампсіс Фінанс» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/6212/2/20435;

09.05.2023 між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» було укладено Договір № 09-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, згідно з яким та Додатковою угодою до нього № 1, а також Додатком № 3 (Реєстру Боржників) ТОВ «Дебт Форс» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/6212/2/20435.

Враховуючи правонаступництво у матеріальних правовідносинах, ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/6212/2/20435, у тому числі за зобов`язанням, що виникло з рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 07листопада 2012року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором. Визнання місцевим судом виконавчого листа, виданого на виконання вказаного рішення суду, таким, що не підлягає виконанню, безпосередньо впливає на права та інтереси ТОВ «Дебт Форс», як нового кредитора.

Доводи адвоката Бічурової І.Г. про те, що ТОВ «Дебт Форс» не набуло процесуального статусу стягувача у виконавчому провадженні, не впливають на даний висновок, оскільки ТОВ «Дебт Форс» не обмежений у праві у будь-який час подати відповідну заяву для процесуального правонаступництва у порядку ст. ст. 55, 442 ЦПК України (про заміну сторони стягувача у виконавчому листі чи у виконавчому провадженні).

Враховуючи правонаступництво в матеріальних правовідносинах, апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала місцевого суду є такою, що безпосередньо впливає на права та інтереси ТОВ «Дебт Форс», як нового кредитора.

Щодо розгляду по суті заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно доч. 1 ст.432ЦПК Українисуд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

У постанові від 14.03.2024 у справі № 824/180/19 Верховний Суд зазначив, що підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. До матеріально-правовихпідстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав. Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); якщо виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 прохала визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий 18.12.2012 на виконання рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 07 листопада 2012 року у справі № 1601/5666/2012 (провадження № 2/1601/1620/2012), що набрало законної сили 20.11.2012, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитним договором № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року в сумі 25 229 доларів США, що еквівалентно 201472,82 грн, та судові витрати у сумі 2014,73 грн.

Як на підстави своїх вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що її обов`язок зі сплатити заборгованості за вказаним кредитним договором, яка залишилась після добровільної реалізації предмета іпотеки, припинився проведенням такого позасудового врегулювання.

Дійсно, матеріалами справи підтверджується та не заперечується апелянтом, що 16грудня 2011року відбулась реалізація предмета іпотека, яким було забезпечено кредит, шляхом укладення договору купівлі-продажу між Іпотекодавцем ( ОСОБА_1 ) та третьою особою (покупцем) зі згоди Іпотекодержателя (ПАТ «Ерсте Банк») та кошти від продажу зараховані на рахунок Іпотекодержателя.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Дебт Форс» про те, що реалізація іпотечного майна саме у такому порядку (продаж квартири Іпотекодавцем, а не Іпотекодержателем, як то визначено ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції станом на час реалізації) не вважається позасудовим врегулюванням у розумінні статті 36 Закону України «Про іпотеку», а тому не може мати наслідком недійсність наступних вимог іпотекодержателя до боржника щодо виконання основного зобов`язання, апеляційний суд відхиляє, як необґрунтовані з огляду на наступне.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» «Позасудове врегулювання» (в редакції, що діяла станом на час реалізації іпотечного мана) передбачала наступне.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. (ч. 1)

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. (ч. 2)

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. (ч. 3)

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. (ч. 4)

Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

При тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі.

Водночас частина 3 статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

Застосоване у частині 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» словосполучення «може передбачати» дає можливість сторонам, враховуючи свободу договору, узгодити між собою і інший (ніж перелічено у цій частині) порядок позасудового задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок іпотечного майна.

Так, у даній справі сторони іпотечного договору № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року, керуючись принципом свободи договору, у пункті5.5.2передбачили застереження прозвернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовомупорядку у спосіб укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та покупцем за письмовою згодою з іпотекодержателем в порядку, визначеному ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечні сертифікати».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечні сертифікати» (в редакції, чинній на час задоволення вимог іпотекодержателя в добровільному порядку), передбачалось, що іпотекодержатель має організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем або продати від свого імені, якщо це передбачено іпотечним договором або іпотекодержатель та іпотекодавець досягли відповідної згоди шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателя. Після продажу предмета іпотеки та розподілу коштів в установленому законом порядку вимоги інших осіб на предмет іпотеки є недійсними.

З урахуванням викладеного, у даній справі сторонами кредитних правовідносинбуло реалізованопередбачений договоромпорядок позасудовогозадоволення вимогкредитора зарахунок іпотечногомайна. При цьому, умови Іпотечного договору № 014/6212/2/20435 від 23 липня 2008 року не передбачаютьзастереження щодо відступу від положень частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (щодо недійсності будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання).

Таким чином, місцевий суд дійшов вірного висновку, що 16 грудня 2011 року відбулось позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим, місцевий суд не звернув уваги на те, що позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки мало місце 16.12.2011, тобто до звернення первісного кредитора (ПАТ «Ерсте Банк») до суду із позовом до ОСОБА_1 (04.04.2012) про стягнення залишку заборгованостіпо кредитуу справі№ 1601/5666/2012(провадження№ 2/1601/1620/2012), що залишилась після реалізації предмету іпотеки.

Оспорюваний виконавчий лист стосується достягнення залишку заборгованості, що не був покритий вартістю реалізованого в позасудовому порядку предмета іпотеки.

Колегія суддів апеляційного суду вважає слушними доводи апеляційної скарги ТОВ «Дебт Форс» про те, що оскільки оспорюваний виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 залишку заборгованості за кредитним договором виданий на виконання судового рішення № 1601/5666/2012 від 07.11.2012, що набрало законної сили, ухваленого після реалізації предмета іпотеки (16.12.2011), тому ОСОБА_1 мала доводити обставини позасудової реалізації предмету іпотеки та правові наслідки цього саме в межах розгляду даної справи (у тому числі у порядку апеляційного/касаційного оскарження), а не шляхом визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, виданого на виконання вказаного рішення, і яке набрало законної сили.

На думку колегії суддів, вказана обставина має суттєве юридичне значення для правильного вирішення питання про визнання оспорюваного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню саме з підстави припинення обов`язку боржника.

У такому разі обов`язок боржника сплатити залишок заборгованості за кредитом, непокритий вартістю реалізованого предмета іпотеки, виникає з рішення суду, що набрало законної сили, і такий обов`язок не може бути визнаний припиненим за обставиною позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, що відбулось до ухвалення цього рішення.

Тому, визнання оспорюваного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, буде суперечити принципу обов`язковості виконання судових рішень, закріпленому у ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України, та порушуватиме право стягувача на виконання судового рішення, що набрало законної сили.

висновок за результатом розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Згідно зп.2ч.1ст.374ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно доп.п.3,4ч.1ст.376 ЦПК України підставамидля скасуваннясудового рішенняповністю абочастково таухвалення новогорішення увідповідній частиніабо змінисудового рішенняє: невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищезазначенівисновки апеляційногосуду,ухвала місцевогосуду підлягаєскасуванню,з ухваленнямнового рішенняпро відмовуузадоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 282 ЦПК Україниу випадкускасування абозміни судовогорішення в постанові апеляційного суду, зазначається, зокрема, новий розподілсудових витрат,понесених узв`язку зрозглядом справиу судіпершої інстанції; також апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, із заявника ОСОБА_1 на корись ТОВ «Дебт Форс» необхідно стягнути суму судового збору, сплаченого останнім за подачу апеляційної скарги, у сумі 3028 грн.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» - задовольнити.

Ухвалу Автозаводського районногосуду м.Кременчука від07лютого 2024року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» 3028 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль